ющук 2004

тихо вигукнула мати (О. Гончар). Ці слова-речення зовні сходна називні, проте вони не позначають буття, існування, а слу гують для вираження узагальненої оцінки явищ, подій т вчинків людей.

Слова м о в н о г о е т и к е т у становлять традиційні за гальновживані формули привітання, прощання, вибачення, цо[ дяки,проханнятощо:спасибі,дякую,вибачте,будьласка,прошм добрий ранок, добрий день, на добраніч, до побачення та ін. д^ слів-речень їх відносять умовно: вони нічого не стверджують і не заперечують, але, як і власне слова-речення, становлять нерозкладну синтаксичну будову: Лейтенант підходить до неї. — Доброгоранку,ївгоБорисівно.—Доброгоранку(А.Головко).

В усній мові слова-речення й вигуки виділяються інтонацією та паузами, на письмі — комами, знаком оклику або (у середині речення) тире.

На початку речення слова-речення й вигуки виділяються комою або знаком оклику: О, скільки в тобі краси, життя моє незгасне! (В. Сосюра). Ну, що ж, нехай хлопець змалку звикає до правди (1. Цюпа). Ні! Я покорити її не здолаю, ту пісню безумну, що з туги постала (Леся Українка).

У середині речення слова-речення й вигуки відокремлюються з обох боків комами або, якщо при них є знак оклику, — тире: Земле рідна, о, чим далі ти від мене, тим дорожча (Д. Павличко). Всі, у кого серце вірне сонцю нашоївесни, сійте зерно — гей! — добірне в нерозмежовані лани! (М. Рильський).

Проте слова о, ой, ах, ну, ох і, ну й, якщо їх ужито в ролі підсилювальної частки, комами не відділяються: О люди, люди, свою душу не замикайте на замки! (П. Тичина). Ой за горами, за високими, там за морями та за глибокими, ще й за шляхаминесходимими—рано-пораненькуЯснеСонечкосходи- ло (П. Тичина). Шопена вальс... Ну хто не грав його і хто не слухав? (М. Рильський).

Слід відрізняти слова-речення так, ні, гаразд, що ж та вигуки від однозвучних часток і членів речення, які ні в усні мові, ні на письмі не відокремлюються. Наприклад, У Ре ч е Н . нях Так, я вільний, маю бистрі думи-чарівниці (Леся Українка)- Так будьмо єдині.'Ми — квіти життя (В. Сосюра) у першош

• „ж, /опііп віаоілене к°

«.«,. Так само в реченнях Гаразд, хочеш (Леся Українка). Але що це за

Поміркуйте

1.Які мовні явища належать до внесень? Яка загальна функція їх?

2.Що означають звертання і яка їхня роль у реченні?

3.Для чого використовуються в мові вставні слова й речення?

4.Як відрізнити вставні слова й речення від однозвучних членів речення?

5.За яких умов вживаються вставлені слова й речення і як вони виділяються на письмі залежно від інтонації?

6.Які значення мають слова-речення?

СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ

Загальні ВІДОМОСТІ

Складне речення, його різновиди

Речення, яке має два або більше синтаксичних (підметово- сУдкових) центрів, називається складним.

тойтворитиможе,

іадне, бо в ньому є

творити і хто любить.

Складне речення об'єднує кілька простих. Але, порівняно з простими реченнями, частини складного речення мають сво інтонаційні, синтаксичні й смислові особливості. Складні ре ' чення повніше передають думку, точніше виражають зв'язні, між явищами.

В усному мовленні в складному реченні між його частинами, що мають свої синтаксичні центри, робляться, як правило, невеликі паузи, а на письмі звичайно ставляться коми: Л(и. вемо так, що доля одного переплітається з долею іншого, немов коріння дерев, якіростуть поруч (М. Томенко). (Про випадки, коли між частинами складного речення коми не ставляться або ставляться інші розділові знаки, мова йтиме далі.)

Частини складного речення, що мають свої синтаксичні центри, прийнято називати двояко: предикативними частинами або простими реченнями. Назва «просте речення» хоч і омонімічна, двозначна, проте вона зручна тим, що дає змогу без спеціальних пояснень переносити характеристики власне простих речень на предикативні частини складних утворень.

Прості речення (предикативні частини) у складному реченні можуть об'єднуватися між собою різними зв'язками - як рівноправні і нерівноправні, за допомогою сполучників і без них. Цей зв'язок (між двома простими реченнями в складному) буває:

с у р я д н и й — за допомогою сполучників сурядності: Сичі в гаю перекликались, та ясен раз у раз скрипів (Т. Шев- ченко).Слова—полова,алеогоньводежіслова—безсмерт- на, чудотворна фея, правдива іскра Прометея (1. Франко); п і д р я д н и й —за допомогою сполучників підрядності й сполучних слів (тобто відносних займенників та прислівників): Людині треба, щоб її робота залишалася після неі^ жити (Ю. Яновський). Мені бачиться школа в селі, деякої з цілковитим правом можна б додати ще одне слово — не просто школа, а школа життя (Ю. Яновський);

б е з с п о л у ч н и к о в и й —за допомогою лише інтонаїШ'

Переконатися пора: зробиш зло — не жди добра (Д- Білоус) Залежно від того, як поєднані між собою прості речення (предикативні частини), складні речення поділяються на склаД'. носурядні, складнопідрядні, складні безсполучникові і склад*1

синтаксичні конструкції (багатокомпонентні утворення з Р1 ними видами зв'язку). т,-

Особливостіпобудовискладнихречень

У складному реченні кожне просте речення, яке входить до нього, повинно бути правильно побудоване.

