Тема: «Поняття, завдання, функції, наука та система кримінального права»
ЗМІСТ
ВСТУП……………………….. (вказати номер сторінок)
РОЗДІЛ І ПОНЯТТЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА………………6
Поняття, предмет та метод кримінального права
Завдання і функції кримінального права
Принципи Кримінального права
Наука кримінального права
РОЗДІЛ ІІ СИСТЕМА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА
2.1. Поняття системи кримінального права
2.2. Кримінальне право і суміжні галузі права
РОЗДІЛ ІІІ Характеристика Кримінального кодексу України
Висновки
Список використаних джерел
ВСТУП
Актуальність даної теми полягає в тому, що, як свідчить багатовікова історія людства, злочинність є постійним супутником його існування та розвитку, більше того, в останні століття у переважній більшості країн спостерігається зростання рівня найбільш небезпечних злочинів.
Певне збільшення кількості таких злочинів, перш за все організованих, насильницьких та корисливих спостерігається і в Україні. Значною мірою це зумовлено складним перехідним етапом розвитку держави та багатьма іншими, як суб’єктивними, так і об’єктивним чинниками.
Найди цікаву інформацію у вигляді гарних речень про важливість кримінального права, а також дослідження її основ системи…………………..
У цих умовах проблема боротьби зі злочинністю вийшла на загальнодержавний та міжнародний рівні і має виключно важливе значення. Свідченням цього є і Декларації ООН «Про злочинність та суспільну безпеку», затверджена резолюцією 51/60 Генеральної Асамблеї ООН від 12 грудня 1996р., у якій зазначається, що держави-члени цієї організації повинні прагнути захищати безпеку держави шляхом здійснення ефективних національних заходів щодо боротьби з небезпечною транснаціональною злочинністю, утому числі з організованою злочинністю, незаконним обігом наркотиків і зброї, контрабандою таких предметів, організованою торгівлею людьми, терористичними злочинами тощо.
Боротьба зі злочинністю в нашій державі здійснюється за допомогою політичних, економічних, законодавчих та інших заходів. Але тільки кримінальне законодавство створює необхідну правову основу для боротьби зі злочинністю.
Вказати, хто займався дослідженням ……………………….. по прикладу нижче.
Дана проблема досліджувалася різними науковцями і в Україні. Їх розробки знайшли певне втілення у науці кримінально – процесуального права, зокрема в цій галузі працювали вчені– процесуалісти: А.Я. Дубинський, В.С. Зеленецький, Н.С. Карпов, Л.М.Лобойко, В.В.Лисенко, І.А. Малютін, О.Р. Михайленко. М.М. Михеєнко, В.Т. Маляренко, Р.І. Назаренко, Д.П. Письменний, С.М.Стахівський, Л.І. Шаповалова, Г.І. Юркова та інші.
Для вирішення цих важливих питань важливо, щоб не тільки саме це законодавство було досконалим, а й щоб його глибоко і ґрунтовно вивчали ті, хто його застосовуватиме, впроваджуватиме в практику.
Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.
Метою дослідження є аналіз поняття, системи кримінального права
а також загальних положень кримінального законодавства України.
Завдання дослідження відповідають поставленій меті і полягають у наступному:
визначити поняття, предмет та метод кримінального права;
з`ясувати завдання і функції та принципи кримінального права;
дослідити підходи, що визначення поняття та системи кримінального права;
встановити співвідношення кримінального права із суміжними галузями права;
дати загальну характеристику Кримінального кодексу України.
Об’єктом дослідження курсової роботи є кримінальне право України у всіх його вираженнях.
Предмет дослідження є правовідносини, що складаються із визначенням фундаментальних основ кримінального права та загальних положень кримінального законодавства України, а також аналіз закономірностей їх розвитку та існування на практиці.
Методи дослідження методологічною основою дослідження є низка загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, вибір яких обумовлено особливостями об’єкта, предмета, мети і завдань. Зокрема для досягнення поставленої мети обрано діалектичний підхід пізнання та комплекс сучасних загальнонаукових та соціальних методів, що застосовуються в юридичній науці. Так, діалектичний метод використаний у процесі дослідження поняття та системи кримінального права.
Методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових, літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, моделювання, спостереження.
Основою для написання роботи стало практичне вивчення конституційного та кримінального законодавства України.
Науково – теоретичну базу дослідження становлять наукові праці з кримінального права та кримінального процесу.
Нормативною основою дослідження є Конституція України, чинні законодавчі та нормативно – правові акти України та кримінально – процесуальне законодавство, що визначає гарантії забезпечення процесуальних прав обвинувачених на стадії досудового слідства.
Вказати структурно з скількох сторінок складається курсова заг. кількість -ст у тому числі заг. Вступ РОЗДІЛ І., РОЗДІЛ ІІ., висновок, Список використаних джерел.
Структурно дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, що мають сім підрозділів, висновку, списку використаних джерел. Загальний обсяг дослідження складає 110 сторінок, із них основного тексту 95 сторінки, список використаних джерел 7 сторінок.
Розділ 1. Поняття кримінального права
Поняття, предмет та метод кримінального права.
Кримінальне право в сучасній правовій науці застосовується в трьох значеннях:
як галузь законодавства кримінальне законодавство. Звідси кримінальним правом іменують закони, тобто нормативні акти, що містять положення даної галузі права;
як наука кримінального права, тобто теорія кримінального права;
як навчальна дисципліна.
Розписати його вираження у трьох аспектах…………………………….
Також розписати наукові підходи, до визначення поняття кримінального права України а на підставі цього вибрати найбільш вдале і написати, що на нашу думку найбільш вдалим є наступне ……………………………..
Кримінальне право – самостійна, відокремлена від інших галузь права. Водночас вона містить як ознаки, що притаманні всім галузям права, так і суто свої, специфічні, які властиві тільки цій галузі права ознаки. Тому на підставі цього можна зробити висновок, що кримінальне право:
1) являє собою систему (сукупність) юридичних норм (правил поведінки), встановлених у суспільстві. Норми кримінального права – це узагальнені правила, що охоплюють безліч відповідних життєвих ситуацій, індивідуальних випадків. Наприклад, норми про відповідальність за умисне вбивство передбачають всі можливі в реальному житті конкретні випадки вбивств, як би вони один від одного не відрізнялися. Норми кримінального права, призначені на загальну дію, крім того, є загальнообов’язковими до виконання, маючи тим самим ознаку загальнообов’язкової нормативності. Ці норми здебільшого виступають як норми-заборони. Вони забороняють певні вчинки людей, а саме злочинні дії або злочинну бездіяльність під погрозою застосування за них особливих примусових заходів – кримінального покарання;
2) норми (правила поведінки) кримінального права встановлюються лише вищими органами законодавчої влади й дістають закріплення у відповідних законах. Це так зване позитивне право, або інакше, чинне право. Саме тому кримінальне право має формальну визначеність – воно точно фіксує в законах у гранично формалізованому вигляді в письмовій формі ознаки злочинів і покарань за них, тобто вимоги, які висунуто до поведінки людей, рамки й умови їх вчинків, наслідки протизаконних дій або бездіяльності. Треба спеціально зазначити, що формальна визначеність кримінального права- це не тільки гарантія законності й однаковості застосування його норм, а й одне з невід’ємних прав людини. Визначеність правових приписів, фіксуючи межу між злочинною і незлочинною поведінкою, чітко окреслює тим самим можливість людини здійснювати свої права і свободи відповідно до закону, чітко уявляти собі, що дозволено, а що заборонено кримінальним законом.
Відповідно до п.22 ст.92 Конституції України кримінальні закони видає лише Верховна Рада України. Ніякі інші органи держави або посадові особи (навіть Президент України) неправомочні на видання норм кримінального права. Цією ознакою кримінальне право відрізняється від інших галузей права (наприклад, норми цивільного права можуть встановлюватися урядом, норми адміністративного права – навіть органами влади на місцях). Отже, кримінальне право дістає вираження тільки в законах. Таким чином,ссновним джерелом кримінального права є кримінальний закон;
3) кримінальне право відрізняється також своїм предметом і методом правового регулювання. Норми кримінального права встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що вчинили ці злочини (ч. 2 ст. 1 Кримінального кодексу України). Злочин і покарання — це ті суспільні явища, що визначаються нормами кримінального права. Саме відносини, що виникають у зв’язку зі вчиненням злочину і застосуванням за нього певних покарань, і є предметом кримінального права. Оскільки злочини становлять собою підвищену суспільну небезпечність для встановлених в Україні суспільних відносин і правопорядку, держава застосовує за їх вчинення найбільш гострі примусові заходи – кримінальні покарання. Застосування покарання – це метод правового регулювання відносин, що виникають у зв’язку з вчиненням злочину [10, c. 14].
