- •Тема I. Травматизм сільськогосподарських тварин
- •1. Поняття травми та травматизму.
- •2.Види травматизму:
- •Тема II. Реакція організму на травму.
- •Анафілактіческій шок
- •Гемотрансфузійних шок
- •Тема III. Закриті механічні ушкодження.
- •Гематома: види, етіопатогенез, диференційна діагностика, лікування.
- •Лікування підшкірної гематоми
- •3. Лімфоекстравазат: види, етіопатогенез, диференційна діагностика, лікування.
- •Тема IV. Змертвіння. Виразки. Нориці.
- •1. Змертвіння: причини та патогенез, види некрозу, основні симптоми, лікувально-профілактичні заходи.
- •Виразки, виразкова хвороба; етіологія, патогенез, класифікація, симптоми, лікування та профілактика.
- •3. Нориці: класифікація, етіопатогенез, симптоми, методи консервативного та оперативного лікування.
- •Тема V. Термічні та хімічні опіки. Відмороження.
- •Термічні опіки. Ступені опіку. Опікова хвороба. Патогенез і симптоми, комплекс лікувально-профілактичних заходів.
- •Хімічні опіки: особливості місцевої дії кислоти та лугу, симптоми та лікування.
- •Відмороження: ступені, патогенез, симптоми, лікувально-профілактичні заходи.
- •Тема VI. Відкриті механічні ушкодження (Рани).
- •Дослідження поранених тварин.
- •Основи лікування при пораненнях.
- •Первинна хірургічна обробка ран. Дренаж.
- •Лікування гнійних ран.
- •Тема VII. Хірургічна інфекція.
- •Хірургічна інфекція. Збудники гнійної хірургічної інфекції.
- •1 Гостра хірургічна інфекція:
- •2 Хронічна хірургічна інфекція:
- •Абсцес: види, етіопатогенез, клінічні прояви, діагностика, лікування.
- •Сепсис, його класифікація, причини, патогенез, симптоми, лікувально-профілактичні заходи.
- •5. Анаеробна інфекція: збудники , класифікація, симптоми, лікування та профілактика.
- •VIII. Хвороби шкіри.
- •Гнійні захворювання шкіри: фолікуліт, фурункул, карбункул: їх етіопатогенез, симптоми, лікування та профілактика. Піодермія.
- •Дерматит: класифікація, етіологія, патогенез, симптоми, лікувально-профілактичні заходи.
- •Екзема: види, етіологія, патогенез, перебіг, симптоми лікування та профілактика.
Тема IV. Змертвіння. Виразки. Нориці.
План
Змертвіння: причини та патогенез, види некрозу, основні симптоми, лікувально-профілактичні заходи.
Виразки, виразкова хвороба; етіологія, патогенез, класифікація, симптоми, лікування та профілактика.
Нориці: класифікація, етіопатогенез, симптоми, методи консервативного та оперативного лікування.
1. Змертвіння: причини та патогенез, види некрозу, основні симптоми, лікувально-профілактичні заходи.
Змертвіння, або ж некроз (necrosis — лат. мертвий) означає відмирання ділянки тканин чи органа в живому організмі. Невеликі локальні змертвіння тканин, звичайно зовнішніх, поверхневих, називаються некрозом.
Фізіологічне оновлення тканин за рахунок відмирання старих і утворення нових клітин називається некробіозом. До некробіозу належать також і патологічні, зокрема, дистрофічні процеси, які мають повільний перебіг, знижують життєздатність тканин чи органів і зрештою можуть призвести до їх повної смерті — некрозу. Некроз тканин може виникати внаслідок дії на них та організм в цілому численних шкідливих зовнішніх та внутрішніх агентів (механічних, фізичних, хімічних та біологічних). Біологічні чинники об'єднують велику групу зовнішніх та внутрішніх чинників. Найчастішим механічним чинником некрозу є пряме ушкодження клітин та тканин — забиття, роздавлювання, розрив та розтрощення.
Велику кількість некрозів тканин спричинюють термічні агенти — висока та низька температура (опіки, відмороження). Ціла низка інших фізичних чинників, таких, як електричний струм, рентгенові та радіоактивні промені (гамма-, альфа-, бета-, нейтронні), займають значне місце в походженні некрозів, у тому числі і внаслідок застосування їх з лікувальною метою. Хімічні активні речовини також нерідко стають етіологічними чинниками некрозів. Останні виникають як на поверхні тіла внаслідок дії хімічних речовин на шкіру та слизові оболонки (хімічні опіки). Біологічні агенти, патогенні мікроби та віруси спричинюють велику кількість некрозів. Такими властивостями володіють як збудники гнійної інфекції, так і, особливо, анаеробні клостридії, неспороутворюючі анаероби та збудники специфічної інфекції. Прикладами некрозу інфекційного походження є карбункул і гематогенний остеомієліт, з утворенням секвестрів, газова гангрена та флегмона, туберкульозні каверни та грибкові некрози.
