12. Про добування знань

Про активність розумової праці що вчаться говорять багато і часто. Але активність може бути різна. Учень жваво відповідає, завчивши прочитане або запам'ятавши розказане вчителем — це теж активність, але навряд чи вона може сприяти розвитку розумових здібностей. Педагогові треба прагнути до активності думки учня, до того, щоб знання розвивалися завдяки їх застосуванню.

Учити так, щоб знання здобувалися за допомогою вже наявних знань — в цьому, на мій погляд, полягає вища майстерність дидакта. Відвідуючи і аналізуючи уроки, роблю висновок про педагогічну майстерність вчителя як аз по цій межі розумової праці школярів.

Як же досягти того, щоб учення було роботою думки — добуванням знань? Що тут найбільш важливе?

Здобувати знання — це означає відкривати істину, відповідати на питання. Добивайтеся того, щоб учні ваші побачили, відчули, відчули незрозуміле — щоб перед ними з'явилося питання. Якщо вам вдалося цього досягти — в наявності половина успіху.

Але досягти цього не просто. Готуючись до уроку, треба продумувати матеріал під цією точкою зору —найти ре непомітні з першого погляду вузлики, де відбувається зчеплення причинно-наслідкових зв'язків, з яких і народжуються питання. Адже питання будять бажання :шать.

Ось переді мною матеріал уроку «Фотосинтез». Треба розповісти учням, що відбувається в зеленому листку рослини. Можна все це викласти з науковою достоверно-< I ыо, теоретичною і дидактичною послідовністю, по не буде виконано завдання: досягти певної розумової активності школярів. Я вдумуюся в матеріал: де вузлики зчеплення причинно-наслідкових ейязей? Ось він, найголовніший вузлик — перетворення неорганічної речовини на органічне. Дивовижна, таємнича картина: рослина бере з ґрунту і повітря неорганічні речовини і перетворює їх в своєму складному організмі в речовини органічні. Що є цим процесом будівництва органічної речовини? Що відбувається в рослинному організмі, цій незбагненно складній лабораторії, що перетворює на сонячному мімові мертва речовина мінеральних добрив в соковиту м'якоть помідора, в запашну квітку троянди?

Я розповідаю так, щоб підвести учнів до усвідомлення цього питання, щоб кожного схвилювало: як же але гак — все відбувається на моїх очах, а я і не замислювався над цим?

Як підвести учнів до питання?

Для цього необхідно знати, що треба розповісти, а що Залишити недомовленим. Недомовлене — це як би «приманка» для мислення школярів. Тут немає ніяких рецептів, відповідних на всі випадки. Все залежить від змісту конкретного матеріалу і від фактичних знань, що вже є у школярів. У одному класі треба недоговорити одне, в іншому — інше (за тим же самим матеріалом).

Але перед свідомістю школярів з'явилося питання.

^Дальше я прагну до того, щоб зі всього запасу знань, якими опанували учні і на попередніх уроках біології, і в процесі праці, і при читанні книг — витягнути знання, необхідні для отримання відповіді на питання. Ось це залучення вже наявних знань для відповіді на питання і є добування знань. Тут не обов'язково викликати одного за іншим школярів і вислуховувати, хто що говорить, щоб з розрізнених відповідей складалася загальна відповідь. При такому підході до справи є видимість активності, але не завжди є дійсна розумова активність кожного учня: одні пригадують, відповідають, інші ж тільки слухають. Мені ж треба, щоб думали, напружували розумові сили все. Тому найчастіше буває так, що, підводячи учнів до питання, я пояснюю матеріал сам, без викликів для відповіді на окремі приватні («маленькі») питання.

Для того, щоб учні здобували знання, думаючи, вчителеві треба добре знати їх знання. Один дуже добре пам'ятає вивчене, іншій дещо забув. Ось тут мені треба бути таким керівником розумової праці, щоб кожен, вслухуючись в моє пояснення, слідував своїм шляхом, витягував з комор свідомості те, що там зберігається, а якщо в іншому місці цих комор — порожнеча, якщо нитка думки у декого обривається, мені треба заповнити порожнечу додатковим поясненням, усунути розривши в думці. Але це теж вимагає великого мистецтва і майстерності. Я шукав такі форми повторного пояснення вже вивченого раніше, щоб найсильніший учень знаходив тут щось нове. Там же, де ніяких порожнеч і розривів в знаннях не немає, я вдаюся до скороченого пояснення. Тут немає показної активності, учні мовчать, не відповідають на питання, не доповнюють один одного, але це — добування знань. Таку форму їх добування я б назвав екскурсом школяра у власні думки, «дослідженням» своєї комори знань.