Konspekt_lektsy_po_okhrane_truda_ch_1 (1)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

ДОНБАСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ

Кафедра “Екологія та безпека життєдіяльності”

Кабанець В.І.

Конспект лекцій з нормативної дисципліни “Основи охорони праці”

(частина 1)

Затверджено на засіданні секції “Охорона праці та право” кафедри “Екологія і БЖД” Протокол № від вересня 1998р

Макіївка, 1998

Розділ 1

ПРАВОВІ І ОРГАНІЗАЦІЙНІ АСПЕКТИ ОХОРОНИ ПРАЦІ

ГЛАВА 1

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

1.1. Охорона праці як система технічних, санітарно-гігієнічних і правових заходів

Охорона праці — це система законодавчих актів, соціально-економічних, організаційних, технічних, гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, які забезпечують збереження здоров'я, безпеку і працездатність людини в процесі роботи (ДСТУ 2293 - 93).

До предмету «Охорона праці» входять розділи: організаційні і правові питання охорони праці, виробнича санітарія та гігієна праці, техніка безпеки та протипожежна профілактика. Всі ці розділи взаємно пов'язані і вивчаються як єдиний предмет.

Трудове законодавство базується на Конституції України і Основах законодавства України про працю. На підставі цих документів розроблені Кодекс законів про працю, санітарні норми, правила, інструкції, а також сформульовані рішення профспілок з питань охорони праці. У 1992 р. прийнято Закон України «Про охорону праці» (див. додаток).

Виробнича санітарія — це система організаційних заходів і технічних засобів, які відвертають або зменшують вплив на працюючих шкідливих виробничих факторів (ДСТУ 2293-93). До цих заходів можна віднести вивчення виробничих шкідливостей і опрацювання методів нейтралізації їхнього впливу на організм людини, які дозволяють запобігти професійним захворюванням.

Техніка безпеки — це система організаційних заходів і технічних засобів, які запобігають впливу на працюючих небезпечних виробничих факторів (ДСТУ 2293-93). До питань техніки безпеки на підприємствах металоконструкцій слід віднести: поліпшення технологічних процесів, впровадження машин і механізмів, які зменшують питому вагу ручної праці, встановлення загороджень та блокувальних пристроїв, застосування автоматичної сигналізації та інших технічних засобів, що підтримують належний рівень безпеки праці.

Пожежна безпека об'єкта — це стан об'єкта, при якому з регламентованою імовірністю виключається можливість виникнення та розвитку пожежі і впливу на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінно (ДСТУ 2272-93).

Нижче наведено інші основні терміни й визначення (ДСТУ 2293-93).

Нещасний випадок на виробництві — це випадок впливу на працюючого небезпечного виробничого фактора під час виконання ним трудових обов'язків або завдань керівника робіт.

Небезпечний виробничий фактор — це виробничий фактор, вплив якого на працюючого в певних умовах призводить до травми або іншого раптового різкого погіршення здоров'я.

Шкідливий виробничий фактор — це виробничий фактор, вплив якого на працюючого за певних умов призводить до захворювання або зниження працездатності.

Безпека праці — це стан умов праці, при якому виключається вплив на працюючих небезпечних і шкідливих виробничих фактор (НШВФ).

Небезпечна зона — це простір, в якому можливий вплив на робітника небезпечних і (або) шкідливих виробничих факторів.

Безпека виробничого устаткування — це властивість виробничого устаткування зберігати відповідність вимогам безпеки праці при виконанні доведених функцій в умовах, визначених нормативно-технічною документацією.

1.2. Управління охороною праці

Управління охороною праці на підприємстві — це складова частина або підсистема загальної системи управління підприємством (виробничим об'єднанням). Тільки при високому рівні охорони праці може бути забезпечене ефективне вирішення виробничих завдань.

Система управління охороною праці (СУОП) — це сукупність організаційних, технічних, гігієнічних, со- ціально-економічних дій, регламентованих законодавчими актами і нормативними документами і спрямованих на організацію планомірної програмно-цільової діяльності щодо створення безпеки, збереження здоров'я і працездатності людини в процесі роботи.

У будь-якій системі управління насамперед існує об'єкт, яким керують, а також орган, який здійснює управління. В процесі управління цей орган дістає певну інформацію про керований об'єкт, його стан. На основі цієї інформації керуючий орган приймає рішення, на базі якого здійснюється керівний вплив на об'єкт. Управління завжди здійснюється для досягнення певної мети.

Мета системи управління охороною праці — створення умов, які б відповідали вимогам нормативних документів про охорону праці, запобігали впливу на людей небезпечних і шкідливих виробничих факторів, сприяли збереженню здоров'я і працездатності людини в процесі роботи.

Мети управління можна досягти, виконуючи певні функції управління, тобто комплекс взаємопов'язаних видів діяльності, що здійснюються суб'єктом управління при цілеспрямованому впливі на об'єкт управління.