Наприклад, у головній частині речення «Перше, на чому я хочу зупинитися, — це на підготовці студентів до практичних занять» неправильно приєднано іменний присудок до підмета і виходить: «Перше — це на підготовці студентів до практичних занять». Треба: Перше — це підготовка студентів до практичних занять. Отже, усе речення має звучати так: Перше, на чому я хочу зупинитися, — це підготовка студентів до практичнихзанять.

Частини складного речення повинні бути логічно пов'я- зані між собою.

Наприклад, у складному реченні «Лектор довго говорив про шляхи подолання кризи в економіці, і це мало цікавило аудиторію» немає логічного зв'язку між його простими реченнями. Тут сполучник / слід замінити або на проте, або на хоч.

Частини складного речення повинні бути однопланові за змістом і граматичним оформленням.

Наприклад, у реченні «Дерева в лісі стоять сірі, а ялини своїм убранням приваблюють зір» зіставляються зовсім різні речі: колір дерев і вбрання ялин. Очевидно, це речення треба було б оформити так: Усі дерева в лісі стоять сірі, тільки ялини зеленіють і приваблюють зір; або ...тільки ялини своєю зеленню приваблюють зір. У реченні «Розглядалося питання, як організувати літній відпочинок і про роботу пасажирського транспорту в цей період» неправомірно об'єднано підрядне речення і додаток. Можна сказати лише так: Розглядалося питання про те, як організувати літній відпочинок та спланува- ти роботу пасажирського транспорту в цей період; або передати простим реченням: Розглядалося питання про організацію ЛіШього відпочинку і про роботу пасажирського транспорту в *<е«період.

У складному реченні в наступній частині, щоб не повторювати тих самих слів, їх пропускають або замість них вжніть співвідносні займенники {він, такий, який, що тощо),

568

боїв (О. Підсуха) іменник пісня замінено співвідносним зай* менником вона.

При цьому потрібно стежити, шоб зокрема займенник правильно співвідносилися з іменниками попередньої части1 ни. Наприклад, у реченні «Ми зайшли в кабінет до директора який був у кінці коридору» незрозуміло, на шо вказує зай' менник який — на кабінет чи на директора. Тут слід сказати-

Ми зайшли до директора в кабінет, який був у кінці коридору, у реченні Співає молодь молоді пісні — і, сповнені зичливості й любові, дуби над нею шелестять Маркові (М. Рильський) можна вжити тільки займенник над нею і ні в якому разі не над ними (збірний іменник молодь у першій частині речення має форму однини).

Складносурядне речення

Складне речення, предикативні частини якого синтаксично рівноправні і поєднані між собою сполучниками сурядності, називається складносурядним.

Для поєднання частин складносурядного речення використовують такі сполучники сурядності:

єднальні /, та (= і), також (стоїть у середині другого простого речення), /... /, ні... ні, не тільки... а й, притому, причому: Ні повітря не ворухнеться, ні пташка не защебече (М. Коцюбинський). На сизих луках скошено траву, 'Л1П> буйне в береги ввійшло (М. Рильський); протиставні а, але, та (= але), проте, а проте, зате, оон •

все ж, а то: Лиш храм збудуй, а люди в нього прийоУ' (Л. Костенко). Дерево стояло ще голе, однак на вітах « вже починалось пташине життя (Д. Бедзик);

розділові або, чи, або... або, чи... чи, то... то, чи то... чи то, не то... не то, хоч... хоч: Чи то мені здається, чи то справді свист тихшає ?(М. Коцюбинський).

Між частинами складносурядного речення можуть бути і з Н і смислові зв'язки.

У складносурядних реченнях з є д н а л ь н и м и с п о -

уч н и к а м и можуть передаватися:

а) одночасність, сумісність дій або станів: А літо йде полями і гаями, і вітер віє, і цвіте блакить (А. Малишко); предикативних частин у таких реченнях може бути кілька, і їх можна переставляти місцями;

б) послідовність дій або станів: Пройшла гроза, і ніч промчала, і знову день шумить кругом (В. Сосюра). Я здобув науку, і діти в мене будуть її добувати (М. Стельмах); предикативні частини таких речень розташовуються в певному порядку, що відповідає реальній послідовності дій або станів;

в) причиново-наслідкова, умовно-наслідкова чи допус- тово-протиставна залежність між діями або станами:

Пройшов дощ, і дерева заясніли під сонцем (У. Самчук). Чужих два слова в пісні буде — і пісня вся тоді чужа! (Д. Павличко). Кажіть коротко і ясно, добивайтесь лаконічності вислову, і вас кожен школяр зрозуміє (В. Сухомлинський). Вода була чистою, і всетаки входити в неї чомусь було Остапові боязно (В. Підмогильний); такі речення складаються, як правило, з двох частин: перша з них, перед якою можна поставити сполучники тому що, якщо, незважаючи на те що, виражає причину або умову, друга — наслідок чи протиставлення;

г) приєднувальні відношення (додаткова, супутня інформація): Ми сяк-так помостилися, постелилися і полягали спати, причому вікно треба було заткнути подушкою, бо одна шибка була вибита (Леся Українка); порядок розташування частин у таких реченнях фіксований.

