150

ЗМІСТ

	Стор.
ВСТУП	4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО АУДИТУ ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТНИХ ПРОГРАМ	7
1.1.Суть та особливості програмно - цільового методу складання бюджету	7
1.2.Нормативно-правове регулювання та організація державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм	15
1.3. Методичні основи державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм	19
РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНОЇ ЦІЛЬОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПРОГРАМИ РОЗВИТКУ ВНУТРІШНЬОГО РИНКУ	28
2.1. Аналіз основних програм економічного та соціального розвитку України	28
2.2. Характеристика основних показників паспорту державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку	46
РОЗДІЛ 3. ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПРОВЕДЕННЯ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО АУДИТУ ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТНИХ ПРОГРАМ СОЦІАЛЬНОГО ТА ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ	56
3.1. Огляд основних соціальних та економічних програм у зарубіжних країнах	56
3.2. Особливості проведення аудиту ефективності виконання бюджетних програм у країнах Європейського Союзу	64
3.3. Аудит ефективності виконання бюджетних програм у США	68
РОЗДІЛ 4. АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТИВНИХ ПОКАЗНИКІВ ДЕРЖАВНОЇ ЦІЛЬОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПРОГРАМИ РОЗВИТКУ ВНУТРІШНЬОГО РИНКУ	76
4.1. Аналіз фінансового забезпечення державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку	76
4.2. Оцінка показників продукту державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку	81
4.3. Аналіз показників ефективності та якості державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку	84
Розділ 5. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА МЕТОДИКА ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО АУДИТУ ВИКОНАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ЦІЛЬОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПРОГРАМИ РОЗВИТКУ ВНУТРІШНЬОГО РИНКУ	91
5.1. Організація і планування державного фінансового аудиту виконання державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку	91
5.2. Проведення державного фінансового аудиту виконання державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку	95
5.3. Узагальнення та реалізація результатів державного фінансового аудиту виконання державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку	100
5.4. Напрями удосконалення державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм	104
ВИСНОВКИ	108
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ	111
ДОДАТКИ	120

ВСТУП

Функціонування бюджетних відносин будь-якої країни з огляду на обмеженість фінансових ресурсів, спрямованих на реалізацію соціальних та економічних програм, вимагає підвищення ефективності державного фінансового контролю. У світовій практиці оцінка виконання державних програм є об'єктом такої форми контролю, як аудит адміністративної діяльності. Необхідність впровадження його аналога - аудиту ефективності - в Україні обумовлена потребами контролю не тільки законності й цільового характеру використання бюджетних коштів, але й оцінкою економічності, результативності та ефективності виконання бюджетних і державних програм,все це свідчить про актуальність даної теми.

Проблеми раціонального використання бюджетних коштів досліджувалися С. С. Аптекарем, О. В. Длугопольським, Т. Д. Косовою, Л. О. Омелянович, О. О. Папаїкою, О. О. Шубіним, В. Г. Дем'янишиним та іншими.

З метою екстраполяції досвіду закордонних країн були використані роботи В. В. Бурцева, Ю. А. Косенко, М. В. Мельника, В. І. Шлейникова, А. М. Сауніна, В. В. Філіпової, , О. І. Іванової, офіційні документи Міжнародних організацій контролю (Committee International Organization of Supreme Audit Institutions, INTOSAI), Східноєвропейських країн, США. 

Віддаючи належне науковому внеску зазначених авторів, слід зауважити, що питання розвитку аудиту ефективності висвітлені недостатньо:

теоретико-методичне обґрунтування його впровадження має низку протиріч;

не чітко визначені об'єкти і критерії оцінки бюджетних програм;

не приділено увагу оцінці ризику при проведенні контрольно-аналітичних заходів.

Проблеми теоретичного і прикладного характеру впровадження державного аудиту ефективності виконання бюджетних програм соціального та економічного розвитку пов'язані з недосконалістю бюджетного процесу, законодавчої бази, застарілою структурою системи державного контролю, усталеними методичними підходами його здійснення й ментальністю суб'єктів контролю.

Мета роботи полягає в дослідженні теоретичних положень, методичних основ та наданні практичних рекомендацій щодо вдосконалення організації та методики державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм соціального та економічного розвитку. 

Для реалізації мети було поставлено і вирішено такі завдання:  визначено суть та особливості програмно-цільового методу складання бюджету;

проведено комплексний аналіз основних програм економічного та соціального розвитку України;

досліджені основні програми економічного та соціального розвитку України;

визначено основні показники паспорту цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку;

досліджено аудит ефективності виконання бюджетних програм у країнах Європейського Союзу та США;

проведено аналіз фінансового забезпечення державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку;

розкрито організацію і методику державного фінансового аудиту виконання державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку;

визначено та запропоновано напрями удосконалення державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм.

Об’єктом дослідження є процес державного фінансового аудиту виконання державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку на період до 2012 р. 

Предметом дослідження є теоретико-методичні основи і практичне функціонування системи державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм соціального та економічного розвитку. 

У дипломній роботі застосовувались такі методи дослідження як:

системний аналіз (для досліджені класифікації державного фінансового контролю);

аналіз і синтез (для визначення взаємозв’язку між чинниками неекономічного, нецільового використання коштів і ефективністю виконання бюджетних програм);

теорія економічної інформації (при формуванні таблиць вхідної інформації для проведення аналізу);

метод експертної оцінки (при досліджені методики оцінки ефективності виконання бюджетних програм);

методи економічного аналізу, статистичні дослідження, методи документального контролю, арифметичні перевірки.

Інформаційною базою дослідження були наукові праці провідних учених з питань державного фінансового контролю, у тому числі нормативно-правові акти України, офіційні документи Міжнародних організацій контролю (INTOSAI), Європейського Союзу, США.

Дипломна робота складається зі вступу, п`яти розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Основний зміст роботи викладено на 155 сторінках друкованого тексту, що включає 6 таблиць, 20 рисунків. Робота містить 11 додатків. Список використаних джерел налічує 73 джерела.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО АУДИТУ ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТНИХ ПРОГРАМ

1.1. Суть та особливості програмно-цільового методу складання бюджету

Сучасний етап соціально-економічного розвитку держави вимагає поглибленого розуміння ролі бюджету в економічній системі держави, поліпшення прозорості та зрозумілості бюджету для громадськості, підвищення якості надання державних послуг та ефективності використання коштів бюджету. Для досягнення цих цілей в Україні з 2002 року почалось впровадження програмно-цільового методу складання бюджету.

Програмно-цільовий метод складання бюджету було запропоновано у США в середині 1960-х років. Вперше його було застосовано в Міністерстві оборони міністром Робертом Макнамарою. Він запозичив цю систему в автомобілебудівній компанії «Форд», яку сам раніше і очолював. Цей підхід настільки сподобався тогочасному Президенту США Ліндону Джонсону, що він наказав усім іншим міністерствам федерального уряду перейняти його [37,с. 160].

В Україні цей метод був вперше запроваджений при складан­ні бюджету на 2002 рік. У статті 10 Бюджетного кодексу визначе­но законодавчо застосування програмно-цільового методу при формуванні бюджету. Кабінет Міністрів України розпорядженням № 538-р від 14 вересня 2002 року схвалив Концепцію застосуван­ня програмно-цільового методу у бюджетному процесі [63]. Цей доку­мент визначив мету та основні принципи застосування програмно-цільового методу, його елементи та етапи реалізації Концепції.

Відтоді практика програмно-цільового методу складання бюджету поширилася на цілу низку інших країн. Канада й більшість країн Європейського союзу активно практикують програмно-цільовий метод складання бюджету. Сьогодні більшість країн ЄС надають допомогу іншим країнам саме у формі програм, після здійснення яких ЄС прагне бачити досягнення конкретних результатів. В Сполучених Штатах програмно-цільовий метод складання бюджету застосовується більшістю урядів штатів і муніципальних урядів.

В умовах обмеженості фінансування економічного зростання особливо актуальним стає питання вдосконалення процесу бюджетування та програмно-цільового методу формування бюджету, а також посилення важелів бюджетної політики у процесі підвищення ефективності використання бюджетних коштів.

Протягом останніх років в Україні спостерігається негативна тенденція розвитку процесу бюджетування. Тому є надзвичайно актуальним завданням вирішення питань, які потребують наукових досліджень, зокрема оптимізація процесу управління бюджетними видатками, визначення їх структури та контроль за ефективним використанням бюджетних коштів [45].

Крім особливостей планування доходів та витрат бюджету особливий інтерес викликає моніторинг реалізації бюджетної стратегії, а особливо - фінансування соціального захисту населення України. Постає необхідність у науковому концептуальному підході до створення інформаційно-аналітичної системи моніторингу доходів та видатків регіонів у розрізі програмно - цільового процесу бюджетування.

Дедалі більше дослідників схиляється до думки, що найпрогресивнішими в плані застосування програмно-цільового методу складання бюджету є Австралія та Нова Зеландія. З регулярних бюджетних звітів, що видаються цими двома країнами, видно, що вони досягли вражаючого рівня відкритості й прозорості діяльності урядових структур та результатів, які при цьому досягаються. Саме їх досвід застосування програмно-цільового методу складання бюджету, в основі якого лежить абсолютно нова для України бюджетна філософія, часто ставлять за приклад для наслідування рештою країн світу.

Програмно-цільовий метод у бюджетному процесі передбачає складання і виконання бюджету в розрізі бюджетних програм.

Програма - це комплекс взаємопов’язаних бюджетних заходів, які потрібно здійснити або які вважаються за необхідні для досягнення спільного бюджетного результату чи одержання бажаного наслідку. Кожна програма визначається своєю особливою бюджетною метою. Всі заходи, передбачені програмою, мають підлягати класифікації в одній загальній функціональній класифікації [26].

Програмно-цільовий метод складання бюджету - це практика групування різних видів бюджетних видатків в окремі програми таким чином, щоб кожна стаття видатків була закріплена за певним видом програми. Кожна програма - це фіскальне зобов’язання одного головного розпорядника коштів, ефективність роботи якого оцінюється з погляду успішності досягання мети програми.

Запровадження програмно-цільового методу складання бюджету є істотною зміною в бюджетній ідеології. Бюджетний процес можна уявити як виробничу функцію, яка встановлює зв'язок між бюджетними результатами та ресурсами державного сектора, що використовуються для досягнення цих результатів. У цьому контексті формування бюджету полягає в тому, щоб виходити з обсягу наявних ресурсів, що використовуються для досягнення певних результатів у державному секторі. При традиційній практиці формування бюджетів увага часто зосереджується саме на ресурсній частині виробничої функції державного сектора, і часто мало уваги приділяється одержуваним результатам. З іншого боку, програмно-цільовий метод формування бюджету застосовує зовсім інший підхід до формування бюджету, особливістю якого є те, що процес починається із зосередження уваги спершу на результатах, яких необхідно досягти в державному секторі, а вже потім ставиться питання про те, які ресурси слід використати для досягнення цих результатів. Результати в цій системі - це те, чого уряд має намір досягти, або цілі, яких він досягає, здійснюючи певні заходи в державному секторі [57].

Завдяки тому, що програмно-цільовий метод складання бюджету зосереджує увагу на результатах та досягненнях діяльності уряду та його структур, він дозволяє посилити дієвість та ефективність державного сектора. В аналітичному плані він запроваджує в бюджетний процес важливі елементи аналізу зіставлення витрат і досягнутих результатов. Цей аналіз є інструментом оцінки програм, який забезпечує схвалення та здійснення у бюджетній сфері тих програм, результати від реалізації яких (що можуть бути визначені кількісно) перевищуватимуть витрати на них.

Оскільки часто результати, яких досягають, витрачаючи державні кошти, є нематеріальними за своєю природою, в багатьох випадках застосовувати аналіз витрат і результатів непросто. За умови, коли результат важко оцінити кількісно, нерідко застосовується дещо менш потужний критерій ефективності, а саме критерій ефективності витрат. Аналіз ефективності витрат спонукає розробників бюджетної політики шукати такий метод досягнення тієї чи іншої цілі, який пов'язаний із якнайменшими витратами.

Завдяки тому, що програмно-цільовий метод складання бюджету формує систему звітування та оцінки роботи, він забезпечує вищий рівень прозорості ухвалення рішень у державному секторі. При застосуванні програмно-цільового методу як суспільство в цілому, так і законодавча гілка влади можуть отримати значно чіткішу картину того, що робить головний розпорядник бюджетних коштів і для чого він взагалі існує, чого він намагається досягнути, яким чином він намагається це здійснювати і, в кінцевому результаті, наскільки успішно він це здійснює. Ця чітка картина, у свою чергу, сприяє створенню такого клімату для розробки політики, в якому стає можливим приймати більш раціональні фінансові рішення стосовно рівня та складу видатків бюджету.

Програмно-цільовий метод складання бюджету формує систему звітування та оцінки роботи, він забезпечує вищий рівень прозорості ухвалення рішень у державному секторі. При застосуванні програмно-цільового методу як суспільство в цілому, так і законодавча гілка влади можуть отримати значно чіткішу картину того, що робить головний розпорядник бюджетних коштів і для чого він взагалі існує, чого він намагається досягнути, яким чином він намагається це здійснювати і, в кінцевому результаті, наскільки успішно він це здійснює. Ця чітка картина, у свою чергу, сприяє створенню такого клімату для розробки політики, в якому стає можливим приймати більш раціональні фінансові рішення стосовно рівня та складу видатків бюджету [58].

Із запровадженням програмно-цільового методу складання бюджетів помітно змінюється характер обговорення державної політики. Акцент переноситься з потреби в коштах для утримання бюджетних установ на те, які результати будуть від використання бюджетних коштів, тобто забезпечується ефективність їх використання. Розробники політики зосереджують свою увагу на тому, що одержує суспільство за ті кошти, які воно витрачає. Замість того, щоб ставити питання, чи правильно витрачаються кошти при виконанні бюджетного плану, спочатку піднімаються питання про те, наскільки добре витрачаються кошти при досягненні цілей державної політики.

Таким чином, запровадження програмно-цільового методу до складання та виконання бюджету має такі переваги:

забезпечення прозорості бюджетного процесу, що чітко визначає цілі і завдання, на досягнення яких витрачаються бюджетні кошти, підвищення рівня контролю за результатами виконання бюджетних програм;

забезпечення за результатами виконання бюджету здійснення оцінки діяльності учасників бюджетного процесу щодо досягнення поставлених цілей та виконання завдань, а також проведення аналізу причин неефективного виконання бюджетних програм;

упорядкування організації діяльності головного розпорядника бюджетних коштів щодо формування і виконання бюджетних програм шляхом чіткого розмежування відповідальності за реалізацію кожної бюджетної програми між визначеними головним розпорядником бюджетних коштів відповідальними виконавцями бюджетних програм;

посилення відповідальності головного розпорядника бюджетних коштів за дотримання відповідності бюджетних програм законодавче визначеній меті його діяльності, а також за фінансове забезпечення бюджетних програм і результати їх виконання;

підвищення якості розроблення бюджетної політики, ефективності розподілу і використання бюджетних коштів.

Світова практика виділяє такі головні елементи програмно-цільового бюджетування, як:

Стратегічне планування діяльності органів державної влади та його складова фінансове стратегічне планування (перший етап циклу бюджетування);

Середньострокове бюджетування, що визначає певні часові фіскальні рамки для оптимального розподілу ресурсів у середньостроковій перспективі за програмами (другий етап циклу бюджетування);

Система моніторингу й оцінки бюджетних програм і результатів діяльності їх виконавців (основою для останньої є стратегічні плани).

Технічними інструментами програмно-цільового бюджетування є:

стратегічний план головного розпорядника бюджетних коштів;

середньострокові фіскальні рамки (обсяги доходів, видатків і джерел фінансування дефіциту на середньострокову перспективу);

бюджетна програма, що є інструментом реалізації бюджетування, який систематизує цілі та очікувані результати від витрачання бюджетних коштів;

показники виконання, що відбивають безпосередні результати (від реалізації програми) та кінцеві результати діяльності органів державної влади (показники реалізації стратегії).

Сучасна ситуація є наслідком неефективного управління у сфері загальноекономічного планування розвитку держави в цілому й управління бюджетом зокрема, яке, власне, є одним із найдієвіших інструментів регулювання соціально-економічних процесів у країні. Затверджується багато програм, які відповідають індивідуальним або груповим інтересам, без прив'язки до загальнодержавної (національної) стратегії [58].

Таким чином, можна виділити головні перешкоди на шляху повноцінного запровадження технологій бюджетування в Україні :

Відсутність загальнодержавних і регіональних стратегічних орієнтирів розвитку, а також якісного та зрозумілого стратегічного планування на рівні головних розпорядників бюджетних коштів.

Нереформованості більшості галузей економіки, що ускладнює застосування прогресивних технологій бюджетування;

Недостатня обізнаність фахівців провідних державних установ та органів місцевого самоврядування з надбанням світової фінансової теорії і практики, української фінансової науки;

Недосконалість управління державним і місцевими бюджетами, форм та методів бюджетного менеджменту, відсутність реального планування і прогнозування бюджету на середньо та довгостроковий періоди на основі новітніх світових бюджетних технологій, які досить успішно застосовуються в Західній Європі.

Для повноцінного застосування програмно-цільового бюджетування в Україні потрібні системні зміни. По-перше, модернізація всієї системи стратегічного планування і програмування державної політики. Цей крок має також враховувати структурні реформи в Україні, спрямовані на підвищення ефективності функціонування галузей і підвищення якості надання державних послуг.

По-друге, вдосконалення методики бюджетування (в даному випадку програмно-цільового бюджетування на основі принципу «базового» бюджетування) з огляду на світовий досвід. По-третє, поступове і професійне навчання сучасних методик бюджетування фахівців, що працюють у сфері державних фінансів, починаючи з рівня політиків, державних службовців, які приймають управлінські рішення, й закінчуючи фахівцями на місцях і майбутніми спеціалістами.

Необхідною умовою ефективного бюджетування є запровадження наступних заходів:

розробка чіткої системи державних програмних і прогнозних документів;

здійснення поступових структурних змін, передусім у соціально-культурній сфері, з метою забезпечення раціонального використання бюджетних коштів;

створення системи оцінювання результативності бюджетних програм на основі безпосередніх показників їх виконання та ефективності діяльності бюджетних установ і організацій, що надають бюджетні послуги, за кінцевими результатами;

зміна підходів до формування й виконання бюджетних програм на рівні державного бюджету. Запровадження дворівневої структури програм;

удосконалення бюджетної класифікації в частині програмної

класифікації та кредитування бюджету, яка може бути застосована як для державного так і для місцевих бюджетів.

Отже, усі запропоновані заходи треба здійснювати поступово, з урахуванням зарубіжного досвіду реформування державного управління, важливою складовою того є запровадження сучасних технологій бюджетування. Аналіз світового досвіду допоможе не тільки оцінити переваги та недоліки різних методів бюджетування, а й обрати та поступово впровадити оптимальний для України варіант.

1.2. Нормативне регулювання та організація державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм

Державний фінансовий аудит є різновидом державного фінансового контролю і полягає у перевірці та аналізі фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю. Результати державного фінансового аудиту та їх оцінка викладаються у звіті.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10 серпня 2004 р. N 1017 [47] аудит ефективності - це форма державного фінансового контролю, яка спрямована на визначення ефективності використання бюджетних коштів для реалізації запланованих цілей та встановлення факторів, які цьому перешкоджають. Аудит ефективності здійснюється з метою розроблення обґрунтованих пропозицій щодо підвищення ефективності використання коштів державного та місцевих бюджетів у процесі виконання бюджетних програм.

Основними завданнями аудиту ефективності є:

оцінка виконання результативних показників бюджетних програм; оцінка ефективності виконання бюджетних програм;

виявлення упущень і недоліків організаційного, нормативно правового та фінансового характеру, які перешкоджають своєчасній, повній і якісній реалізації запланованих цілей;

визначення ступеня впливу виявлених упущень і недоліків на реалізацію запланованих цілей;

розроблення пропозицій щодо шляхів (форм, засобів) підвищення ефективності використання бюджетних коштів.

Аудит ефективності проводиться шляхом аналізу:

нормативно-правових актів, розрахунків та обґрунтувань, методичних документів, видань і публікацій щодо напряму діяльності в бюджетній програмі, стосовно якої проводиться аудит ефективності;

результатів раніше здійснених контролюючими органами контрольних заходів;

показників статистичної, фінансової та оперативної звітності; даних порівняння фактично досягнутих результативних показників виконання бюджетних програм із запланованими в динаміці за кілька років, а також з вітчизняним і зарубіжним досвідом за напрямом діяльності в бюджетній програмі, стосовно якої проводиться аудит ефективності, тощо;

даних інтерв'ювання, анкетування, опитування громадян і збирання інформації від юридичних осіб.

Також одним з основних нормативних документів, що регулює аудит виконання бюджетних програм є Методичні рекомендації щодо проведення аудиту ефективності виконання бюджетної програми: Наказ ГоловКРУ України 15.12.2005 N 444 [44].

Для проведення аудиту ефективності, як правило, створюється аудиторська група. Аудитори, що входять до складу цієї групи, повинні мати навички проведення аналізу, написання звітів зі складних питань, що вимагають логічного і ретельного обґрунтованого викладу. Крім того, аудит ефективності може вимагати додаткової підготовки в таких галузях знань як державне управління, економіка та соціальні науки.

У разі необхідності до проведення аудиту ефективності можуть залучатись фахівці підприємств, установ та організацій, оскільки в окремих випадках тільки їхня кваліфікація та компетентність у специфічних питаннях дозволяють зробити відповідні висновки та підготувати аудиторський звіт і обґрунтовані пропозиції. Питання щодо залучення до аудиту таких фахівців, залежно від конкретних обставин, вирішує керівник органу ДФІ з направленням відповідного звернення. Залучені фахівці по питаннях, які входять до їх компетенції, мають надати письмово відомості для використання їх при складанні аудиторського звіту. Керівник аудиторської групи проводить інструктаж серед аудиторів та залучених фахівців щодо визначення ключових питань, методів дослідження тощо.