3

Об'єкт управління охороною праці — діяльність функціональних служб і структурних підрозділів підприємства з метою створення безпечних і нешкідливих умов праці на робочих місцях, дільницях, у цехах, на підприємстві і в будівельному тресті.

Управління охороною праці здійснює керівник підприємства, у функціональних службах і структурних підрозділах — їхні керівники.

Нормативною і методичною основою СУОЦ є: законодавчі акти про працю, постанови Кабінету Міністрів України, керівництва профспілок щодо питань охорони праці, а також нормативна та нормативнотехнічна документація. Нормальне функціонування {вдосконалення СУОП можливі тільки при наявності інформації про стан об'єкта управління, яка повинна надходити у вигляді кількісних та якісних показників, що характеризують стан безпеки праці на окремих робочих місцях та ділянках виробництва.

Процес управління охороною праці в структурних підрозділах (на дільницях, у бригадах, цехах тощо) і на заводах по виготовленню металоконструкцій (МК) в цілому може являти собою здійснення таких функцій: організації робіт з охорони праці; контролю стану охорони праці і функціонування СУОП; планування робіт з охорони праці; обліку та аналізу стану охорони праці та функціонування СУОП; координації робіт з охорони праці; оцінки стану охорони праці; стимулювання за роботу з вдосконалення охорони праці.

Мета управління охороною праці досягається, якщо вирішується такий комплекс завдань: створення безпеки виробничого устаткування і виробничих процесів; підтримування безпечного стану будівель та споруд; створення нормальних санітарно-побутових умов для працюючих; організація професійного добору, навчання та пропаганди охорони праці; забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту; створення належних санітарно-гігієнічних та психофізіологічних умов праці; забезпечення оптимальних режимів роботи та відпочинку; надання пільг та компенсацій за шкідливі умови праці; організація лікувально-профілактичного забезпечення працівників; дотримання законодавства про працю.

Вказаний комплекс завдань слід виконувати, впроваджуючи організаційні, технічні та санітарнооздоровчі заходи згідно з системою робіт по забезпеченню охорони праці на підприємствах.

1.3. Нагляд і контроль за дотриманням правил і норм охорони праці

Нагляд і контроль юридичне поділяються на запобіжний і поточний.

Запобіжний нагляд можна розділити на дві стадії. До першої стадії відносять нагляд за тим, щоб дотримання вимог охорони праці щодо обладнання підприємства, монтажу машин, виробничого процесу та продукції було забезпечене ще до початку будівництва, на стадії проектування. Це досягається завдяки узгодженню проектними організаціями опрацьованих ними проектів даного заводу, цеху, технологічної лінії, устаткування перед їхнім випуском з органами нагляду. Цю стадію запобіжного нагляду називають стадією попереднього нагляду.

До другої стадії запобіжного нагляду відносять нагляд за тим, щоб не допустити початку експлуатації нового чи реконструйованого підприємства, механізму, технологічної лінії з порушеннями вимог безпеки. Це досягається шляхом приймання державною комісією підприємства, цеху, технологічної лінії, окремого механізму до експлуатації. У необхідних випадках органи нагляду проводять випробування механізмів на працездатність, надійність, міцність. На цій стадії нагляду відбувається перевірка вимог безпеки праці при експлуатації.

Поточний нагляд — це щоденний, систематичний нагляд за дотриманням вимог безпеки праці у період експлуатації підприємства в цілому. Цей вид нагляду проводять органи нагляду й контролю.

Згідно з Законом України про охорону праці нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю і правил охорони праці в Україні підрозділяється на державний нагляд, відомчий нагляд міністерств і відомств, внутрішній оперативний контроль підприємств і організацій та громадський контроль.

Державний нагляд здійснюють спеціально уповноважені на те державні органи та інспекції. Вони не залежать у своїй діяльності від адміністрації підприємства, організації та вищих органів, яким підпорядковано підприємство чи організація.

До спеціально уповноважених державних органів, які виконують державний нагляд за охороною праці відносяться: Комітет по нагляду за охороною праці і Державна інспекція праці Міністерства праці та соціальної політики України, Державна пожежна охорона і Державтоінспекція МВС, органи та заклади санітарноепідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я України, Комітет з ядерної та радіаційної безпеки Міністерства екологічної безпеки України. Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про охорону праці здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованим йому прокурорами. Місцеві органи самоврядування, їхні виконавчі та розпорядчі органи контролюють дотримання законодавства про працю в порядку, передбаченому законодавством України.

Громадський контроль проводиться трудовими колективами через обраних ними уповноважених та профспілками через свої виборні органи і представників.

Відомчий нагляд та оперативний контроль здійснюють міністерства.

Необхідність такої спеціалізації інспекцій пояснюється тим, що піднаглядні об'єкти мають велику кількість різновидів небезпек.

Держнаглядохоронпраці об'єднує декілька видів контрольно-інспекційної діяльності: нагляд за гірничими, буровими та вибуховими роботами; за експлуатацією підйомних споруд і пристроїв (кранів, ліфтів, підйомників тощо), парових котлів та інших апаратів, які працюють під тиском, газових установок та газопроводів; з підприємствами хімічної, нафтопереробної і металургійної промисловості тощо.

