4.5. Вогнепальна та фізична культура працівника міпіаії

Застосування вогнепальної зброї працівниками міліції ре­гламентується ст. 15, 15' Закону України від 20 грудня 1990 р. «Про міліцію».

Працівник міліції зобов'язаний дотримува­тись права на використання вогнепальної зброї, виконувати це право і застосовувати його норми у визначених ситуаціях.

Саме у таких трьох формах реалізується об'єктивне право.

Суб'єктом реалізації права на вогнепальну зброю є пра­цівник міліції. Закон зобов'язує його дотримуватися дозво­лених правових норм. Тут діє загальноправовий принцип:

дозволено те, що дозволено законом. В інших випадках, які прямо не вказані у ст. 15, 15 Закону України «Про міліцію», забороняється застосовувати вогнепальну зброю. Така забо­рона стримує незаконне застосування вогнепальної зброї, виробляє власний варіант правомірної поведінки (можливо, дещо пасивний). Іншими словами, працівник міліції, реалі-зуючи надане йому право, повинен дотримуватися законних вимог, що гарантує недопущення порушення законності.

Виконання норм ст. 15, 15' Закону України «Про мілі­цію», по суті, є перетворенням абстрактного змісту на конк­ретний рівень. Але виконання права вимагає особистої учас­ті, прямого і безпосереднього виконання шляхом простих дій. Причому останні повинні бути активними, мати відпові­дну послідовність. Недотримання встановленого порядку виконання (постріл з вогнепальної зброї) призводить до по­рушення законності, до неекономного використання право­вих норм і як наслідок - до насильства чи жорстокості у пра­воохоронній діяльності.

Більш широким є поняття про застосування правових норм щодо вогнепальної зброї. Воно передбачає як особисте виконання, так і можливі організаційні питання, пов'язані зі службою. Тобто працівник міліції, який державою наділений владними повноваженнями, здійснює управління в галузі кримінального та адміністративного права. Це право випли­ває із Закону України «Про міліцію», кримінально-проце­суального права та ін.

При застосуванні вогнепальної зброї працівник міліції здійснює ряд дій юрисдикційного, організаційно-управлін­ського, публічно-владного, виконавсько-розпорядчого харак­теру. Отже, застосування зброї - це важлива форма реалі­зації правових норм і ступеня управлінської діяльності. Загалом право застосування, яке відображає організаційні зв'язки та правовідносини, організуючу діяльність суб'єктів права, покликане поліпшувати процес реалізації права. За­стосовуючи вогнепальну зброю, працівник міліції приймає владні рішення. Така владність забезпечує узгодженість його дій як працівника. Крім цього, застосування вогнепальної зброї вимагає не лише організаційно-правових дій, а й суво­рого контролю за всім процесом виконання. В цьому також виявляється важливість форми реалізації права.

Детально регламентують реалізацію права відомчі норми.

Такими в органах внутрішніх справ є, наприклад, накази Мі­ністерства внутрішніх справ України «Про затвердження Ін­струкції про заходи безпеки при поводженні з вогнепальною зброєю» (№ 115 від 21 лютого 1996р.), «Про затвердження - курсу стрільб зі стрілецької зброї для рядового та начальни­цького складу органів внутрішніх справ України» (№ 493 від 24 липня 1997р.). Ці та інші відомчі нормативні документи позначаються на регламентуванні службової діяльності. Але вони призначені лише для відомчого регулювання, тобто є елементом (причому основним) механізму правового застосу­вання. Побудовані на законі, відомчі правові акти не містять жодних нових положень. Вони більшою мірою спрямовані на організаційні, управлінські умови реалізації права, при цьому особлива увага звертається на заборони, які випливають із закону. Так, у наказах МВС України щодо табельної зброї вказаний перелік заборон, які ґрунтуються на принципі «забо­ронено те, що прямо не дозволяється законом».

Поряд із законами і відомчими нормативними докумен­тами існують так звані похідні норми права. Це правила по­ведінки суб'єктів права, їхні юридичні обов'язки, повнова­ження та засоби їх забезпечення. Похідні норми приймають­ся разом із звичайними (основними), але окремі статті присвячуються суб'єктам реалізації права. Такі норми можна виокремити зі ст. 15, 15' Закону України «Про міліцію». Де­які юристи-науковці та практики аналізують дії працівника міліції при необхідній обороні, при затриманні злочинця, при крайній необхідності тощо.

Завдання полягає в тому, щоб розробити методику за­стосування працівниками міліції саме похідних норм вико­ристання табельної вогнепальної зброї. Йдеться про таку поведінку, при якій застосування зброї буде законним і правомірним.

Професійне використання зброї тісно пов'язане з імпуль­сивною та вольовою поведінкою працівника міліції. Імпуль­сивність вказує на порівняно невисокий ступінь свідомого контролю. І навпаки, вольова поведінка свідчить про вміння передбачати наслідки, усвідомлювати мету, управляти дія­льністю. Цей процес є перехідним станом: від спонукання, наміру діяти - до дії.

Імпульсивна та вольова правоохоронна діяльність працівників міліції повинна ре­гулюватися правовим контролем реаліза­ції норм щодо вогнепальної зброї.

У питаннях застосування зброї до правопорушників треба здійснювати індивідуально-правове регулювання діяльності службових осіб міліції. Але похідні правові норми - це за­гальні вимоги до суб'єктів реалізації права. Вони лише оріє­нтують на індивідуалізацію у сфері права і, зрозуміло, не вичерпуються правозастосуванням. Тут важливо глибоко теоретично обгрунтувати правильне застосування зброї, оскільки йдеться про конкретизацію права.

Результатом конкретизації права є водночас нове правило поведінки, яке має також регулюючий вплив на суспільні відносини [155, с. 61]. Таких нових правил безліч. Звідси - й потреба в узагальненому правилі. Звісно, що універсальною є власне правореалізація вогнепальної культури юриста, зо­крема працівника міліції.

Вогнепальна культура працівника міліції покликана не тільки озброювати його конкретним переліком чи системою необхідних умінь і навичок, а й сприяти підвищенню техніки єдиноборства і затримання злочинця. Крім прийомів воло­діння табельною зброєю, працівник міліції, якому властива висока вогнепальна культура, здатний правильно здійснюва­ти мотивацію правозастосування. У дозволених законом ме­жах правозастосовувач завжди має певну можливість для творчого розв'язання справи з урахуванням нормативного і фактичного. А це потребує відповідних знань, досвіду, все­бічної фахової і загальнокультурної підготовки.

Таким чином, вогнепальна культура пра­цівника міліції — це обґрунтованість юри­дичної процедури, поєднання знань так-тико-технічної характеристики вогнепаль­ної зброї й прицільної снайперської стрільби з правовою оцінкою суспільне небезпечних ситуацій, а також навики застосування зброї з метою припинення злочинних діянь.

Юридична процедура потрібна для реалізації права, хоч вона є атрибутом будь-якої соціальної регуляції. У правовій системі, зокрема у застосуванні вогнепальної зброї, юридич­на процедура дуже важлива, адже йдеться про життя чи смерть людини, її здоров'я. Вона є засобом реалізації права щодо зброї і регламентовується Законом України «Про мілі­цію», згаданими вище наказами МВС України та спрямована на встановлення порядку (як остаточної мети).

