Документ Microsoft Word

Аналітична журналістика

Предмет АЖ і специфіка аналітичного відображення дійсності.

Предметом АЖ виступають актуальні суспільні явища, події, процеси, ситуації та пов'язані з ними теоретичні та практичні проблеми суспільного розвитку. Для АЖ характерно звернення до питань вибору ефективних шляхів розвитку суспільства; з'ясування причин, умов розвитку подій і зміни ситуацій, підстав, мотивів, інтересів, намірів, дій різних соціальних сил; виявлення суперечностей сучасних тенденцій розвитку, правильності, обгрунтованості різноманітних точок зору, ідей.

Особливості АЖ:

1) Покликана розкривати причини. Звідси - наявність у тексті тез, аргументів, авторської оцінки.

2) Відтворення процесу пізнання стоїть на першому плані. Чітко простежується логіка авторських міркувань для переконливості та доказовості.

3) Широко представлені всі методи пізнання:

- Порівняння (зіставлення з метою виявити відмінності)

- Аналогія (зіставлення з метою виявити подібності)

- Оцінка (перевірка предмету на відповідність ідеалу)

- Деталізація (виявлення найбільш значущих деталей)

- Роз'яснення (відтворення ланцюга причинно-наслідкових зв'язків)

- Передбачення (побудова гіпотези)

- Узагальнення (виявлення загального ланки в ряду подій)

4) АЖ чітко орієнтована на комунікацію. Співрозмовник або присутній у тексті, або мається на увазі.

5) Наочно-конкретний спосіб вивчення матеріалу: пояснення, що спирається на наявну у співрозмовника інформаційну базу, пояснення складного через просте.

6) АЖ відображає дійсність в динаміці.

Політи́чна журналі́стика — широкий розділ журналістики, що висвітлює широке коло політичних явищ та політичних подій. Може бути розглянута як один з інструментів політології, однак найчастіше таку журналістику розглядають в більш вузькому сенсі, відносячи її конкретно до висвітлення діяльності державних органів управління і соціально-політичних процесів.

Політичну журналістику багато визнають як найширшу область журналістики, так як її предметною областю може стати будь-яка сфера соціального життя — від науки до спорту і міжнародного життя. Своїм корінням політична журналістика сходить до протожурналістики.

Публіцистика є вершинним явищем журналістики, її серцевиною, стрижнем. Вона потребує особливо високого рівня оволодіння фаховим мистецтвом, найповніше задовольняє функції і завдання журналістики: бути історією сучасності, впливати на практику суспільно-політичного життя. Далеко не кожний працівник мас-медіа може стати публіцис­том, — для цього потрібний особливо яскравий талант, великий влас­ний життєвий досвід, глибокі знання в різних сферах дійсності, блиску­чий, зрозумілий мільйонам стиль.

Слово "публіцистика" виникло в німецькій мові ("Publizistik"), але в свою чергу постало з латинського слова "publikus", що в пере­кладі означає — "суспільний, народний". З німецької мови воно поширилося в інші європейські мови, в тому числі й в українську.

Публіцистика — це своєрідний тип творчості, предметом котрого є актуальні явища й важливі питання поточного життя суспільства, а метод їх освоєння характеризується, поєднанням логічно-абстрактного й конкретно-образного мислення, внаслідок чого створюється нова ду-ховно-інтелектуальна цінність (публіцистичний твір), спрямована на дослідження, узагальнення й пояснення явищ життя, з метою впливу на громадську думку й суспільну свідомість.

"Публіцистика, — стверджує відомий науковець-журналістикозиа-вець Йосип Лось, —це словесна сфера моделювання свідомості, вияв не­згасної активності, динамізму людського духу, політичне й морально-філософське освоєння історії та актуальної суспільної практики, всеохоп-ний засіб формування особистості, площина вияву інтересів та вартостей людей, соціальних груп і націй, втілення їх культурної ідентичності"185.

У різноманітних джерелах підкреслюються такі головні функції публіцистики:

1) формувати громадську думку і

2) викликати зміни або консервувати в суспільній свідомості критерії та оцінки соціальних подій.

Публіцист не просто описує чи констатує факти, повідомляє про сучасні проблеми, — він роз'яснює й переконує, полемізує й викриває, закликає до дії, агітує й пропагує. У публіцистичних творах поєднують­ся лексико-стилістичні особливості наукового дослідження і ораторсь­кого мовлення, невимушена жвавість розмовної говірки і чітка впоряд­кованість літературної мови.

Щонайважливішою властивістю сучасної публіцистики є її на­уковість. Сплав науки і публіцистики виражається в прагненні жур­налістів всебічно осмислити підняту проблему, дати зважену й точну оцінку висвітленому явищу, довести до кожного реципієнта свою пра­воту, переконати його не вибухом емоцій, не почуттєвими доказами, а цифрами, фактами, логічними аргументами, посиланнями на першод­жерела своєї інформації. Поважний і глибокий аналіз соціальних про­блем, свіжість думки і слова, міцна й надійна, а головне — достовірна, арґументаційна база — ось ознаки, що дозволяють говорити сьогодні про публіцистику як різновид наукової діяльності.

А відтак постає питання про гносеологічний аспект публіцистич­ної творчості, її об'єкт і предмет. Об'єкт публіцистики — уся реальна

дійсність у складності й рошаїпї виявів. Це — наука й мистецтво, ви­робництво й економіка, транспорт і енергетика, побут і мораль, шкіль­ництво і культура. Не можна вказати якоїсь сфери матеріальної чи соціальної дійсності, яка була б закрита для пильного ока публіциста.

Предмет публіцистики — це соціальна дійсність, суспільно-полі­тичний аспект виробничих, економічних, моральних, мистецьких, на­укових, духовних та інших явищ життя і проблем.

Справедливою буде така дефініція: публіцистика — це суспільст­вознавство та людинознавство. Суспільство й людина — це два глибо­ко й тісно взаємопов'язані між собою боки єдиного предмета публіцис­тики. Вона висвітлює і з науковою глибиною досліджує функціонуван­ня суспільної людини у створеному самою ж людиною соціумі.

інформаці́йний проду́кт — документована інформація, підготовлена відповідно до потреб користувачів і представлена у вигляді товару. Інформаційними продуктами є програмні продукти, бази і банки даних та інша інформація.

До інформаційних документів висуваються такі вимоги:

актуальність і достовірність наведених у них відомостей;

вичерпна повнота вітчизняних і зарубіжних джерел;

компактність викладу;

оперативність підготовки (період часу від моменту появи відповідного первинного документа до моменту виходу вторинного документа).

Усі типові інформаційні приводи умовно можна поділити на сильні та слабкі. Перші мають великі шанси на розкриття в ЗМІ, другі, як правило, привертають мало уваги з боку мас-медіа (рис. 5).

Слабкий інформаційний привід теж має шанс на публікацію. З цією метою достатньо підвищити його значущість. Наприклад, зростання виробництва макаронних виробів після значного спаду в 2007 р. і на початку 2008 р. на малому підприємстві ПП "Чубенко" в Донецькій області - це слабкий інформаційний привід. Однак фінансова криза на світовому ринку загалом, і в Україні зокрема, призвела до зниження купівельної спроможності населення, виникнення проблем в імпортерів макаронних виробів і великих гравців ринку через зростання курсу долара, високу собівартість їхньої фасованої продукції та оренду. Здешевлення борошна та наслідки кризи дали змогу активізуватися дрібним виробникам макаронної продукції. І якщо в загальному огляді стану ринку макаронних виробів згадати про зростання обсягів виробництва у ПП "Чубенко", то це значно посилить згаданий інформаційний привід.

Отже, для посилення значущості інформаційного приводу важливо змінити його таким чином, щоб коло осіб, на яке він має здійснювати вплив, розширилося, а не обмежувалося тільки тими, хто належить до самої організації.

