Примітки:
i Ф.Боркенау правильно описує ситуацію, що склалася: “Комуністи мали тільки дуже скромні успіхи, коли намагалися завоювати вплив серед мас робітничого класу. Тому їхня масова база, якщо вони її взагалі мали, дедалі більше відривалася від пролетаріату” (Borkenau F. Die neue Komintern // Der Monat. — В., 1949. — Heft 4).
ii Ebenslem W. The Nazi State. — N.Y., 1943. — P. 247.
iii За характеристикою Максима Горького (див: Souvarine B. Ор. cit. — P. 290).
iv Промова Генріха Гіммлера „Організація та обов'язки СС і поліції” (див.: National-politischer Lehrgang der Wehrmacht vom 15—23. Januar 1937).
v Гюстав Лебон згадує про особливу самовідданість мас (Lebon G. La psychologie des foules. — 1895. — Chap. 2, 5).
vi Засновники нацистської партії навіть до того, як гору взяв Гітлер, подеколи називали її “партією лівих”. Цікавий також випадок після парламентських виборів 1932 року: “Гретор Штрассер з болем вказував своєму вождеві, що перед виборами націонал-соціалісти в рейхстазі мали б змогу скласти більшість із центром. Тепер таку можливість втрачено – обидві партії становлять менш ніж половину парламенту... Але з комуністами націонал-соціалісти все ще мають більшість, — відповів Гітлер, — ніхто не зможе правити всупереч нам” (Heiden K. Ор. сit. — Р. 94, 495).
vii Пор.: Наyes С. J. Н. Ор. сit. Автор не розрізняє натовп і маси, вважаючи, що тоталітарні диктатори „вийшли з мас, а не із класів”.
viii Це провідна теорія К.Гейдена, чий аналіз нацистського руху й досі серед найсуттєвіших. “Із уламків відмерлих класів постає новий клас інтелектуалів, і попереду його марширують найбезжалісніші, ті, хто не має чого втрачати, і через це найсильніші: озброєні цигани, для яких війна — рідна оселя, а громадянська війна — вітчизна” (Heiden K. Ор. сit. — Р. 100).
ix Змова генерала рейхсверу Шлейхера та ватажка штурмових загонів Рема передбачала підпорядкування усіх воєнізованих формувань військовій владі рейхсверу, що відразу додало б до тодішньої німецької армії мільйони. Це, безумовно, неминуче призвело б до військової диктатури. У червні 1934 р. Гітлер знищив Рема та Шлейхера. Перші переговори розпочиналися з цілковитого відома Гітлера, який використовував зв'язки Рема в рейхсвері, щоб обманути німецькі військові кола щодо своїх справжніх намірів. У квітні 1932 року Рем свідчив на одному із судових процесів Гітлера, що військовий статус СА користувався цілковитим розумінням рейхсверу (документальні свідоцтва про план Рема—Шлейхера див.: Nazi conspiracy. — Vol. 5. — Р. 456 ff.; Heiden. К Ор. cit. — Р. 450.). Рем сам гордо повідомляє про свої переговори зі Шлейхером, які, за його словами, розпочалися 1931 року. Шлейхер обіцяв у разі надзвичайного стану взяти СА під командування офіцерів рейхсверу (Die Memorien des Stabschefs Rohm. — Saarbrucken, 1934. — S. 170). Воєнізований характер СА, що плекав Рем за постійного опору Гітлера, далі визначав їхній лексикон навіть після ліквідації фракції Рема. На відміну від СС, члени СА завжди наполягали на тому, що вони є „представниками військової волі Німеччини”, і вбачали у Третьому Рейху „військову спільноту на двох стовпах: партії та вермахті” (Handbuch der SA. – В., 1933; Lutze V. Die Sturmabteilungen // Grundlagen, Aufbau and Wirtschaftsordnung das nationalsozialistichen Staates. — № 7a).
x Автобіографія Рема є справжньою класикою цього жанру літератури.
xi Добре відомо, що антисталінські розкольницькі групи грунтували свою критику розвитку СРСР на цьому Марксовому формулюванні й фактично так і не переросли його. Періодичні “чистки” радянської бюрократії, майже рівносильні ліквідації бюрократії як класу, ніколи не заважали критикам бачити в ній панівний і владний клас Радянського Союзу. Далі наведено оцінку Раковського, дану 1930 року в сибірському засланні: “На наших очах сформувався і формується великий клас керівників, що має свої внутрішні підрозділи і зростає завдяки наперед наміченим кооптаціям і прямим чи непрямим призначенням... Елементом, що об’єднує цей незвичайний клас, є також незвичайна форма приватної власності, зауважте, на державну владу” (цит за: Souvarine В. Ор. сіt. — Р. 564). Цe справді цілком точний аналіз розвитку в передсталінську добу. Про розвиток взаємовідносин між партією та радами, що мав вирішальне значення для перебігу Жовтневої революції, див: Deutscher I. The prophet armed: Trotsky 1879—1921,1954.
xii 1927 року 90 відсотків сільських рад і 75 відсотків голів цих рад були безпартійними. Районні виконкоми наполовину складалися з членів партії і наполовину з безпартійних, тоді як у ВЦВК 75 відсотків депутатів були членами партії (див.: Dobb М. Bolshevism // Encyclopaedia of the Social Sciences.)
