«Організація і методика аудиту ефективності виконання бюджетних програм економічного та соціального розвитку»

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО АУДИТУ ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТНИХ ПРОГРАМ

1.1.Суть та особливості програмно-цільового методу складання бюджету

1.2. Нормативно-правове регулювання та організація державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм

1.3. Методичні основи державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм

Розділ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНОЇ ЦІЛЬОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПРОГРАМИ РОЗВИТКУ ВНУТРІШНЬОГО РИНКУ

2.1. Аналіз основних програм економічного та соціального розвитку України

2.2. Характеристика основних показників паспорту цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку

РОЗДІЛ 3. ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПРОВЕДЕННЯ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО АУДИТУ ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТНИХ ПРОГРАМ СОЦІАЛЬНОГО ТА ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

3.1. Огляд основних соціальних та економічних програм у зарубіжних країнах

3.2. Особливості проведення аудиту ефективності виконання бюджетних програм у країнах Європейського Союзу

3.3. Аудит ефективності виконання бюджетних програм у США

Розділ 4. АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТИВНИХ ПОКАЗНИКІВ ДЕРЖАВНОЇ ЦІЛЬОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПРОГРАМИ РОЗВИТКУ ВНУТРІШНЬОГО РИНКУ

4.1. Аналіз фінансового забезпечення державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку

4.2. Оцінка показників продукту державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку

4.3. Аналіз показників ефективності та якості державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку

Розділ 5. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА МЕТОДИКА ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО АУДИТУ ВИКОНАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ЦІЛЬОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПРОГРАМИ РОЗВИТКУ ВНУТРІШНЬОГО РИНКУ

5.1. Організація і планування державного фінансового аудиту виконання державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку

5.2. Проведення державного фінансового аудиту виконання державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку

5.3. Узагальнення та реалізація результатів державного фінансового аудиту виконання державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку

5.4. Напрями удосконалення державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм

ВСТУП Функціонування бюджетних відносин будь-якої країни з огляду на обмеженість фінансових ресурсів, спрямованих на реалізацію соціальних та економічних програм, вимагає підвищення ефективності державного фінансового контролю. У світовій практиці оцінка виконання державних програм є об'єктом такої форми контролю, як аудит адміністративної діяльності. Необхідність впровадження його аналога – аудиту ефективності – в Україні обумовлена потребами контролю не тільки законності й цільового характеру використання бюджетних коштів, але й оцінкою економічності, результативності та ефективності виконання бюджетних і державних програм,все це свідчить про актуальність даної теми.  Проблеми раціонального використання бюджетних коштів досліджувалися С. С. Аптекарем, О. В. Длугопольським, Т. Д. Косовою, Л. О. Омелянович, О. О. Папаїкою, О. О. Шубіним, В. Г. Дем'янишиним та іншими.

З метою екстраполяції досвіду закордонних країн були використані роботи В. В. Бурцева, Ю. А. Козенко, М. В. Мельника, В. І. Шлейникова,

А. М. Сауніна, В. В. Філіппової, , О. І. Іванової, офіційні документи Міжнародних організацій контролю (Committee International Organization of Supreme Audit Institutions, INTOSAI), Східноєвропейських країн, США. 

Віддаючи належне науковому внеску зазначених авторів, слід зауважити, що питання розвитку аудиту ефективності висвітлені недостатньо:

теоретико-методологічне обґрунтування його впровадження має низку протиріч;

не чітко визначені об'єкти і критерії оцінки бюджетних програм;

не достатньо розкриті питання стандартизації та оцінки якості контрольних процедур;

не приділено увагу оцінці ризику при проведенні контрольно-аналітичних заходів.

Проблеми теоретичного і прикладного характеру впровадження державного аудиту ефективності виконання бюджетних програм соціального та економічного розвитку пов'язані з недосконалістю бюджетного процесу, законодавчої бази, застарілою структурою системи державного контролю, усталеними методичними підходами його здійснення й ментальністю суб'єктів контролю.

