2. Особливості міжнародного поділу праці в умовах науково-технічної революції

Досягнення науки та техніки дають змогу істотно змінювати властивості та характеристики товарів, з якими країна виходить на світовий ринок, бере участь у МПП. Під впливом НТР та інтерна­ціоналізації виробництва в ряді країн відбувається докорінна ламка традиційних структур, форсується суспільний поділ праці, внаслідок чого виникають нові самостійні напрями економічної діяльності. Ці процеси, у свою чергу, сприяють формуванню нового міжнародного поділу праці, становленню нової моделі розвитку. Як уже зазначалося, характерними рисами цієї моделі є невпинне зростання сфери послуг, особливо банківських, страхових, торгівлі, туризму, а також розвиток швидкими темпами цілої групи нових наукомістких, високотехнологічних галузей промисловості - електроніки, інформатики та обчислювальної техніки, фармацевтики, телекомунікацій, космо­навтики, біоінженерії та ін.

Разом з тим в умовах НТР відбувається занепад цілого ряду галузей та економічних регіонів окремих країн. Багато підприємств текстильної, металургійної, суднобудівної та інших галузей про­мисловості в розвинутих країнах Заходу зазнають глибокої кризи, і всі спроби її подолання є дорогими й малоефективними. Через це тепер на Заході багато уваги приділяється своєчасному визначенню деградуючих підприємств і галузей з метою їхньої реконструкції чи перепрофілювання. Проте головною тенденцією є не зміна міжга­лузевих пропорцій, а різні аспекти раціоналізації та модернізації виробництва, нові принципи його спеціалізації та розміщення. Харак­терною рисою 80-х р. було бурхливе зростання в ряді країн інвести­цій, спрямованих на вдосконалення якості продукції, модернізацію та раціональне розміщення виробництва. Водночас відбувалося витіс­нення в периферійні регіони світового господарства екологічно брудних, енергоємних виробництв, а також таких галузей, що не впи­сувалися в нову модель економічного розвитку. Так, ряд традиційних галузей з Японії переноситься до країн Південно-Східної Азії, в межах ЄС спрямовуються з ФРН, Франції, Великобританії в Іспанію, Португалію, Грецію. Формується новий міжнародний події праці, що супроводжується серйозними змінами в спеціалізації окремих країн і регіонів. І хоча цей новий міжнародний поділ праці розвивається в межах існуючого світового господарства і нагадує в багатьох ви­падках його старі форми, він одночасно мас ряд специфічних, притаманних лише йому рис та особливостей.

Однією з таких особливостей є поява у «третьому світі» нових індустріальних країн. У Південно-Східній Азії, в Латинській Америці, на Близькому Сході з’явився ряд країн, що відійшли від традиційної сировинної спеціалізації, а виробляють та експортують готову промислову продукцію, зокрема високотехнологічну та наукомістку. При цьому для нових індустріальних країн характерна не лише трудомістка, а й капіталомістка, навіть техномістка спеціалізація. Ці країни, на думку ряду вчених, беруть участь у МПП з урахуванням порівняльних витрат, які відображають затрати «фізичного» та «людського» капіталів. Прикладом можуть служити такі галузі, як металургія та електроніка. У нових індустріальних країнах сформу­валися вільні від тарифів і мит промислові зони, в яких існують пільгове оподаткування та преференційні валютні курси. У цих зонах працюють підприємства, що орієнтовані на експорт товарів на світо­вий ринок. Серед країн, які мають такі вільні промислові (або економічні) зони, нараховується 17 країн Азії, 21 країна Латинської Америки та 13 африканських. Як правило, в нові індустріальні держави переноситься капіталомістке та трудомістке виробництво з промислове розвинутих країн. Основним каналом перенесення техно­логічного досвіду та започаткування нових виробництв є ТНК. Техномісткі види продукції, переважна частина якої виробляється філіями ТНК, становлять значну частку експорту нових індустріа­льних країн. Так, у Мексиці вони дорівнюють половині експорту, в Сінгапурі — 2/3, Гонконзі —1/4 і т. д. При й цьому спостерігається і така закономірність: чим вища в експорті цих країн частка продукції техномістких галузей, тим значніша питома вага іноземного капіталу.

Транснаціональні корпорації стали свого роду каталізатором формування нового міжнародного поділу праці. Зростає роль торгівлі, що здійснюється між філіями ТНК (на її частку припадає сьогодні до 40 % експорту США), у ряді нових індустріальних країн ТНК реалізують більш як 60 % своєї продукції через торговельні організації материнських компаній (у Бразилії, Мексиці, Аргентині). Становлення нової моделі розвитку, формування нового міжна­родного поділу праці під впливом НТР спричиняють серйозну трансформацію всього світового господарства.

