1. Екологічна складова зеленого каркасу

Біоцентрично-сітьову структуру природнього каркасу складають біоцентри, біокоридори та інтерактивні елементи.

Біоцентр – це група суміжних геотипів з природньою рослинністю, які виконують функції збереження геофонду ландшафту, оптимізуючого впливу на прилеглі геотопи з культурною рослиннісю (рілля) або позбавлені її (міська забудова), устетичні привабливості теритоорії.

В умовах агроландшафту біоцентрами є окремі гаї, ліси, ділянки степів, лугів, боліт, а в міському ландшатфті – парки, лісопарки, сквери, райони приватної забудови з присадибними садовими та парковими ділянками.

Важлива характеристика біоцентру – едарічні умови.

Едарічний тип біоцентру визначає набір видів які можуть у ньому існувати.

За видовим складом біоцентри бувають:

• хвойні лісові;

• листяні лісові;

• лужні;

• ліжно0болотні та ін.

За площею:

• карликові (в агроландшафті 0,2...0,5 км²),

(в міському ліндшафті 0,05...0,1 км²);

• малі (0,1...0,3 км²),

(0,5...1 км²);

• середні (0,3...1 км²),

(1...3 км²);

• відносно великі (1...3),

(3...10 км²);

• великі (≥10 км²),

(≥3 км²).

Біокоридор – видовженний ареал, представленйи геотопами з природньою або близько до неї рослинністю, вздовж якого відбувається біотипні міграції між окремими біоцентрами. У агроландшатфі біокоридорами є залісені або щалужені схили та днища лінійнихерозійних форм, лісосмуги, водоохоронні зони річок, самі річкові долини і взагалі будь-які видовжені ареали, що не розорюються, не зазнають надмірного випасу і щорічного косіння.

У міському ландшафтіфункцію біокоридорів можуть виконувати алеї, бульвари, вулиці, ступінь озеленення яких дає змогу мігрувати птахам та комахам між міськими біоцентрами.

Забезпечення умов міграції основна функція буокоридору.

Біокоридори поділяються за:

• генезисом (природні, штучні);

• місцезнаходженням (рівнинні, схилові, долинні);

• едарічними умовами;

• шириною (лінійні біокоридори (такі вузькі, що не впливають на прилеглі угіддя); смугасті біокоридори (ширина дозволяє формувати у внутрішній частині спеціальні екологічні умови).

Інтерактивний елемент – лінійний ареал, зайнятий геотопами з природньою або близькою до неї рослинністю, який відгалуджуєтсья від біоцентру або біокоридору і виконує функцію поширення їх дії на прилеглі агро- або урбо-угіддя. Інтерактивнйи елемент відрізняється від біокоридору тим, що не з`єднує біоцентри між собою.

2. Просторово-пішохідний каркас

Пішохідні дороги і алеї прокладені на озеленених територіях житлових районів і мікрорайонів, громадських центрів міст, а також у скверах, садах і парках є невід`ємними елементами міського ландшафту. У сучасному місті, поряд з системою транспортних магістралей, формується самостійна мережа загальноміських, районних і місцевих пішохідних маршрутів, що пронизують озеленені території і формують своєрідний пішохідний каркас. Від якостей цієї мережі залежить зручність пішохідного пересування для населення і можливість зорового сприйняття міського ландшафту.

Пішохідні шляхи звичайно прокладають найкоротшими відстанями між окремими осередками скупчення людей, так званими генераторами пішохідного руху. На території житлового району – між житлом і зупинками громадського транспорту, центрами обслуговування і фізкультурними комплексами, у напрямку місць праці. На території мікрорайону – у напрямку до школи, у житловому кварталі – до дитячого садка.

У садах і парках необхідно по найменшим відстаням прокласти транзитні пішохідні дороги, що з’єднують між собою різні частини, забезпечують зручнйи зв’язок входів у парк з місцями масового відвідування та різними його функціональними зонами.