Мета роботи полягає в дослідженні теоретичних положень, методичних основ та наданні практичних рекомендацій щодо вдосконалення організації та методики державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм соціального та економічного розвитку. 

Для реалізації мети було поставлено і вирішено такі завдання:  визначено суть та особливості програмно-цільового методу складання бюджету; проведено комплексний аналіз основних програм економічного та соціального розвитку України;

проведено аудиту ефективності виконання бюджетних програм у країнах Європейського Союзу та США;

проведено аналіз фінансового забезпечення державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку; визначено та запропоновано напрями удосконалення державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм.

Об’єктом дипломної роботи є процес державного фінансового аудиту виконання державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку. 

Предметом дослідження є теоретико-методологічні основи і практичне функціонування системи державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм соціального та економічного розвитку. 

У дипломній роботі застосовувались такі методи дослідження як:

системний аналіз (для побудови класифікації державного фінансового контролю);

теорія економічних систем і моделей (для побудови комплексу моделей системи державного аудиту ефективності виконання бюджетних програм);

теорія економічної інформації (при формуванні таблиць вхідної інформації для проведення аналізу);

метод експертної оцінки (при розробці методики оцінки ефективності виконання бюджетних програм).

Інформаційною базою дослідження були наукові праці провідних учених з питань державного фінансового контролю, у тому числі нормативно-правові акти України, офіційні документи Міжнародних організацій контролю (INTOSAI), Європейського Союзу, США.

Дипломна робота складається зі вступу, п`яти розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Основний зміст роботи викладено на 134 сторінках друкованого тексту, що включає 5 таблиць, 15 рисунків. Робота містить 4 додатків. Список використаних джерел налічує 92 джерела.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО АУДИТУ ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТНИХ ПРОГРАМ

1. . Суть та особливості програмно-цільового методу складання бюджету

Сучасний етап соціально-економічного розвитку держави вимагає поглибленого розуміння ролі бюджету в економічній системі держави, поліпшення прозорості та зрозумілості бюджету для громадськості, підвищення якості надання державних послуг та ефективності використання коштів бюджету. Для досягнення цих цілей в Україні з 2002 року почалось впровадження програмно-цільового методу складання бюджету.

Програмно-цільовий метод складання бюджету було запропоновано у США в середині 1960-х років. Вперше його було застосовано в Міністерстві оборони міністром Робертом Макнамарою. Він запозичив цю систему в автомобілебудівній компанії "Форд", яку сам раніше і очолював. Цей підхід настільки сподобався тогочасному Президенту США Ліндону Джонсону, що він наказав усім іншим міністерствам федерального уряду перейняти його [37,с. 160].

Відтоді практика програмно-цільового методу складання бюджету поширилася на цілу низку інших країн. Канада й більшість країн Європейського союзу активно практикують програмно-цільовий метод складання бюджету. Сьогодні більшість країн ЄС надають допомогу іншим країнам саме у формі програм, після здійснення яких ЄС прагне бачити досягнення конкретних результатів. В Сполучених Штатах програмно-цільовий метод складання бюджету застосовується більшістю урядів штатів і муніципальних урядів.

В умовах обмеженості фінансування економічного зростання особливо актуальним стає питання вдосконалення процесу бюджетування та програмно-цільового методу формування бюджету, а також посилення важелів бюджетної політики у процесі підвищення ефективності використання бюджетних коштів.

Протягом останніх років в Україні спостерігається негативна тенденція розвитку процесу бюджетування. Тому є надзвичайно актуальним завданням вирішення питань, які потребують наукових досліджень, зокрема оптимізація процесу управління бюджетними видатками, визначення їх структури та контроль за ефективним використанням бюджетних коштів [48].

Крім особливостей планування доходів та витрат бюджету особливий інтерес викликає моніторинг реалізації бюджетної стратегії, а особливо – фінансування соціального захисту населення України. Постає необхідність у науковому концептуальному підході до створення інформаційно-аналітичної системи моніторингу доходів та видатків регіонів у розрізі програмно – цільового процесу бюджетування.

