4. Блащук Т. Організаційно-правові форми юридичних осіб у сучасно­му цивільному праві // Підприємництво, господарство і право. -2005. - № 8. - С. 3-5.

5. Винар Т. Організаційно-правові форми юридичних осіб, заснованих державою // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 1. -С. 6-Ю.

6. Вінник О. Організаційно-правові форми підприємств державного сектора економіки // Юридичний вісник України. - 1996 - № 26.

7. Кучеренко І.М. Види підприємницьких юридичних осіб за новим Цивільним та Господарським кодексами // Вісник Хмельницького ін-ту регіонального управління та права. - 2002. - № 2. - С. 20-22.

8. Ісаков М. Деякі проблеми приватних підприємств // Підприємни­цтво, господарство і право. - 2005. - № 3. - С. 109-111.

Розділ 4

Діяльність юридичної служби шодо

організації договірної роботи на

підприємстві

4.1. Загальні положення щодо участі юридичної служби в договірній роботі

Робота з виявлення та встановлення найбільш раціональних договірних зв'язків, опрацювання правових методів впливу на недобросовісних конкурентів покладена на юрисконсульта. Договір має не лише відповідати закону. Важливо, щоб керівник підприємства міг використати його як ефективний важіль для поліпшення показників роботи підприємства. Тому юрисконсульт здійснює організаційну роботу з проведення договірної кампанії у взаємодії зі службами й керівниками відділів постачання, збуту, фінансів, економіки підприємства. Юрисконсульт перевіряє, щоб договори мали необхідні реквізити, передбачені законодавством, бере участь у визначенні конкретних умов поставок. Він має також оформляти переддоговірні спори, коли розбіжності сторін не вдається усунути шляхом прямих переговорів заінтересованих організацій. Залежно від того, у якій ролі виступає підприємство в договорі поставки - покупця чи постачальника - юрисконсульт складає або протокол, де фіксуються розбіжності, або заяву до господарського суду, але в обох випадках він разом із керівником бере участь у розгляді переддоговірних спорів у господарському суді.

Юрисконсульт стежить за тим, щоб при підписанні договору до нього було додано всю необхідну документацію. Належно проведена договірна кампанія - це лише один із засобів забезпечення

54

55

стійких взаємних відносин підприємств у процесі виробничої діяльності. Подальша робота юрисконсульта полягає в тому, щоб усіма правовими засобами домагатися виконання договорів. Для цього необхідно своєчасно доповідати керівникові підприємства про порушення зобов'язань, вивчати причини їх виникнення, пропонувати й застосовувати ефективні заходи впливу до вин­них осіб свого та іншого підприємства, з яким укладено той чи інший договір.

4.2. Загальні умови укладання господарських договорів

В умовах становлення соціально орієнтованої ринкової економіки господарський договір є основним засобом організації відносин між суб'єктами господарювання, регулятором господарської діяльності та інструментом її планування, формою і засобом організації господарських зв'язків. Господарський договір є формою вираження господарського зобов'язання¹.

У ст. 179 ГК України визначається, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряме зазначення в законі про обов'язковість укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання, або органів державної влади, або органів місцевого самоврядування.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

- вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

1 Гайворонський в.М., Жушман в.П. Господарське право України. - X.: Право. - 2005. - с. 170.

• примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

• типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

• договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти, в разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню, про що більш докладно йтиметься далі.

Слід мати на увазі, що загальний порядок укладення господарських договорів, який регламентується ст. 5 ГПК України, відрізняється від укладення договорів перевезення. Останній урегульований: Статутом залізниць України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457; Статутом автомобільного транспорту УРСР, затвердженим Постановою Ради Міністрів Української РСР від 27 червня 1969 р. № 401; Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. № 363; Кодексом торговельного мореплавства України, введеним у дію Постановою Верховної Ради України № 277/94-ВР від 9 грудня 1994 р.; Статутом внутрішнього водного транспорту Союзу РСР, затвердженим Постановою Ради Міністрів СРСР від 13 жовтня 1955 р. № 1801; Повітряним кодексом України, введеним у дію Постановою Верховної Ради України № 3168-12 від 4 травня 1993 р.

Після процедури досудового врегулювання спору зазначеними нормативними актами передбачене право звернення сторін до судових органів для розгляду спору по суті. До спорів, що виникають під час укладення договорів і можуть бути передані на вирішення господарського суду, належать також спори, пов'язані з укладенням договорів про порядок та умови експлуатації залізничних під'їзних колій, подачі та забирання вагонів.

Судовий розгляд розбіжностей при укладенні вищевказаних договорів обумовлено положеннями ст. 22 Закону України «Про залізничний транспорт» і ст. 10 Закону України «Про природні

56

57

монополії», згідно з якими залізниці не мають права відмовляти підприємствам в укладенні господарських договорів. Тому за наявності такої відмови підприємство має право на звернення до господарського суду із заявою про спонукання залізниці до укладення відповідного договору.

4.3. Істотні умови господарського договору

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, - як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами в передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди стосовно всіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін має бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані в будь-якому разі погодити предмет, ціну і строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 ГК України, а в разі їх відсутності - у договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

ГК України визначає ціни як грошове визначення вартості продукції, робіт, послуг, що реалізуються суб'єктами господарювання (ст. 189). Відповідно до Закону України від 3 грудня 1990 р. «Про ціни і ціноутворення»¹ суб'єкти господарювання можуть використовувати в господарській діяльності вільні, державні фіксовані та регульовані ціни. Останні являють собою граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін. Державні фіксовані та регульовані ціни й тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги,