1. Увага як форма організації психічної діяльності школяра. Прийоми активізації уваги.

Увага — процес складний і багатогранний. Увага — це спрямованість свідомості, її зосередженість на об'єктах, що мають для людини певну значимість. Для того щоб ми звернули увагу на який-небудь об'єкт, необхідно, щоб він нас якимсь образом «зачепив».

Увага має такі властивості як обсяг, концентрація, стійкість, розподіл, швидкість переключення.

Обсяг —к-сть об'єктів, що одночасно можуть перебувати в зоні уваги людини. Дослідження свідчать, що ми маємо змогу сприймати одночасно появу 4-6 об'єктів, не пов'язаних між собою. Якщо ж предмети поєднані між собою змістом, суттю, то обсяг уваги збільшується.

Концентрація —зосередженість на об'єкті уваги, заглибленість у процес д-сті, звуження уваги. Інтенсивність зосередження залежить від глибини інтересу до об'єкта д-сті.

Стійкість —показник глибини, тривалості й інтенсивності психічної д-сті людини. Різноманітні зовнішні та внутрішні чинники постійно відволікають нашу увагу від д-сті. Людина чинить опір цим подразникам. Важливе значення мають також ставлення особистості до справи, якою вона займається, та якісні характеристики цієї справи; психічний стан і стан нервової системи особистості.

Відвертання уваги -- це її коливання, зміна інтенсивності. Розподіл уваги- здатність до одночасного виконання декількох видів діяльності. Людина може тримати в центрі уваги кілька об'єктів одночасно.

Переключення уваги — вміння швидко переносити увагу з одного об'єкта на інший, зберігаючи при цьому високу продуктивність. Швидкість перенесення уваги залежить від рухливості та сили нервових процесів (збудження та гальмування), від характеру об'єктів (важко переключитися з цікавої на нецікаву д-сть, з сильного подразника на слабкий), звичок та значущості справи для особистості. Невміння зосередитися чи переключитися з одного предмета на інший наз. неуважністю.

Прийоми активізації уваги:

1. Створення умов для виникнення післядовільної уваги.

2. Мотивація у вивченні предмету (для чого?).

3. Переключення уваги - заміна слухової інформації на зорову, зміна на короткий час темпу роботи.

4. Підтримка творчого підходу до завдання, відповідального ставлення до результату діяльності.

5. Використання фактору новизни, використання спірних тверджень, інтриг.

6. Використання прийому запланованої помилки.

7. Надання можливості особистісної інтерпретації матеріалу слухачами, раптове зупинення початої думки.

8. Врахування статевих відмінностей уваги, розуміння і урахування вікових особливостей .

9. Використання гумору для зняття втоми.

10. Розумне використання наочності.

11. Введення елементів співпраці.

12. Активізація розумової д-сті, використання порівнянь, зіставлень, узагальнень, класифікацій, аналізу, наведення власних прикладів, стимуляція до розмірковування.

13. Дітей треба вчити бути уважними не тільки на уроках, а і в повсякденному житті.

14. Постійно виховувати у дітей вміння докладати певних вольових зусиль для посилення уважності, вчити вірити у свої можливості, заохочувати до досягнення поставленої мети.

15. Виховувати увагу через спостережливість на уроці, вдома, на природі.

16. Роз'яснювати кожній дитині особливості її уваги, як сильні, так і слабкі сторони уваги

17. Привчити учнів працювати в різних умовах, тренуючи довільну увагу;

18. Захоплювати цікавою і важкою працею, формуючи післядовільну увагу;

19. Домагатися усвідомлення суп. значущості д-сті учня, розвитку мор. якостей;

20. Пов'язувати увагу з вимогою дисципліни;

21. Розвивати стійкість уваги, формувати вольові якості учнів;

22. Формувати обсяг і розподіл уваги як певну трудову навичку виконання кількох дій у високому темпі;

23. Формувати переключення уваги вправами переключення уваги з об'єкта на об'єкт.