Юридичну процедуру слід розглядати в матеріальній, процесуальній і правотворчій діяльності. Для вогнепальної культури юриста характерна матеріальна юридична проце­дура. Вона стосується особи працівника міліції, його право­мірної поведінки щодо використання зброї. Це по суті поря­док реалізації працівником міліції права на застосування та­бельної зброї, який зафіксований у процедурно-правових нормах. Найбільш повно ці норми відображені у норматив­но-правових актах Міністерства внутрішніх справ України, які тісно пов'язані з питаннями регуляції поведінки суб'єкта права.

Юридична процедура як важливий елемент вогнепальної культури немислима без спеціального механізму дії права, який, як відомо, характеризують три чинники: духовний, психологічний та фізичний.

Духовний механізм дії права обґрунтовує саму потребу застосування вогнепальної зброї і дає змогу відповісти на запитання, чи має право працівник міліції стріляти в людину і навіть вбивати її. З позицій духовності - це складне пи­тання, на яке відповісти однозначно неможливо. Культура застосування вогнепальної зброї змушує працівника міліції глибоко замислюватися над цією проблемою у кожному конкретному випадку.

Працівник міліції перебуває на державній службі і держа­ва приймає відповідні закони, виконання яких є обов'яз­ковим. Тому духовна відповідальність стосується не лише рядового виконавця, а й держави в цілому. Зауважимо, що працівникові міліції не треба цим зловживати. Його духовна відповідальність настає навіть тоді, коли застосування зброї буде правомірним.

З огляду на внутрішній світ суб'єкта реалізації вогне­пальної зброї можливі розбіжності зовнішньої, внутрішньої і предметної діяльності, тобто психологічний механізм дії пра­ва немислимий без впливу моралі. Для того щоб працівник міліції вистрілив, йому потрібно зважитися на це насамперед психологічно. Одночасно застосування вогнепальної зброї пов'язане з моральними нормами.

У вогнепальній культурі психологічний (внутрішній) еле­мент виявляє аспект психологічного впливу на правопоруш­ника. В більшості випадків злочинець, побачивши витягнену з кобури вогнепальну зброю в руках працівника міліції, при­пиняє протиправні дії. Проте чимало фактів свідчать і про протилежне, а саме: про непередбачені дії, агресивність зло­чинця, оскільки примусове зупинення його намірів засобами зброї є надзвичайно дієвим емоційним фактором.

Зовнішній елемент вогнепальної культури проявляється у виконанні певних юридичних процедур. Він стосується знач­ною мірою вогнепальної культури працівника міліції, оскіль­ки призначення застосування зброї й полягає у фізичному затриманні правопорушника (якщо по-іншому це не вдається зробити). Головне тут - уміле підсилення юридичної проце­дури, сприяння реалізації права (вимушеного) у критичній ситуації. Тобто фізичний аспект вогнепальної культури відо­бражає лише правомірність реалізації норм.

Загалом юридична процедура у вогнепальній культурі — явигце вимушене (як і в будь-якій субкультурі). Але у вогне­пальній культурі вимушеність має найвищий ступінь, оскільки застосування зброї до правопорушника - це крайній засіб.

Вогнепальна культура працівника міліції передбачає Ґрунтовні знання тактико-технічних характеристик та приці­льної снайперської стрільби. Хоча це питання суто технічне, але у реалізації права воно доцільне. Дійсно, не можна гово­рити про високий ступінь вогнепальної культури працівника міліції, якщо він лише теоретично знайомий з табельною зброєю. Знання матеріальної частини закріпленої за ним зброї, уміння прицільно вести вогонь по навчальних міше­нях - необхідна передумова формування вогнепальної куль­тури працівника міліції.

Вогнепальна зброя — смертельний засіб, і працівник міліції зобов'язаний професій­но опанувати усі складові механізму дії не тільки закріпленої табельної, а й інших видів зброї, яка є на озброєнні в органах внутрішніх справ.

Крім цього, уміння підготувати вогнепальну зброю до стрільби, знання прицільної дальності, далекості польоту кулі (із збереженням її вбивчої сили) та далекості прямого пострілу і загалом відомостей про балістику як науку про рух (траєкторію) кулі при стрільбі повинні стати обов'яз­ковими вимогами до кожного працівника. Від цього зале­жать якість прицілювання і так звана снайперська стрільба. Точність стрільби необхідна, оскільки при єдиноборстві на довгій дистанції потрібно вразити не тільки людину, а, мож­ливо (частіше), засоби, за допомогою яких вона здійснює злочинні дії. При цьому висока вогнепальна культура пра­цівника міліції вимагає володіння різноманітними прийомами ведення прицільної стрільби з різних положень, дотримання правил маскування перед правопорушниками, дотримання позиції очікування.

Зрозуміло, що вогнепальна зброя потребує належного по­водження. Це стосується її зберігання, утримання, експлуа­тації, дотримання техніки безпеки тощо. Такі вимоги куль­турно-правового характеру необхідні для власної безпеки, безпеки оточуючих та законності застосування зброї.

З вогнепальною культурою працівника міліції пов'язана можливість притягнути до відповідальності правопорушника у судовому порядку. Реалізація права на застосування зброї спрямована на припинення злочинних дій, вироблення уміння швидко реагувати на будь-які дії порушника після попере­дження, що проти нього може бути застосовано смертельний засіб, а також при необхідності переслідування злочинця.

Працівник міліції не має права одноосібне здійснювати правосуддя.

Це завдання виключно судових органів, які встановлють як правомірність затримання особи, так і правомірність дій працівника міліції, який застосував для цього табельну зброю.

Науковці ведуть дискусії щодо попередження правопо­рушника про можливість застосування до нього зброї. Вихо­дячи з культурологічних концепцій права, його духовності та моральності, таке попередження доцільне. Переконав­шись у серйозних, суспільне небезпечних намірах правопо­рушника, працівник міліції повинен попередити про своє службове становище і про намір застосувати законні дії. Від реакції правопорушника на попередження залежать і по­дальші дії працівника міліції. Попереджувати про можли­вість застосування вогнепальної зброї все-таки варто, оскіль­ки це може позитивно вплинути на злочинця. Звичайно, виникають ситуації, коли попередження неможливе, напри­клад, через швидкість розгортання подій, негативну реакцію злочинця, яка завдасть нової шкоди тощо. Тому відсутність попередження повинна мати вагомі підстави.

Застосування вогнепальної зброї практично завжди при­зводить до загрози здоров'ю і життю злочинця, а часто й працівника міліції. Тобто тут виявляються фізичні, психічні й моральні аспекти. Тому працівникові міліції дозволяється завдати правопорушнику незначного вогнестрільного пора­нення (в руку, ногу). Незначна рана змусить злочинця при­пинити антисуспільні дії, сприятиме його затриманню. Але у безвихідній ситуації, коли порушник вдається до найжорсто-кіших заходів, закон дозволяє здійснювати постріл у життєво важливі органи. Зрозуміло, що в обох випадках працівник міліції зобов'язаний надати необхідну медичну допомогу потерпілому.