Дедалі більше дослідників схиляється до думки, що найпрогресивнішими в плані застосування програмно-цільового методу складання бюджету є Австралія та Нова Зеландія. З регулярних бюджетних звітів, що видаються цими двома країнами, видно, що вони досягли вражаючого рівня відкритості й прозорості діяльності урядових структур та результатів, які при цьому досягаються. Саме їх досвід застосування програмно-цільового методу складання бюджету, в основі якого лежить абсолютно нова для України бюджетна філософія, часто ставлять за приклад для наслідування рештою країн світу.

Програмно-цільовий метод у бюджетному процесі передбачає складання і виконання бюджету в розрізі бюджетних програм.

Програма – це комплекс взаємопов’язаних бюджетних заходів, які потрібно здійснити або які вважаються за необхідні для досягнення спільного бюджетного результату чи одержання бажаного наслідку. Кожна програма визначається своєю особливою бюджетною метою. Всі заходи, передбачені програмою, мають підлягати класифікації в одній загальній функціональній класифікації [8].

Програмно-цільовий метод складання бюджету – це практика групування різних видів бюджетних видатків в окремі програми таким чином, щоб кожна стаття видатків була закріплена за певним видом програми. Кожна програма – це фіскальне зобов’язання одного головного розпорядника коштів, ефективність роботи якого оцінюється з погляду успішності досягання мети програми [8].

Запровадження програмно-цільового методу складання бюджету є істотною зміною в бюджетній ідеології. Бюджетний процес можна уявити як виробничу функцію, яка встановлює зв'язок між бюджетними результатами та ресурсами державного сектора, що використовуються для досягнення цих результатів. У цьому контексті формування бюджету полягає в тому, щоб виходити з обсягу наявних ресурсів, що використовуються для досягнення певних результатів у державному секторі. При традиційній практиці формування бюджетів увага часто зосереджується саме на ресурсній частині виробничої функції державного сектора, і часто мало уваги приділяється одержуваним результатам. З іншого боку, програмно-цільовий метод формування бюджету застосовує зовсім інший підхід до формування бюджету, особливістю якого є те, що процес починається із зосередження уваги спершу на результатах, яких необхідно досягти в державному секторі, а вже потім ставиться питання про те, які ресурси слід використати для досягнення цих результатів. Результати в цій системі – це те, чого уряд має намір досягти, або цілі, яких він досягає, здійснюючи певні заходи в державному секторі.

Завдяки тому, що програмно-цільовий метод складання бюджету зосереджує увагу на результатах та досягненнях діяльності уряду та його структур, він дозволяє посилити дієвість та ефективність державного сектора. В аналітичному плані він запроваджує в бюджетний процес важливі елементи аналізу зіставлення витрат і досягнутих результатів. Цей аналіз є інструментом оцінки програм, який забезпечує схвалення та здійснення у бюджетній сфері тих програм, результати від реалізації яких (що можуть бути визначені кількісно) перевищуватимуть витрати на них.

Однак оскільки часто результати, яких досягають, витрачаючи державні кошти, є нематеріальними за своєю природою, в багатьох випадках застосовувати аналіз витрат і результатів непросто. За умови, коли результат важко оцінити кількісно, нерідко застосовується дещо менш потужний критерій ефективності, а саме критерій ефективності витрат. Аналіз ефективності витрат спонукає розробників бюджетної політики шукати такий метод досягнення тієї чи іншої цілі, який пов'язаний із якнайменшими витратами.