У покаранні, що визначається судом від імені держави за вчинений злочин, як санкція за порушення кримінально-правової заборони, що передбачена в законі, виявляється і така властивість кримінального права як його державна забезпеченість.
У підсумку можна зазначити, що кримінальне право як система норм (законів) має такі ознаки: загальнообов’язкову нормативність, формальну визначеність і державну забезпеченість, а також властивий йому предмет і метод правового регулювання. Ці ознаки, властиві праву взагалі, щодо кримінального права виступають дуже чітко і своєрідно, відображаючи особливості цієї галузі права.
Отже, кримінальне право як галузь права – це система, (сукупність) юридичних норм (власне, законів), прийнятих Верховною Радою України, що встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх вчинили [10, c. 15].
У цьому визначенні вказано основні ознаки кримінального права, що відрізняють його від інших галузей права. Звичайно, кримінальне право передбачає підстави, умови кримінальної відповідальності, випадки звільнення від кримінальної відповідальності та покарання, звільнення від відбування вже призначеного покарання, погашення і зняття судимості. Однак усі ці норми і відносини, що ними врегульовано, підкоряються загальним, вихідним інститутам кримінального права – злочину і покаранню, визначаються ними. Значення цих понять, їх ключова роль є настільки великою, що навіть найменування цієї галузі права в багатьох мовах, у тому числі й українській, пов’язується з ними. Кримінальне право – від латинського «crimen» – злочин. В українській мові іноді цю галузь права іменують «карне право», від кара — покарання. Також і відповідний Кодекс називають Кримінальним (Кодекс про злочини) чи Карним (Кодекс про покарання) [10, c. 16]
Завдання і функції кримінального права
Основне завдання кримінального права – охорона. Вона здійснюється притаманним лише кримінальному праву покарання тих, хто вчинив злочин, та загрозою покарати тих, хто має намір його вчинити. Пріоритетним завданням кримінального права України є охорона особистих благ людини (життя, здоров`я, волі, честі та гідності), її прав і свобод від злочинних посягань.
Слід зазначити, що перелік завдань, визначених у чинному КК України, порівняно з визначеними КК України 1960 р. суттєво змінився. Це зумовлено відомими змінами в соціально-політичній ситуації в нашій країні за цей час, прийняттям Конституції України 1996 p., яка по суті є програмою побудови правової країни. Це в цілому визначило і підходи до побудови переліку об'єктів кримінально-правової охорони, коли на першому місці перебуває людина, її особисті, майнові та немайнові права, так як це зафіксовано в ст.3 Основного Закону України - Конституції, де зазначено, що «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави».
Одним із першочергових завдань кримінального права є також захист від злочинних посягань на конституційний устрій України, цілісність і недоторканність її території , власність, громадський порядок і громадську безпеку, а також запобігання злочинам.
Завдання кримінального закону чітко визначенні в ч.1 ст.1 Кримінального кодексу України, де зазначено, що «Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам».
Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинними та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили (ч.2 ст.1 ККУ).[11,. c.8]
З цього випливає, що основна функція кримінального права- це функція охоронна, оскільки вона охороняє властивими йому заходами ті суспільні відносини, що регулюються іншими галузями права (ст.1 КК). Ці галузі права, регулюючи певні суспільні відносини, сприяють їх розвитку і реалізації, кримінальне ж право охороняє ці відносини від злочинних посягань. Наприклад, норми цивільного права регулюють відносини, що складаються в сфері власності. У кримінальному ж праві в силу його охоронної функції встановлюються каральні санкції за злочини проти власності (див.: розділ VI Особливої частини КК).
Регулятивна функція виявляється у трьох її складових.
Норми кримінального права, забороняючи вчинювати суспільно
небезпечні дії (бездіяльність), водночас вимагають певної правомірної поведінки.Кримінальний закон, який набрав чинності, вже самим фактом свого існування впливає на поведінку людей. Для більшості громадян вимоги кримінального закону цілком відповідають їх уявленням про належну, правомірну поведінку. Частина громадян виконує заборони кримінального закону, боячись відповідальності і покарання. Тим самим здійснюється регулятивна функція кримінально-правових норм, запобігання злочинам.
