- •22. Закарпаття в роки Світової і Великої Вітчизняної воєн.
- •26.Державні процеси в Україні у 1991 – 2008рр
- •28. Досягнення сучасної української науки і освіти.
- •29.Суспільно-політичне життя українських земель у складі Польщі, Румунії, Чехо-Словаччині в 20-30тих рр.. ХХст.
- •30. Початок формування багатопартійності в Україні наприкінці 80-х – на початку 90-х рр. ХХст.
- •31. Українське питання на Паризькій мирній конференції.
- •32. Відбудова економіки України після Великої Вітчизняної війни.
- •33.Культура і духовне життя в Україні в 1917-1920 рр.
- •34. Спроби та наслідки реформування економіки України наприкінці 50-тих – у першій половині 60-тих рр. .М. Хрущов.
- •35.Особливості та наслідки радянської індустріалізації в Україні.
- •36. Визволення України від нацистських загарбників . Герої-визволителі
- •37. Голодомори хх ст. В Україні: причини і наслідки.
- •38. Повсякденне життя українців 1964-1985рр.
- •39. Політика суцільної колективізації і розселення в Україні. Її соціально-економічні наслідки.
- •41. Розвиток культури в 30-тих рр.. « Розстріляне» відродження.
- •42. Кроки України на шляху до європейської інтеграції .
- •44. Рух опору та його течії в Україні в роки Другої світової війни. Історичний внесок українського народу в перемогу у Другій світовій війні.
- •45. Входження усрр до складу срср.
- •47. Проголошення Карпатської України та її значення.
- •48. Національно-визвольний рух 60-80тих рр..ХХст.
- •50. Індустріалізація в срср та її наслідки для урср.
31. Українське питання на Паризькій мирній конференції.
Паризька мирна конференція проходила з перервами від 18 січня 1919 по 21 січня 1920. На конференцію було запрошено делегації з 27 країн, з яких 10 брали безпосередню участь у війні, 14 формально знаходились у стані війни (фактично допомагали лише економічними засобами) і 3 новостворені держави. Найчисельнішою була американська делегація, число співробітників якої досягло 1300. Вперше в історії дипломатії переможені держави не брали участі в переговорах. На конференцію Німеччина і її колишні союзники були допущені лише тоді, коли були вироблені проекти мирних договорів з ними. Учасники конференції офіційно названі «Союзні та здружені держави» з самого початку роботи були поділені на чотири нерівноправні категорії:
Країни учасники війни, що мають інтереси загального характеру і беруть участь у всіх засіданнях та в роботі всіх комісій (Англія, Франція, Італія, США, Японія).
Країни учасники війни, що мають інтереси часткового характеру (Бельгія, Бразилія, Британські домініони, Румунія, КСХС).
Держави, які знаходяться в стані розриву дипломатичних відносин з Німеччиною і її союзниками (в основному латиноамериканські країни).
Держави, що знаходяться в процесі утворення (Польща, Чехословаччина та ін. запрошувались однією з п'яти великих держав на засідання, що їх стосувалися). Радянську Росію до участі в роботі конференції не було запрошено. Головну роль відігравала «Рада трьох» на чолі з прем'єр-міністром Великобританії Ллойд-Джорджем, Франції — Клемансо і президентом США — Вільсоном. Покладаючи великі надії на справедливе післявоєнне вирішення національного питання на конференцію держав-переможниць, у Париж приїхали делегації з Прибалтики, Закавказзя і України. Українська делегація на конференції була спільною від Української Народної Республіки і Західної Області УНР, яку очолював Г. СидоренкоУкраїнська делегація отримала інструкції домагатися: визнання незалежності УНР, виводу з української території іноземних військ (польських, румунських та військ Антанти), надання допомоги Антантою в боротьбі проти більшовицької Росії та Добровольчої Армії ген. А. Денікіна. З самого початку роботи конференції впливові російські кола в особі окремих міністрів колишнього Тимчасового Уряду, польська делегація провели антиукраїнську компанію, зображуючи представників України як колишніх австрійських союзників або пробільшовицьки настроєних політиків. Найбільш непримиренну позицію щодо визначення української державності займала французька делегація на чолі з Ж. Клемансо. Більш виважений підхід до вирішення українського питання, займала англійська делегація очолювана Ллойд Джорджем, який різко виступав проти анексії українських земель Польщею. Американська делегація формально виступала за надання автономії українському народові в складі новоутворених держав.
Не зважаючи на окремі розходження в позиціях делегацій країн Антанти щодо вирішення українського питання, вони були єдиними в прагненні не допустити проникнення більшовизму в Європу. За Сан-Жерменським мирним договором Буковина залишалась у складі Румунії, а Закарпаття за Тріанонським договором передавалося Чехо-Словаччині.