Завдяки тому, що програмно-цільовий метод складання бюджету формує систему звітування та оцінки роботи, він забезпечує вищий рівень прозорості ухвалення рішень у державному секторі. При застосуванні програмно-цільового методу як суспільство в цілому, так і законодавча гілка влади можуть отримати значно чіткішу картину того, що робить головний розпорядник бюджетних коштів і для чого він взагалі існує, чого він намагається досягнути, яким чином він намагається це здійснювати і, в кінцевому результаті, наскільки успішно він це здійснює. Ця чітка картина, у свою чергу, сприяє створенню такого клімату для розробки політики, в якому стає можливим приймати більш раціональні фінансові рішення стосовно рівня та складу видатків бюджету. Програмно-цільовий метод складання бюджету формує систему звітування та оцінки роботи, він забезпечує вищий рівень прозорості ухвалення рішень у державному секторі. При застосуванні програмно-цільового методу як суспільство в цілому, так і законодавча гілка влади можуть отримати значно чіткішу картину того, що робить головний розпорядник бюджетних коштів і для чого він взагалі існує, чого він намагається досягнути, яким чином він намагається це здійснювати і, в кінцевому результаті, наскільки успішно він це здійснює. Ця чітка картина, у свою чергу, сприяє створенню такого клімату для розробки політики, в якому стає можливим приймати більш раціональні фінансові рішення стосовно рівня та складу видатків бюджету[49].

Із запровадженням програмно-цільового методу складання бюджетів помітно змінюється характер обговорення державної політики. Акцент переноситься з потреби в коштах для утримання бюджетних установ на те, які результати будуть від використання бюджетних коштів, тобто забезпечується ефективність їх використання. Розробники політики зосереджують свою увагу на тому, що одержує суспільство за ті кошти, які воно витрачає. Замість того, щоб ставити питання, чи правильно витрачаються кошти при виконанні бюджетного плану, спочатку піднімаються питання про те, наскільки добре витрачаються кошти при досягненні цілей державної політики.

Таким чином, запровадження програмно-цільового методу до складання та виконання бюджету має такі переваги:

забезпечення прозорості бюджетного процесу, що чітко визначає цілі і завдання, на досягнення яких витрачаються бюджетні кошти, підвищення рівня контролю за результатами виконання бюджетних програм;

забезпечення за результатами виконання бюджету здійснення оцінки діяльності учасників бюджетного процесу щодо досягнення поставлених цілей та виконання завдань, а також проведення аналізу причин неефективного виконання бюджетних програм;

упорядкування організації діяльності головного розпорядника бюджетних коштів щодо формування і виконання бюджетних програм шляхом чіткого розмежування відповідальності за реалізацію кожної бюджетної програми між визначеними головним розпорядником бюджетних коштів відповідальними виконавцями бюджетних програм;

посилення відповідальності головного розпорядника бюджетних коштів за дотримання відповідності бюджетних програм законодавче визначеній меті його діяльності, а також за фінансове забезпечення бюджетних програм і результати їх виконання;

підвищення якості розроблення бюджетної політики, ефективності розподілу і використання бюджетних коштів.

Світова практика виділяє такі головні елементи програмно-цільового бюджетування, як:

Стратегічне планування діяльності органів державної влади та його складова фінансове стратегічне планування (перший етап циклу бюджетування);

Середньострокове бюджетування, що визначає певні часові фіскальні рамки для оптимального розподілу ресурсів у середньостроковій перспективі за програмами (другий етап циклу бюджетування);

Система моніторингу й оцінки бюджетних програм і результатів діяльності їх виконавців (основою для останньої є стратегічні плани).

Технічними інструментами програмно-цільового бюджетування є:

стратегічний план головного розпорядника бюджетних коштів;

середньострокові фіскальні рамки (обсяги доходів, видатків і джерел фінансування дефіциту на середньострокову перспективу);

бюджетна програма, що є інструментом реалізації бюджетування, який систематизує цілі та очікувані результати від витрачання бюджетних коштів;

показники виконання, що відбивають безпосередні результати (від реалізації програми) та кінцеві результати діяльності органів державної влади (показники реалізації стратегії).

