Konspekt_lektsy_po_ukr

НазарР.М.,ГапоноваТ.М.Українськамовазапрофесійнимспрямуваннямдляспеціальності«Менеджменторганізацій»

Закон залежності результату спілкування від об'єму комунікативних зусиль

Цей закон може бути сформульований так: чим більше комунікативних зусиль витрачено, тим вище ефективність спілкування.

Закон прогресуючого нетерпіння слухачів

Цей закон формулюється так: чим довше говорить оратор, тим більшу неувагу і нетерпіння проявляють слухачі.

Закон падіння інтелекту аудиторії із збільшенням її розміру

Цей закон означає: чим більше людей вас слухають, тим нижче середній інтелект аудиторії. Іноді це явище називають ефектом натовпу: коли слухачів багато, вони починають гірше «міркувати», хоча особистий інтелект кожної окремої людини при цьому, звичайно, зберігається.

Закон первинного відторгнення нової ідеї

Сформулювати закон можна так. Нова, незвична ідея, повідомлена співрозмовнику, в перший момент їм відкидається. Іншими словами, якщо людина раптом одержує інформацію, яка суперечить думці або уявленню, що склалося у нього на даний момент, то перша думка, яка приходить йому в голову – що ця інформація помилкова, ідея шкідлива, приймати її не треба.

Закон ритму спілкування

Цей закон відображає співвідношення розмови та мовчання в людському спілкуванні. Це значить, що кожній людині необхідно певний час говорити і певний час мовчати.

Закон мовної самодії

Закон свідчить: словесний вираз ідеї або емоції формує цю ідею або емоцію у того, хто говорить.

З практики давно відомо, що словесний вираз деякої думки дозволяє людині зміцнитися в цій думці, остаточно з'ясувати її для себе. Якщо людина своїми словами пояснює що-небудь співрозмовнику, вона сама краще з'ясовує для себе суть того, що розповідає.

Старий вчительський анекдот – вчителька говорить учню: «Ваню, я тобі вже 20 разів пояснила, сама нарешті зрозуміла, а ти все не зрозумієш»!

Закон відторгнення публічної критики

Формулювання закону: людина відкидає публічну критику на свою адресу. Будь-яка людина має високу внутрішню самооцінку. Ми всі внутрішньо вважаємо

себе розумними. Саме тому будь-яка критика в процесі спілкування сприймається нами як замах на нашу самостійність, демонстративний сумнів у нашій компетентності і здатності ухвалювати самостійні рішення. В умовах, коли критика здійснюється у присутності інших людей, вона відкидається практично в 100% випадків.

Закон довіри до простих слів

Суть цього закону, який ще можна назвати законом комунікативної простоти, такий: чим простіші думки і слова, тим краще тебе розуміють і більше вірять. Простота змісту і форми в спілкуванні – запорука комунікативного успіху. Говоріть просто, давайте прості поради – і люди підуть за вами, повірять вам.

Люди краще сприймають прості істини, тому що ці істини їм зрозуміліші, звичніші.

Закон тяжіння критики

Формулювання закону таке: чим більше ви виділяєтесь з тих, хто вас оточує, тим більше про вас лихословлять і тим більше людей критикує ваші дії.

Людина, яка виділяється, завжди стає об'єктом підвищеної уваги і «притягає» до себе критику. А. Шопенгауер писав: «Чим вище ви підіймаєтеся над натовпом, тим більшу увагу ви привертаєте, тим більше будуть про вас лихословити».

111

НазарР.М.,ГапоноваТ.М.Українськамовазапрофесійнимспрямуваннямдляспеціальності«Менеджменторганізацій»

Закон комунікативних зауважень

Формулювання закону: якщо співрозмовник у спілкуванні порушує деякі комунікативні норми, інший співрозмовник намагається зробити йому зауваження, примусити його змінити комунікативну поведінку.

Так, якщо співрозмовник починає кричати на нас, нам завжди хочеться сказати йому: – Припини кричати! Якщо він став говорити тихо, нам хочеться сказати: – Говори голосніше! Якщо він починає командувати, розпоряджатися, ми говоримо: – А чому ви тут командуєте? Людині, що соромиться, ми говоримо: – Сміливіше, не соромтеся! Хвальку: – Що це ви розхвасталися? і т.п.

Закон прискореного розповсюдження негативної інформації

Негативна, здатна спричинити зміни в статусі людей інформація має тенденцію до швидшого розповсюдження в групах спілкування, ніж інформація позитивного характеру. Це пов'язано з підвищеною увагою людей до негативних фактів – внаслідок того, що позитивне швидко приймається людьми за норму і перестає обговорюватися.

Закон спотворення інформації при її передачі («закон зіпсованого телефону»)

Формулювання закону таке: будь-яка передана інформація, спотворюється в процесі передачі в ступені, прямо пропорційному числу осіб, що передають її.

