2.3. Методи корекції ситуацій, що виникають у спілкуванні між авіадиспетчером та екіпажем

Аналіз структури та умов діяльності диспетчерів авіації показує в цілому ряді випадків неминучість несприятливих змін функціонального стану організму, а, отже, і зниження надійності системи "людина-машина", незважаючи на врахування вимог ергономіки та інженерної психології, застосування засобів захисту та оптимізацію методик підготовки диспетчерів. Зазначені зміни є причиною зниження якості діяльності, що виражається збільшенням числа передумов льотних пригод (ПЛП) і помилкових дій (ОД), зниженням психофізіологічної стійкості до несприятливих факторів польоту, а також зміною налаштованості на роботу в залежності від віку та вислуги років. Практика і наукові дослідження свідчать про необхідність використання в процесі професійної діяльності засобів і методів корекції функціонального стану диспетчерів, які включають різні прийоми психологічного, електрофізіологічного і деяких інших видів впливу. Основні задачі застосування засобів корекції функціонального стану диспетчерів в періоди попередньої підготовки до роботи або відновлення після, включають [28]:

- тривале і стійке підтримання диспетчерської працездатності;

- екстрену мобілізацію психофізіологічних функцій для виконання найвідповідальніших етапів роботи;

- зменшення надмірно виражених нервово-емоційних реакцій;

- зниження явищ монотонії, гіподинамії і втом

- прискорене відновлення функціонального стану після значних фізичних і психічних навантажень;

- регуляцію рівня нервово-психічної і мотиваційно-вольової активності, створення сприятливого емоційно-чуттєвого фону;

- оптимізацію адаптаційних реакцій організму при різкій зміні факторів середовища та умов діяльності;

- формування та підтримку професійно значущих психофізіологічних якостей.

Настільки значне різноманіття завдань обумовлює необхідність розробки та використання для корекції функціонального стану диспетчера цілого комплексу засобів і методів, які впливають різні морфофункціональні системи організму. На нашу думку, конкретний вибір засобів корекції повинен визначатися адекватністю механізмів їх дії етіопатогенетичної характеру функціональних зрушень з урахуванням структури діяльності та індивідуальних особливостей, маючи кінцевою метою підтримання необхідного рівня працездатності при збереженні захисних і компенсаторних здібностей організму. Таким чином, корекція функціонального стану диспетчера- це свого роду оперативна форма підтримки його професійного здоров'я. Для вирішення перерахованих вище завдань в організаційно-методичному плані засоби корекції можуть бути використані у двох основних напрямках, які діляться на оперативне та програмне застосування засобів і методів корекції функціонального стану. Суть оперативної корекції полягає в експрес-діагностиці поточного функціонального стану диспетчера на етапах підготовки, здійснення роботи і в післяробочий періоді з одночасним застосуванням адекватних засобів і методів впливу, що дозволяє максимально індивідуалізувати призначення корегуючих впливів. Але експрес-діагностика функціонального стану є досить складним завданням в реальних умовах роботи. Програмне управління передбачає використання засобів корекції на основі рекомендацій більш загального характеру. Засоби та методи призначаються за заздалегідь складеною програмою на основі врахування загальних особливостей діяльності та основні закономірності динаміки функціонального стану диспетчера в процесі її виконання. Програмне управління давно набуло поширення в авіаційній медицині. Воно використовується при обгрунтуванні раціональних режимів праці, відпочинку та харчування. У ряді випадків програмне застосування різних методів може носити попередній (профілактичний) характер [29].

Безсумнівним достоїнством програмної корекції є відсутність необхідності постійного контролю за функціональним станом організму, недоліком - неможливість індивідуального підходу обліку ймовірних відхилень програми в процесі її реалізації. Ці недоліки можуть поповнюватися, з одного боку, конкретизацією програм, а з іншого - поєднаним використанням оперативної та програмної корекції.