4

Держсаннагляд стежить за тим, щоб підприємства, заклади організації, установи дотримувалися гігієнічних норм, санітарне гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил. Санітарна інспекція, так само як Держнаглядохоронпраці, здійснює запобіжний нагляд.

Держпожежнагляд наглядає за пожежним станом приміщені та споруд, які зводяться або вже експлуатуються. У випадку виникнення реальної небезпеки пожежі інспекція має право повністю або частково зупинити роботу цеху або ж підприємства в цілому.

Комісія з охорони праці створюється при комітеті профспілки у складі від 3 до 21 чол. її очолює член завкому, а цехову комісію - член цехової профспілки. Голова комісії одночасно є й старшим громадським інспектором. Ця комісія бере участь у розробці планів та заходів щодо охорони праці на підприємствах, контролює виконання цих заходів і законів у галузі охорони праці.

Громадські інспектори з охорони праці щоденно контролюють виконання вимог та правил техніки безпеки, виробничої санітарії та пожежної безпеки на робочих місцях. Вони обираються в кожній бригаді на загальних зборах.

Окрім Державного нагляду, адміністративного та громадського контролю, діє триступінчастий (оперативний) контроль.

Триступінчастий контроль — основна форма контролю адміністрацією та комітетом профспілки стану умов і безпеки праці на робочих місцях, у цехах, а також дотримання всіма службами, службовими особами і працюючими вимог трудового законодавства, стандартів, правил та норм, інструкцій та інших нормативнотехнічних документів у галузі охорони праці.

Триступінчастий контроль стану охорони праці здійснюється:

на першому ступені— майстром, начальником цеху (зміни) і громадським інспектором з охорони праці на дільниці, в зміні або в бригаді щоденно на початку роботи; на другому — комісією, яку очолює начальник цеху (будівельної дільниці), в цеху (на будівельному майданчику) або на дільниці заводу не рідше двох разів на місяць; на третьому — комісією, очолюваною керівником або головним інженером і головою комітету профспілки, не рідше одного разу на квартал на підприємстві в цілому.

До складу комісії другого ступеня входять керівники технічних служб цеху, інженер відділу охорони праці підприємства та медичний працівник, закріплений за цехом (будівельною дільницею).

У комісію третього ступеня входять заступник головного інженера з охорони праці, голова комісії з охорони праці комітету профспілки, керівники технічних служб, керівник технагляду за спорудами і будівлями, начальник пожежної охорони тощо.

На кожному ступені триступінчастого контролю складається акт про результати перевірки і протокол ступінчастого контролю з конкретними рішеннями щодо питань охорони праці.

Керівники організацій і представники профспілки раз на квартал звітують про стан охорони праці перед вищими господарськими та профспілковими органами.

1.4. Відповідальність за порушення правил і норм охорони праці

За порушення законодавства про працю і правил у галузі охорони праці, невиконання зобов'язань по колективних договорах і угод щодо охорони праці або за перешкодження діяльності профспілок керівники та ін- женерно-технічний персонал організацій несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну і кримінальну відповідальність.

Дисциплінарна відповідальність настає у випадках, коли з вини керівних, адміністративно-технічних та адміністративно-господарських працівників допущено порушення вимог охорони праці, які не спричинили тяжких наслідків і не могли спричинити їх. Дисциплінарна відповідальність полягає у накладанні на службових осіб таких стягнень: зауваження, догани, суворої догани, переведення на нижче оплачувану роботу на строк до трьох місяців або зміщення на нижчу посаду на той же строк, звільнення. Вказані стягнення можуть накладатися протягом одного місяця від дня виявлення порушення і не пізніше ніж через шість місяців від дня його скоєння.

До адміністративної відповідальності притягаються службові особи, які порушили вимоги охорони праці. У цьому випадку до них застосовуються штрафні санкції. Їх можуть накладати органи нагляду протягом одного місяця від дня скоєння порушення. Розмір штрафу визначається залежно від тяжкості порушення.

Матеріальна відповідальність службових осіб за порушення трудового законодавства полягає у відшкодуванні збитків, завданих організаціям. Сума відшкодування стягується зі службової особи повністю або частково. Підставою для притягання до кримінальної відповідальності цієї категорії осіб є злісні порушення ними правил і норм техніки безпеки, виробничої санітарії, невиконання умов колективного договору, спрямованих на створення безпеки праці, а також наказів або розпоряджень, якщо таке порушення спричинило або ж могло спричинити аварії, нещасні випадки, професійні захворювання або інші негативні наслідки. З цієї суми підприємство виплачує витрати на відновлення здоров'я потерпілого від нещасного випадку або професійного захворювання (за рішенням суду).

