Коваленко Є.І., Бєлкіна Н.І. Історія зарубіжної педагогіки. Хрестоматія. — Київ, 2006.

Арістотель

Арістотель (384—322 pp. до н. е.) — один із визначних філософів античного світу, вчений-енциклопедист, авторитет якого був непохитний і в епоху середньовіччя, коли церква відкидала всю спадщину древньої Греції.

У своїх працях «Етика», «Політика» Арістотель досить детально розглядав багато важливих питань виховання, що дає можливість говорити про створення ним певної теорії.

На противагу вченню Платона, учнем якого він був протягом 20 років, Арістотель не протиставляв світ ідей і світ речей, а ототожнював їх: ідея уявлялась йому формою, в якій розміщена матерія.

В основі психологічних поглядів Арістотеля лежить уявлення про єдність душі і тіла як форми і матерії і про наявність у людини трьох видів душі: рослинної (функції харчування і розмноження), тваринної (функції відчуття і бажання), розумної (функції мислення).

Відштовхуючись від цих уявлень, Арістотель вбачав завдання виховання у розвитку цих видів душі, чому відповідає фізичне, моральне і розумове виховання в їх гармонічній єдності.

У «Політиці», уривки з якої наводяться нижче, Арістотель дає обґрунтування необхідності створення системи державних шкіл, розглядає зміст і методи фізичного, морального, розумового і естетичного виховання з врахуванням вікових особливостей дітей. Йому належить одна із перших спроб дати вікову періодизацію розвитку людини від народження до 21 року, коли вона стає повноправним членом суспільства.

Гармонійний розвиток фізичних, моральних і розумових сил, які є у зародку в кожної людини, Арістотель вважав необхідним тільки для дітей рабовласників, тому що рабів він уявляв як «знаряддя, що вміє говорити.»

Політика Уривки про виховання Раби — невід'ємна складова частина сім'ї

З'ясувавши, з яких елементів складається держава, слід насамперед поговорити про організацію сім'ї: адже кожна держава складається з окремих сімей. Сім'я в свою чергу складається з елементів, що їх сукупність і становить предмет її організації. В досконалій сім'ї два елементи: раби і вільні.

Раб є власність або знаряддя виробництва

Власність є частина сімейної організації: без речей першої необхідності не можна не тільки жити добре, але й взагалі жити. В усіх ремеслах з певно поставленою метою потрібні бувають відповідні для них інструменти, раз майстер хоче довести до кінця ту чи іншу роботу, і з цих інструментів одні — неживі, а інші — живі (наприклад, для керманича стерно — інструмент неживий, а стерновий — живий, бо в майстерностях майстровий відіграє роль інструмента); так само й для господаря придбання власності є свого роду знаряддя для існування. І придбання власності потребує для себе силу знарядь, раб же є певною мірою живою частиною власності, як і взагалі в майстерностях будь-який майстровий, як знаряддя, стоїть попереду інших інструментів.

Із сказаного очевидно таке раб за своєю природою та за своїм призначенням: хто від природи належить не самому собі, а іншому, і при цьому все-таки людина, той за своєю природою — раб. Людина ж належить іншій у тому разі, якщо вона, лишаючись людиною, стає власністю; остання становить знаряддя активне і окремо для себе існуюче.