Керівнику аудиторської групи необхідно враховувати, що в ході ревізій та перевірок розпорядників та/або одержувачів бюджетних коштів (які можуть бути проведені до початку аудиту ефективності) працівниками органів ДФІ може бути зібрана корисна для аудиту ефективності інформація. За відповідним зверненням керівника аудиторської групи (аудитора) керівництвом органу ДФІ, що проводить аудит ефективності, приймається рішення щодо надання доручень з отримання зазначеної інформації.

Аудит ефективності бюджетних програм, що фінансуються з державного бюджету, на рівні головного розпорядника бюджетних коштів здійснюється фахівцями ДФІ України із залученням для дослідження інших стадій проходження бюджетних коштів фахівців регіональних КРУ (участь в аудиті ефективності).

Аудит ефективності бюджетних програм місцевих бюджетів здійснюється фахівцями органів ДФІ відповідного рівня.

Рішення про необхідність залучення до аудиту ефективності підпорядкованих контрольно-ревізійних підрозділів приймається керівництвом відповідного органу ДФІ самостійно, виходячи з необхідності цього.

Проведенню аудиту ефективності передує направлення головному розпоряднику бюджетних коштів за досліджуваною програмою (відповідальному виконавцю) не пізніше, ніж за 10 днів до початку проведення аудиту ефективності, повідомлення про проведення аудиту ефективності.

Збір інформації в процесі аудиту ефективності може проводитися як за місцезнаходженням учасника бюджетного процесу, так і за письмовим зверненням до нього органів ДФІ. Збирання інформації за місцезнаходженням учасника бюджетного процесу здійснюється на підставі направлення, виданого керівником органу ДФІ або його заступником.

Аудитор зобов'язаний пред'явити керівнику учасника бюджетного процесу направлення на право проведення аудиту ефективності та на його прохання розписатися в журналі відвідування учасника бюджетного процесу.

Отже, на сьогодні система органів, що здійснюють державний фінансовий аудит потребує вдосконалення та приведення у відповідність міжнародним нормам, що визначає правовий статус контролюючих суб`єктів. Неоднозначне визначення їх завдань та функцій, нечіткість закріплених повноважень, все це не сприяє належному здійсненню розвитку різних форм аудиту відповідно до міжнародних стандартів та норм та потребує негайного вирішення для того щоб країні піднятись на новий рівень розвитку.

1.3. Методичні основи державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм

Методичні рекомендації щодо проведення органами державної контрольно-ревізійної служби аудиту ефективності виконання бюджетної програми розроблено на виконання вимог ст. 113 Бюджетного кодексу України та на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 10.08.2004 N 1017 «Про затвердження Порядку проведення Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм» [47].

Дослідження під час проведення аудиту може здійснюватись за допомогою різних методів. Загалом слово „метод” походить від грецького „methodos” і означає, спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного життя, прийом або систему прийомів, що використовуються в будь-якій діяльності [46].

Аудит ефективності виконання бюджетних програм за своєю суттю відноситься до перевірок діяльності а отже представляє контрольний захід. Метод контролю більшість із науковців за результатами систематизації В. Ф. Максімової представляють як сукупність способів процедур прийомів форм. У деяких роботах метод контролю зводиться до елементів системи та функцій управління до характеристичних властивостей до задач або цілей контролю.

Метод аудиту ефективності виконання бюджетних програм як науки, це впорядкована сукупність знань про способи прийоми і підходи мислення суб’єктів аудиту ефективності при дослідженні інформації щодо виконання бюджетної програми з метою отримання свідоцтв достовірності й об’єктивної оцінки ефективності використання бюджетних коштів для можливості прийняття ефективних рішень.

Основним елементом методу є його науковий інструментарій (апарат)- сукупність загальнонаукових і специфічних способів і прийомів дослідження як минулих так і поточних і майбутніх подій та явищ. Відокремити прийоми і способи що належать лише конкретній економічній науці практично неможливо - науковий інструментарій різних наук певним чином взаємопов’язаний. Тому структура методу

аудиту ефективності виконання бюджетної програми носить дискутивний характер серед закордонних й вітчизняних науковців [47].

У науковій літературі згадуються такі прийоми і способи при проведенні аудиту ефективності дескриптивна статистика у тому числі розрахунок середньостатистичного значення,медіани, моди, варіації, стандартного відхилення, розмаху варіації часток та експертиза моделювання прогнозування регресивні й кореляційні методи,інвентаризація, перерахунки, дослідження документів, огляд, інтерв’ю, спостереження, вивчення документів, аналіз методів організації й результатів роботи підконтрольних суб’єктів конкретних ситуацій, наявних даних, нормативно-правових актів, планів, методичних розробок, показників статистичної фінансової та оперативної звітності,результатів раніше проведених ревізій і перевірок ефективності використання комп’ютерної техніки, опитування, інтерв’ювання, анкетування, обстеження, порівняння планових показників з фактично досягнутими результатів діяльності минулих періодів і поточного року, до затвердження програми і після, кращого досвіду і результатів діяльності підконтрольного суб’єкта.

В методології наукових досліджень виділяють 2 рівні методів пізнання:

теоретичний, що полягає у розробці наукових гіпотез і теорій, відкритті законів і закономірностей і базується на логічному аналізі та теоретичних узагальненнях;

емпіричний, що спирається на результати практичних досліджень, як на єдиний засіб достовірного пізнання.

Стосовно головних методичних прийомів аудиту ефективності,то вони діляться на дві основні підгрупи: загальнонаукові і власні табл.1.1.

Таблиця 1.1

Основні методичні прийоми аудиту ефективності

Загальнонаукові	Власні
аналіз і синтез	аналіз нормативно-правових актів, планових показників,методичних документів,видань і публікацій.
індукція і дедукція	аналіз результатів ревізій і перевірок
абстрагування і конкретизація	аналіз статистичної,оперативної та фінансової звітності
аналогія	обстеження виробничих приміщень,хронометраж робочого часу
моделювання	опитування, інтерв`ювання
системний підхід	збір інформації у юридичних осіб

В загальному розумінні аналіз звітних показників в аудиті ефективності має на меті встановити:

досягнення цілей, визначених паспортом бюджетної програми;

наявність достатнього бюджетного фінансування;

який обсяг товарів, робіт, послуг в кількісному та вартісному виразі було створено за рахунок бюджетних коштів;

яка кількість фізичних чи юридичних осіб отримала необхідні послуги за рахунок бюджетних коштів.

Основні методичні прийоми державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм наведені на рис.1.1.

Рис.1.1. Методичні прийоми державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм

На рівні користувачів результатами бюджетної програми методом опитування (співбесіди, анкетування, інтерв'ювання) з'ясовується:

стан поінформованості громадян про існування досліджуваної програми;

стан задоволення попиту громадян у програмі, якістю отриманих соціальних послуг за кошти бюджетної програми;

доцільність функціонування досліджуваної бюджетної програми;

недоліки та прорахунки при виконанні програми, бачення шляхів їх усунення.

Також існують загально прийнятті вимоги до складання анкет, які допомагають чітко з`ясувати і лаконічно сформувати питання які виникають під час перевірки рис.1.2.

Рис.1.2. Основні вимогу до складання анкет

Другий етап аудиту ефективності виконання бюджетних програм-це проведення самого дослідження, яке складається з таких стадій:

обговорення результатів з учасниками аудиту ефективності

підготовка висновків та пропозицій, реалізація яких підвищила б рівень виконання бюджетної програми;

збір даних, їх узагальнення та аналіз з метою підтвердження або спростування висунутих гіпотез аудиту;

На рівні головного розпорядника бюджетних коштів для спростування чи підтвердження гіпотез аудиту мають бути досліджені такі орієнтовні питання:

оцінити, чи цілі досліджуваної бюджетної програми пов'язані з цілями довгострокової державної програми та відповідають функціям головного розпорядника;

визначити, чи не дублює та суперечить досліджувана програма іншим програмам;

з'ясувати чи визначав головний розпорядник показники, яких необхідно досягнути кожному виконавцю бюджетної програми, чи правильно вони визначені;

дослідити відповідність фактичних одержувачів бюджетних коштів тим, які були визначені на етапі планування, та з'ясувати причини відхилення;

дослідити обґрунтованість розрахунків, наявність проектно-кошторисної документації та затвердженого механізму проходження коштів;

проаналізувати достатність затверджених обсягів бюджетних коштів для задоволення технологічних потреб, можливість залучення альтернативних джерел фінансування;

проаналізувати ефективність запровадженої системи звітності, у т.ч. стосовно її орієнтації на продукт;

визначити, чи звітував головний розпорядник щодо реалізації досліджуваних програм, а також наскільки його звіти є надійними;

визначити, чи аналізував головний розпорядник можливість реалізації програми іншими шляхами чи засобами;

встановити, чи регламентовано порядок проведення контролю за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів, чи дотримуються встановлені вимоги [3;с.312].

На рівні одержувачів бюджетних коштів необхідно проаналізувати:

чи забезпечено єдине трактування існуючої нормативно-методологічної бази щодо цільового та ефективного використання бюджетних коштів, чи зрозумілими були вказівки розпорядника бюджетних коштів (відповідального виконавця) та стан їх виконання;

чи дозволяла матеріально-технічна база, наявні кадри тощо бути виконавцем бюджетної програми;

чи звітність, яка направлялась розпоряднику бюджетних коштів (відповідальному виконавцю), була достовірною;

як вплинула ритмічність фінансування на досягнення запланованих результатів.

На рівні користувачів результатами бюджетної програми методом опитування (співбесіди, анкетування, інтерв'ювання) з'ясовується:

стан поінформованості громадян про існування досліджуваної програми;

стан задоволення попиту громадян у програмі, якістю отриманих соціальних послуг за кошти бюджетної програми;

доцільність функціонування досліджуваної бюджетної програми;

недоліки та прорахунки при виконанні програми, бачення шляхів їх усунення.

На всіх етапах і стадіях аудиту ефективності застосовуються такі методи порівняння:

в динаміці показників діяльності галузі, міністерства, підприємства, установи (до і після затвердження програми);

планових і звітних показників;

відповідних показників у одержувачів бюджетних коштів і суб'єктів господарювання, які не приймали участі у виконанні бюджетної програми;

з кращим з вітчизняним та зарубіжним досвідом у сфері реалізації бюджетної програми, технологічними та іншими нормами тощо.

Безпосередній керівник аудитора (керівника аудиторської групи) систематично контролює хід проведення аудиту ефективності, виконання його програми, дотримання термінів та обґрунтованість висновків.

Результати аудиторського дослідження відображаються в аудиторському звіті.

При проведенні аудиту ефективності бюджетної програми державного бюджету на регіональному рівні складається інформація про участь в аудиті ефективності, яка є складовою аудиторського звіту.

За результатами аудитів ефективності програм місцевих бюджетів складається аудиторський звіт.

За результатами аудиту ефективності у одержувачів бюджетних коштів складається довідка про участь в аудиті ефективності, один примірник якої залишається в одержувача бюджетних коштів.

Рекомендується підписання довідки посадовою особою, що проводила

збір інформації для аудиторського дослідження за місцезнаходженням одержувача бюджетних коштів, та посадовою особою одержувача бюджетних коштів.

Аудиторський звіт має бути написаний відповідно до специфіки користувачів, для яких він призначений.

Аудиторський звіт викладається в довільній формі і має виключати можливість двоякого трактування та нечіткість і містити тільки ту інформацію, яка отримана з компетентних джерел, є об'єктивною та забезпечена надійними та достовірними фактами аудиторського дослідження.

Інформація аудиторського звіту має бути зрозумілою та конструктивною, речення - короткими та чіткими. Кожне слово повинно бути точним і недвозначним. Слід уникати сленгових виразів, специфічних технічних термінів, повторів, літературних цитат. Звіт не повинен містити будь-яких обвинувачень з приводу порушень, помилок або невідповідностей.

Таким чином, запровадження аудиту ефективності в практику державного управління в Україні є явищем перспективним і вимагає додаткового методичного забезпечення, яке конкретизоване у системі контролю якості аудиту ефективності. Вона дозволяє сформувати достатній рівень впевненості у достовірності отриманих результатів аудиту та відповідностей цілей і результатів бюджетних програм.

РОЗДІЛ 2

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНОЇ ЦІЛЬОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПРОГРАМИ РОЗВИТКУ ВНУТРІШНЬОГО РИНКУ

2.1. Аналіз основних програм економічного та соціального розвитку України

На сьогодні питання обґрунтування вибору шляхів суспільного розвитку України є надзвичайно актуальними. Сучасний етап розвитку вітчизняної економіки характеризується поступовим економічним відновленням [10;с.336].

Для забезпечення сталості темпів економічного зростання та змін його якості необхідним є запровадження сучасних інструментів стратегічного планування довгострокового горизонту. Ретельне вивчення вітчизняного досвіду розроблення та реалізації документів стратегічного планування, здійснення аналізу результатів впровадження програм, успіхів і невдач на шляху розв’язання проблем розвитку,співставлення визначених у стратегіях і програмах критеріїв з реальними досягненнями має сприяти посиленню ефективності стратегічного планування, що зумовлює актуальність даного дослідження.

На сьогодні система стратегічного планування соціально-економічного розвитку України відносно регламентована на законодавчому рівні і ґрунтується, насамперед, на Законі України від 23 березня 2000 р. № 1602-III «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України та відповідних постановах Кабінету Міністрів України». Закон регламентує основи системи стратегічного планування, терміни розроблення відповідних документів, їх узгодженість, ним встановлюється загальний порядок розроблення, затвердження та виконання прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку, а також права та відповідальність учасників державного прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України.

На законодавчому рівні система прогнозно-програмних документів складається з наступних документів: прогнозів економічного і соціального розвитку України на середньо та короткостроковий періоди; прогнозів та програм економічного і соціального розвитку АР Крим, областей, районів та міст; Прогнозів та програм розвитку окремих галузей економіки на середньостроковий період [20].

Стратегічні і прогнозно-програмні документи з питань економічного і соціального розвитку України на довгострокову перспективу, які на практиці розроблялись за роки незалежності, можна виокремити у наступні групи:

стратегії національного розвитку на довгострокову перспективу (макрорівень): Державні стратегії економічного і соціального розвитку країни; Стратегії (програми, плани) розвитку країни, розроблені науковими інституціями, політичними партіями або окремими політиками; Стратегії розвитку, розроблені громадськими організаціями та незалежними експертами;

стратегії (програми, плани) розвитку на довго та середньострокову перспективу: програми діяльності Кабінету Міністрів України (КМУ); прогнози економічного і соціального розвитку на середньострокову перспективу; державні цільові програми; галузеві стратегії/програми розвитку; стратегії регіонального розвитку та стратегії економічного та соціального розвитку, розроблені на субнаціональному та локальному рівні (стратегії розвитку областей, міст); стратегії (програми) розвитку у сферах, що потребують окремої уваги з боку держави.

Окремим сегментом довгострокового стратегічного планування є чергові та позачергові Послання Президента України до народу України, Послання Президента України про внутрішнє та зовнішнє становище України до Верховної Ради України, Програми реформ та Національні проекти [7;с.240].

У 1998 році вперше з моменту отримання незалежності в Україні було розроблено науково обґрунтований документ стратегічного рівня - Програма «Україна – 2010», але ця програма не була ні затверджена, ні реалізована. Деякі положення Програми були враховані у наступних стратегічних документах уряду. У підготовці Програми брали участь урядовці та фахівці Національного інституту стратегічних досліджень, Президії НАН України та її установ (передусім - Інституту економічного прогнозування). У Програмі «Україна - 2010» (обсягом близько 100 сторінок) поєднано цільові аспекти розвитку в напрямі інтеграції України у світову економіку з пріоритетами економічної політики, соціального прогресу, демократичних перетворень, екологічно безпечного сталого розвитку [26;с.164].

Структуру цього документу можна вважати достатньо логічною для викладення стратегії розвитку країни:

ідея соціального прогресу і стабільності;

екологічна політика і сталий розвиток суспільства;

демократичні перетворення та формування відкритого суспільства;

пріоритети науково-технічного та інноваційного розвитку.

Ще один документ, який визначав довгострокові стратегічні цілі і пріоритети на загальнонаціональному рівні, - Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004–2015 роки) «Шляхом європейської інтеграції». Це єдина довгострокова стратегія, яку було офіційно затверджено (Указ Президента України від 28.04.2004 р. № 493). Базовими інституціями у підготовці стратегії були Міністерство економіки, Національний інститут стратегічних досліджень та Інститут економічного прогнозування НАН України. У цій стратегії були визначені стратегічні пріоритети до 2015 pоку в усіх сферах суспільного життя економічній, соціальній, політичній.

Найважливішими стратегічними завданнями були визначені:

створення передумов для набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі;

забезпечення сталого економічного зростання та прискореного подолання на цій основі розриву в обсягах ВВП на одну особу між Україною та державами-членами ЄС;

утвердження інноваційної моделі розвитку та утвердження України як конкурентоспроможної високотехнологічної держави;

соціальна переорієнтація економічної політики. Вирішення завдань, пов'язаних з європейською інтеграцією України, утвердженням соціально орієнтованого структурно-інноваційного шляху розвитку, передбачалось здійснювати поетапно.

Головною метою стратегії є створення умов для динамічного, збалансованого розвитку територій, усунення основних регіональних диспропорцій, підвищення рівня життя населення, забезпечення додержання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного її громадянина незалежно від місця проживання. Досягнення поставлених цілей можливе за умови максимального використання потенціалу та переваг розвитку кожного окремого регіону, підвищення ролі регіональних органів влади у визначенні довгострокових перспектив розвитку та відповідальності за їх досягнення.

У Стратегії, яка охоплювала період у 11 років, було встановлено завдання для розвитку всіх секторів економіки, а також у багатьох випадках було визначено кількісні параметри розвитку. Однак механізми моніторингу і контролю за досягненням і виконанням поставлених завдань в стратегії не були передбачені. Надмірний обсяг (понад 400 сторінок) і деталізація документу перешкоджали його сприйняттю як стратегії, хоча з урахуванням її положень було розроблено значну кількість регіональних, галузевих та інших програмних документів [34].

Сутність Стратегії економічного та соціального розвитку України на 2004-2015 рр. полягає у здійсненні глибоких якісних перетворень у всіх сферах суспільного життя. Реалізація визначених Стратегією завдань створить реальні передумови для набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі, забезпечить стале економічне зростання, сприятиме утвердженню інноваційної моделі розвитку та соціальній переорієнтації економічної політики.

Вирішення завдань, пов'язаних з європейською інтеграцією України, утвердженням соціально орієнтованого структурно-інноваційного шляху розвитку, має здійснюватися поетапно.

Перший етап (2004-2005 рр.) - період формування інституційних, фінансових та організаційних передумов, глибоких якісних перетворень у всіх сферах суспільного життя - економічній, соціальній, політичній, духовній, подолання існуючих системних деформацій, забезпечення сприятливого інвестиційного клімату та необхідних засад, зміцнення конкурентоспроможності вітчизняної економіки, довгострокового економічного зростання, посилення на цій основі іміджу України як стабільного міжнародного партнера.

При цьому слід враховувати, що екстенсивні чинники, які забезпечували економічне зростання у 2000-2003 рр. (використання наслідків глибокої девальвації гривні у 1997-1999 рр.,завантаження виробничих потужностей, що простоювали в роки економічної кризи), значною мірою вичерпані. Щоб зберегти високий рівень зростання виробництва, потрібна ефективна політика держави (виконавчої та законодавчої влади), яка протягом 2004-2005 рр. повинна забезпечити закріплення щорічних темпів зростання ВВП на рівні 6-7%, інвестицій в основний капітал - 10-12%, інфляції - 5-6%, реальних наявних доходів населення - 7-8%. У цей період необхідно завершити формування базових інституцій ринкової економіки, створити середовище здорової та ефективної конкуренції.

Головним у соціальній сфері є зниження рівня бідності та зменшення диференціації доходів населення за рахунок стимулювання випереджальних темпів зростання заробітної плати, посилення адресності соціальної підтримки. Водночас, відчутне поліпшення життя людей можливе лише за умови успішного функціонування та розвитку реальної економіки.

Другий етап (2006-2009 рр.) - період розгорнутого економічного розвитку на основі здійснення комплексної модернізації підприємств, утвердження принципів та механізмів структурно-інноваційної моделі соціально орієнтованої економіки, упорядкування відносин власності, глибокої демократизації суспільних процесів. За ці роки необхідно забезпечити збільшення середньорічних темпів приросту ВВП до 7,1%. Водночас мають залишатися високими (до 12-13%) темпи зростання інвестицій в основний капітал. Середньорічний рівень інфляції має бути знижений до 4-5%.

Третій етап (2010-2015 рр.) - період закріплення стійких темпів зростання з акцентами на вирішення широкого комплексу проблем поліпшення добробуту населення, прискореної реалізації структурних завдань євроінтеграційного курсу України. У зазначений період середньорічні темпи зростання ВВП становитимуть 6%, інвестицій в основний капітал - 11,7%, реальних доходів населення 6,0%. Інфляція в середньому за рік зменшиться до 3-4%.

Прогнози першого, другого та третього етапів економічної динаміки характеризують базовий варіант розвитку української економіки. Відповідно до цього сценарію Україна матиме сприятливі передумови розвитку економіки і на перспективу(табл.2.1.)

Таблиця 2.1.