Кримінальна відповідальність службових осіб визначається статтею 152 Кримінального кодексу (КК) за порушення законодавства про працю і статтею 154 КК за порушення правил охорони праці. Стягування певних грошових сум відбувається із заробітної плати винного працівника на підставі розпорядження (наказу) адміністрації лише при наявності письмової згоди працівника. При відсутності згоди адміністрація повинна звертатися в народний суд. Кримінальну відповідальність несуть ті службові особи, на яких з огляду на їхнє службове ста-

5

новище згідно зі спеціальним розпорядженням покладено обов'язки щодо охорони праці і дотриманню правил безпеки на відповідній дільниці або ж контроль їхнього виконання.

У Кодексі законів про працю також передбачені статті, спрямовані на створення безпечних умов праці на заводах: стаття 153 присвячена забезпеченню здорових і безпечних умов праці; статті 157—158— відповідальності керівників підприємств за травматизм на виробництві; статті 163—167—праву трудящих на одержання спеціального одягу і запобіжних пристроїв, молока, жирів за рахунок підприємства при роботі в шкідливих і небезпечних умовах; статті 174—177—роботам, на яких забороняється застосовувати працю жінок тощо. Деякі з положень Закону України «Про охорону праці» наведено в додатку.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ГЛАВИ 1

1.Що включає в себе поняття охорони праці?

2.Назвіть мету системи управління охороною праці.

3.Які органи здійснюють нагляд та контроль за дотриманням норм і правил охорони праці?

4.Перелічіть види відповідальності за порушення правил та норм охорони праці.

ГЛАВА 2

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТЕХНІЧНІ ЗАХОДИ ЩОДО ОХОРОНИ ПРАЦІ

2.1. Планування і фінансування заходів щодо охорони праці

Номенклатура заходів щодо охорони праці — основа для підготовки комплексного плану поліпшення умов праці, охорони праці, санітарно-оздоровчих заходів і розділу колективного договору-угоди, який присвячений охороні праці.

Заходи, передбачені цією номенклатурою, вносяться до колективного договору з врахуванням даних комплексного плану поліпшення умов охорони праці та санітарно-оздоровчих заходів, паспорта санітарнотехнічного стану умов роботи і санітарно-оздоровчих заходів у цехах і на виробничих дільницях, аналізу причин виробничого травматизму і захворюваності, пропозицій робітників, органів Державного нагляду і технічної інспекції праці. Угода про схорону праці складається за спеціальною формою.

Заходи повинні бути забезпечені проектно-кошторисною та конструкторською документацією, фінансуванням і матеріальними ресурсами.

Фінансування заходів щодо охорони праці здійснюється організаціями і підприємствами за рахунок: загальновиробничих (експлуатаційних) витрат, якщо заходи мають некапітальний характер; кошторисів витрат бюджетних організацій, якщо заходи мають некапітальний характер, а також витрат, необхідних для створення безпечних умов праці при виконанні госпдоговірних науково-дослідних робіт, передбачених плановими калькуляціями (кошторисами) затрат на ці роботи; амортизаційного фонду, призначеного для капітального ремонту, якщо заходи проводяться одночасно з капітальним ремонтом основних засобів; банківського кредиту, якщо заходи входять до комплексу затрат на впровадження нової техніки або розширення виробництва, що кредитуються банком; державних капітальних вкладень, включаючи фонд розвитку виробництва, якщо заходи капітальні.

На проведення заходів щодо охорони праці в масштабі галузі, включаючи проведення науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт, розробку типових інструкцій, галузевих стандартів, правил, створення діафільмів та кінофільмів для пропаганди в галузі охорони праці підприємства, організації щороку відраховують не менше 5 % від вартості заходів щодо охорони праці, які фінансуються за рахунок експлуатаційних витрат.

Використання грошей і матеріальних ресурсів, призначених для виконання конкретних заходів щодо охорони праці, в інших цілях забороняється. Зекономлені гроші і матеріальні ресурси організації, погодивши це питання з комітетом профспілки, можуть витрачати на проведення додаткових заходів щодо охорони праці.

При плануванні організацією заходів щодо охорони праці до роботи залучаються інженерно-технічні працівники, робітники, профспілковий актив (громадські інспектори і члени комісій з охорони праці профспілкових організацій). У період проведення підготовчої роботи по складанню колективного договору комісія з охорони праці комітету профспілки збирає пропозиції щодо поліпшення умов і безпеки праці. На підставі цих пропозицій вона разом з адміністрацією підприємства складає угоду на проведення заходів, яка потім затверджується на профспілковій конференції і додається до колективного договору.

Питання охорони праці сконцентровані у розділі колективного договору «Поліпшення стану, умов і охорони праці». У цьому розділі записуються зобов'язання адміністрації, профкому щодо відповідних заходів, які повинні вживатися на підприємстві.

Проекти розділу колективного договору та угоди опрацьовуються у два етапи: на першому оформляються пропозиції про поліпшення умов праці на робочих місцях, у відділах та інших підрозділах, на другому — пропозиції про поліпшення умов праці в цілому на підприємстві (в будівельному тресті).

Підготовлені проекти розділу «Поліпшення стану умов і охорони праці» та угоди розглядаються адміністрацією і профкомом заводу, потім вносяться до проекту колективного договору.