Сучасна ситуація є наслідком неефективного управління у сфері загальноекономічного планування розвитку держави в цілому й управління бюджетом зокрема, яке, власне, є одним із найдієвіших інструментів регулювання соціально-економічних процесів у країні. Затверджується багато програм, які відповідають індивідуальним або груповим інтересам, без прив'язки до загальнодержавної (національної) стратегії [51].

Таким чином, можна виділити головні перешкоди на шляху повноцінного запровадження технологій бюджетування в Україні :

Відсутність загальнодержавних і регіональних стратегічних орієнтирів розвитку, а також якісного та зрозумілого стратегічного планування на рівні головних розпорядників бюджетних коштів.

Нереформованість більшості галузей економіки, що ускладнює застосування прогресивних технологій бюджетування;

Недостатня обізнаність фахівців провідних державних установ та органів місцевого самоврядування з надбанням світової фінансової теорії і практики, української фінансової науки;

Недосконалість управління державним і місцевими бюджетами, форм та методів бюджетного менеджменту, відсутність реального планування і прогнозування бюджету на середньо та довгостроковий періоди на основі новітніх світових бюджетних технологій, які досить успішно застосовуються в Західній Європі.

Для повноцінного застосування програмно-цільового бюджетування в Україні потрібні системні зміни. По-перше, модернізація всієї системи стратегічного планування і програмування державної політики. Цей крок має також враховувати структурні реформи в Україні, спрямовані на підвищення ефективності функціонування галузей і підвищення якості надання державних послуг. По-друге, вдосконалення методики бюджетування (в даному випадку програмно-цільового бюджетування на основі принципу "базового" бюджетування) з огляду на світовий досвід. По-третє, поступове і професійне навчання сучасних методик бюджетування фахівців, що працюють у сфері державних фінансів, починаючи з рівня політиків, державних службовців, які приймають управлінські рішення, й закінчуючи фахівцями на місцях і майбутніми спеціалістами [67].

Необхідною умовою ефективного бюджетування є запровадження наступних заходів:

Розробка чіткої системи державних програмних і прогнозних документів;

Здійснення поступових структурних змін, передусім у соціально-культурній сфері, з метою забезпечення раціонального використання бюджетних коштів;

Створення системи оцінювання результативності бюджетних програм на основі безпосередніх показників їх виконання та ефективності діяльності бюджетних установ і організацій, що надають бюджетні послуги, за кінцевими результатами;

Зміна підходів до формування й виконання бюджетних програм на рівні державного бюджету. Запровадження дворівневої структури програм;

Удосконалення бюджетної класифікації в частині програмної

класифікації та кредитування бюджету, яка може бути застосована як для державного так і для місцевих бюджетів.

Отже, усі запропоновані заходи треба здійснювати поступово, з урахуванням зарубіжного досвіду реформування державного управління, важливою складовою того є запровадження сучасних технологій бюджетування. Аналіз світового досвіду допоможе не тільки оцінити переваги та недоліки різних методів бюджетування, а й обрати та поступово впровадити оптимальний для України варіант.

1.2. Нормативне регулювання та організація державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" [52] державний фінансовий аудит є різновидом державного фінансового контролю і полягає у перевірці та аналізі фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю. Результати державного фінансового аудиту та їх оцінка викладаються у звіті.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10 серпня 2004 р. N 1017 [47] аудит ефективності - це форма державного фінансового контролю, яка спрямована на визначення ефективності використання бюджетних коштів для реалізації запланованих цілей та встановлення факторів, які цьому перешкоджають. Аудит ефективності здійснюється з метою розроблення обґрунтованих пропозицій щодо підвищення ефективності використання коштів державного та місцевих бюджетів у процесі виконання бюджетних програм.

Основними завданнями аудиту ефективності є:

оцінка виконання результативних показників бюджетних програм; оцінка ефективності виконання бюджетних програм;

виявлення упущень і недоліків організаційного, нормативно правового та фінансового характеру, які перешкоджають своєчасній, повній і якісній реалізації запланованих цілей;

визначення ступеня впливу виявлених упущень і недоліків на реалізацію запланованих цілей;

розроблення пропозицій щодо шляхів (форм, засобів) підвищення ефективності використання бюджетних коштів.