складносурядних реченнях із п р о т и с т а в н и м и с п о - У Ч н И к а м и :

'Я в ища можуть протиставлятися: Вітру на морі не було,

проте клекотав сильний прибій (М. Трублаїні). Ясно ще

СИНТАКСИС І ПУНі

осіннє сонце сяє, та холодом осіннім вже в повітрі Ц тягає (1. Франко). Багато влітку доводиться на пасіи- працювати, але зате взимку можна відпочити сповн'

(1. Багряний); перед першою частиною таких речень може стояти сполучник допустовості хоч, тобто їх мо>к- на легко перетворити на складнопідрядне речення з підрядною першою частиною;

б) явища можуть зіставлятися: / потечуть веселі ріки озера кругом гаями поростуть, веселим птаством оживуть (Т. Шевченко); у таких реченнях протиставний сполучник своїм значенням наближається до єднального;

в) друга частина може виражати причину того, що говориться в першій: Дядьку Замфіре, дядьку Замфіре! Ваш виноград рубають. Біжіть мерщій, а то весь вирубають та спалять (М. Коцюбинський); тут сполучник а то має значення «у противному разі, інакше, бо».

У складносурядних реченнях із р о з д і л о в и м и спо - л у ч н и к а м и вказується:

а) на чергування явищ: То вітерець дихне, то коник в житі засюрчить (Л. Глібов);

б) на взаємовиключення явищ: Або не сокіл я, або спалила мені неволя крила (Леся Українка);

в) на непевність, сумнів, припущення: По дні яруги неслось глухе, придушене шемрання. Не то осінні води шуміли, збігаючи в Дунай, не то вітер бився в заломах провалляДесь заблудилась у плавнях, або вовки роздерли її (3 тв. М. Коцюбинського).

Дієслова-присудки в обох частинах таких речень мають, як правило, той самий вид і однакові часові форми. Предикативні частини можуть вільно мінятися місцями.

Зрідка трапляються складносурядні речення, у яких ДРУ" га частина має уточнювальне значення: Задуми оповідань виникали, як правило, під час поїздок, під час зустрічей з людьми, тобто джерелом цих задумів було саме життя (1- *-/Є

менчук).

§216

Розділові знаки в складносурядному реченні

Між простими реченнями (предикативними частинами), що родять до складносурядного, звичайно ставляться коми: Теп-

0 було, й вишні цвіли рясно (Марко Вовчок). Ми ломимо скалу, рівняєм правді путі, і щастя всіх прийде по наших аж кістках а франко).

Не ставиться кома між двома частинами складного речення, з'єднаними одиничним сполучником / (й), та (= і), або, чи (=або), якщо:

а) обидві частини мають якесь спільне слово — член речення, внесення або видільні частки тільки, лише (таке слово завжди стоїть на початку всього речення): Зрідка пробіжить тут заєць або спиниться на кручівовк (А. Шиян). Мабуть, батько ще дужче посивів імати ще дужчезігнулася (А. Головко). Тільки коники сюрчать та перепел

іноді підпадьомкає (В. Козаченко); щоправда, іноді буває важко визначити, чи таке слово стосується обох частин або лише першої, як, скажімо, у реченнях На світанку Юрій Дзвонар ударив у великий дзвін(,) і скрізь у селі заворушилися люди (М. Стельмах). Біля ніг її плещешься море(,) і, мов питаючи в тривозі одна одну про щось найголовніше в світі, хвиля хвилю доганяє (О. Довженко);

б) це речення питальне, спонукальне або окличне: Хай наше слово не вмирає і наша правда хай живе! (М. Рильський). Надіє/ Надіє!.. О хто тебе ніжно на грудях не грів і хто за тобою орлом не летів? (О. Олесь).

Тире ставиться між двома частинами складносурядного речення, якщо друга частина виражає висновок, наслідок, раптовість, несподіваність і вимовляється з помітним піднесенім тону: Дощ пройшов — і Київ зеленіє (М. Рильський). Ще мить — і Дрогичинська битва загримить (М. Бажан). Гармоніст гР°в, молодий з молодою кружляли, кількоро їхніх супутників нло в долоні — і вся ця картина була така несподівана, така есправжня, неправдоподібна! (Є. Гуцало).

Крапка з комою ставиться між двома частинами складно- уРядного речення, якщо в них є свої розділові знаки або ці

572

Поміркуйте

За якими ознаками складні речення поділяються на складносурядні, складнопідрядні і складні безсполучникові?

Як прості речення об'єднуються в складне і яких вимог при цьому треба дотримуватися?

Які смислові відношення бувають між частинами складносурядних речень?