Прогноз основних макроіндикаторів економіки України до 2015 р. за базовим сценарієм

Показники	Роки та періоди середньорічної динаміки
	Фактичні дані					Прогноз
	1999	2000	2001	2002	2003	2004-2005	2006-2009	2010-2015
Зміна реальних макропоказників
ВВП,%	-0,2	5,9	9,2	5,2	9,3	4,9	7,2	5,7
Кінцеві споживчі витрати,%	-3,7	2	9,3	5	12,9	3,9	5,5	4,5
Домогосподарств	-1,9	2,5	9,6	9,5	12,6	4,7	6,8	5,4
Валове нагромадження основного капіталу,%	0,1	12,4	6,2	3,4	12,2	8,7	11,8	10,8
Інвестиції в основний капітал	0,4	14,4	20,8	8,9	27,7	12	12,6	11,8
Основні фонди,%	1,3	1	2,4	1,1	1	2,1	2,5	3,6
Експорт товарів і послуг,%	-7,3	12,8	9,5	10,7	24	6,1	6,6	5,6
Імпорт товарів і послуг,%	-19,1	17,8	14,2	5	28,3	8,1	6,8	5,4
Ціни та обмінний курс
Обмінний курс, середній за період, грн./дол. США	4,13	5,44	5,37	5,33	5,33	5,45	5,58	5,75
Гроші та кредит
Ставка рефінансування НБУ,% річних	44	29,6	20,2	9,2	7	6,7	6	5,3
Відсоткова ставка за кредитами,% річних	53,4	40,3	31,9	24,8	17,9	16,5	13	9,2
Відсоткова ставка за депозитами,% річних	20,7	13,5	11,2	7,8	7,1	6,3	6,2	6
Зведений бюджет,% до ВВП
Загальні надходження	25,2	28,9	26,9	27,4	28,5	24,5	24,7	24,9
Загальні витрати	26,7	28,3	27,2	26,7	28,7	25,4	24,9	25
Сальдо	-1,5	0,6	-0,3	0,7	-0,2	-0,9	-0,2	-0,1
Соціально-демографічні показники
Середньорічна чисельність наявного населення, млн. осіб	49,7	49,2	48,7	48,2	47,8	47,5	46,7	45,8
Чисельність зайнятих в економіці,млн. осіб	21,8	21,3	21	21,4	21,4	20,46	20,55	20,61
Реальна середньомісячна заробітна плата,%	-8,9	-0,9	19,3	18,2	15,2	8,8	7,7	6,3
Рівень безробіття,%	11,9	11,7	11,1	10,1	9,1	9,4	9,3	9,1

Стратегія економічного та соціального розвитку України на 2004- 2015 рр. - це стратегія майбутнього України з урахуванням, з одного боку, історичного досвіду та особливостей розвитку суспільства, які визначаються національними, культурними, духовними традиціями, а з іншого - викликів XXI століття щодо майбутнього шляху розвитку всієї цивілізації, оскільки Україна повною мірою стала відкритою для сприйняття зовнішніх дій як позитивного, так і негативного характеру. Вже у найближчій історичній перспективі питання полягатиме не в тому, щоб вибудувати ринкову економіку у вузько прагматичному плані, оскільки основні складові її вже вибудовані, а в тому, щоб знайти відповіді на ці виклики нового століття і забезпечити на основі випереджаючого розвитку зближення України з рівнем розвитку країн, які задають динаміку і якість розвитку у світі, із збереженням національної ідентичності.

Головним результатом реалізації Стратегії має стати зміна чинників економічного зростання та переорієнтація на ті з них, які базуються на розширенні внутрішнього споживчого та інвестиційного попиту, зміцненні конкурентоспроможності національної економіки, підвищенні ефективності національних економічних ресурсів. Стратегія розглядається як засіб реалізації на основі використання передових технологічних та організаційних досягнень потенційних переваг України, які полягають в значному науково-технологічному потенціалі та розвиненому людському капіталі.

Основні положення Стратегії економічного та соціального розвитку України на 2004-2015 рр. знайдуть реальне відображення у перспективних програмах економічного та соціального розвитку країни, відповідних галузей та регіонів нашої держави.

У 2006 році урядом було розроблено «Довгострокову стратегію розвитку України та пріоритети діяльності Кабінету Міністрів на 2006-2007 роки». Основною метою стратегії було визначено перетворення України на європейську державу, що, у свою чергу, вимагало підвищення рівня добробуту її громадян. Стратегія включала 5 основних векторів розвитку країни (для кожного вектору було встановлено цільові показники та розроблено ряд ініціатив, що були спрямовані на досягнення цих показників):

зростання економіки - агресивне зростання ВВП при контрольованій інфляції.

Основні інструменти: поліпшення інвестиційного клімату як для зовнішніх так і для внутрішніх інвесторів, значна дерегуляція економіки та зменшення частки державних підприємств у економіці;

підвищення ролі України у світі та інтеграція країни у співтовариство розвинутих країн;

розвиток та використання інтелектуального потенціалу нації, відкритість до прийняття кращої світової практики у нових технологіях, бізнесі, державному управлінні тощо;

підвищення якості життя населення (держава має гарантувати високі стандарти у сфері освіти та охорони здоров’я, матеріальному забезпеченні соціально незахищених верств населення);

єднання країни (громадяни України мають відчувати себе частиною однієї нації, незалежно від національності, соціального стану, місця проживання та віросповідання).

Стратегія передбачала:

ріст ВВП при контрольованій інфляції за рахунок поліпшення інвестиційного клімату, як для зовнішніх так і для внутрішніх інвесторів, та дерегуляції економіки;

зниження інфляції до не більше 6% до 2008 року;

отримання Україною суверенного рейтингу інвестиційного рівня до 2008 року;

збільшення в 10 разів розміру щорічних прямих іноземних інвестицій до 2010 року; (5)скорочення частки державних підприємств до долі, яка складає не більше 10% від ВВП до 2010 року.

Стратегією також було передбачено входження України у Світову організацію торгівлі (СОТ) у 2006 році, вступ до Організації економічного співробітництва та розвитку до 2015, створення зони вільної торгівлі з ЄС до 2007 року. Стратегія передбачала суттєве підвищення якості життя населення. Зокрема, планувалось: до 2009 року знизити до 2% частку населення, що перебуває за межею бідності; забезпечити соціальним житлом малозабезпечені верстви населення; довести у 2010 році середній метраж житла на душу населення до 30 кв. м; підвищити середню тривалість життя до 75 років; підвищити зайнятість населення до 95%. Цей документ стратегічного рівня не був затверджений, тобто залишився тільки проектом. Наступним визначальним стратегічним документом довгострокового горизонту є проект Стратегії розвитку України на період до 2020 року «Україна - 2020. Стратегія національної модернізації», яку було розроблено у 2010 році на виконання доручення КМУ Міністерством економіки України за участю центральних органів виконавчої влади, Державної установи «Інститут економіки та прогнозування Національної академії наук України» із врахуванням пропозицій, отриманих від громадських організацій. Головною стратегічною метою у стратегії було визначено вихід країни на траєкторію стійкого розвитку з зростанням добробуту та якості життя для усіх верств населення [82,с.166].

У документі було зазначено, що підґрунтям для досягнення поставленої мети має бути:

досягнення макроекономічної стабільності та сприятливих рамкових умов для підприємництва;

зняття інфраструктурних обмежень;

кардинальна модернізація економіки та зменшення розриву в конкурентоспроможності підприємств з основними промисловими конкурентами;

зменшення розриву між попитом і пропозицією трудових ресурсів та підвищення якості трудового потенціалу;

посилення інноваційної складової розвитку та зменшення розриву між рівнем фінансуванням науково-дослідної сфери та технологічним рівнем реального сектору економіки тощо.

Стратегія складалась із аналітичної та безпосередньо стратегічної частин. Аналітична частина надавала характеристики основних трендів світового економічного розвитку, визначала потенціал розвитку економіки України, сильні та слабкі сторони української економіки, сприятливі можливості та загрози, пропонувала можливі сценарії розвитку економіки України до 2020 року. Стратегічна частина окреслювала ключові стратегічні напрями розвитку для реалізації економічної політики Уряду на двох етапах розвитку: середньостроковому - до 2012 року та довгостроковому - до 2020 року.

При цьому, найбільш детально були прописані завдання та заходи на період 2010-2012, які були спрямовані на мінімізацію впливу світової фінансової кризи на економіку України та вихід з кризи. Завдання другого етапу (на період 2013-2020 роки) були зосереджені на забезпеченні повноцінного сталого розвитку на основі створення ефективної національної інноваційної системи, підвищенні конкурентоспроможності економіки України та досягненні високої адаптивності до зовнішніх впливів [2;с.255].

Стратегія мала надати можливість скоординувати дії влади задля утвердження більш сильної і гнучкої моделі розвитку економіки, яка здатна гармонізувати економічне зростання з вирішенням екологічних проблем. Наведені у документі шляхи розв’язання критичних проблем щодо забезпечення макроекономічної стабілізації, створення привабливого середовища для діяльності суб’єктів господарювання, модернізації виробництва тощо мали надати поштовх до позитивних структурних зрушень в економіці, диверсифікації та зниженні енергоємності виробництва [12].

Документ структурованого за наступними напрямами:

світ у 2020 році: глобальні тенденції та виклики (науково обґрунтоване передбачення світового розвитку до 2020 року; визначення основних чинників та факторів, що їх формуватимуть; передбачення нових технологічних змін, а також глобальних та регіональних загроз розвитку);

сильні та слабкі сторони української економіки, сприятливі можливості та загрози для економічного прориву;

сценарії, етапи та рамкові умови розвитку економіки України до 2020 року (оцінка потенціалу розвитку економіки України та її позиції серед країн світу та регіону у 2020 році);

макроекономічна і фінансова стабілізація та інституційне забезпечення конкурентоспроможності на період 2010-2012 рр.;

пріоритетні напрями реалізації стратегії конкурентоспроможності економіки України на період 2013–2020 р.р.

На жаль, внаслідок низки об’єктивних причин державні довгострокові стратегії розвитку не були реалізовані і, в основному, виступали як орієнтир для інших програмних документів, залишаючись додатковим аналітичним матеріалом.

На державному рівні стратегії розвитку більше не розроблялись. Довгострокові стратегії національного розвитку періодично розроблялись науковими інституціями, політичними партіями або окремими політиками, громадськими організаціями. Так, Партією Регіонів у 2005 році було розроблено та затверджено політрадою партії програму довгострокового горизонту - «Стратегія економічного розвитку України: шлях до добробуту людей і конкурентоспроможності економіки». Метою Стратегії, яка була розрахована на 15 років, було визначено подолання бідності в Україні та досягнення добробуту людей, прискорений економічний розвиток держави до такого рівня виробництва внутрішнього валового продукту на душу населення, який наявний в державах, що утворюють ядро Європейського Союзу. На даний час програма не дала бажаного результату.

Партією «Віче» протягом двох років розроблявся План розвитку країни на 20 років, який було презентовано громадськості у 2005 році.

У Плані було визначено історичну місію України «стати країною миру й соціальної гармонії, і водночас мостом і брамою між східною й західною цивілізаціями». Сергій Тігіпко у 2009 році запропонував суспільству власну стратегію розвитку країни, викладену в його книзі «Україна: Проект розвитку». Лідером партії «Україна – вперед» Наталією Королевською задекларовано розроблення нового плану розвитку країни - «Нова економіка - нова країна». Серед прикладів розроблення довгострокової стратегії неурядовими організаціями є національна стратегія розвитку «Україна-2015», підготовлена «Українським форумом» у 2008 році .

Відкритий процес розробки документу тривав кілька років, у ньому брали участь фахівці Інституту економіки і прогнозування НАНУ, Інституту демографічних і соціальних досліджень НАНУ, Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень у м. Харкові при Президенті України, а також провідні спеціалісти у галузі економіки, політики, права, гуманітарного та суспільного розвитку. У стратегії було враховано експертне бачення розвитку та громадську думку за підсумками низки круглих столів, конференцій, семінарів, що були проведені «Українським форумом» [16].

Метою стратегії було визначено входження України до кола розвинених країн світу в історично стислий проміжок часу. У документі надавалось бачення шляхів розвитку за наступними напрямами: завдання і етапи реалізації стратегії, суспільство (стартові умови розвитку; стратегічні пріоритети соціальної політики; соціальні стимули і соціальні гарантії; трансформація політики доходів; безперервна освіта та конкурентоспроможність ринку праці; політика збереження здоров‘я нації; громадянська активність та інститути розвитку; суспільна мотивація реформ; стратегія інтеграції українського суспільства), економіка (стартові умови розвитку; пропорційність та диспропорції в економіці; фондоозброєність праці та завдання технологічної модернізації; бар`єрність у вітчизняній економіці; ключові завдання економічної політики до 2015 року; позиціонування України у геоекономіці; випереджаючий розвиток; науково-технологічна та інноваційна політика; технологічна модернізація; нагромадження капіталу; сільське господарство в реалізації стратегії; політика конкурентоздатності; програмний метод у бюджетному процесі України; інституційне забезпечення, стартові умови розвитку; завершення трансформації політичної системи; адміністративна реформа; реформа судової системи; виборча реформа; зовнішньополітичне забезпечення стратегічних національних інтересів.

У стратегії було наголошено на необхідності скорочення існуючого розриву між Україною та найбільш розвиненими країнами світу, для чого передбачалось сприяти:

усвідомленню того, що стале функціонування економіки неможливе без ефективного державного апарату, справедливого суду, достойної правоохоронної системи;

виробленню інструментів економічного зростання;

визнанню того, що абсолютним пріоритетом мають стати реформи секторів, пов’язаних з розвитком людського потенціалу, насамперед освіти та охорони здоров‘я;

підтримці грошової і фінансової стабілізації як найважливішого фактору формування сприятливого інвестиційного клімату;

удосконаленню інституційної системи, створення чітких і зрозумілих «правил гри» для всіх учасників соціально-економічного життя.

Ще одним прикладом розроблення стратегічного документу довгострокової спрямованості неурядовими організаціями є «Концепція економічного розвитку України на 2008-2015 роки», підготовлена Фондом «Ефективне управління» за участі провідних українських і міжнародних експертів у 2008 році, яка дійсна і на даний час,але у зв`язку з обставинами що донедавна виникли в нашій країні розвиток даної програми як і більшості других програм соціального та економічного розвитку призупинено.

Документ надавав бачення стратегічних пріоритетів економічного розвитку України і комплексної програми реформ, необхідних Україні в середньостроковій перспективі для досягнення довгострокового, стабільного економічного зростання, що, у свою чергу, веде до підвищення добробуту всього населення України. Концепція передбачала 23 напрями реформ за трьома блоками:

забезпечення базових елементів ринкової економіки,

створення режиму найбільшого сприяння для розвитку бізнесу та розвиток окремих галузей, структурно важливих для економіки.

Серед пріоритетних напрямів були виділені сільське господарство та земельна реформа, господарське законодавство, податкова і адміністративна реформи. У процесі визначення пріоритетів реформ було враховано два основні критерії: важливість перетворень за цими напрямами для країни і можливість їх реалізації (ступінь їх реалізованості) [13].

У Концепції було окреслено напрями пріоритетного розвитку галузей, що виробляють продукцію з більш високою доданою вартістю, що мало знизити ризик залежності від сировинних ринків. У документі підкреслювалось, що довгостроковий розвиток економіки потребує створення умов для постійного впровадження інновацій і розвитку нових інноваційних секторів. Основною метою галузевої політики було визначено створення максимально конкурентного середовища і притік в Україну передового світового досвіду ведення бізнесу та передових технологій.

Рекомендації щодо визначення пріоритетів стратегічного розвитку країни надавались науковцями, незалежними експертами, представниками міжнародних організацій, спеціально створеними аналітично-дорадчими центрами, комісіями тощо. Так, комісією «Блакитної стрічки» Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй в Україні на початку 2005 року було підготовлено стратегічний документ «Пропозиції президенту: нова хвиля реформ», у якому було зазначено, що основною метою на шляху розвитку України є утримання зростання ВВП на рівні 8% на рік протягом десятиліття, а найголовніша мета економічної політики – забезпечити поліпшення умов життя всього населення країни. Було запропоновано п’ять пріоритетних блоків необхідних реформ, тобто було визначено, що:

машина державної влади має стати ефективною за умов реального контролю з боку суспільства та верховенства права, що підвищуватиме суспільну довіру;

громадянам має бути забезпечений гідний рівень життя, що надавало б суспільству гарантовану соціальну стабільність та безпеку;

для стимулювання подальшого економічного розвитку необхідно поліпшити систему оподаткування та законодавчу базу фінансової системи;

повинна бути проведена чітка розмежувальна лінія між державою та приватними підприємствами, що забезпечить повну гарантію прав власності, відносини між підприємцями та державою мають бути чітко визначені у законодавстві та підтримані незалежною та компетентною судовою системою;

інтеграція України у світову економіку має бути забезпечена, насамперед, шляхом якнайшвидшого приєднання до СОТ.

Послання Президента України до Верховної Ради України протягом років незалежності виконували основну роль у встановленні пріоритетів соціально-економічного розвитку країни. Згідно з вітчизняним законодавством, Послання Президента України до Верховної Ради України готується щорічно. Однак, крім щорічних документів Послання Президента України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України» до Верховної Ради України, періодично проголошувались позачергові Послання Президента України, які визначали довгострокові пріоритети економічного і соціального розвитку країни та напрями реформ. У першу чергу, це стосується документів, у яких викладалось бачення новообраним Президентом України напрямів подальшого розвитку країни одразу після президентських виборів.

Так, одним із прикладів надання довгострокових орієнтирів для подальшого розроблення стратегічних документів є Послання Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки», після проголошення якого була створена робоча група для розроблення стратегії, що працювала понад два роки (наслідком роботи стала вищезгадана Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004–2015 роки) «Шляхом європейської інтеграції») [14;с.64].

Ще одним прикладом є Послання Президента України до Українського народу у 2010 році, яким було визначено напрями здійснення реформ і зазначено, що стратегія «нової хвилі» реформ будуватиметься на таких принципах:

головним пріоритетом державної політики буде турбота про добробут кожного громадянина;

у ході реформ реалізуватимуться конкурентні переваги національної економіки;

забезпечуватиметься розширене відтворення суб’єктів господарювання та цілісність кругообігу капіталу;

для забезпечення стійкості економіки до негативних зовнішніх чинників пріоритет надаватиметься насамперед внутрішнім ресурсам;

забезпечуватиметься нова якість влади через її демонополізацію та суспільну відповідальність завдяки широкому соціальному діалогу.

Незважаючи на різні політичні погляди та різне бачення перспективи економічного і соціального розвитку країни, головні спільні стратегічні цілі простежуються в усіх розглянутих вище стратегічних документах: забезпечення економічного зростання, підвищення якості життя людей, подолання бідності; підвищення конкурентоспроможності національної економіки; європейська інтеграція. Це свідчить про те, що саме ці цілі є об’єднуючими і на їх досягнення можуть бути спрямовані злагоджені зусилля трьох складових суспільства - влади, ділових кіл та громадськості.

Для удосконалення вітчизняного стратегічного планування необхідним є:

розроблення послідовної та чіткої нормативно-правової регламентації;

впровадження сучасних процедур та технологій, які застосовуються у провідних розвинених країнах.

Удосконалена система стратегічного планування дозволить визначити оптимальну модель використання обмежених ресурсів для отримання найвищого ефекту та запропонувати орієнтири, за якими влада та громадяни матимуть змогу вимірювати ефективність виконавчої діяльності [41].

Підсумовуючи, можна зробити висновок, в українському суспільстві завжди існувала потреба визначення стратегії розвитку країни. З одного боку, громадськість залучалась до загальнонаціонального обговорення питань визначення національної ідеї, необхідних реформ, системи національних пріоритетів та цінностей, з іншого боку, державні органи час від часу пропонували проекти стратегічних документів на довгострокову перспективу, які, в основному, так і залишались на рівні декларацій.

Отже, для забезпечення макроекономічної стабільності та інклюзивного економічного зростання необхідно реформувати систему стратегічного планування в напрямі органічного поєднання стратегії, прогнозу, програм соціально-економічного розвитку та державного бюджету, цілей та ресурсів. Успішне впровадження реформ в Україні певною мірою залежить від вдосконалення системи державного управління та забезпечення стійкого зв’язку між програмами, програмними заходами, бюджетом та виконавською дисципліною.

2.2. Характеристика основних показників паспорту державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку

Сучасний стан технічного регулювання відносин у сфері встановлення, застосування та виконання обов'язкових вимог до продукції, механізм перевірки дотримання таких вимог не відповідають вимогам СОТ і основним положенням законодавства Європейського Союзу. Вирішення зазначеного питання можливе за умови надання державної підтримки для вирішення питання подальшого удосконалення системи технічного регулювання та захисту прав споживачів [40].

За даними Глобального звіту про конкурентоспроможність 2012-2013 Всесвітнього економічного форуму, який відбувся в Давосі (Швейцарія), Україна посідає 38-ме місце за індексом розміру внутрішнього ринку серед 144 країн світу, проте за ефективністю – лише 117-те місце. Після тривалої економічної кризи Україна повертається  до 73-го місця за індексом глобальної конкурентоспроможності серед 144 країн світу, однак, це завдяки великому розміру внутрішнього ринку [41].

Основною проблемою України є необхідність перебудови своєї інституціональної структури (132 місце серед 144 країн), а саме, вдосконалення взаємодії формальних (закріплені в законодавчих та інших нормативно-правових актах і означають обов’язковість дотримання) та неформальних інституцій (сукупність норм і правил соціально-культурного і психологічного типу). Якість інституційного середовища суттєво впливає на конкурентоспроможність і економічне зростання, вона позначається на інвестиційних рішеннях та організації виробництва. Україна могла б стати ефективнішою в майбутньому у разі забезпечення добросовісної конкуренції на ринках товарів і послуг (у 2012 році 117-те місце серед 144 країн) і продовження реформи фінансового і банківського сектора (у 2012 році 114-те місце серед 144 країн) [42].

Негативні показники функціонування внутрішнього ринку, зокрема, низька інтенсивність конкуренції на багатьох його сегментах, високі, порівняно з європейськими, ціни на товари, недостатня дієвість механізму врівноваження платоспроможного попиту та пропозиції, зменшення присутності вітчизняних товаровиробників, зменшення у структурі товарного виробництва частки товарів з високою доданою вартістю, спричиняють уповільнення темпів економічного зростання держави на середньо та довгострокову перспективи [43].

Останніми роками у структурі виробництва збільшується питома вага товарів з низьким ступенем обробки (зернові, олійні культури, залізна руда, цемент), які активно реалізуються на зовнішньому ринку.

Водночас зменшується питома вага вітчизняних товарів кінцевого споживання. Складова імпортної продукції у структурі товарної пропозиції перевищує вітчизняну за такими видами продукції, як полімерні матеріали, пластмаси та каучук, текстиль і вироби з текстилю, механічне обладнання, машини та механізми, і наближається до частки вітчизняного виробництва за продукцією хімічної галузі. Так, якщо питома вага вітчизняних готових харчових продуктів у структурі їх пропозиції на внутрішньому ринку становить 87 відсотків, то питома вага механічного обладнання, машин і механізмів - лише 32 відсотки.