24. Треба привчати дітей за жодних обставин не робити щось недбало

2. Уважність особливості. Прийоми формування.

У трудовій діяльності й повсякденному житті люди бувають уважні, неуважні та розсіяні. Ступінь уважності - це стійка властивість особистості, притаманна їй від природи, що вдосконалюється протягом життя в досить обмеженому діапазоні залежно від обставин, потреб та досвіду. Уважний в одній галузі життя може бути зовсім неуважний в іній. Тому поділ людей за таким критерієм треба вважати певним чином умовним.

Уважною людину можна назвати, якщо в неї переважає довільна й післядовільна увага, якщо вона має мету і волю, добре усвідомлює, чого хоче. Неуважна людина - це та, яка не вміє зосередитися на предметі, не здатна проникнути в суть речей, у внутрішній світ іншого. Розсіяна людина посідає проміжне місце за градацією уваги, має поверхову спрямованість дій, не може зосередитись на якомусь об'єкті.

Велику суспільну цінність становить уважність як риса характеру, що віддзеркалює ставлення до людей, їхніх потреб, інтересів, переживань, запитів. Така уважність є основою чуйності й тактовності у ставленні до інших людей і має бути неодмінною якістю керівників, педагогів, громадських і державних діячів.

Уважність або неуважність позначаються на всіх сторонах особистості та її діяльності. Уважність - важлива умова чуттєвого й раціонального відображення дійсності, логічного ходу думки та її позитивних результатів. Неуважність завжди тісно пов'язана з невмінням довільно регулювати увагу, а це негативно відбивається на розумовій діяльності, порушуючи послідовність, доказовість, несуперечливість суджень та викликаючи емоційне відволікання думки. Проте причини неуважності криються не тільки в недоліках довільної уваги, а й у відсутності знань.

Особливий інтерес викликає розсіяність уваги, яка полягає в перестрибуванні від одного зовнішнього об'єкта до іншого. Увага людини за мінімальної вольової регуляції підпорядковується зовнішнім обставинам. Та її не треба плутати з "професорською розсіяністю", причиною якої виступає глибока концентрація уваги на одному об'єкті своїх пошуків, що є необхідною умовою зосередження особистості.

Однією з важливих характеристик уваги є зв'язок уважності з діяльністю і спрямованістю особистості. На певному етапі свого розвитку людина починає дедалі більше виділяти об'єкти, на які спрямовується довільна увага, згодом сягаючи післядовільних її форм. Об'єкти, які виділяє суб'єкт у зв'язку з метою і змістом діяльності, поступово посідають домінуюче місце в його свідомості. Виробляється звичка, поглиблюється інтерес, посилюється мотивація до певної діяльності. Накопичення відповідного досвіду загострює увагу на найдрібніших деталях у предметах і явищах, малопомітних неспеціалістам. Так складається професіоналізація уваги, що починає формуватися ще в школі. Наприклад, заняття технічним конструюванням спонукає майбутнього робітника чи інженера приглядатися до машин, виробляти відповідні властивості уваги. Досліди з фізики виробляють навички концентрації уваги на істотних змінах, які помітити не легко, привчають бачити у явищах істотне, нове, формують мислення і внутрішню увагу. Уважність як риса особистості виявляється у своєрідному синтезі властивостей уваги, який сприяє активній професійній діяльності.

Є професії, в яких властивості уваги мають надзвичайно важливе значення і зумовлюють успіхи в роботі. Адже не можна собі уявити водія автомобіля зовсім неуважним, виходячи з тих наслідків, до яких це може призвести. Неуважність оператора-диспетчера може дорого обійтися екіпажам і пасажирам авіалайнерів. Виникає проблема визначення індивідуальних властивостей уваги з метою професійної орієнтації, профвідбору, організації навчання. Кожному варто знати свої індивідуальні особливості уваги й ураховувати їх у повсякденному житті.

