Семинар2-психология-2012

Характеристика відчуття та його фізіологічні основи.

Відчуття – це відображення в корі головного мозку окремих властивостей предметів та явищ матеріального світу, що діють на органи чуття людини в даних момент. Є найпростішим пізнавальним процесом. Фізіологічною основою відчуттів є нервовий процес який виникає при дії подразника на аналізатори.

Будова аналізатора

Аналізатор, за вченням І.П. Павлова, складається з трьох нерозривно зв'язаних відділів:

1) рецептора — периферичного сприймального апарату, який сприймає подразнення і перетворює його в нервовий процес збудження;

2) провідника збудження — доцентрового нервового волокна, яке передає збудження в головний мозок;

3) нервового центру — ділянки кори головного мозку, в якій відбувається тонкий аналіз збудження і виникають відчуття.

Принципи побудови типології відчуттів.

Класифікація та види почуттів:

1. експероцептивний (зовнішні) виникають у разі дії зовнішніх подразників на рецептори, які знаходяться на зовнішній поверхні тіла.

2. інтероцептивні відображають стан внутрішніх органів (холод, задуха)

3. пропріоцептивні – надають інформацію про рух і положення власного тіла завдяки роботі рецепторів розташованих у мязах та сухожиллях.

Властивості відчуттів

Якість - це основна особливість певного відчуття, що відрізняє його від інших видів відчуттів і варіює в межах даного виду. Так, слухові відчуття відрізняються за висотою, тембром, гучністю; зорові - за насиченістю, кольоровим тоном тощо..

Інтенсивність відчуттів є його кількісною характеристикою і визначається силою подразника, що діє, і функціональним станом рецептора.

Тривалість відчуття є його часовою характеристикою, яка визначає функціональний стан органу чуття, але головним чином час дії подразника. Під час дії подразника на орган відчуття виникає не відразу, а через деякий час. Латентний період для різних видів відчуттів неоднаковий: для тактильних відчуттів, наприклад, він становить 130 мілісекунд, для больових - 370 мілісекунд. Смакове ж відчуття виникає через 50 мілісекунд після нанесення на поверхню язика хімічного подразника.

просторова локалізація подразника. Просторовий аналіз, який здійснюється дистантними рецепторами, дає нам відомості про локалізацію подразника в просторі. Контактні відчуття (тактильні, больові, смакові) співвідносяться з тією частиною тіла, на яку впливає подразник. При цьому локалізація больових відчуттів буває більш розмитою і менш точною, ніж тактильних.

Порівняльний аналіз відчуття та сприймання.

Відчуття та сприймання – початковий момент пізнання. Відчуття – це елементарний психічний процес, що полягає у відображенні окремих властивостей предметів та явищ оточуючого, а також станів внутрішніх органів при безпосередньому впливі под-разників на органи чуттів. Як і відчуття, сприймання виникає лише при безпосередній дії на аналізатори. Перехід від відчуття до сприймання означає більш повне і складне відображення предметів. Якщо відчуття відображає лише окремі ознаки, властивості, то сприймання – предмет в цілому у взаємозв’язку його ознак і властивостей. І відчуття, і сприймання – джерело наших знань про дійсність.

Сприймання простору, часу, руху.

Сприймання простору включає сприймання форми, розміру, віддаленості і напрямку розташування предметів. Всі ці характерис-тики визначаються у співвідношенні з положенням тіла. Сприймання простору відбувається в процесі рухової діяльності і становить вищий рівень аналітико-синтетичної діяльності, яку називають просторовим аналізом. Особливу роль відіграє руховий аналізатор, що фіксує напрямок і траєкторію руху певних ділянок тіла (око і рука рухаються за контуром ® формується образ).

Визначення тривалості, швидкості, послідовності явищ забез-печується системою аналізаторів. В основі сприймання часу – ритмі-чна зміна процесів збудження і гальмування. Сприймання ритму можливе за допомогою кінестетичного і слухового аналізаторів. Залежить від характеру діяльності в оціню-ваний проміжок часу. В бездіяльності тривалість переоцінюється, в цікавих ситуаціях – недооцінюється. 

В сприйманні руху основну роль відіграють зоро-вий і кінестетичний аналізатори. Оцінюється зображення на сітківці у співвідношенні з рухом ока.

Субсенсорне та екстрасенсорне сприймання.

Людський мозок здатний розпізнавати сигнал, який свідомістю не сприймається. Так буває, наприклад, коли людині пред’являють зображення дуже швидко, так, що вона не встигає розпізнати, що там зображено. Проте за допомогою спеціального прибору (плетизмографу), що фіксує ступінь розширення кровоносних судин на пальцях, можна встановити,що мозок зреагував на зображення. Така реакція організму має назву субсенсорного сприймання – це сприймання сигналів, що не усвідомлюються людиною. За допомогою субсенсорних образів-символів можна створювати лікувальні програми, спрясовані на лікування тютюнової, алкогольної та інших залежностей. Існують навчальні програми іноземній мові, що використовують субсенсорне сприйняття. З іншого боку, субсенсорне сприймання може використовуватися зловмисно, з метою маніпулювання  («25-й кадр»).

Екстрасенсорне сприйняття полягає в сприйнятті сигналів, які не впливають безпосередньо на органи чуття. До екстрасенсорне сприйняття відносять феномени трьох типів: здатність «вгадувати» факти, недоступні для органів почуттів, або ясновидіння; здатність, вловлювати кукую-то інформацію про людину, яка знаходиться далеко, або телепатія; здатність вгадувати те, що станеться в майбутньому, або передбачення. На думку багатьох вчених, мова йде не про якихось унікальних здібностях, а скоріше про особливий розвиток можливостей, зірвати в кожному з нас.