3. Міжнародна спеціалізація виробництва: сутність, форми,

напрями розвитку

Міжнародний поділ праці нерозривно пов’язаний з міжнародною спеціалізацією виробництва, яка є формою його прояву та його елементами.

Під міжнародною спеціалізацією виробництва (МСВ) розуміють таку форму поділу праці між країнами, за якої кон­центрація однорідного виробництва збільшується на базі дифе­ренціації національних виробництв, виділення в самостійні (відокремлені) технологічні процеси, в окремі галузі виго­товлення продукції понад внутрішні потреби.

МСВ розвивається в двох напрямах: виробничому та терито­ріальному. Виробничий напрям передбачає міжгалузеву та внут­рішньогалузеву спеціалізацію, а також спеціалізацію окремих під­приємств, компаній та об’єднань. У територіальному напрямі виділяють спеціалізацію окремих країн груп країн і регіонів на виробництві певних видів продукції та їхніх частин для світового ринку.

Міжгалузева спеціалізація - це взаємовідносини між держа­вами з обміном продуктами різних галузей виробництва. Така форма переважала в 30-ті роки XX століття у взаємовідносинах між комплексними галузями (наприклад, обробної промисловості загалом і сільським господарством). У 50-60-ті роки ця форма діяла вже на рівні первинних галузей (автомобілебудування, хімічна промисло­вість тощо). У 70-80-ті роки на перший план вийшла внутрішньо­галузева спеціалізація, яка основана на поділі виробничих програм у межах однієї й тієї ж галузі.

Основними формами прояву МСВ є предметна, подетальна (по вузлова) та технологічна (по стадійна) спеціалізації.

Перша з них передбачає спеціалізацію підприємств різних країн на виробництві та експорті повністю закінченого й готового до споживання виробу Подетальна спеціалізація базується на кооперації виробників різних країн у випуску вузлів і деталей, а технологічна - на здійсненні окремих стадій технологічних процесів виробництва товарів у межах єдиного технологічного процесу. Найрозвиненіші всі форми спеціалізації в машинобудуванні, приладобудуванні тощо.

З трьох виділених видів предметної спеціалізації найбільш по­ширення у відношеннях між усіма країнами світу одержала спе­ціалізація з виробництва готової продукції. При цій спеціалізації краї­ни зосереджують зусилля на виробництві визначеної номенклатури продукції або, якщо мова йде про внутрішньогалузеву спеціалізацію, то на виробництві визначених типорозмірів цієї номенклатури, а від виробництва інших відмовляються на керують країн-партиерів.

Вищим різновидом спеціалізації з готових виробів € спеціа­лізація з виробників«! комплектного устаткування і систем машин, що забезпечують повну механізацію або автоматизацію виробничих процесій. Тут об’єктом міжнародної спеціалізації с не окремі машини або види устаткування, а їхні повні комплекти для спорудження цілих заводів або інших значних об'єктів. Промислово розвинені країни вже давно довели свою спроможність експортувати комплектне устат­кування і будувати промислові підприємства «під ключ».

Ще одним видом предметної спеціалізації є спеціалізація з технологічних операцій. На противагу детальній технологічна спеціа­лізація передбачає зосередження зусиль країн на виконанні окремих операцій при виготовленні якогось продукту. Прикладом міжнародної технологічної спеціалізації може служити постачання Угорщиною в Російську Федерацію глинозему і виплавка з нього алюмінію на Волгоградському заводі. Необхідність такої спеціалізації обумовлена тим, що виробництво алюмінію потребує великих витрат електро­енергії, запаси якої в Угорщини обмежені, але є потреба в алюмінії. Виплавлений алюміній повертається в Угорщину. З наведеного прикладу видно: ири міжнародній технологічній спеціалізації країни обмінюються не самими продуктами, що беруть участь у даному технологічним процесі, а окремими функціями на платній основі. Витрачену Росією працю Угорщина компенсує постачаннями інших своїх товарів - одягу, взуття, фруктів і т.д.

Усі розглянуті три види міжнародної предметної спеціалізації обумовлені досягнутим рівнем розвитку продуктивних сил у країнах-партнерах. Приміром, якщо країна не має виробничих потужностей для випуску комплектного устаткування, то вона не буде брати участь в експорті цього виду готової продукції. Якщо сформована структура економіки країни не потребує її участі в технологічній спеціалізації, то вона не стане відправляти свої напівфабрикати для опрацювання в іншу країну. Кожний із названих видів спеціалізації лише тоді дає значний економічний ефект, коли він супроводжується концент­рацією виробництва, ростом розмірів підприємств країн, що беруть участь у міжнародному поділі праці. Але збільшення розмірів підприємств є ріст кооперації. Отже, якщо при міжнародній спеціа­лізації підприємство розширюється, то ми маємо той випадок, коли поділ праці доповнюється ростом кооперації через концентрацію.