Аудит ефективності проводиться шляхом аналізу:

нормативно-правових актів, розрахунків та обґрунтувань, методичних документів, видань і публікацій щодо напряму діяльності в бюджетній програмі, стосовно якої проводиться аудит ефективності;

результатів раніше здійснених контролюючими органами контрольних заходів;

показників статистичної, фінансової та оперативної звітності; даних порівняння фактично досягнутих результативних показників виконання бюджетних програм із запланованими в динаміці за кілька років, а також з вітчизняним і зарубіжним досвідом за напрямом діяльності в бюджетній програмі, стосовно якої проводиться аудит ефективності, тощо;

даних інтерв'ювання, анкетування, опитування громадян і збирання інформації від юридичних осіб.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2006 р. N 361 [46] організація та порядок проведення Держфінінспекцією, її територіальними органами державного фінансового аудиту, що полягає у перевірці та аналізі діяльності, фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також інших суб'єктів господарювання, що отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно.

Під час аудиту обов'язковій оцінці підлягає рівень управління фінансово-господарською діяльністю суб'єкта господарювання, яке полягає у забезпеченні:

дотримання вимог законодавства, актів і рішень органів управління та суб'єкта господарювання;

достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності;

збереження активів;

досягнення визначених цілей і завдань або набуття кращого досвіду діяльності інших суб'єктів господарювання з виконання показників економічності, продуктивності і результативності.

Перед початком аудиту керівнику суб'єкта господарювання надсилається не пізніше ніж за десять календарних днів відповідне повідомлення із зазначенням строку аудиту та відповідальних за його проведення посадових осіб.

Посадова особа Держфінінспекції, її територіального органу зобов'язана пред'явити керівнику суб'єкта господарювання направлення на проведення аудиту, скріплене печаткою відповідного органу, та розписатися в журналі реєстрації перевірок (у разі його наявності). Тривалість аудиту не може перевищувати 90 календарних днів.

Аудит діяльності юридичних осіб, що входять до асоціації (корпорації, консорціуму, концерну, іншого об'єднання), проводиться, як правило, одночасно.

Процес аудиту складається з чотирьох етапів.

На першому етапі - планування аудиту з метою збору інформації про правове забезпечення фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, систему управління, зокрема організацію внутрішнього контролю, та досягнення суб'єктом господарювання визначених цілей і завдань або набуття кращого досвіду діяльності інших суб'єктів господарювання - вивчаються та аналізуються:

нормативно-правові акти, установчі, розпорядчі та інші документи суб'єкта господарювання;

розпорядчі документи органу управління суб'єкта господарювання;

фінансова і статистична звітність суб'єкта господарювання та у разі потреби інших суб'єктів господарювання, однотипних за певними характеристиками їх діяльності;

матеріали попередніх контрольних заходів.

Інформацію можна одержувати як на письмовий запит посадової особи Держфінінспекції, її територіального органу, так і від суб'єкта господарювання за місцем його знаходження.

Своєчасне і в повному обсязі подання інформації на запит Держфінінспекції, її територіального органу забезпечується керівником суб'єкта господарювання або особою, що виконує його обов'язки.

За результатами опрацювання інформації складається план аудиту, який затверджує керівник Держфінінспекції, її територіального органу.

План повинен включати:

стислу характеристику суб'єкта, фінансово-господарська діяльність якого підлягає аудиту;

обґрунтування попередньо виявлених недоліків і проблем, які вплинули або можуть негативно вплинути на рівень управління фінансово-господарською діяльністю;

обсяг аудиту - напрями чи питання діяльності, які передбачається перевірити; фактори, які можуть впливати на хід аудиту та його результати;

склад фахівців, що залучаються в процесі проведення аудиту;

графік проведення аудиту.

