Тема VI. Відкриті механічні ушкодження (Рани).

План

1. Поняття про рану, симптоми, класифікація.

2. Види загоювання ран, видові особливості ранового процесу.

3. Дослідження поранених тварин.

4. Основи лікування при пораненнях.

5. Первинна хірургічна обробка ран..

6. Лікування гнійних ран.

1. Поняття про рану, класифікація симптоми.

Рана (лат. vulnus, eris n.) - порушення анатомічної цілісності покривних або внутрішніх тканин на всю їх товщину, а іноді також і внутрішніх органів, викликане механічним впливом.

Рана має: краї, стінки, дно і порожнину.

Відмінні ознаки: біль, кровотеча, зяяння, порушення функції пошкоджених тканин.

Біль. Інтенсивність і тривалість больової реакції залежить від характеру пошкодження, видової реактивності тваринного організму. Клінічно проявляється прискоренням серцевих скорочень, розширенням зіниць, потовиділенням, стогін, сечовиділення, тремор м’язів тощо.

Зяяння або розходження країв і стінок рани.

Кровотечаможе бути капілярна, венозна, артеріальна, паренхіматозна і змішана.

Порушення функціїпошкоджених тканин визначається локалізацією і видом рани.

Класифікація ран:

Асептичні рани Септичні рани

Операційні рани Вогнепальні рани Випадкові рани

Операційні, або хірургічні (vulnus operativum seu chirurgicum) - під час хірургічної операції з дотриманням правил асептики та антисептики.

Вогнепальні (vulnus sclopetarium) - від вогнепальної зброї або осколків боєприпасів вибухової дії,

Випадковірани поділяють на:

різані (vulnus incisum) - нанесення тонким гострим предметом (лезо, ніж, скальпель, коса, скло),

колоті(vulnus punctum) - нанесення довгим, вузьким, загостреним предметом (шило, троакар, цвях, голка, вила),

колото-різані - нанесення гострими предметами з ріжучими краями, рвані (vulnus laceratum) - внаслідок перерозтягнення тканин (кігті тварин, цвяхи, гілки дерев, ),

кусана (vulnus morsum) - нанесення зубами тварин), рубані (vulnus caesum) - нанесення важким гострим предметом, розміжчена (vulnus conquassatum) - характеризуються роздавлюванням і розривом тканин (колеса автомобіля, падіння з висоти),

ушиблені(vulnus contusum) - від удару тупим предметом з одночасним ушибом навколишніх тканин (удари палкою, копитом, рогом, падіння на тверді предмети),

скальповані- з повним або майже повним відділенням клаптя шкіри,

отруєні- містить отруту, що потрапив у рану в результаті укусу тварин чи людської діяльності.

2. Види загоювання ран, видові особливості ранового процесу.

Рани загоюються за первинним та вторинним натягом.

У разі загоювання первинним натягом запальний процес у рані проявляється слабко: набряк тканин незначний, почервоніння не буває, ексудат, якщо і є, то короткочасно і має серозний характер, між краями рани малопомітний шар фібрину, який практично закриває доступ у рану мікрофлори і уже через добу перетворюється на епітеліальне покриття. В глибоких відділах рани грануляційної тканини утворюється дуже мало і вона дуже відрізняється від звичайної грануляційної, капіляри в ній утворюються шляхом зустрічного надходження з країв рани через фібринні щілини, без утворення сліпих петельок. Міцність рани на розрив розвивається швидше і досягає максимуму раніше, ніж у разі загоєння вторинним натягом. Рана гоїться через 5—10 діб. Рубець малопомітний, відновлення тканини в анатомічному і функціональному відношенні практично повне, хоча за архітектурою рубець епітелію відрізняється від нормального відсутністю в ньому потових залоз та волосяних цибулин.

Загоєння рани первинним натягом відбувається за умови тісного змикання рівних малоушкоджених країв рани, мінімальної кількості в рані мертвих тканин, відсутності чи незначної кількості в ній мікробів, відсутності в рані сторонніх тіл, згустків крові (гематоми), якщо не триває кровотеча. Вирішальним, однак, є тісне змикання країв рани. Без цього, тобто у разі зяяння рани, вона не може загоїтися первинним натягом. Первинним натягом звичайно гояться операційні та багато різаних ран. відбутись. У особливих випадках рани можуть навіть зовсім не загоїтися, перетворюючись на хронічні виразки.

У разі загоєння рани за вторинним натягом процеси дещо відрізняються кількісно і якісно. Запалення при ньому добре виражене: краї рани набряклі, шкіра гіперемійована, ексудація велика і ексудат гнійний, фібрин вкриває всю рану. В стадії проліферації в рані добре помітні грануляції, іноді вони бувають надмірними і виступають над рівнем шкіри — так зване дике м'ясо (частіше це буває за наявності в рані сторонніх тіл). Епідерміс, що оточує рану шкіри, добре видний у формі білувато-сірого кільця, диску. Після загоєння рани, закінчення епітелізації утворюється деформований рубець, який іноді може порушувати не тільки анатомію в ділянці рани, але і функцію органа (контрактура).

Видові особливості ранового процесу.

Гнійно-ферментативне очищення ранспостерігається у коней, собак і характеризується добре вираженими гнійно-ексудативними явищами, активним фагоцитозом та гістолізом мертвих тканин за рахунок тканинних і мікробних ферментів. В цих тварин очищення рани відбувається за рахунок гнійно-ферментативного розплавлення мертвих тканин, з формуванням клітинного бар’єру, який попереджає міграцію мікрофлори у здорові тканини.

Гнійно-секвестраційне очищення ран спостерігається у рогатої худоби і свиней при ранах з великою зоною пошкодження, виникає фібринозне запалення; мертві тканини просочуються фібрином і секвеструються; у глибині рани на межі здорових і пошкоджених тканин останні розплавляються за рахунок ферментів лейкоцитів. Тобто, мертві тканини не розплавляються , а ущільнюються за рахунок фібрину, утворюючи фібринно-тканину масу і аналогічний струп. Вони захищають рану від забруднення і інфікування і створюють несприятливі умови для тих мікробів, що вже потрапили в рану.

Секвестраційне очищення ран характерне для ссавців і птиці. У цих видів тварин кровотечі швидко зупиняються внаслідок утворення щільного фібринозного струпа, який і захищає рану. Фібрин просочує мертві тканини, мікроби, що попали в рану, утворюють разом з ним фібринно-тканинний струп, і муміфікується. Під ним проходять процеси дегідратації без ускладнень, формується грануляційна тканина, яка рубцюється і покривається шкірним епітелієм, що вростає під струп, відділяючи його.