Основні художні стилі і напрями мистецтва

Візантійський стиль — стиль київської архітектури, який сформу­вався під впливом зодчих Херсонеса, Візантії, Малої Азії, досягнень ві­зантійської культури, християнського світогляду. Характеризується сполученням базиліки з центральною будовою.

Романський стиль (лат. готапиз — римський) — напрям у мистец­тві Х—XIII ст., що панував у Західній Європі та в Україні, витоки якого походять з давньоримської культури. В архітектурі — це використання простих, суворих, урочистих, масивних форм, склепінь та арочних кон­струкцій. У декорі великих соборів застосовувались експресивні бага­тофігурні скульптурні композиції та розпис фресками. Риси романсько­го стилю характерні для Успенського собору у Володимирі-Волинсь-кому (1157—1160), а також Кирилівської церкви в Києві (1150р.), Успенського собору в Чернігові.

Готичний стиль (італ. §опсо — готи, за назвою племені готів) — художній стиль середньовічної Європи (X—XV ст.), який ґрунтується на народних традиціях готів (германців). В архітектурі характеризуєть­ся вертикалізмом конструкцій, каркасним перекриттям, чіткістю ліній, незвичністю, використанням скульптур, вітражів. Стиль набув значного поширення в живописі. Шедевр готики — Нотр-Дам де Парі (собор Па­ризької Богоматері).

Відродження (Ренесанс) — епоха в розвитку європейського мистец­тва XV—XVI ст. Естетичні ідеали Відродження — гуманізм, антропо­центризм, на перший план у світоглядній позиції виступає людина, від­бувається переосмислення античності. Це урочиста пісня людині, під­несення її в живописі, літературі до рівня божества. Для архітектурного ренесансу характерна урівноваженість композиції, розвинений каркас, наріжні пілястри, обрамлення дверей і вікон. Ренесанс набув поширення в українській філософії, політичній думці, архітектурі, літературі.

Бароко (від італ. Ьагоссо — чудернацький, дивний) — епоха в євро­пейській, українській культурі, охоплює XVI — середину XVIII ст., ви­явилась у філософії, способі мислення, світогляді, літературі, архітек­турі, скульптурі, музиці. Художній стиль бароко характеризується по-казовістю, багатством, експресивністю, емоційністю, пишністю, драма­тизмом, містичним відчуттям простору. У літературі — пишномовніс­тю, багатством мовних засобів, образністю. В архітектурі — дивовиж­ністю ліпних деталей, декору, динамікою. У філософії — прагненням добра, блага, справедливості, прагненням людської досконалості, пі­знання істини і світобудови.

Українське (козацьке) бароко — стиль, якому притаманні основні риси європейського бароко, але для нього характерна більша стрима­ність, розважливість, поміркованість, урочистість, величність. Бароко­вий храм чи споруда сприймається як скульптура, у просторово-архітек­турно-ландшафтному ансамблі. Зразки бароко: Успенський собор, церк­ви Богородиці, Феодосії, Воскресіння в Печорській лаврі, церква Спаса на Берестові, дзвіниця Степана Ковніра та Йоганна Готфріда Шеделя в Печорській лаврі, Козелецький собор і будинок канцелярії в Чернігові та майже всі храми XVII—XVIII ст.

Рококо (фр. гососо — черепашковий, чудернацький) — стиль в ар­хітектурному та декоративному мистецтві XVII ст., який відрізняється орнаментом у вигляді черепашок. Уважається пізнім бароко, але більш витончені елегантні мотиви орнаменту справляють особливо святкове враження. Зразки: Андріївська церква, Маріїнський палац (архітектор В. Растреллі), дзвіниця Софійського собору.

Ампір (фр. етріге — імперія) — художній стиль, який виник у Франції, набув поширення в інших країнах, орієнтований на римську античність. У ньому копіюються зразки римського декору, елементи розпису, предмети мистецтва Стародавнього Єгипту. В Україні після заборони царським указом 1801 р. будувати храми в стилі українського козацького бароко декілька споруд збудовано в стилі ампір (фонтан «Самсон» на Подолі, колона магдебурзькому праву). Після війни 1812р. стиль набув поширення в Росії.

Класицизм (лат. сіаззісиз — взірцевий) — художній стиль у євро­пейському мистецтві XVII — початку XIX ст., у якому втілювалось прагнення до відображення героїчних і моральних ідеалів, звернення до форм античного мистецтва як естетичного взірця, до суворої впорядко­ваності логічних і гармонійних образів. Естетичні моральні цінності

класицизму — стійкість перед фатумом, підпорядкування особистого громадському, інтересам загалу, почуттів — обов'язку і розуму. Для архітектури класицизму характерні чіткість і геометризм форм, харак­терна симетрично-осьова композиція, логічність планування. Образо­творче мистецтво відзначається ясністю, урівноваженістю композиції. Провідний напрям класицизму — містобудування. В Україні класицизм сформувався наприкінці XVIII — на початку XIX ст. Еталонами класи­цизму є корпус Національного університету ім. Т. Г. Шевченка (арх. В. Беретті), палац К. Розумовського у Батурині, парково-ландшафтні ансамблі «Софіївка» (Умань), «Олександрія» (Біла Церква).

Модерн (від фран. тоаете — сучасний, новий) — сталь у європейсь­кому й американському мистецтві кінця XIX — початку XX ст., який ха­рактеризують, наприклад, в архітектурі, національно-романтичні риси, ди­намічність форми, геометричне чіткі ритми будівлі. Гнучкий, пластичний декор ліній, організованість композиційної побудови, широке застосуван­ня матеріалів, символічна підкресленість твору. Модернізму притаманні здебільшого естетичні риси функціоналізму і конструктивізму. У Києві в стилі модерн збудовано будинок з химерами (арх. Городецький), Бессараб­ський ринок (споруджений у 1910—1912 рр., арх. Г. Гай), залізничний вок­зал (споруджений у 1912—1914 рр., арх. О. Вербицький). Найяскравіше модернізм виявився в образотворчому мистецтві: експресіонізмі, футуриз­мі, дадаїзмі, кубізмі, сюрреалізмі. Поняттям модернізму характеризуються також різноманітні течії нереалістичної літератури: декадентство, «потік свідомості», натуралізм, театр абсурду.

Модерн український — художній стиль, який увібрав національно-етичні риси, характерні пропорції національної будівлі — хати, і надав нового значення засобам українського бароко в храмовому та світсько­му будівництві з урахуванням сучасних естетичних потреб та зручнос­ті. У цьому стилі споруджено будинок полтавського губернського земс­тва (у 1903—1908 рр^., арх. В. Кричевський), нині — це історико-краєзнавчий музей. Його характеризують декоративне національно-традиційне оздоблення, різноколірне керамічне облицювання, рельєфні панно. Це шедевр сучасної української архітектури. У Києві творчості В. Кричевського належали міське училище на Куренівці, маєток І. Щіт-ківського по вул. Полтавській (зруйновані в 1936 р.). Споруди мали яс­краво виражений національний характер. У повоєнний період у стилі українського модерну збудовано ансамбль Хрещатика, де виділяються споруди консерваторії (1955—1958 рр., архітектори Л. Каток, Я. Крас­ний), Головний поштамт (1952—1957 рр., архітектори О. Власов, О. За-варов, О. Малинівський). Тут активно використовувався пишний націо­нально-вмотивований декор. Але владою це було визначено як зловжи­вання в оздобленні фасадів та інтер'єрів, і ансамбль Хрещатика не на­був свого класичного національно-традиційного завершення.

Конструктивізм (лат. сопзігисио — побудова) — напрям у мистецтві XX ст., який виник на основі кубізму та футуризму. Характеризується поєднанням з індустріальним побутом, оголенням технічної основи буді­

вництва в архітектурі, виділенням технічно-геометричних форм. Прояви­вся також у живописі, прикладному мистецтві, поезії. Його прикладом є ансамбль адміністративних і громадських будівель на центральній площі Харкова, зведений у 20—30-х рр. Виділяється будинок Держпрому (1925—1929 рр., архітектори С. Серафимов, М. Фельгер, С. Кравець). Композиційне будівля є комплексом споруд із чергуванням вертикалі конструкції та горизонталі вікон і широкими прямокутними арками про­їздів, які з'єднують між собою окремі частини ансамблю.

