15 Причин, чому суспільство не повинно легалізувати одностатеві «шлюби»
Які можуть бути проблеми для суспільства від легалізації одностатевих союзів? Хіба це не приватна справа кожної людини? Відповідь багатьох на ці питання не йде далі того, щоб махнути рукою і «залишити людей у спокої».
Хоча переважна більшість громадян визнає, що одностатеві «шлюби» не є чимось природним і здоровим і що активісти, які борються за їх визнання, мають глибокі душевні проблеми, однак мало хто бачить картину справжньої шкоди. Ліберальні ЗМІ, які буквально заполонили всі теле- і радіохвилі західного світу, не дають жодної змоги виразити консервативну позицію з питань сексуальної і сімейної етики, бомблять молоде покоління своїм світоглядом. Після кількох років роботи в Лондоні я ясно бачу 15 причин, чому гомосексуальні союзи не повинні бути легалізовані як шлюби, рівнозначні гетеросексуальним, і чому держава не повинна руйнувати традиційне визначення шлюбу як «добровільного союзу між одним чоловіком та однією жінкою, який виключає з себе інших людей».
1. Історично шлюб завжди був союзом між одним чоловіком та однією жінкою.
Оскільки він є основою людського роду і гарантією його продовження, держава вирішила поставити його під особливий захист, щоб гарантувати процвітання і стабільність. Суспільство робило наголос на саме такому союзі, захищаючи його законом і традиціями. Христос підтвердив природний початок і основу створення людини як чоловіка й жінки. Статевість, створена Богом, передбачена для розрізнення чоловіка й жінки.
Минулі й сучасні закони, від місцевих до рівня ООН, відображають цей принцип. Стаття 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої резолюцією 217-А Генеральної асамблеї ООН, закріплює цей принцип. Факт, що цей принцип існував упродовж тисячоліть, говорить про його основоположність.
2. Шлюб між чоловіком та жінкою унікальний своєю біологічною взаємодоповнюваністю.
Це єдиний вид стосунків, який природним чином провадить до виникнення нової людської особи та завдяки стабільності і взаємним зобов’язанням забезпечує новонародженій людині найкращі умови для виховання і розвитку. Статеві різниці батьків є ключовим компонентом шлюбу. Двоє гомосексуалістів чи дві лесбіянки неспроможні створити нову людину. Навіть якщо лесбіянка вдається до штучного запліднення, вона все одно не може обійтися без «чоловічого начала» – потребує сперми. Отже, у такої дитини все одно є батько. Такий стан справ несправедливий щодо дитини, пожиттєво позбавленої права знати свого батька, а в разі закріплення гомосексуальних «шлюбів» державою це перейде в системну несправедливість.
Ніякі супертехнології або політичні доктрини не замінять факту, що для створення людини потрібні жіноча яйцеклітина і чоловіча сперма.
3. Традиційна сім’я є найкращим місцем виховання дітей.
Соціальні дослідження показали, що традиційна сім’я дає кращі результати у вихованні дітей і надає їм «соціальні блага». У таких сім’ях сексуальні стосунки чоловіка й жінки скеровані таким чином, що це приносить користь членам сім’ї та суспільству загалом. Це також допомагає чоловікам провадити більш відповідальне та продуктивне життя. Традиційна сім’я перешкоджає чоловічому імпульсу до невпорядкованих статевих зв’язків. Вона робить чоловіків батьками й жінок матерями, утримуючи потенційних батьків разом заради виховання дітей. Така структура приносить кращі результати у сферах здоров’я, економічного добробуту і благополуччя чоловіків, жінок та дітей. Не секрет, що розрив сімейних стосунків призводить до катастрофічних наслідків для всіх, хто пов’язаних із розлученими батьками.
Значна кількість розлучень у наші дні стає для декого підставою стверджувати, що традиційна сім’я себе не виправдала і тому має бути скасована. Але це фальшива теза. Якщо люди порушують правила дорожнього руху, то це не означає, що ці правила потрібно відмінити. Якщо студенти провалюють екзамени, це не означає, що потрібно скасувати систему іспитів.
4. Гей-«шлюби» підривають і ослаблюють традиційний шлюб.
