Художньо-стильові терміни та назви давніх ікон

Стиль (грец. єтіАоо — палочка для письма) — сукупність головних художніх особливостей, які виявляються в темах, ідеях, зображу­вально-виражальних засобах, прийомах, технічній обробці мате­

ріалу, виконанні, у творчості архітектора, письменника і т. д. Стиль зумовлюється соціальним ладом, суспільними ідеалами, рі­внем розвитку. Архітектурний стиль — сукупність функціональ­них, конструктивних і художніх рис.

Живопис — вид образотворчого мистецтва, художнє зображення на площині предметного світу фарбами. За призначенням та особли­востями художнього виконання живопис поділяється на монумен­тальний, декоративний та станковий.

Монументальний живопис — підпорядковується архітектурній спо­руді, тісно з нею пов'язаний.

Декоративний живопис — застосовується для прикрас архітектурного ансамблю, витворів декоративно-ужиткового мистецтва.

Станковий живопис (від слова станок, мольберт, на який ставиться основа) — дошка, полотно, картон для написання картин.

Жанр живопису — за тематикою живопис поділяється на жанр побу­товий, історичний, батальний, портрет, пейзаж, натюрморт, міфо­логічний, релігійний, анімалістичний.

Мозаїка — сюжети, орнаментальні композиції, виконані з природних каменів, смальти, керамічних плиток (смальта — кольорове, не­прозоре скло у формі кубиків та пластинок).

Темпера — фарби для живопису з води та яєчного жовтка (натуральні скріплюючі матеріали) або з водного розчину клею з олією (шту­чні емульсії").

Акварель (лат. а§иа — вода) — фарба, що розводиться водою; твір жи­вопису, виконаний такими фарбами.

Гуаш — водяна фарба.

Пастель (фр. рааїеі, від разїа — тісто) — означає малювання олівцями, виготовленими з тонкотертих барвників з домішкою крейди, клею, гіпсу чи інших скріплюючих або вибіліюючих речовин.

Ікона (зображення, образ) — живописне мозаїчне, рельєфне зображен­ня Богородиці, Ісуса Христа, святих. Це окрема живописна ком­позиція, виконана на дерев'яній дошці, полотні, рідше металевій пластинці. В іконі поєднується радість, скорбота та аскетизм.

Іконопис — писання ікон, образів Бога-Отця, Богородиці, Ісуса Хрис­та, святих. Культовий, релігійний вид живопису. Іконопис відо­бражає естетичний, духовний досвід народу. Естетика цього жи­вопису потребує втілення божественного, надчутливого змісту в зримих ідеально піднесених образах. Носієм божественного в християнській традиції є золото, світло сонця.

Іконостас — перегородка з рядами (чинами) ікон, які відділяють вівтар від основної частини православного храму.

Алімпій Печорський — видатний іконописець київської школи іконо­пису Київської Русі.

Найдавніші ікони — «Богородиця-Елеуса» (відома «Вишгородська Божа Мати», викрадена в 1155р. Андрієм Боголюбським і вивезена до м. Володимира. Сьогодні відома як «Володимирська Богородиця»).

Богоматір «Велика Панагія» — Марія Оранта. Київської шко­ли Алімпія, ікона з Михайлівського Золотоверхого собору, зруй­нованого в 1934—1936рр., вивезена до Москви. Зберігається під назвою «Ярославська Оранта».

«Ангел Злати власи» (золоте волосся) — один з найпоетичні-ших творів давньоруського іконописання (кінець XII ст.). Зберіга­ється в Державному російському музеї Санкт-Петербурга.

Ктиторський портрет (грец. Ісіітог — засновник, меценат) — такі пор­трети писались і зберігались у храмах України, починаючи з XII ст.

Пярсуна (персона — викривлено) — найменування творів українсько­го, а також російського і білоруського портретного живопису кін­ця XVI—XVII ст., які зберігають прийоми іконопису.

Графіка (грец. •ура(рі5Сіг|, від урафе — пишу, креслю, малюю) — вид образотворчого мистецтва, у якому дійсність образно відображує­ться за допомогою малюнка.

Гравюра — малюнки, виконані на дереві, металі, камені. Розмножую­ться на папері.

Офорт — гравюра на металі, заглиблені елементи якої витравлюються кислотою.

Фреска (італ. Ггезсо — свіжий, сирий) — техніка стінного розпису во­дяними фарбами по свіжій штукатурці, яка вбирає їх до певної глибини, що забезпечує міцність фарб.