Це означає, що чим через більше число людей передається та або інша інформація тим більше вірогідність спотворення цієї інформації.

Закон відхилення публічної критики

Закон цей свідчить: коли здійснюється публічна критика кого-небудь з того або іншого питання, і при цьому присутня людина, у якої є аналогічні недоліки, але його особисто в даний момент не критикують, ця людина критику від себе практично завжди відводить, вважаючи, що «у нього – зовсім інше».

Закон детального обговорення дрібниць

Знати цей закон особливо важливо, коли ми обговорюємо що-небудь колективно. Формулювання закону: люди більш охоче зосереджуються на обговоренні незначних питань і готові приділяти цьому більше часу, ніж обговоренню важливих проблем.

Закон мовного посилення емоцій

Формулювання закону: емоційні вигуки людини підсилюють емоцію, що переживається нею.

Закон мовного поглинання емоції

Формулювання закону: при зв'язній розповіді про емоцію, що переживається, вона поглинається мовою і зникає.

Закон емоційного придушення логіки

В умовах емоційного збудження людина погано говорить і погано розуміє звернену до неї мову.

4. Стратегії спілкування.

Існують різні концепції, що описують способи, моделі та стилі спілкування. Різноманіття підходів певною мірою сприяє більш глибокому вивченню й аналізу основного процесу і допомагає кожному спиратися на ту концепцію, яка йому найбільше зрозуміла і відповідає його уявленням про себе та про інших. Проте важко розібратись у великій кількості підходів, ураховуючи, що описано далеко не всі, до того ж, звичайно, заважає відмінність у термінах, які вживаються для характеристики одних і тих самих явищ. Об’єднати розмаїття термінів і відповідних їм феноменів можна, увівши поняття «стратегія та тактика спілкування». Це дасть змогу описати процес інтегровано і сприятиме систематизації інформації. Варто зауважити, що деякі вчені вживали термін «стратегія спілкування», однак переважно в математичному контексті (відповідно до теорії гри). У працях з менеджменту й маркетингу це поняття охоплює не лише спілкування, а й усю систему стратегій, які використовуються в організації (підприємстві,

112

НазарР.М.,ГапоноваТ.М.Українськамовазапрофесійнимспрямуваннямдляспеціальності«Менеджменторганізацій»

фірмі тощо). Наприклад, у маркетингу розрізняють стратегії, зорієнтовані на збут товару, і клієнтцентровані стратегії. Сьогодні в основі підготовки керуючих американськими банками лежить саме навчання їх стратегіям і тактикам.

Існують різні визначення поняття «стратегія». У нашому розумінні – це загальна схема дій. Американські автори вважають, що це загальний план досягнення мети. Описуючи та конструюючи в житті стратегії спілкування, доцільно орієнтуватися на обидва визначення. До того ж треба ще враховувати, чи досягається мета під час спілкування одним суб’єктом чи обома (мотиваційний компонент стратегії).

Коли два суб’єкти прагнуть виконати разом певну роботу, обмінятися думками, почуттями, оцінками, дійти згоди, вони, спілкуючись, прямують до досягнення спільної мети. Якщо ж кожен або один із суб’єктів хоче задовольнити лише свої інтереси, він ставить перед собою індивідуальну мету. Інколи люди, що спілкуються, можуть і не ставити перед собою певної мети (фактичне спілкування).

Види стратегій спілкування:

1.Гуманістично-діалогічна, спрямована на досягнення спільної мети.

2.Гуманістично-монологічна, спрямована на досягнення спільної мети.

3.Гуманістично-діалогічна, спрямована на досягнення індивідуальної мети.

4.Гуманістично-монологічна, спрямована на досягнення індивідуальної мети.

5.Маніпулятивно-діалогічна, спрямована на досягнення спільної мети.

6.Маніпулятивно-діалогічна, спрямована на досягнення індивідуальної мети.

7.Маніпулятивно-монологічна, спрямована на досягнення спільної мети.

8.Маніпулятивно-монологічна, спрямована на досягнення індивідуальної мети.

Для повної характеристики стратегій до мотиваційного компонента необхідно

додати ще змістовний. Річ у тім, що спільна або індивідуальна мета може відповідати гуманістичним або маніпулятивним (егоїстичним, навіть жорстоким) установкам спілкування. У першому випадку – це найчастіше готовність, що реалізується у спілкуванні через акти співробітництва, співучасті, взаємодопомоги, взаєморозуміння та взаємоповаги. У другому випадку – це спрямованість на дії, в яких проглядають корисливі, егоїстичні інтереси одного або двох суб’єктів. Саме ці установки кожного з них призводять до маніпулювання та порушення етики спілкування.

