- •Тема 12. Макроекономічна грошова система: державний сектор Методичні поради
- •1. Методи регулювання грошової пропозиції національним банком.
- •2. Державне регулювання грошової пропозиції і економічний цикл.
- •1.2. Методи традиційного та селективного /вибіркового/ регулювання грошової пропозиції.
- •Регулювання норми обов’язкових резервів
- •2. Державне регулювання грошової пропозиції і економічний цикл
- •2.1. Державне регулювання грошової пропозиції в умовах економічного спаду та економічного піднесення.
- •2.2. Державне регулювання грошової пропозиції і його вплив на рівноважні ціни і рівноважні обсяги виробництва. Ефективність державного регулювання.
- •2.3. Державне регулювання грошової пропозиції в перехідних економіках і в Україні.
- •Висновки
- •Основна література
- •Допоміжна література
- •Словник нових термінів та понять
- •Реферати
- •Література
- •Семінар
- •Основна література.
- •Допоміжна література
- •Контрольні питання:
- •15. Які сильні сторони грошово-кредитної політики ви можете назвати.
1. Методи регулювання грошової пропозиції національним банком.
1.1. Структура і функціонування капіталу національних банків.
1.2. Методи традиційного та селективного /вибіркового/ регулювання грошової пропозиції національним банком.
2. Державне регулювання грошової пропозиції і економічний цикл.
2.1 Державне регулювання грошової пропозиції в умовах економічного спаду та економічного піднесення.
2.2. Державне регулювання грошової пропозиції і його вплив на рівноважні ціни і рівноважні обсяги виробництва. Ефективність державного регулювання.
2.3. Державне регулювання грошової пропозиції в перехідних економіках і в Україні.
1. Методи регулювання грошової пропозиції національним банком.
1.1. Структура і функціонування капіталу національних банків.
У різних країнах центральні банки називають по-різному: народними, національними, державними, резервними,“банками банків”. У більшості країн світу центральний банк – єдиний у країні. Найнезвичайнішу структуру з усіх центральних банків світу має банк США.
Структура цього банку визначається федеративним устроєм держави. Центральний банк є елементом Федеральної резервної системи США, складається з Ради керуючих, 12 федеральних резервних банків, Федерального комітету відкритого ринку і Федеральної консультативної ради. ФРС очолює рада керуючих із 7 осіб, що призначається Президентом США. Рада керуючих має незалежний статус і підпорядковується безпосередньо Конгресу.
В Україні центральним банком є Національний банк. Він виступає як єдиний емісійний центр та здійснює єдину державну політику в галузі грошового обігу . Національний банк України було створено у 1991 році. Законом України “ Про банки і банківську діяльність” були закладені класичні основи дворівневої банківської системи, яка включає в себе центральний банк та систему комерційних банків.
За порядком формування статутного капіталу центрального банку, можна виділити такі банки:
Статутний капітал належить державі (Франція, Німеччина).
Держава володіє тільки частиною капіталу, а інша перебуває у власності акціонерів (Австрія, Швейцарія, Японія).
Весь капітал банку належить приватним акціонерам (США, Італія).
Джерела формування капіталу центрального банку не мають принципового значення, оскільки діяльність банку визначається не інтересами власників капіталу, а інтересами суспільства.
В умовах ринкової економіки центральні банки як правило, є установами незалежними від виконавчих органів влади. Незалежність і самостійність банків проявляється по двох основних напрямках:
рівень самостійності і незалежності центрального банку у визначенні і реалізації монетарної політики.
взаємовідносини центрального банку з урядом з приводу фінансування дефіциту державного бюджету.
В економічній літературі не існує однозначної думки щодо незалежності центрального банку.
Основними аргументами на користь незалежності центрального банку служить те, що залежність центрального банку від уряду надавала б монетарній політиці інфляційний характер.
Основним аргументом проти незалежності є те, що не демократично мати монетарну політику яка визначається і контролюється групою людей, яка ні перед ким не несе відповідальності.
Призначення центрального банку обумовлює його функції. Функції - це основні напрямки діяльності національного банку.
Центральний банк, як правило, має монопольне право емісії банкнот і розмінної монети.
Емісія грошей – це випуск в обіг грошей як у готівковій, так і безготівковій формах і призводить до збільшення грошової маси в обороті. Центральний банк організовує виготовлення грошей, регулює їх обіг, вилучає із обігу фальшиві та зношені гроші, здійснює їх утилізацію. Сьогодні в країнах з ринковою економікою готівка становить у загальній грошовій масі незначну частку 5-10%. Незважаючи на це, вона посідає особливе місце в грошовій пропозиції..
Банк банків.
Центральний банк як банк банків забезпечує касове, розрахункове та кредитне обслуговування комерційних банків.
Банкір уряду.
