1.4. Оспівування важливості творчої праці

Леонід Скуратівський, досліджуючи питання духовності як філософську проблему, акцентує на тому, що у кожної людини має бути відповідальне ставлення до особистої духовності, основане на усвідомленні, що “кожен з нас повсякчас ризикує втратити людяність, що не лише від великого до смішного – один крок, але й така ж відстань від людяного до тваринного і нижче тваринного рівня, що наша життєдіяльність – це рух по лезу бритви, постійне розв’язування проблем, які за нас ніхто не розв’яже, це постійний вибір між різними моделями людини” [17, с. 118].

Мотив життєвого вибору та людського покликання репрезентується в поезіях трьох розділів “Книги про матір”.

« Я - Всесвіту боржник, бо українець зроду!” – це кредо, виголошене ще в початку 60-х років молодим Борисом Олійником, вразило всіх, хто любить і розуміє Поезію. Українець за цією формулою не сидить на призьбі крайньої хати – він відкритий усьому світові, простягає йому душу й руку братерської злагоди на добрі діла, беручи на себе велику відповідальність перед світом і людством – далекими і близькими народами:

Це щастя – мати у вселенськім домі

Свої борги і місце у строю...

Я всесвіту боржник!

Але комусь одному –

Не був. Не є. Й не буду.

І на тім стою!

У “Диптиху” (розділ “Сива ластівка”) поет, розмірковуючи над життям, надає поради, як треба пройти свій шлях, щоб знайти безсмертя:

Зумій-но надароване віддати:

Себе пізнати. Народити матір.

Углиб розбудувати отчу хату.

В космічний колобіг синів послати...

А ти гадав: безсмертя – річ проста?

Людське покликання вбачає митець у продовження роду, передачі нащадкам пам’яті (“До землі”), у передачі залізного правила: “З усіх – два слова: “Мати” і “Вітчизна” – Існують звіку тільки в однині” (“У дзеркалі слова”).

Одне з чільних місць серед духовних почуттів посідає совість, що є засобом самоконтролю, відповідального ставлення до життя. Б.І.Олійник неодноразово згадує цю морально-етичну категорію, переймається тим, що сьогодні “наша совість спить собі, німа”. Тому як заповіт лунають його слова:

... Не озивайте ім’я Бога всує,

Коли в душі давно його нема.

Саме з допомогою совісті, яка кличе до розширення обріїв людських можливостей і яка докоряє за допущені помилки набувається “мистецтво жити”, а не пристосування до життєвих обставин, здійснюється процес духовного зростання, який завершується духовним народженням людини-громадянина, яка суворо проголошує до кожного:

... Не озивай ім’я Народу всує,

Коли ти пам’ять Роду розгубив.

... Не озивайте всує Україну,

Аби не всохли ваші язики. (“Не озивайте”)

Одна з провідних думок поета стосовно призначення людини на землі – це стати й залишитися Людиною, тобто досягти просвітлення. Просвітлення, на думку Л.Скуратівського, означає внутрішнє переродження особистості, яке виявляється в усвідомленні згубності перебування в життєвій рутині, деструктивності жадоби власності, влади, слави, які замінюються творчу самовідданістю, народженням потреби в контакті з Істинною реальністю. У цьому стані нею вже не рухають інстинкти, а притягують цінності і зникає загроза перестати бути людиною. Цінності – це чесність, добро, милосердя, відповідальність за свої вчинки, постійне усвідомлення себе частиною людства, дотримання заповітів предків і неухильний борг перед нащадками. Все це пропонує Б.І.Олійник у своїй ліриці.

Ліричний герой віршів “Літа вже не мчать...”, “Ти гукай не гукай...”, увійшовши в осінню пору свого життя, глибше розуміє сутність людського буття, бо “...вже починаєш не час цінувати, а мить, холодний аналіз чуття затискає в лещата, “Все легше чийсь відступ од юних замрій зрозуміть, все важче і важче той відступ прощати “. На цій межі відкривається вартість кожного вчинка: “Все нижча відсоток, рокований на помилки. І так неймовірно зроста їхня вартість!”. Усвідомлюючи, що літа біжать та спішать, “хоч співай чи ридай”, людина, безперечно, намагається оцінити власний життєвий шлях. Який він був: гідний чи ні? Перш ніж надати Олійникову відповідь на це питання, хочеться згадати слова В. Бурбана: “Борис Олійник створив багатокольорову і сповнену живим життям поетичну планету з її сяючою та здатною до постійних змін ноосферою високих почуттів, райдугою соковитих художніх фарб. У нього немає нічого картинно-діланого - тої фальшивої романтики, яка властива характерам поверхневим, легковірним і легкодушним. Поет, розуміється, не поет, якщо він не віддав данину звичайним людським слабкостям і заблудним серцям. І цим він імпонує читачам, які вважають його “своїм” [17, с. 119].

На ведена цитата не випадкова, бо у вірші “Ти гукай не гукай” дійсно простежується думка, що кожен – це звичайна людина зі своїми слабкими і сильними рисами: “І дарма, що не всі ми орли,” – пише Борис Олійник. Та звітуватиме перед Всевишнім, перед історією.

Інша справа – сини. Чи не наважиться кожен

З нас воскреснуть,

Коли зажадають сини?

Якими різними, на перший погляд, не були б люди, їх єднає одне – всі рівні перед “непідкупною”, так іменує Б.Олійник смерть. Гнівним викриттям осудом сьогодення сповнені перші рядки поезії “Похвала непідкупній”. Ліричний герой переймається “всепродажництвом”

Коли, здалось, що все пішло за доляр –

Земля і честь, могили й вівтарі,

Коли вже навіть провіщати долю

Взялись не звіздарі, а крамарі;

Коли, здається, що саме повітря

Настаяне на лжі, немов одвар,

Коли поет, як сутенер –

Повію,

Кладе під владу Аполлонів дар.

Коли ... коли... Та приходить смерть, яка “не загляда у табель рангів на суднім рубежі”. І дивне щастя від того, що є все-таки справедливість, охоплює душу від того, що “ ... варто жить і прагнути безсмертя, коли є смерть, яку не підкупить”[17, с. 120].

Філософське осмислення людського буття закінчує останній вірш “Коли повернуся” розділу “Освідчення”. У ньому ліричний герой спрямовує погляд тоді, коли повернувся до нас, “вже одягнутий в камінь”. Він пропонує розуміння Істиної Реальності, коли стають нікчемними “виляски “слава-неслава”, Порожній двобій язиків ні про що і про все”. Вічними залишаються інші цінності, за які варто віддати все:

Я все віддаю за одне

Недоспіване: “мамо”,

За те, що долоню мою

Освятила бджола.

... Я все віддаю за хустину за хустину у синій горошок

З далекої пісні про ту, що любив та не взяв.

Як заповіт звучать священні слова:

Але не прощу і пилинки

на образ Шевченка

І зламану гілку калини повік не прощу!

... І хай мене судить по правді і совісті Канів

Єдино Верховний мій

І Повноважний Суддя!

Вдивляється і нині поет у слов’янське обличчя країни, з болем і тугою переймається її долею – недолею, занурюється в тривожні нурти щойно відродженої державності, як зазначив, ще здебільшого декоративної і декларативної… Цими поет роздумами, почуттями виповнені останні книжки й вірші, зокрема розділ “Освідчення” книги “Пісня про матір”.

існя про матір" - гімн жінці, продовжувачці людського роду на землі (IІ варіант)

Ім'я Бориса Олійника стоїть в історії української літератури поряд з іменами Василя Симоненка, Ліни Костенко, Івана Драча, Дмитра Павличка, Віталія Коротича, Миколи Вінграновського та багатьох інших їхніх ровесників, чиї творчі пошуки формували літературне покоління «шістдесятників» з їхніми злетами та поривами за залізні рамки «соціалістичного реалізму».

У поезії Бориса Олійника вічна тема материнства набула загалом особливого розвитку. До неї він звертається у циклі «Сиве сонечко», збірці «Сива ластівка», однак «Пісня про матір» є справжньою перлиною його творчого доробку.

Мотив синівської вірності, відповідальності перед матір'ю — один з провідних у творчості поета. Та й загалом цей мотив дуже важливий у творчості багатьох українських поетів, оскільки любов до матері єднає усіх людей. І яким би ти не був дорослим, чи й мам би навіть своїх власних дітей, любов до матері все одно житиме в серці. Тому «Пісня про матір» Бориса Олійника — це слова любові, близькі кожній людині.

Пресвітлий образ матері — це уособлення чогось найсвятішого, настільки тонкого й красивого, що, здається, словами це передати неможливо. І поет немовби усім нам допомагає зізнатися матерям у своїй любові, бо ми часто у життєвій марноті забуваємо про це, забуваємо нагадати матерям про свою любов.

Образ матері в поезії Бориса Олійника — це втілення узагальненого образу усіх матерів і кожної з них. їх, прекрасних жінок, здатних на самопожертву заради своїх дітей, їх, які недосипають ночей заради дитячого усміху, уславлює поет:

Посіяла людям

літа свої, літечка житом,

Прибрала планету,

послала стежкам споришу.

Навчила дітей,

як на світі по совісті жити,

Зітхнула полегко —

і тихо пішла за межу.

За цими простими рядками — усе життя матері. І її прості діла насправді обертаються справами планетарними, оскільки саме на матерях та їхній любові до дітей тримається людство. Так, переробивши усі справи, мати «пішла за межу», тобто покинула життя.

Звернімо увагу, якими теплими рядками передано любов дітей до матері:

— Куди ж це ви, мамо?! —

сполохано кинулись діти.

— Куди ви, бабусю? —

онуки біжать до воріт.

На матерях, на їхній любові тримається родина, це вони — хранительки родинного вогнища — здатні зігріти й підтримати кожного у своїй родині, дати дітям й онукам тепло, навчити їх одвічної мудрості, любові до землі та до людей. Понад усе у світі діти люблять своїх матерів:

— Не треба нам райдуг,

не треба нам срібла і злота,

Аби тільки ви

нас чекали завжди край воріт.

Та ми ж переробим

усю вашу вічну роботу, —

Лишайтесь, матусю,

навіки лишайтесь, не йдіть.

І завершується вірш дуже символічними рядками, коли мати, «красива і сива, як доля», стає замисленим полем на цілу планету. Таким чином поет висловлює думку про те, що це материнська любов обіймає цілу планету своїм захисним шаром:

Вона посміхнулась,

красива і сива, як доля,

Махнула рукою —

злетіли увись рушники.

«Лишайтесь щасливі», —

і стала замисленим полем

На цілу планету,

на всі покоління й віки.

П'ять строф вірша вбирають у себе всю материнську долю — просту й одночасно космічно безмежну, бо матір є берегинею роду, яка «прибрала планету», «навчила дітей, як на світі по совісті жити» й «пішла за межу». Вона не померла у вірші, не зникла, бо матері завжди живуть у пам'яті і тому безсмертні, а саме пішла за межу. Можуть відходити з життя матері, але Мати — вічна, безсмертна, як людство.

Найкраще про свій вірш і його глибинний зміст сказав сам Борис Олійник: «...йдеться про найдорожчу людину, і якась орнаментовка вірша, вишукана форма не пасує до розмови з матір'ю, усе мусить іти відкритим текстом, чесно, чисто, ніби говориш із самим собою. Звичайно, я маю на увазі і всіх наших сусідок, оскільки моя мати належить до покоління, яке винесло на своїх плечах війну, що випала на самий розквіт їхнього життя, молодості. Вони втратили чоловіків, але в найважчих умовах виховали дітей, навчили їх чесно жити. І, на жаль, рано пішли за вічну межу. Про це ще мало сказано і, певен, тут є над чим помислити. Ця тема дає можливість виходити на найскладніші філософські вузли, адже мати — хранителька родинного вогню, сім'ї, що, зрештою, складає основу держави. Ми маємо передати своїх дітям усе про їхніх бабусь та дідів не просто як пам'ять, а як морально-етичну категорію, аби нащадки ставилися до життя, як їхні предтечі. Себто, щоб були не просто споживачами, а творцями, брали на себе відповідальність за світ. Отак прожила моя мати, про це я й хотів сказати».

Содержание

Отзывы читателей

См. также

Вiдображення в поезiях Б. Олiйника народних уявлень про головнi життєвi цiнностi

Вiдображення в поезiях Б. Олiйника народних уявлень про головнi життєвi цiнностi

Коли вже народився ти поетом,

- За все вiдповiдай у цiм життi.

Б. Олiйник

Поезiя Б. Олiйника

- це вiддзеркалення iсторiï украïнського народу, його моралi,

нацiональних традицiй. Як i Великий Кобзар, Б. Олiйник закликає сто­яти на сторожi

щастя людини i людства словом i життям своïм. I що б не пи­сав поет,

основними в його творах є проблеми життя i смертi, щастя i свободи,

загальнолюдських цiнностей i людського благородства, обов'язку митця перед

суспiльством. Як Т. Шевченко на сторожi щастя людей закликав поставити сло­во, так

Б. Олiйник закликав бути вiдповiдальними за все у життi свого народу.

Як i у Т. Шевченка, центральним образом поезiï Б. Олiйника є

мати-Укра­ïна в ïï багатовiковому нацiонально-визвольному русi, в

героïко-патрiотичному ореолi

- вiд сивоï минувшини до сучасностi, коли народовi наприкiнцi XX сто­лiття

врештi-решт пощастило здобути омрiяну державну незалежнiсть, стати на шлях

демократичного розвитку. У поемах "Дорога", "Дума про мiсто", "Доля", "До землi"

поет порушує проблеми Пам'ятi, Совiстi i Честi. Пам'ять про героïч­ну й гiрку

минувшину, одержимiсть у працi й державотвореннi треба берегти, як неоцiненний

скарб, для майбутнього, бо не можна зупинятися, треба примно­жувати достатки i

славу Украïни в майбутньому. Поет уславлює Людину з вели­коï лiтери,

єднiсть земного й космiчного, взаємодiю особистостi й суспiльства,

вiдповiдальнiсть людини за долю Матерi-Вiтчизни:

Бо з тоï митi, як на свiт родився,

Ти в ньому вже вiдповiдай за все,

- За все на свiтi!

Життя людства залежить вiд кожного з нас. Б. Олiйник

- поет, який завжди i в усьому стояв на сторонi духовного свiту, коренi якого

- у культурi, iсторiï, традицiях народу.

Iз усiх моральних i естетичних чинникiв Б. Олiйник вiддає перевагу народ­ним

першоджерелам, якi є основою нашого життя:

Маємо все! Нi купити його, нi продати.

З вiку передане,

- передаємо у вiки.

Мрiя, iдеал, здатнiсть до "польоту" пiдносить людину, є рушiєм ïï

духовного розвитку. А тому, дивлячись на молоде поколiння, поет закликає до

серйозноï розмови, до дискусiï з молоддю у поезiï "В оборону

хлiба", бо саме поколiння батькiв повинно передати дiтям вiчнi загальнолюдськi

народнi цiнностi: любов до Батькiвщини, до народу, до працi, повагу до людей, до

батькiв i до всього на землi.

Багато вiршiв поет присвятив матерi. Образ матерi в творчостi поета

- це символ всього доброго й чесного в життi. Тому матiр для лiричного героя

поезiй Б. Олiйника

- це символ життя й чистоти. Вона навчила жити i працювати на землi, передала

дитинi все, що отримала у спадок вiд своïх батькiв. З усiєю при­страстю Б.

Олiйник закликає:

Вiддай усе, що взяв, i освятись.

Ще бiльше, нiж узяв, зумiй вiддати...

Стоïть на видноколi свiтла мати

- У неï вчись.

Отже, провiдними мотивами творчостi Б. Олiйника є єднiсть поколiнь, фi­лософськi

роздуми над проблемами сучасностi в контекстi iсторичного досвiду нашого народу i

всього людства, утвердження загальнолюдських моральних цiн­ностей, на яких духовно

зростає людина.

У яких творах поет розкриває тему материнства?

Однією із провідних тем творчості Б. Олійника є тема жінки-матері, як символу всього доброго і чесного на землі. Такими є вірші та поеми "Мати сіяла сон", "Мати", "Пісня про матір", "Заклинання вогню". Поезії про матір склали окрему книгу "Сива ластівка" (1979). Тема любові до матері, непоправного болю утрати, вірності її світлої пам'яті звучить у циклі віршів "Сиве сонце моє" (1978). У дев'яти невеликих віршах постає ліричний образ трудівниці, відданої чесній хліборобській праці, людини, для якої віками утверджені принципи народної моралі були непорушним законом. Від неї і син успадкував її важкий життєвий урок, який тепер має "учити довіку". Глибокі асоціації народжує афористичний вислів: "Умирають матері, та не вмре ніколи Мати".

Загрузка...

Розкажіть про інтимну лірику Б. Олійника.

Інтимна лірика Б. Олійника являє собою один із найбільш цікавих і вагомих пластів творчого доробку поета. Душевним здоров'ям, глибиною думки, пошуками нових форм вираження і філософськими роздумами позначена інтимна лірика поета. Прекрасні задушевні вірші про щасливе кохання, про біль розлуки, про чарівну любов, що не має кінця, про трепетні почуття закоханих знаходимо в різних збірках поета: "Мелодія", "Я б спокійно лежав під вагою століть", "Парубоцька балада" (збірка "Гора" (1975)), "Стара пісня на новий мотив" (збірка "У дзеркалі слова" (1981)). Смутком утрачених літ і надією хоча б глянути на дороге обличчя коханої сповнена Олійникова "Мелодія". Покладена на музику, вона стала задушевним романсом.

Заболю, затужу, заридаю... в собі закурличу,

А про очі людські засміюсь, надломивши печаль.

Помолюсь крадькома на твоє праслов'янське обличчя,

І зоря покладе на мовчання моє печать.

Загрузка...

Назвіть вірші Б. Олійника, покладені на музику.

Деякі поезії Б. Олійника, покладені на музику, стали популярними піснями: "Мелодія", "Мати сіяла сон", "Пісня про матір".

Загрузка...

Як у поемі-казці "Крило" розкривається тема "Людина і природа"?

У поемі-казці "Крило" Олійник оригінально розкриває тему взаємин між людиною і природою, між людиною і високою мрією, духовним здоров'ям і обмеженістю, звироднілістю окремих перебувальців на землі. Прочитавши цю поему, ми проникли в духовний світ персонажів з чистим сумлінням, а також збагнули ницість і здрібнілість того, хто посягнув на світлу людську мрію і сподівання. У наш духовний світ як живий увійшов символічний образ покинутого журавля "з перебитим у лікті крилом". Загинути йому не дав звичайний хлопчик. Він удома дав притулок журавлику, виходив його, і так вони заприязнилися, що навчив журавлик хлопчика літати "...зорі їм ховалися під крила, і так обом їм хороше було". Здавалося б, що настала повна гармонія у взаєминах людини з природою. Але ні! На цій же землі живе і сусід - заздрісний і ненажерливий. Це він убив довірливого журавлика. Поет переконує нас, що всяке посягання на злагоду в природі, на духовне багатство людини обертається покарою передусім проти самого руйнача усієї природи.

Загрузка...

Яку проблему порушує Борис Олійник у вірші "В оборону хліба"?

У нашого народу, як і в інших народів світу, є свої святині. Це Вітчизна, мати, рідний дім. Однією з таких святинь є хліб. Віруючі у своїй щоденній молитві до Бога звертаються із словами: "Хліб наш насущний дай нам сьогодні". У добрі часи не відчуваєш, якою цінністю є звичайна скибка хліба. Його вартість пізнаєш у лихоліття. А такі лихоліття наш народ у минулому, XX столітті, переживав не раз. Тричі - голод. А до того ще й голодні воєнні роки. Цінувати хліб, розуміти його святість, шанувати працю людей, які його виростили, навчає нас вірш Бориса Олійника "В оборону хліба". Ліричний герой став свідком картини, яка його вразила в саме серце. Юнак, забавляючись, замість футбольного м'яча ганяв півхлібини. Якби це спостерігали ті, що пухли від голоду сорок шостого року, у них би "від жаху похолонуло в душі". У батьків, які ділили шматок хліба в окопах, мов долю у бою, "відкрилися б старі солдатські рани і заболіли". А в матерів так би застогнали натомлені від праці руки, наче по них потопталися навскач. Для ліричного героя хліб - це праця, чудо із чудес, із якою всі ми виросли, яка всіх нас зробила Людиною. У хлібові світиться народна душа. А той, хто замахнувся на душу, застерігає поет, може, спіткнувшись, стати "на чотирьох", тобто перетворитися на тварину.

Загрузка...

Як розкривається тема вічного материнського обов'язку в "Пісні про матір"?

"Пісня про матір" розповідає про відхід матері з життя, "за межу". Діти і внуки боляче переживають розставання з матір'ю і бабусею, вони ладні все зробити, щоб вона їх не покидала, щоб завжди чекала на них край воріт. Але час і доля невблаганні. Мати відходить від них спокійно, із почуттям виконаного обов'язку. Вона віддала дітям і онукам все, що могла віддати. Вона віддавала себе з усією можливою повнотою: працею, любов'ю, казками, піснями. Дарувала дітям і онукам прибрану нею рідну землю з її райдугами й журавлями, із сріблом на травах, із золотом на колосках. Мати своєю невтомною щоденною працею прикрашала не тільки свій дім, а й усю землю, працювала для людей: "Посіяла людям літа свої, літечка житом. Прибрала планету..." Але найголовніше, що зробила мати на цій планеті, в цьому житті, - вона виконала свій материнський обов'язок: народила дітей, виростила їх і навчила, "як на світі по совісті жити". Віддавши себе наступному поколінню, вона продовжила своє життя в ньому навіть після того, як вже стала "замисленим полем".

Загрузка...

Як у циклі "Сиве сонце моє" образ матері підноситься до символічного значення народу?

Цикл "Сиве сонце моє" Борис Олійник присвятив пам'яті своєї матері. Смерть матері змушує сина замислитися над її долею, згадавши все їхнє життя. З рядків поезії, які складають цикл, поволі постає образ простої селянської жінки. У роки війни вона була ще молодою: "Вже - солдатка. Іще - не вдова". Закінчилася війна, відсвяткували День Перемоги. Повернулися з фронтів ті, кому судилося повернутися. А до неї замість чоловіка прийшла похоронка. А далі - доля вдови-солдатки. Жила вона, "як усі", жила життям усього народу, розділяючи з усіма всі радощі і труднощі. Жити, "як усі", - це, за Борисом Олійником, жити за законами народної моралі, в якій завжди на першому місці стоять поняття Совість, Доброта, Робота. Сина мати ніколи не повчала, а вихо-вувала власним прикладом. Мати для ліричного героя - носій простих й одночасно вічних моральних істин. "Трудний урок" життя матері йому, сину, "учити безсонно довіку". Чи була мати щасливою, замислюється син? І приходить до висновку: мабуть-таки, була. Бо поруч із нею завжди були люди, була робота, завдяки якій все довкола цвіло, чепурилось село, колосилися ниви й молоділа земля. Та найголовніший урок, який син засвоїв від матері, - це повага до свого народу, розуміння його, бо вона сама "була від коріння до крони - народом".

Загрузка...

Віхи творчості Бориса Олійника

1948 - Надруковано перший вірш “Краю мій!” у Новосанжарській районній газеті “Ленінським шляхом”.

1959 - Вихід у світ збірки нарисів “За Північним Дінцем”.

1962 - Вихід у світ першої збірки поезій “Б’ють у крицю ковалі”.

1962 - Вихід у світ збірки поезій “Двадцятий вал”.

Присудження премії імені М.Островського за збірки: “Б’ють у крицю ковалі” і “Двадцятий вал”.

1964 - Вихід у світ збірки поезій “Вибір”.

1965 - Вихід у світ поетичних збірок “Гонг” і “Поезії”.