Починаючи з 2004 року, на внутрішньому ринку простежується відставання темпів виробництва вітчизняної продукції кінцевого споживання порівняно з темпами зростання платоспроможності суб'єктів ринку, що спричиняє дисбаланс між попитом та пропозицією, зростання цін на певні товарні групи та в остаточному підсумку призводить до збільшення обсягів імпорту порівняно з обсягами експорту за основними товарними позиціями. У 2012 році сформувалося від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі (дані платіжного балансу) щодо машин, устаткування та транспортних засобів на суму 12,2 млрд. доларів США, продукції хімічної промисловості – 3,5 млрд., полімерних матеріалів, пластмаси та виробів з них - 3,4 млрд., текстильних матеріалів та текстильних виробів - 1,8 млрд. доларів США.

Отже, на сьогоднішній день для забезпечення розвитку внутрішнього ринку потребують розв'язання наступні основні проблеми:

зниження ефективності функціонування внутрішнього ринку та послаблення конкурентних позицій вітчизняних товаровиробників;

зменшення питомої ваги продукції вітчизняних товаровиробників у сукупній пропозиції товарів, зокрема, продукції з високою часткою доданої вартості;

скорочення частки продажу вітчизняних споживчих товарів у структурі роздрібного товарообігу та зростання інфляційних втрат населення внаслідок структурних диспропорцій.

Стан внутрішнього ринку є узагальнюючим індикатором розвитку економіки країни, оскільки від його розмірів та ефективності функціонування, зокрема, активності ділового середовища, відкритості та інтенсивності конкуренції, орієнтованості на споживача залежить продуктивність усіх секторів економіки та забезпечення рівноваги між попитом і пропозицією. На внутрішньому ринку формується і використовується значна частина доходів домогосподарств та підприємств, задовольняється їх попит на вітчизняні та імпортовані товари і послуги, формуються ринкові чинники структурних зрушень в економіці. Обсяги, структура та ефективність внутрішнього ринку є визначальними факторами конкурентоспроможності національної економіки та забезпечення сталого економічного зростання.

Паспортом Державної програми передбачено прогнозний обсяг видатків загального фонду державного бюджету на 2012 рік в обсязі 55653 тис. грн.

Згідно із дорученням Міністерство економічного розвитку від 04.08.2011 №100/555-11 Держспоживстандарт визначено відповідальним виконавцем за підготовку інформації щодо потреб в обсягах бюджетних видатків для формування бюджетного запиту за бюджетною програмою КПКВК 1202030 на 2012 рік, яка об’єднала КПКВК 1202030 і 1202070 за якими затверджувалися видатки у 2011 році.

Відповідно до бюджетних запитів на 2012 рік, розрахований Держспоживстандартом обсяг видатків за КПКВК 1202030 становив 42637,0 тис. грн., у тому числі: на розробку методичних рекомендацій щодо запровадження сучасних систем управління якістю (захід 5 завдання 4) 390 тис. грн., на розроблення проектів національних стандартів, гармонізованих з міжнародними, зокрема європейськими (захід 2 завдання 5) 29300 тис. грн., на проведення аналізу міждержавних стандартів, прийнятих до 1992 року, та розроблення національних стандартів на їх заміну (захід 3 завдання 5) 12947 тис. гривень, який було враховано Мінекономрозвитку при поданні бюджетного запиту на 2012 рік до Мінфіну. Проте, Мінекономіки, згідно із доведеними Мінфіном граничними обсягами фінансових ресурсів, визначено розмір видатків із загального фонду державного бюджету у сумі 11530 тис. грн., у тому числі: 11400 тис. грн. - захід 2 завдання 5, 130,0 тис. грн. захід 5 завдання 4.

Отже, сума коштів, не забезпечена доведеним граничним обсягом у 2012 році за КПКВК 1202030 становила 31107 тис. грн. (79 % від розрахованого Держспоживстандартом), у тому числі: 17900 тис. грн. захід 2 завдання 5; 12947 тис. грн. захід 3 завдання 5; 260 тис. грн. захід 5 завдання 4.

Згідно із дорученням Міністерство економічного розвитку від 04.08.2011 №100/555-11 відповідальним виконавцем за підготовку інформації щодо потреб в обсягах бюджетних видатків за бюджетною програмою КПКВК 1202060 «Здійснення державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів» для формування бюджетного запиту на 2012 рік визначено Держспоживінспекцію.

Відповідно до бюджетного запиту за КПКВК 1202060 на 2012 рік, розрахована Держспоживінспекцією потреба в бюджетних коштах на виконання заходу з проведення незалежної експертизи якості зразків товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів та комплектувальних виробів (завдання 6) становила 23000 тис. грн., однак, доведений граничний обсяг визначено у сумі 6779,3 тис. грн., або 29,5 % від розрахованого обсягу.

Мінекономрозвитку на виконання інструктивного листа від 02.08.2011 № 31-04110-03-20/19382 направлено Мінфіну бюджетні запити з граничним обсягом видатків за бюджетними програмами КПКВК 1202030 - 11530 тис. грн., 1202060 - 6779,3 тис. грн.. та додаткова потреба в коштах за вказаними програмами, яка незабезпечена необхідним граничним обсягом, 31107 тис. грн. і 16220,7 тис. грн. відповідно.

Крім того, на виконання листа Мінфіну від 21.09.2011 № 31-04110-03-5/23166 Мінекономрозвитку подавалися уточнені бюджетні запити з урахуванням змін до програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету у зв’язку з проведенням реорганізації та ліквідації органів виконавчої влади, зокрема, запити за КПКВК 1202030 в обсязі 11530 тис. грн. та додаткова потреба 31107 тис. грн.. були включені до КПКВК 1201220[39].

Водночас, бюджетними запитами за КПКВК 1201220, 1202060 на 2012 рік не передбачено потребу у фінансовому забезпеченні на суму 1406 тис. грн. для виконання наступних заходів Державної програми:

на підготовку та внесення змін до переліків національних стандартів, добровільне застосування яких є доказом відповідності продукції вимогам технічних регламентів, що підпадають під дію Угоди про оцінку відповідності та прийнятності технічної продукції (захід 3 завдання 4) 19,0 тис. грн.;

на створення і забезпечення функціонування Національного інформаційного центру міжнародної інформаційної мережі ISONET (захід 1 завдання 5) 560 тис. гривень;

на створення і забезпечення функціонування системи оперативного обміну інформацією про виявлення небезпечної та фальсифікованої продукції (захід 1 завдання 5) 827 тис. грн.

Згідно із лімітними довідками, направленими Мінфіном листом від 06.01.2012 № 31-04130-04-20/413, додаткову потребу у видатках визначену Мінекономрозвитку за бюджетними програмами КПКВК 1201220, 1202060 на 2012 рік не було враховано. Відповідно, Законом України від 22.12.2012 № 4282 «Про Державний бюджет України на 2012 рік» не затверджено бюджетні призначення на виконання наступних заходів Державної програми [25]:

розроблення проектів національних стандартів, гармонізованих з міжнародними, зокрема європейськими (захід 2 завдання 5) 17900 тис. гривень;

проведення аналізу міждержавних стандартів, прийнятих до 1992 року, та розроблення національних стандартів на їх заміну (захід 3 завдання 5) 12947 тис. гривень;

розробку методичних рекомендацій щодо запровадження сучасних систем управління якістю (захід 5 завдання 4) 260 тис. гривень;

проведення незалежної експертизи якості зразків товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів та комплектувальних виробів (завдання 6) 16220 тис. гривень.

Крім того, негативно вплинуло на виконання заходів Державної програми у 2012 році невикористання асигнувань внаслідок затримки із затвердженням порядку використання коштів та внесенням змін до паспорта бюджетної програми КПКВК 1201220 [33].

Так, порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення впровадження в Україні стандартів, гармонізованих з міжнародними та європейськими було затверджено лише у вересні 2012 року (постановою Кабінету Міністрів від 12.09.2012 № 853 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів від 28.09.2011 № 1009, що дозволило використовувати кошти на зазначену ціль), при цьому, відповідні зміни до Паспорту бюджетної програми на 2012 рік за КПКВК 1201220 внесено у грудні 2012 року (наказ Мінекономіки та Мінфіну України від 20.12.2012 № 1465/1378), чим не дотримано п. 6 Правил № 1098.

Як наслідок, Мінекономрозвитку не використано відкриті асигнування у 2012 році за КПКВК 1201220 у сумі 11400 тис. грн., на розроблення національних стандартів, гармонізованих з міжнародними та європейськими.

Крім того, у 2012 році не використано та повернуто до бюджету 3375,1 тис. грн. (КПКВК 1202060), яке пояснюється не проведенням платежів органами Держказначейства.

З метою підвищення ефективності функціонування внутрішнього ринку, збільшення частки конкурентоспроможної вітчизняної продукції на ньому, удосконалення механізму його регулювання в умовах інтеграції до світового ринку розпорядженням Кабінету Міністрів від 17.09.2008 № 1249 було схвалено Концепцію Державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку на період до 2012 року [85].

На виконання п. 2 цієї Концепції Мінекономрозвитку разом з іншими уповноваженими центральними органами виконавчої влади розроблено Державну цільову економічну програму розвитку внутрішнього ринку до 2012 року, яку затверджено постановою Кабінетом Міністрів України від 05.08.2009 № 828 [48].

Метою цієї Програми є підвищення ефективності функціонування внутрішнього ринку, збільшення частки конкурентоспроможної вітчизняної продукції, вдосконалення механізму регулювання внутрішнього ринку в умовах інтеграції до світового ринку, а також його наповнення високоякісними та безпечними товарами (роботами, послугами).

Завдання і заходи з виконання Програми спрямовані на створення інституційного середовища для розвитку добросовісної конкуренції, покращення підприємницького клімату, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних споживчих товарів, удосконалення організаційно-економічних засад функціонування внутрішнього ринку та торгівлі [28].

З метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі виконання завдань та заходів Програми наказами Мінекономрозвитку від 19.10.2009 № 1149 та від 13.11.2012 № 1280 з числа керівників структурних підрозділів Міністерства визначено відповідальних виконавців [36].

Очікуваною ефективністю Програми є:

приведення законодавства України з питань розвитку внутрішнього ринку у відповідність із законодавством Європейського Союзу;

забезпечення доступу вітчизняної продукції на європейський ринок та ринок країн Європейської асоціації вільної торгівлі;

забезпечення стабільного функціонування товарних ринків та рівновагу попиту і пропозиції на них;

запобігання реалізації недоброякісної продукції;

зменшення обсягу виробництва та реалізації продовольчих товарів, виготовлених за технологіями, що передбачають застосування антибіотиків, гормонів росту та генетично модифікованих організмів;

збільшення частки вітчизняних споживчих товарів у роздрібному товарообороті до 73 - 75 відсотків.

Показник продукту свідчить,що за 2009 - 2012 роки виконання Державної програми із 14 завдань виконано - 6 (42,9%), виконано частково - 7 (50%), не виконано - 1 (7,1%). У тому числі із 29 заходів виконано – 10, частково виконано - 9, не виконано - 10. За інформацією Мінекономрозвитку про виконання Державної програми встановлено, що із 26 результативних показників фактично досягли планових значень - 7 (26,9%), не досягли планових значень (виконані частково) – 9 (34,6%), зі значеннями «0» - 10 (38,5%).

Дана програма є рушійною силою,яка має на меті підвищити ефективність функціонування внутрішнього ринку, збільшення частки конкурентоспроможної вітчизняної продукції, вдосконалення механізму регулювання внутрішнього ринку в умовах інтеграції до світового ринку, а також його наповнення високоякісними та безпечними товарами.

Підсумовуючи вище сказане,можна сказати, що не досягнуто очікуваної ефективності від виконання заходів, оскільки не проводились роботи по розробці національних стандартів, гармонізованих з міжнародними зокрема європейськими, практично не проводилась розробка національних стандартів, прийнятих на заміну міждержавних стандартів прийнятих до 1992 року, не створено систему оперативного взаємного сповіщення про продукцію, що становить серйозний ризик, що унеможливлює застосування декларативної моделі системи технічного регулювання.

РОЗДІЛ 3

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПРОВЕДЕННЯ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО АУДИТУ ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТНИХ ПРОГРАМ СОЦІАЛЬНОГО ТА ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇНИ

3.1. Огляд основних соціальних та економічних програм у зарубіжних країнах

Соціальна та економічна політика є найважливішим напрямком державного регулювання економіки, органічною частиною внутрішньої політики держави, спрямованої на забезпечення добробуту й усебічного розвитку його громадян і суспільства загалом.

Тобто благополуччя громадян будь-якої країни нерозривно пов'язане з державою. Взаємодія економіки і держави визначається історично сформованими національними системами господарювання, культурними традиціями.

У кожній країні існують свої пріоритетні напрямки, державні інститути і певні інструменти та механізми, що дозволяють реагувати на потреби соціально-економічного розвитку суспільства. У сукупності це визначає національну модель розвитку держави.

В XX столітті в економіці Німеччини спостерігається стійкий економічний підйом. В умовах загального оздоровлення інвестиційного клімату зросла готовність німецької промисловості піти на істотне збільшення витрат на дослідження й розробки. Так, у 2007 р. на наукові дослідження було виділено вже майже 39 млрд. євро, в 2008 р. близько 40 млрд., у цілому ж інноваційна діяльність на 2/3 фінансується сьогодні за рахунок коштів німецької промисловості. У громадськості країни сформувалося розуміння, що високий рівень інвестицій в інновації, дослідження й розробки та в систему освіти є основним чинником довгострокового економічного росту, ці інвестиції тільки в тому випадку забезпечать ефективну віддачу, якщо держава зуміє створити для них відповідні сприятливі умови. Це завдання почав вирішувати новий федеральний уряд, сформований за підсумками виборів у Бундестаг ФРН у вересні 2006 р.

У серпні 2006 р. Уряд ФРН затвердив «Стратегію високих технологій» - фактично комплексну програму інноваційного розвитку національної економіки на найближчі роки (результати першого етапу будуть підведені в період діючого парламенту у 2010 р.). На державному рівні була сформульована й представлена суспільству амбіційна мета: на тривалу перспективу закріпити місце Німеччини в групі країн, що лідирують в області високих технологій, що, на думку німецького політичного керівництва, у сучасних світових реаліях є визначальною передумовою стійкого довгострокового економічного росту й, отже, успішної реалізації невідкладних соціальних програм [20].

У розробці програми СВТ взяли участь всі основні федеральні міністерства й відомства. При цьому її автори дотримувалися загальної міжнародної тенденції створення інтегрованих концепцій розвитку для потреб інноваційної політики: пропоновані заходи мають чітко виражений міжгалузевий і міждисциплінарний характер і спрямовані на визначення загальних концепцій, які дозволяли б погодити воєдино на державному рівні всі складові частини національної інноваційної системи - наукові дослідження й розробки, освіту, фінансування, механізми ринкової комерціалізації інновацій, засоби законодавчого регулювання, мережні структури взаємодії держави, промисловості й громадянського суспільства.

Федеральний уряд заявив, що в рамках своєї компетенції бере відповідальність за їхнє створення, використовуючи весь набір засобів і методів державного регулювання й підтримки. Крім того, він залишає за собою важливу функцію посередника між бізнесом, наукою й громадянськими інститутами по всьому комплексу питань інноваційного розвитку.

Програма СВТ складається із двох великих, взаємозалежних між собою тематичних блоків. У першому блоці федеральний уряд виклав своє бачення найбільш важливих передумов реалізації стратегії рис.3.1.

новий рівень взаємодій науки й промисловості, які повинні будуватися як відносини стратегічного партнерства

прискорення процесу поширення нових технологій

широке міжнародне співробітництво Німеччини з метою збільшення власного наукового інноваційного потенціалу

достатня кількість кваліфікованих фахівців, здатних вирішувати на всіх рівнях завдання інноваційного розвитку

економічно більш привабливі рамкові умови для інноваційної діяльності промисловості, насамперед підприємств малого й середнього бізнесу

Рис.3.1. Найбільш важливі передумови реалізації «Стратегії високих технологій»

Тому стратегія - це не тільки набір конкретних і докладно прописаних державних заходів, програм і зобов'язань, але й цілий ряд ініціативних ідей і пропозицій, остаточне вирішення яких може бути досягнуте тільки на основі широкого суспільного діалогу всіх зацікавлених учасників.

У другому блоці федеральний уряд формулює 17 більш «прикладних» стратегій розвитку, розроблених стосовно до окремих секторів інноваційної діяльності (національна безпека, НАНО і біотехнології, медицина й т.п.).

Серйозність своїх стратегічних інноваційних намірів уряд підкріпив додатковими бюджетними асигнуваннями: видатки на дослідження й розробки на 2006-2010 рр. були збільшені з 9 до 15 млрд. євро. Цей рівень розглядається німецьким керівництвом як серйозна заявка на те, щоб досягти мети, сформульованої в «Лісабонському договорі» ЄС, тобто довести до 2011 р. частку видатків на наукові дослідження й розробки до 3 % ВВП країн-членів союзу (у Німеччині вона становить близько 2,5 %).

Великий внесок у розвиток світової економічної,соціальної політики внесла могутня держава – США.

Позитивні зрушення в США були закріплені після приходу до влади адміністрації республіканця Джорджа Буша (старшого). (1989-1993), який до цього був віце-президентом. Не дивлячись на те, що при ньому конгрес контролювався демократами, Дж. Бушу вдалося прийти до згоди між республіканцями і демократами з основних питань внутрішньої та зовнішньої політики і забезпечити ефективне здій­снення свого політичного курсу. Чільне місце у президентських програмах належало питанням боротьби з наркоманією, розвитку освіти, охорони здоров´я, екологічним проблемам. Значними були зовнішньополітичні успіхи адміністрації Дж. Буша. Проте еконо­мічний спад початку 90-х pp. та інші внутрішні проблеми при­звели до його поразки на президентських виборах 1992 р.

У 1992 р. президентом було обрано демократа Уїльяма (Білла) Клінтона. Політичний курс нового уряду поєднував ліберальні та консервативні тенденції. У перші роки президентства Клінтон приділяв основну увагу плану «економічного відродження» США та зростанню життєвого рівня. Економічна програма будувалася на зменшенні урядових витрат, збільшенні податків для заможних людей, збереженні витрат на освіту, охорону здоров´я та інші соці­альні потреби. Економіка США у другій половині 90-х pp. досягла стабілізації і розвивається до наших часів, випереджаючи темпи розвитку країн «великої сімки». Для зміцнення своїх позицій в економічному суперництві з об´єднаною Європою США створили НАФТУ - Пів­нічноатлантичну зону вільної торгівлі з Канадою і Мексикою (1995 p.). Зовнішня політика адміністрації Б. Клінтона пройшла складну еволюцію пристосування до нової міжнародної ситуації, зумовленої розпадом СРСР. Пріоритетним залишається збере­ження лідерства США у світі, збереження НАТО, запровадження програми «Партнерство заради миру», миротворча діяльність на Балканах і Близькому Сході. Одночасно здійснюються односто­ронні силові акції проти небажаних їм політичних режимів.

Іншим визначним кроком економічної та соціальної політики всього світу стало розвиток Російської Федерації. Одним з інструментів підвищення ефективності бюджетних витрат як складової частини ефективності діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування є перехід на програмно-цільовий принцип організації їх діяльності .

Державна програма Російської Федерації - це документ, що визначає мету, завдання, результати , основні напрямки та інструменти державної політики, спрямовані на досягнення цілей і реалізацію пріоритетів, встановлених Концепцією довгострокового соціально-економічного розвитку Російської Федерації на період до 2020р. або забезпечує реалізацію у встановлені терміни великомасштабних заходів загальнонаціонального або міжнародного значення.

Крім того, в рамках державних програм рішеннями президента Російської Федерації та Уряду Російської Федерації можуть бути передбачені й прийняті виходять за межі лімітів бюджетних зобов'язань витратні зобов'язання , в результаті чого існує можливість укладення довгострокових державних контрактів. Також стосовно об'єктів , зазначених у державних і федеральних цільових програмах , можуть укладатися державні контракти з терміном реалізації , які виходять межі 3 річного періоду .

Склад підпрограм і плановані результати реалізації підпрограм визначаються державною програмою, а бюджетні асигнування на їх досягнення затверджуються федеральним законом про федеральний бюджет .

На федеральному рівні система державних програм формується виходячи з цілей та індикаторів Концепції довгострокового соціально-економічного розвитку Російської Федерації на період до 2020 року та інших стратегічних документів , затверджених Президентом Російської Федерації і Урядом Російської Федерації . При цьому ув'язка стратегічних цілей і середньострокових завдань здійснюється прийняттям такого документа як Основні напрямки діяльності Уряду Російської Федерації , що визначають пріоритетні соціально-економічні завдання на середньострокову перспективу. Відповідальними за розробку та реалізацію державної програми на федеральному рівні є федеральні органи виконавчої влади.

На відомчому рівні інструментом стратегічного та операційного планування можуть бути перетворені у відповідності з новими завданнями доповіді про результати та основні напрямки діяльності органів виконавчої влади. Цей же інструмент доцільно використовувати і в якості звіту про результати діяльності , який повинен носити публічний характер і розміщуватися в мережі Інтернет [21].

Загальними принципами розробки та реалізації державних програм є рис. 3.2.

