23«Серце пітьми» Конрад

24.«Ляльковий дім» Ібсен (п’єса на 3 дії)

Риси нової драми:

1. Показує трагедію життя.

2. У центрі уваги - душевні переживання людини, морально-філософські проблеми епохи.

3. Конфлікт внутрішній - зіткнення персонажів із трагедією буття, зіткнення різних ідей, духовні суперечності героїв.

4. Рушій сюжету - психологічні колізії, зіткнення ідей.

5. Герой - особистість, "духовний симптом" епохи.

6. Відображення складного духовного буття.

7. Від реалізму і натуралізму - до модернізму.

8. Автор відтворює загальну атмосферу часу, духовні пошуки епохи, прагне до морального пробудження особистості й суспільства.

9. Глядач упізнає себе, долучається до внутрішньої дії, переживає й мис¬лить разом із героями.

10. Умовність, узагальнювальний зміст.

11. Усі персонажі важливі, вони позбавлені однозначних характеристик.

12. Пафос роздумів, переживання, суперечностей буття.

Г. Ібсена — норвезький поет і драматург. Ще за життя драматурга його називали творцем аналі¬тичної п'єси XIX століття, яка відроджувала тради¬ції античної драматургії. П'є¬сою, в якій найбільш послідовно виявились нові принципи драматурга, стала драма «Ляльковий дім». На перший погляд, головну увагу письменник зосе¬редив на проблемі прав жінки, але будова драми, система образів перекон¬ливо доводять, що доля головної героїні відбиває глибинні протиріччя сучас¬ного драматургу суспільства. «На початку драми автор відтворює життя-гру головних героїв і їхнє зовнішнє благополуччя. Конфлікт, що дав поштовх розвитку дії п'єси, виник давно, але до певного часу героями не усвідомлювався. Цей конфлікт розкривається ра¬зом з таємницею головної героїні. Вісім років тому чоловік Нори, адвокат Хальмер, тяжко захворів, на його лікування потрібні були гроші. Батько Нори був при смерті, і вона не наважилась хвилювати його ще й звісткою про тяжку хво¬робу свого чоловіка й матеріальну скруту, тому вирішила підробити його підпис на векселі. Минув час. Чоловік одужав, батько пішов з життя, впевнений, що щастю дочки нічого не загрожує. Нора потайки потроху виплачувала проценти, вдаючи безтурботну дружину-ляльку. Призначення «бездоганного чиновника» Хельмера директором банку, поява Крогстада, який погрожує викрити «таєм¬ницю», якщо Хельмер не забезпечить йому пристойної роботи, дає поштовх для усвідомлення конфлікту і проявляє характери основних героїв: егоїзм та боягу¬зтво адвоката Хельмера, силу, чесність, рішучість його, на перший погляд, лег¬коважної дружини. Розкриває він і сутність соціальних норм, коли жінка боїться признатися в тому, що вона здатна на самовіддані вчинки, які державні закони й офіційна мораль визнають лише злочином. У фіналі п'єси конфлікт не вирішу¬ється: Нора йде від чоловіка, сподіваючись усвідомити події, що сталися. Хель¬мер залишається чекати «чуда з чудес» — повернення Нори і їхнього обопільного переродження.» Соціальні протиріччя у драмі Ібсена переростають у протиріччя моральні, які драматург вирішує у психологічному плані. Головну увагу драматург зосере¬джує на тому, як Нора сприймає свої вчинки і вчинки інших героїв, як змінюєть¬ся її оцінка світу й людей. її страждання і прозріння стають основним змістом драми. Прагнення переглянути й переоцінити всі сучасні звичаї й норми моралі з точки зору людяності перетворювало драми Іб.на дискусії. У драмі Іб. важливу роль відіграє символіка. Символічна назва п'єси — «Ляльковий дім». Маленька жінка постає проти суспільства, не бажаючи бути лялькою у ляльковому домі. Символіка ця знаходить відображення у системі «ігор»: Нора грається з дітьми, «грається» з чоловіком і доктором Ран¬ком, і вони в свою чергу теж граються з нею. Все це готує глядача до фінального монологу Нору, в якому вона докоряє чоловікові й батьку, усьому суспільству, що її перетворили на іграшку, а вона зробила іграшками своїх дітей. Символ «ляльковій дім» вказує на головну ідею — забуття в людині людського. Висновок. У драмі «Ляльковий дім»зображено шлях становлення особис¬тості головної героїні. Особливість драматичного конфлікту «Лялькового дому» полягає у тому, що його зав 'язка і розв'язка винесені автором за межі дії п'єси. Така будова твору давала автору можливість поставити гострі суспільні про¬блеми, вирішення яких потребувало саме життя. Глядачі, а не герої п'єси, мали докласти зусиль для вирішення конфлікту.. Ібсен у своїй п'єсі «Ляльковий дім» змальовує картину прозріння Нори — дружини й матері чотирьох дітей - за допомогою такого мис¬тецького набору, як репліки, дії, вчинки, що, на перший погляд, не мають пояснення, але передають внутрішню психологічну на¬пругу і згодом набувають символічного значення, авторські ре¬марки, монолог-сповідь героїні тощо. Усе це дає читачеві змогу збагнути глибинні джерела її страждань та справжні причини її ніби алогічного вчинку - рішення залишити сім'ю. Наявність вну¬трішньої дії ми відчуваємо й у п'єсі А. Чехова «Вишневий сад», де за допомогою такого ж мистецького набору автор провокує гляда¬ча до роздумів, скеровує його зусилля на розкодування підтексту.

