- •Розділ і Суспільно−правова характеристика законності
- •1.1 Поняття законності
- •1.2. Принципи законності: поняття, зміст
- •1.3. Вимоги законності
- •Розділ іі Стислий аналіз інших правових явищ, які стосуються законності
- •2.1. Гарантії законності
- •2.2. Поняття правопорядку
- •2.3. Функції та принципи правопорядку
- •Розділ ііі Роль держави в підтриманні законності та правопорядку в суспільстві
- •3.1 Державна дисципліна
- •Висновок
- •Список використаних джерел
2.3. Функції та принципи правопорядку
Функції правопорядку (англ. Functions of law and order) – основні напрямки формування і підтримки стабільного правового стану системи суспільних відносин. [6; Ст.106]
Розрізняють:
− функція взаємодії з оточуючим середовищем має зовнішній характер і характеризує взаємодію правопорядку і соціальної системи. Правопорядок займає певне місце у рамках системи, перебуває під впливом на неї. В результаті реалізації цієї функції забезпечується стабілізація та вдосконалення суспільства як певним чином організованої соціальної системи.
− функцію зміцнення внутрішніх зв'язків і відносин усередині правопорядку на різних структурних рівнях його впорядкування. Ця функція характеризує автономне «буття» системи правопорядку, відокремлює якісну визначеність його як цілого у внутрішній взаємодії власних складових частин. Завдяки цій функції осягаються специфіка правопорядку, його сутнісні ознаки як правового стану системи суспільних відносин. [9; Ст.545]
− функцію збереження і вдосконалення правопорядку — виражається в його непохитності і протистоянні зовнішнім впливам руйнівного характеру (правовий нігілізм, волюнтаризм, правопорушення, зловживання правом та ін.), збереженні і розвитку власної якісної визначеності, відкритості впливу зміцнюючого характеру (розвиток демократії, вдосконалення законів, укріплення законності, поліпшення діяльності судової системи, правоохоронних органів та ін.).Єдинимзасобом виживання і розвитку правопорядку є його вдосконалення [6; Ст.106].
Принципи правопорядку
Реальність правопорядку та його єдність забезпечується системою принципів які формують правопорядок та є основою його функціонування.
Принципи правопорядку − вихідні положення та ідеї, що визначають зміст правопорядку та забезпечують розуміння його природи та сутності. [9; Ст.456]
Проте, зважаючи на те, що правопорядок має самостійну якісну визначеність, слід виділити його специфічні принципи:
Соціально-нормативна визначеність правопорядку
Системність правопорядку
Єдність правопорядку
Стійкість правопорядку
Державна гарантованість.
1. Соціально-нормативна визначеність правопорядку полягає в повній відповідності регульованих правом суспільних відносин вимогам формально визначених правових норм. Правова нормативність є основою і засобом впорядкування. При цьому важливим є:
− Сувора співпідпорядкованість органів держави, посадових осіб, а також нормативно правових актів за юридичною силою та актів застосування норм права тощо, які забезпечують впорядкованість їх зв’язків;
− Підпорядкування їх нормативним положенням (принципам) конституції і гарантування її реалізації. Теоретична конституція і практична конституція будь-якої держави покликані злитися у встановленому порядку життя.
2. Системність правопорядку визначається системою самого права, результатом дії якого він є. Правопорядок − не проста випадкова сукупність відносин окремих суб’єктів права, що не пов’язані між собою, а саме система відносин,як тих, що об’єктивно складаються і предметно обумовлюються, так і таких, що організовуються, закріплюються, охороняються державою за допомогою права. Наявність системно-структурної організації правопорядку дозволяє діяти злагоджено всім елементам громадянського суспільства і його правовій системі [11; Ст.672].
3. Єдність правопорядку, як і єдність законності повинна здійснюватися в масштабі всієї країни. Неприпустимим є існування різних правопорядків в різних регіонах (областях, районах, містах) держави, тим більше унітарного. Однак на практиці у певних сферах правового регулювання (стягування податків, надання пільг, організація ринкової торгівлі та ін) такий різнобій існує. Зазвичай він виникає від суперечностей у чинному законодавстві і зумовлених цим різних його трактування на місцях. Але не виключені й зловживання у сфері законності. Для усування фактів такого роду держава має використовувати різноманітні юридичні засоби забезпечення законності та охорони правопорядку.
4. Стійкість правопорядку. При використанні гарантій законності і юридичних засобів охорони правопорядку він здобуває таку важливу якість, як стабільність. Однак небезпека дестабілізації загрожує йому постійно, особливо в періоди соціальної перебудови, реформування суспільства, не завжди продуманого і обґрунтованого, а також в умовах прогалинного і суперечливого законодавства. Отже, погроза дестабілізації правопорядку повинна запобігати ся як в галузі правотворчості, так і у сфері правозастосування. Забезпеченню стійкості правопорядку додає повсюдний, загальний і універсальний контроль, здійснюваний суб’єктами та інститутами громадянського суспільства, уповноваженими органами держави, а також базування на високих моральних підвалинах, повазі прав людини, її гідності і честі [8; Ст.505−506].
5.Державна гарантованість. Реалізація правових приписів, додержання законності та врешті-решт забезпечення правопорядку, охорона його від порушень гарантуються державою. Не випадково однією з функцій держави (саме держави, а не окремих її органів, скажімо правоохоронних) є охорона правопорядку. Це значить, що забезпечення правопорядку в країни відповідальні всі три галузі державної влади. І практика показує корисність координації їх діяльності щодо цього боку глави держави. Завдяки державній гарантованості прав учасників правопорядку створюються умови функціонування правової системи, досягнення законними засобами прав і свобод, використання обов’язків та ін [11; Ст.673].