ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
«БЕРЕСТЕЙСЬКА УНІЯ: ПРИЧИНИ ТА НАСЛІДКИ»
Виконав:
Студент групи ЕПБ-21
Факультету економіки
Та оподаткування
Цвіркун Ярослав
Науковий керівник:
Ірпінь, 2012 рік
Зміст
Вступ………………………………………………………………………2
І розділ. Берестейська Унія
І.І. Ранні спроби на здійснення церковної Унії……………….4
І.ІІ. Передумови Берестейської Унії………..…………………5
І.ІІІ. Підготовка до Берестейської Унії……………………….7
ІІ розділ. Україна підчас та після Берестейської Унії
ІІ.І. Хід Берестейської Унії……………………………………..8
ІІ.ІІ. Опір Берестейській Унії………………………………….18
ІІ.ІІІ. Реакція на Унію……………………………………………19
ІІ.ІV. Спроби ліквідації Берестейської Унії…………………20
Висновок…………………………………………………………….…21
Список використаних джерел та літератури………............22
Вступ
Бересте́йська у́нія (пол. Unia brzeska, англ. Union of Brześć, біл. Берасьцейская унія, рос. Брестская уния) — рішення Київської митрополії Константинопольського патріархату на території Речі Посполитої розірвати стосунки з Константинопольським патріархатом та об'єднатися з Апостольською Столицею у 1596 р. за умов підлеглості православних Папі Римському, визнання основних католицьких догм і збереження православної обрядності. Унію (від лат. unio — союз) формально й офіційно проголошено на церковному соборі в Бересті 1596 року [22].
Актуальність дослідження. Аналізуються причини і передумови укладення Берестейської унії 1596 р., зокрема занепад православної церкви на українських і білоруських територіях Речі Посполитої, активна полонізація та латинізація місцевого населення, проуніатська політика польського короля та католицьких ієрархів. Охарактеризовано ідейно–теоретичні засади об’єднання церков.
На сьогоднішній день в оцінках переваг і прорахунків Берестейської унії є Чимало суперечностей і спекуляцій. Православні акцентують увагу на «насильницькому впровадженні унії», а греко–католики – на усьому позитивному, що дала новостворена церква тогочасному українському суспільству, оцінюючи її як чинник збереження духовності, східного обряду, наближення до західної цивілізації. Дослідники цієї історичної події наголошують, що православна церква на українських землях під владою Польщі у ХVІ ст. опинилася перед складною дилемою: і надалі вести нерівну й безнадійну боротьбу за своє існування в умовах стрімкого територіального розширення впливу католицької церкви, знаючи, що у подальшому українському народові загрожує окатоличення, а звідси, – неминуча колонізація українських земель, чи укласти унію з Римом і тим самим зберегти візантійський обряд, національну самобутність українського народу шляхом заміни канонічно–юрисдикційної залежності від Константинопольського патріарха на опіку папи Римського. Попри помітну актуальність даної проблеми, вона потребує нового переосмислення, а також більш детального дослідження окремих аспектів цієї історичної події.
Вивченню періоду підготовки і проведення Берестейської унії присвячено значну кількість робіт як вітчизняних так і зарубіжних авторів, адже створення Уніатської церкви – значна віха в історії України. З–поміж вітчизняних дослідників слід назвати праці О.Недавньої, І.Паславського, а також колективні монографії «Українська Церква між Сходом і Заходом» та «Історія релігії в Україні» [4;7;8;15].
Значний внесок у дослідження цієї епохи здійснили зарубіжні історики, зокрема В.Ліпінський, а також діаспорні науковці Ю.Федорів та І.Хома [16;17;20].
Мета цієї наукової роботи – проаналізувати причини, суспільно–політичні і релігійні передумови укладення, а також ідеологічне підґрунтя Берестейської унії 1596 р. В ХVІ ст. важке становище української церкви схилило частину православних ієрархів до думки, що подолання кризи можливе лише в союзі з Римом. Вони виходили з того, що між православ’ям і католицизмом не така вже й глибока віросповідна відмінність, а тому унія зможе суттєво покращити долю української церкви в умовах польської експансії. Берестейська унія мала на меті урівноважити становище уніатської церкви під егідою Апостольської Столиці, гарантувати збереження східного обряду та захист від зазіхань Московського патріархату.
І розділ. Берестейська Унія
І.І. Ранні спроби на здійснення церковної Унії.
Потреба Унії постала після розколу християн у 1054 р. на західну католицьку і східну православну церкви. Між візантійською і латинською Церквами першу Унію укладено на соборі в Ліоні (1274), другу — на Флорентійському соборі (1439), проте ні одна, ані друга не довели до повної єдності християн. Було кілька спроб об'єднання руської (українсько-білоруської) Церкви з римською: на Ліонському І соборі (1245) брав участь архієпископ Петро, висланий правдоподібно київським князем Михайлом II або галицьким Данилом I, щоб одержати від Заходу через папу Інокентія IV допомогу проти татар. Внаслідок розмов Данила і Василька з папським легатом Плано де Карпіні дійшло до Унії Данила з Римом (1253) і надання Данилові королівської корони — але ця Унія протрималася недовго: Данило не одержав допомоги і під тиском татар розірвав стосунки з Римом. 1439 укладено Унію на Флорентійському соборі: київський митрополит Ісидор підписав Унію від імені Київської митрополії, та через вороже ставлення Москви й польської ієрархії покинув київську митрополію і повернувся до Риму, хоч місцеві князі в Україні і Білорусі Олелько Володимирович і Юрій Лінгвенович Смоленський були прихильні митрополиту Ісидорові.