Коли між двома частинами складносурядного речення кома не ставиться?

Чим подібне і чим відрізняється вживання розділових знаків між однорідними членами речення і між частинами складносурядного речення?

Складнопідрядніречении

§217

Будова складнопідрядних речень

Складне речення, предикативні частини якого синтаксично нерівноправні і з'єднані сполучником підрядності або спо лучним словом, називається складнопідрядним.

У складнопідрядному реченні одна частина обов'язко головна (головне речення), друга — залежна, підрядна (п

ський). Пахнуть хлібом слова, (я к і?) що мене їх навчила м

ірамена ляга (Б. Олійник).

Змістова наповненість предикативних частин складнопід- я дН ого речення не залежить від їхньої синтаксичної ролі: іноді однаково важливі обидві частини, іноді важливіша головна, іноді — підрядна. Наприклад, у реченні Щоб між

нами не вгасало проміння величне, ти поставив «на сторожі» слово твоє вічне (Леся Українка) обидві частини несуть однаково важливу інформацію. У реченні Я завжди думав і думаю, що без гарячої любові до природи людина не може бути

митцем (О. Довженко) основна інформація закладена в підрядній частині.

Підрядні частини замінюють або розгортають той чи інший член головної частини. Вони й відповідають на ті самі питання, шо й члени речення. Інакше кажучи, підрядні частини, маючи свої синтаксичні центри, виконують функції членів речення. Адже можна сказати: Приїхав землемір (підмет — землемір) і Приїхав той, що землю міряє (роль підмета виконує вже підрядне речення разом із вказівним словом). Але підрядні частини дають змогу точніше, докладніше передати певне значення, ніж звичайні члени речення.

Ускладнопідрядному реченні підрядна частина стоїть переважно після головної, але не завжди — вона може стояти і перед головною частиною, і всередині неї: Люблю людей землі моєї, (чому?) бо й я землі моєї син! (В. Сосюра). (Xто?) У

кого мозолів на руках не було, той не підніме з долівки шматочок хліба (В. Кучер). Землю, (я к у?) що крила дала мені, довічно буду любить (Ю. Петренко).

Ускладнопідрядному реченні є вказівні слова (не завжди)

ісполучники підрядності або сполучні слова (обов'язково).

В к а з і в н е с л о в о є членом головної частини (головного речення). Вказівними словами бувають:

а) вказівні займенники той, такий, стільки в різних відмінках: Чого Івась не навчиться, того й Іван не буде вміти (Нар. творчість). Знайшовся такий, що дав волю, дав і землю (М. Коцюбинський);

б) означальні займенники весь, всякий, кожний у різних відмінках: Кожний, кому доручено завдання, виконував його з радістю (О. Копиленко). Все, що було молодого, завзятого, пішло степовими дорогами (П. Панч);

574

в) вказівні прислівники так, настільки, там, тут, щ^ звідти, тоді, доти, тому. Там, деЯтрань крутов'єгпь•"' з-під каміння б'є вода; там дівчина воду брала, чорнобр4' ва, молода (Нар. творчість). Часом Десна розливаЛас так пишно, що у воді потопали не тільки ліси й сінокос

(О. Довженко).

Конкретне значення вказівного слова завжди розкривається в підрядній частині.

С п о л у ч н и к п і д р я д н о с т і приєднує підрядну частину (підрядне речення) до головної, але членом речення не виступає.

У мові є багато сполучників підрядності, зокрема: що, як, щоб, якби, якщо, бо, коли, чи, хоч, ніж, тому що, для того щоб] чергз те що, дарма що, незважаючи на те що, тимчасом як, після того як, мов, немов, наче, ніби і под.: Щоб прийшло на землю сподіване щастя, треба великої праці (М. Коцюбинський). Біда в тому, що дехто оцінює людей не за їхніми якостями, а за посадами (1. Цюпа).

Сполучники підрядності бувають однозначні (семантичні) і багатозначні (асемантичні). Однозначні сполучники приєднують до головної підрядні частини тільки одного певного виду, багатозначні — можуть приєднувати підрядні частини різних видів. Прикладом перших є сполучники бо, тому що, через те що (приєднують лише підрядні причини), якби, якщо (виражають лише умову), незважаючи на те що, дарма що (вживаються лише для приєднання допустових підрядних речень) тошо. І, навпаки, багатозначні сполучники що, щоб, як, коли приєднують до головної підрядні частини різних видів: і з'ясувальні (підметові й додаткові), і означальні, і обставинні. Наприклад, у реченнях Зичу, щоб ти товаришів знайшов з серцями ясними, з думками молодими, з любов 'ю до людей... 1 в ночі сил таких немає, щоб наше сонце погасить. Як сонце, перейти хотів би я по світі, щоб з усміхом зайти за мідний

небосхил (3 тв. М. Рильського) той самий сполучник щоб приєднує в першому реченні підрядну з'ясувальну (додаткову)

частину, у другому — означальну, у третьому — обставинну-

С п о л у ч н е с л о в о приєднує підрядне речення до г ловного і водночас є членом підрядного речення.