Зниження ризику правомірного заподіяння шкоди випли­ває із власного рішення працівника міліції. Зауважимо, що працівник з високою вогнепальною культурою не застосову­ватиме зброї тоді, коли у нього виникатиме вагання — стріля­ти чи не стріляти. І це вагання повинно бути на користь пра­вопорушника.

Вогнепальна культура працівника міліції передбачає уміння дотримуватися заходів власної безпеки. Рішучість, сміливість, відвага не означають байдужості до свого життя та здоров'я.

Закон не примушує працівника міліції ризикувати собою (держава в цьому не за­цікавлена).

Лише організувавши комплекс надійного прикриття, до­цільно вступати у вогнестрільне протиборство. Досягнення позитивного ефекту, найвірогідніше, можливе за умови ви­сокої особистої вогнепальної культури працівника міліції.

Усі компоненти вогнепальної культури визначає та чи інша суспільно-небезпечна ситуація. Працівникові міліції і юристові загалом треба глибоко зрозуміти суть правових фактів, які виникають у суспільне небезпечних ситуаціях. З'ясування суті справи дає змогу виробити власний варіант поведінки щодо застосування зброї. Остання є одним із засо­бів правового регулювання конкретної (тимчасової) суспіль­но-правової ситуації.

Звідси виникає запитання: що є ефективним у тимчасових небезпечних ситуаціях - правове регулювання чи правовий вплив? Серед дослідників особливих розбіжностей у тракту­ванні цих понять немає. Зокрема, вважається, що правове регулювання ширше, ніж правовий вплив. До правового впливу, крім правового регулювання, входять правове вихо­вання, правова пропаганда. Доцільно додати до цього ще й профілактичну діяльність щодо духовного та морального оздоровлення громадян. Це свідчить про актуальність систе­матичної, планомірної і, головне, професійної діяльності працівників міліції як суб'єктів права.

Згідно з вимогами вогнепальної культури правовий вплив на правопорушника можна здійснити короткочасно, разово. Так, важливими, треба думати, є психологічні і фізичні аспе­кти, що зумовлюють відповідні види примусу. Зрозуміло, що високий рівень вогнепальної культури орієнтує вибір пра­цівника міліції на користь психологічного впливу перед фі­зичним. Проте, продемонструвавши намір застосувати вогне­пальну зброю, привівши її у бойову готовність, він своїми ді­ями, командами, розпорядженнями продовжує регулювати ситуацію засобами психологічного примусу. У випадку не-врегулювання таким чином ситуації працівник міліції вдаєть­ся до фізичного впливу (примусу). В цій ситуації чітко вияв­ляються два методи правового впливу на особистість: переко­нання і примус, де останній виступає у вигляді фізичного.

Працівник міліції повинен дотримуватися принципів вог­непальної культури, які є складовою службової діяльності і професійної культури. До основних принципів вогнепальної культури може віднести: боротьбу за законність, підвищену відповідальність, безпомилковість, швидкість реагування, культуру професійних рухів, техніку безпеки, фізичну доско­налість, тренованість.

У боротьбі за законність працівник міліції, застосовуючи вогнепальну зброю, повинен не тільки дотримуватися чин­них правових вимог, а й дбати про правопорушника. Зухва­ла, агресивна дія злочинця може спонукати працівника мілі­ції до порушення встановленої юридичної процедури щодо застосування зброї. Але оцінивши ступінь суспільної небез­пеки, визначивши доцільність примусу, приступивши до ак­тивної протидії, працівник міліції повинен передусім уник­нути емоційного реагування на ситуацію, що склалася. Та­кож впливає на законність уміння ухилитися від зіткнення у невигідних умовах, де порушений так званий баланс сил. Нерівні умови (наприклад, кількість озброєних працівників міліції значно перевищує кількість правопорушників), при­мітивно обрана тактика щодо припинення злочинних дій призводять до порушення законності. Сюди можна віднести й небажання надати першу медичну допомогу пораненому, вступ у фізичне протиборство зі зброєю в руках, внаслідок чого нею оволодіває злочинець, та ін. Головне тут внутрішнє переконання у доцільності збройного розв'язання конфлікт­ної ситуації як необхідної умови правомірного встановлення справедливості.

Не викликає сумніву важливість принципу підвищеної відповідальності працівника міліції щодо реалізації права на зброю. Відповідальність наступає не тільки внаслідок неправомірності застосування зброї, а й у випадках її неза-стосування, які передбачені законом. Отже, як перевищен­ня владних повноважень, так і байдужість чи нерішучість є суб'єктивними причинами нового правопорушення з боку працівника міліції. Причому з усіх видів юридичної відпо­відальності працівника міліції в цьому випадку йдеться про кримінальну відповідальність.

Культура застосування вогнепальної зброї вимагає від працівника міліції абсолютної безпомилковості. Небезпеч­ним є не стільки обмеження правопорушником волі, скільки загроза його життю та здоров'ю. Помилка в цьому випадку закінчується трагічно. Причому юридична чи фактична по­милка (у виборі об'єкта) особливого значення не мають. Рі­вень вогнепальної культури працівника міліції повинен бути настільки високий, щоб той міг самостійно прийняти прави­льне рішення, яке не викликає жодних сумнівів.

Принцип швидкого реагування у питаннях застосування вогнепальної зброї обґрунтовується, найвірогідніше, цінніс­тю самого життя. Тому уважне спостереження за рухами правопорушника, адекватна оцінка їх, передбачення смерте­льної загрози та інші фактори вимагають від працівника мі­ліції блискавичної реакції на випередження, звичайно, без права на помилку. При цьому використання вогнепальної зброї є останнім засобом зупинення протиправних дій і за­тримання злочинця. Взагалі швидке реагування не повинно відставати від перебігу подій у правовому явищі.

Культура професійних рухів працівника міліції під час за­стосування вогнепальної зброї полягає в адекватності дій. Ва­жливо, щоб його рухи мали або стримуюче значення, або бу­ли непомітними. Це залежить від ситуації. У першому випадку простежуються елементи правового впливу на правопоруш­ника, який повинен зрозуміти серйозні наміри працівника мі­ліції. Можливо, ці, на перший погляд, малопомітні дії відвер­нуть його від злочинних намірів. Проте другий випадок, коли не допустиме зволікання, а кожен зайвий рух працівника мі­ліції може спричинити небезпечну реакцію з боку злочинця, вимагає певного порядку непомітних, обманливих рухів.

З цього приводу корисно запозичити техніку сценічних рухів актора, який надає особливої уваги деталям, що несуть у собі певний зміст, відзначаються правильним добором від­повідних рухів. Наприклад, треба здійснити постріл при збройному нападі. Перебуваючи під дулом вогнепальної зброї, працівник міліції повинен виконати рухи у такій по­слідовності: розстебнути кобуру, вийняти пістолет, зняти його з запобіжника, закласти патрон у патронник, приціли­тися, натиснути пальцем на спусковий гачок. Тут важливу роль відіграє професійна майстерність.

