3. Особливості та види міжнародного кооперування

Розглядаючи категорію “міжнародне кооперування”, у першу чергу необхідно зупинитися на такому понятті як “кооперація виробництва". Вони не г ототожненими. Кооперація являє собою самостійний шлях усуспільнення виробництва і, на відміну від поділу праці, знаходить втілення в найрізніших видах підприємств. У своєму історичному розвитку кооперація як форма спільної виробничої діяльності людей мала декілька видів. З погляду власності на засоби виробництва усі види кооперації являють собою єдине підприємство, яке може належати певній особі, колективу робітників або визначеній групі акціонерів, що володіють і розпоряджаються його активами. Таким чином, кооперація - це спільне виробництво багатьох людей, що працюють в одному підприємстві, у тому числі в корпорації, що припускає єдність організаційної й економічної структури, у рамках якої це виробництво здійснюється, і знаходиться у власності одного або декількох осіб.

На противагу кооперації кооперування являє собою виробничі зв’язки між різними підприємствами, що беруть участь у виготовленні визначеного продукту, але при цьому залишаються господарсько самостійними. У кооперуванні необхідно розрізняти дві характерні риси: а) самостійні виробники різних країн на договірній основі здійснюють спільну діяльність щодо створення окремих видів про­дукції, що має чітко адресне призначення і складає елементи кінцевої продукції, тобто підприємства, що кооперуються, спеціалізуються або розмежовують між собою виробничі обов'язки по спільного випуску узгодженої продукції; б) кооперування припускає обмін між учасниками спільно виробленої продукції. Це, у свою чергу, означає, що кооперування має дві характерні риси міжнародного поділу праці і, отже, є однією з його форм.

У економічній літературі поряд із поняттями «кооперація» та «кооперування», відмінність між якими ми щойно з'ясували, вжи­ваються і такі терміни, як «промислове кооперування» та «виробниче кооперування». Між цими поняттями є також певні розбіжності. Промислове кооперування - це більш вузьке поняття порівняно з виробничим кооперуванням, воно включає лише його частко­вий прояв. У першому випадку мова йде про розвиток кооперування тільки у сфері промисловості, у другому - як у промисловості, так і в інших сферах діяльності. Наприклад, у сільському господарстві діють спеціалізовані підприємства з вирощування розсади, з підготовки насіння до посіву, комплекси з відгодівлі тварин і т.д. Таким чином, виробниче кооперування - це більш широке поняття, ніж про­мислове кооперування.

Крім специфічних власницьких відношень, міжнародне коопе­рування виробництва припускає наявність ще ряду ознак, властивих тільки йому як одному з варіантів реалізації поділу праці. Зокрема, важливою особливістю міжнародної спеціалізації та кооперу­вання виробництва є її попередній договірний характер. Заці­кавлені незалежні суб’єкти кооперування - підприємства або фірми з різних країн попередньо погоджують у договірному порядку умови спільної діяльності у визначеній сфері з виробництва окремих видів виробів, що складають елементи кінцевої продукції. Учасники цієї угоди розмежовують між собою виробничу спеціалізацію, тобто зак­ріплюють у договірному порядку як головні об’єкти кооперування які- небудь часткові продукти або окремі технологічні процеси, а то й визначені готові вироби, що входять у системи машин. На основі намічених програм розподіляють між собою завдання, відповідно до них перебудовують виробничі потужності або освоюють нові, упро­ваджують технологію одного з партнерів.

Міжнародне кооперування відрізняється не тільки від коо­перації, а й від звичайної торгівлі. У ході міжнародної торгівлі товарами, послугами, науково-технічними знаннями здійс­нюється лише зміна форм вартості, і кожний партнер самостійно виконує визначені виробничі функції. При кооперуванні ж відно­шення партнерів переносяться на самий процес виробництва. Для кооперування характерно більш інтенсивне співробітництво, ніж для торгівлі. Дії сторін носять взаємозалежний характер, вони здійснюють спільну діяльність, спрямовану на досягнення визначеної госпо­дарської мети. Такою може бути виробництво нового готового про­дукту, або обладнання, будівництво підприємства в країні партнера або в третій країні, розробка природних ресурсів і т.д. У той же час слід мати на увазі, що кооперування тісно пов’язано з зовнішньою торгівлею, тому що зобов'язання сторін у кінцевому рахунку реалі­зуються через купівлю-продаж кооперованої продукції.

