Техніка страховки

За допомогою страхувальних засобів (мотузки та ін.)

Без допомоги страхувальних засобів

Масова самостраховка

Самостраховка

Взаємна страховка

Поперемінна

Одночасна

Гімнастична

Верхня

Нижня

Через виступ

За допомогою перил (мотузкових та ін.)

Через гак-карабін

Через поясницю

За допомогою інших засобів

Через плече

Комбіновано

Інші види

Мал. 6. Класифікація техніки страховки

Взаємну страховку застосовують при страховці партнера. Вона складається з виконання окремих прийомів (елементів) страховки в різних комбінаціях. Технічне виконання повинне забезпечувати оптимальну силу тертя для затримання падіння того, хто зірвався. Види взаємної страховки за допомогою мотузки різноманітні. Взаємна страховка може бути одночасною, коли страховка і пересування усіх учасників здійснюється без зупинки; чи поперемінною, коли той, хто страхує, припиняє рух і здійснює страховку партнера, що долає небезпечну ділянку.

Страховка може бути верхньою, коли, мотузка, що страхує, "підходить" до людини, яку страхують, згори, забезпечуючи затримання при її зриві без динамічного ривка. Нижня страховка, що йде знизу, не може забезпечити такого затримання і практично завжди, через динамічний ривок, при падінні того, кого страхують, вимагає "протравлення" мотузки для зниження сили ривка.

Поперемінна страховка розрізняється за способом виконання:

• страховка через плече,

• страховка через поперек,

• страховка через пасок-карабін,

• страховка через гак (петлю) - карабін,

• страховка через виступ тертя,

• страховка з використанням технічних засобів (гальмівних пристроїв),

• комбінована страховка.

Техніка бівуачних робіт - це складний комплекс прийомів і засобів, результатом якого є організація бівуака. Бівуак - табір, розташування для ночівлі або відпочинку за межами населеного пункту. Види і форми бівуаків - різноманітні (мал. 7). Вони визначаються, наприклад, рельєфом місцевості. На рівнині бівуаки, як правило, комфортабельніші. Зручними місцями для них є лісові поляни, береги річок і озер тощо. На гірському рельєфі бівуаки при необхідності встановлюються в дуже незручних місцях: на осипах, скелях, льодовиках. У будь-якому випадку бівуак має бути у безпечному і порівняно зручному місці, що передбачає наявність води, захист від вітру, паливо для вогнища. Існують певні особливості в техніці бівуачних робіт залежно від пори року (зима, літо), від цілей установки бівуака: для довготривалого базового табору, групового короткочасного відпочинку або ночівлі, індивідуального укриття. Бівуаки розрізняються також за видом технічних засобів, що використовуються для їх облаштування: в наметах, куренях, снігових хатинах, снігових печерах, укриттях. Форми бівуаків визначаються багатьма чинниками, основними з яких є конструктивні особливості бівуаків, їхні масштабні та тимчасові характеристики (базовий табір, індивідуальне укриття, печера з одним або двома виходами тощо).

Основними розділами техніки бівуачних робіт є облаштування місць ночівлі та розпалювання вогнища.

Туристські вогнища розрізняються за метою їх розпалювання за наступними видами: сигнальні, святкові, для приготування їжі, для зігрівання людей і сушки одягу. Вогнища можуть бути у формі куреня, колодязя, зірочки або з двох-трьох сухих колод (тайгові), що лежать поруч. Тайгові туристські вогнища тривалого горіння дають багато жару без великого вогню і часто використовуються для зігрівання людей і сушки одягу.

Для приготування їжі використовуються невеликі вогнища, часто у формі колодязя. Святкові вогнища, зазвичай у формі куреня або зірочки, відрізняються великими розмірами споруди і полум'я. Сигнальні вогнища можуть бути такими, що добре горять або димлять залежно від умов сигналізації. Такі вогнища відносяться до спеціальних, і в туризмі використовуються рідко.