Сполучними словами бувають:

а) відносні займенники хто, що, який, чий, котрий,

ки в різних відмінках: / завжди пам 'ятай про невідомих людей, які (підмет) дають тобі хліб, молоко, м 'ясо

(В. Кучер);

б) відносні прислівники як, наскільки, де, куди, звідки, коли, доки, відколи, чому, чого, навіщо: Певно, в кожного є заповітні пороги, звідки (обставина місця) нас проводжали в життя матері (М. Сингаївський).

Сполучне слово можна замінити повнозначним словом із головного речення. Так, у наведених тут прикладах у першому реченні замість які можна підставити невідомі люди, у другому — замість звідки можна сказати від заповітних порогів. У реченні

Єсть такі у світі речі, від яких душа сія (П. Тичина) сполучне слово від яких можна замінити словами від них, від тих речей.

Слова що, як, коли в одних випадках виступають сполучниками, в інших — сполучними словами.

Сполучне слово (займенник) що можна замінити займенниками який, він або іменником: В небі ластівка мріє далека, що |яка, вона, ластівка] на крилах весну принесла (В. Сосюра). Сполучник що так замінити не можна: Настрій у нього був такий, що він хотів обняти весь світ (О. Донченко).

Сполучні слова (прислівники) як і коли можна замінити відповідно прислівниками так, таким чином і тоді: Кашель клекотів у нього в грудях, як {так клекотить] лава у вулкані, довго і грізно (О. Довженко). Звечора, коли [тоді, у той час] всі люди були зайняті святом, запріг він свої волики і поскрипів полозками з села (1. Цюпа). Сполучники як, коли так замінити неможна: Як тількиударить перший промінь сонця вмури, вони спалахнуть золотим пожаром (Леся Українка). Коли не пиріг, то й не пирожися, коли не тямиш, то й не берися (Нар. творчість). Сполучне слово коли тут приєднує підрядне речення ЧасУ, а сполучник коли — підрядне речення умови (його можна замінити сполучником якщо).

Щоб правильно зорієнтуватися, яким членом речення висГУпає сполучне слово, його пробуємо замінити іменником, осовим займенником або співвідносним вказівним словом. На- ^ 1 С Г 1 а д ' У реченні В давніх літописах наших єсть одно опові-

С г і о а д ' и<0 зворушує у серці найсвятіші почуття (М. Вороний)

Ч е н л у ч н е слово що можна замінити іменниковим словосполу- ЦЄ опов'^ання а бо особовим займенником воно. Звідси Мо висновок: сполучне слово тут виступає підметом. У

реченніМайжевсевжерозтануловдалекіммаревічасу,яксон і потонуло (О. Довженко) сполучне слово як можна замінити вказівним словом так: ...такрозтає сон. Отже, це сполучне слово тут є обставиною способу дії. У реченні Вся вулиця пе рерита свіжими вирвами, на дні яких ще сивіє встояний дим

(О. Гончар) сполучне слово яких — не означення, а додаток-

...на дні (чого?) вирв ще синіє встояний дим.

Іііі.

Види підрядних речень

У мовознавстві поширені дві класифікації підрядних речень: логіко-граматична і структурно-семантична.

За л о г і к о - г р а м а т и ч н о ю к л а с и ф і к а ц і є ю беруть до уваги те, на яке питання відповідає підрядне речення і який член речення воно замінює або уточнює. Якщо підрядне речення відповідає на питання х т о? ш о?, то воно замінює підмет і його слід вважати підметовим, а якшо, наприклад, на питання к о г о? щ о? — то воно замінює додаток і його слід вважати додатковим і т. д.

Наприклад,уреченніХтонеповстав,нехайповстане,несе катам відплати гнів (В. Сосюра) підрядна частина відповідає на питання хто н е х а й п о в с т а н є? і, таким чином, замінює підмет у головному реченні. Крім того, замість цієї частини можна підставити (це, щоправда, не завжди вдається) майже рівнозначне слово неповсталий, яке тут виступатиме підметом: Неповсталий хай повстане... Отже, це підрядне речення — підметове. Так само в реченні Почути б, як пахне земля (В. Сосюра) підрядна частина відповідає на питання знахідного відмінка (кого? що?) і її можна замінити поширеним додатком пахощі землі; отже, тут маємо справу з підряд' ним додатковим реченням.

У визначенні виду підрядного речення важливу роль, крім питання, відіграє вказівне слово в головному реченні: яки членом речення воно виступає, такого виду й підрядне РеЧЄ^ ня. Наприклад, у реченні Укого серце мудрістю багате,т глибини всякі перейти (А. Малишко) вказівне слово тому

Складне речення

ступає додатком; отже, і підрядне речення додаткове. У реченні Яка совість, така й честь (Нар. творчість) вказівне сло- во така — присудок (складений іменний); отже, і підрядне речення присудкове (розкриває значення присудка головного речення).

Якшо вказівного слова в головному реченні немає, пробуємо його підставити. Наприклад, у реченні Щасливий, хто сни має милі (Леся Українка) у головне речення можна підставити вказівне слово той і за ним визначити вид підрядного речення. Щоправда, така підстановка не завжди можлива. Так, у реченні Він полюбив, бо полюбити прийшла пора (М. Рильський) вид підрядного речення можна визначити лише за питаннями чому? з я к о ї п р и ч и н и ?