Для характеристики стратегій важливим є не лише мета та комунікативні установки, а й характер конструювання спілкування. Його стратегічним параметром є певне співвідношення між діалогом і монологом. Якщо під час взаємодії суб’єкти по черзі обмінюються інформацією, думками, жестами, почуттями, то вони дотримуються діалогу. Якщо досить довго говорить один або ж, говорячи, кожен думає лише про себе, то відбувається монолог чи два монологи. Сприймаючи монолог одного із суб’єктів, інший може вести з ним внутрішній діалог. Діалогічний підхід до спілкування (краще в контексті зовнішнього діалогу) є оптимальним з погляду організації комунікації й має великий розвиваючий, творчий потенціал.

Стратегії ділового спілкування можна пояснити на прикладах.

Так, перед створенням підприємства Іван С. і Тетяна Б. самостійно розпоряджалися своїми коштами. Тепер вони мають вести фінансові справи разом. Для цього необхідно прийняти єдине рішення, яке б задовольнило обох партнерів. Але Іван С. говорить: «Я – більш досвідчений, тому саме я повинен розпоряджатися коштами». Це стратегія 7.

Економіст П. побачив у комп’ютері начальника відділу новий штатний розпис. У ньому він не знайшов свого прізвища і посади. Він вигукнув: «Ах, значить так? Як таке могло статися? Я цього не терпітиму». Ця стратегія 8 – маніпулятивно-монологічна, мета її індивідуальна.

Прикладом стратегії 1 – гуманістично-діалогічної, може бути таке. Мета стратегії спільна. Керівник заводу говорить: «З наступного року ми випускатимемо іншу продукцію, більш складну, яка користується попитом на ринку. Що ми для цього мусимо зараз зробити?» Підлеглі внесли наступні пропозиції: розробити відповідну документацію,

113

НазарР.М.,ГапоноваТ.М.Українськамовазапрофесійнимспрямуваннямдляспеціальності«Менеджменторганізацій»

визначитись з ресурсами, залучити інвесторів, знайти покупців тощо. «Давайте конкретно визначимо відповідальних і розподілимо обов’язки,» – попросив керівник підприємства. Голови відділів почали формулювати свої завдання.

Система послідовних дій, що сприяють реалізації стратегії, досягненню мети, називається тактикою. Одну і ту саму стратегію спілкування можна втілити в різних тактиках. Побудова стратегії або її добір залежить від особливостей суб’єктів, які це здійснюють, їх системи цінностей, інтересів і обов’язково від комунікативних установок. Побудова і добір тактик базуються насамперед на знаннях про ситуацію та особливості конкретних співрозмовників. Загалом, на розбудову тактики як системи дій при спілкуванні, звичайно, впливає стратегія, якщо вона є усвідомленою. Саме вона вивчає характер дій, які застосовують суб’єкти, передаючи певну інформацію і впливаючи один на одного.

Отже, спосіб і стратегія спілкування – два споріднених феномени, що розкривають операційний аспект взаємодії людей. Вони є важливим інструментом досягнення мети.

5. Невербальні компоненти спілкування.

До технічних чинників виразного мовлення належать дихання, голос, дикція

(вимова), інтонація (тон), темп, жест, міміка. Лише добре оволодіння кожним складником техніки виразного мовлення може гарантувати його високу якість.

Дуже важливими при усному спілкуванні є міміка й жести мовця. Як правило, вони працюють «у парі» (наприклад, вияв захоплення часто супроводжується сплеском рук, підняттям їх «розкриленими» вгору й посмішкою). Мовлення людини було б схоже на роботу хоч досконалого, але все ж механізму, якби не відзначалося мелодикою і не оживлювалося мімікою чи жестом.

Невербальне інформування: пози

Про стосунки і ставлення до ситуації сигналізує й те, як люди розміщують свої тіла під час розмови стоячи, тобто їх пози стосовно один одного. Як правило, під час ділової зустрічі двоє співрозмовників стоять під кутом у 90 градусів один до одного, водночас вони утворюють відкритий трикутник, що є невербальним запрошенням для третього (з тим самим статусом) приєднатися до розмови. Коли четвертий запрошується до групи, то буде утворено квадрат, а для п'ятого – коло або два трикутники. Якщо розмова має конфіденційний характер, то кут між співрозмовниками скорочується з 90 градусів до нуля – це «закрита формація».

Коли співрозмовники, що утворюють закриту формацію, лише повернуть голови до того, хто хоче до них приєднатися, не змінюючи своїх поз, то ця людина – небажаний гість. І щоб не завдавати їм прикрощів і самому не відчувати ніяковості та збентеження, а також за приписами ввічливості, слід піти...

Невербальна комунікація є комплексним процесом – отже, вона може супроводжуватися словами з певною інтонацією, тоном. І, щоб не виникало непорозумінь під час спілкування, слід узгоджувати несловесні засоби зі словесними. Адже дослідження засвідчили, що невербальні сигнали справляють вплив утричі більший, ніж слова. І тому, коли співрозмовник каже одне, а його міміка чи жестикуляція говорять про інше (бо це відбувається підсвідомо), його партнер не зважатиме на слова – тут він довірятиме своїм очам, а не вухам. Ці сигнали можна правильно розшифрувати, якщо учасник розмови спокійно спостерігає за своїм партнером, поводячись чемно, без зайвої метушні, й усвідомлює потребу брати до уваги всі моменти спілкування, зокрема і ґречність поводження, щоб успішно завершити його.