Мертві тканини макроскопічно відрізняються від живих своїм кольором — вони сіро-бліді або жовтуваті чи темно-бурі (навіть чорні), не пропускають світло (тьмяні), нечутливі до подразнення, тверді або м'які. Але зовнішні ознаки некрозу великою мірою залежать від виду некрозу, тканин та характеру агента, що спричинив некроз. Розрізняють дві головні форми некрозу — коагуляційний, або сухий, та колікваційний, або вологий.
Сухий некроз виникає переважно внаслідок або повільно прогресуючого зменшення кровопостачання (ішемізації) тканин з бідним вмістом у них рідини, або дії на тканини фізичних та хімічних агентів з швидким випаруванням з них води та коагуляцією білків протоплазми клітин.
Вологий некроз розвивається частіше від сухого і виникає під впливом більшості травмуючих чинників, окрім полум'я, концентрованих кислот та деяких інших агентів, що швидко зневоднюють тканини. Йому сприяє, крім особливостей тканин, темпу розвитку некрозу та характеру некротизуючого чинника, приєднання інфекції, переважно гнильної. Некроз внутрішніх органів (гангрена) завжди має вологий тип. Макроскопічною морфологічною особливістю вологого некрозу, котра відрізняє його від сухого некрозу, є відсутність так званої демаркаційної зони — лінії чіткого розмежування змертвілих і здорових тканин, невизначеність цієї лінії. Вологий некроз, особливо масивний (гангрена), відзначається інтоксикацією організму як продуктами розпаду тканин, так і інфекцією, що ускладнює його, і загрожує життєздатності організму. Вологий некроз тканин, розташованих як зовні, так і в глибині тіла (некроз органів), супроводжується розпадом і перетворенням їх на аморфну масу.
Гангрена- одна з форм змертвіння (некрозу) тканин. Найбільш часто причиною гангрени є травма судин, закупорка судин емболом, тромбом, зміни судин при атеросклерозі, різних інфекціях, тривалий судинний спазм, наприклад на ґрунті хронічних отруєнь, підвищення згортання крові. Розвитку гангрени сприяють серцево-судинна недостатність, хронічні інтоксикації (алкоголь, фосфор), голодування, охолодження, авітамінози, хвороби обміну речовин. Розрізняють два види гангрени - суху і вологу. При сухій гангрені відбувається муміфікація органу, в тканинах спостерігається картина коагуляційного некрозу. Пошкоджена ділянка поступово висихає, зморщується, робиться щільною, кров'яний пігмент забарвлює тканини в темно-бурий колір. Волога гангрена викликається тими ж причинами, що й суха, але протікає на тлі надлишку вологи в змертвілих тканинах, що сприяє розвитку гнильної інфекції. Під впливом дії протеолітичних ферментів тканини розплавляються і набувають вигляду смердючій маси брудно-сірого кольору. Розвиток вологої гангрени викликає інтоксикацію, супроводжується високою температурою і загальним важким станом.
Лікування. При перших ознаках розвитку гангрени необхідно вжити заходів для обмеження процесу і попередження розвитку інфекції.
Усувають причини, призначаються спокій, асептичні пов'язки, антикоагулянти, антибіотики. Для придушення рефлекторного спазму судин показані новокаїнові блокади. При усіх формах некрозу не можна користуватися зігрівальними компресами, вологими пов’язками. При сухій гангрені спочатку застосовують підсушуючи засоби (5% спиртовий р-н йоду, цинкова мазь), опромінення лампами (солюкс, інфраруж) та рекомендується почекати утворення демаркаційної лінії, після чого провести ампутацію в межах здорових тканин. Лікування при вологій гангрені зводиться до обмеження некрозу і перетворення його з вологої форми в суху, для зневоднення роблять глибокі розрізи мертвих тканин, або частково їх вирізають. Рани обробляють антисептиками ксероформ, йодоформна присипка, присипка для ран та сухим теплом. При прогресуючій вологій гангрені без ознак демаркації необхідна рання ампутація. При погіршенні стану тварини застосовують засоби протимікробної та проти токсичної терапії.
Профілактика: попередження, рання діагностика і лікування захворювань, які можуть викликати гангрену; заходи щодо відновлення порушеного кровообігу (зняття спазму судин, розвиток колатералей і пр.).