Залежно від того, на яке питання відповідає підрядне речення і який член речення воно замінює чи уточнює, розрізняють підрядні підметові, присудкові, додаткові, означальні, обставинні (способу дії, міри й ступеня, місця, часу, умови, допустові, причини, мети, наслідкові), а також супровідні.

З а с т р у к т у р н о - с е м а н т и ч н о ю к л а с и ф і к а ц і є ю враховують, що саме пояснює підрядне речення — одне слово чи все головне речення, у яких змістових відношеннях перебувають головна й підрядна частини і за допомогою яких фор- мально-граматичних засобів підрядна частина приєднується до головної.

Визначальним у віднесенні підрядних частин до того чи іншого виду тут є передбачуваність чи непередбачуваність підрядного зв'язку. «Передбачуваний підрядний зв'язок, зумовлений лексичними чи граматичними властивостями опорного слова в головній частині, називається п р и с л і в н и м . Непередбачуваний підрядний зв'язок визначає не граматична природа головної частини, а комунікативні потреби висловлення. Такий зв'язок називають д е т е р м і н а н т н и м (неприслівним) підрядним зв'язком. У складнопідрядному Реченні з детермінантним зв'язком підрядна частина залежить

•Д головної в цілому, наприклад: Будеш, батьку, панувати,

*°*и живуть люди (Т. Шевченко). Нам з тобою, видно, по °Р°зі, бо йшли й нікуди не прийшли (Л. Костенко). У склад- ^ Підрядному реченні з прислівним зв'язком підрядна части- 4 ^впорядковується опорному слову головної, наприклад:

г°оом я переконався, що дід казав правду (Григір Тютюн-

ник). Все важче знаходили квіти, мед яких обіцяє бути цілю, щим (Л. Костенко)»1.

Види підрядних речень за цією класифікацією визначають по-різному. Наприклад, на думку одних авторів, детермінанти! підрядні частини залежно від значення сполучників подідяють на часові, причинові, цільові, умовні, допустові, наслід. кові, порівняльні. Серед прислівних підрядних частин виділяють придієслівно-з'ясувальні, прикомпаративно-об'єктні, при- іменниково-означальні, залежні від співвідносного слова головної частини; до специфічних підрядних частин відносять частини складного речення, які виконують роль підмета щодо присудка головної частини2.

Проте більш поширеним при структурно-семантичній класифікації є поділ підрядних речень на з'ясувальні, означальні та обставинні (місця, часу, умови, причини, мети, способу дії, міри й ступеня, допустовості, наслідку). При цьому до з'ясувальних та означальних відносять прислівні підрядні частини, до обставинних — детермінанті3.

Обидві класифікації певною мірою доповнюють одна одну, дають змогу глибше зрозуміти природу підрядних частин. Але якщо за структурно-семантичною класифікацією основна увага звертається на формальний, зовнішній бік речення (характер сполучників, валентність головної частини), то за логіко-гра- матичної — враховують насамперед забезпечення підрядними частинами повноти інформації, виклад якої передбачено в головній частині. Логіко-граматичний аналіз складнопідрядних речень, крім того, є прямим продовженням розбору простого речення за його членами: тут при визначенні виду підрядних частин так само, як і при визначенні членів речення, беруться до уваги передусім питання, на які вони відповідають у певній мовній ситуації; тобто враховуються їхні семантико-синтак- сичні функції, а також їхня логічна зумовленість, запрограмованість потребами повного висловлення думки. Тому саме ш° класифікацію візьмемо за основу подальшого розгляду ПІДРЯД" них речень.

1Українська мова: Енциклопедія. К.: «Українська енциклопедія» 2000-

С557.

Либідь, 2001. С 311-312.

Складнопідрядніреченнязпідряднимипідметовими і додатковими

Підрядні підметові речення уточнюють або замінюють підмет головного речення, виражений вказівним словом або ніяк не виражений. Так само й підрядні додаткові — уточнюють або замінюють додаток головного речення, виражений вказівним словом або ніяк не виражений. Підрядні підметові речення відповідають на питання підмета (х т о? щ о?), підрядні додаткові — на питання додатка (к о г о? ч о г о? і т. д.).

Вказівними словами в складнопідрядних реченнях і з підрядними підметовими, і з підрядними додатковими бувають вказівний займенник той, зрідка — цей та означальні весь, всякий, кожний, причому для підрядних підметових — у називному відмінку, для підрядних додаткових — у непрямих відмінках.

І підметові, і додаткові підрядні речення до головного приєднуються за допомогою сполучників підрядності що, як, чи, щоб, аби, коли, ніби, мов, наче та сполучних слів хто, що, який, чий, котрий, як, де, куди, звідки, коли, доки, чому, чого, навіщо, скільки, наскільки. Найуживаніші тут сполучні слова хто, що та сполучник підрядності що.

