58. Відновлення незалежності України в 1991 р. Декларація про державний сувернітет

Акт проголошення незалежності України—документ, прийнятий поззачерговою сесієюВерховної Ради УРСР24 серпня1991року, яким проголошенонезалежністьУкраїнита створення самостійної української держави — України. Тим самим було покладено край юридичному існуваннюУкраїнської Радянської Соціалістичної Республіки.

Разом з цим Актом, 24 серпня1991року також були прийняті Постанова Верховної ради УРСР «Про проголошення незалежності України»^[1]та Постанова Верховної Ради України «Про військові формування на Україні»

преамбулі Декларації підкреслювалося, що Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах».

Одним з головних положень Декларації було положення про громадянство. Проголошувалося, що Україна має своє громадянство, де «всі громадяни рівні перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять». Громадяни всіх національностей становлять народ України.

Декларація проголошувала економічну самостійність України. У документі підкреслювалося намір створити банківську, цінову, фінансову, митну та податкову системи, сформувати державний бюджет, а при необхідності ввести власну грошову одиницю.

Декларація визнавала самостійність республіки у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації.

Україна проголошувала свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не буде брати участі у військових блоках і зобов'язується дотримуватися трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.

Декларація проголошувала право України безпосередньо реалізувати відносини з іншими державами, укладати з ними договори, обмінюватися дипломатичними, консульськими, торгівельними представництвами.

59. Становлення багатопартійної системи в Україні; позитиви і негативи реорганізація системи влади та управлління

Політична партія — об'єднання громадян, прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку. Право громадян на свободу об'єднання в політичні партії є їхнім невід'ємним правом і гарантується Конституцією України. Обмеження цього права допускається виключно в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути примушений до вступу в політичну партію або обмежений у праві добровільного виходу з неї. Забороняється відмова у прийнятті або виключення з політичної партії особи за ознаками раси, кольору шкіри, статі або національної належності. Органам державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовим особам заборонено виокремлювати у своєму ставленні певні політичні партії чи надавати їм привілеї. Політичні партії мають свою програму. Програма є викладом цілей та завдань партії, а також шляхів-їх досягнення. Партія може мати власну символіку, до якої належить партійний гімн, прапор, розпізнавальний знак, девіз. Політичні партії України не можуть укладати угоди, які ставлять їх в підпорядковане або залежне положення до будь-якої іноземної організації чи політичної партії. Необхідною умовою становлення демократичної правової держави є багатопартійність. Вона дає можливість повніше враховувати інтереси всіх громадян у державній політиці і сприяє стабільному і динамічному розвитку суспільства. До головних причин, що призвели до багатопартійності в Україні, можна віднести: — розширення демократизації суспільного життя, гласність; — історичне коріння багатопартійності в Україні; — виникнення й розвиток в Україні дисидентства; — нездатність КПРС продовжувати виконання керівної ролі усього суспільства, яку вона собі привласнила. Правову основу для формування багатопартійності заклав позачерговий 3-й з'їзд народних депутатів СРСР (березень 1990 p.), що вніс зміни до Конституції СРСР, скасувавши, зокрема, й шосту статтю про керівну і спрямовуючу роль КПРС — ядро в політичній системі радянського суспільства. У жовтні 1990 р. було прийнято закон СРСР "Про громадські об'єднання". У Конституції України 1996 р. зазначено: "Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова. Цензура заборонена". Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і Законами України (ст. 15). Свобода об'єднання у політичні партії та громадські організації гарантована громадянам нашої держави ст. 36 Конституції України. В історії становлення багатопартійності виділяють три етапи: 1. 1988-1989 pp. — створення умов багатопартійності. Створення опозиційних до КПРС неформальних об'єднань та рухів, що пізніше трансформувались у політичні партії. У цей час в Україні розгортають активну діяльність Українська демократична спілка (УДС), пізніше перейменована в Українську народно-демократичну лігу (УНДЛ), Українська Гельсінська спілка (УГС), Народний рух України за перебудову (НРУ). 2. 1989-1990 pp. — етап безпосереднього створення початкової багатопартійності. За цей час у республіці створено понад 20 партій, в які об'єднано понад 30 тис. чол. 3. Початок 1991 р. — серпень 1991р. — кардинальні зміни у становленні багатопартійності. Заборона діяльності КПУ після спроби державного перевороту в Москві (ГКЧП) 19-21 серпня 1991 р. у зв'язку з доказами про підтримку керівництвом КПУ державного перевороту. 24 серпня 1991р. проголошено Акт про незалежність України. Виникнення, становлення й утвердження політичних партій, тобто процес їхнього конституювання, контролюють державні інституції. Партійні формування обов'язково повинні мати нормативні документи (статут, програму), відповідну кількість членів, первинних організацій (не тільки в столиці, айв областях, містах, районах) тощо. Реєструються політичні партії Міністерством юстиції України. Так у 1994 р. нараховувалося 30 політичних партій, у 1998 р. - 53, то у 2002 р. - 127. Нині (після перереєстрації) зареєстровано понад 100 політичних партій різного спрямування та орієнтації: праві, ліві, центристські, релігійні, економічні, екологічні тощо. В Україні існує досить велика кількість молодіжних об'єднань, в т. ч. й політичних. Більшість політичних партій мають дочірні молодіжні організації. Така кількість партій свідчить про молодість української демократії, незавершеність структурування українського суспільства. Партії в Україні організовуються здебільшого під конкретного лідера, вони малочисельні і не мають достатнього впливу в масштабах держави. їхні осередки на місцях ведуть посильну пропагандистську й організаційну діяльність, активізуючись, як правило, в період виборчих кампаній. У цей час відбувається формування блоків партій. Між політичними партіями точиться суперництво за посилення впливу на маси, залучення в свої ряди нових членів, що визначає політичну атмосферу українського суспільства в умовах незалежності. Зміцненню і розвитку політичних партій в Україні сприяли зміни у виборчому законодавстві. У 1998 і 2002 pp. вибори до Верховної Ради України здійснювалися за змішаною виборчою системою (половина депутатів обиралася за виборчими списками партій). У 2006 р. вибори до ВРУ будуть проводитись за пропорційною виборчою системою, яка передбачає обирати склад парламенту лише за партійними списками. У 2001 р. було сформовано перший коаліційний уряд.