У кожній події, яка лежить в основі інформаційного приводу, беруть участь конкретні люди, які показують не тільки себе. Вони виходять на сцену як представники певних соціальних груп, виступають як символи. Тому через коло вибраних учасників в інформаційному приводі роблять прив' язку до тих аудиторій, яким це буде цікаво. Однак чим конкретнішою є "соціальна прив' язка", тим адреснішим, вужчим буде суспільний резонанс. І навпаки, чим розмитішим є соціальне орієнтування, тим потужніший можна отримати відгук суспільства. Наприклад, можна як привід вибрати проведення внутрішньо-корпоративної вечірки на певному підприємстві (це буде цікаво тільки для працівників цієї фірми та, можливо, їхнім близьким і деяким партнерам) або провести святкування ювілєю компанії із залученням усіх громадян міста і розповісти про це. В останньому випадку коло зацікавлених осіб буде значно більшим. Учасники не тільки представляють певну організацію та суспільну групу, їхні взаємовідносини формують норму поведінки: хтось виступає як переможець, а хтось - як невдаха; одні спонукають до наслідування, інші, навпаки, показують, що так діяти не потрібно.

Повідомлення — це цілісний, зв'язний, завершений за смислом, структурований, автономний та цілеспрямований твір мовлення, що реалізується у конкретних умовах спілкування.

Висловлювання — це зв'язний, відносно автономний та закінчений за смислом, структурно оформлений компонент повідомлення, що виконує в його складі часткове комунікативне завдання.

Мовний матеріал — це фонетичні та лексико-граматичні явища, побудовані відповідно до норм даної мови і поєднані одне з одним, також відповідно до цих, у процесі утворення висловлювань та повідомлень.

Повідомлення, на нашу думку, не можуть утворюватися безпосередньо з мовного матеріалу. Їхня структурно-смислова організація передбачає безумовне формування т.зв. проміжного прошарку — висловлювань (субтекстів), які щодо повідомлення (тексту) є його безпосередніми складовими (БС).

Як мовний матеріал, так і окремі компоненти тексту (тобто висловлювання) набувають своєї справжньої значимості, своєї реальної комунікативної цінності лише у складі тексту, в якому їхнє власне віртуальне значення стає текстовим значенням, а характер поєднання всередині речень і між ними визначається загальнотекстовою побудовою.

Основний лінгвопсихологічний принцип комунікативної стратегії — постійне нарощування напруги. Воно може бути екстенсивним й інтенсивним.

Екстенсивне підвищення напруги полягає в групуванні фактів і положень: ефективні факти йдуть за менш ефективними, сильні докази розміщуються після слабких і т.д. Інтенсивне підвищення напруги пов'язане з такою побудовою мовлення, коли кульмінація відчувається, наближена до кінця. У такому разі мовлення організовується динамічним співвідношенням зав'язки, кульмінації та розв'язанням конфлікту (розв'язки). Цим, на наш погляд, і визначається композиційно-стилістична єдність мовлення, завершеність викладу.

У публіцистичному творі автор звичайно:

- описує ситуацію, здійснює постановку питання;

- показує те, що повинно бути, на його думку, насправді, до чого він прагне;

- пропонує шляхи й засоби, які ведуть до мети.

За зовнішньою формою такий текст може бути суто інформаційним (об'єктивний виклад фактів). Проаналізуємо для прикладу структуру статті Є. Судака "Наскільки реальна українсько-турецька співпраця" ("Українське слово" від 26.02.1998 р.) (див. рис.).

Напрямок думки є прямолінійно-послідовним: через низку конкретизацій до висновків про панування "доволі небезпечного застою", який гостро суперечить первісній тезі про "приреченість" України й Туреччини на співпрацю. Цим автор підсилює враження читача про незадовільний стан українсько-турецьких відносин. Узагальнення журналіст будує за допомогою емфазиса "не завадило б", підсилюючи таким чином експресію через узагальнення. Парадоксально те, що автор прагне підкреслити значення суперечності. Отже, як бачимо, використавши цей композиційно-стилістичний прийом, автор досягає стильової виразності та змістово-логічної послідовності тексту, чим спонукає читача діяти цілеспрямовано — шукати вихід з проблеми, що назріла.