Прецедентарне мислення суспільства: щойно певна модель поведінки схвалена, як наступне покоління вже сприймає її як щось правильне. Визнання гомосексуальних «шлюбів» означатиме зрівняння цих моделей у свідомості наступних поколінь. Наступним кроком буде подальше роздріблення розуміння самого поняття шлюбу, включення в нього інших моделей стосунків, зміну самої культури. Наприклад, британський закон, який визнав 2004 року гомосексуальні союзи, не містить таких понять, як зрада і подружня вірність. Єдиною основою таких «шлюбів» є чуттєвий зв’язок і еротичний романтизм. Цей підхід до шлюбу – повна протилежність тій основі, що притаманна традиційному шлюбу. Це інша культура, яка прагне витіснити правильне розуміння статевості та людських взаємин.
5. Гомосексуалісти мають однакові з іншими права.
Всі громадяни мають рівні права перед законом: на життя, власність, свободу слова, освіту, громадянство, працю та відпочинок тощо. Так само як і право вступити в шлюб з людиною протилежної статі та заснувати сім’ю. Але гомосексуалісти намагаються добитися для себе особливих «прав», які мають бути спеціально підлаштовані під їхній спосіб життя. Вони домагаються привілейованого становища перед законом.
Легалізація одностатевих «шлюбів» не має жодного практичного сенсу. Це суто політичний крок із цілком певною метою. Наприклад, за згаданим законом 2004 року (Civil Partnerships Act 2004), гомосексуалісти у Британії здобули такі само права, як члени традиційної сім’ї: право на спільне майно, податок на спільний спадок, соціальне забезпечення та пенсію, батьківські права на дитину свого партнера, право на догляд за своїм партнером та його дітьми тощо. Будь-яка дискримінація була апріорі усунута. Але для них цього виявилося замало! У березні 2012 року вони домоглися того, що Британський коаліційний уряд розпочав атаку на традиційний шлюб і термінологію, яка визначає та захищає традиційні стосунки. Саме слово «шлюб» (Marriage) опинилося «під обстрілом», оскільки воно саме по собі «дискримінує» геїв та лесбіянок.
6. Легалізація одностатевих союзів відбувається недемократично.
Рух легалізації одностатевих «шлюбів» страждає на катастрофічний дефіцит демократії. На сьогодні вже 10 країн легалізували ці стосунки: Аргентина, Бельгія, Канада, Ісландія, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Іспанія, Південна Африка і Швеція. Шість штатів США зробили те ж саме: Коннектикут, Айова, Массачусетс, Нью-Гемпшір, Нью-Йорк і Вермонт. Ці зміни сталися завдяки чітко організованій і багато фінансованій міжнародній кампанії. І жодна – не за волевиявленням народу! Переважна частина країн і штатів змінили своє законодавство під тиском судової активності у світлі «революційної» інтерпретації законів з прав людини. За підсумками 31 референдуму у США легалізація одностатевих союзів була відкинена, тож гомосексуальне лобі змінило стратегію, долаючи місцеві суди і владу. В Канаді легалізація стала можливою через Апеляційний суд Онтаріо. В березні ц.р. прем’єр-міністр Британії Девід Кемерон заявив, що одностатеві «шлюби» будуть легалізовані – попри те, що 70% населення Британії цього не бажають.
7. Зміна визначення самого поняття «шлюб» не зупиниться на гомосексуалістах.
Щойно людина ламає традиційне визначення шлюбу, як розчиняються двері для потоку хаосу в стосунках. Поява нових структур сім’ї – уже питання часу. Якщо все базується на статевому прагненні і людському бажанні, то чому б не узаконити багатоженство? Тоді знадобиться захист законом мусульманського способу життя, а представниці радикального фемінізму та язичницьких релігій заявлять, що до них також потрібно ставитися з повагою, і узаконити багатомужество.
А чому б тоді не легалізувати «сім’ю» між двома чоловіками і трьома жінками, якщо вони всі цього хочуть? Те ж саме стосується «шлюбу» між братом і сестрою. А як щодо батьків і дітей? Якщо все будується тільки на «бажанні людей, які люблять одне одного», то де заборона на кровозмішення? І чому не скасувати заборону на педофілію, якщо 50-річний дядечко зумів «закохати» в себе 8-річного хлопчика або дівчинку? А як щодо «любові» до тварин? Хазяїн, який «покохав» собаку, зможе узаконити свої стосунки і отримувати державні пільги на пса як на «дружину»? Сьогодні це ще видається смішним…
Факт залишається фактом: якщо визначення шлюбу змінюватиметься з політичних мотивів і через настрої суспільства, то шлюб як такий перестане існувати.