Ще одна особливість міжнародного кооперування полягає в тому, що при ньому виробничі зв'язки між підприємствами є дов­гостроковими. На відміну від міжнародної торговельної угоди, яка, як правило, носить разовий характер, відношення по кооперуванню розраховані на тривалий період. Відповідно до цього договори щодо кооперування підписуються на тривалий час, а самі кооперуючі поставки є стабільними та регулярними, що підвищує зацікавленість підприємств у цій формі економічного співробітництва. Характерно також, що відношення з кооперування, як правило, тривають і після закінчення терміну дії угоди, тобто після того, як мета досягнута. Це свідчить про те, що в ході виконання угоди між партнерами склався клімат довіри друг до друга і вони продовжують взаємодіяти.

Нарешті, характерною рисою міжнародного кооперування ви­робництва є і те, що в окремих випадках воно носить комплексний характер, тобто охоплює не тільки власне виробництво, а й науково-дослідну роботу, і збутову діяльність, що безпосередньо обслуговують виробництво. Так, збут спільно виготовленої продукції може містити в собі узгоджений вихід партнерів на ринок, а також вирішення питань технічного обслуговування проданої продукції, її наступної модернізації з урахуванням вимог покупця.

Спираючись на це, можна зробити висновок, що кооперування обов'язково припускає спеціалізацію підприємств на виготовленні частини продукту, а саме: деталей, вузлів, агрегатів, що є компонентами при виготовленні кінцевої продукції або готових виробів, що входять до складу більш складних товарів, наприклад, машин для системи машин, а потім наступний обмін цими виробами.

Міжнародне кооперування виробництва має досить складну структуру (мал. 5) і являє собою об’єктивний процес розвитку стійких виробничих зв’язків між підприємствами, що відокремилися, неза­лежно від того, чи відбувається він в межах однієї країни або на між­народній арені. Кооперування обумовлене усім ходом диференціації суспільного виробництва, відокремлення усе більшого числа його складових частин у самостійні сектори виробничої діяльності. У свою чергу це є наслідком спеціалізації підприємств різних країн на виго­товленні частин продуктів, і яка пов'язана із сучасним етапом нау­ково-технічної революції. Ускладнення технологічної структури ви­робництва призвело до значного росту числа деталей і вузлів, вико­ристовуваних у готовому виробі. Наприклад, у легковому автомобілі нараховується до 20 тис. деталей і вузлів, у прокатних станах - біля 100 тис., а в електровозах - до 250 тис. У цілому в машинобудуванні 80% трудомісткості машин і устаткування припадає на вузли та деталі.

Складність виробленої продукції виключає здійснення масового або багатосерійного випуску всіх компонентів машин і устаткування на однім підприємстві. У зв'язку з цим заводи-«універмаги», де є на­бір усіх видів виробництв від заготівель до кінцевого виробу, стають невигідними суб’єктами економічних відносин. Через це під впливом закону економії робочого часу посилилася тенденція виділення зі складу підприємств цехів і окремих виробництв, що спеціалізуються па виготовленні деталей і вузлів або на вико­нанні яких-небудь стадії технологічного процесу. Випуск ком­понентів кінцевого виробу самостійними підприємствами знаме­нує собою новий крок у розвитку поділу праці і є потужним сти­мулом для підвищення його продуктивності. Досить сказати, що розвиток машинобудування на базі часткової спеціалізації підпри­ємств дозволяє витрачати в середньому в 1,5-2 рази менше матеріалів і у 2,5-3 рази, а іноді у 5 разів менше живої праці, ніж при універсальному виробництві. Підприємства, що спеціалізуються на виготовлені частин продукції, таким чином беруть участь і в міжна­родному поділі праці, стаючи постачальниками на світовий ринок деталей, вузлів і апаратів для виготовлення кінцевої продукції. І в цій сфері діють ті ж самі закономірності, що й у межах країни.

Однією з причин розвитку міжнародної промислової коопе­рації є тенденція підвищення капіталоємності продукції, що в свою чергу вимагає величезних фінансових витрат. Міжнародна спеціалізація та кооперування виробництва скорочує час нала­годження виготовлення нових товарів і знижує їхню капіта­ломісткість. Так, за даними Європейської економічної комісії ООН, міжнародні угоди про технічне співробітництво й обмін вузлами та деталями на базі кооперування приблизно на 14-20 міс. в середньому зменшують терміни налагодження виробництва нових видів виробів порівняно з організацією його виготовлення винятково власними силами, а також на 50-70% знижують вартість освоєння виробництва. Крім того, кооперування дає можливість досягти понад 90% рівня якості продукції іноземного партнера, годі як освоєння закор­донної технології самотужки дозволяє забезпечити лише 70—80% цього показника. Це обумовлено тим, що міжнародне коопе­рування розширює можливості більш комплексного, тривалого та мобільного використання різноманітних виробничих ресурсів. При цьому виникає також економія завдяки новим технічним і управлінським рішенням на базі передових закордонних розробок.