25 Метерлінк. «Сліпі» (етап творчості «Театр смерті» )

Ранні п'єси автора наповнені атмосферою, схожою на сон (важкий, тягучий, нестерпний), коли хотілося скинути з грудей задушливий тягар. Надзвичайно показова для молодого драматурга стала драма "Сліпі" (1890).

На березі моря на звалених деревах сиділи сліпі й напружено прислуховувалися, щоб почути кроки поводиря, який мав відвести їх до притулку. Вони не знали, що поводир сидів біля них мертвий, "обличчя його світліше і нерухоміше за все, що навколо". Стояла темна ніч. Сліпі чекали на поводиря. Море хвилювалося, загрожуючи людям загибеллю. І поступово вони втратили надію.

Неважко зрозуміти сенс метерлінківських символів: острів - це і життя людини, і Земля у Всесвіті, сліпі - це людство, яке не знаходило виходу; священик-поводир - віра, якої більше не було у людей; чекання на чиїсь кроки - ілюзії життя; невідворотність морського припливу - неминучість смерті.

На думку Метерлінка, смерть перебувала завжди поміж людей, але вони не знали цього, не бачили; лише деякі, найвразливіші, відчували її присутність. Наближення смерті може відчути лише мудрий старець, а побачити - мале дитя. У п'єсі немовля заплакало: очевидно, побачило смерть. Проте цей образ міг символізувати і нову віру, яка народилася. Адже сказав поводир наймолодшій сліпій: "Царству старих, мабуть, приходить кінець".

Символ завжди багатозначний, часто він не піддавався остаточному розшифровуванню. Проте загальна ідея твору зрозуміла: людина сліпа, самотня, беззахисна перед смертю. Майстерність Метерлінка у втіленні цієї ідеї виявилася насамперед у створенні своєрідних діалогів. У них репліки дійових осіб - багатозначні повторення, а паузи між репліками, тобто мовчання, доповнювала уява глядача. Саме мовчання нагнітало жах і розпач. Набула великого значення і палітра кольорів: нічна темрява лісу, темний, одноманітний одяг сліпих, чорний плащ священика.

У п'єсі "Сліпі" наявні всі ознаки символістської драми: дія відбувалася в умовних обставинах; не було конкретних ознак дії і часу, тому твір набув поза часовості; персонажі, позбавлені індивідуальних рис, стали уособленням страху, безнадії, безпорадності - це вже не характери, а символи. Ця п'єса - ілюстрація до роздумів про Невідоме. Метерлінку вдалося створити світ, який жив за законами його філософії.

Не аналізуючи докладно інші п'єси Метерлінка першого періоду творчості, відзначимо, що принцип їхньої побудови, прийоми створення емоційного напруження, лейтмотиви і характерні персонажі варіювалися, але лишалися незмінними за своєю суттю. Це випливало із розуміння драматургом істинного завдання мистецтва - показати "трагізм життєвої повсякденності", а також із сформульованого ним драматургічного принципу "статичного театру". Під цим терміном він розумів театр, у якому головне не події, а внутрішнє життя героя, його духовні боріння та прагнення ідеалу. До того ж усе це було передане не лише словом, а й красномовним мовчанням і замовчуванням, бо найчастіше люди говорили про несуттєве, другорядне, а їхні справжні почуття і думки лишалися невисловленими Ці ідеї драматурга знайшли своє втілення у драматичних творах інших письменників, не символічного, а реалістичного типу художнього мислення, були співзвучні і формальним шуканням Ібсена, і пізнішим відкриттям А.Чехова.

Велич духу і в той же час свідомість власного безсилля визначають для Віньї і норму людської поведінки у світі, його етику - категоричний імператив стоїцизму: роби те, що наказують тобі борг і великодушність, знаючи, що загинеш, і погибай мовчки. Цю етику приреченості Віньї точно і твердо сформулював в одній зі своїх останніх поем - у знаменитій «Смерті вовка»:

Твій погляд мені казав: «Коль і в тобі є твердість,

Зумій зростити в душі стоїчну гордість

І стань ціною дум, і чувань, і праць

Тим, ніж з рожденья був я, вільний син лісів.

Зрозумій: стогнати, ридати, молити - одно ганебно.

Свій тяжкий хрест неси і довго і наполегливо;

Шлях, що тобі долею призначений, проторував;

Потім, без слів, як я, відмучилася і помри.

героїчний стоїцизм («Смерть вовка») У "Смерті вовка" відтворена сцена цькування і вбивства звіра, її реалізм і достовірність посилюють філософсько - символічний зміст твору: захоплення гнаної, але не зломленій особистістю.

У цих заключних рядках знаменитої пізньої поеми Віньї «Смерть вовка» (1843) виражено символ віри, якого поет дотримувався все життя, і водночас це один із наскрізних мотивів його поезії. Відчуженість від середовища, горда самота, загальний безвідрадний погляд на долю людини та людства, культ стоїчного страждання, світова скорбота, — все це звучить у Віньї голосніше й виразніше, ніж у будь-кого з французьких романтиків: Віньї теж був властивий романтичний титанізмНайбільший представник французького аристократичного, консервативного романтизму

Альфред Віктор де Віньї (1797-1863) - один з найвизначніших представників французького романтизму. Світовідчуття Віньї трагічно, письменника приваблюють характери «знедолених», твердо наступних своїм ідеалам всупереч оточуючого їх ворожому світу. Сувора стриманість стилю Віньї, його песимізм, що поєднується з вірою в духовну стійкість людини, ставлять його в літературі романтизму на кілька відособлене місце.