8. Коло гомосексуалістів вузьке, ці люди не повинні визначати внутрішню політику держави.
Людей гомосексуальної орієнтації в кожному суспільстві налічується від 0,2% до 1,5%. Тому геть нерозумно задовольняти сексуальні вимоги цієї меншини за рахунок руйнування фундаментальних принципів суспільства. А надто коли це відбувається без громадської згоди. У вересні 2011 року Національна статистична служба Великої Британії оприлюднила дані про кількість гомосексуалістів у країні: 1,5%. І це в суспільстві, де на цю тему говориться відкрито й навіть вважається модним. Того ж місяця та само служба підрахувала, що християн у Британії – 71%. Логічніше було б зробити наголос на внутрішній політиці й законах, які відображають принципи переважної більшості населення.
9. Визначення шлюбу базується не та тому, що думає нинішній уряд.
Шлюб поміж чоловіком та жінкою не належить уряду і передує появі самих інститутів держави і Церкви. Тому навіть демократично обраний уряд не має права змінювати визначення шлюбу у відповідності до модних політичних рухів.
Наприклад, у Мексиці уряд став проводити соціальні експерименти стосовно шлюбу. Після легалізації гей-«шлюбів» місцеве управління Мехіко прийняло до розгляду законопроект про «короткотривалі шлюби», де передбачалась би ліцензія для гомо-«шлюбів» на 10 років. Оскільки у гомосексуалістів немає природної спонуки до тривалих стосунків, вони вимагають впровадження короткотермінових ліцензій, які можна подовжувати. Це безсумнівно перекручує істинне розуміння шлюбу.
10. Одностатеві інтимні зв’язки провадять до смертельних захворювань.
Гомосексуальний спосіб життя пов’язаний зі страхом СНІДу та інших венеричних захворювань, оскільки це постійний ризик такого життя. Наприклад, у вересні 2010 року американський Центр контролю та попередження захворювань в Атланті (підпорядкований міністерству охорони здоров’я США) оприлюднив статистику щодо здоров’я гомосексуалістів у Штатах. Попри те, що тільки 4% чоловіків у США мали гомосексуальні контакти, саме вони становлять 50% хворих на СНІД.
У той же час агенція Reuters написала, що епідемія СНІДу серед гомосексуалістів Франції виходить з-під контролю і система охорони здоров’я не знає, що вдіяти. Французький інститут національного здоров’я відзначив, що чоловіки, які провадять гомосексуальне життя, зазнають у 200 (!) разів вищого ризику захворіти на СНІД.
Захисники одностатевих «шлюбів» твердять, що легалізація усуне цей ризик. Однак статистика доводить, що проблема не в законодавстві, а у способі життя. У гомосексуальних пар немає поняття вірності. Нещодавнє дослідження, опубліковане у Journal of Sex Research, показує: середнє число сексуальних партнерів у житті звичайного гомосексуаліста дорівнює 755. Деякі мають тисячі партнерів. Легалізація такого способу життя ніяк не може бути скерована на покращення майбуття людського суспільства.
11. Легалізація одностатевих союзів – це експеримент із не відомими науці наслідками.
Чимало одностатевих пар прагнуть взяти маленьких дітей. Оскільки закони щодо цього досить нові, на сьогодні немає ніяких наукових даних про можливі наслідки та негативний вплив на дітей від проживання під одним дахом із гомосексуалістами або лесбіянками. Не відомо, чи такі союзи справді надають соціальні блага дітям, як про це заявляє гомосексуальне лобі. Не існує також наукових даних, що одностатевий «шлюб» впливає на дітей так само, як традиційна сім’я. Закон сліпо використовує дітей для експериментів із різними соціальними моделями. При цьому відомо, що гомосексуальний спосіб життя призводить до депресій, хвороб, самогубств, скорочення тривалості життя тощо. Одностатеві союзи дуже нетривалі: 2010 року Американське національне лесбійське дослідження виявило, що 40% пар, які вдалися до штучного запліднення, незабаром розірвали свої стосунки. Тобто загальновідомими є негативні факти, пов’язані з гомосексуальним стилем життя, а обіцяні активістами позитивні залишаються тільки теорією.
12. Зміна поняття «шлюб» незмірно важке й дороге для суспільства.
Перегляд такого юридично важливого визначення, як шлюб, принесе величезні – й непотрібні – збитки за рахунок платників податків. Наприклад, войовнича британська гомосексуальна організація Stonewall підрахувала, що у Британії це коштуватиме 5 млдр. (!) фунтів – близько 8 млрд. доларів США. Оскільки слово «шлюб» повторюється у британському законодавстві 3258 разів, впровадження зміненого визначення шлюбу вимагатиме впровадження змін у слова «чоловік та дружина», «зрада» тощо.
Також, як згадувалося, гомосексуальні зв’язки нестабільні. Відповідно, це вимагатиме ще більших витрат на оплату роботи судів за рахунок платників податків. Залишається незрозумілим, навіщо урядові, який має чимало проблем з фінансовою нестабільністю, звалювати на себе ще й нові проблеми.
13. Школи будуть змушені навчати дітей про нове визначення шлюбу.
Якщо гомосексуальні стосунки дістануть законний статус шлюбу, то школи будуть зобов’язані навчати дітей, що гомосексуальні стосунки є морально прийнятними. Вчителі, які на це не згодяться, матимуть проблеми з керівництвом шкіл і втрачатимуть роботу.
У багатьох школах Західної Європи і США вивчення гомосексуального способу життя вже включено в уроки сімейного виховання. Деякі школи змушують проводити т.зв. День мовчання – на знак солідарності з гомосексуальним рухом і на честь жертв репресій проти гомосексуалістів.
Що буде з батьками, які захочуть забрати своїх дітей з таких уроків? Незгідні будуть відсторонені як фанатики, можливо, виключені з батьківських комітетів. Для західних країн це вже не новина.
14. Легалізація одностатевих «шлюбів» призводить до дискримінації незгодних.
Будь-яке непогодження інтерпретується як пропаганда гомофобії та ненависті. Сумна історія католицьких будинків для дітей-сиріт у Британії – доказ цього факту. Коли 2002 року в Британії вийшов закон, що дозволяв «одруженим» гомосексуалістам усиновлювати дітей, багато організацій опинилися перед серйозним вибором. Віддавати дітей у гомосексуальні «сім’ї» суперечило вірі дорослих та інтересам дитини, але держава поставила умову: або змінити підхід до справи, або припинити роботу з дітьми-сиротами. Внаслідок цього переважна більшість католицьких закладів були змушені припинити діяльність, а гомосексуальне лобі подолало ще один бар’єр.
15. Узаконення гомосексуальних «шлюбів» уже призвело до обмеження свободи слова.
Фактично йдеться про обмеження свободи слова для переважної більшості населення! Британські телеканали ВВС, Channel 4, ITV та інші вже навіть не запрошують на дебати чи інтерв’ю тих, хто дотримується традиційних поглядів на шлюб та сім’ю. Кожна сповнена здорового глузду позиція висміюється або отримує ярлик «гомофобної» – попри те, що ці канали існують за рахунок громадян. Серйозна боротьба розгорілася 2009 року у зв’язку з поправкою до закону про свободу слова. Лорд Ваддінгтон вніс поправку, яка пояснювала, що «обговорення або критика сексуальної поведінки або сексуальної практики, або переконання співрозмовника утриматися чи змінити таку поведінку або практику не повинне саме по собі вважатися загрозою або наміром розпалювання ворожнечі». Того разу здоровий глузд переміг, навіть невіруючі люди стали по стороні християн.
перелік аргументів на користь гетеросексуального (різностатевого) подружжя:
У площині існування громадянського суспільства.
1. Суттєва громадянська ціль подружжя — забезпечити стосунки приналежності чоловіка і дружини з своїми дітьми та між ними самими.
2. Традиційне подружжя гарантує дітям можливість пізнавати своїх біологічних батьків, і батькам можливість пізнавати своїх біологічних (рідних) дітей. Одностатеве подружжя розлучає дитину, щонайменше, з одним з двох біологічних батьків.
3. Традиційне подружжя закладає підвалини для того, щоб діти мали тих самих біологічних, законних, постійних, люблячих батька і матір. Одностатеве подружжя навпаки розмежовує (розділяє) ці функції між різними людьми.
4. Традиційне подружжя забезпечує своїм дітям доступ до своєї генетичної, сімейної, культурної, соціальної спадщини.