Одним з проявів цієї трансформації є переплетення тенденції уніфікації та розшарування серед країн - суб’єктів світового госпо­дарства. Якщо раніше вважалося, світове господарство не лише зв’язує окремі країни в єдину систему, але й сприяє певній уніфікації всіх його учасників (на основі «наздоганяючого розвитку»), НІР спричинила іншу тенденцію: йдеться про зростаюче розшарування та фрагментацію світового господарства як з техніко-економічного, так і з соціально-політичного боку. Міжнародний поділ праці історично формувався навколо країни, що володіла передовими виробничими потужностями, новітньою технологією та науковим потенціалом. Інші країни намагались або наздогнати лідера, або скопіювати, перенести на національний ґрунт окремі риси його моделі розвитку. Так було в XIX ст. з Англією, так трапилося на початку XX ст. зі Сполученими Штатами Америки. В останній третині XX ст. серед провідних західних країн розгортається боротьба за лідерство, однак практика показує, що в сучасних умовах сама можливість завоювання лідерства у світовому господарстві на довгий строк стає дедалі проблематич­нішою. Сьогодні мова йде про становлення трьох центрів суперництва - США, Західної Європи та Японії,— кожен з яких по-своєму переходить до нової моделі розвитку. У результаті значно розширюється й основа сучасного МПП, пов’язана з науково-технічною революцією та інтенсифікацією виробництва.

В умовах НТР більш важливими стають нові фактори та показники, що визначають місце країни в МПП, хоч традиційні при цьому також не втрачають своєї значущості (незважаючи на їх постійну переоцінку). Якщо раніше, наприклад, природні ресурси розглядались як один з головних показників, то останнім часом ставлення до нього змінюється, і не лише тому, що НТР докорінно трансформує паливно-сировинну базу виробництва. Досвід ряду країн наочно показує, що наявність природних ресурсів може мати й негативні економічні наслідки. Породжуючи досить легкі форми інтеграції національного господарства в міжнародний події праці, експлуатація природних ресурсів затримує мобілізацію й ефективне використання інших ресурсів і потенціальних можливостей країни (інтенсифікація виробництва, людський фактор, розвиток НТП).

Аналогічна ситуація спостерігається і з трудовими ресурсами. Протягом довгого часу вважалося, що країна з дешевшою робочою силою одержує порівняльні вигоди. Під впливом НТР ця точка зору поступово змінюється, хоч і не відкидається зовсім. Сьогодні зростає попит на такі якості робочої сили, як рівень кваліфікації, дисциплінованість, професійна підготовка. Перевага надається більш кваліфікованим, хоч і дорожчим трудовим ресурсам. Навіть нові індустріальні країни, які зробили свого часу стрибок в еконо­мічному розвитку і зайняли досить міцні позиції в міжнародному поділі праці, не в останню чергу завдяки дешевій робочій силі, нині сконцентрували зусилля на підвищенні кваліфікації та професійного рівня робітників.

Під впливом НТР змінюється роль такого фактора участі країни в міжнародному поділі праці, як внутрішній ринок. Здавна вважалося, що чим він ширший, тим більшими є можливості країни налагод­жувати та розвивати масове, багатосерійне виробництво, тим вищі її економічний та науково-технічний потенціали, а отже, міцніші позиції на світовому ринку. В умовах НТР та подальшої інтернаціона­лізації господарського життя підхід до цієї проблеми дещо змінився. Посилення спеціалізації, зростання диференціації та індивідуалізації продукції змушують товаровиробників шукати зовнішні ринки. У цьому випадку важливого значення набувають такі аспекти внутрішнього ринку, як відповідність його цінових пропорцій, орга­нізаційних структур параметрам світового ринку, здатність до адаптації стосовно світового господарства.

При визначенні конкурентоспроможності національної еконо­міки, ступеня її участі в МПП важливу роль у сучасних умовах відіг­рають такі характеристики, як гнучкість і маневреність, здатність економічного механізму швидко реагувати на непередбачені зміни у світовому господарстві, вчасно виявляти та використовувати ті можливості, які виникають у світовому господарстві під впливом НТР. Новий міжнародний поділ праці, нова модель економічного роз­витку об’єктивно вимагають гнучкої, динамічної промислової струк­тури, відповідної спеціалізації, яка виходила б з підвищеної манев­реності виробничого апарату й організаційно-управлінських структур.