формування державних програм виходячи з чітко визначених довгострокових цілей соціально-економічного розвитку та індикаторів їх досягнення

встановлення для державних програм, як правило, вимірних результатів двох типів: кінцевих результатів , що характеризують задоволення потреб зовнішніх споживачів, і безпосередніх результатів, що характеризують обсяги і якість надання державних послуг, прогнозованих при заданих умовах

охоплення державними програмами всіх сфер діяльності органів виконавчої влади і відповідно більшої частини бюджетних асигнувань , інших матеріальних ресурсів, що знаходяться в їх розпорядженні , а також інтеграція регулятивних (правозастосовних і контрольних ) та фінансових ( бюджетних , податкових , митних, кредитних , боргових і валютних ) інструментів для досягнення цілей державних програм

наділення органів виконавчої влади та їх посадових осіб , які здійснюють управління державними програмами і їх підпрограмами , повноваженнями , необхідними і достатніми для досягнення цілей програм відповідно до принципів і вимог проектного управління

Рис.3.2. Принципи розробки та реалізації державних програм в Російській Федерації

Відповідно до переліку державних програм Російської Федерації розробляється 42 державні програми Російської Федерації, з них: 39 затверджені Урядом Російської Федерації і 3 знаходяться в стадії розробки. Також в даний час Федеральними органами виконавчої влади - відповідальними виконавцями державних програм розробляються плани реалізації державних програм на трирічну перспективу. Відповідно до затвердженої нормативної правовою базою щодо реалізації державних програм Російської Федерації трирічні плани повинні забезпечити зв'язок програмно-цільового планування з бюджетним процесом . Управління реалізацією трирічних планів передбачається здійснювати за допомогою проектних методів організації діяльності федеральних органів виконавчої влади, що дозволяють забезпечити координацію різних видів ресурсів при реалізації заходів, а також постійний контроль над встановленими проектом термінами ;

З метою апробації технологій формування федерального бюджету за програмно - цільовим принципом, Мінфіном Росії спільно з Міністерство економічного розвитку Росії готується аналітичне розподіл бюджетних асигнувань федерального бюджету за держпрограмами . Розподіл видатків за державними програмами проведено за принципом формування цілісної, орієнтованої на результат системи управління у відповідній сфері соціально-економічного розвитку країни , що мають взаємопов'язаний набір цілей , завдань і показників. При цьому були збережені функції і повноваження федеральних органів виконавчої влади з реалізації конкретних видаткових зобов'язань.

Отже, дослідивши економічні та соціальні програми Німеччини, США та Російської федерації, можна сказати що вони, як і більшість інших високо розвинутих країн, досягли високого економічного і соціального розвитку, завдяки наполегливим і чітко злагодженим зусиллям керівництва держави.

3.2. Особливості проведення аудиту ефективності виконання бюджетних програм в країнах Європейського Союзу

Ідеї вдосконалення державного фінансового контролю на основі оцінювання ефективності вкладення державних ресурсів набули поширення майже півстоліття тому назад, коли у США, Канаді, Великобританії, Швеції та деяких інших країнах було впроваджено відповідні дослідження.

У країнах Європейського Союзу під аудитом розуміють вид діяльності, який здійснюється з аналогічною (або дуже подібною) метою і за одними регламентами (стандартами) як приватними аудиторськими фірмами (приватними аудиторами), так і державними органами.

 Наприклад, в Нідерландах обов'язковий щорічний фінансовий аудит навчальних закладів проводиться на платній основі сертифікованими приватними аудиторами. Так само у Франції фінансовий аудит суб'єктів господарювання державного сектора економіки (суб'єктів підприємництва) щороку здійснюється визнаними у всьому світі приватними аудиторськими фірмами «за гроші». Водночас низка державних органів Нідерландів та Франції від імені держави здійснюють аудит у державному секторі економіки [5;с.102].

У Литві вищий орган фінансового контролю (National Audit Office of Lithuania) здійснює фінансовий аудит та аудит ефективності.

У своїй сучасній формі аудит ефективності зародився у Швеції в середині 1960-х років на основі теорії «трьох Е», тобто на тих головних елементах, які характеризують стан управління публічними ресурсами: економія («витрачати менше»), ефективність («витрачати добре»), результативність («витрачати мудро»). Не зважаючи на базові принципи, в іноземних країнах і досі по-різному трактують поняття аудиту ефективності. Так, у деяких з них використовується термін «аудит» відповідності якості витраченим грошам, в інших - «аудит результативності». У свою чергу, вищі органи фінансового контролю Угорщини та Грузії трактують його як аудит громадянського суспільства і демократичний аудит відповідно. У свою чергу, запровадження аудиту ефективності в діяльності органів фінансового контролю зарубіжних країн зумовило внесення відповідних змін до їхніх організаційних структур.

Таким чином, у більшості з них (у Бельгії, Великобританії, Данії, Норвегії, Нідерландах, Швеції) для виконання цієї мети були створені спеціальні відділи з аудиту ефективності. Не менш важливим для розуміння сутності такого аудиту є й те, що в Канаді, країнах Європейського Союзу аудитом ефективності охоплюється лише видаткова частина державного бюджету. Доходи державного бюджету сприймаються як аксіома, що не потребує будь-яких доказів. Тому в розвинених країнах аудит ефективності проводиться лише щодо державних видатків і державної власності.

У більшості країн державний аудитор виконує не тільки роль контролера, а й консультанта - активного учасника процесу вдосконалення управління бюджетними ресурсами [11;с.14].

Державний аудитор у країнах Європейського Союзу не лише досліджує фінансові звіти й бухгалтерські документи, перевіряє законність витрачання коштів урядовими структурами, але й проводить контрольні заходи, які називаються державним аудитом ефективності, що є аналогом державного фінансового аудиту в Україні. Цей вид діяльності державних аудиторів, запроваджений у багатьох країнах, належить до сфери аудиту урядових структур, державних підприємств та неприбуткових організацій, а часом поширюється і на приватні фірми та корпорації.

Державний аудитор відповідно до стандартів і положень державного офісу обліку уряду Франції досліджує фінансово-господарську діяльність, ефективність управління і витрачання бюджетних коштів, дотримання режиму економії ресурсів.

Контролем охоплюються органи законодавчої та виконавчої влади, судова гілка влади, державні департаменти та їх місцеві представництва, агентства та їх рахунки, бюджетні програми.

Державні аудитори у країнах Європейського союзу орієнтуються на перевірку використання бюджетних ресурсів відповідно до трьох ключових критеріїв, тісно взаємопов’язаних між собою

економічності;

ефективності;

продуктивності.

Що стосується зарубіжного досвіду проведення аудиту ефективності, то він свідчить про значну увагу фахівців, науковців і громадськості до проблем ефективності в урядових структурах, державному секторі та повинен мати такі головні завдання рис.3.3.

Рис. 3.3. Основні завдання аудиту ефективності згідно досвіду Європейського Союзу

Ощадливість платників податків, інтереси яких відстоює законодавча влада демократичних країн світу, є головним стимулом постійного удосконалення підходів до проведення аудиту ефективності.

Зокрема, у Великій Британії потреба у проведенні аудиту ефективності у державному секторі виникла через те, що платники податків і політики вимагали більшої відповідальності від уряду і бюджетних організацій за витрати коштів.

Також, стосовно особливостей проведення аудиту ефективності виконання бюджетних програм за кордоном, то в Канаді він здійснює для парламенту оцінку ефективності діяльності; забезпечує інформацією, спостереженням і рекомендаціями, призначеними для підтримки відповідального, чесного та продуктивного управління і заохочення відповідальності та впровадження найкращої практики [45,с. 214]

Багатий і корисний досвід аудиту ефективності нагромаджено у ряді економічно розвинених країн світу, де цей вид аудиту успішно використовується вже багато років і дозволяє підтримувати конкурентоспроможність державного сектора економіки.

Найбільш тривалі традиції аудиту ефективності, який часто називають управлінським аудитом, існують у таких країнах як Франції, Велика Британія, Швеція, Данія.

У Швеції аудит ефективності також є одним з ключових видів аудиту у державному секторі. Шведське національне управління аудиту почало здійснювати аудит ефективності ще у 1970 році. З самого початку головним завданням національного управління аудиту було визначення ефективності вирішення урядовими агенціями встановлених для них завдань. Сьогодні аудит ефективності у Швеції - це перевірка роботи урядових агенцій та оцінка ефективності використання ресурсів.

В Данії комітет з аудиту, відповідальний за проведення ревізії рахунків центрального уряду, отримав повноваження (закріплені у законодавстві) на здійснення перевірок ефективності ще у 1889 році. Нормативи дослідження на об’єкті перевірки, датовані 1891 роком, розширили традиційний фінансовий аудит, вимагаючи від штатного (внутрішнього) аудитора виконання процедур перевірки доцільності здійснених витрат.

Для порівняння з країнами Європейського союзу, можна сказати, що в Австралії інтерес до аудиту ефективності переважно проявляється у державному секторі, хоча аналогічні дії, що виконуються у межах аудиту ефективності чи управлінського аудиту, представлені також у приватному секторах економіки.

Отже, для того, щоб досягти високих результатів, потрібно не тільки володіти високим рівнем доходів, але й вміти ефективно розподіляти кошти на різні потреби. Це правило діє і на державному рівні: добробут суспільства багато в чому залежить від ефективності використання бюджетних коштів. Відповідно, все більшого значення набуває державний фінансовий контроль, в тому числі його нова форма - аудит ефективності.

3.3. Аудит ефективності виконання бюджетних програм в США

Перші кроки з розробки та впровадження державного бюджетування, вдалися США понад півстоліття тому. В США можна виділити такі етапи розвитку концепції, й практики застосування бюджетування за результатами, кожному у тому числі встановлювалися особливі процедури, котрі пов'язують державні витрати з очікуваними результатами:

програмно-цільовий бюджет (1949-1962 роки);

система «Планування–бюджетування (1962-1971роки);

управління з цілям (1972-1975роки);

розробка бюджету на нульовій основі (1977-1981роки);

закон «Про оцінку результатів діяльності уряду» (1993-2014 роки).

На основі GPRA діє сьогоднішня американська система бюджетування. Закон визначає кілька проблем, відповідно до що ними будується державна бюджетна політика, серед яких: вдосконалення процедур вироблення програмних цілей, виміру соціально-економічної ефективності реалізації програм, вдосконалення звітності про виконання; підвищення соціально-економічної ефективності програм; посилення відповідальності державних органів за результати їх здійснення; підвищення якості законодавчих рішень.

У систему планів і звітів входять такі документи: стратегічний план на п'ять років, річний план робіт,

звіт про виконання річного плану робіт.

Відповідно до вимог GPRA , кожне відомство зобов'язане розробити стратегічний план принаймні на п'ять років .

Цей план має включати у собі:

формулювання головної мети (місії), заради якої відомство і працює;

головні соціально значимі завдання на довгостроковий період, опис того, як саме й з допомогою яких ресурсів відомство має намір досягти зазначені соціально значимі завдання.

Стратегічний план є підставою визначення цілей на рік і для виміру соціально-економічної ефективності досягнутих результатів. У процесі складання стратегічних планів відомства мають проводити консультації з законодавцями, вирішення яких формують державну політику, представниками громадськості, виражають інтереси споживачів державних послуг, та інші зацікавленими особами.

Стратегічний план коригується раз на три роки.

У цілому цей план входять цільові показники обсягів запланованих робіт(надання послуг), соціально-економічної ефективності кожного виду програмної діяльності, зафіксованої у бюджеті відомства [62].

На базі річних планів відомств Адміністративно-бюджетне управління становить федеральний план роботи з рік, який передається до Конгресу разом із проектом бюджету.

Щорічний звіт про результати діяльності відповідно до вимогами GPRA, кожне відомство готує звіт про результатах своєї діяльності у попередній фінансовий рік, у якому повинно утримуватися порівняння достигнути показників соціально-економічної ефективності з запланованими. Заходи, необхідних досягнення поставленої мети,можуть полягати у прийнятті нових законів,нових відомчих інструкцій, проведенні організаційних реформувань. І, нарешті, до звіту мають додаватися основні висновки з оцінці результатів виконання програм за звітний рік.

Відповідальність керівників програм за досягнуті результати передбачає, керівники користуються свободу вибору конкретних шляхів досягнення цих результатів. Так було в відповідність до GPRA , керівники вправі перерозподіляти ресурси між різними статтями витрат у рамках виділеною їм кошторису. Проте у своїх щорічних звітах зобов'язані перелічити всі випадки такого перерозподілу і обіцяв показати, з яким ефективністю ними було використано.

Адміністративно-бюджетне управління оцінює ефективності роботи відомств щодо реалізації федеральних програм з допомогою спеціально розроблених цих цілей інструмента рейтингової оцінки програм -PART (Program Assessment Rating Tool ).

PART допомагає визначити сильні й слабкі боку тій чи іншій програми розвитку й є способом інформаційного забезпечення бюджетних і адміністративних рішень. Оскільки PART містить послідовний ряд аналітичних питань, він надає нагоду спостерігати які програми кращі і зіставляти між собою подібні програми (дод. А).

До оцінки програм залучаються, крім співробітників Адміністративно-бюджетного управління, представники федеральних відомств, котрі займаються розробкою та реалізацією відповідних програм, і навіть незалежні відомства вправі із законодавчу ініціативу, хоча результат ініціативи відомству не підконтрольний. Якщо законодавці відкидають ініціативу, запропоновану відомством, виникає привід вкотре повернутися погоджувати цілей державної політики.

До завдань одних експертів входить розробка системи критеріїв оцінки, до обов'язків інших експертів (респондентів) - власне оцінка програми з заданим критеріям з обґрунтування її об'єктивності. Використання бюджетної структури доцільно ще й тому, що бюджетні документи використовуються, щоб наочним чином довести результати PART до всіх зацікавлених сторін, включно з органами виконавчої влади і законодавчої влади й громадськість.

За узгодженням між адміністративно-бюджетним управлінням і відомствами програми, відібрані для оцінки із застосуванням PART, можуть визначатися як агрегації видів програмної діяльність у бюджетних звітах чи інших форм уявлення бюджету представникам виконавчої і законодавчої влади.

Оцінка програми з методиці PART передбачає виконання таких основних кроків: підготовчий етап; концептуалізація програми; розробка концепції оцінки програми з урахуванням її особливостей; заключний етап; підготовка остаточного діагнозу про ефективність програми; вироблення рекомендацій з удосконалення програми [1].

Досвід США свідчить у тому, що об'єктивну оцінки аудиту ефективності бюджетних програм, поєднана з значними труднощами і вимагає підходу. З огляду на розмаїтість функцій і областей діяльності уряду у сучасних соціально орієнтованих державах зі змішаною економікою, неможливо розробити універсальну систему показників (індикаторів), з допомогою якій можна б можливо адекватно оцінити ефективність реалізації програм. Кожне напрям діяльності уряду, кожна програма вимагають врахування їх особливостей.

Як уже відзначалося вище, структура федерального бюджету США дозволяє виділяти й оцінювати різні одиниці аналізу - діяльність відомства, сукупність програм, окремі програми розвитку й підпрограми. Для кожного типу програм є своя варіант PART.

Говорячи про науково-дослідні програми, слід зазначити, що у США розрізняють оцінку ефективності програми (що виробляється з допомогою PART) й оцінку результатів досліджень.

Кожен PART включає у собі чотири розділи, в кожному із яких існує певна питома вага в підсумковій оцінці програми рис.3.4.

мета і конструкція програми ( Program Purpose and Design) - 20%

якість планування ( Planning ) -10%

якість управління програмою (Management) - 20%

досягнуті результати ( Results ) -50%

Рис.3.4. Головні розділи PART в США

Оцінка результатів досліджень здійснюється методом експертного аналізу з допомогою трьох критеріїв якості, значимості і лідерства. До оцінці результатів досліджень методом експертного аналізу залучаються представники промислових кіл, неурядових організацій корисною і федеральних відомств - споживачів результатів досліджень, здатних оцінити значимість досліджень задля досягнення власних цілей. Критерії і складні процедури оцінки до методики PART є анкети, що складаються із серії питань з метою оцінки різних аспектів реалізації програм.

Підсумкова оцінка аудиту ефективності виконання бюджетних програм складається від суми оцінок з кожного з названих розділів з урахуванням їхньої частки [65;с.43].

Кожен розділ включає певну кількість питань. За умовчанням кожному питання всередині розділу присвоюються рівні, сума яких становить 100% кожному за розділу. Однак на запрошення респондента, коли він зуміє довести доцільність цього, відсоткове співвідношення питань то, можливо змінено, аби підкреслити ключові чинники програми. Програма вважається ефективної, коли його чисельна оцінка перебуває у діапазоні 85 - 100 балів, помірковано ефективної - 70- 84 бала, адекватної- 50 – 69 балів, неефективною -0 -49 балів. Якщо затверджена методику оцінки не виявляє результати фінансованої програми, то бальна оцінка програми відсутня, і її набуває статусу програми, не що проявив результатів.

Виставляючи оцінку із кожного питання, респондент роз'яснює умови та вимоги, що підтверджують його позицію. У ролі доказів, які обґрунтовують позицію респондента, можуть бути приведені, наприклад, статистичні дані чи аналітичні матеріали, надані третьою стороною, т. е. підготовлені не самим респондентом чи відомством, чия програма піддається оцінці. Як уже відзначалося вище, формулювання окремих запитань і їхніх удільні ваги можуть змінюватися залежно від типу програми її конкретних особливостей.

Ведучи мову про федеральні програми США треба сказати, що програми, націлені на підтримку та розвитку інноваційного і наукомісткого бізнесу, і навіть на стимулювання досліджень, і розробок на корпоративному секторі, зазвичай, не ставляться за формальними ознаками до науково-дослідним. Частіше ці програми потрапляють у категорію програм виділення грантів на основі(Competitive  Grant Programs).

Зокрема, до цієї категорії потрапляють дві добре відомі програми, реалізовані Департаментом торгівлі: ATP (Advanced Technology Program) і SBIR (Small Business Innovation Research).

Основною метою програми ATP проголошується підтримка розробки та комерціалізації високоризикових технологій у приватний сектор економіки з використання механізмів державного партнерства. Ефективність програми оцінюється за методикою PART як адекватна. У той водночас незалежні оцінка та аналіз програми показали, у тому що собі необхідність програмних засобів під сумнівом

Важливим обставиною є також те, що з оцінці програм, у США чітко розмежовуються чотири аспекти оцінки, оцінка якості розробки програми не змішується з оцінкою якості його реалізації.

Розглянуті підходи безсумнівно дозволяють об'єктивніше оцінювати діяльність відомств і окремих посадових осіб, це важливо підвищення аудиту ефективності бюджетних програм і, власне ширше, підвищення якості управління.

Американський досвід свідчить і у тому, що систематична, періодична оцінка аудиту ефективності реалізації програм є важливим частиною їхнього життєвого циклу.

Отже, в США постійно вдосконалюється методологія визначення ефективності і результативності використання бюджетних коштів, здійснюється аналіз стану виконання бюджетних програм. Протягом бюджетного періоду застосовується система оцінки та аналізу бюджетних програм за п’ятибальною шкалою: ефективна, помірно ефективна, адекватна, неефективна, неможливість оцінки результатів. Даний інструмент спрямований на поліпшення результатів функціонуючих програм і на реформування або закриття неефективних програм.

РОЗДІЛ 4

АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТИВНИХ ПОКАЗНИКІВ ДЕРЖАВНОЇ ЦІЛЬОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПРОГРАМИ РОЗВИТКУ ВНУТРІШНЬОГО РИНКУ

4.1. Аналіз фінансового забезпечення державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку

Концепцією Державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку на період до 2012 року орієнтовний обсяг коштів, необхідний для виконання Програми, визначено у загальній сумі 322,6 млн. грн.

Водночас Державною програмою у редакції з дня набрання чинності прогнозні обсяги фінансування визначено лише на суму 146,99 млн. грн., які передбачено спрямувати на виконання 4-х із 14-ти завдань, визначених Державною програмою, а саме:

приведення законодавчих актів у сфері технічного регулювання у відповідність з вимогами СОТ та Європейського Союзу;

реформування системи технічного регулювання та захисту прав споживачів згідно з практикою Європейського Союзу;

проведення незалежної експертизи якості зразків товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів та комплектувальних виробів, відібраних під час перевірки суб'єктів господарювання у сфері торгівлі і послуг, зокрема ресторанного господарства;

організація виробництва наборів тест-систем для визначення якісного та кількісного вмісту генетично модифікованих організмів у харчових продуктах та сільськогосподарській сировині.

Виконавцями зазначених завдань визначено Міністерство економічного розвитку та Державна інспекція з питань захисту справ споживачів.

Надалі змінами до Програми, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 05.10.2011 № 1018, прогнозні обсяги фінансування зменшено до 135,4 млн. грн. [49].

Однак результативні показники від його виконання, такі як кількість виготовлених наборів тест-систем, кількість створених випробувальних лабораторій, кількість розроблених методик визначення якісного та кількісного вмісту генетично модифікованих організмів у харчових продуктах та сільськогосподарській продукції, залишено без змін.

З огляду на це, аналізом показників затрат охоплено бюджетні програми, які окремо відкривались для фінансування завдань Державної програми, виконавцями яких визначено Міністерство економічного розвитку та Державна інспекція з питань захисту справ споживачів.

Так, бюджетні призначення на виконання Державної програми затверджувались за 5-ма бюджетними програмами (Міністерство економічного розвитку - КПКВК 1201220, Державна інспекція з питань захисту справ споживачів - КПКВК 1202060, 1202140, 1202030, 1202070) та впродовж 2010-2012 років становили лише 33 313,9 тис. грн. (24,6% від передбаченого Державною програмою), профінансовано 7 251,7 тис. грн., що становить 21,8% від затверджених бюджетних призначень та 5,35% від передбаченого Державною програмою рис.4.1.

Рис.4.1.Фінансове забезпечення державної програми на 2010-2012 роки

Порівняння розрахованої розпорядниками коштів потреби в коштах, планових та фактичних обсягів фінансування в розрізі бюджетних програм та років наведено (дод. Б).

Так, у 2010 році фінансування заходів Програми здійснювалось за КПКВК 1202140 «Проведення незалежної експертизи (випробувань) якості товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів та комплектуючих виробів», розпорядником коштів за яким на той час був Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики, далі - Держспоживстандарт, нині - Державна інспекція з питань захисту справ споживачів При визначених Державною програмою на 2010 рік обсягах фінансування у сумі 29351,4 тис. грн. бюджетним запитом визначено потребу в коштах у сумі 10000 тис. грн., що становить лише третину від передбаченого Програмою. Водночас, кошторисні призначення становили лише 1800 тис. грн. (6,1% від передбаченого Державною програмою та 18% від потреби), які фінансуванням забезпечені не були.

У зв’язку з відсутністю фінансування територіальні органи у справах захисту прав споживачів Держспоживстандарту України у 2010 році практично не проводили відбору зразків продукції та їх експертизи. Таку роботу (відібрано та проведено експертизу 25 зразків продукції) здійснено лише Головним Харківським управлінням у справах захисту прав споживачів, проте враховуючи відсутність фінансування на кінець звітного року утворилась кредиторська заборгованість у сумі 4,7 тис. гривень.

