3. II Всеукраїнський з'їзд Рад процес формування владних структур (вуцвк, Народний Секретаріат, місцевих органів влади)

Недостатньо представницький характер Всеукраїнської селянської конференції і особливоавстро-германская інтервенція надзвичайно загострили необхідність термінового скликання II Всеукраїнського з'їзду Рад для згуртування всіх трудящих у майбутній важкої боротьбі.

З'їзд мав значно посилити переважають у всіх, зокрема й у вищих органах радянської влади, представництво селянської бідноти. І тому вибори делегатів з'їзду потрібно було організувати у первинних організаціях селянства, оскільки середні ланки, обрані до ленінських декретів Жовтня за відсутності самостійних організацій сільської бідноти, були дуже засмічені представниками куркульства. У той самий час скликаний наприкінці в Катеринославі губернський селянський з'їзд, делегати якого обиралися безпосередньо сільськимисходами, прийняв рішення в всіх цих питаннях більшовицькі резолюції більшістю в 1000 голосів при 14 утрималися і закликав селянство згуртуватися навколо ЦВК України та Народного Секретаріату.

Зважаючи на це, ЦВК Рад України у постанові виборах на II Всеукраїнський з'їзд Рад встановив, що від селянства обираютьсяволостними Совітами селянських депутатів, чи їх майже немає — волосним з'їздом представників найбіднішої селянства. У повідомленні від 9 березня Президія ЦВК підкреслив особливої важливості представництваволостних Рад. Орган Радянського уряду України "Вісник УНР", зазначаючи недостатнє ще участь селянства боротьби з австро-німецькими загарбниками, закликав трудове селянство "докласти всіх зусиль, щоб найбіднішій верстві селянства було винесено із найбільшою повнотою" з'їзд і висловлював сподіватися активізацію трудового селянства у справі захисту Батьківщини.

Та не активізації сільській бідноти чекали від скликуваного з'їзду. Він був вирішити ряджгучих питаньміжнародного і внутрішньополітичного становища країни: про ставлення уряду Республіки до Брестському світу й про його наслідки України та на її відносин із Радянської Росією, про конкретизації і здійснення Декрету про землю, подолання величезних труднощів господарського будівництва, поповнення і остаточному оформленні вищих органів радянської влади, визначенні їх компетенції. У цілому це чітко була виражена на повідомленні скликати з'їзду за тими словами: ">Рабоче-крестьянское Уряд України, ЦВК Рад України передають долю революції" і свободу українського трудового народу руки його членів.

>Намеченний у міжнародному сполученні скликати з'їзду від 17 лютого порядок дня з'їзду змінювався, й у порядку денному, затвердженої з'їздом за його відкритті 17 березня 1918 р., стояли питання: 1) політичний момент; 2) організація Збройних Сил; 3) Україна) й Федерація; 4) земельне питання; 5) фінанси; доповідь Народного Секретаріату й ЦВК; організаційні і питання вибори.

З'їзд, як передбачалося, був багатолюдним, і ним були добре представлені як робітничий клас, а й трудове, особливо найбідніше, селянство. З'їзд визнав повноваження селянських делегатів й у випадках, коли окремі волості замість одного делегата виділяли 10, 15, 17 делегатів. На з'їзд на час відкриття стало 964 делегата, їх 428 більшовиків, 414 лівих есерів, 90 безпартійних. Серед інших 32 делегатів були меншовики, праві есери, українськіс.-д. та інших. Наприкінці роботи з'їзду число його перевищила 1200 людина. На з'їзді були присутні представники низки губерній України, вже окупованих австро-німецькими загарбниками.