5. Навіть якщо це не завжди можливо, діти мають найкращі можливості для власного розвитку, коли їх виховують біологічні батько і матір, які перебувають у шлюбі.
Роздаються голоси деяких дослідників, які стверджують, що діти почуваються і розвиваються однаково добре як у традиційних сім’ях, так і в одностатевих подружжях.
6. Дослідження у цій сфері є лише попередніми. Ми поки що не володіємо ґрунтовними багаторічними дослідженнями довгострокових наслідків того, що діти виховувались партнерами в одностатевому шлюбі.
7. Існуючі дослідження не беруть до уваги достатню представницьку кількість одностатевих пар, які виховують дітей. Переважно до участі в подібних дослідженнях зголошуються добровольці з власної ініціативи. Волонтери — це, переважно, добре матеріально забезпечені та освічені особи, які можуть бути добрими батьками не зважаючи на їх статеву орієнтацію.
8. Кожен партнер з одностатевого шлюбу може бути добрим батьком чи матір’ю, однак двоє одностатевих батьків ніяк не замінять батьків протилежної статі. Наприклад, двоє матерів лесбіянок разом спільними зусиллями не замінять чоловіка як батька дітей. І навпаки.
Не всі традиційні (різностатеві) подружжя виховують власних дітей. Як можна стверджувати, що головне призначення подружжя — це забезпечення добробуту і вигод для дітей?
9. Ця думка відображає погляди дорослих людей, які бажають, в першу чергу, «жити для себе». Якраз серед одностатевих пар — це є головним мотивом їх спільного життя. Ця настанова до сімейного життя глибоко спотворює природу традиційного подружжя.
10. Якщо подивитись на подружжя з погляду дитини, то можна ствердити, кожна дитина має батьків, хоч і не кожне подружжя має своїх біологічних дітей.
11. Кожна дитина має природне право на стосунки з батьком і матір’ю (які вона може розвивати і поглиблювати).
12. Кожна дитина має природне право знати своїх батьків, і щоб батьки знали свою дитину.
13. Жодна дитина самотужки — без допомоги рідних батьків — не спроможна захистити згадані вище права.
14. Суспільство дорослих зобов’язано захищати права дитини на стосунки з батьком і матір’ю.
15. Суспільство дорослих зобов’язано захищати ці права шляхом запобігання будь-яким зловживанням, а не шляхом виправлення фактів завданої шкоди дитині (відновлення справедливості).
16. Традиційне різностатеве подружжя — це суспільна інституція дорослих людей, яка покликана дієво захищати права дитини на стосунки з батьком і матір’ю.
17. Одностатеве подружжя, по своїй суті, міняє інституцію шлюбу тим, що воно є зосереджене на житті дорослих осіб, в той час як традиційне подружжя — зосереджене на дитині.
18. Якщо зникне традиційне різностатеве подружжя, тоді не буде спеціальної інституції, яка покликана захищати права дитини, зокрема і право на стосунки з батьком і матір’ю.
19. Усиновлені та прийомні діти свідчать, що вони бажають налагодити стосунки з своїми біологічними батьками.
20. Планування зачаття і народження дитини так, щоб вона ніколи не знала про існування біологічного батька чи матері, — це несправедливо і жорстоко по відношенню до дитини.
Можна почути і такі твердження, що діти потребують лише двох дорослих людей, які любитимуть один одного і саму дитину, що любов важливіша за питання біологічної спорідненості.
21. Якщо б взаємна любов дорослих була найважливішим моментом, тоді можна було б сподіватись на легку заміну біологічних батьків на вітчима чи мачуху; однак досвід свідчить про протилежне.
22. Загалом, діти у сім’ях з вітчимом чи мачухою частіше мають емоційні розлади, нижчу успішність у школі, ніж діти у сім’ях з рідними батьками.
23. Загалом у сім’ях з вітчимом чи мачухою питання налагодження дисципліни дітей виглядає проблематичним, ніж у сім’ях з рідними батьками. Часто лише біологічно рідний батько чи матір береться за дисципліну дитини.
24. Часто діти у сім’ях з вітчимом чи мачухою свідомо зіштовхують батьків до бійки за інтереси дітей
25. У сім’ях з вітчимом чи мачухою часто стає проблематично для дорослих дотримуватись лояльності (відданості) своєму партнеру по шлюбу і своїм дітям. Біологічний батько чи матір у новому шлюбі буде відчувати внутрішній конфлікт лояльності між відданістю своєму партнеру і відданістю своїм рідним дітям. У традиційному непорушеному подружжі такий конфлікт неможливий, бо існуюча батьківська любов обіймає у собі як дитину, так і дорослого — її батька чи матір.
26. Спеціальні дослідження показують, що вітчим чи мачуха проводять значно менше часу з нерідною дитиною, ніж їх рідна матір або батько. Також матері у новому шлюбі значно менше часу приділяють своїм дітям. Точиться змагання між дитиною і партнером по шлюбу за увагу матері.
27. Реалізація батьківства у одностатевому шлюбі буде нагадувати швидше ситуацію стосунків дитини і нерідного батька — вітчима чи мачухи, навіть якщо б хтось з партнерів і був біологічним батьком/матір’ю дитини. Важко робити припущення, що наявна взаємна любов між партнерами у одностатевому шлюбі зможе залагодити можливі конфлікти і складності життя дитини з нерідними батьками.
Чоловік і жінка не можуть замінити у всіх речах одне одного
28. Прихильники одностатевих шлюбів стверджують, що матір і батько можуть замінити одне одного, і що питання статі не важливе для реалізації батьківства. Подібне твердження про взаємозамінність важко довести на практиці, чи вивести з логіки здорового глузду.
29. Навіть партнери з одностатевого шлюбу вважають, що питання статі (статевої орієнтації) їх партнера для них важливе. Наприклад, лесбіянка буде задоволена, якщо її партнером буде жінка, а не чоловік, який поводиться як жінка (виявляє жіночі риси поведінки).
30. Це несправедливо, що закон дозволяє дорослим мати право на одностатеві стосунки у шлюбі, і перешкоджає дітям мати право на стосунки з батьком і матір’ю, які є різної статі. Не можна позбавляти дитину права обирати: чи бути їй разом з «батьками» однієї статі.
31. І батько і матір роблять свій унікальний вклад у розвиток особистості дитини, і цей вклад не є взаємозамінний. Кожен з них має своє неповторне значення, так що відсутність батька завдає шкоди дитині, і цю шкоду не може виправити присутність рідної матері.
32. Дівчата підлітки, які виховуються без батька, згідно даних різних досліджень, частіше ризикують розпочати раннє статеве співжиття, мають одночасно кілька статевих партнерів, народжують позашлюбну дитину (вдаються до аборту) і підхоплюють захворювання ІПСШ [1].
33. Хлопці підлітки, які виховуються без батька, згідно даних різних досліджень, частіше ризикують стати підлітками-правопорушниками, виявляють насильницьку поведінку, втягуються у кримінальну діяльність, і попадають у місця позбавлення волі [2].
34. У дівчат підлітків, які живуть у прийомній сім’ї (а не з рідними батьками), швидше відбуваються процеси статевого дозрівання (швидше відбувається перша менструальна кровотеча), частіше спостерігаються різні проблеми зі здоров’ям (зайва вага, емоційні проблеми, депресія, агресія, неприйняття власної ідентичності як жінки, критичне ставлення до своєї будови тіла, зловживання алкоголем і тютюном) [3].
35. Діти потребують проявів турботи і скерування з боку різностатевих батьків у питанні статевого дозрівання, формування сенсу власної статевої ідентичності й позитивної самооцінки. Одностатевий шлюб не зможе цього забезпечити своїм дітям. Навіть може трапитись таке, що законом буде заборонено статеве виховання у сім’ї (це прерогатива державних програм) і допомога батьків у самовизначенні дитини щодо власної статевої ідентичності.
Зміна легального визначення подружжя (змісту та функцій) спричинить нехтування чоловіком як батьком, і зведе покликання чоловіка до другорядної, несуттєвої ролі у подружжі
36. Твердження про взаємозамінність чоловіка і жінки впливатиме по-різному на життя чоловіка і жінки, їх роль у сімейному житті.
37. Коли народжується дитина, то матір перебуває більше часу з дитиною і є більш близькою до дитини. Чоловік на початку менше пов’язаний з дитиною. Так ціль подружжя полягає у налагодженні близьких стосунків між обома батьками та їх дітьми. У одностатевому шлюбі стосунок чоловіка-батька до дитини вважається суттєво неважливим.