У 2011 році фінансування заходів Програми здійснювалось за 3-ма бюджетними програмами (КПКВК 1202140, 1202070, 1202030), розпорядником коштів за якими був Держспоживстандарт. При визначених Державною програмою на 2011 рік обсягах фінансування у сумі 58466,3 тис. грн. бюджетними запитами за вказаними бюджетними програмами визначено потребу в коштах в загальному обсязі 60065 тис. грн. Поряд з тим, кошторисні призначення становили лише 13334,6 тис. грн. (22,8% від передбаченого Державною програмою та 22,2% від потреби), які були забезпечені фінансуванням лише на рівні 12,7% (1701,6 тис. грн.).

Зокрема, за КПКВК 1202140 із запланованих на 2011 рік 1710 тис. грн., профінансовано 1477 тис. грн., з яких 1299,9 тис. грн. використано на проведення незалежної експертизи, 4,7 тис. грн. - на погашення кредиторської заборгованості за 2010 рік, а 172 тис. грн. а повернуто до бюджету.

За КПКВК 1202070 «Гармонізація національних стандартів з міжнародними та європейськими» заплановані бюджетною програмою на 2011 рік асигнування у сумі 11400 тис. грн. не виділялися.

За КПКВК 1202030 «Прикладні, наукові та науково-технічні розробки, виконання робіт за державними цільовими програмами і державним замовленням у сфері стандартизації, метрології та еталонної бази» у 2011 році на реалізацію завдань ряду державних програм передбачався обсяг видатків у сумі 4731 тис. грн., з яких 224,6 тис. грн. передбачались та фактично виділено на реалізацію завдань досліджуваної Державної програми [69].

Таким чином, із 13334,6 тис. грн., передбачених на 2011 рік за вищезазначеними 3-ма бюджетними програмами, профінансовано 1701,6 тис. грн., а фактично використано розпорядником коштів - 1529,2 тис. грн.

У 2012 році фінансування заходів Програми здійснювалось за 2-ма бюджетними програмами (КПКВК 1202060, 1201220), розпорядниками коштів за якими були Державна інспекція з питань захисту справ споживачів та Мінекономіки. При визначених Державною програмою на 2012 рік обсягах фінансування у сумі 59177,3 тис. грн. бюджетними запитами за цими бюджетними програмами визначено потребу у загальному обсязі 65037 тис. грн. Поряд з тим, кошторисні призначення становили лише 18179,3 тис. грн. (30,7% від передбаченого Державною програмою та 27,9% від потреби), які були забезпечені фінансуванням на рівні 30,52% (5550,1 тис. грн.).

Так, з передбаченого Державна інспекція з питань захисту справ споживачів за КПКВК 1202060 «Здійснення державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів» фінансування у сумі 6779,3 тис. грн., профінансовано 5550,1 тис. грн., водночас 3375,1 тис. грн. з них не було використано та повернуто до державного бюджету. Проте, не проведення органами Держказначейства платежів за наданими платіжними документами (касові видатки становили 2175 тис. грн., фактичні - 4002,1 тис. грн.,) зумовило створення на кінець 2012 року кредиторської заборгованості за цим КПКВК у сумі 1827,1 тис. грн., з яких заборгованість у сумі 1543,1 тис. грн. не погашена і на сьогодні (станом на 01.06.2013) в зв’язку з ускладненою ситуацією з доходною частиною державного бюджету (станом на 01.06.2013 профінансовано у сумі 1884,3 тис. грн.).

За КПКВК 1201220 «Збереження та функціонування національної еталонної бази, забезпечення функціонування державних служб, прикладні наукові і науково-технічні розробки. виконання робіт за державними цільовими програмами і державним замовленням у сфері стандартизації, метрології та еталонної бази, гармонізація національних стандартів з міжнародними та європейськими» заплановані асигнування у сумі 11400 тис. грн. Міністерству економіки не виділялись[70].

Таким чином, загалом при передбаченому прогнозному обсягу фінансового забезпечення Державної програми у сумі 146995 тис. грн. (а з урахуванням змін - 135422 тис. грн.) та практично при такій же потребі в коштах, визначеній у бюджетних запитах, державним бюджетом передбачалось спрямувати впродовж 2010-2012 років на виконання заходів Програми лише 33313,9 тис. грн., що становить чверть від потреби.

Отже, фактичний обсяг фінансового забезпечення (за виключенням повернутих коштів) впродовж досліджуваного періоду склав 3704,2 тис. грн. (7251,7 тис. грн. - 3547,5 тис. грн. = 3704,2 тис. грн.), що не сягає й 3% від потреби та прогнозних обсягів фінансування, визначених Державною програмою. Все це свідчить про недофінансування державної програми,що в майбутньому не принесе бажаних результатів.

4.2. Оцінка показників продукту державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку

На внутрішньому ринку формується і використовується значна частина доходів домогосподарств та підприємств, задовольняється їх попит на вітчизняні та імпортовані товари і послуги, формуються ринкові чинники структурних зрушень в економіці. Обсяги, структура та ефективність внутрішнього ринку є визначальними факторами конкурентоспроможності національної економіки та забезпечення сталого економічного зростання. З метою створення сприятливих умов для розвитку внутрішнього ринку, наповнення його якісними та безпечними товарами у 2009 році прийнято Державну цільову економічну програму розвитку внутрішнього ринку на період до 2012 року

Так, за 2009 - 2012 роки виконання Державної програми із 14 завдань виконано -6 (42,9%), виконано частково - 7 (50%), не виконано - 1 (7,1%). У тому числі із 29 заходів виконано - 10, частково виконано -– 9, не виконано -10. За інформацією Міністерство економічного розвитку про виконання Державної програми встановлено, що із 26 результативних показників фактично досягли планових значень - 7 (26,9%), не досягли планових значень (виконані частково) - 9 (34,6%), зі значеннями «0» - 10 (38,5%).

Так, за даними Державного комітету статистики України, протягом 2009 - 2012 років простежується стала тенденція зменшення загальної частки продажу споживчих товарів, які вироблені на території України у загальному обсязі продажу товарів через торгову мережу підприємств. Наприклад, якщо у 2009 році частка вітчизняних товарів становила 67,4%, то до кінця 2012 року цей показник зменшився до 58,9% (рис.4.2.)

Рис. 4.2.Частка продажу вітчизняних споживчих товарів через торгову мережу підприємств протягом 2009-2012 років

Передбачалося, що виконання Державної програми дасть змогу збільшити частку вітчизняних споживчих товарів у роздрібному товарообороті до 73-75% (показник 2000 - 2003 рр.). Проте, як доводить аналіз, зазначений показник протягом 2009-2012 років не збільшився, а навпаки, зменшився на8,5 відсоткових пунктів до рівня 58,9%. При цьому вітчизняні виробники втрачають свої позиції як у сегменті продовольчих товарів (з 87,2 до 86,3%), так і непродовольчих (з 47,2 до 41,9%) [63].

Відставання обсягів виробництва викликало дисбаланс між попитом і пропозицією на внутрішньому ринку України та, як наслідок, збільшення імпорту. Зазначена негативна тенденція, яка простежується у період виконання Державної програми 2009 - 2012 роки, призвела до збільшення від’ємного сальдо зовнішньої торгівлі з 5,7 млрд. дол. США до 15,9 млрд. дол. (рис. 4.3.).

Рис. 4.3. Сальдо товарної структури зовнішньої торгівлі за 2009-2012 роки

Зокрема, відповідно до показників Державний комітет статистики України, які характеризують обсяги та структуру експорту-імпорту промислових товарів, відстежується негативна тенденція у зовнішній торгівлі товарами. Згідно із цими даними, у 2009-2012 роках відбувається збільшення від’ємного сальдо імпорту товарів з високою доданою вартістю, зокрема, машинобудівної, хімічної та легкої промисловості рис. 4.4.

Рис. 4.4. Баланс зовнішньої торгівлі товарами за 2009-2012 роки

Враховуючи динаміку та обсяги експорту й імпорту товарів по високотехнологічним групам, очевидним є посилення імпортозалежності внутрішнього ринку.

Отже, в рамках Державної програми невиконаними залишились заходи щодо прийняття національних стандартів, гармонізованих з міжнародними, зокрема європейськими (із 2000 стандартів гармонізовано «0»), виготовлення наборів тест-систем (із 1000 запланованих виготовлено «0»), прийняття міждержавних стандартів як національних у сфері енергозбереження та енергоефективності (із 100 стандартів прийнято «0»).

4.3. Аналіз показників ефективності та якості державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку

Аналіз ефективності виконання Програми здійснено через оцінку результативності, тобто досягнення мети Державної програми. Мета полягає у підвищення функціонування внутрішнього ринку, збільшення частки конкурентоспроможної вітчизняної продукції, вдосконалення механізму регулювання внутрішнього ринку в умовах інтеграції до світового ринку, а також його наповнення високоякісними та безпечними товарами.

Для оцінки зазначених складових мети використано дані державних статистичних спостережень щодо частки вітчизняних споживчих товарів у роздрібному товарообороті, частки інноваційної продукції, динаміки виробництва окремих видів промислової продукції, очікування промислових підприємств щодо перспектив розвитку їх ділової активності, товарної структури зовнішньої торгівлі, індексу споживчих цін на внутрішньому ринку.

Оцінку ефективності функціонування внутрішнього ринку у період виконання Програми здійснено шляхом аналізу статистичної інформації про частку вітчизняних споживчих товарів у роздрібному товарообороті, обсягів виробництва окремих видів промислової продукції, товарної структури зовнішньої торгівлі.

Зокрема, у періоді виконання Державної програми скорочувалась питома вага вітчизняних товарів кінцевого споживання, тобто товарів з високим ступенем обробки і відповідно високою доданою вартістю, у сукупній пропозиції продукції на внутрішньому ринку (дод. В).

Так, у 2009 - 2012 роках у роздрібному товарообороті зменшилась частка вітчизняного одягу зі шкіри, хутра та інших виробів з них - на 19,2 відсоткових пунктів, автомобілів та авто-товарів - на 11,7 відсоткових пунктів, комп’ютерної та іншої обчислювальної техніки - на 10,5 відсоткових пунктів, засобів для миття, чищення та догляду - на 9,5 відсоткових пунктів, меблів на 7,9 відсоткових пунктів, килимів, покриттів для підлоги та стін на - 5,6 відсоткових пунктів, парфумерно-косметичних товарів на - 5 відсоткових пунктів, приладів електропобутових - на 4,1 відсоткових пунктів, взуття шкіряного, текстильного, комбінованого, включаючи спортивне на - 3,6 відсоткових пунктів.

Найбільш значно за підсумками 2012-го року скоротилася частка продажів українських текстильних товарів (з 42,7 до 34,2%), посуду (з 30,4 до 24,6%), макаронних виробів (з 79,3 до 75,5%), а також міцних спиртних напоїв (з 87,1 до 83,9%).

Від’ємна динаміка в переробній промисловості була пов’язана зі скороченням виробництва - коксу, продуктів нафто перероблення на 21,3%, хімічних речовин і хімічної продукції - ­на 21,8%, гумових і пластмасових виробів, іншої неметалевої мінеральної продукції - на 3,7%, машинобудування, крім ремонту і монтажу машин і устаткування - на 14,9%, металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів, крім машин і устаткування - на 7,8%, виробництва меблів, іншої продукції, ремонт і монтаж машин і устаткування - на 9,5%, текстильного виробництва, виробництво одягу, шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів - на 3,6%.

Однією з основних причин цього є відставання темпів промислового виробництва порівняно зі зростанням попиту на внутрішньому ринку. Наприклад, за даними державних спостережень щодо індексів обсягів промислового виробництва у 2011 - 2012 роках та січні-лютому 2013 року зафіксовано уповільнення темпів промислового виробництва рис.4.5.

Рис. 4.5. Темпи приросту (зниження) обсягів промислового виробництва

Так, за даними Державного комітету статистики України, у 2012-му порівняно з 2011 роком обсяги промислового виробництва скоротились на 1,5%. За підсумком січня-березня 2013 року зниження індексу промислової продукції становило 5,0%. Спад у промисловій діяльності пов’язаний, насамперед, зі спадом виробництва в переробній промисловості - на 6,9%.

Тоді як, основною експортно-орієнтованою продукцією залишається сировинна складова, а саме: недорогоцінні метали та вироби з них (чорні метали, вироби з чорних металів), продукти рослинного походження (зернові культури, насіння і плоди олійних рослин, продукція борошномельно-круп’яної промисловості). Це призводить до високої залежності внутрішнього ринку України від зовнішніх економічних коливань, зокрема, мінливої кон'юнктури міжнародних ринків сировинних ресурсів та зміни попиту рис. 4.6

Рис. 4.6. Динаміка експортного попиту на продукцію за 2009 - 2012 роки

Так, за даними Національного банку України (Монетарний огляд за 2012 рік) зовнішні умови функціонування економіки України у 2012 році були несприятливими.

Так, протягом 2009-2012 років простежується збільшення імпорту продукції високотехнологічного та наукоємного виробництва, зокрема: машини, обладнання та механізми, електротехнічне обладнання із 1 242,7 млн дол. США до 6 152,0 млн дол. США, продукції хімічної та пов’язаних з нею галузей із 2 804,1 млн до 3 527,4 млн, полімерні матеріали, пластмаси та вироби з них із 2 100,5 млн до 3 467,6 млн, засоби наземного транспорту, літальні апарати, плавучі засоби із 567,4 млн. до 2 103,6 млн., текстильні матеріали та текстильні вироби із 704 млн. до 1 780 млн.

За домінування рецесивних тенденцій у світовій економіці знижувалися попит і ціни на традиційну українську експортну продукцію. Це відповідним чином позначалося на показниках економічного розвитку України. Збільшення реального ВВП у 2012 році становило 0,2% порівняно з 5,2 % у 2011 році рис. 4.7.

Рис. 4.7. Валовий внутрішній продукт України за 2009-2012 роки

Негативна тенденція зафіксована також в області інновацій, у період виконання Державної програми це позначилося на частці конкурентоспроможної вітчизняної продукції. Як підтверджується даними Державний комітет статистики України про впровадження інновацій на промислових підприємствах, у 2009 - 2012 роках зафіксовано зменшення частки реалізованої інноваційної продукції на 1,5% (із 4,8 до 3,3%), незважаючи на те, що кількість підприємств, які впроваджували інновації у зазначеному періоді, збільшувалась із 10,7 до 13,6% рис.4.8.

Рис. 4.8. Частка інноваційної продукції від загального обсягу реалізованої промислової продукції

Недостатньо дієвим виявився механізм регулювання внутрішнього ринку в умовах інтеграції до світового ринку. Оцінку ефективності цього механізму здійснено за даними Державний комітет статистики України щодо індексів споживчих цін на товари та послуги у 2009 - 2012 роках, оскільки динаміка зміни цін на споживчі товари залежить від ефективності методів рівноваги попиту та пропонування на внутрішньому ринку рис. 4.9.

Рис. 4.9. Індекси споживчих цін на товари та послуги за 2009-2012 роки

Так, у 2009-2011 роках зафіксовані значні коливання споживчих цін, однак у 2012 році порівняно з 2011 роком підтримувалося низько інфляційне середовище - приріст індексу споживчих цін за цей період становив «мінус» 0,2%. Однак, як свідчать дані державних статистичних спостережень, збалансування попиту і пропонування на внутрішньому ринку здійснюється в основному за рахунок збільшення імпорту продукції без посилення конкурентних позицій вітчизняних виробників [18;с.45].

Концепцією передбачалося збільшення частки інноваційної продукції у результаті виконання Державної програми до 15 - 20%, однак в Державній програмі цей показник не визначено.

Отже, основні проблеми, на розв’язання яких була спрямована Державна програма, залишаються невирішеними. Передусім, це послаблення конкурентних позицій вітчизняних товаровиробників на внутрішньому ринку, зменшення частки продукції вітчизняних товаровиробників у сукупному пропонуванні товарів, зокрема, скорочення частки продажу вітчизняних споживчих товарів у структурі роздрібного товарообороту.

РОЗДІЛ 5

ОРГАНІЗАЦІЯ ТА МЕТОДИКА ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО АУДИТУ ВИКОНАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ЦІЛЬОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПРОГРАМИ РОЗВИТКУ ВНУТРІШНЬОГО РИНКУ

5.1. Організація і планування державного фінансового аудиту виконання державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку

Аудит виконання державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку проведено відповідно до Порядку проведення Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.2004 № 1017, зокрема, шляхом аналізу [47]:

нормативно-правової бази з питань розвитку внутрішнього ринку;

даних фінансової, статистичної та оперативної звітності учасників бюджетного процесу;

ознайомлення з матеріалами засобів масової інформації з проблемних питань розвитку внутрішнього ринку.

Державний фінансовий аудит проведено на основі посадової інструкції головного державного аудитора, яка визначає функціональні обов'язки, права та відповідальність державного аудитора (дод. Г).

Посадова особа Державної фінансової інспекції, її територіального органу зобов'язана пред'явити керівнику суб'єкта господарювання направлення на проведення аудиту, скріплене печаткою відповідного органу, та розписатися в журналі реєстрації перевірок (у разі його наявності) (дод. Д).

Відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.2004 № 1017 [47], була розроблена програма виконання державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку на період до 2012 року (дод. Е)

Головною метою аудиту виконання державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку є оцінка ефективності використання державних ресурсів, спрямованих на виконання заходів з реалізації Державної програми, досягнення її мети в частині створення інституційного середовища для розвитку добросовісної конкуренції, покращення підприємницького клімату, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних споживчих товарів, удосконалення організаційно-економічних засад функціонування внутрішнього ринку та торгівлі; визначити причини, які не дали змогу повністю або частково виконати передбачені Державною програмою заходи, досягнути її мети та отримати позитивний ефект від вкладення державних ресурсів; розробити дієві пропозиції щодо подальшого розвитку вітчизняного внутрішнього ринку.

Завдання і заходи з виконання Програми спрямовані на створення інституційного середовища для розвитку добросовісної конкуренції, покращення підприємницького клімату, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних споживчих товарів, удосконалення організаційно-економічних засад функціонування внутрішнього ринку та торгівлі.

Що стосується об’єкту даного дослідження, є стан виконання Державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку до 2012  року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2009 № 828 [48],та окремих бюджетних програм, за якими здійснювалося фінансування заходів, передбачених Державною програмою, що зображена в дод. Ж.

Перед початком аудиту керівнику об'єкта аудиту було надіслано за десять календарних днів відповідне повідомлення із зазначенням строку аудиту та відповідальних за його проведення посадових осіб.

Учасниками проведення державного фінансового аудиту виконання державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку були (рис. 5.1.)

Державна фінансова інспекція України

Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів

Державне агентство земельних ресурсів України

Міністерство фінансів України

Міністерство юстиції України

Рис.5.1. Учасниками проведення державного фінансового аудиту

Для проведення аудиту ефективності, як правило, створюється аудиторська група. Аудитори, що входять до складу цієї групи, повинні мати навички проведення аналізу, написання звітів зі складних питань, що вимагають логічного і ретельного обґрунтованого викладу. Крім того, аудит ефективності може вимагати додаткової підготовки в таких галузях знань як державне управління, економіка та соціальні науки.

Загалом Державною програмою визначено 14 завдань у складі 29 заходів, до виконання яких залучено 15 центральних органів виконавчої влади (Мінекономрозвитку, Мінфін, Агентство держмайна, Мінагрополітики, Мінерговугілля, Мінінфраструктури, Мінрегіон, Мін'юст, Антимонопольний комітет, Держмитслужба, Держспоживінспекція, НКРЕ, НКРЗІ, НКЦПФР та Держземагентство).

У разі необхідності до проведення аудиту ефективності можуть залучатись фахівці підприємств, установ та організацій, оскільки в окремих випадках тільки їхня кваліфікація та компетентність у специфічних питаннях дозволяють зробити відповідні висновки та підготувати аудиторський звіт і обґрунтовані пропозиції. Питання щодо залучення до аудиту таких фахівців, залежно від конкретних обставин, вирішує керівник органу ДФІ з направленням відповідного звернення. Залучені фахівці по питаннях, які входять до їх компетенції, мають надати письмово відомості для використання їх при складанні аудиторського звіту.

Отже, проведення державного фінансового аудиту виконання державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку спрямоване на створення інституційного середовища для розвитку добросовісної конкуренції, покращення підприємницького клімату, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних споживчих товарів, удосконалення організаційно-економічних засад функціонування внутрішнього ринку та торгівлі.

5.2. Проведення державного фінансового аудиту виконання державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку

Державний фінансовий аудит проведено на виконання п. 6 Основних напрямів контрольно-ревізійної роботи Державної фінансової інспекції та її територіальних органів на 2013 рік, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20.02.2013 № 101-р, відповідно до ст. 113 Бюджетного кодексу України, Порядку проведення Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 10.08.2004 № 1017 [47], та Методичних рекомендацій щодо проведення органами державної фінансової інспекції аудиту ефективності виконання бюджетних програм, затверджених наказом ГоловКРУ України від 15.12.2005 № 444 [44].

На рівні головного розпорядника бюджетних коштів для спростування чи підтвердження гіпотез аудиту мають бути досліджені такі орієнтовні питання:

оцінити, чи цілі досліджуваної бюджетної програми пов'язані з цілями довгострокової державної програми та відповідають функціям головного розпорядника;

визначити, чи не дублює та суперечить досліджувана програма іншим програмам;

дослідити відповідність фактичних отримувачів бюджетних коштів тим, які були визначені на етапі планування, та з'ясувати причини відхилення;

дослідити обґрунтованість розрахунків, наявність проектно-кошторисної документації та затвердженого механізму проходження коштів;

проаналізувати ефективність запровадженої системи звітності, у т.ч. стосовно її орієнтації на продукт;

проаналізувати достатність затверджених обсягів бюджетних коштів для задоволення технологічних потреб, можливість залучення альтернативних джерел фінансування;

встановити, чи регламентовано порядок проведення контролю за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів, чи дотримуються встановлені вимоги.

З метою з'ясування цих питань дослідженню підлягають документи рис.5.2.

