5. Періодизація розвитку київської русі.

I етап – виникнення і становлення Давньоруської держави (кінець IX –

кінець X ст.).Цей етап пов'язаний з правлінням князів Діра та Аскольда (загинув

близько 882 р.), Олега (882 – 912 рр.), Ігоря (912 – 945 рр.),

Святослава (969 – 972 рр.) та регентством княгині Ольги (945 – 969 рр.).

Характерними рисами першого етапу були:

– захоплення Олегом влади у Києві в 882 р. та об'єднання Північної та

Південної Русі, що стало основою виникнення загальноруської держави;

– зосередження уваги та сил держави не на внутрішній, а на зовнішній

політиці;

– активне розширення державних кордонів та слабкість великокнязівської

влади, що не була ще чітко організованою та централізованою;

– формування системи васально-ієрархічних відносин (зросла влада князя і

княжої дружини, яка виділилася у панівний прошарок і фактично склала

основу своєрідного адміністративного апарату; утворилися різні групи

феодально залежних селян: смерди, закупи, рядовичі, холопи, челядь);

– воєнне протистояння з Візантією (кожен з руських князів цього періоду

вважав за необхідне організувати декілька походів на Візантію, княгиня

Ольга у 965 р. першою відвідала Константинополі з мирними намірами);

– наростання небезпеки з боку кочівників (ослаблення Хазарського

каганату після успішних походів Святослава у 965 і 968 рр. відкрило шлях

на Русь кочовим народам, зокрема печенігам).

II етап – розквіту і піднесення Київської Русі (кінець X – середина XI

ст.).Він припадає на час князювання Володимира Великого (980 – 1015 рр.) та

Ярослава Мудрого (1019 – 1054 рр.).

иси цього етапу:

– завершення процесу формування території Київської Русі;

– перенесення уваги князівської влади з проблеми завоювання земель на

проблему їхнього освоєння та втримання під контролем;

– посилення централізації влади;

– активна реформаторська діяльність великих князів (судова,

адміністративна, війська реформи);

– невдала спроба реформування язичництва, офіційне запровадження та

поширення державної консолідуючої ідеології – християнства;

– поява писаного кодифікованого права («Руська Правда» – перший кодекс

права на Русі);

– активізація міжнародних контактів, численні шлюби членів сім'ї

Ярослава Мудрого з представниками правлячих династій Заходу;

– зростання цивілізованості держави, розквіт давньоруської культури.

III етап – політичної роздрібненості (кінець XI – середина XIII ст.).

Характерні риси цього етапу:

– посилення чвар та міжусобиць (після смерті Ярослава Мудрого

протистояння та суперечки за Київський стіл набули загрозливого

характеру);

– втрата політичної єдності, посилення відцентрових тенденцій,

– зародження індивідуальної земельної власності;

– спроба відновлення державної єдності (князювання Володимира Мономаха

(1113 – 1125 рр.); після смерті Мономаха його синові Мстиславу лише на

короткий час вдалося підтримати єдність руських земель);

– прогресуюче наростання зовнішньої загрози, що врешті-решт призвело до

встановлення монголо-татарського іга.

5. Політичний,економічний, соціальний та територіальний устрій Київської Русі

Київську Русь характеризують як ранньофеодальну державу: стрімка її феодалізація відбувалася зі збереженням помітних залишків родоплемінного ладу.

Економіка

Загальновизнаним є той факт, що Русь мала розвинені для свого часу продуктивні сили і багату економіку.

- Землеробство - провідна галузь, практикувалася 2-3- пільна система. Основними зерновими культурами були жито, пшениця, просо, ячмінь, овес. Вирощували також бобові та технічні культури, городину. Із землеробських знарядь використовували переважно рало, плуг, соху.

- Скотарство - набуло значного поширення, особливо в степовій зоні. Розводили велику і малу рогату худобу, коней, свиней, птахів.

- Ремесло - існувало до 60 спеціальностей. Найважливішими його галузями були: чорна металургія, гончарство, ткацтво, ювелірне та деревообробне виробництво.

- Торгівля - як внутрішня, так і зовнішня - мала велике значення в господарському житті. Експортували хліб, худобу, сіль, хутро, ремісничі вироби. Імпортували тканини, вино, прянощі, вироби мистецтва тощо. У X ст., з часів Володимира Великого, з'явилася власна монета - злотники й срібляники. З XI ст. основною грошовою одиницею стає гривня - злиток срібла різної ваги (до 200 г).

