1.Перш ніж викласти фік, напишіть шапку, що має складатися з наступних фанфік – це особливий різновид літературної творчості шанувальників популярних серіалів, заснований на якомусь одному конкретному творі. Зазвичай фанфік - продовження, передісторія, пародія або "альтернативний всесвіт" улюбленого серіалу, а персонажі фанфіку – головні герої цього серіалу.пунктів:
Автор:
Перекладач (якщо є)
Посилання на оригінал (якщо переклад, чи стягнено з іншого сайту)
Назва
Жанр (якщо є):
Рейтинг:
Пейрінг (якщо є)(мається наувазі пари. напр. Едвард/Белла):
Статус: (завершений/ в процесі)
Розмір: (міні/міді/максі)
Опис: - саммарі
Увага: міні вважаються короткі фанфіки не більше 1,5 листа в Word і повинні поміщатися в один пост на форумі. Максі вважаються довгі фанфіки більше 5 розділів, розміром більше 10 стр. в Word-і. Всі інші середні по довжині фанфіки вважаються міді.
2. Викладаючи свій фік, ви мусите розуміти, що коментарі можуть бути різними. І негативними також.
3. Фанфіки мусять бути беченими! Автори мусять зрозуміти, що помилки заважають читати! Тому мусять знаходити собі бет(редакторів). Зазвичай це робиться так: пишеться ПП якомусь форумчанину приблизно наступного змісту: "Слухай, пишу фік, але з граматикою проблеми... Поможеш? ". Або ж бета сама находить автора
Про фанфики і фанатизм
Ніколи не розуміла принади фанфіків. Ні як читач, ні як автор.
З точки зору автора, писати фанфики – нудно. Це гра за чужими правилами. Так, в якійсь мірі все фентезі, написане за класичними канонами – це один великий фанфік на Толкієна, я розумію. Але тут автор хоча б не обмежений в реаліях світу, персонажах і сюжетних лініях. А справжній фанфік за певною популярної книзі – це поїздка по заздалегідь прокладеній колії. Що змушує початківців авторів добровільно витрачати час на його написання, замість того щоб придумати своє, я ніколи не зрозумію.
Ну, і взагалі, фанатизм – це якось принизливо, чи що. Будь-яке – релігійний, спортивний, музичний, літературний. Терпіти не можу фанатів. Це наскільки треба не поважати себе, не бути особистістю, щоб розчинятися повністю в релігії, в чужому людині або його творі. Фанатизм – синонім обмеженості і сугестивності. Я маю на увазі справжній фанатизм, а не захопленість.
З точки зору читача фанфік виглядає ще більш абсурдно. Нецікаво мені, що написав Вася Пупкін про героїв “Відьмака”, наприклад. Тому що Вася Пупкін, будь він хоч тричі талановитий – все одно не Сапковський. Для мене книга і її світ нерозривно пов’язані з автором, і тільки автор має право писати продовження.
Зрозуміло, я не належу до ЦА проектних серій. Фанфіки, зроблені з дозволу автора і зведені в ранг самостійних книжок, у мене захоплення не викликають. От мені подобаються книги Zотова. Але він перестав писати. Мені дуже шкода, страшенно хотілося знати, що далі буде з Алісою і Каледіним. Але якщо раптом видавництво вирішить випускати серії за його світів, я купувати ці книги не стану. Навіть якщо там буде продовження мого улюбленого циклу. Тому що там не буде головного – чарівності особистості автора, його індивідуальності. Це як підроблені парфуми з Китаю. Начебто називаються “Шанель”, “Гуччі” – а на ділі і пахнуть не так, і вивітрюються моментально.
Авторів, що пишуть в серіях, я можу зрозуміти: це дає непоганий заробіток. Нині, при кризі книговидання, багатьом сильним письменникам нічого не залишається, окрім як податися в проекти. І видавництва розумію: відмінний спосіб легко заробити бабла. Але ось читачів, які радісно споживають проектну жуйку – хоч убий, не збагну.
От кажуть, мовляв, фентезятіна, фі, одне і те ж, маскульт. Ну так, є така біда. Але як на мене, будь-яка фентезятіна, нехай навіть сама убога і невміло зроблена, краще і чесніше, ніж майстерно виписаний фанфік по чужому світу. А саме потворне явище маскульту – це як раз фанфіковскіе проекти.
