- •К. Г. Волинка теорія держави і права
- •1.1. Предмет теорії держави і права
- •1.2. Теорія держави і права в системі суспільних наук
- •1.3. Роль і місце теорії держави і права в системі юридичних наук
- •1.4. Функції теорії держави і права
- •1.5. Теорія держави і права як навчальна дисципліна
- •2.1. Поняття і призначення методології
- •2.2. Структура методології теорії держави і права
- •3.1. Поняття суспільства і форми його організації
- •3.2. Поняття і призначення
- •3.3. Держава і право в політичній системі суспільства
- •3.4. Поняття громадянського суспільства
- •4.1. Основні теорії виникнення держави
- •4.2. Загальна характеристика первісного суспільства
- •4.3. Передумови та умови виникнення держави
- •4.4. Основні шляхи виникнення держави
- •5.1. Сутність держави
- •5.2. Основні властивості держави
- •6.1. Поняття функцій держави
- •6.2. Класифікація функцій держави
- •6.3. Форми і методи здійснення функцій держави
- •7.1. Поняття і основні критерії типології держав
- •7.2. Формаційний підхід до типології держав
- •7.3. Цивілізаційний підхід до типології держав
- •8.1. Поняття форми держави
- •8.2. Форма державного правління
- •8.3. Форма державного устрою
- •8.4. Міждержавні об'єднання
- •8.5. Державний режим
- •9.1. Поняття і структура механізму держави
- •9.2. Поняття і ознаки державних органів
- •9.3. Види державних органів
- •9.4. Принципи організації і функціонування
- •9.5. Державна служба
- •10.1. Соціологічні та політологічні концепції держави
- •10.2. Теорія соціально-правової держави
- •10.3. Тенденції розвитку соціально-правової держави в Україні
- •11.1. Виникнення права
- •11.2. Поняття праворозуміння та його основні напрями
- •12.1. Поняття і ознаки права
- •12.2. Принципи права
- •12.3. Соціальна цінність права
- •12.4. Функції права
- •13.1. Поняття правового регулювання
- •13.2. Предмет і методи правового регулювання
- •13.3. Способи і типи правового регулювання
- •13.4. Стадії правового регулювання
- •13.5. Механізм правового регулювання
- •14.1. Поняття і види соціальних норм
- •14.2. Поняття і ознаки норм права
- •14.3. Структура норм права
- •14.4. Формальне вираження структури правових норм
- •14.5. Класифікація правових норм
- •15.1. Поняття форм (джерел) права
- •15.2. Основні види форм (джерел) права в сучасних правових системах
- •16.1. Поняття і сутність правотворчості
- •16.2. Принципи правотворчості
- •16.3. Поняття і стадії правотворчого процесу
- •16.4. Способи і види правотворчості
- •16.5. Законодавчий процес і його особливості
- •16.6. Юридична (законодавча) техніка
- •17.1. Поняття і структура системи права
- •17.2. Підстави поділу права на галузі й інститути
- •17.3. Загальна характеристика основних галузей права
- •17.4. Співвідношення матеріального і процесуального права
- •17.5. Публічне і приватне право
- •17.6. Співвідношення національного і міжнародного права
- •18.1. Поняття системи законодавства
- •18.2. Співвідношення системи права і системи законодавства
- •18.3. Поняття і ознаки нормативно-правового акта
- •18.4. Чинність нормативно-правових актів
- •18.5. Систематизація нормативно-правових актів
- •19.1. Поняття і основні ознаки правових відносин
- •19.2. Структура правових відносин
- •19.3. Зміст правовідносин
- •19.4. Класифікація правових відносин
- •19.5. Суб'єкти правовідносин
- •19.6. Об'єкти правових відносин
- •19.7. Юридичні факти
- •20.1. Поняття і суть реалізації права
- •20.2. Види правореалізації
- •20.3. Форми безпосередньої правореалізації
- •20.4. Правозастосування як особлива форма реалізації норм права
- •20.5. Види правозастосування
- •20.6. Процес застосування норм права,
- •20.7. Поняття і загальна характеристика
- •20.8. Прогалини в законодавстві
- •21.1. Поняття і ознаки правової поведінки
- •21.2. Правомірна поведінка
- •21.3. Види правомірної поведінки
- •21.4. Протиправна поведінка — правопорушення
- •21.5. Юридичний склад правопорушення
- •21.6. Види правопорушень
- •22.1. Поняття юридичної відповідальності
- •22.3. Мета і функції юридичної відповідальності
- •22.4. Принципи юридичної відповідальності
- •22.5. Класифікація юридичної відповідальності за галузевою ознакою
- •22.6. Класифікація юридичної відповідальності за характером санкцій
- •23.1. Поняття правової свідомості
- •23.2. Структура правосвідомості
- •23.3. Функції правосвідомості
- •23.4. Види правосвідомості
- •23.5. Поняття, основні характеристики і функції правової культури
- •23.6. Структура правової культури
- •23.7. Правова культура суспільства і окремої особистості
- •23.8. Правовий нігілізм і правовий ідеалізм,
- •24.1. Поняття законності
- •24.2. Основні вимоги (принципи) законності
- •24.3. Гарантії законності
- •24.4. Поняття правопорядку
- •24.5. Основні шляхи зміцнення законності і правопорядку
- •25.1. Поняття і принципи правового статусу особи
- •25.2. Види правових статусів особи
- •25.3. Права і свободи як головна складова правового статусу
- •25.4. Класифікація прав і свобод
- •25.5.Обов'язки як елемент правового статусу особи
- •25.6. Забезпечення прав і свобод особи
- •25.7. Гарантії прав і свобод особи
- •26.1. Поняття і структура правової системи
- •26.2. Романо-германська правова система
- •26.3. Англосаксонська правова система
- •26.4. Система релігійного та звичаєвого права
- •26.5. Проблеми формування світового правопорядку
26.4. Система релігійного та звичаєвого права
Правові системи багатьох країн Азії й Африки не відрізняються тим ступенем єдності, що притаманна наведеним правовим системам.
