1. Основні теоретичні положення теми

Кризові явища в економіці, викликані зниженням купі­вельної спроможності населення і падінням виробництва, обумовлюють необхідність докорінної перебудови існую­чої системи виробництва. Вона може бути практично реалі­зована шляхом проведення реструктуризації і санації під­приємств, які потенційно є конкурентоспроможними, або ж ліквідації збиткових підприємств.

У Законі України «Про відновлення плато­спроможності боржника або визнання його банкрутом» процес реструктуризації підпри­ємства визначено як здійснення організацій­но-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, що сприятиме його фінансовому оздоровленню, збільшен­ню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності вироб­ництва та задоволенню вимог кредиторів.

Метою проведення реструктуризації є створення та­ких господарюючих суб'єктів, які здатні виготовляти кон­курентоспроможну продукцію, бути технічно забезпечени­ми і фінансово-дієздатними.

Реструктуризація на рівні підприємства стосується пе­ребудови всіх сфер його діяльності, починаючи від вироб­ничо-технічних та організаційних систем і завершуючи фі­нансовими аспектами і проблемами власності.

Зараз значна кількість новостворених малих підприємств не може розпочати свою роботу через відсутність достатнього статутного капіталу, сировини та матеріалів, власних площ і обладнання, практичних навичок та підприємли­вості працівників у здійсненні бізнесу. Вони мають проблеми виробничого ха­рактеру, труднощі в реалізації продукції, формуванні відповідної клієнтури. У зв'язку з невеликими обсягами господарської діяльності окремі малі підприєм­ства неспроможні залучити кваліфікованих фахівців, наймати здібних робітників і забезпечувати їм високу оплату праці.

На думку багатьох спеціалістів, основними напрямками перспективного розвитку економіки в Україні мають стати:

• створення належної законодавчої бази для розвитку економіки та вдосконалення фінансово-кредитної підтримки;

• забезпечення матеріально-технічних та інноваційних умов розвитку виробництва, інформаційне та кадрове забезпечення діяльності, особливо малого бізнесу;

— стимулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання. Тому одним із стратегічних завдань більш ефективного розвитку виробничо­го потенціалу має стати структурна перебудова економіки та її базових галузей.

Структурну перебудову слід здійснювати, з одного боку, за допомогою про­ведення ефективної політики реструктуризації та санації потенційно конкурентоспроможних підприємств, а з іншого — шляхом ліквідації (корпоратизації чи конверсії) збиткових і збанкрутілих підприємств.

Реструктуризацію можна проводити і на макрорівні.

Сутнісна характеристика реструктуризації підприємств (організацій) та її організаційні форми

Сутнісна характеристика реструктуризації підприємства полягає у здійсненні організаційно-економічних, правових і технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, управління ним, форм власності, організа­ційно-правових форм, які здатні привести підприємство до фінансового оздо­ровлення, зростання обсягу конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності виробництва. Тобто реконструкція має сприяти оновленню підприємств, які здатні ефективно функціонувати за умов переходу до ринкової еконо­міки і виготовляти продукцію, що відповідає вимогам товарних ринків. Таким чином, реструктуризація — це комплекс заходів, спрямованих на відновлен­ня стабільної технічної, економічної та фінансової діяльності підприємства.

2. Форми реструктуризації підприємств

Є дві основні форми реструктуризації підприємств: оперативна і стратегічна.

Оперативна форма реструктуризації підприємства передбачає: суттєве по­ліпшення результатів діяльності підприємства в цілому і забезпечення ліквід­ності товарів, які виготовляються цим підприємством. Вона полягає у:

• створенні або виділенні нових структурних підрозді­лів підприємства;

• оперативному зниженні дебіторської заборгованості; зменшенні величини оборотних фондів через вияв­лення і реалізацію зайвих запасів;

• скороченні обсягів основних фондів через реалізацію зайвого обладнання, транспортних засобів тощо;

• оцінці і припиненні здійснення неефективних інвес­тицій та ін.

Оперативні зміни на підприємстві потребують вжиття комплексу відповід­них заходів протягом нетривалого періоду (3— 4 місяці), які швидко можуть дати віддачу. Цими заходами можуть бути:

• певні зміни в організаційній структурі підприємства;

• створення і виокремлення нових структурних підрозділів або зменшення

їх кількості; ,

• оперативні заходи зі зниження дебіторської заборгованості;

• приведення до можливого мінімуму величини оборотних фондів за рахунок зниження зайвих запасів, реалізації неліквідів, допоміжних матеріалів та ін.

• обмеження себе в пайовій участі інших підприємств або повна відмова, І якщо така участь виявляється малоефективною;

• скорочення обсягів основних фондів (реалізація зайвого обладнання, транспортних засобів та ін.);

— припинення вкладання інвестицій в об'єкти, які є малоефективними;

• глибокий аналіз собівартості продукції з метою зниження всіх видів витрат на її виробництво і жорсткий контроль за процесом виробництва.

