9. Соціально-економічний розвиток Українських земель у складі Речі Посполитої. Перехід до панщино-фільваркового господарства.

В економічному розвитку Європи принципові зрушення розпочинаються ще з кінця XV ст., коли в Західній Європі протікають процеси інтенсивного становлення буржуазних відносин, а ринок наповнюється величезною кількістю привезених із заморських колоній золота та коштовностей (у цей час європейці відкривають для себе Америку та прокладають морський шлях до Індії). Іншою важливою складовою трансформацій економічного укладу континенту стають наслідки захоплення османами Константинополя, адже після падіння Візантійської імперії європейські міста розпочинають енергійні пошуки сільськогосподарських ринків, які б компенсували для них втрату візантійського зерна та худоби. Актуальність проблемі додає швидке зростання чисельності населення європейських міст, зачеплених розвитком буржуазних відносин. Внаслідок цього європейська торговельна кон'юнктура складається таким чином, що динаміка зростання цін на сільськогосподарську продукцію швидко прогресує і триває цей процес доволі довго. Так, навіть за другу половину XVI ст. ціни на зерно на європейських ринках виросли в 3-5 разів.

Унаслідок перерахованих вище причин небаченої до того динаміки набуває розвиток сільськогосподарського виробництва на українських землях. Важливим позитивним моментом для прискорення темпів розвитку стало також те, що із утвердженням у Середземномор'ї турок-османів основні торговельні шляхи зазнають серйозних змін, виникають незаповнені ринки збуту.

Нова економічна ситуація в Європі позитивно впливає і на динаміку урбанізаційних процесів на українських землях. Так, якщо в XV ст. на землях Київського, Волинського та Бращіавського воєводств статус міст мали лише 35 населених пунктів, то на середину XVI ст. їхня кількість зросла до 150.

Зростання фільваркового господарства базувалося на широкому впровадженні панщини. Якщо на початку XVI ст. польські закони ще дозволяли вихід із кріпацтва, то в середині століття звільнення селян стало неможливим. Панщина зросла до 3—4 днів на тиждень. Зневірені селяни тікали від своїх хазяїв, але ті мали право безстроково розшукувати і повертати втікачів, а також карати їх на свій розсуд.

Продовжували розвиватися міста. У другій половині XVI ст. у них проживало до чверті польського населення. Серед городян переважали організовані в цехи ремісники, які забезпечували в основному внутрішній ринок. Важливу роль у міському житті відігравало купецтво. Польські зерно, віск, льон, коноплі, смола й ліс мали широкий попит на Заході. Через територію Польщі простягались європейські торгові шляхи, що забезпечувало процвітання крупних портів на балтійському узбережжі, насамперед Гданська. Згодом з купецтва виділилися банкіри.

Конкуренцію купецтву становили магнати, шляхта й духовенство. Вони знаходилися в особливо вигідному становищі, бо за королівським привілеєм звільнялися від сплати мита, на вивіз продуктів власного господарства. Це гарантувало високі прибутки та підштовхувало до ділової активності. Найбільшу заповзятливість виявляли магнати. У гонитві за грошима вони не обмежувалися плодами власного господарства, а скуповували продукцію у дрібних хазяїв і потім перепродували великими партіями. Приваблювала торгівля й дрібну шляхту, яка не мала селян-кріпаків і становила майже половину дворянського стану. Такі шляхтичі самі обробляли свою землю, а щоб відрізнятись від селян, завжди, навіть працюючи в полі, носили шаблю.