І.ІІ. Передумови Берестейської Унії.
Ватикан, який здавна намагався поширити свій вплив насхіднослов'янськінароди і активно підтримував політикупольськихфеодалів щодоУкраїнитаБілорусі, дав почин Унії. У підготовці унії чималу роль відігравали ієзуїти, яких у 60-х роках16 століттядля боротьби зпротестантамипокликали вПольщупольськікатолицькієпископи. Саму ідею унії підтримувала ще й верхівка українського духовенства та світських феодалів, що прагнули добитися однакового політичного становища з польськимимагнатами, зміцнити свою позицію в боротьбі протиантифеодальних народних рухів.
Безпосередніми приводами до унії були:
ідея об'єднання християн після розколу в 1054 р. на православну та католицьку у єдину церкву ;
на думку українських єпископів, мала б вирішити проблему полонізації та покатоличення православних, вони отримали б рівноправність у Речі Посполитій з католиками ;
тісніше зв’язати Україну й Білорусь з Польщею і нейтралізувати впливи Москви;
невдоволення руських православних єпископівтим, що у церковні справи дедалі більше втручалося міщанство, організоване убратства;
бажання єпископівзвільнитися від підлеглості східнимпатріархам, які підтримувалибратства;
намагання верхівки руського православного духовенства добитися рівності з католицькими єпископами, які засідали всенатіта титулувались «князі церкви» — і залежали тільки відПапита почасти відкороля.
Важливою передумовою Берестейської унії стала й проуніатська політика короля Сигизмунда Вази та вищих урядників Речі Посполитої. Цьому сприяло те, що Римська курія підтримувала сильну королівську владу. А польський правитель, як вихованець єзуїтів, активно втілювати політику Римської курії. Суттєво прискорило процес об’єднання церков створення в 1589 р. Московського патріархату, в якому володарі Речі Посполитої вбачали небезпеку посилення православ’я на українських і білоруських територіях, та зміцнення релігійних, культурних та політичних зв’язків між православним українським, білоруським та російським народами.
Римська курія через унію також намагалася зупинити наступ Реформації в Речі Посполитій, організувати рішучий опір поширенню нових євангельських течій, які розповсюджували сепаратистські настрої серед місцевого населення
Загалом негативні процеси, які спостерігалися у той час в церковних відносинах (зневажливе ставлення до православної церкви польської офіційної влади і клерикалів–латинників, поширення симонії, права патронату, свавілля, низький моральний і освітній рівень духовенства усіх рангів, втручання світських осіб у церковні справи та їх намагання домінувати над церковною владою тощо), призвели до усвідомлення частиною православних єпископів необхідності укладення унії як єдино можливого виходу з такої ситуації.
І.ІІІ. Підготовка до Берестейської Унії.
У 1590 році частина православнихєпископів вступила в таємні переговори з польським королем Сигізмундом ІІІ, висловивши бажання приєднатися до католицької церкви. У 1595 році єпископи Луцький Кирило Терлецький і Володимирський Іпатій Потій після видання королем універсалу, в якому він сповіщав про перехід православних єпископів до унії, вирушили до Риму, представили 33 статті Унії, скомпонованих на підставі умов Флорентійської Унії, 23 грудня 1595 в Римі. Святкове проголошення самої унії планувалося у жовтні 1596 в Бересті.
Уже 9 жовтня 1596 року король Сигізмунд ІІІ Ваза і київський митрополит Михайло Рогоза за дорученням Папи Климентія VIII скликали в Бересті в церкві святого Миколая церковний собор для офіційного проголошення унії. Проте собор одразу розколовся на два окремі собори — православний і уніатський. Берестейська унія була укладена 15 грудня 1596р.
Головними діячами Берестейської унії були: Іпатій Потій і Кирило Терлецький. Від Унії під тиском князя Костянтина Острозького відступили єпископи Гедеон Балабан (львівський) і М. Копистенський (перемиський). Вони під проводом протосинкела Никифора відбули окремий синод у Бересті. Висвячення православної ієрархії єрусалимським патріархом Теофаном 16 жовтня 1620 створило дві митрополії, католицьку і православну, — і загострило боротьбу, кульмінаційним пунктом якої було вбивство архієпископа полоцького Йосафата Кунцевича.
На Закарпатті т. зв. Ужгородську Унію уклали в 1646 спершу 63 священики, а в 1652 прийняло її все західне Закарпаття. Перемиська єпархія прийняла Унію в 1692, Львівська — в 1700, Луцька — у 1702, Львівська Ставропіґія — лише в 1708. В 1716—21 роках перейшла на Унію і Мармарощина.