Новорічна пригода Мауглі (фанфік)
28 Січня 2013 Мауглі та його друзі як завжди гуляли по Джунглям. Вони зустріли Каа. Мудрий пітон уважно подивився на Мауглі і промовив:
- Сьогодні на тебе чекає неймовірна пригода.
- Яка? - запитав Мауглі. Але так і не почув відповіді: Каа як завжди швидко зник. Раптом друзі побачили дзеркало, воно було величезним. Мауглі крикнув:
- Я хочу піти туди, в Задзеркальний портал.
- Ні! Це може бути небезпечно, - умовляли його Балу і Багіра.
- Не бійтеся, я швидко повернусь, - і Мауглі стрибнув у Зазеркалля.
Він опинився у незнайомому містечку. Довго ходив по вулицям, доки не зустрів дівчинку. Дівчинка, уважно роздивляючись незнайомця, запитала:
- Ти хто? Я ніколи тебе не бачила. І чому ти так легко одягнений?
- Я Мауглі, і не уявляю, де я,- і Мауглі розповів свою історію.
- Моє ім’я Аліса. А опинився ти в найкрасивішому місці на землі – Україні. І я із задоволенням тобі все покажу і розповім. А зараз запрошую тебе у гості.
- Добре, пішли, - погодився Мауглі.
Діти йшли недовго. Раптом пішов сніг.
- Рятуйся, хто може! На нас наслав прокляття Шерхан! - Мауглі стрибав і кричав.
- Ні! Заспокойся, це сніг.
- Сніг? Я не знаю, що таке сніг. У Джунглі він не приходить.
- Сніг – це маленька заморожена вода.
- Цей сніг небезпечний?
- Так. А ще з ним дуже весело, - і Аліса почала ліпити снігові кульки та кидати ними в Мауглі. Хлопчик трішки побоювався снігу, але зміг перебороти свій страх, і вже через хвилину сніжка за сніжкою влучав у Алісу.
Вдома на дітей чекала ялинка. Аліса запропонувала прикрасити зелене деревце.
- Навіщо ми це робимо? - запитав Мауглі.
- Вже завтра свято Нового року!
- А що це за свято?
- Це веселе сімейне і найулюбленіше свято всіх: і дорослих, і дітей.
- А чому це свято улюблене?
- Тому що починається новий рік, а з ним нові надії, нові справи. А ще багато подарунків, якими обмінюються близькі люди. Та, звичайно, святкова вечеря, - відповіла Аліса та запросила Мауглі на кухню, щоб він допоміг їй готувати святкові страви.
Ввечері вся сім’я Аліси разом із Мауглі зібралася навкруги сімейного столу. А під ялинкою на всіх чекали подарунки. Мауглі отримав сорочку-вишиванку та мішечок солодощів. Аліса навчила його співати українських пісень та водити біля ялинки хоровод.
Та ось годинник відрахував дванадцяту годину, і до Мауглі донісся голос Каа: «Повертайся. Дзеркальний портал зачиняється.» Хлопчик розповів про почуте Алісі. Сім’я Аліси до новорічних подарунків Мауглі додала ще ялинкові ліхтарики. Мауглі, прощаючись із Алісою, сказав, щоб вона не засмучувалась і любила своїх батьків.
У Джунглях хлопець розповів про Україну, про свято Нового року. Друзі прикрасили ліхтариками пальму, підготували один одному подарунки та довго водили біля пальми хороводи. Скоро до них приєдналися всі Джунглі. Веселощам не було меж. І до закону Джунглів додався ще один: раз на рік святкувати день Нового року. А найголовніше: у цей день заборонено когось їсти, бо ми всі однієї крові.
Різдвяна подорож Тома Сойєра (фанфік)
28 січня 2013
Ранок. Сонечко тільки-тільки просинається, а вже встигло подарувати свою усмішку всьому живому. З перших днів зими всі мріяли, щоб якнайшвидше випав сніг. Але він десь, напевно, заблукав та не поспішав до маленького містечка.