нормативно-правові акти, в тому числі внутрішні нормативні документи, які регламентують діяльність головного розпорядника та реалізацію бюджетної програми

паспорт бюджетної програми та обґрунтування до неї, кошториси, розрахунки до кошторисів та укладені договори по виконанню програми

порядок проходження та використання бюджетних коштів

порядок звітування про результати

матеріали внутрішнього та зовнішнього контролю

Рис.5.2. Документи,що підлягають дослідженню з метою спростування чи підтвердження гіпотез аудиту

Аудит ефективності проводиться шляхом аналізу:

показників статистичної, фінансової та оперативної звітності; даних порівняння фактично досягнутих результативних показників виконання бюджетних програм із запланованими в динаміці за кілька років, а також з вітчизняним і зарубіжним досвідом за напрямом діяльності в бюджетній програмі, стосовно якої проводиться аудит ефективності, тощо;

нормативно-правових актів, розрахунків та обґрунтувань, методичних документів, видань і публікацій щодо напряму діяльності в бюджетній програмі, стосовно якої проводиться аудит ефективності;

даних інтерв'ювання, анкетування, опитування громадян і збирання інформації від юридичних осіб (дод. З).

Проведення аудиту ефективності складається з таких стадій рис.5.3.

збір даних, їх узагальнення та аналіз з метою підтвердження або спростування висунутих гіпотез аудиту

підготовка висновків та пропозицій, реалізація яких підвищила б рівень виконання бюджетної програми

обговорення результатів з учасниками аудиту ефективності

Рис.5.3. Стадії проведення аудиту ефективності

Для того, щоб підвищити ефективність функціонування внутрішнього ринку, збільшення частки конкурентоспроможної вітчизняної продукції на ньому, удосконалення механізму його регулювання в умовах інтеграції до світового ринку розпорядженням Кабінету Міністрів від 17.09.2008 № 1249 було схвалено Концепцію Державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку на період до 2012 року.

Створення сприятливих умов для розвитку внутрішнього ринку, наповнення його якісними та безпечними товарами у 2009 році прийнято Державну цільову економічну програму розвитку внутрішнього ринку на період до 2012 року. Джерелом фінансового забезпечення Державної програми визначено кошти державного бюджету у сумі 146,99 млн. грн, а з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 05.10.2011 № 1018 - 135,4 млн грн. [49]. Розмір бюджетних призначень, у 2010 - 2012 роках становив 33 313,9 тис. грн, або 24,6% від передбаченого Державною програмою прогнозного обсягу фінансування. Проте, фактично на виконання заходів Державної програми протягом 2010- 2012 років спрямовано лише 7,3 млн грн, що становить 21,8% від затверджених бюджетних призначень або 5,35% від передбаченого Державною програмою фінансування.

В незначній мірі було профінансовано лише 2 із 12 заходів для яких Державною програмою були визначені прогнозні обсяги фінансування, а саме: проведення аналізу міждержавних стандартів, прийнятих до 1992 року, та розроблення національних стандартів на їх заміну у 2011 році за КПКВК 1202030 на суму 224,6 тис. грн (0,88 % від прогнозного), а також проведення незалежної експертизи на суму 7027,1 тис. грн (21,29 % від прогнозного), у тому числі: 2011 рік за КПКВК 1202140 - 1477 тис. грн, 2012 рік за КПКВК 1202060 - 5550,1 тис. гривень.

Так, із 12 заходів, які передбачалося фінансувати в рамках Державної програми, зовсім не виконувались 7 заходів, частково виконано захід - 2 завдання 4- на 11,7 %, захід - 3 завдання 4 - на 7 %, захід 1 завдання 5 - на 36,1 % захід 3 завдання 5- на 0,84 % та завдання 6 - на 17,65 %. Загалом за 2009 -2012 роки із 14 завдань Державної програми виконано - 6 (42,9%), виконано частково - 7 (50%), не виконано - 1 (7,1%). У тому числі із 29 заходів виконано - 10, частково виконано - 9, не виконано -10.

Зокрема, не проводились роботи по розробці національних стандартів, гармонізованих з міжнародними зокрема європейськими, практично не проводилась розробка національних стандартів, прийнятих на заміну міждержавних стандартів прийнятих до 1992 року, прийняття міждержавних стандартів як національних у сфері енергозбереження та енергоефективності, не створено систему системи оперативного взаємного сповіщення про продукцію, що становить серйозний ризик.

Програмою передбачалося збільшити частку вітчизняних споживчих товарів у роздрібному товарообороті до 73-75 %, однак, протягом 2009-2012 років зазначений показник зменшився на 8,5 відсоткових пункти до рівня 58,9 %.

Разом з цим, у 2009 - 2012 роках зафіксовано зменшення частки реалізованої інноваційної продукції на 1,5% (із 4,8 до 3,3%), тоді як, кількість підприємств що впроваджували інновації у зазначеному періоді, збільшувалась із 10,7 до 13,6%.

Протягом 2009 - 2012 років відбувалась негативна тенденція у зовнішній торгівлі товарами, яка характеризується збільшенням від’ємного сальдо зовнішньої торгівлі товарами з 5,7 млрд. дол. США до 15,9 млрд. дол., внаслідок збалансування попиту і пропонування на внутрішньому ринку за рахунок імпорту продукції.

Отже, дослідивши дану програму можна сказати, що загалом стан виконання Державної програми оцінено як неефективний, тому що програма не фінансувалася на достатньому рівні, і тому не досягнуто очікуваних результатів та поставленої мети.

5.3. Узагальнення та реалізація результатів державного фінансового аудиту виконання державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку

За результатами Державного фінансового аудиту виконання Державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку на період до 2012 року, яку у 2008 році розроблено Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, як державним замовником, встановлено низку чинників, які не дали змогу досягнути поставлених цілей та забезпечити максимальну віддачу від використання державних ресурсів. По-перше, декларативність Державної програми, недостатність результативних показників та втрата актуальності деяких завдань і заходів обмежили можливості досягнення поставлених цілей.

Так, 17 із 29 заходів Державної програми передбачали розробку нормативно-правових актів, з них 9 - розробку та супроводження законопроектів у Верховній Раді України без визначення кінцевого результату від їх прийняття. Решта 12 заходів були спрямовані на реформування системи технічного регулювання та захисту прав споживачів згідно з практикою Європейського Союзу, 9 з яких передбачали розробку та затвердження нормативних документів у сфері технічного регулювання. Із 22 шляхів і способів розв’язання проблем  розвитку  вітчизняного внутрішнього ринку,запропонованих Концепцією Державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку на період до 2012 року, враховано лише 10. При цьому, Державною програмою не передбачено низки заходів, спрямованих на вирішення актуальних проблем, а саме: розвиток сільської місцевості; запровадження процедури продажу з аукціону квот на експорт сільськогосподарської сировини та продовольчих товарів; страхування сільськогосподарської діяльності; створення ринкової інфраструктури в агропромисловому комплексі .Також, Державною програмою не визначено низки очікуваних результатів, передбачених Концепцією, як то збільшення інноваційної продукції до 15-20 відсотків; мінімізація негативних тенденцій у зовнішній торгівлі та уповільнення процесу зростання індексу споживчих цін на внутрішньому ринку [32].

Деякі заходи Державної програми, зокрема, стосовно реформування податкової системи з метою активізації підприємницької діяльності, удосконалення механізму регулювання ціноутворення у сфері природних монополій та активізації інноваційно-інвестиційної діяльності підприємств, через зміни у чинному законодавстві втратили свою актуальність [66].

По-друге, в умовах обмеженості ресурсів Міністерство економічного розвитку не забезпечено належну організацію роботи із своєчасного складання та затвердження паспортів бюджетних програм, прийняття відповідних порядків використання коштів, що, в свою чергу, унеможливило своєчасність та повноту розробки нормативних документів у сфері стандартизації та спричинило невиконання більшості заходів щодо гармонізації національних стандартів з вимогами СОТ та законодавством Європейського Союзу. Фактично прийнято лише 55 із 3724 запланованих для прийняття нормативних документів, що не сприяє впровадженню нових технологій та інновацій і є об’єктом постійної критики з боку торгових партнерів України [52]. Крім того, не створено систему оперативного взаємного сповіщення про продукцію, що становить серйозний ризик, що збільшує ймовірність масового потрапляння неякісної та небезпечної продукції до кінцевого споживача та обмежує права громадськості на доступ до відповідної інформації.

По-третє, Мінекономрозвитку з березня 2010 року не призначено керівника Державної програми, основними завданнями якого є оперативне управління та контроль за розробленням і виконанням програми.

Через несвоєчасне та незмістовне звітування виконавцями Державної програми про стан виконання заходів, Міністерство не володіло повною та достовірною інформацією про проблеми розвитку внутрішнього ринку, які потребують вирішення, передусім, на законодавчому рівні [53].

Наприклад, Державна програма передбачала заходи із удосконалення механізму регулювання земельних відносин шляхом супроводження  Державне агентство земельних ресурсів України законопроектів про ринок земель та про державний земельний кадастр. Водночас низка інших недоліків та прогалин у чинному земельному законодавстві не дозволяє зміцнювати ресурсну базу бюджетів усіх рівнів від операцій із земельними ресурсами. Як наслідок, загальна сума недоотриманих доходів місцевими бюджетами від недосконалого земельного законодавства, встановлена за результатами державних фінансових аудитів виконання місцевих бюджетів, проведених органами Державної фінансової інспекції у 2011-2012 роках та протягом І півріччя 2013 року, перевищила 500 млн. гривень [38]. 

 Враховуючи результати проведеного аудиту та з метою підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів на здійснення заходів досліджуваних бюджетних програм та розв’язання існуючих проблем розвитку внутрішнього ринку пропонується (дод.К).

Основними завданнями які потрібно вирішити повинні бути:

забезпечення функціонування системи оперативного взаємного сповіщення про продукцію, що становить серйозний ризик;

активізація робіт щодо розроблення та прийняття національних стандартів, гармонізованих з міжнародними, зокрема європейськими;

забезпечення своєчасного видання, оприлюднення та розповсюдження стандартів і  класифікаторів, а також змін, доповнень і  поправок  до них;

перехід  на  добровільний  принцип  застосування  національних  і  регіональних стандартів за винятком тих, на які є посилання в технічних регламентах;

прийняти  технічні  регламенти  на  основі  європейських  директив  Нового  й Глобального підходів, а також інших Директив ЄС;

провести  модернізацію  випробних  і  метрологічних  лабораторій  відповідно  до вимог ЄС [54].

Внести зміни та доповнення до Порядку опублікування державних стандартів та класифікаторів техніко-економічної інформації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.02.1995 № 84, в частині  визначення  організацій які здійснюють офіційне видання стандартів та обов’язковості видання стандартів в установлені терміни. Забезпечити належний контроль за ефективним використанням коштів виділених ЄС для реформування системи технічного регулювання в Україні.

Забезпечити ефективне використання коштів державного бюджету передбачених на здійснення державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, зокрема, забезпечення відшкодування у передбачених законодавством випадках, органу державного ринкового нагляду вартості відібраних зразків та витрат, пов’язаних з проведенням експертизи, шляхом перерахування коштів до державного бюджету.

Забезпечити своєчасне здійснення платежів на підставі платіжних доручень розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів відповідно до зареєстрованих бюджетних фінансових зобов’язань та в межах відкритих асигнувань загального фонду державного бюджету.

На основі отриманих даних, державні аудитори склали по кожному із факторів ризику аудиторський висновок, на основі якого було сформовано загальний аудиторський звіт(дод.Л).

Результати обговорення проекту звіту оформляються протоколом (дод. М)

Даний аудиторський звіт, був направлений керівникам та спеціалістам Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та іншим органам державної влади.

Отже, позитивні зрушення у реформуванні та розвитку внутрішнього ринку є незначними, а в окремих напрямках взагалі відсутні. Останнім часом відбувається стала тенденція зменшення конкурентоспроможності вітчизняної продукції та втрата позицій на багатьох товарних ринках. Все це зумовило спад економічного і соціального добробуту населення.

5.4. Напрями удосконалення державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм

Ефективне використання бюджетних коштів залишається однією із важливих проблем виконання бюджету як для України, так і більшості країн світу. Реалізація ефективної політики у сфері державних фінансів посідає важливе місце у процесі регулювання економічного розвитку держави. Тільки належне застосування новітніх форм державного фінансового контролю, до яких відноситься державний фінансовий аудит, в управлінні фінансовими ресурсами надасть можливість створити необхідні передумови для здійснення в державі ефективної економічної політики та забезпечить виконання бюджетних програм.

Державний фінансовий аудит - одна із найважливіших функцій державного управління, спрямована на виявлення відхилень від прийнятих стандартів законності, доцільності й ефективності управління фінансовими ресурсами та іншою державною власністю, а за наявності таких відхилень - на своєчасне вжиття відповідних коригувальних і запобіжних заходів. Від ефективності державного фінансового аудиту залежить економічне, і, значною мірою, політичне благополуччя нації.

В сучасних умовах розвитку все більше наголошується на необхідності оцінки ефективності та результативності управління державними ресурсами. Мова йде про модернізацію контролю, який би мав спрямованість на проведення глибокого аналізу та оцінки системи державного управління в різних сферах з точки ефективності, результативності, а не тільки встановлення законності операцій та цільового використання коштів, як це традиційно прийнято під час інспектування. Незважаючи на результативність та продуктивність проведення державного фінансового аудиту, в даній сфері існує ряд недоліків, які порушують систему контролю, достовірність та об’єктивність проведення.

Слід пам'ятати, що фінансовий контроль - це один із способів наповнення державного бюджету, що є важливим для такої країни, як наша. Це також інструмент боротьби зі злочинами у сфері фінансових відносин, спосіб збереження державного майна і коштів, що вкрай актуально останнім часом в Україні.

Безумовно, у період, коли Україна розбудовує ринкові відносини, не можна недооцінювати роль фінансового контролю держави, яка полягає в забезпеченні фінансової дисципліни.

До основних з них належать наступні (рис.5.4.)

недосконалість нормативно-правового забезпечення діяльності у сфері державного фінансового аудиту,що спричиняє недосконалість їх координації

не вирішене питання інформаційного та програмного забезпечення аудиторського процесу

неврегульованість взаємовідносин між державними фінансовими органами з приводу призначення і проведення державного аудиту та використання його результатів

відсутня належна відповідальність посадових осіб за порушення законів або ухилення від них

Рис.5.4. Основні проблеми державного фінансового аудиту

Враховуючи вищеназвані проблеми важливим є розробка та рекомендація основних напрямів удосконалення існуючої системи державного фінансового аудиту з метою покращення діяльності суб’єктів господарювання, забезпечення їх стабільності та ефективності функціонування.

Основні пропозиції, щодо удосконалення існуючої системи державного фінансового аудиту є рис. 5.5.

удосконалення законодавчої бази у сфері державного фінансового аудиту

створення науково-дослідницької і навчальної бази, формування системи кадрового забезпечення

прийняття та коригування урядових рішень з питань організації урядового внутрішньо-системного державного аудиту

Рис. 5.5. Пропозиції, щодо удосконалення системи державного фінансового аудиту

Врахування вище перелічені пропозицій є ефективною запорукою підвищення ефективності державного фінансового аудиту і важливим фактором зміцнення економічної безпеки на шляху інтеграції України у світове співтовариство системи фінансового контролю та аудиту.

Підсумовуючи вище сказане, можна зробити висновок, що виникає гостра необхідність у розробці і прийнятті комплексу заходів з практичної реалізації державного фінансового аудиту відповідно до міжнародних стандартів, що призведе до ефективного і раціонального використання державних фінансів, які мають вирішальне значення для економічного розвитку України та суспільного добробуту її громадян.

ВИСНОВКИ

На сьогодні система органів, що здійснюють державний фінансовий аудит потребує вдосконалення та приведення у відповідність міжнародним нормам, що визначає правовий статус контролюючих суб`єктів. Неоднозначне визначення їх завдань та функцій, нечіткість закріплених повноважень, все це не сприяє належному здійсненню розвитку різних форм аудиту відповідно до міжнародних стандартів та норм та потребує негайного вирішення для того щоб країні піднятись на новий рівень розвитку.

В українському суспільстві завжди існувала потреба визначення стратегії розвитку країни. З одного боку, громадськість залучалась до загальнонаціонального обговорення питань визначення національної ідеї, необхідних реформ, системи національних пріоритетів та цінностей, з іншого боку, державні органи час від часу пропонували проекти стратегічних документів на довгострокову перспективу, які, в основному, так і залишались на рівні декларацій.

Запровадження аудиту ефективності в практику державного управління в Україні є явищем перспективним і вимагає додаткового методичного забезпечення, яке конкретизоване у системі контролю якості аудиту ефективності. Вона дозволяє сформувати достатній рівень впевненості у достовірності отриманих результатів аудиту та відповідностей цілей і результатів бюджетних програм.

Для забезпечення макроекономічної стабільності та інклюзивного економічного зростання необхідно реформувати систему стратегічного планування в напрямі органічного поєднання стратегії, прогнозу, програм соціально-економічного розвитку та державного бюджету, цілей та ресурсів. Успішне впровадження реформ в Україні певною мірою залежить від вдосконалення системи державного управління та забезпечення стійкого зв’язку між програмами, програмними заходами, бюджетом та виконавською дисципліною.

Щоб досягти високих результатів, потрібно не тільки володіти високим рівнем доходів, але й вміти ефективно розподіляти кошти на різні потреби. Це правило діє і на державному рівні: добробут суспільства багато в чому залежить від ефективності використання бюджетних коштів. Відповідно, все більшого значення набуває державний фінансовий контроль, в тому числі його нова форма - аудит ефективності.

У роботі розкрито теоретичне обґрунтування та запропоновано розв’язання актуальної науково-прикладної проблеми, що виявляється в комплексній розробці теоретичних положень системи державного фінансового аудиту виконання державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку, дослідженні організації та методики її функціонування, а також наданні науково-практичних рекомендацій з вдосконалення процесу здійснення аудиту ефективності.

Фактичний обсяг фінансового забезпечення впродовж досліджуваного періоду склав 3704,2 тис. грн., що не сягає й 3% від потреби та прогнозних обсягів фінансування, визначених Державною програмою. Все це свідчить про недофінансування державної програми,що в майбутньому не принесе бажаних результатів.

В рамках Державної програми невиконаними залишились заходи щодо прийняття національних стандартів, гармонізованих з міжнародними, зокрема європейськими (із 2000 стандартів гармонізовано «0»), виготовлення наборів тест-систем (із 1000 запланованих виготовлено «0»), прийняття міждержавних стандартів як національних у сфері енергозбереження та енергоефективності (із 100 стандартів прийнято «0»)

Підсумовуючи вище сказане, можна сказати, що не досягнуто очікуваної ефективності від виконання заходів, оскільки не проводились роботи по розробці національних стандартів, гармонізованих з міжнародними зокрема європейськими, практично не проводилась розробка національних стандартів, прийнятих на заміну міждержавних стандартів прийнятих до 1992 року, не створено систему оперативного взаємного сповіщення про продукцію, що становить серйозний ризик, що унеможливлює застосування декларативної моделі системи технічного регулювання. Відбір зразків у сфері захисту прав споживачів та державного ринкового нагляду протягом 2010 - 2012 років практично не здійснювався.

Як встановлено аудиторським дослідженням, основною причиною низької результативності виконання заходів Державної програми було незабезпечення потреби в бюджетних коштах та тривалий процес реорганізації, і як наслідок затримка із затвердженням порядків використання коштів та паспортів бюджетних програм.

Основні проблеми, на розв’язання яких була спрямована Державна програма, залишаються невирішеними. Передусім, це послаблення конкурентних позицій вітчизняних товаровиробників на внутрішньому ринку, зменшення частки продукції вітчизняних товаровиробників у сукупному пропонуванні товарів, зокрема, скорочення частки продажу вітчизняних споживчих товарів у структурі роздрібного товарообороту.

Підсумовуючи вище сказане, можна зробити висновок, що виникає гостра необхідність у розробці і прийнятті комплексу заходів з практичної реалізації державного фінансового аудиту відповідно до міжнародних стандартів, що призведе до ефективного і раціонального використання державних фінансів, які мають вирішальне значення для економічного розвитку України та суспільного добробуту її громадян.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авдулов А. Н. Програми регіонального розвитку в контексті державної науково-технічної політики: досвід США [Текст] / А. Н. Авдулов, А. М. Кулькин.-М. : ИНИОН РАН, 1999. -166 с.

2. Аптекар С. С. Глобальна економічна криза 2008-2010 років: світовий досвід та шляхи подолання в Україні : монографія / С. С. Аптекар, В. В. Іванова- Донецьк ; К. : Юго-Восток, 2010. – 255 с.

3. Бардаш С. В. Контроль діяльності суб'єктів господарювання: гіпотези та версії порушень / С. В. Бардаш ; Київ. нац. торг.-екон. ун-т. - К. : КНТЕУ, 2008. - 312 с.

4. Бойко О. М. Досвід інноваційної співпраці країн ЄС та СНД [Текст] / А. М. Бойко, Г. А. Власкін, Є. Б. Ленчук, В. В. Овчинников, В. А. Цукерман // Матеріали конференцій та інноваційного форуму держав-учасників СНД «15 років Співдружності Незалежних Держав». –Калуга : Изд-во науч. лит. Н. Ф. Бочкарьової, 2006. – 225-266 с.

5. Бугаєнко В. Проблеми державного фінансового аудиту діяльності бюджетних установ / В. Бугаєнко // Вісник Київського національного технічного університету. - 2009. - № 4. – 100-105 с.

6. Вертакова Ю. В. Индикативное планирование воспроизводственных процессов устойчивого планирования экономики региона (эмпирически-статистический подход) / Ю. В. Вертакова. - М. : Высшая школа. - 2005. - 240 с.

7. Висновки щодо виконання Державного бюджету України за 2009 рік [Електронний ресурс] : підготовл. Департаментом з питань бюджет. політики і затвердж. постановою Колегії Рахунк. палати. - К., 2010 -Режим доступу: http://www.ac-rada.gov.ua/control/main/uk/publish/article/16

8. Гладких Д. Особливості планування доходів та витрат бюджету / Д. Гладких // Вісник НБУ. - 2008. -№ 1. - 6-8 с.

9. Гнибіденко І. Ф. Соціально-економічні проблеми зайнятості і соціального захисту населення в аграрному секторі економіки України / І. Ф. Гнибіденко. - К. : Соцінформ, 2002.- 336 с.