- Допоміжні галузі - мисливство, рибальство, бджільництво, бортництво.

Соціальна структура

У соціальній структурі давньоруського суспільства XI ст. можна виділити такі основні групи населення:

- Князі (представники правлячої та племінних династій), бояри (місцеві родовиті землевласники) та князівські дружинники. Володіли князівствами та місцевими вотчинами.

- Основна група - селянство (смерди), які спочатку були вільними і економічно самостійними, але поступово потрапили в економічну залежність від князів і бояр: платили їм данину, виконували примусові роботи.

- "Холопи " - раби - використовувалися в домашньому господарстві.

- Міщанство - складало багаточисельну верству. За приблизними підрахунками, у містах проживало до 15% усього населення. Найбільшими містами були Київ (до 50 тис. осіб) і Новгород (до 30 тис. осіб).

- Духовенство - формується із прийняттям християнства.

Форма правління

Київська Русь була ранньофеодальною монархією: київський князь зосереджував у своїх руках усю адміністративну, воєнну, судову владу й управляв державою за допомогою найближчого оточення - особистої дружини, удільних князів (управляли підлеглими їм князівствами), намісників (управляли невеликими містами)

Територіально-політичний устрій

Територіально Київська Русь не була єдиною і монолітною державою. Вона складалася приблизно з 15 удільних князівств, які характеризувалися значною самостійністю у внутрішньому житті.

До адміністративної реформи Володимира Великого (близько 988 р.) влада в удільних князівствах належала місцевим племінним династіям, які протистояли київському князю в його прагненні об'єднати під своєю владою племінні князівства.

5. Причини занепаду та припинення існування київської русі, її історичне значення

Золота Орда

Наприкінці 1237 р. розпочався наступ монголо-татарських військ під проводом хана Батия на руські землі. Протягом 1237- 1238 рр. Північно-Східна Русь була завойована і спустошена. Весною 1239 р. монголо-татари захопили Переяслав, зруйнували і спалили його. Того ж року така ж доля спіткала й Чернігів - "місто взяте й спалене вогнем", як сказано в літописі. Восени 1240 р. монголи підступили до Києва і взяли його в облогу. Понад 10 тижнів тривав штурм укріплень міста. Нарешті впала остання твердиня киян - град Володимира, монголо-татари вдерлися в київський дитинець, останні захисники трималися в Десятинній церкві. Від ударів стіни храму завалилися, поховавши під руїнами останніх воїнів-захисників Києва. 6 грудня 1240 р. монголо-татари остаточно захопили місто і повністю зруйнували його, а "люди от мала до велика все убеша мечем", - зазначив суздальський літописець.

Після взяття Києва монголо-татари вирушили на Галицько-Волинську "землю". Незважаючи на героїзм воїнів, волинські міста Кам'янець, Ізяслав, Колодяжин, Луцьк, Володимир були взяті і поруйновані. Під Галич монголо-татарські орди підійшли з'єднаними силами і після триденної облоги взяли його штурмом. У 1241р. монголо-татари вийшли на західні рубежі Русі, вдерлися на територію Польщі і Угорщини. Зустрівши опір на чеських і польських землях, ослаблені війська хана Батия у 1242 р. повернулися на схід. У пониззі Волги монголо-татарські феодали заснували державу - Золоту Орду (із столицею у м. Сарай). Руські землі не входили до складу заснованої монгольськими ханами у пониззі Волги держави, а перебували у васальній залежності від неї. Ясна річ, ця обставина мала вплив на економічний, політичний, культурний розвиток об'єднаних раніше у складі Київської Русі земель.

Київський період в історії України завершився.

Історичне значення Київської Русі

Київська Русь відіграла велику роль в українській та світовій історії.

Вперше об'єднала всі східнослов'янські племена в одну державну організацію, а також поклала початок державності у багатьох неслов'янських народів (угро-фінське населення Півночі, Поволжя).

- Сприяла формуванню у східних слов'ян більш прогресивних соціально-економічних структур, розвитку культури (виникла писемність, право, бібліотеки, храми і т.д.).

- Зміцнила обороноздатність східнослов'янського населення, захистивши його від фізичного знищення з боку кочівників.

- Підняла авторитет східних слов'ян у Європі, про що свідчать широкі міжнародні зв'язки Київської Русі, шлюбні союзи з королівськими династіями Західної Європи.

- Сприяла захисту Європи від кочових орд Сходу.