Техніка безпеки є складовим елементом правового регу­лювання, правомірності застосування вогнепальної зброї. Вона застерігає від усіляких випадковостей, небажаного смертельного наслідку не тільки для злочинця, а й сторонніх осіб і самого працівника міліції. Недотримання принципу техніки безпеки може призвести до небажаного повороту справи, до масового безладдя й кримінальної відповідально­сті суб'єктів права. Техніка безпеки вимагає поводитись із незарядженою зброєю як із зарядженою, жартома не приці­люватися і не досилати патрон у патронник, без потреби не класти палець на спусковий гачок і взагалі не використову­вати вогнепальну зброю для залякування. Зауважимо, що з цією метою не можна використовувати навіть іграшковий пістолет, який людина може сприйняти за справжній.

Тому принцип техніки безпеки — це необ­хідний атрибут розумового та фізичного аспектів правозастосування і є похідною нормою для працівника міліції, свідчен­ням його високого професіоналізму.

Вогнепальна культура працівника міліції пов'язана з принципом фізичної досконалості, тренованості. Висока техніка бойової стрільби, навички ведення вогню, уміння утримувати точку прицілювання в процесі можливих пере­сувань - результат регулярного тренування, відпрацювання спеціальних вправ. Адже множина можливих варіантів про­фесійної поведінки працівника міліції залежить від уміння володіти зброєю і результативно вести вогонь по мішенях незалежно від способу стрільби. Тому спеціальні професійні заняття з працівниками найкраще проводити в умовах, на­ближених до бойових.

Враховуючи велику небезпеку в реалізації права на засто­сування табельної зброї, потрібно визначити функції вогне­пальної культури працівника міліції, які безпосередньо впли­вають на дії юридичного механізму правореалізації, виявля­ють правомірні підстави застосування зброї. Це ефективне регулювання перебігу подій у правовому явищі, правове за­стереження від вияву надмірних повноважень, удос­коналення механізму правового регулювання, вироблення юридичної тактики застосування вогнепальної зброї, вико­ристання усіх законних методів правового впливу.

Регулювати перебіг подій у правовій ситуації можна по-різному. Ми зосереджуємо увагу на його ефективному право­вому регулюванні саме вогнепальною зброєю. Це дає змогу утримувати правову ситуацію під примусовим контролем, дозволяє виграти час, щоб припинити протиправні дії право­порушника. Ця функція вогнепальної культури працівника міліції застерігає його від стану розгубленості та безпорад­ності у правовому відношенні.

Орієнтація на законність застосування табельної зброї, безпомилкове визначення порядку вогневих дій відвертає протиправність дій працівника міліції.

Правове застереження від вияву надмірних повноважень зміцнює авторитет органів міліції. Адже в умовах, коли по­садова особа може використати зброю, часто виникають си­туації демонстрування сили і влади. Тому вогнепальна куль­тура виробляє у працівника міліції здатність самостійно аргу­ментовано оцінити правову ситуацію, спонукає до прийняття виваженого рішення, запобігає неправомірному правозасто-суванню.

Характер самої правової ситуації змушує працівника мі­ліції обмірковувати послідовність силових дій. Цим самим виробляється уміння обирати з дозволених законом дій най­більш оптимальні. Наприклад, кожен випадок реалізації пра­ва застосування зброї має свої особливості. Нестандартні ситуації вимагають щоразу нової юридичної тактики засто­сування вогнепальної зброї. Працівник міліції, керуючись високою вогнепальною культурою, формує професійно-прик­ладні уміння та навички.

Вибір правильної юридичної тактики застерігає від того, щоб піддавати своє життя і здоров'я необгрунтованому ри­зику, формує професійні навички (зокрема, швидкість руху) в охороні громадського порядку.

Використання усіх законних методів правового впливу залежить від вогнепальної культури правозастосовувача, зо­крема, від його постійної готовності застосувати зброю, від уміння чинити збройний напад (втручання) і опір (гаранто­вані захисні дії), від вибору оптимальних юридичних дій. Методи правового впливу в цьому випадку дають змогу ви­явити ознаки можливого замаху на людину, враховуючи всі обставини та можливе відновлення небезпечної ситуації в будь-який момент.

Вогнепальна культура працівника міліції суттєво пов'я­зана зі сферою реалізації правових норм на практиці. Вона допомагає правильно визначити ступінь реальної загрози, уникнути фактичної та юридичної помилок. Не менш важ­лива вогнепальна культура і при обгрунтуванні правомірнос­ті застосування вогнепальної зброї.

Нині збільшилася кількість злочинів, які вчиняються з особливою жорстокістю, із застосуванням грубої фізичної сили та вогнепальної зброї. Здійснюються численні прямі напади на працівників міліції. Правова регламентація затри­мання злочинця вимагає не тільки фізичної сили, витривало­сті, володіння бойовими мистецтвами, знання правил засто­сування фізичного впливу чи спеціальних засобів (це за­вдання фізичного виховання і бойової підготовки), а й уміння належним чином використовувати фізичну силу. Йдеться про фізичну культуру, тобто про культуру фізичних дій як необхідний компонент спеціальної професійної куль­тури правоохоронця.

Фізична культура - це знання працівни­кам міліції правил застосування фізичного впливу, свідоме ставлення та психологічну готовність до застосування фізичної сили, уміння використовувати спеціальні прийо­ми при затриманні правопорушника.

До основних складових елементів фізичної культури працівника міліції належать: психологічна готовність, умін­ня використовувати спеціальні прийоми, свідоме ставлення до застосування фізичних дій, фізичні норми.

Психологічна готовність правоохоронця до фізичної бо­ротьби з правопорушником полягає у здатності підтримува­ти у собі психологічну стійкість, у вмінні керувати власними емоціями. Працівник міліції не повинен допускати розгубле­ності чи безпорадності у протиборстві з правопорушником.

Завдання працівника міліції — зрозуміти психологію правопорушника, передбачити його наміри, врахувати можливу протидію з метою локалізації несприятливої ситуації.

Зрозуміло, що фізична культура правоохоронця передба­чає знання бойових норм. Необхідною, хоча і недостатньою, умовою цього виду культури є уміння використовувати спе­ціальні прийоми. При цьому лише фізичних властивостей не досить, потрібне відповідне вміння застосовувати силові дії, практичний досвід у галузі фізичної та бойової підготовки. Правоохоронець повинен дбати про фізичну досконалість так само, як і про виховання волі та характеру.

Застосування фізичної сили повинно диктуватися переду­сім її необхідністю, коли не вдається переконати правопо­рушника словом.

Норми застосування фізичної сили визначаються Законом України «Про міліцію», наказами та інструкціями Міністер­ства внутрішніх справ України. Вони регламентують дії пра­цівника міліції практично у будь-яких правових ситуаціях. Зміст фізичної культури найбільше відображає рівень засто­сування правоохоронцем норм права у фізичних діях. Фак­тично йдеться про своєрідну реалізацію норм права (мається на увазі практичне їх втілення).

Дог/ільно виокремити основні приш^ипи фізичної культу­ри праг^івника міліі/ії, а саме: доцільність фізичних дій, за­конність, ненаснльство.