Під час другого етапу - підготовка програми проведення аудиту з урахуванням його плану:

уточнюється інформація, зібрана на першому етапі, та конкретизуються і аналізуються недоліки і проблеми, які вплинули або можуть негативно вплинути на рівень управління фінансово-господарською діяльністю суб'єкта господарювання;

готується програма проведення аудиту, що затверджується керівником Держфінінспекції, її територіального органу. У програмі зазначається перелік ризикових операцій фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які передбачається перевірити, методи перевірки та процедура їх застосування, а також відповідальні особи та графік проведення.

Із зазначеною програмою ознайомлюється керівник суб'єкта господарювання. У разі проведення аудиту з ініціативи суб'єкта господарювання або його органу управління можливе попереднє узгодження програми з відповідним керівником.

Під час третього етапу - перевірка ризикових операцій фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання - підтверджується або спростовується інформація стосовно недоліків і проблем в управлінні такою діяльністю.

Обрані методи перевірки та процедура їх застосування повинні забезпечувати обґрунтованість висновків за результатами оцінки рівня управління фінансово-господарською діяльністю суб'єкта господарювання.

У ході перевірки аналізуються:

дані фінансових та бізнес-планів, бухгалтерських (первинних і зведених) документів, статистичної та фінансової звітності, договорів, розпорядчих та інших документів суб'єкта господарювання, пов'язаних з плануванням і провадженням фінансово-господарської діяльності, веденням бухгалтерського обліку, складенням фінансової звітності та організацією внутрішнього контролю;

фактична наявність та стан активів.

Подання зазначених документів посадовій особі Держфінінспекції, її територіального органу і організація перевірки фактичної наявності та стану активів забезпечується керівником суб'єкта господарювання або особою, що виконує його обов'язки.

Під час четвертого етапу - звітування про результати аудиту - готуються висновки за результатами оцінки рівня управління фінансово-господарською діяльністю суб'єкта господарювання виходячи з істотності їх впливу на фінансово-господарську діяльність за такими загальними розділами:

зовнішній - незалежний від суб'єкта господарювання характер, зокрема стосовно достатності нормативно-правового забезпечення його діяльності, рівня її регламентації органом управління суб'єкта;

внутрішній - прийняття рішень або бездіяльність посадових осіб суб'єкта господарювання, передусім щодо організації системи внутрішнього контролю.

За результатами аудиту складається звіт, який повинен включати висновки стосовно дотримання законодавства і забезпечення ефективності фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання та обґрунтовані рекомендації щодо її удосконалення (далі - аудиторський звіт).

Аудиторський звіт розглядається за участю посадових осіб суб'єкта господарювання. Їх зауваження і пропозиції враховуються або відображаються у протоколі розбіжностей, який додається до звіту.

Аудиторський звіт подається керівникові суб'єкта господарювання, його органу управління, а також відповідно до визначених законодавством повноважень Кабінетові Міністрів України та Мінфіну.

За рішенням керівника Держфінінспекції, її територіального органу, посадові особи якого проводили аудит, аудиторський звіт може надсилатися іншим заінтересованим органам державної влади, а також органам місцевого самоврядування.

Результати аудиту можуть оприлюднюватися через засоби масової інформації.

Керівник суб'єкта господарювання зобов'язаний інформувати Держфінінспекцію, її територіальний орган про стан врахування рекомендацій, що містяться у аудиторському звіті. У разі виявлення під час аудиту фактів порушення законодавства, що містять ознаки злочину, Держфінінспекцією, її територіальними органами невідкладно інформується правоохоронний орган.

Отже, на сьогодні система органів, що здійснюють державний фінансовий аудит потребує вдосконалення та приведення у відповідність міжнародним нормам законодавство, що визначає правовий статус контролюючих суб`єктів. Неоднозначне визначення їх завдань та функцій, нечіткість закріплених повноважень, все це не сприяє належному здійсненню розвитку різних форм аудиту відповідно до міжнародних стандартів та норм та потребує негайного вирішення для того щоб країні піднятись на новий рівень розвитку.