В усіх випадках побудова системи пішохідних доріг і алей повинна відрізнятися ясністю композиційного задуму, сприяти вільній орієнтації людей на території житлового району, саду чи парку, на території громадського центру і у місті загалом.

Відкриті озеленені території міста з’єднуються пішохідними дорогами і алеями в цілісну просторову композицію. Послідовність сприйняття у часі міських ландшафтів, коремих пейзажів і, таким чаном, поєднуються між собою в єдине композиційне ціле.

У зв’язку з цим дуже важливо правильно визначити послідовність розміщення відкритих просторів вздовж пішохідного маршруту, їх розміри, композиційну важливість кожного у загальній системі, впливу пейзажів, що відкриваються, а також розмір інтервалів між ними. Усі ці питання виршуються відповідно до основної ідеї композиційного задуму об`єкта. Обов`язковими є також визначене чергування відкритих і закритих просторів: кожний з відкритих пейзажів, що змінюється перед глядачем в процесі руху, повинен бути відокремлений від іншого насадження на одному чи двох боках дороги.

Довжина ділянок закритих просторів, що виконує роль своєрідних спокійних пауз між композиційними акцентами, визначається вагомістю і силою емоційного впливу пейзажів відкритих просторів: чим сильніший акцент, тим довша пауза між ним і наступним акцентом. Сила послідовно змінних композиційних акцентів і розміри відкритих просторів не повинні бути однаковими, оскільки це створює монотонність.

В практиці садово-паркового мистецтва найчастіше виконуються такі поєднання галявин і пішохідних доріг: дорога проходить вздовж узлісся короткого чи довгого боку галявини; дорога чи алея розділяє галявину на рівні чи нерівні частини; галявина розміщена між двома дорогами4 дороги оточують галявину з трьох чи чотирьох боків.

Вибір конкретного вирішення визначається загальною композицією об’єкта озеленення, а також розміром, призначенням і композиційною важливісю галявини, її орієнтації відносна сторін світу, характером рельєфу місцевості тощо.

Пішохідні шляхи, що формуються на озеленених територіях міста за характером переважаючого функціонального призначення, ділять на такі основні види: транзитні пішохіді алеї – міжрайонні; житлових районів і мікрорайонів на території скверів, парків; алеї , що входять до громадських будівель, промислових підприємств, спортивних комплексів, парків та інших об’єктів масового відвідування, міжзонні алеї парків, спортивних комплексів тощо; кільцеві дороги садів, парків, лісопарків та інших об’єктів; другорядні прогулянкові алеї; стежки.

Залежно від інтенсивності пішохідного руху і призначення визначається тип і ширина попреречного профілю пішохідних шляхів; при цьому враховується, що частина пішохідних алей повинна використовуватись у вигляді експлуатаційних доріг, а також для проїзду різних механізмів (прибиральні, поливальні машини тощо).

Ширину пішохідних доріг і алей визначають залежно від інтенсивності руху пішоходів у двох напрямках, приймаючи ширину однієї смуги руху 0,75м та її пропускну здатність до 600 пішоходів за год.; ширину однієї смуги руху для обслуговування автотранспорту в одному напрямку необхідно приймати такою, що дорівнює 3 м. Таким чином, пішохідні шляхи, на яких необхідний експлуатаційний проїзд транспорту в двох напрямках, повинні мати мінімальну ширину 6 м.

Ширина головних алей приймається від 4 до 12 м, мінімальна ширина доріжок прогулянкового типу (стежок) – 1м.

Основне призначення транзитних алей – зручний пішохідний зв’язок. Їх прокладають по найкоротших відстанях і вони мають бути повністю облаштовані: мати зручнйи для пішоходів поперечний і повздовжній профілі і покриття, лавки для відпочинку, достатнє вечірнє освітлення. У спекотний літній день пішоходи повинні мати захист від сонця в затінку.