Невербальне інформування: жести

Особливо дійовими є жести. Жести, мимовільно виникаючи, але піддаючись контролю й керуванню, являють собою вияв людських думок, емоцій. У поєднанні зі словами жести стають надзвичайно промовистими, у свою чергу посилюючи емоційне

114

НазарР.М.,ГапоноваТ.М.Українськамовазапрофесійнимспрямуваннямдляспеціальності«Менеджменторганізацій»

звучання сказаного. Розуміння узгодженості жестів зі словами дає можливість точніше побачити позицію партнера, його реакцію на ваше повідомлення – схвалення чи ворожість, уважне сприймання чи нудьгу.

Американський дослідник Поль Л. Сопер у книзі «Основи публічного виступу» рекомендує додержуватися таких правил, коли ви вдаєтеся до жестів під час спілкування:

1.Жести мають бути мимовільними. Застосовуйте жест при відчутті потреби в ньому. Не стримуйте імпульсу наполовину.

2.Жестикуляція не повинна бути безперервною. Не жестикулюйте руками протягом усієї розмови. Не кожна фраза потребує підкреслення жестом.

3.Керуйте жестами. Не намагайтесь уподібнитись вітрякові, зберігайте сили про запас; пам'ятайте, що жестикуляція – елемент рівноваги всієї пози. Жест не повинен відставати від слова.

4.Урізноманітнюйте жестикуляцію. Не користуйтесь одним і тим самим жестом

увсіх випадках, коли треба надати словам виразності.

5.Жести мають відповідати своєму призначенню. Кількість та інтенсивність їх повинні узгоджуватися з характером повідомлення. Зрештою, як показали дослідження, частота жестикуляції залежить передусім від національної належності, а вже потім від культури поведінки людини. Під час своєї навколосвітньої мандрівки англійський психолог Майкл Арджайл з'ясував, що в середньому протягом годинної розмови фінн використовує жестикуляцію один раз, італієць – 80, француз – 120, а мексиканець – 180 разів.

6.Гендерні аспекти спілкування.

Зростання ролі жінки у діловій сфері – невід’ємний атрибут розвитку демократії у сучасному суспільстві. Але, як показує практика, питання про підвищення ролі жінки у суспільно-політичному й економічному житті країни розв’язується надто повільно і надто складно. Попри всі зусилля, рівноправність жінки у політиці та бізнесі нашим суспільством ще не сприймається психологічно. Саме ця сторона проблеми останнім часом стала предметом активного дослідження у сучасній соціально-психологічній науці. Серед багатьох питань у цьому плані вивчається і те, як впливають на вирішення гендерної проблематики комунікативні процеси, що протікають всередині організацій владної чи бізнесової сфери.

Сучасний соціум можна розглядати як складну систему інститутів і організацій, що представляють собою те соціально-культурне і професійне середовище, в якому особистість самовиявляється і презентує себе в різних аспектах: як професіонал, як працівник, як людина, як чоловік або жінка, як член команди або джерело конфліктів. У зв’язку із цим можна відзначити кілька спостережень.

По-перше, кожна організація свідомо або несвідомо проводить «гендерну політику», під якою ми розуміємо регулювання кадрового складу працівників за статевою ознакою, вплив фактора статі на формування структур влади в організації, вплив фактора статі на службовий і професійний поділ праці всередині організації, вплив фактора статі на психологічний клімат, корпоративну культуру і корпоративну етику. Гендерна політика може бути цілеспрямованою або прихованою, але вона, безумовно, присутня.

По-друге, організації, якими різними вони б не були, зрештою стверджують себе як чоловічий світ. Уже при прийомі на роботу жінки піддаються неявній дискримінації: чоловік не зобов’язаний звітувати перед наймачем у тому, скільки годин на день він займається роботою у домі, а жінку завжди розпитують, як вона буде поєднувати професійні обов’язки з материнськими, і хто сидить з дітьми, коли вони хворіють. Жіночий керівний персонал змушений боротися з культурними бар’єрами, що відмовляють їм у легітимації їхніх претензій на керівництво. Поки жінка порівнює себе з жінками, вона може відчути задоволення своїм соціальним і професійним статусом, але,

115

НазарР.М.,ГапоноваТ.М.Українськамовазапрофесійнимспрямуваннямдляспеціальності«Менеджменторганізацій»

оцінюючи себе щодо чоловіків, вона зіштовхується з явним приниженням своїх здібностей і можливостей.