Виконуючи охоронну функцію існуючих у державі суспільних
відносин, норми кримінального права одночасно регулюють ці відносини. Наприклад, захищаючи відносини власності нормами, розміщеними в розділі VI Особливої частини КК, кримінальне право сприяє їх правомірному існуванню і розвитку.
Деякі норми кримінального права прямо відносяться до регулятивних.
Наприклад, норма про необхідну оборону, що виключає відповідальність при правомірному захисті від посягання (ст.36), норми про звільнення від кримінальної відповідальності (розділIX Загальної частини КК), норми про погашення і зняття судимості (ст. 89-91 КК).
Необхідно зауважити, що завдання кримінального закону може виконуватись виключно при вчасному та законному його застосуванні. Незастосування закону у випадках, коли він повинен бути застосований, незаконне застосування кримінального закону не тільки не служить вирішенню завдань, що стоять перед ним, а, навпаки, призводить до протилежних наслідків.[4., c. 15]
Отже, на підставі вище викладеного, можемо зробити висновок: головні завдання кримінального права закріплені в ч.1 ст.1 КК. З цього випливає, що головна функція кримінального права - охоронна функція. Охоронне завдання кримінального закону здійснюється через регулювання кримінально-правових відносин, що виникли під час вчинення злочину і застосування відповідного покарання до особи, яка вчинила злочин.
Принципи кримінального права.
Термін «принцип» походить від латинського principium, що означає початок, основа. Принципи кримінального права – це вихідні основоположні ідеї, які випливають зі змісту правових норм, закріплених у кримінальному законодавстві. Прийнято розрізняти два види принципів:
загальноправові, притаманні всім галузям права;
спеціальні, характерні лише для окремих галузей права.
До загальноправових принципів належать в основному ті, що закріплені в Конституції України. Це принцип суверенітету і незалежності України, цілісності і недоторканності її території (ст.1 і 2), принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову (ст.6), принцип верховенства права(ст.8), принцип рівності громадян перед законом (ст.24), принцип законності (ст.ст. 29,61,62, 124). До загальних принципів усіх галузей права відносять також вихідні положення гуманізму та справедливості права [11., c.18].
До спеціальних принципів кримінального права потрібно віднести:
1) відповідальність лише за вчинення суспільно небезпечного діяння, що передбачене законом як злочин,
2) відповідальність тільки при наявності вини,
3) особистий характер відповідальності,
4) індивідуалізація кримінальної відповідальності та покарання.
Відповідальність особи за вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого законом як злочин. Цей принцип прийнято виражати - немає злочину без вказівки на це в законі. Тільки кримінальний закон визначає, яке суспільно небезпечне діяння є злочином. Інакше кажучи, кримінальна відповідальність і покарання можуть мати місце лише за те конкретно вчинене особою діяння, що зазначене як злочин в Особливій частині КК. У ч. 1 ст. 2 встановлено, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого кримінальним законом. Тому, якщо яке-небудь діяння прямо в КК не передбачено як злочин, його вчинення ні за яких умов не може тягти за собою кримінальну відповідальність і покарання. Застосування кримінального закону за аналогією заборонено (ч. 4 ст. 3).
Керуючись положеннями Конституції України, КК закріплює принцип відповідальності особи лише за наявності її вини. Основний Закон в ст. 62 проголошує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду відповідно до закону. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Стаття 23 КК передбачає поняття вини та її форм - умислу і необережності, а в статтях 24 і 25 чітко визначені ці форми вини, без наявності яких неможлива кримінальна відповідальність. Тому, які б тяжкі наслідки не були заподіяні в результаті діяння особи, якщо не встановлено, що вона діяла винною (тобто умисно чи з необережності), кримінальна відповідальність виключається. Кримінальне право України виключає так зване об'єктивне ставлення, тобто відповідальність за наслідки, що настали, без наявності вини.