У засіданні 18 березня з'їзд став ареною гострої боротьби більшовиків з лівими есерами у питанні про ставлення до Брестському світу. Більшість лівих есерів намагалося протягнути в резолюції з'їзду схвалення тактики зриву Брестського миру. Оскільки позиціюбольшевиков-ленинцев підтримувала частина лівих есерів, ліві українськіс.-д. і частина безпартійних делегатів, з'їзд схвалив підписання Радянської Росією мирний договір у Бресті, заявивши в резолюції, прийнятої з цього питання в вечірньому засіданні 18—19 березня, що попри надзвичайно скрутне становище, у якому ставить Українську Радянську республіку підписання Брестського договору, трудящі України, "щоб зберегти можливість вільно розвивати завоювання соціалістичної революції... готові підписати навіть ті найтяжчі умови, які нав'язуються Україні мирний договір Центральної раді зАвстро-Германией, але за обов'язковій умові повного невтручанняАвстро-Германии у внутрішнє життя України та виведення австро-німецьких військ із усіх які проводять частин України".

Отже, з'їзд повністю підтримав оприлюднену 16 березня 1918 р. на IV ВсеросійськомуЧрезвичайном з'їзді Рад декларацію ЦВК Рад України та делегатів із радянських організацій, у якій ратифікація Брестського "розбійного "мирного" договору" зізнавалася яка потрібна на "закріплення соціальних завоювань Жовтневої революції" і збереження радянської влади, як вогнища революції всесвітньої", "як і раніше, що став саме нас, українців, він б'є всього більше, вириваючи Україну, проти волі селян та створення робочих, з живого тіла Російської Радянської Федерації". У цьому ж Декларації ЦВК Рад України та радянська громадськість висловили тверду впевненість, що умови Брестського договору ненадовго відривають насильно Україну з "загальнорадянської федерації" І що, внаслідок неминучою перемоги українського, російського та світового пролетаріату, Україна скоро знову буде членом "єдиної соціалістичної федерації".

У зв'язку з поверненням 19 березня з господарів Москви українських делегатів IV Всеросійського Надзвичайного з'їзду Рад, що у той час делегатами II Всеукраїнського з'їзду Рад, посилилася позиція більшовицької фракції з'їзду, що викликало прийняттю рішення питання про державному устрої Радянської України.

Це питання надзвичайно важливо здолатидецентрализаторские тенденції у визначенні внутрішньодержавного устрою, які у перші місяці радянської влади отримали відоме поширення та в Україні, й у в Радянській Росії. Виникали на грунті породженого царатом недовіри політичної централізації. Їх роздмухували ліві есери, "ліві" комуністи іанархиствующие елементи, і вони реалізувалися в місництві, "обласництві" й дуже званоїсовнаркомомании. Окремі міста Київ і повіти оголошували себе "республіками", а місцеві ради — "Совітами Народних Комиссаров". Наприкінці січня створено "Рада Народних Комиссаров Одеси". Одночасно виникла "Миколаївська повітова соціалістична трудова комуна",воглавляемая "повітовим Радою Народних Комиссаров", у складі 15 людина. Створено були "Раднаркоми" у Луганську і Старобільську. Дружківський Рада відмовився підпорядковуватисяБахмутскому повітовому раді, оскільки це, на його думку, суперечило декрету Раднаркому про повноті влади Рад на місцях. Орган уряду Радянської України — ">Вестннк УНР" визнавав нормальним "самостійне об'єднання" як Одеси "з прилеглими до неї частинами сусідніх губерній", і Донкривбасу.

Тим більше що виділення Донкривбасу зі складу Українській Радянській республіки створювало серйозну загрозу справі зміцнення українській радянській державності, й було результатом небезпечної недооцінки провідну роль пролетарського Донбасу в соціалістичної революції в Україні. Обласний Виконавчий Комітет Рад Донкривбасу в листопаді 1917 р. поставив запитання включення всього Донкривбасу з Харковом і склад в Радянській Росії якадминистративно-самоуправляющейся області, мотивуючи це можливістю відгородитися Центральної ради. З цієї шкідливою затії не відмовилася і після створення Українській Радянській республіки. Щоправда, III з'їзд Рад Донкривбасу, па порядку денному якого вже постало питання проголошення Донецько-Криворізької республіки, на вимогу більшовицької фракції, керованої Артемом, зняв це й з'єднався з делегатами I Всеукраїнського з'їзду Рад, прибулими з міста Києва, аби взяти у створенні Українській Радянській республіки. Проте, після якого обласної комітетДонкривбасеа здійснював наскрізний зв'язок із ВЦВК і РНК РРФСР, минаючи ЦВК України та Народний Секретаріат, і ФДМ продовжував вести лінію виділення Донкривбасу на самостійну республіку. IV обласної з'їзд Рад Донкривбасу, відкритий 27 січня, прийняв рішення про створення Донецько-Криворізької Радянської республіки обрала обласної комітет Рад, який, за дорученням з'їзду 14 лютого сформував Рада Народних Комиссаров Донкривбасу. ЦК РКП (б) рішуче засудив створення Донецько-Криворізької республіки. Секретар ЦК Я. М. Свердлов 17 лютого телеграфував Артему: "Виділення вважаємо шкідливим".

