1 Мильчин д. 3. Методика редактирования текста. М.: Книга, 1980. С. 159; Сикорский н. М. Тсория и практика редактирования. М.: 2-е изд. М.: Вьісшая школа, 1980. С. 263.

2 Скороходько 3. Ф. Ссмантичсскис сети и автоматическая обработка текста. К.: Наукова думка, 1983. С. 129.

³ Там же. С. 130.

Першою основою для поділу є частота вживання лінгвістичних одиниць (наприклад, морфем, слів, синтаксем тощо). За цією ознакою лінгвістичні одиниці поділяють на частовживані (ядерні), середньовживані (розширені) та рідковживані (периферійні). Ядерні одиниці мають нульову стилістичну маркованість і утворюють нейтральний стиль: вони належать до міжстильових, а тому їх можна використовувати в будь-яких стилях, не ризикуючи порушити стильову однорідність повідомлення. У мові їх кількість мінімальна, але у мовленні вони покривають, як правило, від двох третіх до трьох четвертих обсягу будь-якого повідомлення. Середньовживані та, особливо, рідковживані одиниці майже завжди є стилістично забарвленими, а тому, на відміну від нейтрального, утворюють марковані стилі.

Звичайно, може здатися, що виділення серед інших як основного нейтрального стилю є зайвим. Проте таке твердження хибне. Адже редактор повинен вибирати саме нейтральні лінгвістичні одиниці, опрацьовуючи, наприклад, літературу для дошкільнят, учнів початкової школи, а також підручники іноземної мови.

Другою основою для поділу є належність лінгвістичних одиниць до усної мови. За цією ознакою вирізняють усний та письмовий (іноді його ще називають "книжковий") стилі, а в усному — два його підвиди: розмовний та ораторський (основою для такого поділу служить кількість реципієнтів).

Третьою основою служить використання у повідомленні образів та понять. Тут виділяють стшіьхудожній (використовують образи), публіцистичний (використовують і образи, і поняття) та понятійний (використовують поняття). У кожному з цих стилів існує ще низка своїх підстилів. Так, у художньому виділяють підстилі поетичний, драматичний та прозовий; у публіцистичному—художньо-публіцистичний, газетний і радіотелевізійний; у понятійному — діловий¹, науковий і технічний. У понятійних підстилях іноді за певними ознаками чи тематикою виділяють ще підпідстилі (наприклад: стиль патентів, рефератів; стиль біологічної, фізичної, математичної літератури тощо).

Четвертою ознакою для поділу є належність лінгвістичних одиниць чи їх характе­ристик до повідомлень того чи іншого автора. За цією ознакою розрізняють авторський і колективний стилі.

Приклад. У середньому довжина речень у повідомленнях становить близько 18 слів; для авторського стилю Л. М. Толстого характерно, що середня довжина речень у його текстах дорівнює 20 словам; кожен автор користується своєю підмножиною середньовживаних і рідко­вживаних слів². На противагу авторському колективний стиль характерний для законодавчих актів та різноманітних документів.

Рідко, але все ж трапляються випадки перехрещення одночасно кількох стилів.

При редагуванні лінгвістичних одиниць повідомлення на рівні дискурсу редактор насамперед повинен чітко встановити його стильові характеристики. Лише після цього можна здійснювати контроль повідомлення.

• Повідомлення повинно бути стилістично однорідним.

Наявність цієї норми зобов'язує редактора видаляти з повідомлення всі лінгвістичні одиниці, які належать до інших стилів.

• Виправлення, виконані редактором, повинні належати до того ж стилю, що й саме повідомлення.

Таким чином, редакторові потрібно виконувати виправлення в стилі конкретного повідомлення — авторського чи колективного.