38. Країни, де легалізовано одностатеві шлюби, символічно применшили значення чоловічого батьківства. Навіть у свідоцтві про народження дитини у деяких країнах є лише графа для імені матері дитини, і стоїть додаткова графа «інший родитель (неозначеної статі)».
39. Коли одностатеві шлюби будуть легалізовані, набуватимуть поширення і схвалення від суспільства, тоді одностатеві шлюби жінок лесбіянок частіше братимуться за справу народження чи виховання дітей, і не зважатимуть на важливість участі чоловіка-батька у процесі виховання. Лесбіянки будуть вчити своїх дітей: «Ви не потребуєте чоловіка як батька». Геї чоловіки, які візьмуться за виховання дітей, будуть вчити дітей: «Ви не потребуєте жінки як матері».
40. Впровадження одностатевих шлюбів у суспільне життя і загальну культуру лише зведе поняття гендерної різниці та гендерної ролі до рівня несуттєвих, другорядних речей. З загального пласту мови зникнуть слова-поняття: чоловік-батько, жінка-матір, чоловік і жінка як члени подружжя. Також буде занедбано поняття родини, поняття неперервних сімейних традицій.
Станемо свідками різних нових ситуацій пов’язаних з впровадженням штучних репродуктивних технологій для народження дітей
41. Ніхто не може мати права «мати» власну дитину. Діти — це не об’єкт, на який претендують права дорослих осіб. Дитина — це особа з власними невід’ємними людськими правами.
42. Ми не збережемо існування вільного громадянського суспільства, коли одних громадян будуть розглядати як об’єкт, що був створений волею інших громадян для власних цілей.
43. Штучні репродуктивні технології (не мається на увазі допоміжні технології) порушують і зневажають людську гідність дитини.
44. Використання донорських сперматозоїдів чи яйцеклітин неминуче веде до відчуження майбутньої дитини від її біологічного батька чи матері. Діти, які народжуються в результаті штучних репродуктивних технологій, втрачають можливість пізнати, хто є їх біологічним батьком чи матір’ю (втрачається сенс власної само-ідентичності).
45. Прихильники штучних репродуктивних технологій мотивують свої дії сильним бажанням мати власних дітей. Ця мотивація може обернутись проти самої людини: «Ми бажаємо штучно витворити саме таку людину з певними заданими характеристиками». Виникає питання селекційного підходу і селекційних абортів на бажання клієнта. Це суперечить гідності людини.
46. Одностатеві шлюби вимагають від держави визнання їх права на використання штучних репродуктивних технологій, що тягне за собою створення державних програм фінансування підтримки цих технологій. Наявність грошей і бажання мати дітей ще не дає права — з моральної точки зору — робити експерименти над людськими ембріонами і штучно витворювати селекційну дитину.
Легалізація одностатевих шлюбів автоматично змінює визначення інституту «подружжя» у сімейному кодексі та інших законах країни
47. Держава виступає як творець одностатевих шлюбів, коли пропонує нове визначення інституту «подружжя» як союз двох осіб (однієї статі чи різної статі), як союз двох рівних перед законом громадян. Нове визначення впливає на життя усіх громадян, оскільки це визначення стосується кожного.
48. Нова дійсність, яка стоїть за новим визначенням «подружжя», нівелює гендерну відмінність між людьми, і спричиняє відсторонення традиційного подружжя на другорядне становище у житті суспільства. В той час коли традиційне подружжя підкреслює гендерну відмінність між супругами, одностатеве подружжя виступає як гендерно-нейтральний інститут (який не бере до уваги гендерну відмінність між партнерами).
49. Прихильники легалізації одностатевих шлюбів роблять різні заяви, що дані новітніх досліджень доводять, що переваги виховання дітей різностатевими батьками не є незаперечним фактом, що отримані дані на користь виховання дітей у традиційному подружжі базуються лише на людських стереотипах самих дослідників.
50. Якщо гендерна відмінність між особами вже не вважається суттєвим моментом подружжя, якщо подружжя — це союз двох осіб без уваги на їх стать, тоді таке заперечення гендерної відмінності нівелює саме поняття одностатевого шлюбу як союзу рівних у правах громадян. Різностатеві супруги, які перебувають у шлюбі, згідно цієї логіки, не вважаються рівними у правах громадянами (як у шлюбі між собою, так і для держави).