Кубізм (від куб) — модерністська течія в образотворчому мистецт­ві, де предметний світ зображувався у вигляді комбінацій правильних геометричних об'ємів (куба, кулі, циліндра, конуса). Для кубізму хара­ктерна жорстка аскетичність кольорової гами.

футуризм (лат. Гиїигшті — майбутнє) — авангардистська течія у єв­ропейському мистецтві 10—20-х років, яка характеризується заперечен­ням традицій у культурі, націленістю в майбутнє. Мистецтво для футу­ристів — предмет самовираження, самотворчості. Представником кубо-футуризму є О. Богомазов (1880—1930).

Романтизм — ідейний, художній рух в європейській культурі кінця XVIII — початку XIX ст., який характеризується звеличеним піднесенням, культом ідеалів, запереченням буденності, сірості дійсності, мрійливістю, бажанням створити досконалий світ. Романтизм — своєрідний початок у кожному культуротворчому русі чи напрямі в культурі. Сутність романти­чного стилю — визнання гострої драматичної, нерозв'язаної суперечності між дійсністю і високим ідеалом, несумісним з нею.

Символізм — напрям у мистецтві, художнє явище в європейській культурі кінця XIX — початку XX ст., для якого характерним є захоп­лення таємничістю, містичним тлумаченням світу, прагненням досягти якісно нових цінностей через узагальнення, символіку, езопову мову, асоціативність. Символісти вбачають у мистецтві магічну силу онов­лення життя, світогляду і життєдіяльності людей. Відображає кризу су­спільства, життя, світосприймання естетизму.

Сюрреалізм (надреалізм) — напрям у мистецтві, що сформувався у Франції у 20-ті роки XX ст. Закликав до стихійної творчості, непідкон-трольної розуму. Художник має спиратися на підсвідомість, сни, галю­цинації, марення і з допомогою ліній, площин, форм і кольору прагнути досягти вічності і безмежності. Сюрреалістичний твір має бути алогіч­ним, парадоксальним, з особливою ірреальністю.

Реалізм (дійсність) — правдиве художнє відображення дійсності, стиль у мистецтві XIX ст.

Авангардизм (фр. — передовий загін) — умовна назва антиреалісти-чних течій та напрямів у художній культурі XX ст. Термін «авангар­дизм» виникає на початку XX ст., стверджується в 50-ті роки. Авангар­дизм відмовляється від гуманістичних та реалістичних традицій, перетворює пошуки нових образотворчих засобів на самоціль. Принципи авангардизму знайшли вирішення в літературно-художніх течіях — екс­пресіонізмі, дадаїзмі, кубізмі, футуризмі, сюрреалізмі, а також у літера-

турі «потоку свідомості», «драми абсурду». У музиці до авангардизму належить серійна та конкретна музика.

Абстракціонізм — художній напрям в образотворчому мистецтві XX ст., який характеризується абстрагуванням художніх образів від конкретних об'єктів, формалізацією композиції. Абстракціонізм має дві течії: супрематизм і абстрактний експресіонізм.

Супрематизм (найвищий) — різновид геометричного абстракціоні­зму, який характеризується комбінуванням найпростіших геометричних елементів (квадрата, хреста, кола, прямокутника). Квадрат вважається найчистішим, позбавленим змістових асоціацій, елементом. Основопо­ложником супрематизму є художник Київської малювальної школи М. Мурашка Казимір Малевич (1878—1935).

Формалізм — позиція в мистецтві, яка стверджує пріоритет форм над змістом.

Еклектизм (грец. єкА,єктіко5 — той, що вибирає) — у мистецтві відсу­тність єдності, цілісності, формальне, механічне поєднання різних стилів.

Експресіонізм (фр. ехргеззіоп — вираження) — напрямок у європейсь­кій літературі та мистецтві в першому десятилітті XX ст., яке проголосило єдиною реальністю суб'єктивний духовний світ людини. Суб'єктивно-ідеалістичні концепції призвели до загостреної емоційності, ірраціональ­ності образів, гротескної деформації відображуваного світу (письменники Г. Кайзер, В. Газенклевер, Ф. Верфель; художники М. Бекман, Т. Грос, О. Дікс, Е. Л. Кірхнер; кінорежисери Р. Віне, Ф. В. Мірнау; композито­ри нової віденської школи А. Шенберг, А. Берг, А. Веберн).