Сполучники чи, ніби, мов, наче вказують на непевність, сумнів, неповну вірогідність того, шо повідомляється в підряднійчастині:Кажуть,начебтоарабипершівмілиробитидзиґарі (М. Коцюбинський). Та ще невідомо, винен він чи ні?(Григорій Тютюнник). Сполучні слова, крім хто та що, відповідно До своєї семантики вносять додаткові означальні, способу дії, міри, просторові, часові, причинові, цільові відтінки, наприклад: Тоді Довженко спитав, звідки я, з якої сім 'ї, скільки у нас "Шей,якавнасрічка... (М. Вінграновський). Неясномені, чого ти й досі тут?(О. Гончар). Вона тепер знала, навіщо батько Щкав хреста в неї на грудях (М. Коцюбинський).

1 підметові, і додаткові підрядні речення, як правило, сто- Ть після головної частини, але можуть стояти й перед нею чи всередиНі неї.

^ Наприклад, складнопідрядні речення з підрядними підме- (3 ^ М и : Найбагатший той, (х т о?) хто володієрідною мовою

олобородько). (х т о?) Хто меч підійме, від меча загине

(Леся Українка). Не поет, (х т о?) у кого думки не літающ вільно в світі, а заплутались навіки в золоти тонкі сіті (Лес* Українка). Благословен, (хто?) хто вигадав маяк, цей про мінь, що спалахує над морем/ (М. Рильський); складнопіл рядні речення з підрядними додатковими: Його вистачило

на те, ( н а ш о?) щоб і тепер не забути свою скрипку, не за-

кинути її в темний куток (Є. Гуцало). Ненавидячи відступ він ненавидів усіх, (к о г о?) що одступали, й себе (О. Довженко). А врешті — хіба я знаю, (к о г о? ш о?) де кінчається власнежиття,ачужепочинається?(М. Коцюбинський).

Підрядні підметові речення використовують тоді, коли в головній частині в ролі підмета вжито позбавлений конкретного значення вказівний займенник той, рідше — весь, всякий, інший або коли підмет відсутній (головне речення — неповне). Такі підрядні речення приєднуються до головного найчастіше сполучними словами хто або що (у будь-якому відмінку): Хто розучився матір любити, той уже, вважай, пропащий (О. Гончар). Що для безсмертя народилось, від зброї смертних не умре (М. Рильський).

Підрядних підметових речень вимагають дієслова-присуд- ки головного речення, які означають внутрішній стан людини (сприйняття, уявлення, мислення), тобто дію, безвідносну до діяча (за своїм значенням ці дієслова наближаються до безособових, але такими не є), зокрема:

а) дієслова із часткою -ся на зразок здаватися, ввижатися,снитися,пригадатися,забуватися,чутися,говоритися, трапитися, статися тощо (такі підрядні частини до головної нерідко приєднуються, крім інших, сполучниками наче, ніби, мов і под.): Здавалося Калнишевському,

щовінприв'язанийнезримоюниткоюдообтягнутоїбілою рукавичкою руки царициного камергера (Р. Іваничук).Здалось,примарилосьмені,начетипечальноюходоюдесьпройшлаубіломувбранні(В.Сосюра).Середвеликоїтишічулосьтільки,якшелестілилисточки(М.К°~

цюбинський). До речі, останнє речення можна легко перетворити на просте, замінивши підрядне підметове підметом:...чулосятількишелестіннялисточків;

б) дієслова, які в таких реченнях мають або форму нього роду в минулому часі, або форму третьої однини (як і безособові дієслова) — на зразок настор

жувати, випливати, дивувати, лякати тощо: їй і в голову

неприходило, що найбільше Тимкомучитьсясамечерез неї... (Григорій Тютюнник). Тихий і непомітний, поки мовчить. А заговорить — васздивує, якця невисокафігура росте й росте перед вами, як у казці (М. Коцюбинський). При цьому його не лякало, що він може десь оступитися,помилитися,схибити(О.Гончар).Буває,що й новий птах староїпісні співає (Нар. творчість).

Підрядне підметове речення сполучається також із присудком, вираженим предикативними прислівниками (словами категорії стану) на зразок ясно, зрозуміло, безперечно, приємно, страшно,потрібно;правда,біда,гріх,сором,дивотощо:Здавна

відомо, (шо?)щозабороненийплід—найсолодший(О. Олесь). Приємно, коли яблуко, про яке думали, що кисле, виявляється солодким (О. Довженко). Нам дивно, що ви сюди заїхали, бо давно вже не було тут і ноги людської (С. Васильченко). Прикро,звісно, щомиздалипозиції(С. Колесник). Бажано, навіть

потрібно, щоб між автором оригіналу і перекладачем була внутрішня спорідненість (М. Рильський). У головній частині такого складнопідрядного речення іноді можуть бути вказівні слова це, то, воно в ролі підмета: Це дуже добре, що все це так

склалося(В.Домонтович). Колиятількисебемучу, тосещене біда. Чи, може, я мучу не тільки себе? (Леся Українка). А ми ще є. І то найбільше диво, що цей народ іщераз воскреса (Л. Костенко). Воно таки правда, що Чіпка непевний (Панас Мирний).