Особистий характер відповідальності як принцип кримінального права полягає в тому, що тільки особа, яка вчинила злочин, може нести за нього кримінальну відповідальність і підлягати покаранню. Якої б тяжкості злочин не був вчинений, ніякі інші особи (в тому числі родичі) не можуть бути притягнуті до відповідальності, крім особи, винної в його вчиненні. Особистий (персональний) характер відповідальності випливає з багатьох норм КК. Так, у ст. 18 прямо зазначається, що суб'єктом злочину, тобто особою, яка може нести кримінальну відповідальність, є лише фізична особа, яка обов'язково є осудною і досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність. Особистий характер відповідальності полягає також у тому, що саме покарання носить персональний, особистий характер і може застосовуватися лише до конкретної особи, яка визнана судом винною у вчиненні злочину.
Принцип індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання вимагає, щоб кримінальна відповідальність і призначення покарання були максимально конкретизовані, індивідуалізовані, виходячи із конкретних обставин вчиненого злочину з урахуванням особи винного. Чим більш тяжкий злочин вчинено, чим більш суспільно небезпечним є винний, тим більш сувора кримінальна відповідальність настає, тим більш суворим є призначене покарання. І навпаки, при вчиненні злочинів, що не є тяжкими, коли особа, вина якої не вимагає суворого покарання, кримінальна відповідальність пом'якшується, призначається менш суворе покарання, а іноді на підставі розглядуваного принципу особа звільняється від кримінальної відповідальності або покарання. У КК цей принцип закріплений у багатьох нормах. Так, у статтях Особливої частини КК, що передбачають відповідальність за окремі злочини, виділені злочини з обтяжуючими і пом'якшуючими ознаками, встановлені досить широкі межі санкцій. Це дає можливість суду враховувати ступінь тяжкості вчиненого особою злочину, особу винного, пом'якшуючі та обтяжуючі обставини при призначенні покарання. [4., c.16]
1.4. Наука кримінального права
Кримінально-правова наука – певна система поглядів, ідей, концепцій і теорій щодо кримінального закону, практики його застосування та перспектив розвитку, історії національного кримінального права та права зарубіжних країн. Науку кримінального права як систему кримінально-правових поглядів, ідей, уявлень і понять слід відрізняти від кримінального права як системи (сукупності) юридичних норм, галузі права.
Кримінальне право як галузь права виступає для науки як предмет її вивчення. Саме наука кримінального права, вивчаючи кримінальне законодавство, з'ясовуючи його соціальне призначення, характер усіх його інститутів, їх ефективність, виявляє практичне значення кожної норми, прогалини в правовому регулюванні, досліджує проблеми вдосконалення кримінально-правових норм. Предметом науки кримінального права є такі соціальні явища, як злочин і покарання. Вона розкриває їх соціальний зміст, юридичні ознаки, з'ясовує підстави кримінальної відповідальності, вивчає проблеми складу злочину, розробляє теоретичні основи відповідальності за попередню злочинну діяльність, співучасть у злочині, дає поняття і класифікацію видів множинності злочинів, зокрема поняття рецидиву злочинів, обставин, що виключають злочинність діяння. Наука кримінального права досліджує поняття покарання, визначає зміст його мети, аналізує окремі види покарань, підстави і порядок їх призначення. Серйозна увага в науці кримінального права приділяється вивченню проблеми звільнення від кримінальної відповідальності і покарання.
Предметом науки кримінального права є дослідження чинного кримінального права, а також положень майбутнього кримінального закону. Наука кримінального права вивчає діяльність правоохоронних органів та суду щодо застосування ними кримінального закону, а також вивчає та узагальнює практику судів із застосуванням ними законодавства щодо окремих видів злочинів і дає відповідні рекомендації для подальшого вдосконалення такої практики.
Наука кримінального права досліджує правосвідомість громадян. Узагальнення цих досліджень знаходять відображення у кримінальному законі. Наприклад, тяжкість покарання повинна відповідати тій мірі, яку панівна в суспільстві правосвідомість визнає справедливою. Правосвідомість суспільства певним чином враховується законодавцем, зокрема при встановленні більш суворого покарання за грабіж, ніж за крадіжку. Водночас правосвідомість судді як вища ступінь правового професіоналізму є певним критерієм призначення покарання відповідно до вимог закону.
Методи науки - це ті способи, прийоми, за допомогою яких пізнаються явища об'єктивної дійсності, що складають предмет конкретної науки. Існують різноманітні методи, якими користується наука кримінального права. Серед них можна виділити основні і допоміжні.