Імпресіонізм (фр. ітреззіоп — враження) — художній напрям у ми­стецтві останньої третини XIX — початку XX ст., який характеризуєть­ся утвердженням краси повсякденної дійсності, простих демократичних мотивів, досягненням достовірності зображення через безпосереднє зо­рове враження, яскравою деталізацією найменших предметів пейзажу чи характеру, відтінками світла і переливами барв. Представники імп­ресіоністів ОгюстРенуар (1841—1919), Клод Моне (1840—1926) та ін.

Неовізантизм (бойчукізм) — напрям у монументальному мистецтві XX ст., в основі якого лежали поєднання конструктивних особливостей українського живопису іконописців Київської Русі та раннього Відро­дження з елементами українського орнаменту, мозаїки, фрески та порт­рета XVII—XVIII ст. Започаткував напрям, створив школу українських монументалістів М. Бойчук (1882—1939). Вплив бойчукізму проявився в кераміці, килимарстві, ткацтві, графіці, різьбярстві. Монументальне мистецтво бойчукістів — визначний здобуток української культури.

Академізм — художній напрям, який характеризується догматичним наслідуванням класичних зразків, визнаних неперевершеними. Характер­ний для художників кінця XVI — початку XVII ст., орієнтованих на за­кріплення досягнень майстрів античності та італійського Відродження.

«Антироман», «новий роман» — умовна назва, одна з течій сучасного модернізму. Представники «антироману», переважно французькі письмен­ники XX ст. — А. Роб-Грійє, Н. Саррож, зруйнували класичну жанрову

структуру роману, відмовившись від зображення об'єктивної дійсності, протиставивши їй «суб'єктивний» світ, створений самим письменником.

Дадаїзм (фр. ааааізте — коник, дерев'яна конячка, дитячий лепет)— модерністська художньо-літературна течія в 1916—1922 рр. Дадаїзм виник у Швейцарії. Протест його представників проти Першої світової війни знайшов свій вираз в ірраціоналізмі, антиестетизмі, своєрідному художньо­му хуліганстві, позбавленому сенсу поєднанні слів і звуків (Т.Тцера, Р. Гюльзенбек, М. Янко), у карлючках, псевдокресленнях, комбінаціях ви­падкових предметів (М. Дюшан, Ф. Пікабія, М. Ернст). Після війни францу­зькі дадаїста об'єдналися з представниками сюрреалізму, а німецькі полі­тичні дадаїсти виступили проти мілітаризму (Т. Грос, Дж. Хартфілд).

Декадентство (фр. оесааапсе — занепад) — загальна назва антиреа-лістичних течій у літературі та мистецтві кінця XIX — початку XX ст. Для декадентів характерні відчуженість, песимізм, містика. Декадентс­тво об'єднує такі школи мистецтва, як символізм, акмеїзм, експресіо­нізм, сюрреалізм. Декадентство в літературі виникло наприкінці XIX ст. у Франції (С. Малларж, П. Верлен, А. Рембо). В українській літературі впливом декадентства позначені твори В. Винниченка, В. Пачовського. В образотворчому мистецтві декадентство знайшло відображення у творчості А. Бекліна (Швейцарія), М. Клінгера, Ф. Штука (Німеччина), О. Беруслея (Великобританія). У Росії деякі риси декадентства прояви­лися в діяльності угруповань «Світ мистецтва», «Блакитна троянда». Вплив декадентства відчули на собі композитори П. Хіндеміт (Німеччи­на), А. Шенберг (Австрія), І. Стравінський (Росія).

