2. Обґрунтованості:

а) виявляє всі факти, що стосуються справи;

б) ретельно і неупереджено (об'єктивно) вивчає факти, визнає їх достовірними;

в) відкидає всі сумнівні факти і факти, що не стосуються справи.

3. Доцільності, тобто відповідності діяльності правозастосовних органів і осіб у рамках закону конкретним життєвим умовам місця і часу; обрання оптимального шляху реалізації норми в конкретній життєвій ситуації:

а) у межах змісту норми (яка передбачає межі в рамках одного рішення, можливість вибору між різними рішеннями, можливість застосувати норму або утриматися від її застосування) обирає рішення, яке найповніше та найправильніше відображає зміст закону;

б) при однаковому і неухильному виконанні юридичних розпоряджень діє ініціативно - з урахуванням місця і часу виконання, розумно розподіляє сили і засоби і т.д.;

в) зважує на індивідуальні особливості справи, соціальну значущість застосовуваної норми, її відповідність духу права.

4. Справедливості:

а) неупереджено ставиться до дослідження обставин справи, до осіб, що беруть участь у ній, до остаточного рішення;

б) приймає рішення, яке узгоджується з принципами моралі, загальнолюдськими цінностями, власними моральними переконаннями і моральними переконаннями суспільства в цілому.

60.Тлумачення правових норм: поняття та необхідність.

Недосконалість нормативних актів передбачає необхідність їх тлумачення. Тлумачення - діяльність органів держави, посадових та фізичних осіб, що здійснюється з метою уяснення та пояснення змісту правової норми. Уяснення змісту відбувається суб'єктом (для себе), а пояснення - для інших.

Необхідність тлумачення викликана:

1. Існуванням права в загальній формі, що адресується невизначеному колу осіб, що вимагає пояснення в процесі конкретизації;

2. Наявністю особливостей правових приписів, що визначаються їх лаконічністю, абстрактністю та наявністю спеціальної термінології;

3. Недосконалістю юридичної техніки, що характеризується наявністю норм, які мають незакінчений зміст (.. .в інших випадках, передбачених законом);

4. Необхідністю пристосування нормативних актів, що мають тривалу історію існування, до об'єктивних змін в життєдіяльності суспільства.

Значення тлумачення.

1. Сприяє правильній реалізації правових приписів всіма суб'єктами права;

2. Сприяє забезпеченню принципу законності, бо забезпечує єдине розуміння та застосування норми;

3. Дає можливість ліквідувати неточності в законодавстві;

4. Дає можливість заповнити прогалин в праві.

Акт офіційного тлумачення норм права — це акт-документ, який містить роз'яснення змісту і порядку застосування правової норми, сформульоване уповно­важеним органом у рамках його компетенції, і має обов'язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються.

Ознаки акта тлумачення норм права полягають у тому, що він: 1) діє разом з тим нормативно-правовим актом, у якому міс­тяться норми права, що тлумачаться, залежить від них і, як пра­вило, поділяє їх долю; 2) є формально-обов'язковим для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються; 3) не виходить за межі норми, що тлумачиться, являє собою уточнююче судження про норму права, а не нове нормативне розпорядження; 4) приймається лише правотворчими або спеціально уповно­важеними суб'єктами; 5) має спеціальну письмову форму вираження акта-докумен­та (роз'яснення, інструктивні листи та ін.).

Акти тлумачення норм права можна поділити на види відпо­відно до різних критеріїв:

— за галузевою належністю норми, що тлумачиться, — акти тлумачення конституційного, цивільного, кримінального права тощо; — за структурними елементами норми, що тлумачиться, — акти тлумачення гіпотези, диспозиції, санкції; — за юридичною формою вираження — постанови, укази, на­кази, роз'яснення та ін.; — за сферою дії — нормативні, казуальні; - за «авторством» норми, що тлумачиться: а) акти автентичного тлумачення, б) акти легального (делегованого) тлумачення. - за повноваженнями інтерпретатора: 1. інтерпретаціині акти правотворчих органів— засновані на правотворчих повноваженнях інтерпретатора, згідно з якими наділяються певною формою; містять нор­мативні (загальні) роз'яснення; мають юридичну силу, однако­ву з юридичною силою право­творчих актів даного органу (наприклад, постанова Верхов­ної Ради України). 2. інтерпретаціині акти правозастосовних органів — засновані на правозастосов­них повноваженнях інтерпрета­тора, згідно з якими наділяють­ся певною формою; містять правила застосування норм права, сформульовані в резуль­таті узагальнення юридичної практики (наприклад, постано­ва Пленуму Верховного Суду України).