Центральний банк, виступаючи у ролі банкіра уряду, тісно взаємодіє з іншими фінансовими органами. Вони співпрацюють як при вирішенні загальних питань монетарної та фіскальної політики, так і під час повсякденного виконання фінансових операцій.
Центральні банки відіграють помітну роль у касовому виконанні державного бюджету.
Касове виконання– це організація надходжень грошових коштів до бюджету (податки, збори, виторг від реалізації державних цінних паперів) і видача бюджетних коштів у процесі виконання бюджету.
Центральні банки беруть активну участь в організації випуску державних боргових зобов’язань, їх розміщенні і підтримці ринкового курсу, виплаті доходів.
Грошово-кредитне регулювання.
Найважливішою функцією центрального банку є визначення і реалізація монетарної політики. Оскільки в цій функції найповніше реалізується призначення центрального банку. Національному банкові надається монопольне право управління грошовим оборотом і забезпечення його стабільності.
Механізм саморегулювання грошового ринку не виключає, а навпаки - передбачає необхідність застосування різноманітного впливу на грошовий ринок з метою забезпечення його не інфляційного розвитку. Це здійснюється через відповідну державну грошово-кредитну політику.
Грошово-кредитна /монетарна/ політика - це сукупність форм та інструментів державного впливу на пропозицію грошей з метою регулювання економічного циклу, попередження і подолання спаду виробництва, досягнення на національному ринку рівноваги за умов повної зайнятості і відсутності інфляції.
Національний банк для регулювання економічних процесів може використовувати як інструменти опосередкованого так і прямого впливу на економіку.
Інструменти прямого впливу - це адміністративні методи у формі директив, інструкцій які здійснює центральний банк з метою обмеження сфери діяльності кредитних установ. Сюди відносять: прямі обмеження на здійснення емісійно-касових операцій; прямі обмеження на кредитування центральним банком комерційних банків; обмеження чи заборона кредитування потреб бюджету.
Інструменти опосередкованого впливу - це способи впливу центрального банку на грошову пропозицію шляхом формування певних умов на грошовому ринку. До них відносять: операції на відкритому ринку цінних паперів; регулювання норми обов’язкових резервів; процентна політика; регулювання курсу національної валюти.
Для того, щоб зрозуміти структуру і функціонування капіталу національних банків розглянемо консолідований балансовий звіт федерального резервного банку. Він складається із активів та пасивів.
Консолідований балансовий звіт федеральних резервних банків /млн.. дол../
Активи |
Зобов’язання та власний капітал |
Цінні папери 232702 Позики комерційним банкам 2328 Інші активи 49390
ЗАГАЛЬНА СУМА 284420 |
Резерви комерційних банків 40012 Депозити скарбниці 5198 Федеральні резервні банкноти /випущені в обіг/ 224535 Інші зобов’язання та власний капітал 14675
ВСЬОГО 284420 |
Розглянемо активи, які важливі для подальшого аналізу.
Цінні папери.
До цінних паперів відносяться: державні облігації, скарбничі векселі (короткострокові цінні папери), облігації Державної скарбниці (довгострокові цінні папери понад 5 років). Цінні папери це частина національного боргу. Більшість з них купується і продається на відкритому ринку з метою впливу на розміри резервів комерційних банків, а тим самим і на їх здатність створювати нові гроші.
Позики комерційним банкам.
Для збільшення обов’язкових резервів комерційні банки позичають у національному банку грошові кошти під боргові зобов’язання. З точки зору національного банку боргові зобов’язання є активами, вимогами до комерційних банків, які отримали позику. Для комерційних банків ці боргові зобов’язання є зобов’язаннями. Отримуючи позику у національному банку комерційні банки збільшують свої резерви в обмін на боргові зобов’язання.
Пасиви – зобов’язання банку.
Резерви комерційних банків.
З попередньої лекції нам зрозуміло, що резерви це актив з точки зору комерційних банків, але пасив для національного банку.
2. Депозити скарбниці. Державна скарбниця зберігає вклади у національному банку і виписує йому чеки для оплати своїх зобов’язань. Для скарбниці це є активні операції, а для національного банку це пасиви.
3.Банкноти Національного банку.
Це пропозиція паперових грошей випущених в обіг національним банком. В обігу ці паперові гроші є вимогами на активи національного банку і тому вони розглядаються як пасиви. Банкноти які випущені національним банком стають частиною грошової пропозиції в тому випадку коли вони попадають в обіг.
Те ж саме відбувається і банкнотами що попадають в обіг через комерційні банки . Вони впливають на пропозицію грошей тільки тоді, коли потраплять в руки домогосподарств і фірм.
Таким чином, ми розглянули склад балансового звіту національного банку, який використаємо для подальшого аналізу впливу національного банку на грошову пропозицію в країні.