По-третє, ділове спілкування базується на основних мотивах суб’єктів діяльності: прагненні до професійної самореалізації, матеріального благополуччя, кар’єрного росту або слави. «Стать» – це критерій, що диференціює можливості професійного росту і просування по соціальних сходинках. Стартові кар’єрні умови свідчать про нерівність можливостей чоловіків і жінок. Кар’єрні очікування жінок формуються в протиставленні «кар’єра або родина», і в боротьбі «жінка або чоловік». У ситуації «колеги» ділові відносини чоловіка і жінки можуть розвиватися за декількома негативними чи позитивними траєкторіями. Тому можливі конфлікти між колегами, якщо з боку начальника проводиться політика рівності статей, що практично означає відмову враховувати проблеми працюючої жінки (чоловік, діти, господарство), а також дискримінація жінок у плані службового росту. У позитивному плані – можливе привнесення особистих відносин у ділове спілкування: дружба або приятелювання. У принципі такий вплив статевого фактору на ділові відносини є позитивним, оскільки тонізує, заспокоює і сприяє адекватній самосвідомості і самооцінці як чоловіка, так і жінки.

При аналізі гендерних аспектів професійного спілкування варто брати до уваги стандартні ситуації: «начальник – підлеглий», «ділові партнери», «колеги». Упередження проти жінок-начальників загальновідоме. Якщо жінка на роботі може отримати від начальника розпорядження, то чоловік від своєї начальниці згодний вислуховувати тільки поради.

Існують відмінності в оцінці діяльності лідерів-чоловіків і лідерів-жінок. Якщо жінка автократична, якщо вона типовий «бос» й орієнтована на завдання, її оцінюють більш негативно, ніж керівника-чоловіка з таким же стилем. Це особливо вірно, коли оцінки дають чоловіки. Наприклад, дослідники Д. Баталер і Ф. Гейс просили своїх асистентів, дівчат і юнаків, зіграти роль лідера у групі студентів під час обговорення проблем у сфері бізнесу. Лідери – і юнаки, і дівчата – були наполегливі, але дружелюбні, і рішуче брали дискусію у свої руки. Як решта членів групи реагували на такого лідера? Коли юнак утверджувався на чолі групи і діяв наполегливо, інші члени групи реагували прихильно. Якщо ж подібним чином діяла дівчина, то члени групи, особливо чоловіки, реагували значно більш негативно. Отже, чоловіки незатишно почувають себе, якщо жінка використовує такий же керівний стиль. У робочій ситуації чоловік і жінка теоретично сумісні завжди, оскільки жіноча ірраціональність і підступництво компенсуються жіночою ж конструктивністю і комунікабельністю, а чоловіча рішучість і прямолінійність ослаблені бажанням успіху і потребою у владі. Незважаючи на тенденцію збільшення числа керівників-жінок на всіх рівнях влади, такі жінки виявляються маргіналами у професійному співтоваристві, оскільки не ототожнюються цілком з роллю типової жінки. У чоловіків і жінок різне розуміння влади: у чоловіків – влада завжди «над», а у жінок – влада «для». Отже, професійне спілкування між жінками і чоловіками багато в чому визначається стереотипами, які глибоко вкоренилися у нашому суспільстві. Тому сучасній діловій жінці слід шукати нові поведінкові стратегії, які забезпечують успішність ділової діяльності і соціально-професійну самореалізацію. (Формування гендерної культури молоді. Тернопіль, 2007).

7. Поняття ділового спілкування.

Процес, за допомогою якого реалізується те чи інше ставлення людини до навколишнього світу, до завдань, які ставить перед нею життя, називається діяльністю. Це вид соціальної активності, яка притаманна тільки людині і має свідомий, цілеспрямований характер. Це дії, які відбуваються в умовах соціально організованого спілкування, це завжди співробітництво або пряме, або опосередковане. Деякі вчені виділяють

116

НазарР.М.,ГапоноваТ.М.Українськамовазапрофесійнимспрямуваннямдляспеціальності«Менеджменторганізацій»

комунікативну діяльність, розглядаючи її як сукупність дій, спрямованих на досягнення певної комунікативної цілі.

Найвиразніше людина виявляє себе під час виконання професійних обов'язків. Від її знань та вміння робити свою справу, від культури поведінки, вміння говорити, слухати часто залежать результати професійної діяльності. Професійні обов'язки менеджера полягають у тому, щоб організовувати спільну діяльність інших людей на виконання конкретних завдань. Спільна діяльність – це один із основних видів людського спілкування. Вона неможлива без наявності контактів (постійних чи тимчасових) між членами групи, без обміну інформацією з метою успішного вирішення завдань.

Спілкування розглядається як вагома складова менеджменту, але спеціалісти з управління лише торкаються цієї компоненти, не розкриваючи норми і механізми її дії, а тим паче не розглядають культуру спілкування, яку формують етичні норми та психологічні механізми. Хоча деякі спеціалісти з менеджменту зазначають, що менеджмент як функція з керівництва людьми і галузь людського знання виник із розуміння ролі і значення механізмів спілкування на стику таких наук, як управління, психологія та етика. Спілкування стало основою маркетингу та його головним методом. Всім відомо основне гасло маркетингу: «Споживачі вимагають від виробників спілкування. Вони хочуть, щоб з Вами було легко спілкуватися».

