розділ 5

Розділ 5

Діяльність юридичної служби щодо виконання господарських зобов'язань

5.1. Загальні положення про виконання господарських

зобов'язань

Господарським (ст. 173 ГК України) визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ст. 174 ГК України (згідно з останньою один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарсь­кого характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторо­ни виконання її обов'язку).

Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські та організаційно-господарські зобов'язання. Сторони за взаємною згодою можуть конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.

Виконання господарського зобов'язання боржником характеризується тими діями, які він повинен здійснювати відповідно до змісту зобов'язання. Вони зводяться до передачі речей у вла­сність чи тимчасове користування, до доплати йому грошових сум, виконання робіт, надання послуг тощо.

Виконання зобов'язання може проявитися і в утриманні від здій­снення певних дій, якщо саме це становить обов'язок боржника¹.

Виконання господарського зобов'язання підпорядковується певним принципам, тобто встановленим законом основним по­ложенням, яких необхідно дотримуватися в процесі виконання зобов'язання.

Чинне законодавство передбачає такі принципи виконання зобов'язань: принцип належного виконання та принцип реаль­ного виконання. Що стосується господарських зобов'язань, то вони характеризуються і конкретизуються в договірній дисцип­ліні, під якою слід розуміти необхідність точного і своєчасного виконання сторонами договору всіх своїх обов'язків відповідно до умов договору та вимог законодавства².

Принцип належного виконання (ч. 1 ст. 193 ГК України) визначає, що суб'єкти господарювання та інші учасники госпо­дарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язан­ня належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зо­бов'язання - відповідно до вимог, що звичайно ставляться за певних умов. До виконання господарських договорів застосову­ються відповідні положення ЦК України з урахуванням особли­востей, передбачених ГК України.

Дія принципу належного виконання зобов'язань спрямована на те, щоб виконання кожного конкретного зобов'язання неод­мінно приводило до досягнення тієї мети, заради якої воно було встановлене.

Чинне господарське законодавство передбачає стабільність і надійність правових зв'язків, які складаються між учасниками господарських зобов'язань. Воно закріплює правило про недопус­тимість односторонньої відмови від виконання господарського зо­бов'язання і односторонньої зміни його умов, за винятком випад­ків, передбачених законом. Під односторонньою відмовою від ви­конання господарського зобов'язання слід розуміти дострокове припинення дій з виконання зобов'язання за ініціативою однієї зі сторін. Зміна умов договору (наприклад, предмета, строків вико­нання, місця і способів виконання) не тягне за собою його припи­нення, змінюються лише окремі умови і, відповідно, його зміст.

' Галянтич М.К., Грудницька С.М. та ін. Господарське право України. -К.: МАУП, 2005. - С. 278.

'* Гайворонський В.М., Жушман В.П. Господарське право України. - X.: Право, 2005. - С. 185.

72

73

У зобов'язаннях, які випливають із господарських догово­рів, що укладаються на основі вільного волевиявлення сторін, односторонній відступ від зобов'язання можливий за наявнос­ті відповідної умови в укладеному договорі або в додатковій угоді до нього.

Принцип реального виконання є логічним розвитком прин­ципу належного виконання та означає неприпустимість заміни того, що зобов'язаний зробити боржник, грошовою компенсацією у вигляді відшкодування збитків і виплати неустойки.

Закон вимагає, щоб зобов'язання виконувалося в натурі -передавалося майно, виконувалися роботи, надавалися послуги, у зв'язку з якими суб'єкти господарювання вступили в зобов'я­зання. Так, у ч. З ст. 193 ГК України передбачається, що засто­сування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зо­бов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено за­коном чи договором або управнена сторона відмовилася від прий­няття виконання зобов'язання.

Вимога реального виконання, тобто виконання в натурі, охо­плюється, як уже було зазначено, поняттям належного виконан­ня господарського зобов'язання.

До умов, які характеризують належне виконання зобов'язань, відносяться вимоги, що їх висувають до суб'єктів і предмета ви­конання, а також до строку, місця і способів виконання. Вимоги до предмета зобов'язання визначаються договором чи законо­давством. Вони мають бути точними й конкретними, їх порушен­ня може не тільки ускладнити виконання зобов'язання, а й вза­галі зробити його неможливим.