2.2. Розслідування та облік нещасних випадків і професійних захворювань

Згідно з Законом України «Про охорону праці» і Положенням про розслідування та облік нещасних випадків на виробництві розслідуватися та братися на облік повинні нещасні випадки, які сталися:

6

—при виконанні трудових обов'язків, а також при здійсненні якихось дій в інтересах підприємства, навіть і без доручення адміністрації;

—по дорозі на роботу або з роботи на транспорті підприємства;

—на території підприємства або в іншому місці роботи протягом робочого часу й часу, необхідного для впорядкування знарядь виробництва, одягу тощо;

—під час проведення суботника (недільника);

—під час аварій на виробничих об'єктах, устаткуванні;

—на транспорті, на території вахтового селища з робітником. який перебуває на змінному відпочинку;

—уробочий час на громадському транспорті або під час пересування пішки з робітником, чия діяльність пов'язана з переміщеннями між об'єктами обслуговування, а також по дорозі на місце роботи за завданням адміністрації;

—у робочий час на власному легковому транспорті — при наявності дозволу адміністрації на право використання його для службових поїздок або за дорученням адміністрації;

—у робочий час через завдання тяжких тілесних пошкоджень іншою особою або при навмисному вбивстві робітника при виконанні ним трудових обов'язків.

Усі нещасні випадки, що викликали втрату працездатності протягом не менш як одного дня або необхідність переведення працівника на іншу роботу на один день і довше згідно з результатами медичного огляду оформляються актом за формою Н-1.

Про кожен нещасний випадок на виробництві потерпілий або очевидець протягом зміни повинен повідомити безпосереднього керівника, який зобов'язаний: негайно організувати першу допомогу потерпілому та його доставку у медпункт (лікарню); повідомити про нещасний випадок керівника підрозділу; зберігати до початку роботи комісії по розслідуванню обстановку і стан робочого місця такими, якими вони були в момент події.

Керівник підрозділу негайно повинен повідомити керівника і голову профкому підприємства.

Нещасні випадки з легкими та тяжкими наслідками розслідує комісія у складі: начальника цеху, начальника відділу охорони праці підприємства, старшого громадського інспектора з охорони праці. Розслідування проводиться протягом трьох діб, після цього складається акт за формою Н-1 у чотирьох примірниках.

Останні після затвердження надсилаються: потерпілому (або особі, яка представляє його інтереси), начальнику цеху, начальнику відділу охорони праці та технічному інспектору праці. Копія акту передається профспілковому комітету.

Акти за формою Н-1 зберігаються 45 років на підприємстві, де взято на облік нещасний випадок.

Коли потерпілий або очевидець не повідомили адміністрацію про нещасний випадок, питання про складання акту вирішується після всебічної перевірки.

Про груповий нещасний випадок керівник підприємства протягом доби зобов'язаний повідомити: технічного інспектора праці, вищий господарський орган, місцеві органи Державного нагляду, прокуратуру.

Повідомлення про смертельний нещасний випадок керівник підприємства надсилає також міністерству, відомству, у республіканський комітет профспілки, в обласну раду профспілок.

Смертельні й групові нещасні випадки спеціально розслідуються кваліфікованою комісією протягом десяти діб, після чого, крім акта за формою Н-1, складається акт спеціального розслідування. До нього додаються: плани, схеми, фотознімки; протокол опитування; пояснення очевидців та службових осіб, відповідальних за дотримання вимог ГОСТів та ССБП, норм і правил; відомості про проходження інструктажів; мед. висновок про характер і тяжкість пошкоджень, причину смерті; висновок експертної комісії, довідка про збитки; наказ органів Державного нагляду про створення комісії спец. розслідування; витяг з нормативних документів з вимогами безпеки і умовами відповідальності за порушення цих вимог.

До складу комісії входять: голова (технічний або головний технічний інспектор праці республіканського комітету або ради профспілки), члени комісії (представник вищого господарського органу, керівник підприємства, голова тощо).

У тих випадках, коли загинуло від двох до чотирьох чоловік, розслідування проводиться комісією у складі голови (головного технічного інспектора праці ЦК або ради профспілок) і членів комісії (одного з керівників вищого господарського органу, керівника підприємства, голови профспілкового комітету підприємства).

Розслідування нещасного випадку (аварії) з особливо тяжкими наслідками (при яких загинуло п'ять і більше чоловік), якщо з цього приводу не було спеціального рішення Кабінету міністрів, проводиться комісією, призначеною міністром, керівником відомства за узгодженням з відповідним профспілковим органом.

Нещасні випадки, які сталися з робітниками та службовцями, направленими на роботу іншою організацією, а також з учнями, котрі проходять виробничу практику під керівництвом технічного як персоналу підприємства, розслідуються і беруться на облік підприємством, на якому вони сталися.

Нещасні випадки, які сталися з учнями, що проходять виробничу практику під керівництвом технічного персоналу навчального закладу на виділеній організацією дільниці, розслідуються і беруться на облік навчальним закладом.

