10.3. Визначення поняття «міжнародні інвестиції» в міжнародно-правових та внутрішніх правових актах держав

Складнощі визначення поняття «міжнародні інвестиції» пояс­нюються множиною підходів. Внутрішньодержавних актів з цих питань дуже багато. Майже кожна держава має власне законо­давство, яке регламентує інвестиційні питання. Строкатість пра­вового забезпечення інвестиційного процесу ускладнює його уніфікацію. Не менш різноманітні і міжнародні джерела: це по­яснюється різновекторністю завдань, які ставляться у відповід­ному міжнародному документі, що містить визначення. Очевид­но, що визначення, яке дається в документі щодо захисту інвестицій, не може співпадати з визначенням, яке міститься в документі щодо руху інвестицій.

Таким чином, міжнародне право не дає уніфікованого визна­чення поняття «міжнародні інвестиції». Розбіжності стосуються як власне поняття «інвестиції», так і поняття «міжнародні».

Сутність поняття «міжнародні інвестиції» тісно пов'язана з економічною наукою, яка використовує його як технічний тер­мін. Можна було б припустити, що юридичне визначення інвес­тицій має бути подібним до економічного. Тобто юристам варто було б приєднатися до визначення, яке дається економістами, і це сприяло б одноманітності визначення.

Проте за такого підходу не враховується функція права, яка випливає не з законодавчих актів, а з нормативного характеру права. Якщо існує міжнародне інвестиційне право, то це тому, що учасники мають у цій сфері права і обов'язки, зміст яких визна­чений відповідними актами. В зв'язку з цим і поняття інвестицій буде змінюватися залежно від змісту і цілей нормативного акта. Тільки цієї констатації досить для пояснення того, що не має і не може бути єдиного розуміння інвестицій.

Можна виділити три види міжнародних договорів, у яких да­ється визначення інвестицій:

договори про свободу інвестицій. Відмітимо, що такі дого­вори, як правило, укладаються між розвинутими країнами;

договори щодо захисту інвестицій. Це, як правило, договори між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, а також договори між розвинутими країнами;

договори, які регулюють рух інвестицій з країн-експортерів капіталу до країн, що імпортують капітал, тобто в договорах між розвинутими країнами та країнами, що розвиваються.

Поняття «інвестиції» в актах про свободу інвестицій. Роз­винуті країни знаходяться біля витоків створення двох груп до­кументів, мета і предмет яких — забезпечення вільного руху ка­піталів між ними. Мова йде, з одного боку, про Кодекс лібера­лізації руху капіталів, який був розроблений у межах ОЕСР, а з іншого — про європейські акти: ст. 67—73 Римського договору, Директиви про застосування ст. 67 та 70 і, нарешті, ст. 73В-73Н

Договору про європейське співтовариство (з урахуванням змін, внесених Маастрихтським договором).

^ея, яка надихнула ці різні акти, наступна: для економічного розвитку держав-учасниць необхідний вільний обіг усіх факторів виробництва і, в першу чергу, товарів. Скасування тарифних об­межень і контингентування є умовою розвитку міжнародної тор­гівлі та, відповідно, умовою економічного розвитку. Проте вимо­га лібералізації розповсюджується ще на два фактори — капітал та робочу силу.

З цих позицій лібералізація міжнародних інвестицій є настіль­ки необхідною, що без неї не буде вільного руху ані капіталу, ані робочої сили. Вільне фінансування підприємств не може бути за­безпечене без вільного руху капіталів, які необхідні для облаш­тування мігруючих осіб.

Проте для забезпечення принципу вільного переміщення інве­стицій необхідно визначити предмет застосування даного прин­ципу, тобто поняття «інвестиції».

Кодекс лібералізації руху капіталів ОЕСР визначає прямі іно­земні інвестиції як сукупність таких ознак:

має місце здійснення певного внеску;

цей внесок має форму капіталу;

цей внесок сприяє встановленню довгострокових зв'язків, хоча не обов'язково, щоб це були юридичні зв'язки;

ці довгострокові зв'язки повинні бути встановлені між інве­стором та підприємством, тобто організацією, яка здійснює еко­номічну діяльність;

інвестор завдяки цим довгостроковим зв'язкам має бути в змозі здійснювати реальний вплив на управління підприємством, в яке інвестуються кошти.

Потрібно відмітити, що саме ця остання ознака містить крите­рій, який дозволяє відрізнити прямі інвестиції від інших форм ін­вестицій. Тобто підхід ОЕСР визначає інвестиції як рух капіталу, або джерело фінансування підприємств і фізичних осіб. Таким чином, прямі інвестиції як більш мобільні за середньостроковим та довгостроковим критерієм, заохочуються в більшій мірі порів­няно з іншими формами інвестицій, які можуть мати спекулятив­ний характер.

Поняття «інвестиції» в договорах про захист інвестицій.

Криза довіри, яка торкнулась інвестиційних відносин між розви­нутими країнами-інвесторами та країнами, що розвиваються, — реципієнтами, спричинила інтенсивну юридичну діяльність, в ре­зультаті якої вдається поки що зберігати країни, що розвивають­ся, в сфері міжнародного інвестиційного права. Ця діяльність знайшла своє втілення у таких заходах: