У вінок Кобзареві

Сценарій КВК

Учні поділені на дві команди: «Оксана» та «Тарас».

Обирається склад журі.

1 конкурс «ПРИВІТАННЯ»

(Слова і пісня, присвячені Т.Г. Шевченку)

Першою виступає команда «Тарас»

1Уклін тобі, Тарасе, Великий наш пророче, Для тебе вірно б'ється Те серденько дівоче.

Ти кажеш рідний нарід І рідний край кохати, Для нього кажеш жити, Для нього умирати.

2. Ось тут, перед тобою Ми, українські діти, Святочно прирікаєм Сповняти ті завіти.

3. На службу Україні, На честь,на діло гоже В ім я світої правди Благослови нас,Боже!

4. І доки в римах «Заповіту» Вогонь поезії не згас, Століттям сонце не згасити, Бо зветься сонце це - Тарас.

5. Не на шовкових пелюшках, Не у величному палаці, В хатині бідній він родивсь Серед неволі,тьми і праці.

Виступ команди «Оксана»

1. Великий Кобзарю! Ти живеш і в наші дні, Ти з нами в праці і в борні, Ти з нами йдеш до сонця сходу, Ти правди й вільності пророк.

2. Кобзарем ми його звемо, Так від роду і до роду. Кожен вірш свій і поему Він присвячував народу.

3. Ніжну матір і дитину Він прославив серцем чистим. Всю осяяв Україну Поглядом він променистим.

4. Ось чому в сім ї великій, У саду квіток прекрасних Буде жити він навіки, Як безсмертний наш сучасник.

Дівчина запалює свічку і декламує:

Свічку поставлю, свічку поставлю І перед образом, й перед тобою. І хоч у мріях народ свій заставлю Стати навколюшки, поряд зі мною, І помолитись за тебе, Кобзарю, Щиро, - хоч раз би! - як перед Богом. Все ж українці ми, а не хазари. Гори ж моя свічко, гори нам ще довго!

2 Конкурс «розумники і розумниці»

Називається рік і що з цією датою пов язано у житті Т.Г.Шевченка. Запитання:

1 команда	2 команда
1814р.(народився поет)	1861р.(помер поет)
1838р.(викуп з кріпацтва)	1840р.(вийшов «Кобзар»)
1843р.(перша поїздка на Україну)	1845р.(закінчив Академію мистецтв)
1841р.(окремою книгою вийшла поема «Гайдамаки»)	1845р.(написав 5 поем)
1844р.(видав альбом «Живописная Украйна»)	1846р.(вступив до Кирило-Мефодіївського товариства)
1847р.(Шевченка заарештовують)	1848р.(подорож по Аральському морю, член експедиції)
1960р.(присвоєно звання академіка - гравера)	1857р.(звільнення із заслання)
1850р.(другий арешт поета)	1859р.(востаннє відвідав Україну)

 

3 Конкурс «Художник»

Команди демонструють малюнки до творів Шевченка, а суперник повинен відгадати, до якого твору належить цей малюнок.

Журі оцінює. Слово надається журі за три конкурси.

4 конкурс «Юні поети і поетеси»

Кожна команда повинна скласти вірш про Т. Г. Шевченка.

(виступ)

Оцінює журі.

5 конкурс « Хто більше»

Кожна команда по черзі називає якнайбільше творів Т.Г.Шевченка.

Журі оцінює. Слово надається журі - загальна кількість балів за п ять конкурсів.

6 конкурс «Ігри Тарасика та Оксанки»

1. «Криниченька» - потрібно ложкою переносити воду зі склянки у порожню (вся команда)

2. «А я у гай ходила» із зав'язаними очима учасники збирають Квіти (хто найбільше).

3. «Смачненький»- один учасник команди повинен якнайшвидше з їсти шматок хліба, посипаного сіллю, запиваючи водою.

Журі оцінює.

7 конкурс «Домашнє завдання»

Завдання полягає в тому, щоб спекти й оформити гарно торт із написами, присвяченими Великому Кобзарю.

Слово надається журі. Загальна кількість балів за 7 конкурсів.

Cвітлиця Шевченкового заповіту (Сценарій виховного заходу, присвяченого творчості Т.Г.Шевченка)

Мета:Ознайомити дітей із життєвим та творчим шляхом Т.Г.Шевченка. Продемонструвати

красу і чарівність поетичного слова митця. Виховувати любов і повагу до спадщини, яку за лишив поет. Обладнання: Святково прибрана світлиця. Портрет Тараса Шевченка, рушники, серветка,  свічка. Виставка його творів та ілюстрацій, література про життя і творчість Кобзаря. Пла- кат із написом : “Тарас Григорович Шевченко прожив усього 47 років, із яких: 24 був у крі- пацтві, 10 років мучився у солдатській неволі на засланні і всього 13 років був вільною лю- диною!” І мене в сім'ї великій,  В сім'ї вольній, новій, Не забудьте пом'янути Незлим тихим словом Т.Г. Шевченко Бібліотекар.Шановні діти, вчителі, гості, усі присутні!  Сьогодні нас гостинно запросили до української світлиці учні 5-Б класу, щоб познайомити з життям і творчістю видатного українського письменника Тараса Григоровича Шевченка. Вони господарі цієї затишної оселі. Тож подаруємо один одному приємні хвилини спілкування. Звучить пісня на слова Т.Шевченка “Думи мої”. (Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить її на столик біля портрета Т.Г.Шевченка. До неї підходить хлопчик ). ^ Хлопчик. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається ? Мати. Так, синку, правда.( Жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї, прихиляється до матері, вона співає колискову). Хлопчик. А чому так багато зірок на небі ? Мати. Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки люди ^

На не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик. Бачив, матусю, бачив…Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?  ^ Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, ясно, і світло це далеко видно. Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше. ^ Мати. Старайся, мій хлопчику. ( Гладить його по голові). Бібліотекар. Щовесни, коли тануть сніги, І на рясті просяє веселка, Повні сил і живої снаги Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.  ^ Ведуча. Весна-весняночка… Це вона, привітна і щедра, подарувала Україні вірного сина, а світові – генія . Ведучий. В історії кожного народу є імена, які становлять його славу, велич і національну гордість.Саме таким і є для України ім'я безсмертного Кобзаря – Тараса Шевченка. Ведуча.9 березня 1814 року недалеко від Канева, в селі Моринцях, що на Черкащині в ро-  дині Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгардта, народився син Тарас. ^ Ведучий. Дитинство Тараса не було щасливим.Тяжка праця і злидні поклали в могилу ма- тір. Ведуча.Батько одружився вдруге, взявши вдову з дітьми.В хаті почалися сварки, бійки, докори. Сяк-так жилося, поки живий був батько. Але він застудився в дорозі, помер слідом за матір'ю.І не стало сиротам життя у своїй хаті.

Учень(читає уривок із вірша “ Якби ви знали, паничі…”).

Не називаю її раєм, Тії хатиночки у гаї

Над чистим ставом край села

Мене там мати повила І, повиваючи, співала, Свою нудьгу переливала В свою дитину…В тім гаю, У тій хатині, у раю, Я бачив пекло…Там неволя, Робота тяжкая, ніколи І помолитись не дають. Там матір добрую мою, Ще молодую – у могилу Нужда та праця положила. Там батько, плачучи з дітьми (А ми малі були і голі), Не витерпів лихої долі, Умер на панщині!.. А ми Розлізлися межи людьми, Мов мишенята. Я до школи –  Носити воду школярам. Брати на панщину ходили, Поки лоби їм поголили! А сестри! Сестри! Горе вам, Мої голубки молодії, Для кого в світі живете ? Ви в наймах виросли чужії, У наймах коси побіліють, У наймах, сестри, й умрете! ^ Ведучий.Було Тарасові тільки 11 років, коли він залишився круглим сиротою. Ведуча.Не було нічого в хлопця-сироти, не було талану, тобто долі, але був талант, прагне ння вчитись. Подавсь у науку до місцевого дяка.Та дяк більше знущався з Тараса, ніж учив його.Він утік від нього, бо почув, що в сусідньому селі є дяк, який вміє малювати.Але і цей дяк вчити хлопчика не збирався.І знову пошуки роботи, найми, аби десь дістати шматочок хліба, якусь одежину. Повернувся Тарас до свого села, деякий час пас свиней у свого дядь- ка, а пізніше – громадську череду. ^ Учень.(читає вірш “Мені тринадцятий минало). Мені тринадцятий минало. Я пас ягнята за селом. Чи то так сонечко сіяло, Чи так мені чого було? Мені так любо, любо стало, Неначе в бога …………… Уже покликали до паю, А я собі у бур'яні Молюся богу … І не знаю, Чого маленькому мені Тоді так приязно молилось, Чого так весело було? Господнє небо, і село, Ягня, здається, веселилось! І сонце гріло, не пекло! Та недовго сонце гріло, Недовго молилось… Запекло, почервоніло І рай запалило. Мов прокинувся, дивлюся: Село почорніло, Боже небо голубеє І те помарніло. Поглянув я на ягнята –  Не мої ягнята! Обернувся я на хати –  Нема в мене хати! Не дав мені бог нічого!.. І хлинули сльози, Тяжкі сльози!.. А дівчина При самій дорозі ^

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала Та й почула, що я плачу, Прийшла, привітала, Утирала мої сльози І поцілувала ……… Ведучий. Ще будучи пастухом, Тарас завжди мав при собі зшиту з паперу маленьку книжечку, в якій малював і записував народні пісні. ^ Учень.( читає вірш А.О. Козачковському ). Давно те діялось. Ще в школі, Таки в учителя- дяка, Гарненько вкраду п'ятака –  Бо я було трохи неголе, Таке убоге – та й куплю Паперу аркуш. І зроблю Маленьку книжечку. Хрестами ^

І візерунками з квітками

Кругом листочки обведу

Та й списую Сковороду

Або “ Три царіє со дари ”. Та сам собі у бур'яні, Щоб не почув хто, не побачив, Виспівую та плачу. Ведуча. Доля закинула Тараса далеко від рідного села, аж у Петербург, де до 24-річного віку він залишався кріпаком пана Енгельгардта, не маючи змоги ні вчитися, ні малювати. Лише у 1838 році група друзів викупила його з неволі. Жадібний Енгельгардт одержав 2500 карбованців, а щасливий Шевченко уже через два місяці здав свій перший іспит до рисувальних класів імператорської Академії мистецтв. Ведучий.Працював, не лінуючись, вдень і вночі, тож мав гарні успіхи в навчанні.А ще писав вірші. Слова-діти, слова- сльози просились на папір.1840 року народився “Кобзар”. Ведуча.За бунтарські вірші 33- річного Тараса Шевченка забрали в солдати. На засланні в далеких степах Казахстану, він дуже тужив за Україною.Ось послухайте, якою ніжністю і тугою за рідним краєм, пройняті його вірші і поеми. ^ Учень ( читає уривок з поеми “ Княжна ”). Зоре моя вечірняя, Зійди над горою, Поговорим тихесенько В неволі з тобою. Розкажи, як за горою Сонечко сідає, Як у Дніпра веселочка Воду позичає.  Як широка сокорина Віти розпустила… А над самою водою Верба похилилась; Аж по воді розіслала Зеленії віти, А на вітах гойдаються Нехрещені діти. Як у полі на могилі Вовкулак ночує, А сич в лісі та на стрісі Недолю віщує. Як сон-трава при долині Вночі розцвітає… А про людей… Та нехай їм. Я їх, добрих, знаю. Добре знаю. Зоре моя! Мій друже єдиний! І хто знає, що діється В нас на Україні ? А я знаю. І розкажу Тобі; й спать не ляжу. А ти завтра тихесенько Богові розкажеш. Учениця ( читає вірш “ Садок вишневий коло хати…”). Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть, Плугатарі з плугами йдуть, Співають ідучи дівчата, А матері вечерять ждуть. Сем' я вечеря коло хати, Вечірня зіронька встає. А мати хоче научати, Так соловейко не дає. Поклала мати коло хати, Маленьких діточок своїх; Сама заснула коло їх. Затихло все, тілько дівчата Та соловейко не затих. Ведучий. Тільки через 10 років повернувся Шевченко до Петербурга.10 років заслання підірвали його сили і здоров'я. Поет мріяв про Україну, хотів оселитися в ній, писати, пра- цювати. Мріям Тараса не судилося здійснитися.Його знову заарештовують… За Тарасом слідкують, все забороняють, за спробу писати й малювати жорстоко карають. Ведуча. Восени 1860 року він тяжко захворів, однак не полишав писати. Думи й помисли Тараса Шевченка були про Україну, про її народ, його долю нещасливу, занапащену. Учень.( читає вірш “ Я не нездужаю нівроку…”). Я не нездужаю, нівроку, А щось такеє бачить око, І серце жде чогось. Болить, Болить, і плаче, і не спить, Мов негодована дитина. Лихої, тяжкої години, Мабуть, ти ждеш ? Добра не жди, Не жди сподіваної волі –  Вона заснула: цар Микола Її приспав. А щоб збудить  Хиренну волю, треба миром, Громадою обух сталить; Та добре вигострить сокиру –  Та й заходиться вже будить. А то проспить собі небога До суду божого страшного! А панство буде колихать, Храми, палати муровать, Любить царя свого п'яного Та візантійство прославлять, Та й більше, бачиться, нічого. Ведучий.. Стан здоров'я поета дедалі погіршувався. А 10 березня 1861 року перестало би- тися серце великого художника, геніального Кобзаря. Ведуча. Поховали його в Петербурзі на Смоленському кладовищі. Та чи могли люди за- бути і не виконати його Заповіту ?! ^ Учень. ( читає вірш “Заповіт”). Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій, Щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі Було видно, було чути, Як реве ревучий. Як понесе з України У синєє море Кров ворожу… отойді я І лани, і гори – Все покину і полину  До самого бога Молитися… а до того Я не знаю бога. Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров'ю Волю окропіте І мене в сем'ї великій, В сем'ї вольній, новій, Не забудьте пом'янути Незлим тихим словом. Ведучий.Шевченків Заповіт було виконано. В травні того ж року друзі перевезли тіло Кобзаря до України і поховали на Чернечій горі, поблизу Канева. Поховали …Тихесенько Україна плаче. Поховали дух великий і серце гаряче. Поховала наша мати найкращого сина –  “ Вічну пам'ять заспівала уся Україна”  Бібліотекар.У свій час, сам того не знаючи, Шевченко сотворив подвиг.Його поетичне сло во має чудодійну силу, воно любить і ненавидить, воно плаче і сміється, воно радіє і сумує разом з нами і сьогодні. Дорогі діти! Хочеться вірити, що ви будете шанувати, читати й любити Шевченка.Що зро- зумієте і оціните Тарасову мужність і його невмируще слово.

Уклін Тобі, Кобзарю! (літературно-музична композиція)

І частина Святково прибраний зал. Посередині сцени – портрет Т. Шевченка, прикрашений вишитим рушником. Під портретом – слова: І мене в сім’ї великій, В сім’ї вольній новій, Не забудьте пом’янути, Незлим тихим словом.

Голос з мікрофона:

Благословен той день і час, Коли прослалась килимами, Земля, яку сходив Тарас Малими босими ногами, Земля, яку скропив Тарас Дрібними росами-сльозами.

Виходять двоє ведучих, стоять на авансцені.

Ведучий: Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

Ведуча: Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду…Доля не пошкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.

Ведучий: Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і все розквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.

Ведуча: Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко. Ведучі виходять. З’являється читець.

Читець: Думи мої, думи мої, Лихо мені з вами…

Продовжує пісню ансамбль. Тим часом виходить Перебендя з хлопчиком-поводирем. Вони мовчки йдуть через сцену, стають перед портретом.

Читець: Перебендя старий, сліпий,- Хто його не знає? Він усюди вештається Та й на кобзі грає. А хто грає того знають І дякують люди: Він їм тугу розганяє, Хоть сам світом нудить. Попідтинню сіромаха І днює й ночує; Нема йому в світі хати; Недоля жартує Над старою головою, А йому байдуже; Сяде собі, заспіває: ″ Ой не шуми, луже!″

Перебендя сідає на ослінчик і співає ″ Ой не шуми, луже ″ .

Лілея (виходить у довгій білій сорочці з розпущеним волоссям).

Лілея: За що мене, як росла я, Люде не любили? За що мене, як виросла, Молодую вбили? За що вони тепер мене В палатах вітають, Царівною називають, Очей не спускають З мого цвіту? Дивуються, Не знають, де діти! Скажи мені, мій братику, Королевий цвіте!.. …Брате мій, з тобою Ми давно кохаємось, А я й не сказала, Як я була людиною, Як я мордувалась. Молодого, короткого Не дали дожити Люди віку. Я умерла Зимою під тином, А весною процвіла я Цвітом на долині, Цвітом білим, як сніг білим! Аж гай звеселила. Зимою люди…Боже мій! В хату не пустили. А весною, мов на диво, На мене дивились. А дівчата заквітчались І почали звати Лілеєю-Снігоцвітом, І я процвітати Стала в гаї, і в теплиці, І в білих палатах, Скажи ж мені, мій братику Королевий цвіте: Нащо Бог поставив Цвітом на сім світі? Щоб людей я веселила, Тих самих, що вбили Мене й матір? Милосердний, Святий Боже, милий!..

Катерина (проходить сценою з дитиною на руках і тихо говорить сама до себе).

Катерина: Мій батечку, мій братику! Ти хоч не цурайся! Наймичкою тобі стану… З другою кохайся… З цілим світом…Я забуду, Що колись кохалась, Що од тебе сина мала, Покриткою стала. Покриткою…Який сором! І за що я гину! Покинь мене, забудь мене, Та не кидай сина. Ось де воно, подивися! Де ж ти? Заховався? Утік! Нема! Сина, сина Батько одцурався! Боже ти мій!.. Дитя моє1 Де дінусь з тобою? Москалики!голубчики! Візьміть за собою… Не цурайтесь,лебедики: Воно сиротина; Возьміть його та оддайте Старшому за сина Возьміть його… бо покину Як батько покинув,- Бодай його не кидала Лихая година! Гріхом тебе на світ Божий Мати породила; Виростай же на сміх людям! На шлях положила. Оставайся шукать батька! А я вже шукала…

Наймичка виходить (жінка-селянка у стилізованому під старовину вбранні).

Наймичка: Ой тумане, тумане, − Мій латаний талане! Чому мене не сховаєш Отут серед лану? Чому мене не задавиш, У землю не вдавиш? Чому мені злої долі, Чом віку не збавиш? Ні, не дави, туманочку! Сховай тілько в полі, − Щоб ніхто не знав, не бачив Моєї недолі… Я не дона – єсть у мене… І батько, і мати… Єсть у мене, туманочку, Туманочку, брате! Дитя моє! Мій синочку, Нехрещений сину, Не я тебе хреститиму На лиху годину! Чужі люди хреститимуть, Я не буду знати, Як і зовуть… Дитя моє! Я була багата… Не лай мене, молитимусь, Із самого неба Долю виплачу сльозами І пошлю до тебе.

…А я ледве додибала До вашої хати, Не хотілось на чужині Одній умирати! Коли б Марка діждатися… Так щось тяжко стало!

Заходить Марко.

Слава… слава Богу!.. Ходи сюди, не лякайся… …Марку! Подивися, Подивися ти на мене! Бач, як я змарніла? Я не Ганна, не наймичка, Я… Прости мене! Я каралась Весь вік в чужій хаті… Прости мене, мій синочку Я… я твоя мати…

Марко сідає біля матері, схиляє голову на її плече. Сідає під портретом.

Виходить Сова (в одязі жебрачки). Йде сценою, здіймає руки вгору.

Сова: Скалічені старі руки До Бога здіймала, Свою долю проклинала, Сина вимовляла… То од того жалю одходила І мовчки журилась Та на шлях той, на далекий, Крізь сльози дивилась… Тай стала питати: «Чи не чув хто, чи не бачив Москаля-солдата, Мого сина?..» А у ночі розхристана І простоволоса Селом ходить – то співає, То страшно голосить. Люди лаяли… Бо, бачте, Спать їм не давала Та кропиву під їх тином Та бур’ян топтала… Діти бігали з паліччям Удень за вдовою По вулицях та, сміючись, Дражнили Совою…

Виходить Мар’яна-Тополя. Співає «Віють вітри, віють буйні».

Мар’яна: Хоче мене мати заміж дати.

Плаче. Входить мати.

Мати: Чого плачеш, моя доню?

Мар’яна: Матусенько, голубонько! Не губіть ви мою долю! Оддай мене, моя мамо, Та не за старого, Оддай мене, моє серце, Та за молодого.

Мати: Дочко моя, Мар’яно, Оддам тебе за пана, За старшого, багатого, За сотника Івана.

Мар’яна: Умру, серце-мамо, За сотником Іваном.

Мати: Не вмреш, будеш панувати, Будеш діток годувати.

Мар’яна: Не хочу я панувати. Не піду я, мамо! Рушниками, що придбала, Спусти мене в яму. Нехай попи заспівають, А дружки поплачуть: Легше мені в труні лежать, Ніж його побачить. Піду в найми, піду в люди, А за сотником не буду.

Виходять. Знову входить Мар’яна і співає.

Мар’яна: Плавай, плавай, лебедонько, По синьому морю, Рости, рости, тополенько, Все вгору та вгору! Рости тонка та висока, До самої хмари, Спитай Бога, чи діжду я Чи діжду я пари? Сідають під портретом.

З’являється дівчини-причинна.

Причинна: Така її доля… О Боже мій милий! За що ж Ти караєш її молоду? За те, що так щиро вона, полюбила Козацькії очі! Прости сироту! Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки, Одна, як та пташка в далекім краю. Пошли ж Ти їй долю, − вона молоденька, Бо люди чужії її засміють. Чи винна ж голубка, що голуба любить? Чи винен той голуб, що сокіл убив? Сумує, воркує, білим світом нудить, Літає, шукає, − дума – заблудив. Щаслива голубка: високо літає, Полине до Бога – милого питать. Кого ж сиротина, кого запитає, І хто їй розкаже, і хто теє знає, Де милий ночує: Чи в темному гаї, Чи в бистрім Дунаю коня напува? Чи, може, з другою, другую кохає, Її, чорнобриву, уже забува? Якби-то далися орлинії крила, − За синім би морем милого знайшла, Живого б любила, другу б задушила, А до неживого у яму б лягла. Не так серце любить, щоб з ким поділиться, Не так воно хоче, як Бог нам дає: Воно жить не хоче, не хоче журиться. «Журись», − каже думка, Жалю завдає. О Боже мій милий! Така Твоя воля, Таке її щастя, така її доля!..

Сідає під портретом.

Виходить мати (молода усміхнена жінка з дитиною на руках) Мати: У нашім раї на землі, Нічого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим. Буває, іноді дивлюся, Дивуюсь дивом, і печаль Охватить душу; стане жаль Мені її, і зажурюся, І перед нею помолюся, Мов перед образом святим Тієї Матері святої, Що в мир наш бога принесла… Тепер їй любо, любо жити. Вона серед ночі встає, І стереже добро своє, І дожидає того світу, Щоб знов на його надивитись, Наговориться. – «Це моє! Моє!» − І дивиться на його, І молиться за його Богу, І йде на вулицю гулять Гордіше самої цариці. Щоб людям, бачте, показать Своє добро. «А подивіться! Моє найкраще над всіми!» − І ненароком інший гляне… І їй здається, все село Весь день дивилося на його. Що тільки й дива там було, А більше не було нічого. Щасливая!.. Сідає під портретом.

Входять козаки.

Козак-1: Україно, Україно, серце моє, ненько, Як згадаю твою долю, заплаче серденько. Була колись гетьманщина, Та вже не вернеться, Було колись – панували, Та більше не будем! Тої слави козацької Повік не забудем!

Козак-2: Слава не поляже, Не поляже, а розкаже, Що діялось на світі, Чия правда, чия кривда, І чиї ми діти. Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине… От де, люди, наша слава, Слава України! Без золота, без каменю, Без хитрої мови, А голосна та правдива, Як Господа слово. Йдуть до гурту.

З’являється група невільників у кайданах. Невільник: О милий Боже України! Не дай пропасти на чужині, В неволі вольним козакам! І сором тут, і сором там – Вставать з чужої домовини, На суд Твій праведний прийти, В залізо руки принести І перед всіми у кайданах

Стать козакові… Невільники стають у гурт.

Голос із мікрофона: Думи мої, думи мої, Ви мої єдині! Не кидайте хоч ви мене При лихій годині!

Звучить останній куплет пісні «Думи мої». Під портретом Шевченка стоять герої його творів і сумно слухають його пісню. Завіса.