З менеджменту знаємо, що приблизно 78 % робочого часу менеджера становить спілкування з іншими людьми. У зв'язку з цим деякі менеджери вважають, що від їхнього уміння спілкуватися залежить 85 % успіху бізнесу. Під час досліджень від 63 до 85 % американських, англійських та японських менеджерів зазначали, що неефективне спілкування є основною перешкодою на шляху до позитивного результату в їхній діяльності, тобто неефективне спілкування є однією з основних причин виникнення проблем у їхній роботі. Існує думка, що і в нашій країні майже 80 % проблем будь-якої організації виникає внаслідок неефективного спілкування.

Д. Рокфеллер стверджував, що «вміння спілкуватися з людьми – це товар, який можна купити так, як ми купуємо цукор або каву. І я заплачу за це вміння більше, ніж за щось інше на світі». Лі Якокка писав: «Не з собаками, не з мавпами має справу менеджер, а з людьми, тільки з людьми. Якщо він не здатен правильно вибудовувати взаємини з іншими, то яка користь від нього для компанії? Його єдине призначення як керівника – це підштовхувати до діяльності інших людей. Якщо він не вміє це робити, то він не на своєму місці». Тобто спілкування він вважав найкращим способом, за допомогою якого менеджер може спрямувати енергію людей на досягнення поставленої мети. Спілкування, персональні контакти є одним з важливих параметрів, за яким журнал Foreign Policy визначає рівень глобалізації країни. У першу п'ятірку найглобалізованіших країн за цим показником увійшли Ірландія, Швейцарія, Швеція, Сінгапур та Нідерланди. Україна у цьому списку посідає 42 місце з 65 країн, що брали участь у рейтингу.

Що ж таке спілкування? У менеджменті найчастіше вживається поняття «комунікація». Спеціалісти з менеджменту розглядають комунікаційний процес, або процес спілкування, як безпосередній або опосередкований (наприклад, листування) контакт між людьми, в результаті якого відбувається обмін інформацією. Психологи зазначають, що спілкування – це взаємодія людей, тобто їх вплив один на одного, а також обмін інформацією між людьми під час їхньої взаємодії. На думку деяких психологів, спілкування – це міжособистісна та міжгрупова взаємодія, основу якої становить пізнання одне одного та обмін певними результатами психічної діяльності (інформацією, думками, почуттями, оцінками тощо). Спілкування визначають також як взаємодію двох або більше людей, спрямовану на узгодження та об'єднання зусиль з метою налагодження взаємин та досягнення загального результату. Говорять також, що спілкування – це процес встановлення та налагодження міжособистісних взаємин. Найбільш узагальнено можна дати таке визначення: спілкування – це складний багатоплановий процес встановлення та розвитку контактів між людьми, який породжують потреби спільної діяльності та який

117

НазарР.М.,ГапоноваТ.М.Українськамовазапрофесійнимспрямуваннямдляспеціальності«Менеджменторганізацій»

включає в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння іншої людини. Спілкування на відміну від діяльності спрямоване на взаємодію людини з іншими живими істотами і передбачає обмін уявленнями, думками,

переживаннями тощо. Сам процес встановлення взаємин з метою обміну інформацією, думками тощо іноді називають комунікативною поведінкою людини, а окремий її елемент обміну інформацією, контакт – комунікативним актом.

Спеціалісти, що надають консультаційні послуги, стверджують, що майже всі складні випадки, з якими їм доводиться мати справу, є прямим результатом неефективного спілкування, проблем, що виникли у міжособистісних взаєминах між чоловіком та жінкою, між батьками та дітьми, між керівником та його підлеглими.

Міжособистісні взаємини в спілкуванні – це такі взаємозв'язки між людьми, які суб'єктивно переживаються та об'єктивно виявляються в характері та способах взаємного впливу. Якщо вони погані, то продуктивна взаємодія людини, її спільна діяльність стають неможливими. У людини псується настрій, погіршується навіть здоров'я, вона не відчуває радості буття. Це особливо буває, коли людині бракує добрих стосунків у сім'ї, з родичами, у неї не налагоджені взаємини з іншими людьми (друзі, кохання), не склалися доброзичливі стосунки у важливій сфері (на роботі, в інституті та ін.), а також коли вона опиняється у новому оточенні. При цьому людина відчуває себе нещасною.