Кінетизм, кінетичне мистецтво — напрям сучасного модернізму, який використовує так зване мобілі (споруди, які рухаються вітром, водою, електрикою, силами магнетизму тощо). Кінетизм оформився в 50-х роках XX ст. (на основі експериментів М. Дюшана, Л. Мокай-Надя, А. Колдера в 10—30-ті роки XX ст.). Деякі твори кінетизму базуються на традиціях да­даїзму («саморуйнівні машини» Ж. Тінчелі), інші претендують на більш «позитивне» відображення в художніх образах сучасного науково-тех­нічного прогресу (праці Н. Шеффера). Кінетичне мистецтво, зазвичай замкнуте в межах суто формальних експериментів, знаходить деяке прак­тичне використання в оформленні виставок, рекламі тощо.

Модернізм — основний напрям мистецтва в епоху імперіалізму, що характеризується розривом з ідейними та художніми принципами кла­сичного мистецтва, зокрема з принципами реалізму. Найяскравіше мо­дернізм виявився в образотворчому мистецтві: експресіонізмі, футури­змі, дадаїзмі, кубізмі, сюрреалізмі. Сучасні форми модернізму: супре­матизм, кінетичне мистецтво, оп-арт, поп-арт, ленд-арт, мінімалістське мистецтво. Поняттям модернізм характеризуються також різноманітні течії нереалістичної літератури: декадентство, «потік свідомості», на­туралізм, театр абсурду.

Акмеїзм (грец.— вершина, розквіт) — модерністська течія в росій­ській літературі початку XX ст. Виникла в 1909 р., проповідувала «мис­тецтво для мистецтва», витончене естетство, індивідуалізм, містику.

Ташизм (фр. їасЬе — пляма) — різновид абстрактного мистецтва. Зародився у Франції в 40-х роках XX ст. Поширений у США (Дж. Пол-лок). Представники ташизму довільно наносять на полотно кольорові плями, які нібито відображають світ підсвідомих емоцій художника.

Театр абсурду — один з проявів модернізму в театральному мистецтві. Виник у 40—50-х роках XX ст. у Франції. Спектаклі театру абсурду позбав­лені сюжету, слово та сценічна дія фрагматичні. Це гранично суб'єктивний, інколи фізіологічний за своїм характером театр, споріднений з театром жор­стокості. Представники-драматурги —С. Беккет, Е. Іонеско, Ж. Жене.

Натуралізм (фр. паїигаіізте, лат. паїигаїіа — природний) — метод і напрям у західноєвропейській літературі, який склався в останнє деся­тиліття XIX ст. на основі філософії позитивізму (О. Конт) та естетичної теорії (І. Гена). Натуралісти прагнули до наукової точності в зображен­ні навколишнього середовища та людини, соціальні явища та людські характери пояснювали біологічними законами. Натуралісти в літерату­рі: Е. Золя, Гі де Мопассан, брати Гонкури. Перебільшуючи роль біоло­гічних чинників у житті людини, проповідували песимізм натуралісти кінця XIX — початку XX ст. (П. Боборикін, В. Винниченко). В образо­творчому мистецтві натуралізм копіює зовнішній бік явища та предме­тів реального світу, не розкриваючи їхньої соціальної суті.

Ленд-арт (англ. ІапД агі — земляне мистецтво) — різновид авангарди­зму в мистецтві США, Західної Європи 60-х років XX ст. Представники ленд-арту (Р. Морріс, Д. Оппенгейм, М. Хейзер) здійснювали «акти есте­тичного вторгнення» (так званого переоформлення) у природні ландшафти.

Оп-арт (англ. ор-агї, скорочено від орїісаі агі — оптичне мистецт­во) — напрям у європейському та американському живописі та графіці в 40-х роках XX ст., різновид абстракціонізму (засновник — французь­кий художник В. Вазарелі). Ритмічні комбінації простих геометричних форм та кольору створюють ілюзію руху.

Поп-арт (англ. рор-аїт) — модерністський художній напрям. Виник у другій половині 50-х років XX ст. у США та Великобританії. Відмовляю­чись від звичайних методів живопису, поп-арт навмисно культивує випад­кові поєднання побутових предметів, фотографій, фрагментів реклами тощо.

«Потік свідомого» — одна з форм зображення внутрішнього життя людини в художніх творах, прагнення розкрити душевний стан персо­нажів в усій його безпосередності, у блискавичній зміні переживань, роздумів, спогадів, вражень, підсвідомих асоціацій.