- •К. Г. Волинка теорія держави і права
- •1.1. Предмет теорії держави і права
- •1.2. Теорія держави і права в системі суспільних наук
- •1.3. Роль і місце теорії держави і права в системі юридичних наук
- •1.4. Функції теорії держави і права
- •1.5. Теорія держави і права як навчальна дисципліна
- •2.1. Поняття і призначення методології
- •2.2. Структура методології теорії держави і права
- •3.1. Поняття суспільства і форми його організації
- •3.2. Поняття і призначення
- •3.3. Держава і право в політичній системі суспільства
- •3.4. Поняття громадянського суспільства
- •4.1. Основні теорії виникнення держави
- •4.2. Загальна характеристика первісного суспільства
- •4.3. Передумови та умови виникнення держави
- •4.4. Основні шляхи виникнення держави
- •5.1. Сутність держави
- •5.2. Основні властивості держави
- •6.1. Поняття функцій держави
- •6.2. Класифікація функцій держави
- •6.3. Форми і методи здійснення функцій держави
- •7.1. Поняття і основні критерії типології держав
- •7.2. Формаційний підхід до типології держав
- •7.3. Цивілізаційний підхід до типології держав
- •8.1. Поняття форми держави
- •8.2. Форма державного правління
- •8.3. Форма державного устрою
- •8.4. Міждержавні об'єднання
- •8.5. Державний режим
- •9.1. Поняття і структура механізму держави
- •9.2. Поняття і ознаки державних органів
- •9.3. Види державних органів
- •9.4. Принципи організації і функціонування
- •9.5. Державна служба
- •10.1. Соціологічні та політологічні концепції держави
- •10.2. Теорія соціально-правової держави
- •10.3. Тенденції розвитку соціально-правової держави в Україні
- •11.1. Виникнення права
- •11.2. Поняття праворозуміння та його основні напрями
- •12.1. Поняття і ознаки права
- •12.2. Принципи права
- •12.3. Соціальна цінність права
- •12.4. Функції права
- •13.1. Поняття правового регулювання
- •13.2. Предмет і методи правового регулювання
- •13.3. Способи і типи правового регулювання
- •13.4. Стадії правового регулювання
- •13.5. Механізм правового регулювання
- •14.1. Поняття і види соціальних норм
- •14.2. Поняття і ознаки норм права
- •14.3. Структура норм права
- •14.4. Формальне вираження структури правових норм
- •14.5. Класифікація правових норм
- •15.1. Поняття форм (джерел) права
- •15.2. Основні види форм (джерел) права в сучасних правових системах
- •16.1. Поняття і сутність правотворчості
- •16.2. Принципи правотворчості
- •16.3. Поняття і стадії правотворчого процесу
- •16.4. Способи і види правотворчості
- •16.5. Законодавчий процес і його особливості
- •16.6. Юридична (законодавча) техніка
- •17.1. Поняття і структура системи права
- •17.2. Підстави поділу права на галузі й інститути
- •17.3. Загальна характеристика основних галузей права
- •17.4. Співвідношення матеріального і процесуального права
- •17.5. Публічне і приватне право
- •17.6. Співвідношення національного і міжнародного права
- •18.1. Поняття системи законодавства
- •18.2. Співвідношення системи права і системи законодавства
- •18.3. Поняття і ознаки нормативно-правового акта
- •18.4. Чинність нормативно-правових актів
- •18.5. Систематизація нормативно-правових актів
- •19.1. Поняття і основні ознаки правових відносин
- •19.2. Структура правових відносин
- •19.3. Зміст правовідносин
- •19.4. Класифікація правових відносин
- •19.5. Суб'єкти правовідносин
- •19.6. Об'єкти правових відносин
- •19.7. Юридичні факти
- •20.1. Поняття і суть реалізації права
- •20.2. Види правореалізації
- •20.3. Форми безпосередньої правореалізації
- •20.4. Правозастосування як особлива форма реалізації норм права
- •20.5. Види правозастосування
- •20.6. Процес застосування норм права,
- •20.7. Поняття і загальна характеристика
- •20.8. Прогалини в законодавстві
- •21.1. Поняття і ознаки правової поведінки
- •21.2. Правомірна поведінка
- •21.3. Види правомірної поведінки
- •21.4. Протиправна поведінка — правопорушення