Конкретизація і деталізація вимог до кількості і якості пред­мета виконання особливо важливі в зобов'язаннях з передачі майна (поставка, купівля-продаж і т.ін.), з виконання робіт (ка­пітальне будівництво, проектні й пошукові роботи). Досягнути цього можна як посиланням на вимоги нормативно-технічної документації (стандартів, технічних умов і т.д.), які в багатьох випадках містять граничні параметри чи допустимі варіанти, так і підвищеними вимогами щодо цих параметрів і варіантів. Сто­совно до суб'єктного складу звичайно передбачається, що борж­ник сам виконує борг, який на нього покладений¹.

У ст. 546 ЦК України передбачені види забезпечення виконан­ня зобов'язань. Виконання зобов'язань може забезпечуватися

¹ Гайворонський В.М., Жушман В.П. Цит. праця. - С. 186-187.

неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком. До таких заходів належать і банківська гарантія (ст. 200 ГК Укра­їни), і загальногосподарські (публічні) гарантії виконання зобов'язань.

5.2. Неустойка

Неустойка (штрафна пеня) - це визначена законом або догово­ром грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредитору в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Як правило, неустойка встановлюється простою домовленістю сторін або ж відповідним зобов'язанням, яке є приписом закону.

У деяких випадках обов'язок сплати неустойки безпосеред­ньо передбачається нормативним актом. Так, відповідно до зако­ну, перевізник і відправник несуть майнову відповідальність у разі неподання перевізних засобів і за інші порушення зобов'я­зання, які випливають із плану перевезення, та у випадках, не передбачених таким планом, але встановлених транспортним статутом, і тоді йдеться про нормативну неустойку. Залежно від особливостей визначення розміру неустойки і характеру пору­шень, за які вона встановлюється, говорять про штраф або пеню.

Штраф - це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пеня — це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У зв'язку з тим, що зобов'язання зі сплати неустойки є додат­ковим щодо зобов'язання з відшкодування збитків, виникає пи­тання про їх співвідношення. За цим критерієм неустойка розме­жовується на залікову, виключну, штрафну та альтернативну.

При заліковій неустойці збитки стягуються в тій частині, яка не покривається неустойкою. Вона має загальний характер і за­стосовується в усіх випадках, якщо договором чи законом не передбачено інше. Така неустойка є найбільш привабливою для боржника, адже її розмір суттєво зменшується.

Для боротьби з найбільш серйозними порушеннями зобов'я­зань (реалізація недоброякісної та некомплектної продукції) по­над збитки стягується неустойка, яка називається штрафною (ст. 549 ЦК України).

За виключної неустойки стягненню підлягає лише неустойка, а збитки не стягуються. Закон дозволяє сторонам договору

74

75

встановити відповідальність у вигляді відшкодування лише збит­ків або лише стягнення неустойки, тому остання називається альтернативною.

Розмір неустойки, як уже зазначалося, установлюється дого­вором за домовленістю сторін. Разом з тим ЦК України перед­бачає правило, згідно з яким сторони можуть домовитися про зменшення встановленого розміру неустойки, крім випадків, пе­редбачених законодавством. Розмір неустойки може бути змен­шений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збит­ків, а також за наявності інших обставин, які мають важливе значення. Які саме обставини є важливими, суд визначає в кож­ному конкретному випадку. Але суд не має права повністю звіль­нити боржника від неустойки (ст. 551 ЦК України).

Кредитор не має права на неустойку, якщо боржник не від­повідає за порушення зобов'язання (ст. 617 ЦК України). Від­сотки на неустойку не нараховуються (ст. 550 ЦК України). Сплата неустойки не звільняє боржника від виконання зобов'я­зання в натурі¹.

Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначе­ний розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін забороняється. Якщо порушено господарське зобов'язання, у яко­му хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з ви­конанням державного контракту, або виконання зобов'язання фі­нансується за рахунок державного бюджету України чи за раху­нок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

• за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектно­сті) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі 20% вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

• за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня в розмірі 0,1% вартості товарів (робіт, послуг), за яки­ми допущено прострочення виконання за кожний день про­строчення, а за прострочення понад тридцять днів додатко­во стягується штраф у розмірі 7% указаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій та­кож за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань.

Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначений, санк­ції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому

розмір санкцій може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в пев­ній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'я­зання, незалежно від ступеня його виконання, або в кратному роз­мірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений у судовому порядку за заявою заінтересо­ваної сторони відповідно до вимог ГК України¹.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань уста­новлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньо­господарських відносинах за порушення зобов'язань, визнача­ється відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією (ст. 231 ГК України). Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна яких за погодженням сторін не допускається.