Акт розслідування професійного отруєння або захворювання надсилається керівнику підприємства для

.вживання профілактичних заходів. Потерпілий береться на облік і проходить відповідний курс лікування. В разі потреби він направляється на лікувально-трудову експертну комісію (ЛТЕК) для визначення групи інвалі-

7

дності, спричиненої професійними отруєннями, професійними захворюваннями або втратою працездатності від травм.

2.3. Аналіз рівня виробничого травматизму

Для запобігання травматизму на підприємстві необхідно мати дані про його рівень, причини та джерела. Ці дані одержують в результаті аналізу травматизму. Для аналізу застосовуються такі основні методи: статистичний, топографічний, груповий, монографічний та економічний.

Статистичний метод грунтується на вивченні причин травматизму по документах, в яких реєструються нещасні випадки (акти за формою Н-1, листки непрацездатності) за певний період. У цьому випадку застосовують не тільки абсолютні цифри про кількість нещасних випадків на 1000 працюючих, а і показник тяжкості травм (число днів непрацездатності, яке припадає на один нещасний випадок).Показник частоти :

де Н — загальна кількість нещасних випадків, які сталися в організації за звітний період; Р — середньосписочна кількість працюючих в цій організації протягом того ж звітного періоду.

Показник тяжкості:

де Д — сумарна кількість днів тимчасової непрацездатності по всіх нещасних випадках, які підлягають обліку, за звітний період (півріччя, рік).

Для об'єктивної оцінки стану травматизму на підприємстві застосовується показник загального травматизму Кзаг, бо він враховує не тільки кількість нещасних випадків, але й якісну сторону — тяжкість травматизму. Цей показник являє собою кількість днів непрацездатності на тисячу працюючих:

Коефіцієнт частоти травматизму зі смертельним кінцем визначається як відношення кількості смертельних травм , які приходяться на 1000 працюючих за звітний період :

Кст=1000*Нст/Р (2.4)

Рівень виробничого травматизму в організаціях слід визначати за всіма показниками: Кч, Кт, Кзаг та Кст, бо вони доповнюють один одного.

Топографічний метод полягає у вивченні залежності кількості нещасних випадків від умов місця події. Такі місця систематично наносять за допомогою умовних знаків на плани цехів.

Груповий метод грунтується на повторності нещасних випадків незалежно від тяжкості пошкодження. При цьому наявний матеріал розслідування розподіляється по групах з метою виявлення випадків, які повторюються найчастіше.

Монографічний метод передбачає детальне дослідження всього комплексу умов праці, в яких трапився нещасний випадок.

Економічний метод полягає у визначенні втрат, спричинених виробничим травматизмом.

Результати роботи по охороні праці можуть бути визнані позитивними тільки у випадку одночасного зниження частоти та тяжкості травматизму і, головне, при відсутності нещасних випадків зі смертельними наслідками.

Закономірності, фактори, які лежать в основі нещасних випадків, можливо встановити, тільки ретельно проаналізувавши причини, що виступають як взаємопов'язані умови та обставини кожного нещасного випадку.

2.4. Система стандартів безпеки праці (ССБП)

Система стандартів безпеки праці (ССБП) входить до Державної системи стандартизації (ДСС). ССБП — це комплекс взаємопов'язаних нормативних документів, спрямованих на підтримання високого рівня безпеки праці, збереження здоров'я і працездатності в процесі роботи. Найважливіші положення ССБП сформульовані у ГОСТ 12.0.001—82.

Залежно від сфери дії, змісту і рівня затвердження розрізняються такі категорії стандартів: державні стандарти СРСР (ГОСТи), які вважаються діючими до прийняття відповідних документів державними органами України; галузеві стандарти (ОСТи); республіканські стандарти (РСТ); стандарти підприємств (СТП).

ГОСТи, що визнані діючими на Україні, обов'язкові для всіх підприємств та організацій в усіх галузях народного господарства, як і РСТ, до розробки нових Українською державою.

ОСТи обов'язкові для всіх підприємств та організацій даної галузі (наприклад, будівельної). Вони обов'я- зкові тільки для підприємств та організацій міністерства, яке затвердило ці стандарти.

Велике практичне значення для зниження рівня травматизму на виробництві і в будівництві має опрацювання і впровадження СТП, оскільки ця категорія стандартів встановлює форми й методи роботи по охороні праці і застосовується лише на підприємствах, що їх затвердили.

Стандарти підприємств державній реєстрації не підлягають. Реєстрація СТП проводиться у порядку, визначеному міністерством.

8

Перевірка ступеня відповідності сучасним вимогам діючого СТП проводиться у разі потреби, але не рідше, ніж раз на п'ять років.

ГОСТи ССБП включають такі підсистеми:

0 — організаційно-методичні стандарти (наприклад, ГОСТ 12.0.001—82. ССБП. Основні положення).

