38

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРЬКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. Г.С.СКОВОРОДИ

Історичний факультет

Кафедра правознавства

КУРСОВА РОБОТА НА ТЕМУ :

«Законність і правопорядок: поняття, принципи, значення»

Виконала:

студентка 1 курсу,

12 і/п групи

Келеп К. А.

Перевірила:

Викладач кафедри правознавства

Савченко А.И.

Харків−2014

Зміст

Вступ..........................................................................................................3

Розділ І. Суспільно−правова характеристика

законності..............................................................................................5

1.1 Поняття законності...............................................................................5

1.2 Принципи законності: поняття, значення...............................................9

1.3 Вимоги законності................................................................................12

Розділ ІІ. Стислий аналіз інших правових явищ, які стосуються законності .........................................................................16

2.1 Гарантії законності ..............................................................................16

2.2 Поняття правопорядку ........................................................................21

2.3 Функції та принципи правопорядку...................................................27

Розділ ІІІ. Роль держави в підтриманні законності та правопорядку в суспільстві..............................................................31

3.1 Державна дисципліна........................................................................31

Висновки........................................................................................................35

Список використаних джерел.............................................................37

Вступ

Метою написання даної роботи є пошук удосконалення законодавства стосовно питань законності і правопорядку в Україні та більш глибоке вивчення таких понять як законність та правопорядок.

Про законність та правопорядок можна говорити дуже і дуже багато, оскільки – це є таке поняття, з яким ми зустрічаємося майже повсякденно, вступаючи в ті чи інші суспільні, фінансові, економічні або правові відносини та ін.

Для того, щоб визначити основні поняття по даній темі, необхідно перш за все визначити об’єкт та мету мого дослідження, сформулювати основні методи.

Актуальність дослідження.Актуальність обраної теми обумовлена загальнотеоретичною і практичною важливістю проблеми зміцнення законності і правопорядку на сучасному етапі. Проблема законності і правопорядку була і залишається однією з пріоритетних у загальній теорії права і держави. Формування української правової держави істотно актуалізує наукові дослідження в цьому напрямку, особливо в сфері гарантій законності. Адже належне здійснення ефективних законів є заставою сприятливої життєдіяльності суспільства, нормального функціонування всього державного організму, фактором прогресу в соціально−економічних перетвореннях. Це, нарешті, гарантія забезпечення і захисту прав і свобод людини, що закріплені в українській Конституції на рівні високих міжнародних стандартів.

Об’єкт дослідження. З позиції теорії держави і права виступає комплекс суспільних відносин, які виникають у сфері дотримання законності та правопорядку в суспільстві, а також той державний вплив (примус), який застосовується в разі недотримання чи порушення встановлених норм, правил поведінки.

Предмет дослідження − суспільні відносини, пов'язані з законністю і правопорядком в суспільстві.

Мета написання роботи. Основною метою цього дослідження є теоретико−правовий і науково−прикладний аналіз суспільного стану існуючої системи правового державного регулювання у сфері дотримання законності та встановлення правопорядку в державі зокрема, а також подальшого розвитку та удосконалення національного законодавства в досліджуваній сфері.

Завдання

1. розглянути визначення законності та правопорядку;

2. встановити співвідношення зазначених понять;

3. виявити проблеми, у зміцненні законності та правопорядку;

Методи дослідження. Методологічну основу даної курсової роботи складають загально визнані методи наукового пізнання, в першу чергу формально−огічний, нормативний, порівняльно−правовий, системно−структурний.

Під час написання буде використано методи аналізу літератури та нормативно−правових актів, зіставлення понять, спостереження, виявлення встановлення фактів

Необхідно зазначити, що законність та правопорядок, як соціальні інститути тісно пов’язані з правом.

Отже, дотримання законності − це необхідна умова створення такого соціального середовища, за якого тільки й можлива повна реалізація права.

Розділ і Суспільно−правова характеристика законності

1.1 Поняття законності

Законність − фундаментальна категорія всієї юридичної науки і практики, а її рівень і стан віддзеркалюють правове життя суспільства і його громадян.

Право є великою цінністю і фактором соціального життя. Проте його реальність визначається не тільки тим, що воно знаходить своє вираження у формальних нормативно-правових актах − законах, указах, постановах, кодексах та інших систематизованих актах. Право реальне перш за все тому, що владна воля, відображена у законах, втілюється в поведінці людей − громадян, які виконують закон, осіб, які вступають у відносини шляхом укладання договорів, суддів та інших посадових осіб, які застосовують закон.

Навіть найдосконаліший закон живе тільки тоді, коли він виконується, впливає на суспільні відносини, на свідомість і поведінку людей. Властиво, ця сторона права, яка пов'язана з життям закону, його дійсністю, і характеризується поняттям «законність» [7;Ст.325].

Сучасні трактування законності мають досить різноманітний характер. Так, проф. П. Рабінович визначає законність як режим відповідності суспільних відносин законам і підзаконним актам держави, який утворюється в результаті їх неухильного здійснення всіма суб’єктами права.

Проф. М.Вітрук характеризує законність як ідею, вимогу та систему реального виразу права законах держави, у законотворчості і підзаконній правотворчості. Проф. О.Поляков розуміє законність у дещо звуженому аспекті як принцип функціонування апарату держави, в межах якого застосування права посадовими особами здійснюються у чіткій відповідності з вимогами закону.

Як багатоаспектне явище характеризують законність проф. О. Мурашин та М. Кельман. Вона визначається як правовий характер суспільного життя, вимога загальної поваги до закону та обов’язок його виконання всіма без винятку суб’єктами права, а також забезпечення прав, інтересів громадян і охорони правопорядку [9; Ст.526].