51. Зміни законодавства з метою легалізації інституту одностатевого шлюбу може викликати у громадян зворотну реакцію неповаги до законів своєї держави, оскільки нове визначення «подружжя» відкидає усю історично-культурну спадщину сімейно-родинних відносин, заперечує вклад традиційного подружжя у виховання нового покоління громадян, і звужує значення сімейного життя до приватних стосунків між дорослими особами — подругами.
52. Прихильники легалізації одностатевих шлюбів звужують поняття «подружжя» (його значення і внутрішній зміст) до «стану спільного життя», який виникає як результат вільного вибору двох осіб, які бажають залишатись відданими своїм стосункам, спільно проживати як одна сім’я лише на підставі спільних почуттів стосовно одне одного, вести разом домашнє господарство і економічно підтримувати одне одного. Однак під таке визначення «шлюбу» можна підвести спільне проживання студентів у кімнаті гуртожитку, або спільні інтереси членів студентського клубу. Тоді треба ввести державну реєстрацію «дружніх стосунків» студентів, які є реальними, хоча і короткотривалими.
Зміна легального визначення «подружжя» веде до зміни змісту поняття «батьківства»
53. Традиційне подружжя закріплює стосунки між батьками та дітьми. Одностатеве подружжя розриває стосунки дітей з, щонайменше, одним із біологічних батьків. Виникатимуть ситуації, коли дитина буде мати більше ніж двоє батьків.
54. Легалізація одностатевого подружжя і їх прав на усиновлення дітей означатиме законодавче зрівняння у правах нерідних (прийомних) батьків з рідними біологічними батьками. Принцип біологічної родинної спорідненості вже не вважається як первинна підстава появи батьківських прав і обов’язків стосовно дитини. Першочерговою підставою появи батьківських прав і обов’язків стане розпорядження державних органів з цих питань.
55. Буде прописана процедура вивчення придатності/спроможності «нерідної» особи (без біологічної спорідненості), щоб стати батьками (як одностатеві партнери), що означатиме ще один різновид втручання у приватне життя особи і подружжя.
56. Одностатеве подружжя фактом свого існування заперечуватиме право дитини на стосунки з обома біологічними батьками.
57. Сучасна процедура усиновлення скерована на пошук добрих батьків для дитини, однак коли одностатеве подружжя буде мати право на усиновлення дітей, тоді процедура усиновлення буде сфокусована на бажанні та потребах дорослих осіб у пошуку відповідної дитини («бажаної», «на замовлення»). Легалізація одностатевого подружжя означатиме наділення держави новими повноваженнями за рахунок завдання шкоди громадянському суспільству
58. Одностатеве подружжя — це витвір держави. Традиційне різностатеве подружжя — це природній інститут, який виникає спонтанно і органічно у суспільстві.
59. Держава буде усіляко оберігати одностатеве подружжя. Традиційне подружжя змушене буде самостійно захищати себе у суспільстві.
60. Уряд буде проводити широку інформаційну компанію, щоб переконати людей, що одностатеве подружжя — рівнозначне традиційному різностатевому подружжю. Урядовці будуть переконувати, що чоловік як батько і жінка як матір можуть легко замінити одне одного, що батьківство не прив’язане до гендерної відмінності між батьками.
61. Уряд буде чинити тиск на релігійні організації, християнські церкви, релігійні агенції з усиновлення аби вони визнавали права одностатевих пар.
62. У школах будуть пропагувати стиль життя одностатевих партнерів та одностатеві сексуальні стосунки, а батьки, які не згідні зі змістом предмету статевого виховання, не зможуть забрати свою дитину з цих лекцій.
63. Навчальні заклади, засновані релігійними організаціями і християнськими церквами, не зможуть заборонити проведення лекцій зі статевого виховання, й не зможуть навчати про «неприродність» і «неприйнятність» одностатевих шлюбів з мотивів власних релігійних переконань (це будуть прояви гомофобії та розпалювання ненависті за статевою ознакою). Буде звужено реалізацію права на свободу релігійних і особистих переконань.
64 Легалізація і впровадження одностатевих подруж у всі сфери життя означатиме захоплення державою нових повноважень з метою ширшого контролю над громадянським суспільством. Це потужний крок до встановлення «диктатури» як форми управління державою.