Як члени партії у радах, голосуючи “згідно з інструкціями, котрі вони отримували від незмінних чиновників партії”, зруйнували радянську систему зсередини, докладно описано у кн.: Rosenberg A. A history of bolshevism. — L., 1934. — Ch. 6).
xiii Ці цифри запозичено у Віктора Кравченка: Kravchenko V. І chose the freedom: personal and political life of a Soviel official. — N.Y., 1946. — P. 278, 303. Це, безумовно, дуже спірне джерело. Але через те, що про радянську Росію ми майже нічого не маємо, окрім спірних джерел, доводиться покладатися на весь доступний масив нових оповідей, повідомлень і різноманітних оцінок. Усе, що можна зробити, — це використати будь-яку інформацію, що справляє враження правдоподібності. Деякі історики, очевидно, вважають що надійніший протилежний метод (тобто використання виключно матеріалу, що його надає російський уряд), але це не той випадок. Саме офіційний матеріал є нічим іншим, як пропагандою.
xiv Доповідь Сталіна на XVI з’їзді затаврувала ухили як „віддзеркалення” опору селянських і дрібнобуржуазних класів у лавах партії (див.: Leninism. — 1933. — Vol. 2. — Ch. 3). Проти такого обвинувачення опозиція виявилася цілковито беззахисною, бо вона теж, а особливо Троцький, „завжди намагалася за боротьбою клік викривати боротьбу класів” (Souvarine В. Ор. сіt. — Р. 440).
xv Kravchenko V. Op. сit. — Р. 187.
xvi Souvarine В. Op. cit. — P. 575.
xvii Гасло СС, сформульоване самим Гіммлером, починається словами: “Немає завдання, що існує заради себе самого” (див.: Alquen G. de Die SS // Schriften der Hochschule fur Politik. — 1939). Брошури, видані СС виключно для внутрішнього користування, раз у раз наголошують на „абсолютній необхідності усвідомити даремність усього, що є метою в собі” (див.: Der Reichsfuhrer SS und Chef der deutschen Polizei. — S. а. E. l.; під грифом “Тільки для службового користування в установах поліції”).
xviii Ця практика добре документована. В.Кривицький простежує її витоки прямо від Сталіна: Krivitsky W. In Stalin's secret services. — N. Y., 1939.
xix Гітлер заявляв у "Mein Kampf" (1. Aufgb. — 1925—1937. — Bd. 1—2), що краще мати застарілу програму, ніж дозволити обговорення програми (Bd. 2 — Кар. 5.). Невдовзі він проголосив публічно: “Як тільки ми переберемо владу — програма з'явиться сама. На першому місці має бути неймовірна хвиля пропаганди. Це політична акція, яка б мала дуже слабкий зв'язок з іншими завданнями моменту” (Heiden К. Ор. Сіt. — P. 203).
xx Суварін (на нашу думку, помилково) вважає, начебто вже Ленін звів нанівець роль партійної програми: „Ніщо не може чіткіше показати неіснування більшовизму як учення поза Леніновим мозком. Кожний більшовик дозволяв собі відхилятися від “лінії” своєї фракції..., бо цих людей об'єднувала спільність темпераменту й сила впливу Леніна, а не ідеї (Souvarine В. Ор. сіt. — Р. 85.).
xxi Програма нацистської партії Готфріда Федера з її відомими 25 пунктами відіграла набагато більшу роль у літературі про рух, ніж у самому русі.
xxii Дух цього гасла, сформульованого самим Гіммлером, важко передати. Його німецький оригінал “Meine Ehre heisst Treue” означає абсолютну відданість і покору, котрі виходять за межі простої дисципліни або особистої вірності. У книжці „Nazi conspiracy”, чиї переклади німецьких документів і нацистської літератури становлять незамінне джерело, проте, на жаль, мають вельми неоднакову якість, це гасло СС передано так: "My honor signifies faithfulness” (Vol. 5. — P. 346.)
xxiii Муссоліні був, мабуть першим партійним лідером, який свідомо відкинув формальну програму й замінив її натхненним вождізмом і дією як такою. За цим стояло переконання, що дійсність самого моменту — головний елемент натхнення, який партійна програма лише гальмувала б. Філософію італійського фашизму, мабуть, краще виразив „актуалізм” Джентіле, аніж “міфи” Сореля. Див. Також: Fascism // Encyclopaedia of the Social Sciences. Програму 1921 p. було укладено, коли рух існував уже два роки, і містила вона, здебільшого, його націоналістичну філософію.
xxiv Bayer Е. Die SA. — В., 1938. Цит. за: Nazi conspiracy. — Vol. 4. — P. 783.
xxv Уперше в діалозі "Політик" (305) Платона, де дія розглядається в поняттях archein та prattein — наказу розпочати дію та виконання цього наказу.
xxvi Hitlers Tischgesprache. — S. 198.
xxvii Mein Kampf. — Bd. 1. – Kap.11.