225
Однак у них є багато спільного за структурою і формою, усі вони ґрунтуються на концепціях, відмінних від тих, котрі панують у західних країнах.
Принципи, якими керуються незахідні країни, бувають двох видів:
1) визнається цінність права, але саме право розуміється інакше, ніж на Заході, має місце тісне переплетення права і релігії;
2) відкидається сама ідея права і стверджується, що суспільні відносини повинні регламентуватися іншими нормами — нормами звичаю, моралі та ін.
Першій характеристиці відповідають країни мусульманського, індуського й іудейського права, що входять в систему релігійного права, а другій — країни Далекого Сходу, Африки і Мадагаскару, що відносяться до системи звичаєвого права.
Мусульманське право — це система норм, виражених у релігійній формі і заснованих на мусульманській релігії — ісламі. Іслам виходить з того, що право походить від Аллаха, який відкрив його людині через свого пророка Мухаммеда. Воно охоплює всі сфери соціального життя.
Право Аллаха дане людині раз і назавжди, але божественні відкриття мають потребу в роз'ясненнях і тлумаченнях. Іслам — наймолодша з трьох світових релігій. Ця релігія встановлює, у що мусульмани повинні вірити; що вони повинні робити і чого не повинні. Шаріат у перекладі означає "шлях слідування" і становить те, що називається мусульманським правом. Шаріат заснований на ідеї обов'язків, покладених на людину, а не на правах, що вона може мати.
Мусульманське право має чотири основні джерела: Коран — священна книга ісламу; Сунна, або традиції, пов'язані з посланцем Бога; Іджма, або єдина угода мусульманського суспільства; Кійас, або судження за аналогією.
До рис мусульманського права належать: архаїчність інститутів, казуїстичність і відсутність систематизації. Це — релігійне право, право общини віруючих. Звичаї не входять у мусульманське право і не є його джерелом. Поряд із релігією джерелом права виступає юридична доктрина.
Норми мусульманського права відрізняються від норм розглянутих правових систем своєрідністю, неповторністю джерел, структури, термінів, конструкцій, поняттями. Ісламські правознавці під нормою права розуміють правило, адресоване мусульманській общині Аллахом. Це правило засноване не на логічних висновках, а на релігійних
226
догмах, вірі. Тому його не можна змінити, скасувати, воно безперечне й абсолютне, повинне безумовно виконуватися. По змісту норми мусульманського права є зобов'язуючими.
Структура мусульманського права має також цікаві особливості. Воно не поділяється на публічне і приватне право чи на загальне право і право справедливості. Тут існують інші принципи інтеграції, зв'язку норм, їхнього структурного об'єднання.
Під системою звичаєвого права розуміють існуючу у країнах екваторіальної, південної Африки й на Мадагаскарі форму регламентації суспільних відносин, засновану на державному визнанні сформованих природним шляхом соціальних норм, звичаїв. Численні народності Африки мають свої звичаї, покликані забезпечити єдність, згуртованість колективу, повагу пам'яті предків, зв'язок з навколишньою природою, надприродними силами. Внутрішні конфлікти вирішуються не шляхом визнання права тієї чи іншої особи, а шляхом примирення тих, хто сперечається.
Міфічний характер звичаїв, їх розрізненість не дозволяють ефективно використовувати їх для створення національних правових систем на зразок європейських. Нині лідери незалежних африканських держав здійснюють систематизацію діючих звичаїв, включають їх у галузеві кодекси, інші нормативні акти. Сучасний стан правового розвитку Африки можна охарактеризувати як складний перехідний період.