Концепція

Американська Англійська Українська

1 Розвинений розум Здатність делегувати владу* Мислення категоріями прибутку

2 Чесність Комунікабельність Компетентність

3 Логічність Доступність Працьовитість

4 Технічна грамотність Уміння слухати інших Впевненість у собі

5 Загальна ерудиція Авторитетність Рішучість

6 Перспективність Компетентність Здатність брати на себе відповідальність

2.

Будь-яка фірма живе так, як працює,

а працює так, як нею управляють.

Сучасний етап розвитку суспільства в цілому і сфери виробництва, зокрема, характеризується зростанням ролі менеджменту в усіх сферах управління. Менеджмент – головний ресурс розвитку країн на сучасному етапі. Це – раціональний спосіб управління підприємствами, орієнтований на прибуток. В умовах конкуренції ефективність – головна умова виживання фірми. Ефективний менеджмент, що забезпечує успіх фірми, вимагає орієнтації на людину: у частині зовнішнього середовища – на споживача, у частині внутрішнього середовища – на персонал.

Складові менеджменту: теорія керівництва, мистецтво управління і практика управління. Основне призначення менеджменту – бути результативним. Сучасний менеджмент може бути результативним тільки за умови об’єднання науки менеджменту з мистецтвом.

Мистецтво управління – це здатність приймати нетривіальне

рішення в умовах дефіциту інформації і часу. В.Кнорринг

Мистецтво менеджменту тісно пов’язано з природним талантом менеджера, з його здібностями до досягнення успіху й ефективного керування.

У багатьох людей виникає природне запитання: чи можна навчитися менеджменту і стати професійним менеджером?

Так, при бажанні теорію менеджменту можна вивчити. Однак варто мати на увазі, що менеджер – це професія. І як до всякої іншої професії, до неї також потрібно мати визначену схильність, особливі риси характеру.

Щоб стати менеджером, насамперед, необхідно знати:

– що таке менеджмент, його принципи і стратегію;

– техніку і технологію менеджменту і порядок їх використання;

– якими якостями повинен володіти менеджер, стилі й етику керівництва;

– правила організації праці менеджера;

– культуру і психологію менеджменту;

– що являє собою бізнесмен, підприємець як особистість;

– що таке ризик у бізнесі і його раціональні межі;

– структуру фірм, корпорацій, організацій і підприємств, а також способи її удосконалювання;

– що таке неформальна структура організації і як її використовувати в роботі;

– що таке комерційна (економічна) інформація і як вона використовується в бізнесі;

– як оцінити ринкову ситуацію, вибрати мету і сформулювати задачі організації;

– як планується й організується діяльність підприємства;

– як розробити, прийняти і реалізувати оптимальне управлінське рішення;

– як координувати, контролювати й оцінювати дії підлеглих по досягненню поставлених перед ними цілей і задач;

– як стимулювати і винагороджувати персонал за його роботу;

– сутність, призначення і способи здійснення маркетингу;

– як просувати товар на ринку і стимулювати продаж;

– що таке біржі, їхні види і місце в бізнесі.

Специфіка професії менеджера полягає в тому, що в управлінській діяльності завжди присутнє щось таке, що не піддається кількісній оцінці, – мистецтво управління. Воно саме й складається з уміння менеджера-практика пристосувати досягнення науки управління до особливостей власного характеру, особливостей своїх підлеглих і особливостей конкретної сфери діяльності.

Менеджменту можна і потрібно вчитися. Вчитися постійно і доти, поки займаєшся справою і поки у твоєму підпорядкуванні є хоча б одна людина.

За функціями, які виконують керівники, їх поділяють на такі рівні управління:

o технічний - забезпечує щоденні операції і дії, необхідні для ефективної роботи організації;

o управлінський - забезпечує координацію роботи структурних підрозділів організації;

o інституційний - визначає місію та цілі організації, забезпечує довгострокове планування, зв'язки організації із зовнішнім середовищем.

Трьом рівням управління відповідають три групи менеджерів: молодші менеджери; середні менеджери; менеджери вищого рівня.

Менеджери першого рівня - низової ланки управління (супервайзери) - не керують роботою інших менеджерів, в основному здійснюють контроль за виконанням виробничих завдань (надання медичних послуг), відповідають за безпосереднє використання матеріальних ресурсів (лікарські засоби, товари медичного призначення).

Типовою назвою посади на цьому рівні є адміністратор, старша медична сестра.

Менеджери середнього рівня спрямовують роботу молодших менеджерів і мають широкий діапазон влади. Середніх менеджерів поділяють на:

o лінійних - керують окремими підрозділами. Вони управляють і кадрами, і фінансами, і технологічними процесами підрозділу. Прикладом такого лінійного менеджера може бути завідувач поліклініки в багатопрофільній лікарні.

o функціональних - функціональні менеджери здійснюють керівництво функціональними підрозділами. Обіймають посади головного бухгалтера, завідувача економічного відділу, завідувача відділення терапії, хірургії, клінічної лабораторії тощо.

В останні десятиріччя помітна тенденція до реструктуризації та скорочення управлінського апарату великих корпорацій. Це стосується насамперед середніх менеджерів.

У багатьох зарубіжних компаніях відмовилися від середніх менеджерів, що дало можливість зробити пірамідальну структуру організації більш плоскою і прискорило передачу інформації на нижчі ієрархічні рівні. У таких організаціях процес прийняття та реалізації управлінських рішень відбувається теж швидшими темпами.

Наприклад, компанія "Крайслер" зменшила кількість керівників середньої ланки на 40 %. У компанії Eastman Kodak кількість менеджерів середньої ланки скоротилась на 30 %, а кількість ієрархічних сходинок - із 7 до 3. У компанії Medical Systems Group, яка входить до складу General Electric, кількість середніх менеджерів змершилася на 35 %.

Менеджери вищого рівня (топ-менеджери) відповідають за довгострокове планування, визначення широких цілей і стратегій, безпосередньо управляють роботою середніх менеджерів.

Вищий організаційний рівень - найменша за чисельністю ланка керівництва. Навіть у найбільших організаціях керівників вищої ланки - усього кілька людей.

Типові посади керівників вищої ланки в бізнесі - це голова Ради директорів, президент, віце-президент корпорації. В армії їх можна порівняти з генералами, у середовищі державних діячів - з міністрами, а в лікувально-профілактичному закладі - з головним лікарем.

Топ-менеджери відповідають за прийняття найважливіших рішень для організації в цілому або для основної частини організації.

Якщо вище керівництво фірми вирішує перевести корпорацію на випуск комп'ютерів до того, як компанія може вести конкуренцію з "Ай Би Зм", то керівники середньої і низової ланок мало що можуть зробити, щоб перешкоджати великому провалу.

Керівники вищої ланки накладають відбиток своєї особистості на весь вигляд компанії. Наприклад, атмосфера, в якій діє уряд, та й уся країна звичайно зазнає значних змін при новому президенті.

Тому успішно діючі керівники вищої ланки у великих організаціях цінуються дуже високо, і їхня праця оплачується дуже добре.

Менеджери вищого рівня несуть відповідальність за широкомасштабні цілі.

Топ-менеджери відповідають перед:

- радою директорів (у корпорації);

- офіційними органами (в уряді);

- довіреними особами (некомерційних організаціях).