10. Гнилицька Л. Контроль та аналіз у бюджетуванні / Л. Гнилицька // Бухгалтерський облік і аудит. -2009. - № 7. - 12-24 с.

11. Губені Ю. Е. Розвиток сільських територій: деякі аспекти європейської теорії і практики / Ю. Е. Губені // Економіка України. - 2007. - № 4. - 62-70 с.

12. Данжани Н. Средства сетевой безопасности / Н. Данжани, Д. Кларк. – Издательство: Кудиц-образ, 2007. - 368 с. - ISBN 978-5-91136-022-1.

13. Демографічна ситуація в Україні у 2007 році : експрес-бюлетень / Держ. ком. статистики України. - 2008.  - № 27. - 36 с.

14. Дем'янишин В. Г. Теоретична концептуалізація і практична реалізація бюджетної доктрини України : [монографія] / В. Г. Дем'янишин; Терноп. нац. екон. ун-т. - Т., 2008. - 496 с.

15. Деньга С. М. Вимірювання ефективності у CRM-системах / С. М. Деньга // Сучасні технології управління підприємством та можливості використання інформаційних систем: стан, проблеми, перспективи / Одес. нац. ун-т. - О., 2009. - 41-46 с.

16. Деньга С. М. Екаунтинг ефективності вкладення капіталу в торговельну сферу. Ч. 3. Організація екаунтингу в умовах мережевих комп’ютерних технологій обробки інформа-ції : [монографія] / С. М. Деньга. -Полтава : РВЦ ПУСКУ. - 2008. - 455 с.

17. Державна програма розвитку соціальної сфери села на період до 2005 року : указ Президента України вiд 15 лип. 2002 р. № 640/2002 [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. - Режим доступу : http://zakon.nau.ua/doc/?code= 640/2002.

18. Державна регіональна політика України: особливості та стратегічні пріоритети : монографія / за ред. З. С. Варналія. - К. : НІСД, 2007. - 820 с.

19. Деякі питання врегулювання міжбюджетних відносин : постанова КМУ вiд 31 груд. 2004 р. № 1782 [Електронний ресурс] / Кабінет Міністрів України. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main. cgi?nreg =1782-2004-%D0%BF.

20. Домулен И. И. Всемирная торговая организация / И. И. Домулен. - М.: ЗАО “Издательство “Экономика”. -2003. – 271 c.

21. Дудкіна К. А. Кластери як форма ринкової централізації в умовах сучасних світогосподарських відносин : дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук : спец. 08.05.01 “Світове господарство і міжнародні економічні відносини” / К. А. Дудкіна ; Національна академія наук України, Інститут світової економіки і міжнародних відносин. - К, 2004. - 180 с.

22. Економічний розвиток України: інституціональне та ресурсне забезпечення: монографія / О. М. Алимов, А. І. Даниленко, В. М. Трегобчук [та ін.]. -К. : Об'єднаний ін-т економіки НАН України, 2005. - 540 с.

23. Журба О. С. Соціально-економічні засади формування системи міжбюджетних відносин в Україні : дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук : спец. 08.00.01 “Економічна теорія та історія економічної думки” / О. С. Журба ; Державний вищий навчальний заклад “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана”. - К, 2007. - 164 с.

24. Про Державний бюджет України на 2011 рік: закон України від 23.12.2010 року № 2857-VІ // Відомості Верховної ради України. – 2010. -№ 78. - 52 с.

25. Про Державний бюджет України на 2012 рік: закон України від 22.12.2011 року № 4282- VІ // Офіційний вісник України. - 2011.- № 100/1. – 369 с.

26. Запатріна І. В. Програмно-цільовий метод бюджетування / І. В. Запатріна//Фінанси України.- 2006.- №10 – 156-178 с.

27. Земельний кодекс України // Урядовий кур'єр. – 2001. – 15 листоп. – № 211-212. – 3-14 с.

28. Кириченко О. А. Сутність бюджетування. Українські реалії / О. А. Кириченко // Фінанси України. – 2007. – № 2. – 138-141 с.

29. Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. – К. : Просвіта, 1996. – 80 с.

30. Копилов В. Моніторинг реалізації бюджетної стратегії та її коригування / В. Копилов // Економіка України. – 2008. – №3. – 33-39 с.

31. Кухар В. П. Проблеми України – перехід до сталого розвитку [Електронний ресурс] / В. П. Кухар. – Режим доступу : http://www.medved.kiev.ua/ arhiv_mg/ stat_98/98_3_1.htm.

32. Лісовий А. В. Впровадження заходів адміністративно-територіальної реформи на рівні сільських районів / А. В. Лісовий // Економіка АПК. – 2008. – № 12. – 152-156 с.

33. На порозі економіки знань (світова практика науково-інноваційного розвитку) / відп.ред. А. А. Динкін. –М. : ІСЕМВ РАН, 2004. –214 с.

34. Наказ Мінекономіки від 01.11.2010 № 1379  [Електронний ресурс]. – Офіц. веб-сайт М-ва економіки України. – Режим доступу:http://document.ua/pro-prisvoennja-oblikovih-kodiv-derzhavnim-cilovim-programam-doc40109.html

35. Наказ Мінекономіки від 04.12.2009 № 1367 «Про Порядок обміну інформацією між виконавцями державних цільових програм та координації цієї роботи» [Електронний ресурс]. – Офіц. веб-сайт М-ва економіки України. – Режим доступу:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1251-09

36. Наказ Мінекономіки від 19.10.2009 № 1149 «Про виконання завдань і заходів Державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку на період до 2012 року» 1379  [Електронний ресурс]. – Офіц. веб-сайт М-ва економіки України. – Режим доступу:http://document.ua/pro-vikonannja-zavdan-i-zahodiv-derzhavnoyi-cilovoyi-ekonomi-doc10759.html

37. Наказ Мінекономіки від 20.05.2011 № 444 [Електронний ресурс]. – Офіц. веб-сайт М-ва економіки України. – Режим доступу:http://me.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=169680&cat_id=32854

38. Наказ Мінекономіки від 29.01.2010 № 58 [Електронний ресурс]. – Офіц. веб-сайт М-ва економіки України. – Режим доступу:http://document.ua/pro-prisvoennja-oblikovih-kodiv-derzhavnim-cilovim-programam-doc12949.html

39. Наказ Мінекономрозвитку від 27.03.2012 № 411 [Електронний ресурс]. – Офіц. веб-сайт М-ва економіки України. – Режим доступу:http://document.ua/pro-prisvoennja-oblikovih-kodiv-derzhavnim-cilovim-programam-doc93513.html

40. Наказ Мінекономрозвитку та Мінфіну від 15.03.2011 № 9/350 «Про затвердження паспортів бюджетних програм на 2011 рік» [Електронний ресурс]. – Офіц. веб-сайт М-ва економіки України. – Режим доступу:http://cct.com.ua/2011/id2011.htm

41. Наказ Мінекономрозвитку та Мінфіну від 16.05.2011 № 10/359 «Про затвердження паспорта бюджетної програми на 2011 рік» [Електронний ресурс]. – Офіц. веб-сайт М-ва економіки України. – Режим доступу:http://cct.com.ua/2011/id2011.htm

42. Наказ Мінекономрозвитку та Мінфіну від 20.04.2012 № 492/485 «Про затвердження паспорта бюджетної програми на 2012 рік» [Електронний ресурс]. – Офіц. веб-сайт М-ва економіки України. – Режим доступу:http://govuadocs.com.ua/docs/3446/index-7785.html

43. Наказ Мінекономрозвитку та Мінфіну від 20.12.2012 № 1465/1378 «Про внесення змін до паспорта бюджетної програми на 2012 рік» [Електронний ресурс]. – Офіц. веб-сайт М-ва економіки України. – Режим доступу:http://windocs.com.ua/docs/index-253494.html?page=4

44. Наказ ГоловКРУ від 15.12.2005, № 444 «Про вдосконалення проведення державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм» [Електронний ресурс]. – Офіц. веб-сайт М-ва економіки України – Режим доступу: http://www.uazakon.com/documents/date_68/pg_gvcwsy

45. Оприсок М.Д. Основні складові стратегічного менеджменту в регіональній системі підтримки підприємництва / М. Д. Оприсок // Всеукраїнська науково-практична конференція ―Теорія і практика стратегічного управління розвитком регіональних суспільних систем‖

46. Плескач В. Л. Концептуальні підходи щодо створення інформаційно-аналітичної системи моніторингу доходів і видатків бюджетів регіонів / В. Л. Плескач // Фінанси України. – 2009. – №5. – 41-55 с.

47. Порядок проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту діяльності суб’єктів господа-рювання / Постанова Кабінету Міністрів України від 25 березня 2006 року № 361 // Юрист + закон. Информ. бюл. - 2007. – CD-ROM.

48. Порядок проведення органами державної контрольно-ревізійної служби аудиту ефективності виконання бюджетних програм, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 2004 р N 1017 [Електронний ресурс]. – Офіц. веб-сайт М-ва економіки України. – Режим доступу:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1017-2004-п

49. Постанова Кабінету Міністрів України від 05.08.2009 № 828 «Про затвердження Державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку на період до 2012 року [Електронний ресурс]. – Офіц. веб-сайт М-ва економіки України. – Режим доступу:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/828-2009-п

50. Постанова Кабінету Міністрів України від 05.10.2011 № 1018 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 05.08.2009 № 828 року [Електронний ресурс]. – Офіц. веб-сайт М-ва економіки України. – Режим доступу:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1018-2011-п

51. Постанова Кабінету Міністрів України від 12.09.2011 № 1130 «Про затвердження Державної програми розвитку внутрішнього виробництва» [Електронний ресурс]. – Офіц. веб-сайт М-ва економіки України. – Режим доступу:http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1130-2011-п

52. Постанова Кабінету Міністрів України від 28.09.2011 № 1001 «Деякі питання утворення структурних підрозділів внутрішнього аудиту та проведення такого аудиту в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, їх територіальних органах та бюджетних установах, які належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади» [Електронний ресурс]. – Офіц. веб-сайт М-ва економіки України. – Режим доступу:http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1001-2011-п

53. Постанова Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 № 141 «Про затвердження Порядку набуття юридичною особою статусу оптового ринку сільськогосподарської продукції» [Електронний ресурс]. – Офіц. веб-сайт М-ва економіки України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/141-2010-п

54. Програма економічних реформ на 2010 – 2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» » [Електронний ресурс]. – Офіц. веб-сайт М-ва економіки України. – Режим доступу:http://municipal.gov.ua/articles/show/article/54

55. Програма розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні [Електронний ресурс] : Постанова Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 389. –Режим доступу : http://www.kmu.gov.ua.

56. Прохорова В.В., Таранець О.О. Бюджетування як прогресивна технологія фінансового планування та оперативного контролінгу [Електронний ресурс]: 12 квітня 2011 р. – Режим доступу:http://www.confcontact.com/2008dec/15_prohorova.htm/

57. Радул Л.І. Сутність та проблематика бюджетування в Україні [Електронний ресурс]: 10 лютого 2011 р. – Режим доступу: http://intkonf.org/radul-li-sutnist-ta-problematika-byudzhetuvannya-vukrayini/

58. Райзберг Б. А. Програмно-цільове планування і управління [Текст] / Б. А. Райзберг, А. Г. Лобко. –М. : ИНФРА-М, 2002.– 8–10 с.

59. Рожкова Л. В. Програмно-цільове планування показників бюджету / Л. В. Рожкова // Вісник податкової служби. – 2008. – № 41. – 48-50 с.

60. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.07.2008 № 947 «Про схвалення Концепції проекту Загальнодержавної цільової економічної програми розвитку промисловості на період до 2017 року» [Електронний ресурс]. – Офіц. веб-сайт М-ва економіки України. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/947-2008-р

61. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.11.2011 № 1152-р «Питання Міністерства економічного розвитку і торгівлі» [Електронний ресурс]. – Офіц. веб-сайт М-ва економіки України. – Режим доступу:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1152-2011-р

62. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.07.2011 № 670 «Про затвердження орієнтовного плану законопроектних робіт на 2011 рік» [Електронний ресурс]. – Офіц. веб-сайт М-ва економіки України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/670-2011-р

63. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2002 р. N 538-р «Про схвалення Концепції застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі» [Електронний ресурс]. – Офіц. веб-сайт М-ва економіки України. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/538-2002-р

64. Сажин Д. Державна підтримка розвитку промисловості і технологій у США [Текст] /Д. Сажин // Світова економіка та міжнародні відносини. –1999. –№ 12. –58 с.

65. Сисоєв О. Проблеми бюджетування в Україні /О. Сисоєв // Вісник НБУ. –2007. – № 1. – 52-53 с.

66. Слободян, Л. Моніторинг бюджетного фінансування соціального захисту населення в регіонах України і державах ЄС / Л. Слободян, Н. Руда // Регіональна економіка. – 2006. – №2. – 166-175 с.

67. Соціальні індикатори рівня життя населення : стат. збірник / Держ. ком. статистики України, 2007. – 232 с.

68. Тронь В. Адміністративно-територіальна реформа в Україні: оптимальний підхід в умовах невизначеності, ризику і багатокритеріального компромісу / В. Тронь // Економічний Часопис-XXI. – 2008. – № 3-4.

69. Троян В. Інновації в Німеччині [Текст] / В. Троян // Наука та інновації –2005. –№ 1. – 125–129 с.

70. Указ Президента України від 12.03.2012 № 187 «Про затвердження Національного Плану дій на 2012 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010 - 2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава».

71. Україна в 2007 році: внутрішнє і зовнішнє становище та перспективи розвитку : експертна доповідь. – К. : НІСД, 2007.– ISBN 966-554-116-1.

72. Україна в 2009 році: щорічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку : монографія / за заг. ред. Ю. Г. Рубана. – К.: НІСД, 2009. – 538 с.

73. Цукерман В. А. Проблеми та перспективи інноваційно-технологічного розвитку економіки Півночі [Текст] / В. А. Цукерман // Економіка і управління. –2007. –№ 6. –76–78 с.

Додаток А

Таблиця 3.1.

Типи програм в США

1. Прямі федеральні програми	Програми у відповідності до яких послуги надаються здебільшого працівниками Федерального уряду, наприклад, Національна установа прогнозу погоди, візові та консульські послуги
2. Програми грантів, що надаються на конкурсній основі	Програми, які надають кошти урядам штатів, місцевим урядам, організаціям чи особам, або іншим утворенням за результатами конкурсу, наприклад Центри здоров’я
3. Програми блокових або формульних грантів	Програми, які надають кошти урядам штатів, місцевим урядам, організаціям або іншим утворенням по формульним або блоковим грантам, наприклад, програма Будівництва з урахуванням кліматичних особливостей
4. Регуляторно- базовані програми	Програми, які виконуються шляхом розробки правил, що впроваджують, тлумачать або передбачають прийняття закону чи впровадження стратегії або описують вимоги до процедури чи практики, наприклад, Програма безпечної їжі та інспекційні послуги
5. Програми розвитку основних фондів та придбання послуг	Програми, мета яких досягається шляхом розвитку і придбання основних фондів(таких як: земля, будівлі, обладнання та інтелектуальна власність) або придбання послуг (таких як обслуговування, або інформаційні технології), Наприклад, суднобудівництво для Міністерства оборони та Адміністрування енергетичних запасів
6. Кредитні програми	Програми, які надають підтримку громадянам через позики, позикові гарантії та прямі кредити, наприклад, довгострокові гарантії Експортно-імпортного банку
	Продовження таблиці 3.2.
7. Науково-дослідницькі програми	Програми, спрямовані на створення знань або їх застосування для створення систем, методів, матеріалів або технологій, наприклад, Програма Міністерства енергетики з використання сонячної енергії, та Програма НАСА з дослідження Марсу

Додаток Б

Таблиця 4.1

Порівняння розрахованої розпорядниками коштів потреби в коштах, планових та фактичних обсягів фінансування в розрізі бюджетних програм та років

Рік	Визначено Державною Програмою	КПКВК	Розпорядник коштів	Дані звітів про виконання паспортів бюджетних програм				Дані бюджетних запитів
				Передбачено	Профінансовано	Повернуто до бюджету	Заборго-ваність	Потреба	Не забезпечено граничним обсягом
2010	29351,4	1202140	Держспоживстандарт	1800	-		4,7	10000	8200
всього	29351,4			1800	-		4,7	10000	8200
2011		1202140	-«-	1710	1477	172,4		19200	17490
2011		1202070	-«-	11400	-			27600	16200
2011		1202030	-«-	224,6	224,6			13265	13040,4
всього	58466,3			13334,6	1701,6	172,4		60065	46730,4
2012		1202060	-«-	6779,3	5550,1	3375,1	1827,1	23000	16220,7
2012		1201220		11400	-			42037	31007
всього	59177,3			18179,3	5550,1	3375,1	182	65037	47227,7
загалом	146995			33313,9	7251,7	3547,5	1831,8	135102	102158,1

Додаток В

Таблиця 4.2.

Сукупна пропозиція продукції на внутрішньому ринку України

	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011	2012
Товари текстильні та галантерея	45,1	37,7	38,2	47,8	46,4	41,1	42,7	34,2
Одяг зі шкіри, хутра та інші вироби з них	81,2	61,8	41,6	24,5	28,5	12	12,8	9,3
Взуття шкіряне, текстильне, включаючи спортивне	8,8	6,5	4,2	4,5	6,4	4,2	3,6	2,8
Засоби для миття, догляду	54,6	48,5	46,9	50,2	48	43,4	41,1	38,5
Товари парфумерно-косметичні	30,5	28,9	25,5	28	27,7	25,8	26	22,7
Меблі	73,8	71,9	69,1	63,6	62,1	56,7	55	54,2
Килими, покриття для підлоги	9,9	28,7	44,6	44,4	51,7	47,5	48,1	46,1
Прилади електропобутові	8,1	8,8	8,9	10,5	14,8	11,4	11	10,7
Автомобілі та автотовари	23,1	34,9	38,8	31,5	24,3	18,6	14,6	12,6
Комп'ютерна та обчислювальна техніка	22,5	18,8	16,7	11,4	11,7	6,1	3	1,2

Додаток Г

Затверджую

Начальник ДФІ в м. Києві

М.І.Диба

2012 р

Посадова інструкція

Головного державного аудитора

І. Загальні положення.

Головний державний аудитор в межах своєї компетенції здійснює функції щодо організації та проведення аудиторських досліджень, узагальнення за результатами досліджень накопиченої інформації, залучається до проведення інших контрольних заходів.

Головний державний аудитор призначається на посаду та звільняється з посади начальником контрольно-ревізійного управління в м. Києві в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Посада заміщується особою з вищою освітою фінансово-економічного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра чи спеціаліста. Стаж роботи за фахом в органах ДФІ на посаді провідного державного аудитора (провідного контролера-ревізора) не менше 3 років, або стаж роботи за фахом у державній службі не менше 3 років, або стаж роботи за фахом в інших сферах економіки не менше 5 років.

Періодичність підвищення кваліфікації – 1 раз на 3 роки.

Післядипломна освіта у сфері управління: магістр державного управління за відповідною спеціалізацією.

Посада відноситься до VІ категорії посад державних службовців.

Продовження додатку Г

Головний державний аудитор підпорядковується начальнику відділу державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм, місцевих бюджетів та діяльності бюджетних установ, а у разі його відсутності, особі, яка його заміщує.

У своїй роботі головний державний аудитор керується Конституцією України та Законами України,нормативно-правовими актами Президента України, Кабінету Міністрів України, положенням про відділ державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм, місцевих бюджетів та діяльності бюджетних установ і даною посадовою інструкцією.

ІІ. Завдання та обов’язки.

Головний державний аудитор суворо дотримується вимог статей 5 (етика поведінки державного службовця) та 10 (основні обов’язки державних службовців) Закону України «Про державну службу».

Бере участь в аудиторських дослідженнях на підприємствах, в установах і організаціях, які були відповідальними за виконання бюджетної програми, або брали участь у її виконанні, впливають на формування доходів місцевого бюджету, використання бюджетних коштів та державного і комунального майна.

Стосовно виконання досліджуваної програми готує запити розпорядникам бюджетних коштів, які були відповідальними за виконання бюджетної програми, або брали участь у її виконанні.

Здійснює анкетування учасників та виконавців бюджетної програми.

Здійснює накопичення аналітично-статистичних даних за результатами раніше проведених ревізій за тематикою, визначеною для дослідження.

Продовження додатку Г

Узагальнює зазначені вище матеріали, готує проекти аудиторських звітів та листи щодо їх погодження з відповідними органами.

Здійснює заходи з реалізації результатів аудиторських досліджень та веде моніторинг за станом врахування пропозицій, наданих за результатами дослідження.

Постійно підвищує свою ділову кваліфікацію, здійснює заходи по впровадженню передового досвіду проведення аудиторських досліджень.

Може залучатися до проведення інших контрольних заходів.

Виконує інші доручення керівництва відділу відповідно до покладених на відділ завдань.

ІІІ. Права.

Головний державний аудитор користується основними правами державного службовця, передбаченими статтею 11 Закону України «Про державну службу».

За результатами проведення аудиторських досліджень має право вносити пропозиції щодо удосконалення нормативно-правової бази, що регулює правовідносини у досліджуваних галузях і програмах та управлінських рішень, спрямованих на виконання досліджуваної програми.

Має право, в межах своєї компетенції, вимагати від відділів ДФІ надання інформації про результати раніше проведених ревізій, які стосуються досліджуваного об’єкту.

Брати участь у нарадах та інших заходах з питань роботи відділу, що проводяться у ДФІ

Вносити начальнику відділу пропозиції з питань удосконалення та підвищення ефективності роботи відділу.

ІV. Відповідальність.

Продовження додатку Г

Головний державний аудитор несе відповідальність за неналежне виконання Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників апарату ДФІ.

Відповідає за своєчасність, доведених йому для виконання завдань.

Відповідає за реалізацію результатів аудиторських досліджень.

Несе відповідальність за неякісне і несвоєчасне виконання обов'язків, передбачених цією посадовою інструкцією, бездіяльність або невикористання наданих йому прав, порушення норм етики поведінки державного службовця та обмежень, пов’язаних з прийняттям на державну службу та її проходження.

Начальник відділу

І. Г. Тищенко

Додаток Д