1968 - Вихід у світ збірки поезій “Коло”.

1972 - Вихід у світ збірки поезій “На лінії тиші”.

1973 - Вихід у світ поетичних збірок “Рух” і “Стою на землі” (російською мовою).

1974 - Вихід у світ збірки поезій “Ми знаємо для чого жить”.

1975 - Вихід у світ збірки поезій “Гора”.

1976 - Вихід у світ поетичних збірок “Істина” і “Кредо”.

1977 - 1979 - Вихід у світ поетичних збірок “Стою на землі” (російською і вірменською мовами), “Кредо” та “На лінії тиші” (російською мовою), “Заклинання вогню” (українською і білоруською мовами), “Земля”(естонською мовою), “В центрі кола” (російською мовою), “Сива ластівка”.

1980 - Вихід у світ збірки поезій “Стою на землі” (азербайджанською мовою).

1981 - Вихід у світ поетичних збірок “У дзеркалі слова”, “Доля”.

1982 - Вихід у світ (окремими книжками) поем “Дума про місто”, “Золоті ворота” (російською мовою), “Крило”, “Заклинання вогню” (словацькою мовою), “Урок” (грузинською мовою).

1983 - Нагородження Державною премією УРСР імені Т.Г.Шевченка (за збірки поезій “Дума про місто”, “Сива ластівка”, “У дзеркалі слова”). Вихід у світ публіцистичної книжки “Планета поезія”, збірки “Поеми”.

1984 - Вихід у світ поетичних збірок “У дзеркалі слова” (російською мовою), “Міра”, “Сива ластівка” (видання друге, доповнене).

1985 - Вихід у світ “Вибраних творів” у 2 томах, збірок “Вибране” (російською мовою), “Поезії” (молдовською мовою).

1986 - Вихід у світ збірки “Поезії”.

1987 - Вихід у світ (окремою книжкою) поеми “Трубить Трубіж”.

Обрання головою правління Українського фонду культури (один з фундаторів цієї благодійної організації).

Фундатор щорічного міжнародного Шевченківського свята “В сім’ї вольній, новій”.

1988 - Вихід у світ збірки “Сива ластівка” (російською мовою).

1989 - Вихід у світ збірки поезій “Поворотний круг”.

1990 - Вихід у світ публіцистичної книжки “Криниці моралі та духовна посуха”.

Ініціювання спорудження пам’ятника жертвам Голодомору 1932-33 рр. (відповідно до цієї ініціативи в 1990-93 рр. поблизу м. Лубен Полтавської області створено Меморіал Скорботи).

1992 - Вийшла друком книжка “Два роки в Кремлі” (російською мовою).

1993 - Вийшла друком книжка “Відступник, або Два роки в Кремлі” (українською, російською, азербайджанською, угорською мовами).

1994 - Нагородження міжнародною премією імені Григорія Сковороди (за есе “Чай подвійних стандартів, або Хто і з якою метою сатанізує сербів”).

1995 - Вийшли поетичні збірки “Сива ластівка” (видання третє, доповнене), “Шлях”, публіцистична книжка “Сатанізація сербів, кому вона потрібна?” (паралельно українською і сербською мовами).

1996 - Вихід у світ збірки поезій “Відлуння криці” (болгарською мовою).

1997 - Вихід у світ поеми “Трубить Трубіж” (перевидання), збірки поезій “Гамлет і ХХ століття ” (румунською мовою).

1998 - Вихід у світ поетичних збірок “Трубить Трубіж” (вірші та поеми), “Привіт з Дніпра” (сербською мовою).

1999 - Вихід у світ збірки поезій “Біла мелодія”, історичного нарису “Жорстока правда”, есе “Хто наступний?” (українською і російською мовами).

2000 - Вихід у світ збірки поезій “Таємна вечеря”, поеми “Трубить Трубіж” (російською мовою).

2001 - Вихід у світ збірок поезії “Знак”, “Стою на землі” і книжки “Два роки в Кремлі” (сербською мовою).

2005 - 2006 - Вихід у світ “Вибраних творів” у 2 томах.