ЗПР

Затримка психічного розвитку (ЗПР) дитини – це порушення нормального темпу психічного  розвитку, в результаті  чого дитина  шкільного віку залишається  в колі дошкільних ігрових інтересів. При затримці психічного розвитку діти не можуть  включатися  в шкільну  навчальну  діяльність, сприймати  певні завдання, виконувати їх. У дітей із затримкою психічного розвитку труднощі у  оволодінні елементарною грамотою, лічбою поєднується з відносно  добре розвинутою мовою, здатністю до запам’ятовування віршів, казок, дотримування правил гри, до засвоювання способу  виконання  завдань і адекватного  використання їх у нових завданнях. Ці особливості дають змогу  дітям із затримкою психічного розвитку за спеціальних умов (індивідуалізація  навантаження, використання спеціальних методів) засвоювати  програму загальноосвітньої  школи. Навчально – виховний  процес в дошкільних групах  і класах дітей з ЗПР будується з врахуванням  дидактичних  принципів, систематичності  і системності. Так і в специфіки, що зумовлені  структурою їх психічного  дефекту, зокрема: - принцип  корекційної спрямованості навчання; - принцип  внутрішньо класної диференціації по індивідуалізації навчання; - принцип  дозованої педагогічної допомоги; - принцип  максимального використання  в навчанні різних аналізаторів; - принцип  формування  психічного рівня розуміння мовлення, як передумови  осмисленого засвоєння  учбового матеріалу. При  визначенні принципів корекційно – виховного процесу, значення набуває кваліфікований підбір дидактичних положень специфіки  педагогіки з метою застосування їх у процесі  навчання цієї категорії дітей. Всі  положення охоплює зміст, методи, організаційні  форми. Тому при визначенні  цих принципів враховується як  мета навчання так і специфічні закономірності її реалізації, які реалізуються з урахуванням, пізнавальної можливості і особливості розвитку дітей.

Затримка психічного розвитку характеризується нерівномірним формуванням процесів пізнавальної діяльності, обумовлене недорозвиненням мови і мислення, а також присутністю розладів в емоційно-вольовій сфері. Виникнення затримок розвитку пов'язано з дією як різноманітних ? несприятливих факторів соціального середовища, так і з різними ? спадковими впливами. ? В етіології затримки психічного розвитку грають роль ? конституціональні фактори, ? хронічні, соматичні захворювання, ? органічна недостатність нервової системи, частіше резидуального (залишкового) характеру ? Органічні причини, що затримують нормальне функціонування центральної нервової системи (нейроінфекції, їх ускладнення, травми ГМ).

Причини виникнення ЗПР можна розділити на дві великі групи:  1. причини біологічного характеру;  2. причини соціально-психологічного характеру.  До причин біологічного характеру відносять:  1) різні варіанти патології вагітності (важкі інтоксикації, резус-конфлікт і т.д.);  2) недоношеність дитини;  3) родові травми;  4) різні соматичні захворювання (важкі форми грипу, рахіт, хронічні хвороби - пороки внутрішніх органів, туберкульоз, синдром порушеного шлунково-кишкового всмоктування і т.д.)  5) неважкі мозкові травми.  Серед причин соціально-психологічного характеру виділяють наступні:  1) ранній відрив дитини від матері та виховання в повній ізоляції в умовах соціальної депривації;  2) дефіцит повноцінної, що відповідає віку діяльності: предметної, ігрової, спілкування з дорослими і т.д.  3) перекручені умови виховання дитини в сім'ї (гіпоопека, гіперопіка) або ж авторитарний тип виховання.  В основі ЗПР лежить взаємодія біологічних і соціальних причин.  При систематиці ЗПР Власова Т.А. і Певзнер М.С. виділяють дві основніформи:  1. Інфантилізм - порушення темпу дозрівання найбільш пізно формуються мозкових систем. Інфантилізм може бути гармонійний (пов'язаний з порушенням функціонального характеру, незрілістю лобових структур) і дісгармоніческій (обумовлений явищами органіки головного мозку);  2. Астенія - різка ослабленість соматичного і неврологічного характеру, обумовлена функціональними і динамічними порушеннями центральної нервової системи. Астенія може бути соматична і церебрально-астенічна (підвищена истощаемость нервової системи). [1]  Класифікація основних видів ЗПР по К.С. Лебединської спирається накласифікацію Власової - Певзнер, в її основі лежить етіологічний принцип:  - ЗПР конституційного характеру (причина виникнення - не дозрівання лобових відділів головного мозку). Сюди відносяться діти з нескладним гармонійним інфантилізмом, вони зберігають риси більш молодшого віку, у них переважає ігровий інтерес, не розвивається навчальний. Ці діти при сприятливих умовах показують гарні результати вирівнювання.  - ЗПР соматогенного походження (причина - перенесення дитиною соматичного захворювання). До цієї групи відносять дітей з соматичної астенією, ознаками якої є истощаемость, ослаблення організму, знижена витривалість, млявість, нестійкість настрою і т.п.  - ЗПР психогенного походження (причина-несприятливі умови в сім'ї, спотворені умови виховання дитини (гіперопіка , гіпоопека) і т.п.)  - ЗПР церебрально-астенічного генезу. (причина - мозкова дисфункція). До цієї групи відносять дітей з церебральної астенією - підвищеної истощаемостью нервової системи. У дітей спостерігаються: неврозоподібні явища, підвищена збудливість психомоторна; афективні порушення настрою, апатико-динамічне розлад - зниження харчової активності, загальна млявість, рухова розгальмування. [2]  У клініко-психологічної структурі кожного з перелічених варіантів ЗПРє специфічне поєднання незрілості емоційної та інтелектуальноїсфери.