Найбільш бажаною системою прийомів психологічного впливу на організм диспетчера при психосоматичних порушеннях є психотерапія. Вона грунтується на досягненні у пацієнта усвідомлення і розуміння причинно-наслідкового зв'язку між особливостями його системи відносин і розвиваються розладами та допомоги у розумному вирішенні психотравмуючих ситуацій, корекції неадекватних реакцій і форм поведінки, що веде як до поліпшення його стану (клінічний аспект), так і до відновлення повноцінності його соціального функціонування (реабілітаційний аспект). Діяльнісна парадигма пов'язує психокоррекцию з формуванням системи дій і чіткої структуризації діяльності. У цьому плані виділяються дві групи методів:

1. Методи посилення регулюючих функцій психіки, розвиток емоційного самоконтролю, поліпшення психічної саморегуляції;

2. Методи нормативно-ціннісної корекції, об'єктами якої виступають нормативні комплекси, що обумовлюють відмову від підпорядкування спільним принципам, цілям, завданням діяльності. Методи психокорекції спрямовані на вироблення норм особистісного поведінки, міжособистісної взаємодії, розвиток здатності гнучко реагувати на ситуацію, швидко перебудовуватися в різних умовах, тобто на методи соціального пристосування.

1. Динамічний зміст періоду вікового розвитку може бути різноманітним, а значить і результативність одного і того ж впливу не однакова.

2. Ефективність психокорекції визначається якістю змісту, своєчасністю та адекватністю.

3. Ефективність роботи залежить від ступеня відповідності психокорекційної роботи індивідуальним особливостям психічного розвитку людини. Симптоматичні методи психокорекції:

- аутогенне тренування та метод умовних рефлексів;

- оперантное научение;

- система патогенетичної психотерапії (Мясищев В.І.) [30].

Виходячи з етіопатогенезу психосоматичних порушень у диспетчерів, які можна розглядати як прояви процесу дезадаптації до впливу хронічного психоемоційного стресу, доцільно виділити наступні пріоритетні напрямки їх корекції. Перший напрямок включає аудіовізуальні та психотерапевтичні методи корекції. Аудіовізуальні засоби психологічного розвантаження і мобілізації (слайд-фільми на тлі функціональної музики, спеціальні відеопрограми), можуть бути використанням в після робочий час. Психогенні засоби корекції (аутогенне стимуляція, аутогенне релаксація, релаксідеомоторная тренування, програмована психічна саморегуляція) так само можна використовувати до і після роботи.

Висновки

В результаті проведеного дослідження можна зробити такі висновки:

1. Опрацьовано наукову літературу з обраної теми дослідження. Приведено найбільш вдалі визначення основних понять теми «психологічний аналіз», «пілот», «авіадиспетчер». Розглянуті особливості професійної діяльності авіаційних диспетчерів та вимоги до їх здібностей та стійкості психіки.

2. Для кращого порозуміння на території аеропорті наведено розподіл відповідальностей між різними типами авіадиспетчерів.

3. Проведено психічний аналіз особливостей роботи авіаційних диспетчерів, зокрема особливостей спілкування між екіпажами повітряних суден та диспетчерами аеропортів. Вказано на важливе значення мовних особливостей під час такого спілкування.

4. Дані рекомендації по корекції ситуацій, що виникають у спілкуванні між авіадиспетчером та екіпажем по усуненні надзвичайних ситуації в аеропортах.

5. Результати проведеної роботи представляють теоретичний інтерес для студентів та науковців, що працюють в даній області в якості інформаційного джерела, що містить психологічний аналіз особливостей спілкування в професійних командах, екіпажах та диспетчерів аеропортів

Список використаної літератури

1. Дарымов Ю.П., Жидовинов А.Ф., Крыжановский Г.А. Диспетчер УВД: автоматизация речевого взаимодействия. – М.: Транспорт, 1985. – 182 с.

2. Регламент радиосвязи: Доп. регламент радиосвязи. Резолюции и рекомендации. – М.: Связь, 1975. – 824 с.

3. Бурлачук Л.Ф. Словарь – справочник по психодиагностике. 3-е изд. – СПб.: Питер, 2000. – 498с.

4. Бодров В.А. Психология профессиональной пригодности: Учебное пособие для ВУЗов. – М.: ПЕР СЭ, 2001. – 511 с.

5. Горбушина О.П. Психологический тренинг. Секреты проведения. – СПб.: Питер, 2008. – 176 с.

6. Корольчук М.С., Крайнюк В.М. Теорія і практика професійного психологічного відбору: Навчальний посібник для студ. ВНЗ. – К.: Ніка-Центр, 2006. – 536 с.

7. Немов Р.С. Психология. В 3 кн. Кн. 1. учеб. для студ. высш. учеб. заведений. ‑ М.: Гуманитар. изд. центр ВЛАДОС, 2006. – 468 с.

8. Прусова Н.В. Общая психология: учебное пособие для вузов / Н.В. Прусова И.А. Пивоварова. – М.: Издательство «Экзамен», 2007. – 465 с.

9. Реан А.А. Психология человека от рождения до смерти. – СПб: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2006. – 520 с.

10. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб: Питер, 2007. – 712 с.

11. Романов Е. 99 популярных профессий. Психологический анализ и профессиограммы. – С-Пб. : Питер, 2008. – 464 с.

12. Семенова С.Л., Дъяченко Е.В. Практикум по общей психологии: Учеб. пособие. – Екатеринбург: Урал. гос. ун-т, 2000. – 570с.

13. Столяренко Л.Д. Основы психологии. 16-е изд. Учебное пособие / Л.Д. Столяренко. – Ростов н/Д: Феникс, 2006. – 432 с.

14. Стрелец А.В. Основы авиационной инженерной психологии. – СПб: Питер, 2007. Серия «Мастера психологии». – 389 с.

15. Стрелков Инженерная психология. – СПб: прайм-ЕВРОЗНАК, 2006. – 520с.

16. Трофимов Ю.Л. Инжинерная психология. – Киев, 2002. – 436 с.

17. Черепанова Е.М. Психологический стрес – М. : Академия, 1997. – 71 с.

18. Крушинский Л.В. Биологические основы умственной деятельности. – М.: Изд-В МГУ. 1977; 2-е изд. – 1986. – 170 с.

19. Рыбакова М.М. Конфликт и взаимодействие в педагогическом процессе. – М., 1991. – 200 с.

20. Якунин В.А. Педагогическая психология: Учеб. пособие – СПб.:Изд-во, 2000. – 349 с.

21. Крысько В.Г. Психология и педагогика. – М.: ВЛАДОС-ПРЕСС, 2001. – 368 с.

22. Майерс Д. Социальная психология. – СПб.: Питер, 2000. – 688 с.

23. Монина Г.Б., Лютова-Робертс Е.К. Коммуникационный тренинг (педагоги, психологи, родители). – СПб.: Речь, 2005. – 224 с.

24. Немов Р.С. Общие основы психологии. Кн. 1. – М.: ВЛАДОС, 1994. – 576 с.

25. Немов Р.С. Психология образования. Кн. 2. – М.: ВЛАДОС, 1994. – 496 с.

26. Петровська Л.А. О понятийной схеме социально-психологического анализа конфликта. – М.; Изд-во Моск. ун-та, 1977. – 160 с.

27. Петрушин С.В. Психологический тренинг в многочисленной группе. – М.: Академический Проект, 2002. – 256 с.

28. Психологічні закономірності розвитку громадянської свідомості та самосвідомості особистості: у 2-х т. / М.Й. Боришевський, М.І. Алексеєва, В.В. Антоненко. – К., 2001. – т. 2. – 120-139 с.

29. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога. Кн.1. – М.: ВЛАДОС, 2000. – 384 с.

30. Таланов В.Л., Малкина-Пых И.Г. Справочник практического психолога. – СПб.: Сова, М.: ЭКСМО, 2005. – 928 с.Размещено на Allbest.ru