Стратегічна реструктуризація підприємства (організації), на відміну від оперативної, має забезпечити довгострокову його конкурентоспроможність. З | цією метою розробляється стратегічна концепція розвитку підприємства, його напрямків та інструментарію реалізації цієї мети. Вона може передбачати такі дії, як:

• диверсифікація виробництва;

• завоювання нових ринків збуту;

• придбання нового устаткування;

• впровадження новітніх технологій;

• сертифікація виробництва;

• реструктуризація організаційної структури підприємства;

• підвищення кваліфікації персоналу;

• реструктуризація власності;

• купівля-продаж бізнесу.

Цьому має передувати аналіз і відповідна оцінка стану підприємства. Одночасно необхідно сформулювати обґрунтування потреби в реструктуризації підприємства з огляду на те, що підприємство має випускати продукцію, доступну платоспроможним споживачам за ціною, таким чином:

1. визначається науково-технічна стратегія реструктуризації виробництва чи його підрозділу, яка має відповідати сучасним ринковим умовам господарювання;

2. визначається стратегія стабільного попиту на товари, що тривалий період будуть ліквідними; \

3. враховуються наявні потенціальні економічні можливості та можливі джерела інвестування стратегічної реструктуризації підприємства.

В цілому будь-яка реструктуризація має забезпечувати в кінцевому підсумку платоспроможність підприємств, що обумовлюється зменшенням витрат, підвищенням продук­тивності праці, запровадженням нової технології, модерні­зацією обладнання.

При цьому вважається, що процесам реструктуризації під­лягають, як правило, слабкі, неплатоспроможні підприємства, що стоять на межі банкрутства, однак і прибуткові підприєм­ства використовують різні варіанти реструктуризації. Зарубіж­ний досвід свідчить, що реструктуризацію на Заході проводять і досить успішні компанії, які прагнуть забезпечити достатню прибутковість своїх акцій у майбутньому. Тому цілком спра­ведливим є більш широке трактування реструктуризації як процесу підготовки і реалізації програми комплексних змін на підприємстві з метою підвищення його ринкової вартості.

3. Чинники реструктуризації

Процес реструктуризації може бути викликаний рядом зовнішніх і внутрішніх причин.

Зовнішні чинники реструктуризації:

• технологічний прогрес (новітні технології, передові методи комунікації та інформаційного зв'язку; зниження затрат на обробку даних, ефективні транспортні мережі);

• міжнародна економічна інтеграція (скорочення торго­вельних і митних бар'єрів, більш вільний потік капіталу, підвищення мобільності робочої сили, утворення економіч­них блоків та союзів, монетарна інтеграція та створення міжнародних валют);

• докорінні зміни на ринках розвинутих країн (уповіль­нення темпів розвитку цих країн, більш агресивний експорт і пошук додаткових ринків збуту, зменшення ступеня дер­жавного регулювання економіки);

• зміни соціально-економічних систем (трансформація економічних систем країн Центральної та Східної Європи і Азії, зростання долі приватного сектору);

• політика уряду (податкова, кредитна, митна, соціальна, інформаційна).

Внутрішні чинники реструктуризації:

• незадовільний рівень загального менеджменту (слабка орієнтація на ринок, відсутність стратегії, низька кваліфі­кація кадрів);

• слабкий фінансовий менеджмент з питань: управління грошовими потоками, прийняття інвестиційних рішень, управління затратами;

• не конкурентоспроможність продукції (поява нових продуктів і конкурентів, виробництво застарілої продукції, падіння обсягів продажу);

• високі затрати (високий рівень точки беззбитковості, високі постійні затрати, високі змінні затрати, високий рі­вень втрат, висока вартість сервісу);

• слабка робота служби маркетингу;

• конфлікт інтересів (власників, робітників, клієнтів, партнерів).

4. Реструктуризація в широкому розумінні

В умовах України дія цих чинників підсилюється загаль­ною економічною кризою, яка характеризується довготри­валим спадом виробництва, невиправданим зростанням цін на ресурси і товари, розладом прямих господарських зв'язків і каналів збуту продукції, браком фінансових коштів, по­гіршенням фінансово-економічних показників діяльності, руйнуванням системи соціального захисту населення.

Реструктуризаційні зміни, які проводяться на підприєм­ствах, можуть стосуватись:

модернізації - оновлення устаткування і технології;

реорганізації - зміни методів і поділу праці; потоків інформації;

адаптації - пристосування елементів підприємства до поточних умов;

нововведень - продуктових і процесних.

Таким чином, реструктуризація в широкому розумінні:

• передбачає комплексність змін, а не зміни тільки однієї сфери функціонування (маркетинг, фінанси, виробництво);

• є постійним інструментом управління, а не реалізацією одноразової мети;

• може охоплювати майнові перетворення як елемент змін;

• підлягає модифікації і коригуванню в ході реалізації.

• майна (правового статусу);

• організаційної структури підприємства;

• виробничої структури;

• структури виробничої програми;

• структури залученого капіталу

• структури активів;

• структури доходів і витрат;

• структури персоналу

• інформації;

• інших структур

5. Види реструктуризації