«Розвиток ІКТ призвів до еволюції традиційних медіасистем. Загалом, аналізуючи технологічний прогрес у медійній галузі, можемо побачити логічні закономірності, які вибудовуються в такий ланцюжок: технологічні зміни ЗМІ → структурні зміни в медіасекторі → нові медіа – продукти → нові медіа послуги» [3, с. 284]. Отже, в умовах світової глобалізації та технологічного прогресу, який завжди був визначальним чинником розвитку журналістики, в соціумі та всередині сучасної системи ЗМІ відбуваються докорінні зміни. «Процес глобалізації — це континуально-безперервна трансформація інформаційного міжсередовищного простору, де переміщується інформація, стимулюючи розвиток нових форм і технологій систем управління. Відповідно до цього визначення, глобалізація передбачає функціонування міжсередовищного інформаційного простору — своєрідної інфраструктури міжрегіональних інформаційних обмінів» [13, c. 13–14].

Глобалізація означає загальносвітову тенденцію до взаємозалежності й відкритості. Якщо раніше масштаб діяльності ЗМІ визначався географічними розмірами країни, то сьогодні національні інформаційні кордони вже не мають такого значення. Інтернет, який називають «всесвітнім палацом інформації», є транснаціональним, трансконтинентальним явищем. В умовах «глобального села» він відкриває споживачам ЗМІ, незалежно від їхнього місцезнаходження, широкий доступ до безлічі найрізноманітніших ресурсів,а медіа, в свою чергу, можуть значно розширяти свою аудиторію завдяки оцифруванню пропонованого контенту.

«Диджиталізація інформації — це запис, обробка та передача інформації за допомогою бінарнокодованих знаків, що використовуються у комп’ютерній техніці» [11]. Іншими словами, диджиталізація (від англ. digitalization), або цифровізація, означає переведення змісту медій у всіх його формах — текстової, графічної, звукової — у цифровий формат, зрозумілий сучасним комп’ютерам. Диджиталізація дозволяє легко «транспортувати» зміст того чи іншого ЗМІ по будь-якому каналу електронної комунікації. В результаті Інтернет перетворюється на особливе інформаційно-комунікаційне середовище, в якому медіапродукти, завдяки своєму цифровому формату, здатні долати будь – які кордони та обмежувачі, що існували для традиційних ЗМІ. Оцифровування, усуваючи відмінності між окремими мас-медіа та урівнюючи їх зміст, прокладає шлях до їхньої конвергенції.

Конвергенція (від лат. convergere — зближатися, сходитися) стала можливою у медійній царині саме завдяки диджиталізації. Термін «конвергенція» давно поширений у біології, етнографії, мовознавстві для позначення процесів сходження, уподібнення. В суспільно – політичних науках він став вживатися у 50-х рр. ХХ ст. Суть цього терміна найточніше передає слово «злиття». В масовокомунікаційній галузі, по – перше, — це злиття технологій, яке дає змогу різним технічним носіям — кабельним чи теле- фонним мережам, бездротовому супутниковому зв’язку — доставляти інформацію споживачеві; по – друге, — злиття раніше роз’єднаних і віддалених один від одного ЗМІ (назвемо хоча б такі форми поєднання, як радіо й ТБ в Інтернеті, стрічка новин на мобільному телефоні тощо), завдяки чому аудиторія має можливість одержувати однакові інформпродукти у різний спосіб, різними каналами — все це радикально змінює попередні уявлення про ЗМІ; по-третє, — злиття ринків: у підсумку створюється новий інтегрований ринок, на якому конкуруючі раніше компанії об’єднуються з метою зниження ризиків на новому ринку (приклад тому — злиття в Україні «Білайну» й «Київстару»), сильніші компанії в галузі комунікацій поглинаютьменш конкурентоспроможних. Отже, процес конвергенції може докорінно змінити найближчим часом не тільки систему ЗМІ, а й пов’язані з ними індустрії. Проте найважливішим наслідком медіаконвергенції є зміна самого інформаційного продукту: текст, графіка, звук, відео інтегруються в єдиний інформаційний продукт, який позначають терміном «мультимедіа». Водночас суть конвергенції бачиться не тільки в тому, щоб створювати контент для всіх видів ЗМІ, а й у тому, щоб «керувати цим потоком із єдиного центру» [7], що має принципове значення.