Ділові взаємини людей на відміну від особистісних будуються не на почуттях, а на тих ролях, які вони відіграють у процесі діяльності, на обов'язках, які вони беруть самі на себе або які покладають на них інші. Ділові взаємини можуть бути офіційними (встановлюються і підтримуються відповідно до якихось нормативних вимог) і неофіційними. У межах міжособистісних відносин добрий вчинок сприймається іншими тоді, коли демонструється правильно вибудована комунікація. Проте це відбувається лише тоді, коли ми добре знаємо, що саме цікавить та хвилює тих людей, з якими ми спілкуємося. Саме це і є сутністю стосунків між людьми, або міжособистісних відносин. Ті, з ким ми спілкуємося, завжди щось думають про нас, знають про нас, говорять про нас

– іноді добре, а іноді погано. Ми повинні звертатися до них у тій самій манері та тією самою мовою, до якої вони звикли, і тоді вони нас легко зрозуміють. Для того щоб система міжособистісних взаємин була ефективною, а суспільство здоровим, бажано відмовлятися від звички за вчинками людей вбачати їхній злий намір.

Без спілкування неможливе існування людського суспільства. Особливо це відчувають ті, хто тривалий час живе один. Відомо, що найтяжчим покаранням у Стародавній Греції був остракізм, тобто заборона спілкуватись із засудженим.

А чи вміємо ми спілкуватися? Начебто так – ми весь час говоримо. Але чи завжди це спілкування продуктивне? Чи завжди ми відчуваємо після нього задоволення і розуміння, що воно таким самим є і для іншої людини? А чи вміємо ми, спілкуючись з іншою людиною, вирішувати конкретні справи і досягаємо в цьому успіху? Дуже часто буває так, що люди начебто спілкуються між собою, але між ними виникають бар'єри, які заважають ефективному обміну інформацією, організації взаємодії, адекватному сприйманню та взаєморозумінню одне одного. Розуміння природи цих бар'єрів та вміння їх усувати допомагає встановленню доброзичливих взаємин та ефективному спілкуванню.

Зауважимо, що в англійській мові немає слова «спілкування», є лише слово «communication», яке розуміється набагато ширше, ніж «комунікація» в нашій літературі.

Оксфордський словник англійської мови (The Oxford Russian Dictionary. New York, 1997. – C. 724) подає «communication» як «спілкування, «зв'язок», «повідомлення», «комунікація». У нас теж зараз широко вживаються слова «комунікації», «комунікаційний» та ін., але вони сприймаються більш як технічна сторона взаємодії. Слово «спілкування» має більш людський характер. Тому, мабуть, Антуан де Сент-Екзюпері писав, що «найбільша розкіш на Землі – це розкіш людського спілкування».

118

НазарР.М.,ГапоноваТ.М.Українськамовазапрофесійнимспрямуваннямдляспеціальності«Менеджменторганізацій»

Люди, як правило, починають спілкуватися з якогось приводу. При цьому їхні дії пов'язані з предметом спілкування, який визначає його сутність, дає змогу визначити спрямованість. Відповідно до предмета спілкування буває соціально-рольовим (відбувається на рівні знання, засвоєння та реалізації норм і вимог соціальної сфери – наприклад, у громадських місцях, транспорті тощо); інтимно-особистісним (характеризується особливою психологічною близькістю, переживаннями, проникненням у внутрішній світ іншої людини); діловим (коли людей об'єднують інтереси справи і спільна діяльність, спрямована на досягнення певної мети).

Управлінці вважають, що в основі спілкування є «діло», з приводу якого виникає і розвивається взаємодія. У літературі є різні описи його специфіки, але в основному підкреслюється, що його визначальним змістом виступає соціально значуща спільна діяльність. Психологи вважають, що ділове спілкування – це контакт між співрозмовниками, які мають для цього необхідні повноваження і ставлять перед собою завдання розв'язати конкретні проблеми. В узагальненому вигляді можна сказати, що ділове спілкування – це процес взаємозв'язку і взаємодії, в якому відбувається обмін діяльністю, інформацією і досвідом, спрямований на досягнення певного результату, вирішення конкретної проблеми або реалізацію конкретної цілі. Особливості ділового спілкування полягають у тому, що:

а) партнер у діловому спілкуванні завжди виступає як особистість, що є значущою для суб'єкта (колега, клієнт, начальник, підлеглий тощо);

б) люди, що спілкуються, мають глибоке розуміння конкретної справи, яка є предметом обговорення;

в) основним завданням спілкування для них є продуктивна співпраця.

Під час ділового спілкування легше встановлюється контакт між людьми, якщо вони говорять «однією мовою» і прагнуть до продуктивного співробітництва. При цьому засадами їхнього спілкування є етичні норми та ритуальні правила ділових взаємин, знання й уміння, пов'язані з обміном інформацією, а вони керуються тими самими механізмами спілкування.