ОСОБЛИВОСТІ ПАМ'ЯТІ, уваги, сприйняття при затримці психічного розвитку  Пам'ять:  Недостатня сформованість пізнавальних процесів найчастіше єголовною причиною труднощів, що виникають у дітей з ЗПР при навчанні ушколі. Як показують численні клінічні та психолого-педагогічнідослідження, значне місце в структурі дефекту розумовоїдіяльності при даній аномалії розвитку належить порушень пам'яті.

Спостереження педагогів і батьків за дітьми з ЗПР, а також спеціальніпсихологічні дослідження вказують на недоліки в розвитку їхмимовільної пам'яті. Багато чого з того, що нормально розвиваються дітизапам'ятовують легко, як би саме собою, викликає значні зусилля у їхвідстаючих однолітків і вимагає спеціально організованої роботи з ними.

Однією з основних причин недостатньої продуктивності мимовільноїпам'яті у дітей з ЗПР є зниження їх пізнавальної активності. Удослідженні Т.В. Єгорової (1969) ця проблема була підданаспеціальне вивчення. Одна з застосовувалися в роботі експериментальнихметодик передбачала використання завдання, мета якого полягала урозкладанні картинок із зображеннями предметів на групи відповідно допочатковою літерою назви цих предметів. Було виявлено, що діти ззатримкою розвитку не тільки гірше відтворювали словесний матеріал, але йвитрачали на його пригадування значно більше часу, ніж їх нормальнощо розвиваються однолітки. Головна відмінність полягала не стільки внеординарною продуктивності відповідей, скільки в різному ставленні допоставленої мети. Діти з ЗПР самостійно майже не робили спробдобитися більш повного пригадування і рідко застосовували для цьогодопоміжні прийоми. У тих випадках, коли це все-таки відбувалося,найчастіше спостерігалася підміна мети дії. Допоміжний спосібвикористовувався не для пригадування потрібних слів, що починаються на певнубукву, а для вигадування нових (сторонніх) слів на ту ж літеру. [3]

У дослідженні Н.Г. Піддубний вивчалася залежність продуктивностімимовільного запам'ятовування від характеру матеріалу та особливостейдіяльності з ним у молодших школярів з ЗПР. Піддослідні маливстановлювати смислові зв'язки між одиницями основного і додатковогонаборів слів і картинок (у різних комбінаціях). Діти з ЗПР виявилитруднощі при засвоєнні інструкції до серій, що вимагає самостійногопідбору іменників, які підходять за змістом до пред'явленимекспериментатором картинок або словами. Багато дітей не зрозуміли завдання, алепрагнули швидше отримати експериментальний матеріал і початидіяти. При цьому вони, на відміну від нормально розвиваютьсядошкільнят, не могли адекватно оцінити свої можливості і були впевнені,що знають, як виконувати завдання. Виявилися виразні відмінності як попродуктивності, так і за точність і стійкості мимовільногозапам'ятовування. Кількість правильно відтвореного матеріалу в нормі буловище в 1,2 рази.  Н.Г. Піддубна відзначає, що наочний матеріал запам'ятовується кращевербального і в процесі відтворення є більш дієвої опорою.  Автор вказує на те, що мимовільна пам'ять у дітей з ЗПР страждає нев такій мірі, як довільна, тому доцільно її широкевикористання при їх навчанні. [4]