До числа важливих мотиваційних переваг, що спонукають підприємства й фірми різних країн брати участь у міжнародному виробничому кооперуванні, відноситься також можливість шляхом порівняно незначного росту закупок комплектуючих домогтися значного збільшення виробництва продукції, у тому числі такої, що йде на експорт.

Міжнародне кооперування виробництва не тільки сприяє підвищенню продуктивності праці, а й допомагає реалізувати певні економічні завдання, що надзвичайно важко або зовсім неможливо вирішити без об'єднання зусиль підприємств декіль­кох країн. До числа таких завдань відноситься спорудження великих промислових об’єктів, не тільки в державах, що розвиваються, а й у розвинених країнах. Наприклад, прокладання залізничного тунелю під Ла-Маншем, і таких прикладів успішного спільного будівництва існує досить багато в різних регіонах світу.

Однією з основних причин росту міжнародного виробничого кооперування послужило прагнення великих підприємств і корпорацій збільшити прибутки від експорту своєї продукції. У зв’язку з тим, що деякі країни ввели заборону на ввіз готових машин, фірми індустріальних держав почали широко використовувати екс­порт аналогічних машин, але вже у виді комплектного набору. Крім того, в окремих країнах є різниця в імпортних митах на машини в зборі і на комплектний набір компонентів машин. Намагаючись під­вищити свої прибутки, використовуючи зазначену різницю, експор­тери індустріальних країн переходили на вивіз проміжної продукції.

Міжнародне виробниче кооперування як специфічна форма МПП реалізується різноманітними фірмами та підприємствами. Конкурентна боротьба, що загострюється на світовому ринку, заохо­чує їх удосконалювати цю форму міжнародного економічного співро­бітництва. Існує декілька напрямів такого розвитку.

По-перше, з метою зниження витрат на одиницю продукції великі корпорації встановлюють зв’язки з дрібними та середніми фірмами і перетворюють їх у субпостачальників вузлів, деталей та інших частин кінцевої продукції.

По-друге, у ролі субпостачальників виступають не тільки дрібні та середні, а й багато досить великих підприємств, що спеціа­лізуються на виготовленні часткових компонентів, призначених для виробництва кінцевої продукції іншими підприємствами. Наприклад, в Англії такі потужні спеціалізовані фірми, як «Лукас индастриз», «Смит», «Данлоп-Пирелли», «Бзрмид» і «Отомотив продактс» конт­ролюють постачання переважної частини комплектуючих виробів для автомобільних та інших компаній. Найбільша з них «Лукасиндастриз» має 90 підприємств в Англії та 42 за межами. В Англію вона поставляє деталі, вузли й агрегати місцевим фірмам, а також дочірнім компаніям американських транснаціональних корпорацій (ТИК) «Дженерал моторі», «Форд» і «Крайслер».

По-третє, у ролі спеціалізованих субпостачальників комплек­туючих іншим фірмам нерідко виступають самі транснаціональні корпорації. Так, «Дженерал моторс» на базі кооперування поставляє підшипники та колінчаті вали корпорації «Форд», а англійська компанія «Роллс-Ройс» — авіадвигуни, якими оснащено понад 50% парку цивільних літаків, що експлуатуються авіакомпаніями промис­лово розвинених країн. Усі ці чинники спонукають ТНК активно брати участь у міжнародній спеціалізації та кооперуванні вироб­ництва. Внаслідок високої віддачі міжнародна промислова кооперація одержало широкий розвиток у світі.

Міжнародна спеціалізація та міжнародне кооперування вироб­ництва можуть проводитися в життя найрізноманітнішими методами. Найбільш старим засобом здійснення кооперованих зв'язків у про­мисловості, а також у будівництві є укладання між підприємствами угод про проведення кожним із них спеціалізації в договірному порядку, що в літературі більше відомий під ім'ям “підрядного коопе­рування”. Цей метод передбачає, що замовник доручає фірмі-виконавцю виконання визначених робіт відповідно до заздалегідь досяг­нутої домовленості щодо термінів, обсягів, якості й інші умови вико­нання. Підрядний метод припускає постачання виробів одним партне­ром іншому і здійснення зборки кінцевого продукту тільки одним із них.

Підрядне кооперування має два різновиди: класичний підряд з випуску продукції та підряд з проектування та виготовленню вузлів, апаратів та іншого устаткування. При класичному підряді фірма-підрядчик робить часткові продукти за дорученням замовника по його кресленнях і специфікаціях під його відповідальність і за його раху­нок. Вона може здійснювати складання вузлів або агрегатів із компо­нентів, вироблених замовником або його іншим підрядником, а також виконувати технологічні операції за дорученням замовника з метою перетворення напівфабрикатів у готові комплектуючі вироби та іншу діяльність.