Інтелектуальність фізичної культури означає, що всі фі­зичні дії охоронця правопорядку повинні підпорядковувати­ся свідомому регулюванню. Тобто інтелект правоохоронця повинен випереджати його фізичні дії, принаймні аналізува­ти їх. В іншому випадку це буде автоматичне, бездумне ви­конання чиєїсь волі або утвердження власних амбіцій.

Принцип ненасильства має свої особливості. Справа в тому, що фізичні дії працівника міліції - це вже своєрідне насильство. Але воно не має нічого спільного з фізичною розправою, садизмом, оскільки йдеться про вимушене (за­коном передбачене) насильство. Деякою мірою воно межує з терпінням, стриманістю, очікуваністю, вмовлянням тощо і є важливою передумовою вияву фізичної культури право­охоронця.

Основні функції фізичної культури працівника міліції ви­світлені у Законі України «Про міліцію». Вважаємо за потріб­не їх конкретизувати, бо життєво необхідними є такі функції:

• підготовка правоохоронця до безпомилкових дій у си­туаціях, коли потрібні точний і обґрунтований розрахунок фізичних сил, надійність їх застосування. При цьому важ­ливу роль відіграють спостережливість, пильність, уміла оцінка реальної небезпеки;

• виховання стійкості до невдач, які можуть виникнути під час фізичного протиборства з правопорушником. Фізич­на дія працівника міліції ще не гарантує позитивного ре­зультату. Але невдача повинна стати уроком для наступних професійних дій;

" допомога працівникові органів внутрішніх справ в екс­тремальних ситуаціях, які виникають при виконанні служ­бових обов'язків. Фізична досконалість допомагає долати перешкоди при затриманні правопорушників. При цьому варто враховувати фізичну дію з боку правопорушника, вміння дозувати силу власного фізичного впливу. Йдеться про способи й методи протистояння правопорушникові. Культура фізичних дій дає змогу запобігти грубощам, не­потрібному насильству, демонструванню влади. Фізичний вплив на правопорушника повинен диктуватися необхідні­стю і бути обгрунтованим;

• забезпечення вимоги щодо збереження власного здо­ров'я і життя;

• надання першої медичної допомоги особам, які потер­піли від фізичних дій працівника міліції, зважаючи на те, що збереження життя правопорушника (як і власного) *-професійний обов'язок працівника міліції.

Використання фізичних засобів впливу до правопоруш­ника має переваги над бойовими, адже фізичні прийоми -це зброя, яка завжди «при собі», її застосування не таке не­безпечне для життя людини, як застосування вогнепальної зброї.

Отже, вогнепальна та фізична культура працівника мілі­ції, яка грунтується на певному примусі, не звернена лише до силових методів правореалізації, не виправдовує цих мето­дів, а виконує роль умовного арбітра у розв'язанні соціаль­но-правових конфліктів. У діях працівника міліції, який во­лодіє такою культурою і визначає цінність прав громадянина чи суспільства, головним є спосіб його професійної діяльно­сті щодо захисту цих цінностей.

ОСНОВНА ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Статут Організації Об'єднаних націй від 26 червня 1945 р. // Действующее международное право.- М., 1996.- Т. 1.- С. 7—33.

2. Загальна Декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. // Права людини: Основні міжнародно-правові документи- К., 1989.-С.9-14.

3. Статут Міжнародного суду від 26 червня 1945 р. // Дейст­вующее международное право.-М., 1996.-Т. 1.-С. 797-810.

4. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права від 16 грудня 1966 р. // Права людини: Основні міжнарод­но-правові документи.-К., 1989.-С. 15-27.

5. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. // Права людини: Основні міжнародно-правові документи- К., 1989- С. 28^9.

6. Конвенція проти катувань та інших жорстоких нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання від 10. грудня 1984р. // Права людини: Основні міжнародно-правові документи- К., 1989- С.97-112.

7. Статут Ради Європи від 5 травня 1945 р. // Действующее международное право.-М., 1996.-Т. 1.-С. 707-717.

8. Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод від 4 листопада 1950 р- М., 1996- С. 108-123.

9. Європейська культурна конвенція від 19 грудня 1954р.// Україна в міжнародно-правових відносинах.- К., 1997.- Кн. 2:

Правова охорона культурних цінностей- С. 295-298.

10. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України [далі - ВВРУ.- С. С.].- № 3.-Ст.141.

11. Основи законодавства України про культуру: Закон Украї­ни від 14 лютого 1992р.//ВВРУ.-№21.-Ст.294.

12. Про арбітражний суд: Закон України від 4 червня 1991 р. // ВВРУ- 1991 ,-№36-Ст. 469.

13. Про громадянство України: Закон України в редакції від 16 квітня 1997 р. //ВВРУ- 1997-№ 23-Ст. 169.

14. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р. // ВВРУ.- 1993.- № 52- Ст. 490.

15. Про Збройні Сили України: Закон України від 6 грудня 1991 р.//ВВРУ- 1992-№9.-Ст. 108.

16. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992р. // ВВРУ- 1992-№48.-Ст. 650.

17. Про Конституційний Суд України: Закон України від 16 жовтня 1996 р. // ВВРУ- 1996- № 49- Ст. 272.

18. Про міжнародні договори України: Закон України від 22 грудня 1993 р. // ВВРУ- 1994-№ 10-Ст. 45.

19. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. // ВВРУ-1991-№4-Ст. 20.

20. Про нотаріат: Закон України від 2 вересня 1993 р. // ВВРУ.- 1993- № 39- Ст. 383.

21. Про оборону України: Закон України від 6 грудня 1992 р. // ВВРУ- 1992.- № 22- Ст. 303.

22. Про освіту: Закон України від 23 березня 1996 р. // ВВРУ.-1991.-№34.-Ст.451,

23. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 р. // ВВРУ.-1991.-№53-Ст. 793.

24. Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Першого протоколу та протоколів 2,4,7, 11 до Конвенції: Закон України від 17 липня 1997 р. // ВВРУ- 1997- № 40.- Ст. 263.

25. Про свободу совісті та релігійні організації: Закон України від 23 квітня 1991 р.//ВВРУ.-1991-№ 25-Ст. 283.

26. Про Службу Безпеки: Закон України від 25 березня 1992 р. // • ВВРУ-1992-№27.-Ст. 382.

27. Про статус суддів: Закон України від 15 грудня 1992р. // ВВРУ- 1993-№ 8-Ст. 56,

28. Про фізичну культуру і спорт: Закон України від 24 грудня 1993р.//ВВРУ.- 1994-№ 14-Ст. 80.

29. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня ]960р.//ВВРУ.-1961.-№2.-Ст. 15.

30. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. // ВВРУ.- 2001.- № 23.- Ст. 117.

31. Цивільний кодекс України від 18 липня 1963 р. // Україна:

Закони: Кодекси України: У 3-х кн.- К.: Юрінком Інтер, 1997--Кн.2.

32. Декларація про загальні засади Державної молодіжної по­літики в Україні. Прийнята Верховною Радою України 15 грудня 1992р.//ВВРУ- 1993-№ 16-Ст. 166.