Законність характеризується поєднанням двох ознак:

• зовнішньої (формальної) − обов'язком виконувати розпорядження законів і підзаконних правових актів державними органами, посадовими особами, громадянами і різними об'єднаннями;

• внутрішньої (сутнісної) − наявністю науково обґрунтованих і відповідних праву законів; якістю законів.

Важливо не тільки додержуватися законів, а й створювати справедливі, тобто правові, закони. Правові закони повинні бути нормативним підґрунтям законності. Законність є не самоціллю, не виконанням заради виконання, її призначення − додержання законів в ім'я торжества свободи, справедливості. Законність − явище прогресивне і покликане сприяти суспільному прогресу. В історії було чимало випадків, коли громадяни додержувалися законів, а законність порушувалася, коли «суворе додержання» у дійсності означало «суворе порушення» (наприклад, масові репресії за часів культу особи Сталіна в СРСР). У таких випадках закон не відповідав праву, потребам суспільного прогресу. Щоб у державі була «правозаконність», чинні закони, насамперед Конституція, повинні адекватно відображати правові принципи, загальнолюдські цінності. У сфері правотворчості це виражається в забезпеченні видання закону, який відповідає праву, Конституції.[10; Ст.446].

Як стійке явище суспільного життя, законність виникає і формується в умовах цивілізованого суспільства, що спроможне забезпечити реальну рівність громадян перед законом. Такі умови значною мірою створюються ринковими відносинами, за яких свобода приватної власності є рівною можливістю для всіх. Забезпечити рівність у сфері виробництва матеріальних та нематеріальних благ, поставити виробників в однакові умови − головне завдання правової держави. Майнова ж нерівність створюється не юридичними законами, а природними можливостями кожної людини. А тому до тих пір, поки в суспільстві існує нерівне становище людей у сфері виробництва матеріальних, духовних цінностей, неможна говорити про їх рівність перед законом і, відповідно, про законність[7; Ст.335].

Законність − явище багатоаспектне і може виступати як прин­цип,метод, режим. Законність є принципом діяльності держав­них органів, громадських організацій, комерційних корпорацій, посадових осіб, громадян. Принцип законності притаманний лише демократичним державам, оскільки він є антиподом сва­волі і беззаконня, припускає пов'язаність всіх органів держави правовими нормами, дії в їх рамках і в ім'я їх реалізації. Разом з тим з боку діяльності держави законність виступає як певний метод державного управління суспільством, тобто воно здійс­нюється виключно правовими засобами. Як метод державного управління суспільством законність означає, що:

1) органи держави і посадові особи при здійсненні своєї дія­льності, розробляючи і приймаючи рішення, спираються на прин­ципи і вимоги законності;

2) при організації реалізації прийнятих рішень вони не вихо­дять за межі своєї компетенції;

3) при здійсненні контролю і нагляду за законністю дій уча­сників суспільних відносин, вони додержуються правових про­цедур, використовують правові засоби і способи.

Метод законності є основою для застосування інших методів державного управління: організації, примусу, виховання, конт­ролю тощо. Він припускає високий рівень правової культури й одночасно є засобом підвищення рівня загальної та правової культури.

Законність є й режим реально діючого права, стан (атмосфе­ра) відповідності суспільних відносин законам і підзаконним нормативно-правовим актам, які, у свою чергу, покликані відо­бражати принципи свободи і справедливості, закладені в праві.

Режим законності −неодмінний елемент демократії, тому що без законності демократія може перетворитися на охлокра­тію− владу юрби. Без законності як режиму суспільно-політич­ного життя суспільство може бути ввергнуте в анархію і хаос, коли особа стає уразливою для безконтрольних дій з боку дер­жавної влади, незахищеною від її сваволі.

Без законності немаєдемократії без демократії неможливо забезпечити законність. Законність і демократії − актори по­будови правової держави[10; Ст.447].

Правомірнимє висновок, що поняття «законність» даєуявлення про правову дійсність у аспекті практичного здійснення права. Однак законність не є тотожною таким правовим категоріям, як «реалізація права», «правомірна поведінка» та «ефективність права». Вони характеризують дію права з певного боку, тоді як законність відображає урегульованість суспільних відносин та ставлення суспільства до права у цілому. Тому рівень законності і є головним критерієм оцінки правового життя країни [9; Ст.527].

Форми прояву законності

Схема № 1.1

ЗАКОННІСТЬ

Контроль за неухильним дотриманням всіма суб’єктами приписів чинних норм права, включаючи виявлення правопорушень і притягнення винних у їх здійсненні до юридичної відповідальності.

Правовий режим суспільних відносин, який сприяє повній безперешкодній реалізації приписів чинних норм права, актів у повсякденну практику життя держави та суспільства.

Отже, законність − це правовий режим у державі, за якого діяльність державних органів, юридичних і фізичних осіб здійснюється відповідно до вимог закону. Цьому сприяють: наявність розгалуженої системи законодавства, яке відображає волю та інтереси переважної більшості населення, спрямоване на забезпечення прав людини і передбачає як однаковість нормативно-правового регулювання на всій території країни, так і однакове застосування правових норм до всіх суб’єктів права.

Законність не повинна підмінятися політичною та іншою доцільністю. Фактор доцільності має бути закладений у змісті самих законів. Відступити від духу і букви закону, як правило, призводять до беззаконня, порушення прав і свобод громадян. Поряд з державною дисципліною законність є фактором керованості суспільства процесами. Вона є основою правопорядку в суспільстві, обов’язковою умовою побудови правової держави[15;248].