Зближення ЗМІ, створення спільних для різних каналів інформації змістових продуктів приводить також до виникнення й розвитку нових інтегрованих жанрів. Продуктом телевізійної доби став інфотейнмент (англ. infotainment— information (інформація) + entertainment (розваги) — інформаційні програми, в яких новини подаються в максимально розважальній, полегшеній формі (схожі явища на ринку друкованих ЗМІ позначають терміном «таблоїдизація»). Крім того, епоха Інтернету створила едютейнмент (англ. edutainment — education (освіта) + entertainment (розвага) — цифровий контент, який поєднує освітні й розважальні елементи, наприклад, комп’ютерні навчальні ігри, інтерактивні ігрові енциклопедії, телевізійні лекції (наприклад, на російському каналі «Дождь»), інтелектуальні телешоу на кшталт «Що? Де? Коли?», «Найрозумніший», «Своя гра», «Поліглот» та ін. Індивідуалізовані канали масової інформації породили також інфорторіал (англ. infortorial — іnformation (інформація) + editorial (редакційна стаття). Це матеріал, в якому інформаційний зміст доповнюється яскраво вираженою точкою зору автора.

Відповідно, зростають вимоги й до журналіста: зараз він повинен мати мультимедійні на вички, вміти створювати матеріали для будь-якого типу ЗМІ [2; 3, с. 285–289, 327–329, 332; 8; 9, c. 7]. Заступник головного редактора ЗАТ «Сьогодні Мультимедіа» М. Ганицький вважає: «Конвергенція починається саме з журналіста, який

прагне більше заробити, і з компанії, в якої немає грошей, і яка змушена економити» [4]. Норвезькі вчені А. Фагерйорд і Т. Сторсул виокремили якнайменше шість інтерпретацій медіаконвергенції, кожна з яких розглядає певний її аспект: 1) конвергенція мереж, яка передбачає перетворення аналогового сигналу в цифровий; 2) конвергенція терміналів, що означає поєднання різних пристроїв в єдиний мультифункціональний пристрій, призначений для приймання й споживання інформації; 3) конвергенція послуг, яка передбачає появу на базі цифрових мереж і терміналів спільних послуг, що є різними за своєю суттю, але надаються в один і той же «електронний» спосіб; 4) конвергенція ринків, яка безпосередньо випливає з кон вергенції мереж, терміналів і послуг; 5) конвергенція жанрів і форм, котра передбачає, що в результаті зчленування різних медіаплатформ (друкованих, телевізійних, радійних ЗМІ на базі інтернет-порталів), жанри, які раніше були властиві якійсь одній медіаплатформі, проникають в інші та асимілюються з ними; 6) конвергенція регулювання, що прямо випливає з конвергенції ринків, бо внаслідок виникнення спільних ринків, влада запроваджує загальні регулюючі процедури, які є загальними для цих ринків.

Замітка

1.Жанр – замітка

2. Визначення:1. Короткий запис, зроблений з метою зберегти в пам'яті якесь спостереження, думку і т. ін. // Невелика стаття, повідомлення в газеті, журналі, збірнику.

3.Функції: - інформування читача у формі короткого викладу результату вивчення

- «сигналізування» про існування (або відсутність), основних рис якогось явища, події, людини, проблеми. Причому ці події, явища, проблеми, сторони особистості людини повинні виступати для аудиторії як «новина»

4. Види (класифікація за О. Тертичним): подієва, анонс, анотація, міні-рецензія, бліц-портрет, міні-огляд, міні-історія та міні-порада.

5. Основою замітки є факт (хоча в окремих журналістикознавчих школах часом факт розглядається як повноцінний жанр, що має право на існування паралельно із жанром замітки)

6. Відповідає на питання Що сталося? Де? Коли? Чому? Як? У залежності від мети виступу та обсягу інформації, якою володіє журналіст, ці питання можуть бути розташовані в якомусь іншому порядку, їх може бути більше або менше. Але в будь-якому випадку вони служать для опису того явища (події, дії, судження), яке стало відомо журналісту.