Т.А. Власова, М.С. Певзнер вказують на зниження довільної пам'яті уучнів із затримкою психічного розвитку як на одну з головних причин їхтруднощів в шкільному навчанні. Ці діти погано запам'ятовують тексти, таблицюмноження, а не стримувати в умі мету і умови завдання. Їм властивіколивання продуктивності пам'яті, швидке забування вивченого.

Специфічні особливості пам'яті дітей з ЗПР:  Зниження обсягу пам'яті і швидкості запам'ятовування,  Мимовільне запам'ятовування менш продуктивно, ніж в нормі,  Механізм пам'яті характеризується зниженням продуктивності перших спробзапам'ятовування, але час, необхідний для повного заучування, близько до норми,  Переважання наочної пам'яті над словесної,  Зниження довільної пам'яті. 

Реакция Вассермана

[править | править вики-текст]

Материал из Википедии — свободной энциклопедии

У этого термина существуют и другие значения, см. Реакция Вассермана (значения).

Реакция Вассермана (RW), или ЭДС (экспресс-диагностика сифилиса) — метод диагностики сифилиса.

Названа по имени немецкого иммунолога Августа Вассермана, предложившего методику проведения этой реакции. В клинической практике зачастую все методы диагностики сифилиса называют реакцией Вассермана, хотя в лабораторной диагностике данная методика не используется в России с конца XX века^{[источник не указан 30 дней]}. Преимуществом реакции является простота её выполнения, недостатком — низкая специфичность, что приводит к ложным положительным результатам.

В настоящее время устарел и заменён микрореакцией преципитации (антикардиолипиновый тест, MP, RPR (Rapid Plasma Reagin)).

Содержание

  [убрать] 

• 1 Техника

• 2 Диагностическая ценность

• 3 Специфичность

• 4 В популярной культуре

• 5 Примечания

Техника[править | править вики-текст]

В образец крови или ликвора вводится антиген — кардиолипин из бычьего сердца. Сифилис - не специфические антитела образуют реакцию слипидом — реакцию Вассермана антител антифосфолипида. Интенсивность реакции (1, 2, 3, или 4) указывает на серьёзность поражения.

Диагностическая ценность[править | править вики-текст]

При первичном сифилисе реакция Вассермана становится положительной на 6—8 неделе течения заболевания (в 90 % случаев), при вторичном сифилисе она положительна в 98—100 % случаев. Вместе с другими серологическими реакциями (РПГА, ИФА, РИФ) позволяет не только выявить наличие возбудителя, но и выяснить приблизительный срок заражения.

По этой реакции (помимо осмотра пациента и других лабораторных исследований) оценивается эффективность проводимого лечения. Материалом для анализа является кровь пациента, которая берется из вены. В процессе исследования крови происходит реакция связывания комплемента (РСК), позволяющая выявить наличие в крови антител к Treponema pallidum.

Специфичность[править | править вики-текст]

Возможны положительное проявление реакции Вассермана и у здоровых людей при некоторых других, отличных от сифилиса заболеваниях (туберкулёз,системная красная волчанка, заболевания крови) и физиологических состояниях (беременность) и после родов. При малярии, туберкулезе, некоторых вирусных и протозойных заболеваниях, проказе, пемфигусе, лептоспирозе, новообразованиях, во время менструации, после наркоза, после употребления накануне взятия крови спиртных напитков, жирной пищи, лекарств, введения чужеродных сывороток тоже может быть получен положительный ответ. В таких случаях для уточнения диагноза используются другие методы (РПГА, ИФА, РИФ).

Аутизм

Аути́зм (грец. autos — «сам»; аутизм — «занурення в себе») — вроджене психічне захворювання, що характеризується нездатністю хворого до взаємодії із зовнішнім світом — і виникаючими з цього факту порушеннями в соціалізації. Хворий типово уникає спілкування: усяке порушення повсякденного розпорядку й стереотипів виявляється йому трагедією; проте інтелект аутиста понижений далеко не завжди, часто виявляються так звані «острівці знання» — області, в яких здібності хворого досягають нормального або навіть геніального рівня.