1 — стандарти вимог і норм за видами небезпечних і шкідливих виробничих факторів (наприклад, ГОСТ 12.1.003—83. ССБП. Шум, Загальні вимоги безпеки).

2 — стандарти вимог безпеки до виробничого устаткування (наприклад, ГОСТ 12.2.061—81. ССБП. Устаткування виробниче. Загальні вимоги безпеки до робочих місць).

3 — стандарти вимог безпеки до виробничих процесів (наприклад, ГОСТ 12.3.009—76. ССБП. Роботи розвантажувальні. Загальні вимоги безпеки).

4— стандарти вимог до засобів захисту працюючих (наприклад, ГОСТ 12.4.089—86. ССБП. Будівництво. Пояси запобіжні. Загальні технічні вимоги).

5 — стандарти вимог безпеки до будівель і споруд. 6—9 — резерв.

Структура позначення державних стандартів ССБП подається у стандарті 12.0.001—82.

Стандарти підсистеми 0 визначають: організаційно-методичні основи стандартизації в галузі безпеки праці (цілі, завдання та структури системи, впровадження і Контроль дотримання стандартів ССБП, термінологія у галузі безпеки праці, класифікація небезпечних та шкідливих виробничих факторів тощо); вимоги (правила) до організації робіт, спрямованих на створення безпеки праці (навчання працюючих норм і вимог безпеки праці, атестація персоналу, методи оцінки стану безпеки праці тощо).

Стандарти підсистеми 1 визначають: вимоги за видами небезпечних та шкідливих виробничих факторів, граничне допустимі значення їхніх параметрів та характеристик; методи контролю нормованих параметрів та характеристик небезпечних та шкідливих виробничих факторів; методи захисту працюючих від небезпечних та шкідливих виробничих факторів.

Стандарти підсистеми 2 визначають: загальні вимоги безпеки до виробничого устаткування; вимоги безпеки до окремих груп (видів) виробничого обладнання; методи контролю виконання вимог безпеки.

Стандарти підсистеми 3 визначають: загальні вимоги безпеки до виробничих процесів; вимоги безпеки до окремих груп (видів) технологічних процесів; методи контролю виконання вимог безпеки.

Стандарти підсистеми 4 визначають: вимоги до окремих класів, видів та типів засобів захисту; методи контролю та оцінки засобів захисту; класифікацію засобів захисту.

Стандарти системи 5 визначають: загальні вимоги до будівель та споруд, що дозволяють підтримувати належний рівень безпеки людей, які в них працюють; загальні вимоги до будівель та споруд, які гарантують високий рівень безпеки під час їхнього зведення, експлуатації, ремонту та реконструкції; методи контролю вимог безпеки до споруд.

Опрацювання, розглядання, узгодження та затвердження державних стандартів з безпеки праці у будівельній галузі здійснюється у плановому порядку як складова частина ССБП, пов'язаної з діючою для всіх будівництв системою будівельних норм і правил (БНіП).

Загальне керівництво роботою по організації впровадження стандартів безпеки праці здійснюється директором або головним інженером заводу, а організаційно-методичне керівництво впровадженням — службою стандартизації за участю служби охорони праці.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ГЛАВИ 2

1.За рахунок яких коштів здійснюється фінансування заходів щодо охорони праці?

2.Опишіть порядок розслідування групового нещасного випадку.

3.Назвіть строк зберігання актів за формою Н-1.

4.На що спрямована система стандартів безпеки праці?

5.В якій підсистемі слід шукати стандарт, який визначає методи боротьби з шумом?

ГЛАВА З

ПРОПАГАНДА ВИМОГ ОХОРОНИ ПРАЦІ

3.1.Проведення інструктажів

УГОСТ 12.0.004-79 (ССБП. Організація вивчення працюючими безпеки праці. Загальні положення) визначено порядок і види навчання робітників інженерно-технічних працівників та службовців у галузі безпеки праці; його положення поширюються на всі підприємства та організації народного господарства. Навчання вважається обов'язковим на всіх підприємствах і в організаціях, незалежно від характеру і ступеня безпеки виробництва, при підготовці нових робітників (новачків, які не мають або змінюють професію), при проведенні різних видів інструктажів і при підвищенні кваліфікації.

Практичне вивчення новачками безпечних методів та прийомів праці здійснюється під час виробничого навчання в учбових майстернях під керівництвом інструктора або на робочому місці під керівництвом висококваліфікованого робітника, бригадира або іншого спеціаліста, який має необхідну підготовку. Вивчення кожним робітником теми охорони праці реєструється в журналі обліку навчальної роботи.

Знання з безпеки праці перевіряються під час екзаменів кваліфікаційною комісією.

9

За характером і часом проведення інструктажі працюючих поділяються на вступний, первинний на робочому місці, повторний, позаплановий і поточний.