- •21.5. Юридичний склад правопорушення
- •21.6. Види правопорушень
- •22.1. Поняття юридичної відповідальності
- •22.3. Мета і функції юридичної відповідальності
- •22.4. Принципи юридичної відповідальності
- •22.5. Класифікація юридичної відповідальності за галузевою ознакою
- •22.6. Класифікація юридичної відповідальності за характером санкцій
- •23.1. Поняття правової свідомості
- •23.2. Структура правосвідомості
- •23.3. Функції правосвідомості
- •23.4. Види правосвідомості
- •23.5. Поняття, основні характеристики і функції правової культури
- •23.6. Структура правової культури
- •23.7. Правова культура суспільства і окремої особистості
- •23.8. Правовий нігілізм і правовий ідеалізм,
- •24.1. Поняття законності
- •24.2. Основні вимоги (принципи) законності
- •24.3. Гарантії законності
- •24.4. Поняття правопорядку
- •24.5. Основні шляхи зміцнення законності і правопорядку
- •25.1. Поняття і принципи правового статусу особи
- •25.2. Види правових статусів особи
- •25.3. Права і свободи як головна складова правового статусу
- •25.4. Класифікація прав і свобод
- •25.5.Обов'язки як елемент правового статусу особи
- •25.6. Забезпечення прав і свобод особи
- •25.7. Гарантії прав і свобод особи
- •26.1. Поняття і структура правової системи
- •26.2. Романо-германська правова система
- •26.3. Англосаксонська правова система
- •26.4. Система релігійного та звичаєвого права
- •26.5. Проблеми формування світового правопорядку
18.3. Поняття і ознаки нормативно-правового акта
Поняття "нормативно-правові акти" включає комплекс актів правотворчості, виданих органами законодавчої і виконавчої влади. Нормативно-правові акти видаються органами державної влади лише у певній формі й у рамках компетенції певного правотворчого органу. Звідси юридична чинність нормативно-правового акта визначається місцем у системі органів держави того органу, від імені якого він виданий. Нормативно-правовими вони називаються тому, що містять норми права загальнообов'язкового характеру. Власне кажучи, дане поняття є синонімом поняття "законодавство" у широкому розумінні слова.
Таким чином, нормативно-правовий акт — це загальнообов'язкове офіційне рішення спеціально уповноваженого суб'єкта, прийняте в певному порядку, яке встановлює нові правові норми, змінює або скасовує вже наявні.
Вищим за юридичною силою нормативно-правовим актом є закон — основна категорія системи законодавства, що ухвалюється тільки вищими представницькими органами державної влади — парламентом країни чи всенародним голосуванням (референдумом). Закон регулює найважливіші суспільні відносини, має вищу юридичну силу у правовій системі країни. Будь-який інший правовий акт, виданий не на підставі і не на виконання закону, а тим більше невідповідний чи суперечний закону, скасовується у встановленому порядку. Закон є нормативно-правовим актом, що встановлює загальні правила поведінки (норми), обов'язкові для всіх громадян, державних органів, громадських організацій, посадових осіб. Закон усталений, стабільний і піддається зміні, доповненню чи скасуванню лише у виняткових випадках, ухвалюється в особливому порядку, передбаченому Конституцією і регламентом парламенту, має певну структуру і вимагає особливого оформлення.
Конституція теж є законом, але таким, що має найвищу юридичну силу. Всі закони та інші підзаконні акти мають прийматись на основі Конституції. Конституція є основою правової системи. В системі законодавства всі закони приймаються на основі Конституції, а підзаконні нормативно-правові акти — на основі законів та на їх виконаня.
146
18.4. Чинність нормативно-правових актів
Усі нормативні акти мають певні часові, територіальні межі свого існування і дії, а також поширюються на визначене коло осіб (суб'єктів права).
За загальним правилом, нормативно-правові акти застосовуються до відносин, що мали місце в період від введення їх у дію до втрати ними сили.