Ось рознеслося по вулицям голосне «гав-гав». Це Гек та Том грають у «догонялки». Вони так швидко бігали один за одним, що не помітили, як їх покликала Беккі.
- Хлопці, як ви можете бігати та веселитися, коли снігу немає, а Різдво вже на порозі?!
- Не переймайся, Беккі, ми можемо його знайти, – заспокоїв її Том.
- Так, можна вирушити у подорож, знайти, де вже випав сніг, та пограти в сніжки і зліпити Снігову Бабу, – зрадів Гек.
- А якщо ми заблукаємо, що тоді?
- Нічого, ми завжди знайдемо вихід! – відповів на це Том.
- Так треба вже збиратися! – вигукнув Гек.
- А що ми візьмемо у похід ?– запитала Беккі.
- По-перше, в подорож не треба брати важкі рюкзаки. По-друге, треба розподілити обов’язки. Гек, ти візьмеш побільше води, хліб, сіль та цукерки. Беккі візьме аптечку, шапки і рукавички. А я візьму ковдри та компас.
- А навіщо нам аптечка? – запитала Беккі.
- А якщо хтось із нас упаде і поранить коліно, треба ж буде надати першу медичну допомогу.
- Вибач. Я не здогадалась.
- А о котрій годині ми виходимо? – запитав Гек.
- О шостій годині ранку ми зустрічаємось біля мого будинку, - відповів Том.
І вони розійшлись по домівках збирати речі для подорожі.
О шостій годині ранку друзі зустрілися біля будинку Тома, як і домовлялись. Останнім прийшов Том: йому треба було щось вигадати для тітки, щоб вона дозволила йому піти на прогулянку.
- Привіт усім! Вже потрібно вирушати. Ми сьогодні летимо на Україну .
- Чому саме на Україну? – запитала Беккі.
- На Україні свято Різдва супроводжується дотриманням усіх давніх народних традицій: готують кутю, кладуть сіно на стіл, під скатертину, і сідають за стіл, коли сходить перша зіронька. Потім перевдягаються, ходять із піснями-колядками із домівки до домівки.
- А звідки ти все це знаєш? – запитав Гек.
- Учитель на уроці літератури розповідав.
Тим часом літак до України вже чекав їх, і вони злетіли в небо.
Приземлившись, перше, що побачили друзі – це сніг. Вони неймовірно зраділи побаченому, але водночас їм було трішки боязно: вони нікого не знали і боялися, як до них поставляться українці. Раптом до них підійшла добра жіночка і запитала:
- Дітки, ви звідки? До кого ви приїхали?
- Я Том, це Беккі, а це Гек. Ми прилетіли, щоб знайти сніг. А як Вас звати?
- Мене звати пані Марія, я живу недалечко звідси. Підемо до моєї домівки і, якщо маєте бажання, можете залишитися у мене. Мої рідні будуть дуже раді гостям.
- Дякуємо Вам, - зраділа Беккі.
Друзі вирушили до домівки пані Марії. Весь вечір гості та господарі навипередки розповідали про свою країну, традиції Різдва, про школу, про рідних і навіть поділилися мріями. Наступного дня – це було Різдво! -
Том та його друзі пішли до церкви. Після служби подорожували вуличками селища. Вони побачили , що по вулицям ходять групами дівчата та хлопці і сповіщають, що Христос народився. Друзі теж вирішили приєднатися до гурту, і діти із задоволенням взяли їх із собою. Том, Гек та Беккі отримали велике задоволення від усміхнених облич, пісень та подарунків. Потім пішли до пані Марії пробувати кутю. Це було так смачно!
Але прийшов час повертатися додому, бо як же без них будуть святкувати Різдво рідні? Друзі зі всіма попрощалися та полетіли до свого містечка.
Коли вони прилетіли додому, то їхньому подиву не було меж: вулиці рідного міста так замело снігом, що ледве знайшли власні домівки. Діти весело грали в сніжки та ліпили Снігових Баб. Жителі міста дуже зраділи Тому, Геку та Беккі, яких не бачили майже місяць. Тітка Полі розцілувала їх усіх і навіть не сварила Тома. А друзі раділи, що хоч трішки пізнали Україну та українське Різдво, та й сніг у місто повернули.