>Австро-немецкая інтервенція дала привід організаторам керівникам Донецько-Криворізької республіки наполягати зберігається її нібито у тому, щоб інтервенти, що Україну, зупинилися за українсько-словацьким кордоном Донбасу. У. І. Ленін був у тому-таки листі від 14 березня доручив Р. До. Орджонікідзе роз'яснити цим керівникам безглуздість їх розрахунків й необхідність "єдиного з України фронту оборони", із чим, зазначив У. І. Ленін, згодні також Артем і У. І.Межлаук.

15 березня ЦК РКП (б) з участю член Артема і окремих представників Українській Радянській республіки вирішив, що у II Всеукраїнський з'їзд Рад "повинні поїхати товариші з України, зокрема і з Донецького басейну. На з'їзді необхідно створити ще одне уряд з метою по Україні". Уже наступного дня після цього заходу ЦК РКП (б) Збройні сили Донкривбасу було передано до підпорядкування У. А. Антонова-Овсієнка, призначеного 6 березня ЦВК України головнокомандувачем збройних сил України; із ним було узгоджено питання та комплектування частин Червоної Армії та партизанських загонів на Донбасі. Раднарком Донкривбасу закликав всі совєцькі органи області привертає об'єднанню в загальноукраїнському масштабі для боротьби з інтервентами.

Рішення ЦК РКП (б),разъяснившее необхідність державного єдності Радянської України, допомогло більшовицької фракції II Всеукраїнського з'їзду Рад провести резолюцію "Про державний устрій", яка виключає виділення з "України якійсь галузі.

У у відповідь цю резолюцію з'їзду і декларацію Надзвичайного повноважного посольства ЦВК Рад України та Народного Секретаріату, що завірила Раднарком РРФСР, що змушений умовами Брестського договору розрив федеративних зв'язків Радянської України з Росією є лише формальним І що українському народові продовжує свою боротьбу відновлення радянської влади на Україні та братньої в зв'язку зі Радянської Росією, Раднарком РРФСР 3 квітня висловив "своє співчуття геройською боротьбі трудящих, і експлуатованих мас України, які у час однією з передових загонів всесвітньої соціальної революції", і навіть непохитну впевненість "у близькій перемозі трудящих Росії й України побороти світового імперіалізму, за соціалізм".

Стосовно землі II Всеукраїнський з'їзд Рад прийняв "Тимчасові положення про соціалізацію землі",воспроизводившие із змінами ухвалений ВЦВК 27 січня "Закон про соціалізацію землі", і доручив ЦВК України розробити поправки і щодо нього. Йому було доручено розробити зважену та опублікувати декрети про8-часовом робочому дні й нікого робочому контролі, і навіть маніфест до українського народові і відозву до обманутим солдатам окупаційних військ. З'їзд обрав нового складу ЦВК Рад України.

Другий Всеукраїнський з'їзд Рад — важлива віха у процесі становлення української робітничо-селянської державності. Тут уперше в Україні як робітничий клас, а й широко представлене трудове, зокрема і найбідніше селянство підтримало ленінську політику партії більшовиків з усіх питань внутрішньої і до зовнішньої політики і державної будівництва.