Умови для формування уважності:

1. привчити учнів працювати в різних умовах, тренуючих довільну увагу; 2) захоплювати цікавою і важкою працею, формуючи післядовільну увагу; 3) домагатись усвідомлення суспільної значущості діяльності учня, розвитку моральних якостей; 4) пов'язувати увагу з вимогою дисципліни; 5) розвивати стійкість уваги, формувати вольові якості учнів; 6) формувати обсяг і розподіл уваги як певну трудову навичку виконання кількох дій у високому темпі; 7) формувати переключення уваги вправами переключення уваги з об'єкта на об'єкт за маршрутами і виділенням найбільш важливих із них. Треба привчати дітей за жодних обставин не робити щось недбало. Це с запорукою формування в них уважності.

3. Пам'ять та прийоми її розвитку.

Пам'ять — когнітивний (пізнавальний) процес збереження інформації для подальшого використання. Пам'ять властива і людині, і тварині. Корист. нею може лише людина, бо тільки вона вміє міркувати. Пам'ять - закріплення, зберігання та наступне відтворення людиною її попереднього досвіду.

Загальна характеристики пам 'яті:

1. Пам'ять фіксує події, важливі для біологічної і соціальної орієнтації людини.. Завдяки пам'яті людина може здобувати необхідні для д-сті знання, вміння та навички.

2. Пам'ять має онтогенетичний характер

3. Пам'ять розвивається в філогенезі і є історією людства

4. Пам'ять зберігає образи і оперує ними.

5. Пам'ять готує людину до мислення, вона забезпечує накопичення досвіду

6. Пам'ять забезпечує єдність і цілісність людської особистості. Завдяки пам'яті зберігається цілісність "Я" особистості, усвідомлюється єдність її минулого та сучасного. Без запасу уявлень пам'яті неможливими були б розумова д-сть, створення образів уяви, орієнтування в навк. середовищі взагалі.

7. У пам'яті розрізняють такі основні процеси: запам'ятовування, зберігання, відтворення та забування. Залежно від матеріалу, який запам'ятовується, виокремлюють пам'ять образну, словесно-логічну, емоційну та рухову. За тривалістю утримання матеріалу, що запам'ятовується, пам'ять поділяють на короткочасну, довготривалу та оперативну.

8. Пам'ять має механізм вибіркової фіксації інформації, відокремлює головне від другорядного Пам'ять має здібність не тільки до запам'ятовування, але й до забування.

9. Д-сть особистості є фактором, що детермінує процеси пам'яті. Протікання процесів запам'ятовування, збереження, відтворення визначається тим, яке місце займає даний матеріал у діяльності суб'єкту.

Види пам’яті: Образна П,- відображає минуле у формі переважно слухових, нюхових, смакових, дотикових образів. Найгостріше прояви такої пам'яті спостерігаються у дітей дошк. та молодшого шкільного віку. Словесно-логічна П. - це пам'ять на думки, висловлювання, закономірності. Словесно-логічна пам'ять формується в процесі навч. д-сті, у зв'язку з оволодінням поняттями.

Залежно від ступеня опосередкованості, пам'ять поділяється на : мимовільну, перехідну (зовнішньо опосередковану) довільну і метапам'ять. Мимовільна П. є генетичне першою і нерозвиненою формою пам'яті. Спочатку вона складається в межах стосунків "дитина - дорослий", обслуговує процес оволодіння дитиною предметними діями і забезпечує закріплення відповідних операції. На цій підставі пізніше виникають уявлення. Перехідна П .- характеризується викор. дитиною зовнішніх засобів для керування своїми уявленнями. Зовнішньо опосередкованими при цьому спочатку стають акти відтворення, а пізніше -запам'ятовування. Довільна П, - сукупність мнемічних дій, що виконуються за доп. мнемічних операцій. Продуктом довільної пам'яті стає складно організований мнемічний образ. Критерієм розвиненої довільної пам'яті є міра усвідомлюваності індивідом мети і смислу запам'ятовування чи відтворення. Метапамять - найвищий ступінь онтогенезу пам'яті. Метапам'ять щільно пов'язана з творчою уявою.