7. Будова: заголовок, підзаголовок (наявність підзаголовка залежить від манери подачі інформації у виданні), лід (перший абзац журналістського тексту, який несе в собі потужний інформаційний заряд) і основна частина (у якій повідомляються подробиці і уточнюються названі в ліді факти).

8. Обсяг невеликий (з погляду усталених у журналістиці відповідних уявлень про обсяг публікацій)

9.Особливості жанру. Замітка зазвичай повідомляє факти (достовірні відомості про події, що відбулися), може містити припущення (прогнози, гіпотези, версії), оціночну інформацію, нормативну інформацію (повідомлення про нові закони та правила), рекомендації. Стислість замітки визначається специфікою жанру і виражається у її мові: у замітці часто вживаються мовні кліше (усталені способи вираження відомостей про типові ситуації) та скорочені найменування (абревіатури). Дуже важливоюякістю замітки є її ясність, так як читачеві з невеликого за обсягом тексту необхідно віднайти адресовану йому інформацію.

10. Наявність суб’єктивної авторської думки. Зазвичай відсутня.

Звіт

1.Жанр – звіт

2.Визначення: розгорнуте інформаційне повідомлення про подію сфери слухоговоріння (конференції, засідання, симпозіуми, семінари, наради тощо), тобто про ту подію, на якій здійснюється великий обмін інформацією.

3.Функції: -точно, хоча і не вдаючись в подробиці, не коментуючи детально побачене і почуте, проінформувати читача про основні підсумки події.

4.Види:

Хронікальний інформаційний звіт - відтворює події в хронологічному порядку. Журналіст докладно відображає те, що відбувається, нічого не коментуючи. Однак його позиція може виражатися в акцентуванні уваги на певних деталях, наприклад, доповіді деяких осіб можуть бути більш деталізовані.

Аналітичний звіт - розповідаючи про подію, журналіст повідомляє подробиці з деякими коментарями. Для цього він має право залучати додаткові відомості, факти, цифри, думки, виокремлюючи найбільш актуальні проблеми, порушені у виступах оповідачів.

Тематичний звіт - порушує хронологічний порядок події, автор вибирає доповіді, пов'язані однією-двома темами, проблемами, відмовляється від побічних деталей і приділяє увагу виступам людей, що торкнулися обраної ним теми.

5.Основою звіту виступають події, що відбуваються у формі обміну інформацією. Це - різноманітні конференції, засідання, симпозіуми, семінари, наради, під час яких виробляється «продукція», що представляє собою різні плани, заяви, наміри, рішення і тощо, і що відтворює потенційний об'єкт інтересу аудиторії ЗМІ

6. Відповідає на питання Що сталося? Де? Коли? Чому? Як?, як і замітка, але ці питання найчастіше доповнюють ще додаткові, наприклад, За участь кого? З якими результатами? тощо.

7. Будова. Звіт вирізняється послідовністю своєї побудови, тому в ньому відповідно виділяють зачин, в якому повідомляється про подію, основну частину, в якій розкриваються деталі розгортання події, і висновки.

8. Обсяг може бути різноманітним

9.Особливості жанру. У звіті повинні бути викладені основні теми, положення та ідеї доповідей, промов, виступів осіб, які приймають участь в обговоренні. Як деталі виступають окремі репліки, реакції слухачів на виступ (оплески, дискусія тощо). Звіту властива гранична документальність і близькість до слів, що говорять, а також певна сухість складу. Одна з головних вимог до автора звіту - точність передачі суті висловлювань. Журналіст може використовувати як пряму мову, цитати, непряму мова, так і на основі отриманих з доповіді відомостей написати текст. Мова і стиль звіту - офіційно-ділові.

10. Наявність суб’єктивної авторської думки. Авторська думка може бути помітною зокрема в аналітичному звіті, в якому журналіст повідомляє подробиці з деякими коментарями

Інтерв’ю

1.Жанр – інтерв’ю

2. Визначення: це бесіда, вибудована за певним планом через безпосередній контакт інтерв'юера з респондентом з обов'язковою фіксацією відповідей.