З розвитком МПП в МСВ виникли такі поняття, як "міжнародно-спеціалізована галузь” і "міжнародноспеціалізована продук­ція". Перша з них характеризує ті галузі, які беруть найактивнішу участь в МПП. Для них характерна висока частка продукції на експорт га високий рівень внутрішньогалузевої спеціалізації

"Міжнародноспеціалізована продукція" - це продукція, яка с предметом двосторонніх і багатосторонніх угод про розподіл ви­робничих програм, за умови виготовлення в одній чи декількох країнах значною мірою задовольняє погреби світового ринку в ній.

Основними показниками рівня міжнародної спеціалізації галузі г такі:

1.коефіцієнт відносної експортної спеціалізації Кг = Ек / Ес,

де Ек – питома вага товару в експорті країни;

Ес – питома вага товару в світовому експорті.

Якщо Кг >1, то галузь або товар вважаються міжнародне спе­ціалізованими;

2. експортна квота у виробництві галузі, Ее = Е / ВВП*100%,

де Е - обсяг експорту за даний період;

ВВП- обсяг внутрішнього виробництва.

Експортна квота характеризує значення експорту продукції певної галузі для економіки країни.

Міру участі національного господарства в МПП характеризує індекс товарності, і:

І = (Е+1)/Р*100

де Е - річний експорт; І річний імпорт; Р – річний валовий внутрішній продукт.

Міжнародна спеціалізація країн на виробництві визначеного роду продукції здійснюється різними шляхами. Одним із них можуть служити торгові контракти про постачання товарів, що укладаються різними країнами на рік, на п'ять років або більш тривалий термін. Виходячи з необхідності виконати узяті на себе зобов'язання, країни збільшують виробництво даного роду продукції на приналежних їм підприємствах або створюють, для цього нові заводи, тим самим поглиблюють свою міжнародну спеціалізацію.

Іншим напрямом розвитку міжнародної спеціалізації країн є взаємні угоди про спеціалізацію виробництва в різноманітних гаду шх промисловості та сільського господарства. Між країнами можуть бути підписані як двосторонні, так і багатосторонні угоди зі спеціалізації та кооперування виробництва. Вони передбачають організацію ви­робництва визначеного роду продукції на території даної країни, її техніко-економічні параметри, а також рівень цін на неї. Угоди про спеціалізацію виробництва неодмінно доповнюються відповідними договорами між відповідними організаціями, якими визначаються обсяги взаємних поставок товарів, їхня якість, а також застосування санкцій за порушення узятих на себе зобов’язань.

Крім торгових контрактів і угод про спеціалізацію важливим шляхом розвитку міжнародної спеціалізації виробництва можуть також служити договори про спільне будівництво значних народногосподарських об’єктів на території окремих країн.

Поряд із зазначеними шляхами розвитку спеціалізації вироб­ництва можливі інші варіанти. Однак який би шлях реалізації між­народного поділу праці ми ні обрали, у кожному випадку результатом буде виробництво споживчих вартостей особливого роду, тобто спеціалізованої продукції. Спеціалізована продукція - це відок­ремлено вироблені країнами, учасницями міжнародного поділу праці, вироби, що поставляються ними на світовий ринок.

Таким чином, обсяг спеціалізованої продукції значно ширше тієї її частини, що виробляється й експортується відповідно до укладених угод про спеціалізацію. На основі вищевикладеного, можна сказа­ти, що обсяг спеціалізованої в міжнародному плані продукції да­ної країни включає всі експортовані нею товари.

Міжнародна спеціалізація окремих галузей національних економічних комплексів відбувається постійно. Періодично одні галузі міжнародної спеціалізації обмежують свою участь у міжна­родному поділі праці, а інші, навпаки, розширюють свою міжнародну спеціалізацію, треті наново вступають у цей процес. Усі ці коливання неминуче відбиваються на всій структурі національного госпо­дарського комплексу. Проте, незважаючи на динамізм процесу зміни структури господарства окремих країн, макроструктура національних економік зберігає усі свої підрозділи. У кожній країні, як і до вступу в міжнародний поділ праці, присутні такі роди виробництва, або укрупнені галузі господарства, як промисловість, сільське госпо­дарство, будівництво, транспорт, зв’язок і торгівля. Зберігання підрозділів макроструктури ставить певні межі на шляху міжнародної спеціалізації, але це не означає, що цей процес стає статичним. Він, безумовно поступово розвивається, що, у свою чергу, призводить до подальшого поглиблення спеціалізації.