Говорячи про межі дії нормативного акта в часі, враховують три такі обставини: момент вступу його в законну силу, момент припинення його дії і застосування встановлених нормативним актом юридичних норм до відносин, що виникли до набуття законом чинності ("зворотна сила закону").
Нормативно-правові акти набирають чинності:
• у результаті вказівки в тексті нормативного акта на календарну дату, з якої юридичний документ набирає сили;
• у результаті вказівки на інші обставини, з якими зв'язується набуття законної сили документа ("з моменту підписання", "з моменту опублікування");
• у результаті застосування загальних правил. За цими загальними правилами закони й інші нормативно-правові акти набирають сили після закінчення певного часу, передбаченого законом, із дня їхнього офіційного оприлюднення. В Україні закон вступає в силу після 10 днів з моменту оприлюднення.
Припинення дії нормативного акта відбувається в результаті:
• закінчення терміну, на який був прийнятий юридичний документ;
• оголошення про втрату юридичної чинності нормативного акта (пряма вказівка на скасування, що може міститися у спеціальному акті);
• прийняття уповноваженим органом нового юридичного нормативного документа однакової чи більшої юридичної чинності, що регулює те ж коло суспільних відносин;
• застарівання юридичного документа у зв'язку зі зникненням обставин, що підлягали регулюванню.
Питання про дію нормативних актів у часі потрібно розглядати з урахуванням ще двох аспектів. По-перше, нормативно-правовий акт не має зворотної сили (ця юридична аксіома сформульована ще давньоримськими юристами). Він діє тільки щодо тих обставин і випадків, які виникли після введення його в дію. Це правило — необхідний
147
фактор правової стабільності, коли громадяни і юридичні особи повинні бути упевнені в тому, що їхнє правове положення закон не погіршать.
Виняток складає кримінальне законодавство, у якому через гуманні мотиви діє правило: "Кримінальний закон має зворотну силу, якщо він пом'якшує або усуває караність діяння".
По-друге, нормативно-правовий акт може втратити силу, але окремі його положення, норми можуть застосовуватися до відносин, що мали місце під час його дії ("переживання закону"). Це стосується і регулювання триваючих правовідносин.
Дія нормативних актів у просторі — це територіальні обмеження їхньої чинності, коли нормативний акт застосовується на тій території, на яку поширюється суверенітет держави або компетенція відповідних органів. Тому акти вищих органів державної влади в Україні поширюються на всю її територію, акти місцевих органів влади — на території відповідних адміністративних одиниць.
До території, обмеженої кордонами держави, належать: суша, у тому числі надра і континентальний шельф, територіальні води (12 морських миль), повітряний простір. До державної території прирівнюються морські, річкові і повітряні судна, що знаходяться під прапором держави. За правилами міжнародного права військові судна прирівнюються до території держави без виключень, а цивільні морські і повітряні судна — у водах і повітряному просторі своєї держави, відкритому морі і повітряному просторі.
Юридична наука і практика знає принцип екстериторіальності. Це юридична фікція, відповідно до якої певні частини території держави (будинки іноземних посольств, місій, їх транспортні засоби), а також дипломатичні представники іноземних держав визнаються такими, що не знаходяться на території держави, де вони реально перебувають, а юридичне вважаються такими, що знаходяться на території тієї держави, чиє посольство міститься в цьому будинку або чиїми представниками вони є. На засадах взаємності території посольств в іноземних державах вважаються територіями відповідних держав. Будь-які зазіхання на будинок посольства прирівнюються до зазіхань на територію держави і розглядаються як факт порушення міжнародного права.
Дія нормативно-правових актів по колу осіб обумовлена наступною обставиною: усі громадяни, особи без громадянства, іноземці й юридичні особи, що знаходяться на території держави, підпадають
148
під сферу дії законодавства держави, у якій вони перебувають. Крім цього, існують нормативно-правові акти, дія яких розповсюджується лише на певні категорії громадян, що визначають особливості їх правового статусу (наприклад, Закон "Про статус народних депутатів", Закон "Про статус судів" та ін). По відношенню до окремих суб'єктів (дипломатичних представників) законодавство може мати обмежену чинність. Зокрема, вони не можуть бути затримані, заарештовані, обшукані тощо.