Висновки

3. Квінтесенцією всієї магістерської роботи є висновки.

Висновки до магістерської роботи в цілому містять головні наукові результати, отримані автором особисто, показують його пріоритет у розв’язанні наукової проблеми. Висновки – це положення, що виносяться автором для прилюдного захисту. Вони мають форму синтезу накопиченої в основній частині наукової інформації, тобто послідовний, логічний, чіткий виклад головних отриманих результатів і їх співвідношення з загальною метою і конкретними завданнями, поставленими і сформульованими у вступі.

Висновки часто подаються у вигляді певної кількості пронумерованих абзаців. Їх послідовність визначається логікою побудови магістерської роботи.

У першому пункті висновків коротко оцінюють стан питання. Далі розкривають методи вирішення поставленої в роботі наукової проблеми (завдання).

Висновки містять узагальнену підсумкову оцінку здійсненої роботи. При цьому важливо зазначити, в чому полягає її основний зміст, які важливі наукові результати отримані. Важливо вказати на новизну, теоретичну і практичну цінність роботи.

У висновках необхідно наголосити на тому, що мету дослідження досягнуто, а всі поставлені завдання вирішено. Висновки мають бути новими, оригінальними для даної галузі. Приблизний обсяг висновків 3-4 сторінки тексту.

4. Список використаних джерелстановить одну із суттєвих частин магістерської роботи і відбиває самостійну творчу роботу автора. Кількість використаних джерел не лімітується.

При складанні списку використаних джерел слід зважати на певні правила. До списку входять:

• офіційні документи, які публікуються від імені державних або громадських організацій, установ, відомств і свідчать про актуальність дослідження;

• основні праці авторів, що відбивають усі точки зору на вирішення проблеми;

• праці автора роботи з теми дослідження;

• основні праці наукового керівника.

Не слід включати до списку ті роботи, на які немає посилань у тексті роботи і які фактично не були використані, а також енциклопедичні словники, науково-популярні книги.

Оптимальне число джерел можна визначити через зіставлення з обсягом магістерської роботи. Вважається, що на одну сторінку тексту роботи має бути одне джерело. Тобто кількість джерел має відповідати обсягу роботи (25 %).

Використання чужих ідей, думок, концепцій, фактів без відповідних посилань на першоджерела називають плагіатом.

Додатки

Додатки не входять до основного ліміту обсягу магістерської роботи. Однак додатки підвищують рівень довіри до результатів роботи, свідчать про їхню достовірність.

Якщо є необхідність до додатків включають допоміжний матеріал, необхідний для повноти сприймання магістерської роботи:

• зразки анкет, опитних листів, тестів;

• інструкції і методики;

• ілюстрації допоміжного характеру.

За формою це можуть бути тест, таблиця, схема, графік, карта, веб-сайт та ін.

Лекція 3. Методологія дослідження (2 год.)

План

1. Фундаментальна, або філософська методологія.

2. Загальнонаукова методологія.

3. Конкретно наукова методологія.

1. Філософська, або фундаментальна методологія є вищим рівнем методології науки, що визначає загальну стратегію принципів пізнання особливостей явищ, процесів, сфер діяльності.

Розвиток методології – одна зі сторін розвитку пізнання в цілому. Спочатку методологія ґрунтувалася на знаннях, які диктувала геометрія як наука, де містилися нормативні вказівки для вивчення реального світу. Потім методологія виступала як комплекс правил для вивчення всесвіту і перейшла й сферу філософії. Платон і Аристотель розглядали методологію як логічну універсальну систему, засіб істинного пізнання.

Тривалий час проблеми методології не посідали належного місця в науці через механістичність або релігійність тих чи інших поглядів на світ. Зразком пізнання були принципи механіки, розроблені Г. Галілеєм і Ф. Декартом. Емпіризм протягом багатьох століть виступав вихідною позицією при розгляді всіх проблем.

Ідеалісти І. Кант і Г.В.Ф. Гегель дали новий поштовх розвиткові методології, спробували розглянути закономірності в самому мисленні: сходження від конкретного до абстрактного, суперечності розвитку буття і мислення та ін.

Усі досягнення минулого були опрацьовані у вигляді діалектичного методу пізнання реальної дійсності, в основу якого було покладено зв'язок теорії і практики, принципи пізнанності реального світу, детермінованості явищ, взаємодії зовнішнього і внутрішнього, об’єктивного і суб’єктивного.

Діалектична логіка пізнання стала універсальним інструментом для всіх наук, при вивчення будь-яких проблем пізнання і практики.

Діалектика як метод пізнання природи, суспільства і мислення, розглянута в єдності з логікою і теорією пізнання, є фундаментальним науковим принципом дослідження багатопланової і суперечної дійсності в усіх її проявах. Діалектичний підхід дає змогу обґрунтувати причинно-наслідкові зв’язки, процеси диференціації та інтеграції, постійну суперечливість між сутністю і явищем, змістом і формою, об’єктивність в оцінюванні дійсності. Досвід і факти є джерелом, основою пізнання дійсності, а практика – критерієм істинності теорії. Але ж діалектика не підмінює конкретно наукові методи, пов’язані зі специфікою досліджуваної сфери. Діалектика виявляється в них і реалізується в них відповідно до вимог спадкоємності і не протиріччя в методології.

Філософська методологія виконує два типи функцій. По-перше, вона виявляє сенс наукової діяльності та її взаємозв’язки з іншими сферами діяльності, тобто розглядає науку стосовно практики, суспільства, культури людини. По-друге, методологія вирішує завдання вдосконалення, оптимізації наукової діяльності, виходячи за межі філософії.

Отже, фундаментальні принципи базуються на узагальнюючих, філософських положеннях, що відбивають найсуттєвіші властивості об’єктивної дійсності і свідомості з урахування досвіду, набутого в процесі пізнавальної діяльності людини. До них належать принципи діалектики, що відбивають взаємозумовлений і суперечливий розвиток явищ дійсності, детермінізму – об’єктивної причинної зумовленості явищ, ізоморфізму – відношень об’єктів, що відбивають тотожність їх побудови та ін. безумовно, змістовна інтерпретація цих принципів варіюється відповідно до специфіки досліджуваного матеріалу. Від тлумачення філософських принципів залежить обґрунтування методологічного підходу в дослідженні тієї чи іншої галузі.