Вступний інструктаж проводиться інженером з охорони праці або особою, на яку покладено обов'язки інженера з охорони праці. Цей інструктаж повинні пройти всі особи, які приступають до роботи, незалежно від їхньої освіти, стажу роботи за фахом, а також особи, котрі прибули у відрядження, учні та студенти, які починають виробниче навчання або практику. Інструктаж здійснюється в кабінеті охорони праці або в спеціально обладнаному приміщенні із застосуванням сучасних технічних засобів навчання та пропаганди і наочних посібників: плакатів, натуральних експонатів, макетів, слайдів, моделей, кінофільмів, діафільмів, діапозитивів. Його проводять за програмою, опрацьованою з врахуванням вимог ССБП, а також усіх особливостей виробництва; програму затверджує керівник організації за узгодженням з профкомом.

Про проведення вступного інструктажу і перевірку знань роблять запис у журналі реєстрації вступного інструктажу (особистій картці інструктажу) з обов'язковим підписом особи, яка проходить інструктаж, та інструктора. Приблизна програма вступного інструктажу, форма журналу його реєстрації та відповідна особиста картка наведені у додаткові до ГОСТ 12.0.004—79.

Первинний інструктаж на робочому місці здійснюють керівники робіт, користуючись інструкціями з охорони праці, опрацьованими для окремих професій або видів робіт з врахуванням вимог ССБП і основних питань інструктажу на робочому місці. Цей інструктаж проходять: усі новоприйняті в організацію, а також особи, що переводяться з одного підрозділу в інший чи прибули у відрядження, учні або студенти, які починають виробниче навчання чи практику, працівники, котрі виконують нову для них роботу, а також робітники при виконанні будівельно-монтажних робіт на території діючого підприємства. Первинний інструктаж на робочому місці супроводжується показом на практиці безпечних прийомів і методів роботи.

Всі працівники після інструктажу на робочому місці та перевірки знань протягом перших двох — п'яти змін (залежно від стажу, досвіду та характеру роботи) виконують доручення під наглядом майстра або бригадира, після чого оформляється їхній допуск до самостійної роботи. До робіт, до яких пред'являються додаткові (підвищені) вимоги з безпеки праці, міністерствами (відомствами) за узгодженням з ЦК профспілки може бути встановлений тривалішій строк.

Допуск до самостійної роботи фіксують датою і підписом інструктора в журналі реєстрації інструктажу на робочому місці (особистій картці інструктажу). Форма журналу реєстрації інструктажу на робочому місці наводиться у додатку до ГОСТ 12.0.004—79.

Повторний інструктаж проходять усі працюючі, незалежно від кваліфікації, освіти та стажу роботи, не рідше, ніж раз на три місяці. Його проводять за програмою інструктажу на робочому місці.

Позаплановий інструктаж необхідний у таких випадках: при зміні правил охорони праці; при зміні технологічного процесу, заміні або модернізації устаткування, пристроїв та інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших факторів, які впливають на безпеку праці; порушенні робітниками вимог безпеки праці, які можуть спричинити або спричинили травму, аварію, вибух чи пожежу; перерві у роботі — для робіт, до яких пред'являються додаткові (підвищені) вимоги безпеки праці—більш як на 30 календарних днів, а для решти робіт — на 60 днів.

Позаплановий інструктаж проводять індивідуально або з групою працівників однієї професії в обсязі первинного інструктажу на робочому місці.

Цільовий інструктаж проводять з робітниками перед роботами, на які оформляється наряд-допуск. Проведення інструктажу фіксується в наряд-допуску на виробництво.

Працівник, котрий пройшов інструктаж, але показав незадовільні знання, до роботи не допускається і зобов'язаний знову пройти інструктаж.

Про повторний, позаплановий або поточний інструктаж особа, яка його проводила, робить запис у журналі реєстрації інструктажу на робочому місці (особистій карточці інструктажу) з обов'язковим підписом робітника, що пройшов інструктаж, та інструктора. При реєстрації позапланового інструктажу вказують причину, яка його зумовила.

Працівники, що мають професію і приступають до робіт, до яких пред'являються додаткові (підвищені) вимоги безпеки праці, перед первинним інструктажем на робочому місці повинні вивчити безпечні методи праці за програмами, затвердженими міністерствами (відомствами) за узгодженням з ЦК профспілок та органами Державного нагляду.

3.2. Навчання безпечних методів і прийомів робіт

Окрім інструктажу, необхідно не пізніше місяця від дня вступу на роботу організувати навчання робітників, щоб вони могли застосовувати безпечні методи і прийоми робіт. Таке навчання проводиться згідно із програмою, затвердженою головним інженером підприємства. Після завершення навчання і в подальшому щороку головний інженер повинен забезпечити перевірку того, як робітники знають вказані методи й прийоми, а також документально оформити перевірку і видати робітникам посвідчення.

Особи, котрі допускаються до обслуговування вантажопідйомних машин (машиністи, їхні помічники, стропальники), повинні проходити повторні перевірки знань у комісії організації таким чином: періодично, не рідше одного разу на рік; при переході з однієї організації (цеху) в іншу; на вимогу інженерно-технічних працівників по нагляду за вантажопідйомними машинами або інспектора (участь останнього у повторній перевірці знань необов'язкова).

10