33. Державна програма боротьби зі злочинністю. Затверджена постановою ВРУ від 25 червня 1993 р.

34. Концепція (основи державної політики) національної без­пеки України. Схвалено постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997р.//ВВРУ- 1997-№ Ю-Ст.85.

35. Державна національна програма «Освіта: Україна XXI століття». Прийнята Першим з'їздом педагогічних працівників України і затверджена Президентом України 3 листопада 1993 р.

36. Про затвердження інструкцій про заходи безпеки при по­водженні з вогнепальною зброєю: Наказ МВС України від 21 лю­того 1996 р. № 115.

37. Про затвердження Курсу стрільб зі стрілецької зброї для рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України.: Наказ МВС України від 24 липня 1997 р. № 493.

38. Алексеев А. Й.. Ястребов В. Б. Профессия - прокурор: Вве-дение в юридическую специальность.- М.: Юрист, 1998.- 144 с.

39. Алексеев Н. Н. Основьі философии права.- СПб.: Лань, 1999-256с.

40. Алексеев С. С. Право: азбука - теория - философия: Опьіт комплексного исследования,- М.: Статут, 1999.- 712 с.

41. Амосов М. Суспільство: оптимальність і розумність // Україна: Наука і культура.- 1996.- Вип. 29- С. 6-34.

42. Аиисимов С. Мораль й поведение.- М.: Мьісль, 1985.- 155 с.

43. Арнольдов А. Й. Человек й мир культури: Введение в куль-турологию- М,: Изд-во МГИК , 1992-240 с.

44. Бельїй А. Символизм как миропонимание / Сост., вступ, ст. й прим. Л. А.Сугай- М.: Республика, 1994- 528 с- (Мьіслители XX в.).

45. Блюмкин В., Гумницкий Г., Цьірлина Т. Нравственное вос-питание: Философско-зтические основьі.- Воронеж, 1990.- 125 с.

46. Борев Ю. Б. Зстетика: Изд. 2-е.- М.: Политиздат, 1975-399с.

47. Бохенький Ю. Духовна ситуація часу // Вісник Національ­ної академії наук України .- 1997.- № 11-12.- С. 71-76.

48. Букреев В. Я., Римская Й. Н. Зтика права: От истоков зти-ки й права к мировоззрению: Учеб. пособ.- М.: Юрайт, 1998.-336с.

49. Венгеров А. Б. Теория государства й права.- М.: Юрист,

1996- 168 с- Ч. 2: Теория права.- Т. 1.

50. Венгеров А. Б. Теория государства й права.- М.: Юрист,

1997- 152 с- Ч. 2: Теория права.- Т. 2.

51. Вичев В. Нравственная культура руководителя / Пер. с болг.-М.: Политиздат, 1988- 158 с.

52. Вопленко Й. Н. Правовая символика // Правоведение.-1995-№ 4-5-С. 71-73.

53. ВоробьевГ. Г. Твоя информационная культура.-М., 1988.-303с.

54. ГегельГ. Сочинения.-М.. 1959-Т. 2-450 с.

55. Головченко О. Взаємовплив філософії і мистецтва у проце­сі формування творчої особистості // Діалог культур: Україна у світовому контексті: Мистецтво і освіта: 36. наук. праць / Упор. і відп. ред. С. О. Черепанова.- Львів: Каменяр, 1998.- Вип. 35.- С. 109-116.

56. Гольберг М. Діалог і проблеми взаємодії культур // Діалог культур: Україна у світовому контексті: Матеріали перших між-народ. філос.-культуролог, читань / Ред. кол.: С. О. Черепанова (відп. ред.), В. Г. Скотний, Д. П. Крвавич.- Львів: Каменяр, 1996-С. 6-16.

57. Горський В. Як можлива історія української філософії в контексті світової культури // Діалог культур: Україна у світовому контексті : Матеріали перших міжнарод. філос.-культуролог. читань / Ред. кол.: С. О. Черепанова (відп. ред.), В. Г. Скотний, Д. П. Крвавич-Львів: Каменяр, 1996.-С. 44-51.

58. Горшенев В. М., Бенедик Й. В. Юридическая деонтология: Учеб. пособ- К.: УМК БО при Минвузе УССР, 1988- 80 с.

59. Гуревич П. С. Культурология: Учеб. пособ.- М.: Знание, 1996-288с.

60. Гусарєв С .Д., Тихо.миров О. Д. Юридична деонтологія.— К.: В1РА-Р,К, 2000 -506с.

61. Гусейнов А. А. Ненасилие й перспективи общества // Зтика ненасилия: Материальї международной конференции.-М., 1991.-С. 15-22.

62. Гуцериев X. С., Сальников В. П., Федоров В. П., ХудякА. Й. Правовая й духовная культура сотрудников правоохранительньїх органов.- СПб.: Санкт-Петербургский юридический институт МВД России, 1996- 156 с.

63. Джентиле Ф. О роли философии права в изучении юрисп-руденции в Италии // Государство й право.- 1995.- № 1.- С. 132-137.

64. Естетика: Підручник / Л. Т. Левчук (заг. ред.), Д. Ю. Ку-черюк, В. І. Панченко.- К.: Вища шк., 1997.-399 с.

65. Зстетика: Словарь / Под общ. ред. А. А. Беляева й др.- М.:

Политиздат, 1989.-447с.

66. Зренгросс Б. А. Удивительная наука зстетика!... Научно-художественная литература.- М.: Дет. лит., 1974.-207 с.

67. Жалинский А. 3. Профессиональная деятельность юриста:

Введение в специальность: Учеб. пособ.- М.: Изд-во БЕК, 1997.-330с.

68. Захава Б. Е. Мастерство актера й режиссера- М.: Просве-щение, 1979-210с.

69. Иванов В. Н. Профессия - юрист: Справочник для абиту-риентов й студентов учебньгх заведений юридического профиля.-М.:0сь-89, 1998-208с.

70. Изард К.З. Змоции человека.-М., 1960.- 143 с.

71. История философии й культури / В. С. Горский, Ю. В. Ку-шаков, В. Ферстер й др. Ред. кол.: А. Т. Гордиенко (отв. ред.), В. С. Горский, Ю. В. Кушаков, В. В. Лях, Е. Н. Сьірцова- К.: На­ук, думка, 1991-288 с.

72. Канигін Ю. М. Шлях аріїв: Україна в духовній історії люд­ства: Роман-есе.-К., 1997.- 170с.

73. Керимов Д. А. Методологические функции философии права // Государство й право.- 1995.- № 9.- С. 15-22.

74. Керимов Д. А. Философские проблемьі права.- М.: Мьісль, 1972-472с.

75. Клименко Н. Й. Криминалистические знання в структуро профессиональной подготовки следователя.-К., 1990.— 130 с.

76. Коваль Н. В. Введение в юридическую специальность (де-онтологический аспект): Курс лекций.- Донецк: Центр подготов­ки абитуриентов,1998.-192 с.

77. Козюбра М. !., Бурлай І. В., Бобровник С. В. Теорія держави і права: деякі актуальні завдання // Правова держава: Респ. між-від. зб. наук. праць.-К.: Наук. думка, 1992.-Вип. 1.-С. 12-19.

78. Корявко Г. Е. Философия как форма общественного созна-ния: Очерки теории й истории / Под ред. В. Т. Салосина.- Сара­тов: Изд-во Саратов, ун-та, 1990.- 140 с.

79. Костенко О. М. Культура і закон // Правова держава: Що­річник наукових праць- К., 1998.- Вип. 9.- С. 130-136.

80. Костицький М. В. Українська політико-правова доктрина як основа формування судових і правоохоронних органів // Нау­ковий вісник Української академії внутрішніх справ.- 1996.-№ 1.-С.21-27.

81. Котюк В. О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. факультетів вузів.-К., 1996.-210 с.

82. Коул М. Культурно-историческая психология: наука буду-щего.- М.: Когито-Центр, 1997-432 с.

83. Крвавич Д. Феномен творчої волі у житті художника // Діа­лог культур: Україна у світовому контексті: Мистецтво і освіта:

36. наук. праць / Упор. і відп. ред. С. О. Черепанова.— Львів: Ка­меняр, 1988- Вип.З- С. 335-343.

84. Кримський С. Б. Архетипи української культури // Вісник Національної академії наук України.- 1998.- № 3-4- С. 77-87.

85. Кудрявцев В. Н. Юридический конфликт // Государ­ство й право.- 1995-№ 9.-С. 9-14.

86. Культурология. История й теория культури: Учебн. посо-бие./Л. 3. Немировская.-М., 1991.-92с.

87. Кульчиг/ький В. С., Черепанова С. О. Право: Українська культура: Історія і сучасність: Навч. посібник / За ред. С. О. Черепанової-Львів: Світ, 1994.-С. 120-139.

88. Курагпн Г. Г. Механизм ведомственного правового регу-лирования органов внутренних дел.- М., 1976.- 60 с.

89. Курганов С. Й., Кравченко А. Й. Социология для юристов:

Учебн. пособие для вузов.-М.: Закон й право, 1999.-255 с.

90. Ладенко Й. С. Интеллектуальная культура специалистов й средства ее формирования // Интеллектуальная культура специа-листа.- Новосибирск: Наука, Сиб. отделение, 1988.- С. 45-51.

91. Лазарев В. В. Социально-психологические аспекти приме-нения права.- Казань: Изд-во Казан, ун-та, 1982.- 144 с.

92. Лазарев С. Н. Диагностика кармьі.- СПб., 1993.- Кн. 1. Система полевой саморегуляции.- 160 с.

93. Лазарев С. Н. Диагностика кармьі- СПб., 1995- Кн. 2. Чи­стая карма.- 352 с.

94. Лекції з історії світової та вітчизняної культури: Навч. вид. / Заг. ред. А. В. Яртися, С. М. Шендрика, С. О. Черепанової.-Львів.: Світ, 1994 .-496 с.

95. Луковская Д. Й., Гуцериев X. С., Козлов В. А., Полякав А. В. Введение в теорию права (историко-методологический аспект):

Учебн.-научн. пособие / Под общ. ред. В. П. Сальникова.- СПб, 1996-54с.

96. Малахов В. А. Етика: Курс лекцій : Навч. посібник.- К.: Либідь, 1996-304с.

97. Мехед Т. Г. Введение в зтику // Психология. Педагогика. Зтика: Учебник для вузов /Под ред. проф. Ю. В. Наумкина.- М.: Закон й право, 1999.- 350 с.

98. Мехед Т. Г., Щеглов А. В. Профессиональная зтика сотруд-ников органов внутренних дел: Курс лекций.- М., 1998.- Ч. 1.— 130с.

99. Мовчан В. Естетичне переживання мистецтва як вид діало­гу // Діалог культур: Україна у світовому контексті: Мистецтво і освіта: 36. наук. праць /Упор. і відп. ред. С. О. Черепанова.-Львів: Каменяр, 1998.-Вип. З.-С. 162-168.

100. Мовчан В. Моральне повчання в українській культурі // Ді­алог культур: Україна у світовому контексті: Матеріали перших міжнарод. філос.- культуролог, читань / Ред. кол.: С. О. Чере-панова (відп. ред.), В. Г. Скотний, Д. П. Крвавич.- Львів: Каме­няр, 1996-С. 82-100.

101. Москалькова Т. Н. Зтика уголовно-процессуального дока-зьівания (стадия предварительного расследования).- М.: Спарк, 1996- 125с.

102. Немов Р. С. Психология: Учебник для студентов вьісш. учеб. заведений. В 3-х кн.- М.: Просвещение, 1995.- Кн. 2: Пси­хология образования.- 496 с.

103. Нерсесянц В. С. Философия права: Учебник для вузов.-М.: Норма, 1997-652с.

104. Нестеренко В. Г. Вступ до філософії і онтології людини:

Навчальний посібник для студентів вищих учбових закладів.- К.:

Абрис:, 1995-336с.

105. Новгороді/ев П. Введение в философию права: Кризис сов-ременного правосознания.- М., 1909.- 393 с.

106. Новіков В. В., Чистоклєтов Л. Г., Зрибнєв М. А., Алембець М. М. Застосування вогнепальної зброї працівниками міліції:

Навч.-практ. посібник.-Львів, 1998.- 165 с.

107. Окіншевич Л. Вступ до науки про право і державу.- Мюн­хен, 1987-223с.

108. Орзіх М. Правова культура в системі сучасного конститу­ціоналізму // Право та культура: теорія і практика: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м. Київ 15-16 трав­ня 1997 р. / За ред. Ю. Шемчушенка, В. Кампо, М. Поплавсь-кого.-К.:Леся, 1997-С. 190-192.

109. Орзих М. Ф. Право й личность- К.: Вища шк„ 1977- 143 с.

110. Основьі зстетики й искусствознания / Под ред. Й. Л. Лю-бинского, В. К. Скатерщикова.- М.: Просвещение, 1979.- 302 с.

ІП.Основьі сценического движения: Пособ. для культ.-просвет. й театр, училищ / Под ред. Й. 3. Коха.- М.: Просвеще­ние, 1976-222с.

112. Падалка О. С., Нісімчук А. С.. Смолюк 1. О., Шпак О. Т. Педагогічні технології: Навч. посіб.- К.: Укр. енциклопед. ім. М. П. Бажана, 1995-135с.

113. Пахомова Т. І. Моделі спеціаліста державної служби як фактор підвищення її ефективності та результативності // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ.- 1999.-№ 1.-С. 166-168.

114. Педагогічна майстерність: Підручник / І. А. Зязюн, Л. В. Крамушенко, І. Ф. Кривонос та ін.: За ред. І. А. Зязюна.- К.:

Вищашк., 1997-349с.

115. Петрова Л. В. О естественном й позитивном праве (Кри-тические заметки по поводу учебника С. С. Алексеева) // Госу-дарство й право.- 1995.-№ 2.- С. 32-41.

116. Протасов В. Н. Юридическая процедура.- М.: Юрид. лит., 1991,-80с.

117. Профессиональная зтика сотрудников правоохранитель-ньіх органов: Учебн. пособ. / Под ред. А. Опалева, Г. Дубова.— М.:Щит, 1997-327с.

118. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права держави.— Бородянка, 1993.-94с.

[19. Ризз Г. Й. Размьішления о педагогической деятельности, культуро, мастерстве // Педагогика.- 1995.- № 4.- С. 114-116.

120. Розин В. М. Введение в культурологию- М., 1994.- 104 с.

121. Рутар С. Політична культура України // Студії політично­го центру «Генеза».- 1996,-№ 1.-С. 28-34.

122. Самохин В. Н. Зстетическое восприятие: Вопросьі методо-логии й критики.- М., 1985.- 208 с.

123. Савіщкая А. Н. Возмещение ущерба, причиненного ненад-лежащим врачеванием [Вступ ст. В. Г. Сокуренко. О нормативном содержании медицинской деонтологии].- Львов, 1982-196с.

124. Селиванов Ф. Оценка й норма в моральном сознании.- М., 1977-64с.

125. Се.менко М. І. Природа, людина, суспільство: Світоглядні аспекти гуманізації суспільства // Матеріали Міжнародної нау­ково-практичної конференції «Людина і духовність»: Аналі­тичні розробки, пропозиції наукових та практичних праців­ників / Керівн. авт. кол. А. І. Комарова.- К., 1996.- Т. 5.-С.101-105.

126. Скакун О. Ф. Юридическая деонтология: Учебник.- Харь-ков: Зспада, 2002- 504 с.

127. Скакун О. Ф., Подберезький М. К. Теорія держави і права.-Харків, 1996-302с.

128. Словарь по зтике / Под ред. А. А. Гусейнова, Й. С. Кона.-М., 1989-348с.

129. Сньїчев А. В. Специфика й проблеми профессиональной зтики сотрудника органов внутренних дел // Милицейская зтика й проблеми нравственного воспитания сотрудников органов вну­тренних дел: Межвузов. сб. науч. трудов.-К., 1991.-С. 79-83.

130. Собко Р. Формування комп'ютерної культури: інтегратив­ний підхід // Педагогіка і психологія професійної освіти.- 1999.-№ 1.-С. 159-162.

131. Соколов Н. Я. Профессиональное сознание юриста.- М.-1988-224с.

132. Сокуренко В. Г., Савицксія А. Н. Долг й право в социалис-тическом обществе (общетеоретический аспект) // Вести. Львов. ун-та. Сер. юрид.- Львов: Свит, 1990.- Вьіп. 28.- С. 17-24.

133. Солодухина А.О., Солодухш Й. А. Юридический диалог:

Теория й практика, круг проблем.- М.: Зкспертное бюро, 1998.-128с.

134. Сорокин П. А. Человек. Цивилизация. Общество. / Общ. ред., сост. й предисл. А.Ю.Согомонов: Пер. с англ.- М.: Политиз-дат, 1992-543с.

135. Старовойт І. Культура і політична культура // Студії полі­тичного центру «Генеза».- 1996.- № 1.- С. 25-29.

136. Сценическая речь: Учебн. пособие для сред. театр, й культ. просвет. учебн. завед. й ин-тов культури / Под ред. Й. П. Коз-лянниковой.-М.: Просвещение, 1976.-336 с.

137. Тихонравов Ю. В. Судебное религиоведение.— М.: Бизнес школа «Интел-Синтез».- 1998.-272 с.

138. Тоїцепко Ж. Т. Социология: Общий курс- М.: Прометей,

1994-384с.

139. Трубецкой Е. Н. Знциклопедия права.- СПб.: Лань, 1999.-224с.

140. Тузмухамедов Р. А. Рецензия на «Фольклорнеє пра-во»(0черки теории й практики неписанного права) / Под ред. А. Д. Рентелн й А. Дантес: В^2-х т. XVI - 1037 с. «Гарланд паб-лишинг инкорпорзйтид». Н.-Й.и Л., 1994 // Государство й право.-

1995-№ 11.-С. 156-160.

141. Тукало А. В. Правова культура депутатського корпусу: Ав-тореф. дис. ... канд. юрид. наук.-К., 1995.-25 с.

142. Українська радянська енциклопедія: В 11-ти т.— К., 1981.— Т. 6-552с.

143. Фартушини А. Загальнолюдське в українській культурі // Армія і духовність: загальнолюдські цінності і християнська мо­раль: Матеріали науково-практичної конференції.- Львів, 1996.-С. 37^1.

144. Фаткулин Ф. Н. Проблеми теории государства й права.- Казань, 1987-202с.

145. Фізіологія вищої нервової діяльності / П. Д. Харченко, Г. М. Чайченко.-К.: Вища шк., 1977-390с.

146. Філософський словник / За ред. В. І. Шинкарука.- К.: Го­ловна редакція УРЕ, 1973.- 560 с.

147. Фро.и.м 3. Иметь или бьіть? Пер. с англ. Н. Й. Войскунс-кой, Й. Й. Каменкович; Общая ред. й вступ, статья д-ра филос. наук В. Й. Добренькова.- М.: Прогресе, 1986.- 238 с.

148. Хо.чмс Р. Ненасилие как моральньїй принцип // Зтика не-насилия: Материальї международной конференции- М., 1991.-С.23-31.

149. Черепанова С. Культуротворча функція мови і розвиток людського буття (філософсько-педагогічний аспект) // Педагогіка і психологія професійної освіти.- 1998.-№4.-С. 24-29.

150. Чичерин Б. Н. Философия права- СПб.: Наука, 1998- 656 с.-(Сер. «Русская государственная мьісль»).

151. Чичерин Б. Н. Философия права.- М., 1990.- 502 с.

152. Чуфаровский Ю. В. Психология в оперативно-розьіскной деятельности правоохранительньїх органов.- М., 1996.- 120 с.

153. Шиндяпина М. Д. Стадии юридической ответственности:

Учебн. пособ.- М.: Книжньїй мир, 1998.- 168 с.

154. Шмелева Г. Г. Конкретизация юридических норм в право-вом регулировании.-Львов, 1988.- 106 с.

155. Шульга М. О. Людина не повинна бути засобом // Вісник Національної академії внутрішніх справ України.- 1997- № 9-10.-С. 49-63.

156. Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. Історія політичних і пра­вових вчень.-К.: Юрінком Інтер, 1999.-304 с.

157. Юридический знциклопедический словарь / Гл. ред.:

А. Я. Сухарев; Ред. кол.: М. М. Богуславський, М. Й. Козьірь, Г. М. Миньковский идр.-М.: Сов. знциклопедия, 1984-415 с.

158. Язьік - культура - зтнос / С. А. Арутюнов, А. Р. Багда-саров, В. Н. Белоусов идр.-М.: Наука, 1994-233 с.

159. Яловик В. Т. Професійні здібності вчителя фізичної куль­тури і їх особливості // Концепція підготовки спеціалістів фізич­ної культури в Україні: Матеріали Першої республіканської кон­ференції.-Луцьк: Надстир'я, 1994.-С. 75-79.

160. Ясперс К. Смьісл й назначение истории: Пер. с нем.- М.:

Политиздат, 1991.-527 с.-(Сер. «Мьіслители XX века»).