Композиційне вирішення алеї не повинно бути одноманітними і нудними, пішоходи повинні мати змогу візуального сприйняття міського ландшафту, кращих його пейзажів, цікавих архітектурних ансамблів, пам’яток архітектури тощо. У зв’язку з цим вздовж транзитних алей доцільні рядові чи групові посадки дерев в поєднанні з вільнимиландшафтними ділянками, що залежить від орієнтації алей відносно сторін світу, їх довжини і характеру прилеглих пейзажів.

Головна алея, що бере початок біля входу в парк, обов’язково повинна мати і чітке композиційне завершення. Таким завершенням для різних за значенням парків можу бути: площа, на яків розміщені основні воходи в різні функціональні зони парку; велика будівля чи споруда (комплекс будівель і споруд) суспільного призначення, кульмінаційний центр просторової тематичної композиції (наприклад у меморіальних парках); головний відкритий простір (галявина, водойма, партер), що є центром композиції парку, чи відкритий простір зовнішнього ландшафту, що має велику силу емоційного впливу (наприклад простір моря) тощо.

Міжзонні алеї парків та інших об’эктів міського озеленення виконують функції розподільних алей другого порядку: попадаючи з головної алеъ на міжзонні, відвідувачі розподіляються на території об’єкта залежно від своїх бажань; ці алеї є тим планувальним каркасом, на який нанизується серія відкритих просторів, що формують окремі пейзажі.

Кільцева дорога чи алея, яка оточує парк по периметру, об’єднує усі його функціональні зони між собою. Така дорога (алея) є важливим елементом загальної планувальної та об’ємно-просторової композиції парку чи ландшафтного іншого об’єкта, оскільки відвідувач, проходячи по ній у певній послідовності сприймає не тільки внутрішні пейзажі і ландшафти, але може сприймати і зовнішній ландшафт, що здебільшого значною мірою збагачує парк. Саме такі особливості має, наприклад, кільцева алея парку Високий Замок у Львові. З її видових майданчиків можна спостерігати панорами міста.

Кільцева алея передусім є основним прогулянковим маршрутом парку, і може також використовуватись для внутрішньо-паркового пасажирського транспорту (електромобіля тощо), а також господарських потреб.

Другорядні прогулянкові алеї доповнюють мережу основних доріг і алей, можливість відвідувачам ознайомитись з окремими пейзажами і садово-парковими видами. Більш того, ці алеї сприяють рівномірному розподілу маси відвідувачів на території парку. Доріжки і стежки створюють зручності для відпочинку відвідувачів, сприяючи їх наближенню до окремих елементів паркового пейзажу.

Велике значення мають і такі деталі, як криволінійні алеї у плані, хз спряження між собою, а також з майданчиками різноманітного призначення. У практиці відомі випадки, коли мережу алей і майданчиків проектують у формі складних фігур, чи зовсім не надають їм визначеною форми. Іноді доріжки скверів, дворів-садів житлових територій та інших об’єктів протяжністю 20-40 м без будь-яких причин то розшрюють до 6-8 м, то звужують до 1 м і меньше, обґрунтовуючи необхідністю створення особливої «мальовничості».

Однак такі «вирішення» призводять до протилежних наслідків: знижується зручність використання і збільшується вартість будівництва.

Планування мережі алей має бути функціонально обґрунтоване, чітке і ясне, а вирішення примикання доріг однієї до другої чи до майданчика – зручним для експлуатації і красивим. При організації перехрестя чи примикання декількох алей їх поздовжні осі потрібно спрямувати так, щоб вони перехрещувалися в одній точці, тобто проходили через центр майданчика, що створюється перехрестям чи примиканням. «Кути» на узбіччі необхідно заокруглювати, це збереже газони від витоптування, створюють зручності для пішоходів та підвищить естетичні якості. Радіус спряження повинен бути не менше від ширини дороги. В окремих випадках у невеликих міських скверах, садах доцільно перехрестя доріг, алей і стежок поєднувати з майданчиками для відпочинку.