До підрядних підметових речень і за структурою, і за синтаксичною роллю тісно примикають підрядні речення-звертан- ня: Вставай, хто живий, в кого думка повстала, година для праці настала. Хто в полі, хто в лісі, стережися (3 тв. Лесі Українки). Слухайте,розкажітьпроцюдружбу,хтоживийзостанеться, дітям і онукам (О. Довженко). Хто має серце,

люби! (О. Ольжич).

Підрядні додаткові речення вживаються тоді, коли в головній частині в ролі присудка виступають слова, які взагалі и лише в певному контексті несамодостатні щодо смислу і ^і щоб завершити думку, потрібно доповнити, уточнити до-

к . Ц е зокрема:

а) Дієслова із значенням мовлення на зразок розповідати, запитувати,стверджувати,нагадувати,доводити,погрожувати, дати знати тощо: Розвідка доповідала, що і в

першомумістечку,ідаліпротивниканевиявлено(О.Гончар). Я її навчу, як поважати брата (Панас Мирний)

НадаремнеТиховичзапевнявМаріору,щофілоксераневадитьлюдям,атількивиноградові...(М.Коцюбинський)-

б) дієслова на позначення розумової діяльності на зразок

думати, пам 'ятати, уявляти, вважати, довідуватися з 'ясовувати, визнавати, доходити висновку тощо: беручись за справи в Ковалівській школі, я навіть не запідозрював, що в житті буває не лишерадість (Ю. Збанацький). Подумати, розібратися, де краще лягти, не вистачало ні часу, ні глузду (1. Ле). Сашко взагалі не уявляв

собі, яклюдиможуть жити безморя (Ю. Смолич). Ти ніяк не можеш зрозуміти, що без інтелігенції, без науки неможливий розвиток суспільства (Григорій Тютюнник).Наукоюдоведено,щонайкориснішоюєтрава,з'їдена твариною з коріння (З газети);

в) дієслова, що означають психічний стан, переживання, на зразок радіти, боятися, журитися, сподіватися, вірити тощо: Та любо вірити, що знов земля цвістиме і новий плід зачне (М. Рильський). Я й сам почав сумніватися, чи не помилялися ми всі троє (Л. Смілянський). Журиться вона, що буде з малими сиротами (М. Коцюбинський);

г) дієслова на позначення процесів сприймання на зразок

бачити, чути, відчувати, спостерігати, помічати тощо:

Щиралюбовне приглядається, чи карі, чи чорні очі, чиз горбиком ніс, чи біла шия, чи довга коса (Г. Квітка-Ос- нов'яненко). Та де се видано! Та хто таке чув, щоб вільна козачка за кріпака оддавалась! (Марко Вовчок)- Очіспостерігали,якподячнозітхаєземля,звільненавід бур'янів, глибокозорана,розпушена(Ю.Яновський);

г) дієслова із значенням волевиявлення на зразок просити, попереджати, вимагати, доручати, наказувати, Радити, заохочувати, дозволяти, хотіти тошо (у такому разі підрядні додаткові приєднуються до головної час тини сполучником щоб): Якась незнайома жінка з кри^ ком і плачем домагалася, щоб її допустили до отцяк ноніка (1. Вільде). На превелику силу одному знайомо ^ вдалося узяти рукопис Мирного з цензури і ^ЛІОвМ^я

авторові не чинили халепи (М. Коцюбинський)

я, щоб на чолі народу світився знак і від мого життя

(М. Вінграновський);

д) прикметники й дієприкметники, що означають психічний стан, оцінку, на зразок радий, щасливий, стурбований, переконаний, вартий, гідний тощо: Хіба я справді не варт, щоб до мене серце прилягло? (Марко Вовчок). Мій Омелько й собіраденький, що дурненький (1. Нечуй-Ле- вицький). Він був упевнений, що цієї людини ніколи не бачив (А. Хижняк);

є) іменники, похідні від названих вище категорій слів, — при них нерідко виступають вказівні слова: 3 великими труднощами встановили чергу для тих, хто бажав висловитися (О. Донченко). Гризе його думка, тривога, (про що?) що, можливо, є частка і його провини в тому, (у ч о м у?) що сталося (О. Гончар);

є) предикативні прислівники, які вимагають після себе непрямих відмінків, на зразок треба, шкода, видно тощо: Тобі не шкода, що я їду? (Григорій Тютюнник). Тим часом Раїсі видно було, яку другій хаті Тася присіла перед

грубкою (М. Коцюбинський).

За структурно-семантичною класифікацією і підметові, і додаткові підрядні речення, крім тих, що пояснюють вказівне слово в головному, відносять до з'ясувальних. Підрядні речення, які пояснюють вказівні слова той, весь, всякий, кожний, зараховують до займенниково-означальних, як у реченняхПеремагаєнетой,укогомечгостріший, атой,хтодужче вірить у перемогу (Вал. Шевчук). Ніколи іншому не бажай

того,чогособінебажаєш(Нар.творчість).

Складнопідрядні речення зпідряднимиприсудковимиіозначальними

Підрядні присудкові речення уточнюють іменну частину ^кладеного присудка головного речення, виражену вказівним Ов°м- Підрядні означальні — замінюють означення голов-