Іноді ділове спілкування називають професійним. Воно формується в умовах конкретної діяльності, а тому певною мірою вбирає в себе її особливості, є важливою її частиною, засобом цієї діяльності. І це не завжди буває зрозумілим для тих людей, з ким вони спілкуються. Так, наприклад, банківські працівники, розмовляючи з клієнтами, вкладають у свої слова певний професійний зміст, використовують у розмові терміни, незрозумілі для інших (наприклад, вкладник-пенсіонер ніяк не може зрозуміти, що таке «90 % від облікової ставки НБУ» і чому його процентна ставка залежить від неї). Авіатори розмовляють, використовуючи жести (показують штопор, піке та ін.). Шахтарі кажуть «добича», а моряки «судно йде». Тобто професійне спілкування, спираючись на загальні норми, зумовлені культурою суспільства загалом, часто має індивідуальний характер і виявляється у способах спілкування, що їх вибирає суб'єкт у певних ділових ситуаціях.

ТЕМА 2.

РИТОРИКА І МИСТЕЦТВО ПРЕЗЕНТАЦІЇ

Структура теми

1.Поняття про ораторську (риторичну) компетенцію.

2.Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання.

3.Мистецтво аргументації. Техніка і тактика аргументування. Мовні засоби переконування.

4.Комунікативні вимоги до мовної поведінки під час публічного виступу. Види публічного мовлення.

5.Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій.

119

НазарР.М.,ГапоноваТ.М.Українськамовазапрофесійнимспрямуваннямдляспеціальності«Менеджменторганізацій»

6.Мовленнєві, стилістичні і комунікативні принципи презентації. Культура сприймання публічного виступу.

7.Уміння ставити запитання, уміння слухати.

Ключові слова і поняття:

риторика, інтенція, диспозиція, елокуція, памʼять (меморія), мислення, публічний виступ, публічне мовлення, функції публічного мовлення, прийом новизни, прийом проблемної ситуації, прийом персоніфікації, метафора, порівняння, персоніфікація, фразеологізм, афоризм, цитата, парафраза, аргументація, доказ, демонстрація, розповідь, переконання, каламбур, гіпербола, інверсія, риторичне запитання, заклики, лозунги, класифікація запитань, слухання, типи реакцій людини на мовлення співрозмовника, види слухання, нерефлексивне слухання, рефлексивне слухання, перефразування,резюмування.

1. Поняття про ораторську (риторичну) компетенцію.

Ораторське мистецтво

Риторика – це наука про закони управління мисленно-мовленнєвою діяльністю, тобто про закони які визначають ефективність цієї діяльності. З давніх-давен риторику розуміють як науку про умови і форми ефективної комунікації. Як і кожна наука вона базується на законах. Основним законом є – закон ступеневої послідовності1. Виділяють чотири етапи підготовки публічного виступу, які можна визначити як розділи риторики: інвенція, диспозиція, елокуція, меморія.

Першим етапом є інвенція (лат. винахід, вигадка) формування гіпотез майбутнього виступу.

Натхнення приходить разом із зростанням обсягу ваших знань і роздумів. Якщо тема оволоділа вами, можливо, вона оволодіє й слухачами. Знайдіть пригодницьку жилку, інтригу, яка схвилювала б слухачів, пробудила відчуття переживання добра і зла.

Обирайте таке коло питань, підготовка до яких може дати вам більше знань, аніж ними володіють ваші слухачі: «Студентське самоврядування», «Розвиток сучасної української музики» .

Працювати систематично, день за днем, наполегливо, постійно думати над темою майбутнього виступу.

Підбирати прийнятну тему. Настрій публіки залежить від місця і часу. У побуті слухачі сприймуть як належне те, що в аудиторії здасться їм смішним, нудним або й шокуватиме. Тому мету і характер виступу повинен обрати сам оратор. Йому належить особливе право створити таку обстановку, яка підняла б присутніх над повсякденною рутиною і спрямувала їх у привабливий політ разом з вашим духом, вашою думкою.

Насамперед тема повинна бути цікавою, достатньо важливою і зрозумілою для аудиторії. Щоб не схибити, виступаючи зі своєю промовою, слід мати уявлення про рівень знань слухачів, їх освіту, виховання, заняття, вік і особливі інтереси. Взагалі, є багато тем, які можуть зацікавити всіх слухачів. Скажімо, рятування людей з палаючої багатоповерхівки чи гелікоптером під час повені, напевно, зацікавить усіх.

Чи буде тема важливою і захоплюючою, залежить головним чином від: основних інтересів аудиторії; групових інтересів; злободенних інтересів; конкретних інтересів; новизни теми; закладених у ній елементів конфлікту.

Новизна теми завжди приваблює слухачів. Адже незалежно від ступеня уяви слухачі воліли б знати про життя інших народів, про мандри і мандрівників, про дива минулого і майбутнього.

Конфлікт у промові – також важливий елемент добре підготовленої промови. Люди завжди схильні приділяти увагу спірному, зіткненню думок, боротьбі. Надзвичайно цікавий і хвилюючий елемент історичних подій воєнні бої або зіткнення думок видатних історичних діячів.

120