Звягі́льський Юхим Леонідович

(нар. 20.02.1933р.)

Український політичний діяч, виконувач обов'язків прем'єр-міністра України з вересня 1993 по липень 1994, депутат Верховної ради Україна 1-6-го скликань (з 1990 р.), кандидат технічних наук, професор,Герой України; єврейський громадський діяч.

Народився 20 лютого 1933 р. в м. Донецьк у сім’ї службовця. В 1956 р. закінчив Донецький індустріальний інститут, набув спеціальність гірничого інженера. Працював на шахті № 13 тресту “Куйбишеввугілля” помічником начальника, потім – начальником вугільної дільниці, головним інженером, директором.

Одночасно займався науковою діяльністю. Від 1975 р. директор шахтоуправління “Куйбишевське” виробничого об’єднання “Донецьквугілля”. Від 1979 р. – директор шахти ім. О. Засядька виробничого об’єднання “Донецьквугілля”.

У березні 1990 р. обрано народним депутатом України від Донецької області. Від листопада 1992 р. – голова Донецької міської ради народних депутатів та голова виконкому. У червні 1993 р. призначений першим віце-прем’єр-міністром України, а у вересні 1993 р. на нього покладено виконання обов’язків прем’єр-міністра України. Навесні 1994 р. обраний народним депутатом України. 4 липня 1994 р. звільнений з посади першого віце-прем’єра. 20 лютого2003р., в день 70-річчя Юхима Звягільського, йому було присвоєно званняГерой України. В2006р. Юхим Звягільський п’ятий раз підряд ставНародним депутатом України 5-го скликання(№ 9 списку Партії регіонів). В2007р. Юхим Звягільський в шостий раз ставНародним депутатом України 6-го скликання(знову девятий номер списку Партії регіонів). В2010Юхим Звягільській в сьомий раз став Народним депутатом України 7-го скликання.

Юхим Звягільський – співголова Єврейської конференції України

Нагороджений Золотою Зіркою “Серп і Молот”,. Орденами Трудового Червоного Прапора, Жовтневої революції, Леніна, медаллю “За доблесну працю”, Почесною грамотою КМ України. Герой України(з врученням ордена Держави, 20.02.2003). Заслужений шахтар України. Почесний громадянин м. Донецька. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.

Казанець Іван Павлович

(р. н. 1918)

Партійний та державний діяч доби СРСР. голова Ради Міністрів УРСР (червень 1963 р. – вересень 1965 р.)

Народився 12 жовтня 1918 р. в селянській родині в с. Лоцманська Кам’янка Катеринославського повіту Катеринославської губернії (нині Дніпропетровський район Дніпропетровської області). Закінчив семирічну школу і в 1934 р. став учнем Дніпропетровського індустріального технікуму.

У 1937 р. разом зі своїми однокурсниками поїхав працювати на Кузнецький металургійний комбінат. Тут пройшов усі щаблі – від робітника до інженерно-технічного працівника: був електриком, майстром кабельних мереж, 1938 р. – інженер, а з 1939 р. – начальник дільниці заводських підстанцій.

Майже всю війну працював на підприємстві. Одночасно з 1937 до 1944 р. навчався на вечірньому відділенні Сибірського металургійного інституту. Після звільнення Донбасу дістав призначення на Єнакіївський металургійний завод. Тут працював начальником зміни, потім – начальником навчально-курсового комбінату. Починаючи від 1945 р. – заступник секретаря парткому заводу, у 1947 р. – заступник начальника і начальник цеху. З 1950 р. – парторг ЦК ВКП(б) на заводі.

У 1952 р. – перший секретар Єнакіївського міськкому партії, потім перший секретар Макіївського міськкому партії, у 1953 р. – перший секретар Донецького обкому партії, з 1960 р. – другий секретар ЦК Компартії України.

Від червня 1963 р. – голова Ради Міністрів УРСР. У вересні 1965 р. одержав призначення на посаду міністра чорної металургії СРСР, на якій пропрацював майже 20 років.

Автор трьох книг: “Черная металлургия на рубеже новой п’ятилітки” (1971), “Черная металлургия в девятой пятилетке” (1972), “О чёрной металлургии США” (1975).

Від липня 1985 р. – персональний пенсіонер. Працює радником в Корпорації чорної металургії. Нагороди: ордени Леніна (1957, 1958, 1966, 1968, 1971), орден Жовтневої Революції (1978) та 20 медалей (в т. ч. 4 – зарубіжних країн).