Однак усі вони знаходяться між собою в тісному взаємозв'язку, доповнюють один одного.[11., c. 9]
До основних методів науки кримінального права (як, очевидно, і всієї юриспруденції) належать: філософський, або діалектичний; юридичний, або догматичний метод; соціологічний метод; метод системного аналізу; метод порівняльного правознавства, або компаративістський метод; історичний, або генетичний метод дослідження.
Як допоміжні методи наука кримінального права використовує методи математичного моделювання, екстраполяції, психологічного аналізу, експертних оцінок та ін.
Філософський, або діалектичний метод полягає у використанні законів і категорій при дослідженні конкретних інституцій та положень кримінального права. Наприклад, такі категорії діалектики, як необхідність і випадковість, причина і наслідок, теорія кримінального права використовує у ході встановлення причинного зв`язку між злочинним діянням і його наслідками.
Юридичний, або догматичний метод. Цей метод ґрунтується на використанні правил формальної логіки і граматики. Основне призначення цього методу – коментування кримінального закону та практики його застосування.
Соціологічний метод полягає в дослідженні злочину і покарання як соціальних явищ. Наприклад, питання про соціальні фактори, що впливають на криміналізацію, чи навпаки, декриміналізацію певного діяння має вирішальне значення для законодавця.
Метод системного аналізу припускає вивчення кримінального права та його інститутів як цілісної системи, що складається з кількох підсистем, структурні елементи яких перебувають між собою в тісній єдності. Метод системного аналізу вимагає, щоб норми Загальної частини розглядалися на основі норм Особливої частини. Водночас норми Особливої частини не можуть бути засвоєні без положень Загальної частини. Наприклад, зрозуміти норму, викладену в ст. 115 про умисне вбивство, неможливо без ст.24, що описує види умислу.
Метод порівняльного правознавства, чи компаративістський метод проявляється у вивченні норм кримінального права зарубіжних держав з метою зіставлення, порівняння їх з нормами кримінального права України. Наприклад, на позитивне рішення питання про скасування смертної кари вплинула та обставина, що у всіх країнах Західної Європи і деяких колишніх республіках Союзу РСР смертну кару було скасовано.
Історичний, чи генетичний метод припускає вивчення норм кримінального права в історичному розвитку. Наприклад, КК 1960 р. містив багато норм, що зберігаються з давнішнього часу, і багато в чому визначив контури майбутнього КК України 2001 р.
Наука кримінального права - це фундаментальна наука. Вона є науковим підґрунтям для інших наук кримінального циклу кримінології, судової психології, судової психіатрії, судової медицини, статистики, криміналістики та ін. Разом з тим вона використовує дані цих прикладних наук. Так, кримінологія - це юридична наука, що вивчає причини злочинності, особу злочинця, розробляє спеціальні заходи щодо попередження злочинів. Поняття, вироблені в науці кримінального права (злочин, форми вини, вік відповідальності за окремі види злочинів та ін.), широко використовуються в кримінології. У той же час кримінологічні дані про динаміку, структуру, стан, коефіцієнти злочинності запозичуються кримінальним правом.
Наука кримінального права широко використовує дані такої науки, як судова статистика. При вивченні проблем осудності застосовуються дані судової психіатрії, при дослідженні вини та її форм дані психології, а при вивченні вікових особливостей неповнолітніх, що вчинили злочин, дані педагогіки. При вирішенні питань, пов'язаних з встановленням причинного зв'язку між вчиненим діянням і наслідком, що настав, використовуються, зокрема, дані судової медицини, а при розв'язанні проблеми неосудності дані судової психіатрії. В останні роки намічається проникнення в науку кримінального права даних математичних досліджень, положень таких наук, як кібернетика, інформатика, наука управління і т. ін. [4, c. 26].
Основні завдання науки кримінального права полягають у такому:
а) розробка фундаментальних проблем теорії кримінального права;
б) вироблення рекомендацій щодо вдосконалення КК і практики його застосування;
в) подальше вивчення всіх інститутів кримінального права з метою встановлення їх ефективності;
г) зміцнення тісних зв'язків з правотворчими і практичними органами;
ґ) подальше вдосконалення всієї науково-педагогічної діяльності з метою підготовки висококваліфікованих фахівців-правознавців;
д) вивчення кримінального законодавства і практики його застосування в країнах близького і далекого зарубіжжя.