Потреба в швидкому реагуванні, адаптованості виникає на всіх рівнях господарської діяльності: окремого підприємства, міжга­лузевих зв’язків, економіки країни в цілому. Підвищена гнучкість життєво важлива як для техніко-економічних структур, так і для організаційно-управлінських механізмів. НТР сприяє швидкому впровадженню у виробництво нових технологій та методів, радикально й стрімко змінює запити ринку, змушує під загрозою постійного відставання вести пошук оригінальних рішень у мо­дернізації виробництва та продукції, постійно вносити зміни в організацію й управління виробництвом. Ці нові тенденції, не ла­маючи докорінно старі виробничі структури та національні господар­ські механізми, сприяють їхній трансформації та виникненню нових. Конкурентні позиції країни, її участь у міжнародному поділі праці в умовах НТР визначаються великою мірою тим, наскільки в кожному секторі економіки вдається досягти оптимального поєднання гнучкості і а жорсткості. На рінні підприємства це поєднання забезпечується насамперед шляхом впровадження гнучкого автома­тизованої о виробництва, комп’ютерних систем, зміни методів управління та показників ефективності діяльності»

Науково-технічна революція вносить докорінні зміни також у міжгалузеві зв’язки та взаємовідносини різних господарських оди­ниць Виникай)! ь нові форми економічних відносин, на зміну кон­центрації виробництва та вузькій спеціалізації приходить розуміння переваг від наявності великої кількості дрібних і середніх під­приємств однаковою профілю, які дозволяють швидко перена­лагоджувані виробництво з найменшими втратами. Гнучкість і динамізм передбачають серйозний перегляд усієї системи міжга­лузевих зв’язків з метою зменшення втрат, що породжуються бага­тосерійним, стандартизованим виробництвом і виникають внаслідок порушення господарських пропорцій та взаємозв’язків. З іншого боку, зменшення втрат завдяки гнучкості виробництва стає важливим фактором зростання продуктивності праці та підвищення конку­рентоспроможності країни на світовому ринку.

Проблема гнучкості та мобільності економіки країни стає особ­ливо актуальною нині, коли протягом одного десятиріччя в системі світового господарства змінюються всі основні параметри, що визначають функціонування окремих галузей, об’єднань, підприємств і фірм, господарських структур і організаційно-управлінських систем.

Становлення нової моделі економічного розвитку, формування нового міжнародного поділу праці в умовах НТР докорінно перетво­рюють мету, характер і методи державного регулювання економіки, трансформують сам механізм цього регулювання на національному й інтернаціональному рівнях. Насамперед це проявляється в тому, що традиційні важелі та інструменти впливу держави на господарські процеси - бюджетна політика, кредитні обмеження, податкові пільги

значною мірою втрачають свою дієвість. Окремі підприємства чи фірми сьогодні можуть задовольнити свої фінансові потреби за раху­нок міжнародних фінансово-кредитних інститутів. Під тиском зростання світогосподарських зв’язків змінюються також цілі дер­жавного регулювання, трансформуються завдання мікро- та макроекономічної політики країни. У міру інтеграції національної економіки у світове господарство на перший план висувається необ­хідність зміцнення світогосподарських позицій країни. Йдеться по суті про зміну місця тієї чи іншої держави в МПП. Вирішення цієї стратегічної проблеми вимагає принципово нового підходу до зовнішньоекономічної політики. Вона дедалі тісніше переплітається із структурною політикою і стає засобом активного впливу на становище країни в міжнародному поділі праці. Структурна (або, як її ще називають на Заході, індустріальна) політика, яку проводять розвинені країни Заходу, має на меті звести в єдине ціле різні елементи промислової, науково-технічної, соціальної та екологічної політики, скоординувати і підпорядкувати їх глобальному завданню нарощування господарського потенціалу, підвищенню конкурентос­проможності країни і поліпшенню її позицій у світовому господарстві та міжнародному поділі праці.

Як видно, науково-технічна революція здійснює багатогранний, складний вплив на світове господарство та систему міжнародних економічних відносин, сприяє становленню нової моделі еконо­мічного розвитку, спричиняє значні зміни в міжнародному поділі праці, трансформує всю систему державного регулювання економіки. Зростання взаємозалежності між країнами настійно вимагає скоорди­нованих дій національних господарств. Позиції країни на світовому ринку, її конкурентоспроможність, масштаби та форми участі в МПП багато в чому визначаються тим, наскільки швидко вона може перебудувати свій господарський механізм, пристосуватися до вимог технологічної революції.