У ст. 232 ГК України встановлюється порядок застосування штрафних санкцій. Якщо за невиконання або неналежне вико­нання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки від­шкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. ¹

Законом або договором можуть передбачатися такі випадки:

• коли допускається стягнення тільки штрафних санкцій;

• коли збитки можуть бути стягнуті в повній сумі понад штрафні санкції;

• коли за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збит­ки, або штрафні санкції.

Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське пра­вопорушення може заявити учасник господарських відносин, пра­ва чи законні інтереси якого порушено, а в передбачених зако­ном випадках - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справ­ляються до дня сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

¹ Гайворонський В.М., Жушман В.П. Цит. праця. - С. 192.

¹ Галянтич М.К., Грудницька С.М. та ін. Господарське право України. - К. МАУП, 2005. - С. 312.

76

77

/

За грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора. /

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане. У передбачених законом випадках штраф­ні санкції за порушення господарських зобов'язань стягуються судом у дохід держави.

5.3. Порука (гарантія)

Договір поруки (гарантії) укладається між кредитором і поручи­телем. На підставі поруки (гарантії) поручитель бере на себе зобов'язання перед кредитором іншої особи (боржника) відпові­дати за виконання зобов'язань цієї особи повністю або частково. При нестачі коштів у боржника (і не лише грошових коштів, але й іншого майна) поручитель (гарант) несе субсидіарну (додатко­ву) відповідальність за його зобов'язаннями перед кредитором, якщо законодавством або договором не передбачено солідарну відповідальність поручителя і боржника (солідарна порука).

Поручителем (гарантом) можуть бути не лише комерційні ор­ганізації, але й некомерційні, наприклад, громадські чи релігійні організації, споживчі кооперативи, благодійні фонди тощо. Пору­чителем (гарантом) можуть бути також фінансовані власником установи, у тому числі бюджетні, але в такому випадку установа, яка має майно на праві оперативного управління, відповідає за своїми зобов'язаннями лише тими грошовими коштами, що зна­ходяться в її розпорядженні, а при нестачі коштів відповідаль­ність за зобов'язання установи несе власник відповідного майна.

Припускається множинність поручителів (гарантів), які перед кредитором відповідають солідарно, якщо інше не передбачено договором поруки (гарантії). Поручитель (гарант) відповідає за боржника за всіма зобов'язаннями, у тому числі за сплату не­устойки і процентів, відшкодування збитків і т.д., якщо догово­ром не передбачено інше.

У разі якщо поручитель (гарант) виконав за боржника зобо­в'язання, до нього переходять усі права кредитора. Поручитель (гарант) має право зворотної вимоги до боржника в розмірі спла­ченої за нього суми.

Кредитор, по відношенню до якого поручитель (гарант) вико­нав зобов'язання за боржника, зобов'язаний вручити поручителю

78

\ (гаранту) документи, що посвідчують вимогу до боржника, і пере­дати права, що забезпечують цю вимогу.

Порука (гарантія) припиняється, якщо боржником виконане забезпечене порукою зобов'язання. Порука (гарантія) припиня­ється також, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (гаранта) протягом року від дня настання строку зобов'язання. Якщо строк виконання зобов'язання не вказаний або визначаєть­ся моментом запиту, порука (гарантія) припиняється по закінчен­ні двох років від дня укладання договору поруки (гарантії).

Порука може оформлятися шляхом складання єдиного доку­мента під назвою «договір поруки». Але на практиці, особливо в банківській діяльності, гарантія традиційно оформляється у фор­мі так званого гарантійного листа.

Гарантійні листи можуть використовуватися і мають своє юридичне значення за умови, що направлений поручителем (га­рантом) кредитору гарантійний лист буде прийнятий кредито­ром і останній у письмовій формі (листом, телеграмою, телетай­пом, телефонограмою і т. д.) повідомить поручителеві (гаранту) про прийняття гарантійного листа.

У випадку коли кредитор не повідомляє поручителю (гаранту) про прийняття гарантійного листа, Господарський суд буде вихо­дити з тексту договору, за яким видається порука (гарантія). Якщо в договорі між кредитором і боржником є посилання на цей гаран­тійний лист, то вважається, що між поручителем (гарантом) і кре­дитором установлені відповідні договірні відносини поруки (гаран­тії). За відсутності в договорі посилання на гарантійний лист під­стави, що засвідчують укладання між кредитором і поручителем (гарантом) договірних відносин, відсутні, і договір поруки (гаран­тії) між сторонами вважається неукладеним.