Навпаки, при застосуванні підряду з проектування та випуску вузлів, агрегатів та іншого комплектувального устаткування замовник надає підрядчику лише тільки загальні параметри необхідної техніки. Останній проектує, розробляє та виготовляє зразки нових технічних виробів і передає замовнику всю документацію про неї. Потрібно сказати, що подібне кооперування вигідно партнерам: замовник одержує нове обладнання в короткий термін і за більш низькою ціною, ніж при власному виготовленні, а проектувальник може для своєї вигоди продавати нові вироби не тільки замовнику, а й іншим покупцям. У зв'язку З цією додатковою перевагою підрядне кооперу­вання з проектування та виготовлення нових агрегатів та інших комп­лектуючих одержало широке поширення в багатьох машинобудівних галузях.

Інший досить широко поширений метод міжнародною виробничого кооперування передбачає взаємну часткову спеціалізацію на основі використання індивідуальних ресурсів партнерів і постачання виробів один одному для створення власного кінцевого продукту. Цей метод звичайно застосовується між фірмами, що за характером своєї діяльності знаходяться в прямій двосторонній виробничий залеж­ності. Партнери домовляються про умови взаємної спеціалізації ви­робництва і відповідно до цього обмінюються комплектуючими ком­понентами для складання кінцевого виробу самостійно.

У практиці МЕВ застосовується також метод міжнародного виробничого кооперування на основі реалізації партнерами спільної програми створення кожним із них власного кінцевого продукту. Як правило, мова йде про розробку та виробництво технічно складного продукту, передбаченого спільною програмою країн-кооператорів. При цьому здійснюється об’єднання їх фінансових, науково-техніч­них, матеріальних і трудових ресурсів і закріплення за кожною з них повної відповідальності за випуск визначеної частини виробу.

Таке співробітництво здійснюється також звичайно фірмами з приблизно однаковим виробничим профілем, із переваженням у них однієї й тієї ж спеціалізації. В основу подібного кооперування покла­дено принцип спеціалізації партнерів на виготовленні частин кінце­вого виробу, за якими вони мають найбільше сприятливі економічні та науково-технічні умови, що дозволяють їм випускати комплек­туючі високої якості і з низькими витратами виробництва.

Метод взаємної часткової спеціалізації та міжнародного вироб­ничого кооперування на основі реалізації партнерами спільної програ­ми використовується і для створення єдиного продукту, починаючи зі стадії його проектування, закінчуючи збутом і техобслуговуванням. Найбільший розвиток він одержав в аерокосмічній промисловості, атомному, енергомашино- і суднобудуванні. Це обумовлено тим, що розробка та виробництво продукції в цих галузях потребують значних витрат, а технічна складність об'єктів, що складаються з багатьох тисяч деталей і підсистем, унеможливлює їхнє створення та вироб­ництво без налагодження широкого науково-технічного кооперування головних фірм.

Нарешті, важливим, порівняно новим методом розвитку міжна­родного кооперування виробництва є співробітництво підприємств різних країн для спільного спорудження господарських об'єктів. Фактично це означає відродження підрядного кооперування, але на новій виробничій основі. Якщо при традиційному підрядному кооперуванні мова йшла про виконання підрядчиком доручення замовника на випуск часткових виробів з його кресленнями та специфікаціями або завданнями на проектування та виготовлення нових апаратів, моторів або машин, то тепер встановлення коопе­рованих зв'язків припускає здійснення фірмами декількох країн за дорученням замовника спільної узгодженої роботи, що має своєю метою досягнення значного конкретного результату - спорудження визначеного промислового або іншого господарського об'єкта. Подібна діяльність включає крім постачань і монтажу устаткування також проектні, будівельні, інженерні та інші роботи.

У спорудженні промислових об'єктів може брати участь кілька фірм різних країн, у тому числі фірми країни-замовника. Основною перевагою багатостороннього кооперування є взаємна доповнюваність фінансових, виробничих та інших ресурсів партнерів, що дозволяє в більшою мірою використовувати можливості міжна­родного поділу праці. При багатосторонньому кооперуванні дося­гається найвища ефективність використання наявних ресурсів і підви­щення прибутковості виробництва.

Організаційно кооперування зі спорудження промислових, транспортних та інших об'єктів здійснюється на основі міжнародних договорів або угод про виробничо-технічне та промислове співробітництво.