Культурологічні терміни XIX ст.

«Декларація прав людини і громадянина» — програмний документ Великої французької революції, прийнятий Установчими зборами в 1789 р. Повністю ввійшла до першої Конституції Франції (1791). Декларація проголосила «народний суверенітет», «природні та невід'ємні права людини», загальну рівність громадян перед за­коном, їх право на «свободу, власність, безпеку та опір гноблен­ню», свободу особистості, совісті, слова, друку.

Опера спасіння — жанр французької опери періоду Великої французь­кої революції. Характерні риси — нагнітання драматичної напру­женості, але обов'язкова щаслива розв'язка (звідси назва).

Сентименталізм — течія в європейській та американській літературі й мистецтві другої половини XVIII—початку XIX ст. Проголосив домінантою «людської природи» не розум, а почуття. Шлях до нормативно-ідеальної особистості вбачав у вивільненні й удоско­наленні «природних почуттів»; звідси — значний демократизм і відкриття багатого духовного світу простолюдина.

Предромантизм — комплекс ідейно-смислових тенденцій у літературі європейських країн та США кінця XVIII—початку XIX ст., які ви­значили романтизм. Зберіг деякі риси сентименталізму, однак за­початкував безкомпромісне заперечення просвітницького раціо­налізму. Характеризується пафосом самовизначення, самоствер­дження особистості, інтересом до середньовіччя й природного су­спільства, яке не зіпсоване цивілізацією.

«Готичний роман» — «чорний роман», роман «птахів» у прозі пред-романтизму. Містить таємничі пригоди, фантастику, містику, а також соціальні мотиви. У центрі твору — демонічна особистість («Італієць» А. Радкліда, «Мельмот-мандрівник» Ч. Метьюріна).

Романтизм — ідейний та художній напрям у європейській та амери­канській духовній культурі кінця XVIII ст. — першої половини XIX ст. Відобразив розчарування в підсумках Великої французь­кої революції, в ідеології Просвітництва та буржуазному прогресі. Основа романтизму — болючий розлад ідеалу та соціальної дійс­ності. Ствердження духовно-творчого життя особистості, протес­ту співіснують з мотивами «світової скорботи», «світового зла».

«Хибна готика» (псевдоготика) — напрям в архітектурі XVIII—XIX ст., який відроджував архітектурні форми та декоративні мотиви го­тики й мав передромантичний декоративний характер (наприклад, будови В. Байнтенова і М. Казакова).

Реалізм XIX ст. — форма художньої самосвідомості, провідними прин­ципами якої е: 1) об'єктивне відображення суттєвих сторін життя в поєднанні з піднесеністю та істинністю авторського ідеалу;

2) Відтворення типових характерів у типових обставинах при пов­ноті їх індивідуалізації; 3) життєва вірогідність зображення поряд

з використанням умовних форм художньої фантазії (міфу, притчі, гротеску); 4) переважаючий інтерес до проблеми «особистість і су­спільство» (у їх єдності та протистоянні). Реалізм XIX ст. всебічно розвинув і поглибив сприйняту від романтизму критику матеріаль­ного, бездуховного прогресу і буржуазної цивілізації. Тому його називають критичним реалізмом (визначення М. Горького). «Кла­сичний період» — Ф. Стендаль, О. Бальзак, І. Геккерей, Ч. Діккенс.

Утилітаризм — напрям кінця XIX ст., який проголосив користь осно­вою моралі та критерієм людських учинків. Основоположник — Бенталі, який уважав основою моралі користь, ототожнюючи її з насолодою. Призначення моралі вбачав у сприянні природному прагненню людини відчувати насолоду й уникати страждань.

Анархізм — суспільно-політична течія, що виникла в 40-х роках XIX ст. Для неї характерні індивідуалізм, волюнтаризм, прагнення покла­сти дрібну приватну власність в основу майбутньої соціальної ор­ганізації, негативне ставлення до будь-якої державної влади.

Основоположники: М. Штирнер («Єдиний та його власність», 1845), Прудон, якому належить сам термін «анархізм» («Що таке власність?», 1840—41), таБакунін.