Порука (гарантія) може оформлятися відповідною позначкою (або записом) поручителя (гаранта) на договорі між кредитором і боржником, зобов'язання за яким забезпечуються поручителем.

Договір поруки (гарантії) повинен містити в собі відомості про те, який конкретно договір, на який термін має зобов'язання та на яку суму гарантується. В іншому разі договір поруки може бути визнаний недійсним.

Чинне господарське законодавство України серед видів забез­печення виконання зобов'язань передбачає гарантію. Згідно з п. 5 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»¹

¹ ВВР України. - 2001. - № 10. - Ст. 44.

79

/ серед операцій, що можуть здійснюватися банками, передбачаєть­ся падання гарантій, поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які мають намір їх виконати в грошовій формі. /

Гарантія як спосіб забезпечення виконання господарських зобов'язань є субсидіарним зобов'язанням, що видається банків­ською установою в порядку, установленому Національним бан­ком України, на прохання (клопотання) зацікавленої особи (борж­ника), за яким відповідний банк (гарант) зобов'язується згідно з умовами гарантійного зобов'язання сплатити грошову суму кре­диторові з метою ліквідації заборгованості з боку боржника.

Таким чином, у господарських відносинах для забезпечення виконання зобов'язань застосовується банківська гарантія - пись­мове зобов'язання гаранта, яке є строковим і набирає чинності з моменту видачі. Строковість цього зобов'язання визначається в самій гарантії.

Відповідно до ст. 200 ГК України банківська гарантія є спе­цифічним засобом забезпечення виконання господарських зо­бов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою органі­зацією про задоволення вимог управненої сторони в розмірі гро­шової суми, зазначеної в письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане в ньому певне зобов'язання або настануть інші умови, передбачені у відповід­ному підтвердженні.

Висунення заперечень і претензій гарантом управненій сто­роні допускається лише в межах гарантійного листа. Зобов'я­зання, яке випливає з банківської гарантії, виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.

Виконання зобов'язань суб'єктів господарювання, які нале­жать до державного сектора економіки, можуть бути забезпечені державною гарантією у випадках та в спосіб, передбачені зако­ном (п. 2 ст. 199 ГК України).

5.4. Застава

На підставі застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання забезпеченого заставою зобов'язання одержати за­доволення за рахунок заставленого майна переважно перед ін­шими кредиторами цього боржника.

80

Відносини застави регламентуються чинним законодавством України, а саме: ст. 572-593 ЦК України та Законом України

«Про заставу». Задоволення вимоги кредитора з вартості застав­леного майна відбувається, якщо інше не встановлено законода­вчими актами, за рішенням господарського суду.

Предметом застави можуть бути речі, цінні папери підприєм­ства, майнові права, а також будь-яке майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужене заставником.

Договором або законодавством може бути передбачена мож­ливість залишити заставлене майно у власності заставника або передати його заставодержателю (у заставу).

Майно, що перебуває в загальній спільній власності, може бути передане в заставу лише за згодою інших власників.

Договір про заставу може бути укладений у письмовій формі. У договорі про заставу мають бути умови, що передбачають вид застави, суть забезпеченої заставою вимоги, її розмір, строки ви­конання зобов'язань, склад і вартість заставленого майна, а та­кож будь-які інші умови, відносно яких за заявою однієї із сто­рін має бути досягнута угода.

Умова про заставу може бути включена до договору, за яким виникає забезпечене заставою зобов'язання, але може бути офор­млена також у вигляді окремого документа. Заставники - су­б'єкти підприємницької діяльності - зобов'язані:

• вести книгу записів застав;

• не пізніше 10 днів після виникнення застави вносити до книги запис, який містить дані про вид і предмет застави, а також обсяг забезпеченого заставою зобов'язання;

- надавати книгу для ознайомлення будь-якій зацікавленій особі. Заставник зберігає право розпорядження заставленим май­ ном, якщо інше не передбачено законом або договором. При цьо­ му перехід права на заставлене майно заставодержателю можли­ вий лише у випадку невиконання боржником забезпеченого за­ ставою зобов'язання.