3.Функції: - довести до відома читачів думку компетентної особи про певну подію.

- розповісти про співрозмовника, створити його психологічний портрет.

4. Види інтерв’ю по А.А. Грабельнікову:

Інтерв'ю-діалог - бесіда у формі запитань і відповідей. Найпоширеніший вид. Журналіст, поряд з основними питаннями, задає співрозмовникові уточнюючі, отримує інформацію про значимий факт.

Інтерв'ю-монолог - виглядає у формі відповіді інтерв'юйованого, на запитання кореспондента, поставлене на початку тексту.

Інтерв'ю-портрет - на перший план виходить створення портрета інтерв'юйованого. У тексті з'являються елементи біографії, присутні думки героя з різних тем. Автор, за допомогою різноманітних питань, розкриває особистість людини.

Інтерв'ю-бесіда - журналіст веде розмову з людиною на рівних. Предмет розмови - проблемна актуальна ситуація, вихід з якої слід знайти в процесі розмови. Журналіст не тільки отримує від співрозмовника інформацію, а й сам висловлює свою думку. Можливий суперечка. Зворотні питання.

Колективне інтерв'ю - уявлення про думку кількох людей з тих чи інших питань.

Анкета - масовий вид інтерв'ю, заочна бесіда. Питання задаються на газетному аркуші, автор вивчає відповіді, що надійшли до редакції, і пише текст. Іноді у виданні існує рубрика «Анкета», в якій герой відповідає на стандартний набір питань.

Бліц-опитування - метою є отримання думок людей різного соціального статусу з одного актуального питання.

5. Основою інтерв’ю є розмова журналіста з однією людиною чи кількома людьми з якого-небудь суспільно значимого приводу

6. Відповідає на питання. Інтерв'ю вийде інформаційним, якщо й у відповідях його співрозмовника акцент буде зроблено на питаннях: що? де? коли? Якщо ж інтерв'юер або його співрозмовник почнуть «розгортати» відповіді на питання: чому? яким чином? що це значить? тощо, то в результаті може з'явитися аналітичний матеріал.

7. Будова. Публікується зазвичай у формі питань та відповідей, але можлива монологічна форма (питання задано в ліді, весь інший текст – суцільна відповідь інтерв'юйованого) або специфічна форма подачі, наприклад, в інтерв'ю журналу «Есквайр» спеціально опущені поставлені запитання, в тексті наводяться тільки відповіді.

8. Обсяг може бути різноманітним

9.Особливість жанру - питально-відповідна форма.

10.Наявність суб’єктивної авторської думки. Позиція автора може виражатися через формулювання запитань, їх порядок.

Репортаж

1.Жанр – репортаж

2. Визначення: жанр журналістики, що дає оперативне наочне уявлення про подію через призму світогляду автора, його учасника або очевидця.

3.Функції: -проінформувати про конкретну подію - дати аудиторії можливість побачити подію, що описується, очима очевидця (репортера), тобто створити "ефект присутності".

4. Види:

Подієвий - оперативно відображає суспільно-значущу подія в хронологічній послідовності. Найпоширеніший вид.

Пізнавальний - в основі тема, яку висвітлює репортер. Це розповідь про життя робітничого колективу, наукової лабораторії тощо. Оперативність подібних матеріалів буває знижена. Поява цього виду репортажу пов'язано з певними подіями в суспільстві - пам'ятними датами тощо.

Проблемний - несе в собі елементи аналізу події, авторські узагальнення і висновки. Автор залучає додаткові відомості, цифри, документи, свідоцтва.

Репортаж з експериментом - несе в собі інтригу, тому що журналіст моделює ситуацію, яка дозволить йому дізнатися що-небудь, перевірити реакцію людей в несподіваному положенні тощо. При цьому учасники експерименту не знають, що стали об'єктом вивчення. Як правило, в експерименті журналіст «змінює професію», стає на час охоронцем, двірником. Завдання автора - наочно зафіксувати хід експерименту і його результат.