Якщо предметом застави є заставлене майно, яке вже є забез­печенням будь-якого іншого зобов'язання, попереднє право за-ставодержателя зберігає силу. Вимоги наступного заставодержа-теля задовольняються з вартості предмета застави після задово­лення вимог попереднього заставодержателя.

За рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, збитки, завдані простроченням виконання, а у випадках, передбачених законом або договором, - неустойку.

81

Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється /за рішенням суду, господарського суду, якщо інше не передбачено законом. Реалізація заставленого майна, на яке звертається стяг­нення, здійснюється відповідно до цивільного процесуального за­конодавства України, якщо інше не передбачено договором.

Контрольні питання

1. Розкрийте зміст поняття «господарське зобов'язання».

2. Як класифікуються господарські зобов'язання?

3. Які види забезпечення виконаних зобов'язань ви знаєте?

4. Перерахуйте загальні умови забезпечення виконання зобов'язань.

5. Дайте характеристику неустойки як одного з основних способів ви­конання зобов'язань.

6. Охарактеризуйте поруку як спосіб забезпечення виконання зобо­в'язань.

7. Які існують зобов'язання за банківською гарантією?

Список рекомендованої літератури Нормативно-правові акти

1. Господарський кодекс України // Голос України. - 2003. - 14 березня.

2. Закон України «Про власність» // ВВР України. - 1991. - № 20. -Ст. 249.

3. Закон України «Про банки і банківську діяльність» // ВВР Украї­ни. - 1991. - № 25. - Ст. 281.

4. Закон України «Про заставу» // ВВР України. - 1992. - № 47.

5. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» // ВВР України. - 1992. - № 31. -Ст. 440.

6. Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» // ВВР України. - 1996. - № 36. - Ст. 164.

7. Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання гро­шових зобов'язань» // ВВР України. - 1997. - № 5. - Ст. 28.

8. Закон України «Про виконавче провадження» // ВВР України. -1999. - № 24. - Ст. 207.

9. Цивільний кодекс України // Голос України. - 2003. - 12-13 березня.

10. Про порядок ведення Державного реєстру застав нерухомого май­на, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.1998 р. № 1185.

11. Порядок накладання арешту на цінні папери, затверджений поста­новою Кабінету Міністрів України від 22.09.1999 р. - № 1744.

12. Інструкція про проведення виконавчих дій. Офіційне видання (Затв. Міністерством юстиції України 15.12.1999 р., наказ № 74/5). -К.:ІВА, 2000.-104 с.

Матеріали судової практики

1. Про деякі питання застосування майнової відповідальності за неви­конання або неналежне виконання грошових зобов'язань. Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 р. № 02-5/293 // Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. - 1994. - № 1.

2. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшко­дуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним вико­нанням зобов'язань за договором поставки: Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 30.03.1995 р. № 02-5/218 // Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. - 1995. - № 2. - С. 68-72.

3. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнан­ням угод недійсними: Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р. № 02-5/111 // Вісник Вищого арбітражного суду України. - 1999. - № 2. - С. 92-101.

4. Про порядок примусового списання (стягнення) коштів з рахунків установ і організацій, відкритих в органах Державного казначейст­ва: Інформаційний лист Вищого арбітражного суду України від 13.02.2002 р. № 01-8/154 // Вісник господарського судочинства. -2002. - № 2. - С. 75-76.

Юридична література

1. Беляневич О.А. Господарський договір та способи його укладення: Навч. посібник. - К.: Наукова думка, 2002. - 279 с.

2. Богданов Е.В. Договор в сфере предпринимательства. - X.: Консум, 1997. - 112 с.

3. Вінник О.М. Господарське право. Курс лекцій. - К.: Атіка, 2004. - 624 с.

4. Галянтич М.К., Грудницька С.М. та ін. Господарське право України: Підручник. - К.: МАУП, 2005. - 424 с.

5. Гайворонський В.М., Жушман В.П. Господарське право України. -X.: Право, 2005. - 384 с.

6. Горевий В.І., Завальний В.М. Правове забезпечення діяльності підпри­ємств. — Сумц: Національний аграрний університет, 2004. - 229 с.

7. ДзераО.В., Кузнєцова Н.С. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. - 3-тє вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2002.

8. Жушман В.П. Роль договору в профілактиці господарських право­порушень при поставці продукції за прямими тривалими госпо­дарськими зв'язками. - К.: Знання, 1991. - 79 с.